Постанова ВП ВС щодо встановлення моменту переходу права власності на рухоме майно де його реєстрація компетентним органом не є визначальною

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року

м. Київ

Справа № 911/1278/20
Провадження № 12-33гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідачки Катеринчук Л. Й.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Мудрик А. І.,

представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт мобіл переробка плюс» - адвокатів Папазової Г. А. (ордер серії АІ № 1374860 від 04 квітня 2023 року), Клечановського І. С. (ордер серії АІ № 1374835 від 05 квітня 2023 року),

Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» -Бабенко А. І. (самопредставництво, наказ № 326-н/пт від 17 грудня 2020 року),

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року (у складі колегії: головуюча суддя Пашкіна С. А., судді Буравльов С. І., Шапран В. В.) та рішення Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року (суддя Мальована Л. Я.) у справі № 911/1278/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт мобіл переробка плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плисецький гранітний кар`єр» та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича, про визнання права власності та зняття арешту та

В С Т А Н О В И Л А

1. Вступ

1.1. У справі, що переглядається, Велика Палата Верховного Суду мала відповісти на питання щодо визначення моменту переходу права власності на рухоме майно (транспортні засоби) від продавця до покупця. Вирішила, що право власності на рухоме майно переходить відповідно до умов укладеного договору. Якщо такий договір визначив здійснення державної реєстрації однією з умов для переходу права власності, то її недодержання не підтверджує перехід права власності до набувача рухомого майна.

2. Короткий зміст позовних вимог і розгляд справи в судах

2.1. У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Граніт мобіл переробка плюс» (далі - ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс», позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плисецький гранітний кар`єр» (далі - ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр», відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - АБ «Укргазбанк», відповідач 2) про визнання права власності ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс» на екскаватор гусеничний Caterpillar 320 D марки № НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 , та на екскаватор гусеничний Caterpillar 365 C марки № НОМЕР_4 , двигун НОМЕР_5 , державний номер НОМЕР_6 (далі - спірні екскаватори) і зняття арешту з них, накладеного приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим П. В. (далі - приватний виконавець).

2.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 вересня 2019 року постановою приватного виконавця у межах зведеного виконавчого провадження № 60153847 про стягнення боргу з відповідача 1 на користь відповідача 2 накладено арешт, зокрема, на спірні екскаватори; 30 вересня 2019 року зазначене майно описане та арештоване, а 31 січня 2020 року відбулися електронні торги, які наразі зупинені. Позивач доводив, що він набув у власність спірні екскаватори на підставі договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01 серпня 2016 року № ПК-01/08-16 (далі - договір від 01 серпня 2016 року № ПК-01/08-16), а відповідач 1 користується ними на умовах оренди. Позивач зауважив, що накладення у зведеному виконавчому провадженні, яке здійснюється щодо відповідача 1, арешту на спірні екскаватори та проведення торгів з їх реалізації на погашення заборгованості відповідача 1 перед відповідачем 2 порушує права позивача як власника цього майна. Як на підставу позову позивач послався на положення статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

2.3. Ухвалою Господарського суду Київської області від 18 травня 2020 року відкрито провадження у справі та залучено до участі у справі приватного виконавця як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

2.4. Справа розглядалася судами неодноразово.

2.5. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 квітня 2021 року скасовано прийняті у цій справі судові рішення про задоволення позову, справу № 911/1278/20 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд зазначив, що під час нового розгляду справи місцевому господарському суду належить, зокрема, дослідити обставини виконання сторонами пункту 3.5 договору від 01 серпня 2016 року № ПК-01/08-16, дотримання умов якого у цьому випадку підтверджує перехід права власності на спірні екскаватори до позивача за умовами договору.

2.6. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року, позов задоволено, визнано право власності ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс» на екскаватор гусеничний Caterpillar 320 D, марки № НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 та на екскаватор гусеничний Caterpillar 365 C, марки № CAT0365CCMMCY00270, двигун НОМЕР_5 , державний номер НОМЕР_7 , знято арешт зі спірних екскаваторів, накладений приватним виконавцем, здійснено розподіл судових витрат у справі.

2.7. Місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що власником майна, переданого за договором від 01 серпня 2016 року № ПК-01/08-16, є позивач, який повністю виконав свій обов`язок з оплати спірних екскаваторів та якому майно передано за актом приймання-передачі у 2016 році. Суди виснували з посиланням на статтю 34 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі - Закон № 3353-XII), що відомча реєстрація транспортного засобу є похідною від права власності особи, вона проводиться новим власником, а її непроведення не спростовує законності набуття права власності на рухоме майно, якщо умови договору купівлі-продажу сторонами дотримано і відбувся перехід права власності.

2.8. Суди прийняли до уваги новий доказ - додаткову угоду № 1 від 18 червня 2021 року до спірного договору, якою сторони договору змінили момент переходу права власності на спірні транспортні засоби, виклавши пункт 3.5 цього договору у такій редакції: «Право власності на Екскаватор переходить від Продавця до Покупця з моменту передачі Екскаватора Покупцю» (пункт 1), «Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками Сторін та діє протягом дії Договору» (пункт 3). З огляду на таке суди виснували, що право власності на спірні транспортні засоби перейшло до покупця у 2016 році після складення акта приймання-передачі згідно з договором купівлі-продажу, а інша умова переходу права власності - їх реєстрація в органах Держгірпромнагляду фактично була нездійсненна, адже функції Держгірпромнагляду розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 1021-р було передано Державній службі з питань праці.

2.9. Суди врахували ті обставини, що після передання позивачу спірних транспортних засобів за актом передачі екскаваторів за договором від 01 серпня 2016 року № ПК-01/08-16 спірні екскаватори передано в користування відповідача 1 за договором оренди вантажної техніки від 01 вересня 2016 року № ГМП-066/16. Суди зазначили, що згідно з пунктом 6 Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 січня 2010 року № 8 (далі - Порядок № 8; в редакції чинній на час укладення спірного договору та розгляду справи в судах), проведення відомчої реєстрації транспортного засобу можливе за особою, в якої такий транспорт перебуває на умовах користування. Фактично первинна реєстрація проведена за відповідачем 1, тому, за висновком судів попередніх інстанцій, не було необхідності у перереєстрації спірної техніки.

2.10. Задовольняючи позов, суди виходили з того, що накладення приватним виконавцем арешту на спірні екскаватори та здійснення їх реалізації за зобов`язаннями відповідача 1 перед відповідачем 2 порушує право позивача на вільне володіння майном і свідчить про невизнання його права власності на спірні екскаватори відповідачем 2 та приватним виконавцем. Відтак позивач правильно обрав спосіб захисту його порушених прав, звернувшись до суду з позовом про визнання за ним права власності на спірні транспортні засоби, що перебувають у користуванні відповідача 1, та зняття з них арешту, накладеного приватним виконавцем у зведеному виконавчому провадженні, яке здійснюється щодо відповідача 1, як спеціального способу захисту прав власника згідно зі статтею 59 Закону № 1404-VIII.

2.11. У серпні 2022 року відповідач 2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року та рішення Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року скасувати і прийняти у цій справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

2.12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 жовтня 2022 року відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача 2 та вирішив здійснити перегляд судових рішень у відкритому судовому засіданні, надав учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

2.13. Ухвалою від 01 листопада 2022 року касаційний суд справу № 911/1278/20 за касаційною скаргою АБ «Укргазбанк» на зазначені судові рішення передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги відповідача 2

3.1. У серпні 2022 року відповідач 2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року та рішення Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року скасувати і прийняти у цій справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

3.2. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень відповідач 2 послався на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зауваживши про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 328, 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16 та від 21 квітня 2021 року у справі № 911/1278/20 (щодо моменту переходу права власності на транспортний засіб).

3.3. Скаржник наголошував на невиконанні вказівок Верховного Суду судами попередніх інстанцій відповідно до постанови касаційного суду 28 квітня 2021 року, якою справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, всупереч приписам статей 2, 7, 11, 86, 236, 237 ГПК України щодо визначення моменту переходу права на спірні екскаватори від продавця до покупця за договором від 01 серпня 2016 року та необхідності надання правової оцінки пункту договору, який визначав умови переходу права власності від продавця до набувача.

3.4. Скаржник зазначав, що він є кредитором ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр» за кредитними договорами укладеними у 2005 році, і на час укладення спірного договору купівлі-продажу екскаваторів у 2016 році на виконанні у приватних виконавців перебували виконавчі провадження за мировими угодами, укладеними у 2015 році між ним і ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр» на виконання судових рішень у справах № 21/150-10, № 911/3486/15, № 911/252/15, № 8/069-12, № 19/037-12 на загальну суму боргу 2 255 764,75 євро та 5 858 198,52 гривень. Сторони спірного договору є пов`язаними особами, про що відповідач 2 звертав увагу у відзиві на позовну заяву. Так, ОСОБА_1 є одночасно засновником у ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр» (3 % статутного капіталу) та у ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс» (40 % статутного капіталу) (том 1, а.с. 113). Скаржник стверджував, що позивач, як набувач спірних екскаваторів та співзасновник продавця і покупця, міг дізнатися про наявність великої заборгованості відповідача 1 перед відповідачем 2 та був зацікавлений, як засновник відповідача 1, у виведенні його активів з метою уникнення звернення на них стягнення у виконавчому провадженні. Отже, його поведінка, як така, що є зловживання правом та явно недобросовісною, не може підлягати судовому захисту.

Відповідач 2 доводив, що суди попередніх інстанцій застосували приписи статей 3, 13 ЦК України без урахування правових висновків щодо добросовісності та зловживання правом у договірних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 13 квітня 2021 року у справі № 904/2344/19, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 та від 22 вересня 2021 року у справі № 757/59768/19 у подібних правовідносинах.

3.5. Відповідач 2 звертав увагу, що судами при розгляді справи не надано належної правової оцінки невиконанню позивачем положень Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 8 (далі - Порядок № 8) від 06 січня 2010 року. Відповідно до пункту 1 Порядку № 8 визначає порядок та процедуру відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично - дорожній мережі загального користування. Відповідно до пункту 3 Порядку № 8 реєстрація, перереєстрація, тимчасова реєстрація, взяття на облік та зняття з нього технологічного транспортного засобу здійснюється територіальним органом Держпраці (Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) ліквідував Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд) і передав його повноваження Державній службі України з питань праці (Держпраці) розпорядженням № 1021-р від 30 вересня 2015 року). Пунктом 6 Порядку № 8 юридичні і фізичні особи, іноземні фізичні і юридичні особи, особи без громадянства (що перебувають в Україні на законних підставах), які є власниками транспортних засобів чи використовують їх на законних підставах, або уповноважені ними особи зобов`язані зареєструвати зазначені транспортні засоби протягом десяти днів після придбання або виникнення інших законних прав на їх використання. Як зазначено в пункті 9 Порядку № 8, перед реєстрацією кожного технологічного транспортного засобу проводиться його державний технічний огляд, про що складається акт технічного огляду і видається талон, зразок якого затверджується Держпраці. Як указує відповідач 2 у касаційній скарзі, докази про проведення технічного огляду перед укладенням договору купівлі-продажу від 01 серпня 2016 року ані позивачем, ані відповідачем 2 не надавались, питання проведення техогляду судами не досліджувались.

3.6. Обґрунтовуючи неправильне застосування судами положень статті 46 ГПК України, відповідач 2 зазначив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята без урахування висновків щодо можливості зміни предмета або підстав позову при новому розгляді справи, викладених у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 902/743/18 у подібних правовідносинах. Місцевий господарський суд під час нового розгляду справи прийняв до уваги додаткову угоду від 18 червня 2021 року № 1 до договору від 01 серпня 2016 року № ПК-01/08-16, в якій сторони дійшли згоди щодо зміни пункту 3.5 основного договору, однак не врахував, що ця додаткова угода укладена вже після ухвалення Верховним Судом постанови від 28 квітня 2021 року у справі, яка розглядається, та надана позивачем з додатковими поясненнями від 22 червня 2021 року при новому розгляді справи. Відповідач 2 доводив, що суд першої інстанції, прийнявши як доказ таку додаткову угоду, фактично вийшов за межі позовних вимог у справі (змінив підстави позову), позаяк порушив положення частини четвертої статті 46 ГПК України. Відповідач 2 аргументував це тим, що позивач наділений правом змінити предмет або підставу позову при новому розгляді справи тільки у тому разі, якщо суд установить, що це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку зі зміною фактичних обставин справи, а предмет чи підстава позову при первісному розгляді були недостатніми для належного захисту. Скаржник вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання: «чи допускається зміна предмета або підстав позову шляхом подання письмових пояснень при новому розгляді справи в контексті частини четвертої статті 46 ГПК України?».

3.7. Доводи касаційної скарги обґрунтовані також неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, щодо стягнення судових витрат на користь сторони, яка не виконала покладеного на неї обов`язку з реєстрації транспортних засобів та діяла недобросовісно. Скаржник вважав, що саме неправомірними діями позивача внаслідок непроведення державної реєстрації спірних екскаваторів цей спір доведено до судового розгляду, а тому судові витрати позивача у вказаній справі мають залишитися за ним у будь-якому випадку.

3.8. Скаржник зазначав про порушення судами попередніх інстанцій принципів оцінки доказів за статтею 79 ГПК України - за критерієм «вірогідності доказів», тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. При цьому скаржник посилався на висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

4. Аргументи інших учасників справи

4.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив рішення Господарського суду Київської області та постанову Північного апеляційного господарського суду в справі № 911/1278/20 залишити без змін, а касаційну скаргу відповідача 2 - без задоволення, зазначивши, що вище вказані рішення є законними та обґрунтованими, а судами повністю з`ясовано та встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

4.2. Позивач вважав помилковими доводи відповідача 2 про невиконання судами першої та апеляційної інстанцій вказівок Верховного Суду щодо дотримання сторонами договору передбачених умов для переходу права власності до набувача майна. Позивач звертав увагу, що після укладення 01 серпня 2016 року між відповідачем 1 та позивачем договору купівлі - продажу технологічних транспортних засобів, сторонами було укладено та підписано видаткову накладну № ПК-000001 та акт передачі технологічних транспортних засобів № ПК-01/08-16. Платіжними дорученнями № 812, № 793, № 813 підтверджується сплата ціни екскаваторів у розмірі, що відповідає умовам договору купівлі-продажу.

4.3. Що стосується пункту 3.5 договору купівлі-продажу від 01 серпня 2016 року. В цьому пункті сторони зазначили, що право власності на екскаватори переходить від продавця до покупця після передачі їх покупцю і перереєстрації в органах Держгірпромнагляду. Позивач зазначає, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 1021-р функції Держгірпромнагляду припинені та передані Держпраці. Таким чином, реалізувати положення пункту 3.5 договору не виявилось можливим, а згодом, 30 вересня 2020 року, на майно відповідача 1 було накладено арешт, що також унеможливило перереєстрацію технологічних транспортних засобів у Держпраці. Тому 18 червня 2021 року позивач та відповідач 1 уклали додаткову угоду № 1, в якій дійшли згоди щодо зміни пункту 3.5 договору та виклали його у наступній редакції: «Право власності на Екскаватор переходить від Продавця до Покупця з моменту передачі Екскаватора Покупцю». Також позивач зазначає, оскільки додаткова угода в судовому порядку не оскаржувалась, її дійсність презюмується.

4.4. Щодо посилання відповідача 2 на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31 жовтня 2019 року № 683/2694/16. Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначав, що викладені обставини, правовідносини та застосовані норми законодавства у справах № 911/1278/20 і № 683/2694/16 не є подібними а тому відсутні правові підстави для її застосування.

4.5. Що стосується питання моменту виникнення права власності на транспортний засіб. Позивач у відзиві на касаційну скаргу аргументував, що згідно з положенням підпункту 6 пункту 2 Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 06 січня 2010 року № 8, реєстрація технологічного транспортного засобу - це здійснення комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою та за необхідності дослідженням ідентифікаційних номерів вузлів і агрегатів та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та присвоєнням номерних знаків. Із цього випливає, що відомча реєстрація не пов`язана із виникненням права власності на технологічний транспортний засіб, який є предметом розгляду в даній справі.

4.6 Щодо посилання відповідача 2 на недотримання засад добросовісності поведінки сторін договору при його укладенні, як такого що мав метою унеможливлення звернення стягнення на спірні транспортні засоби, позивач зазначав, що правові позиції Верховного Суду щодо дотримання засад добросовісності на які звертав увагу скаржник, стосувались визнання недійсним договору та є нерелевантними до обставин даної справи.

4.7. Відповідач 1 та третя особа відзив на касаційну скаргу не подали.

5. Короткий зміст ухвали та мотиви, з яких Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду

5.1. Ухвалою від 01 листопада 2022 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 911/1278/20 за касаційною скаргою АБ «Укргазбанк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року та рішення Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

5.2. Колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи № 911/1278/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування положень статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18), на яку посилається відповідач 2, щодо виникнення права власності у набувача транспортного засобу за договором з моменту державної реєстрації, перереєстрації у встановленому законом порядку такого транспортного засобу.

6. Фактичні обставини справи, встановлені судами

6.1. 25 вересня 2019 року постановою приватного виконавця у межах зведеного виконавчого провадження № 60153847 про стягнення боргу з відповідача 1 на користь відповідача 2 накладено арешт, зокрема, на спірні екскаватори; 30 вересня 2019 року зазначене майно описане та арештоване, а 31 січня 2020 року відбулися електронні торги, які зупинені у цій справі ухвалою Господарського суду Київської області від 22 травня 2020 року (том 1, а.с. 98) в порядку забезпечення позовних вимог.

6.2. Відповідач 1 та позивач 01 серпня 2016 року уклали договір купівлі-продажу технологічних транспортних засобів № ПК-01/08-16 за ціною 300 000 (триста тисяч) гривень (том 1, а.с. 20 - 23).

6.3. 26, 27, 28 серпня 2016 року відповідно до платіжних доручень № 793, 812, 813 за цим договором позивач заплатив відповідачу 1 за спірне майно 300 000 гривень, а 31 серпня 2016 року між ними складено акт передачі технологічних транспортних засобів за договором купівлі-продажу (том 1, а.с. 25, 28, 29).

6.4. Відповідно до пункту 3.5 цього договору «Право власності на Екскаватор переходить від Продавця до Покупця після передачі Екскаватора і його перереєстрації в органах Держгірпромнагляду».

6.5. 23 червня 2021 року позивачем надано письмові пояснення, до яких долучено додаткову угоду № 1 від 18 червня 2021 року до договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01 серпня 2016 року, згідно з пунктом 1 якої: «Сторони домовилися внести зміни до пункту 3.5 договору та викласти його у наступній редакції: «Право власності на Екскаватор переходить від Продавця до Покупця з моменту передачі Екскаватора Покупцю». Згідно з пунктом 3 угоди: «Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками Сторін та діє протягом дії Договору».

6.6. Судами встановлено факт не здійснення позивачем як покупцем державної реєстрації екскаваторів після укладення та виконання договору купівлі-продажу 01 серпня 2016 року, вони продовжували перебувати на обліку за відповідачем 1, який у цей час орендував їх за договором оренди від 01 вересня 2016 року.

7. Позиція Великої Палати Верховного Суду

7.1. Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 300 ГПК України).

7.2. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

Заслухавши суддю-доповідачку, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо переходу права власності на рухоме майно за договором

7.3. За частиною другою статті 41 Основного Закону України «право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом». Конституційний Суд України в цьому контексті зазначав: «Посутнє тлумачення … приписівОсновного Закону України дозволяє стверджувати, що юридичні інститути будь-якої країни конституційної демократії не є підґрунтям для набуття права власності або права добросовісного володіння внаслідок злочинної або іншої протиправної діяльності, оскільки подібне унормування суспільних відносин суперечило би конституційному ладу, порушувало би публічний порядок та права власників і добросовісних володільців, які є потерпілими від такої діяльності» (Рішення КС України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

7.4. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законними межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними (Рішення КС України від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021).

7.5. Відповідно до приписів статті 328 ЦК України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти або правовідносини. Традиційно підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника). Розглядаючи спори про захист права власності, набутого у похідний спосіб, судам необхідно враховувати імовірність наявності прав на відповідне майно в інших осіб.

7.6. Відповідно до Цивільного Кодексу України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331 ЦК України), переробка речі (стаття 332 ЦК України), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333 ЦК України), набувальна давність (стаття 344 ЦК України) та інші.

7.7. Найбільш поширеними похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України) та внаслідок правонаступництва (стаття 107 ЦК України). У похідних способах набуття права власності на майно судам необхідно враховувати вірогідність наявності на це майно прав інших осіб - невласників, наприклад, іпотекодержателя, заставодержателя, орендаря, іншого суб`єкта обмеженого речового права. Ці права зазвичай не повинні втрачатися при зміні власника речі, яка переходить до нового власника, маючи обтяження. Фактично діє правило римського права: «nemopotest pluraiura inrem» ? «ніхто не може передати іншому більше прав на річ, ніж має сам».

7.8. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 319 ЦК України).

7.9. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

7.10. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України). На відміну від нерухомого майна, ЦК України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації переходу права на підставі правочину, навіть якщо реєстрація рухомого майна є обов`язковою виходячи з нормативного регулювання (частина четверта статті 334 ЦК України).

7.11. Відповідно до статті 34 Закону № 3353-XII державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Отже, правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі загальних положень ЦК України про перехід права власності за договором, спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону № 3353-XII та прийнятих на його виконання нормативних актів відповідних органів, що регламентують порядок державної реєстрації окремих видів транспортних засобів.

7.12.Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 8 від 06 січня 2010 року затверджено Порядок відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів. Відомчу реєстрацію та облік транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, зокрема великотоннажних транспортних засобів та інших технологічних транспортних засобів, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони праці - Державна служба України з питань праці в особі його територіальних органів (пункт 1 Порядку). Юридичні і фізичні особи, інші особи, які є власниками технологічних транспортних засобів чи використовують їх на законних підставах, або уповноважені ними особи (власники) зобов`язані зареєструвати зазначені транспортні засоби протягом 10 днів після придбання або виникнення інших законних прав на їх використання, у тому числі у разі тимчасового ввезення на територію України. У такий же строк власники зобов`язані перереєструвати технологічні транспортні засоби у разі настання обставин, у зв`язку з якими виникла потреба у внесенні змін у реєстраційні документи (пункт 6 Порядку № 8). Технологічний транспортний засіб, що належить юридичній особі, реєструється за місцем реєстрації органу управління юридичної особи. Допускається реєстрація технологічного транспорту за місцем його експлуатації, у тому числі того, що перебуває у постійному користуванні або оренді юридичної чи фізичної особи (пункт 7 Порядку № 8). Експлуатація незареєстрованих технологічних транспортних засобів забороняється (пункт 8 Порядку № 8).

7.13.Отже, як положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статтей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Щодо відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в подібних правовідносинах

7.14. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц про відмову у визнанні права власності на автомобіль та зняття арешту з огляду на неподібність обставин та правового регулювання у зазначеній справі та у справі № 911/1278/20. Зокрема, у справі № 683/2694/16-ц судами не було встановлено укладення сторонами договору, яким би визначалися дві умови для переходу права власності на автомобіль (передача майна та його державна реєстрація). Також різним є нормативне регулювання обліку автомобілів у зазначених справах. Зокрема у справі № 683/2694/16-ц спірний автомобіль RENAULT Kango підлягав перереєстрації відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин у липні 2012 року). В той час, як порядок реєстрації та постановки на облік екскаваторів у справі № 911/1278/20 регулювався постановою Кабінету Міністрів України № 8 від 06 січня 2010 року про Порядок відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів.

7.15. Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з подібним висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 278/3640/18 (провадження № 61-11481св20), в якій, аналізуючи положення статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», суд зазначив: «…правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу. Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує». Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону № 3353-XII викладено Верховним Судом також у постановах від 13 грудня 2018 року у справі № 910/11266/17, від 21 травня 2019 року у справі № 912/1426/18 та від 30 липня 2019 року у справі № 905/1053/18.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при застосуванні норм права

7.16. Судами встановлено, що відповідно до пункту 3.5 спірного договору право власності на екскаватор переходить від продавця до покупця після передачі екскаватора і його перереєстрації в органах Держгірпромнагляду. Тобто необхідною підставою переходу права власності на таке рухоме майно сторони визначили настання двох умов: передача екскаваторів набувачу та їх перереєстрація в органах Держгірпромнагляду. Отже, за відсутності сукупності цих фактів право власності на рухоме майно не могло перейти до набувача виходячи з умов укладеного договору та відповідно до частини першої статті 334 ЦК України.

7.17. Суди прийняли до уваги, що на час укладення договору 01 серпня 2016 року набувач уже не міг здійснити перереєстрацію транспортних засобів в органах Держгірпромнагляду, оскільки його діяльність було припинено, а функції розпорядженням КМ України від 30 вересня 2015 року № 1021-р передано Державній службі з питань праці.

7.18. Суди прийняли як належний доказ додаткову угоду № 1 від 18 червня 2021 року до спірного договору, якою внесено зміни до пункту 3.5 договору щодо умов переходу права власності до покупця за договором, якою визначено єдину умову для переходу права власності - з моменту передачі екскаватора покупцю. Однак суди не звернули уваги, що момент переходу права власності за спірним договором сторони угоди змінили з часу підписання додаткової угоди (з 18 червня 2021 року) і з цього часу можна було б вважати достатнім для переходу права власності факт передачі за актом приймання спірних екскаваторів покупцю (позивачу у справі).

7.19. Разом з тим до 18 червня 2021 року право власності на спірне рухоме майно за цим договором до позивача не перейшло, так як умовами договору визначалася сукупність двох фактів для переходу права власності (передача предмета договору та його перереєстрація у певному органі - Держгірпромнагляді). Відтак додаткова угода № 1 від 18 червня 2021 року не відповідає вимогам статті 76 ГПК України щодо належності доказів як така, що не може підтверджувати умови переходу права власності за спірним договором на час накладення арешту на спірні екскаватори - 25 вересня 2019 року.

7.20. Велика Палата Верховного Суду виснує про те, що на час вчинення у виконавчому провадженні 25 вересня 2019 року арешту спірних транспортних засобів на виконання судових рішень про стягнення на користь відповідача 2 грошових коштів у зведеному виконавчому провадженні № 60153847 діяли умови щодо переходу права власності за договором 01 серпня 2016 року, які передбачали сукупність настання двох обставин (передачі транспортних засобів та здійснення їх перереєстрації).

7.21. Оскільки такі умови не були дотримані, спірні екскаватори не перейшли у власність позивача, а продовжували перебувати у власності відповідача 1 та могли бути обтяжені приватним виконавцем на користь відповідача 2, як стягувача у виконавчому провадженні. Отже, на момент накладення арешту постановою приватного виконавця 25 вересня 2019 року це рухоме майно позивачу не належало, а продовжувало перебувати у власності відповідача 1. Послідуюча зміна умов переходу права власності за додатковою угодою № 1 від 18 червня 2021 року до спірного договору, яка набрала чинності з часу її укладення сторонами, не вплинула на правомірність дій приватного виконавця з накладення арешту на спірні екскаватори 25 вересня 2019 року як такі що належали відповідачу 1.

7.22. Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Відповідно до частини восьмої статті 26 цього Закону у разі якщо при відкритті виконавчого провадження виконавцем накладено арешт на майно боржника, боржник за погодженням із стягувачем має право передати йому таке майно або реалізувати його та передати кошти від його реалізації стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Після передачі майна стягувачу або внесення покупцем коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця арешт з проданого майна боржника знімається за постановою виконавця. Відповідно до абзацу п`ятого частини другої статті 56 цього Закону наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно. Зазначені положення свідчать про те, що боржник не вправі розпоряджатися майном, на яке накладений арешт, крім випадків, передбачених законом. Зокрема, у таких випадках боржник не має права відчужувати своє майно, на яке накладений арешт.

Щодо наслідків порушення заборони відчуження рухомого майна, на яке накладений арешт, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке

7.23. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

7.24. Отже, за загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на рухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Це правило застосовується і в разі, якщо рухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на рухоме майно накладений арешт. Виходячи з загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (пункт шість статті 3 ЦК України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на рухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати. Подібні висновки щодо набуття прав на нерухоме майно сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19, пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21, пункт 6.46), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21, пункт 54).

7.25. Цивільний оборот є основою економіки. Сучасний розвиток економіки потребує швидкого і безпечного, а відтак ефективного і дешевого обороту, добросовісні учасники якого будуть захищеними і не страждатимуть від несподіваного виявлення обставин, які розумна і обачлива особа не могла передбачити, і не нестимуть збитки, пов`язані з такими обставинами. Отже, добросовісний набувач має бути впевнений, що він не буде позбавлений свого права і воно не буде обмежене внаслідок існування іншого права чи обтяження, про яке добросовісний набувач не знав і не міг знати. За іншого підходу збитки добросовісного набувача негативно відіб`ються на вартості товарів, робіт, послуг та ефективності економіки загалом. Тому надзвичайно важливими є правила про набуття добросовісним набувачем прав на майно (так званий захист власності в динаміці).

7.26.Водночас не менш важливим є захист правоволодільців від загрози позбавлення їх своїх прав, у тому числі шляхом втрати майна чи його обтяження, зокрема на користь добросовісних набувачів (так званий захист власності у статиці). Так, якщо власник знає, що передаючи своє майно у володіння іншій особі, наприклад в оренду, в лізинг, в заклад тощо, він ризикує втратити право власності на своє майно, то це ніяк не сприятиме обороту, зробить його повільним і дорогим. На схожі ризики наражається і кредитор, який погоджується на забезпечення своїх вимог заставою, предмет якої не передається у володіння кредитору як заклад, а залишається у володінні боржника чи іншого заставодавця (майнового поручителя). Прагнення кредитора отримати предмет застави у володіння призводить до неможливості користування боржником чи майновим поручителем цим майном, зокрема для виготовлення продукції, виконання робіт тощо, що теж вкрай негативно відбивається на стані економіки.

7.27.Отже, власники, заставодержателі та інші володільці прав на майно, яке знаходиться у володінні інших осіб, мають бути забезпечені інструментарієм, який, з одного боку, дозволить добросовісним набувачам вчасно дізнатися про можливу наявність прав на майно інших осіб, а з іншого боку, дозволить правоволодільцям власними діями уникнути появи добросовісного набувача чи настання інших негативних наслідків розпорядження майном. Саме на досягнення цих цілей спрямований Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі - Закон про забезпечення).

7.28.Так, відповідно до частини першої статті 43 зазначеного Закону особа, яка вважає, що їй належить право на рухоме майно (обтяжувач), може зареєструвати обтяження на підставі своєї заяви, вимоги до якої визначені цією частиною. Виникнення прав на рухоме майно не пов`язується з їх реєстрацією. При цьому Законом не встановлено обов`язку заявника надавати будь-які документи та доводити наявність його права. Частиною сьомою статті 43 цього Закону встановлено, що держателю та реєстраторам Державного реєстру обтяжень рухомого майна забороняється вимагати від обтяжувача подання додаткових документів чи інформації, а також перевіряти достовірність і обґрунтованість відомостей, що містяться в заяві. Таким чином, реєстрація обтяження є простим і швидким способом оголошення особою за собою прав на рухоме майно.

7.29.Відповідно до статті 2 Закону про забезпечення для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: боржник - особа, яка має виконати на користь обтяжувача забезпечене обтяженням зобов`язання, або майновий поручитель за таким зобов`язанням; особа, у володінні якої знаходиться майно, що належить обтяжувачу; особа, яка має виконати на користь обтяжувача зобов`язання за договором, на підставі якого виникло договірне обтяження; особа, яка відступила право вимоги, що є предметом обтяження; обтяжувач - уповноважений орган (особа) при публічному обтяженні; кредитор за забезпеченим рухомим майном зобов`язанням; власник рухомого майна, що знаходиться у володінні боржника; будь-яка інша особа, на користь якої встановлюється договірне обтяження; особа, яка здійснює управління рухомим майном в інтересах кредитора. Відповідно до частини першої статті 3 Закону про забезпечення обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна.

7.30.Отже, у Законі про забезпечення широко розуміються поняття, згадані вище. Для цілей цього Закону під боржником розуміється, зокрема, як боржник за забезпеченим обтяженням зобов`язанням та майновий поручитель, так і особа, у володінні якої знаходиться майно, що належить обтяжувачу. Під обтяжувачем розуміється, зокрема, як кредитор за забезпеченим рухомим майном зобов`язанням, так і власник рухомого майна, що знаходиться у володінні боржника. Під обтяженням розуміється, зокрема, як застава, так і право власності іншої особи (обтяжувача) на рухоме майно, що знаходиться у володінні боржника. Наприклад, право власності особи, яка не володіє рухомим майном (неволодіючого власника), у зазначеному Законі розуміється як «обтяження» щодо особи, яка цим майном володіє (володіючого невласника).

7.31.Зокрема, якщо особі належить право власності на рухоме майно (обтяжувачу в термінології Закону про забезпечення), яке знаходиться у володінні іншої особи (боржнику в термінології цього Закону), наприклад, у зв`язку з переданням майна в оренду, то з метою запобігання відчуженню майна добросовісному набувачу, встановлення на нього застави чи іншого обтяження (наприклад, накладення арешту у виконавчому провадженні) власник майна вправі зареєструвати своє право в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Аналогічно кредитор, який має право застави на рухоме майно, яке знаходиться у володінні заставодавця, з метою запобігання відчуженню майна без збереження застави на нього, встановлення застави з вищим пріоритетом чи іншого обтяження (наприклад, накладення арешту у виконавчому провадженні) вправі зареєструвати своє право в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

7.32.Відповідно до частини першої статті 10 Закону про забезпечення у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Відповідно до частини другої статті 12 цього Закону реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є нечинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

7.33. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України). Національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19, пункт 80), від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання. Тому під час тлумачення Закону про забезпечення слід враховувати цілі регулювання, наведені вище.

7.34.Як уже зазначалось, однією з цілей регулювання, встановленого ЦК України і Законом про забезпечення, є захист добросовісного набувача. Водночас регулювання має бути спрямованим виключно на захист того набувача, який є добросовісним, і не надавати захисту недобросовісному набувачу.

На важливість врахування добросовісності набувача вказував і Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ). Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

7.35.Тому частину першу статті 10 та частину другу статті 12 Закону про забезпечення слід розуміти так, що необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, і в такому разі набувач презюмується добросовісним. Водночас така презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У такому випадку набувач є недобросовісним і в залежності від обставин справи не набуває права на рухоме майно або набуває право на рухоме майно, обмежене такими обтяженнями, про які набувач знав чи мав знати.

7.36.Відповідно до пункту п`ятого статті 37 Закону про забезпечення до публічних обтяжень належить, зокрема, накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів (осіб) у випадках, встановлених Законом. До цієї категорії обтяжень належить, у тому числі, арешт, накладений виконавцем у виконавчому провадженні.

7.37.Суди попередніх інстанцій не встановили, чи був зареєстрований арешт спірного майна у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Водночас Велика Палата бере до уваги, що додаткова угода до договору купівлі-продажу спірного майна, яка була спрямована на передання права власності на нього, була укладена 18 червня 2021 року, тобто після звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності та зняття арешту. Отже, на момент укладення зазначеної додаткової угоди позивач знав про існування арешту, тобто усвідомлював, що відповідач ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр» не має права його відчужувати, зокрема передавати право власності на арештоване майно на виконання зобов`язального договору купівлі-продажу, укладеного раніше. Тому позивач не є добросовісним набувачем, а відтак не набув права власності на нього.

7.38. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що право власності на спірні транспортні засоби за договором від 01 серпня 2016 року не перейшло до позивача на час накладення арешту на них приватними виконавцем постановою 30 вересня 2019 року. А послідуюча зміна умов переходу права власності з виключенням вимоги щодо державної перереєстрації (як його складової частини за додатковою угодою від 18 червня 2021 року) не надає позивачу права на визнання в судовому порядку його власності на спірне рухоме майно як таке, що було обтяжене згідно з постановою судового виконавця про накладення арешту на спірні транспортні засоби 30 вересня 2019 року. Дії позивача, направлені на зловживання правом з наміром перешкодити відповідачу 2 задовольнити свої вимоги до відповідача 1 в ході виконавчого провадження з виконання судових рішень про стягнення кредитних заборгованостей з відповідача 1 не підлягають судовому захисту.

7.39. Тому судові рішення про визнання за позивачем права власності на спірні екскаватори та зняття з них арешту, накладеного приватним виконавцем, слід скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 3, 13, 334 ЦК України) та статті 59 Закону № 1404-VІІІ. Велика Палата Верховного Суду вбачає за можливе ухвалити у справі нове рішення про відмову позивачу в задоволенні його позовних вимог за наслідком юридичного аналізу встановлених судами обставин справи та застосувавши зазначені вище норми матеріального права.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.2. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

8.3. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року та рішення Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року у справі № 911/1278/20 необхідно скасувати, у справі № 911/1278/20 прийняти нове рішення про відмову позивачу в задоволенні його позовних вимог про визнання права власності на спірні екскаватори та скасування арешту накладеного постановою приватного виконавця від 30 вересня 2019 року.

9. Щодо розподілу судових витрат

9.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

9.2. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, скасування рішень місцевого та апеляційного судів та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову з позивача на користь відповідача 2 слід стягнути всі понесені ним судові витрати за розгляд справи в апеляційному та касаційному судах.

9.3. Так, при зверненні з позовом у травні 2020 року ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс» сплатило судовий збір згідно із частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» («за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру…») за позовною заявою майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, у розмірі 4 500 гривень (вартість екскаваторів у договорі купівлі - продажу визначена у сумі - 300 000 гривень * 1,5 відсотка = 4 500 гривень) та за подання заяви немайнового характеру - 1 відсоток прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на час подачі позову, травень 2020 року, становив 2 102 гривень. Загальна сума, що сплачена за подання позову до Господарського суду Київської області складає 6 602 (шість тисяч шістсот дві) гривні.

9.4. За подання апеляційної скарги на судові рішення у цій справі відповідач 2 заплатив 150 відсотків від суми судового збору в суді першої інстанції - 9 903 (дев`ять тисяч дев`ятсот три) гривні, а за подання касаційної скарги - 200 відсотків від суми судового збору в суді першої інстанції - 13 204 (тринадцять тисяч двісті чотири) гривні.

9.5. Таким чином, у порядку розподілу судових витрат з позивача на користь відповідача 2 належить до стягнення 23 107 (двадцять три тисячі сто сім) гривень (9 903 гривні + 13 204 гривні).

Керуючись статтями 240, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду.

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року та рішення Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року у справі № 911/1278/20 скасувати. Прийняти у справі нове рішення.

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт мобіл переробка плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плисецький гранітний кар`єр» та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання права власності на екскаватор гусеничний Caterpillar 320 D, марки № НОМЕР_1 , двигун МАЕ НОМЕР_8 , державний номер НОМЕР_3 , та на екскаватор гусеничний Caterpillar 365 C, марки № НОМЕР_4 , двигун НОМЕР_5 , державний номер НОМЕР_6 , і зняття арешту з них, накладеного приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем 30 вересня 2019 року - відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт мобіл переробка плюс» (07300, Київська область, місто Вишгород, вулиця Набережна, будинок 7/1, офіс 210, код ЄДРПОУ 38866518) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (03087, місто Київ, вулиця Єреванська, будинок 1, код ЄДРПОУ 236697280) 23 107 (двадцять три тисячі сто сім) гривень судових витрат за розгляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідачка Л. Й. КатеринчукСудді:В. В. БританчукЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовС. Ю. Мартєв І. В. Григор'єваК. М. Пільков М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко Д. А. ГудимаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач О. С. ЗолотніковО. С. Ткачук

Джерело: ЄДРСР 110208958

[ANTIRAID]

Чергове ганебне рішення незаконно зареєстрованого Верховного суду та його Великої палати. Суд дуже гнучко підійшов до питання захисту інтересів банкірів. Не дивлячись на оплату за рухоме майно ще у 2016 році, відсутність можливості його зареєструвати у зв'язку з діями держави, встановлення відсутності у законі імперативного визначення переходу права власності виключно з моменту реєстрації, оренди цього майна та справедливих очікувань та впевненості у праві власності на нього суд чомусь визначив що такий покупець є недобросовісним.

На мій погляд, саме господарська юрисдикція демонструє найбільш зухвале знущання з прав громадян в Україні.

 

 

[Dbfd Rfdf]

В 15.04.2023 в 10:39, ANTIRAID сказал:

реєстрація транспортного засобу є похідною від права власності особи, вона проводиться новим власником, а її непроведення не спростовує законності набуття права власності на рухоме майно, якщо умови договору купівлі-продажу сторонами дотримано і відбувся перехід права власності.

 

[ANTIRAID]

Окрема думка

суддів К. М. Пількова, М. І. Гриціва, О. С. Золотнікова, О. Б. Прокопенка, О. М. Ситнік, І. В. Ткача

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22)

1.            Велика Палата Верховного Суду постановою від 05.04.2023 задовольнила касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - Банк, Скаржник); скасувала рішення Господарського суду Київської області від 15.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 і ухвалила в цій справі нове рішення, яким відмовила в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт мобіл переробка плюс» (далі - Позивач, Покупець) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плисецький гранітний кар`єр» (далі - Продавець) та Банку про визнання права власності на гусеничні екскаватори Caterpillar (далі - Екскаватори) і зняття з них арешту, накладеного 30.09.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем (далі - Виконавець).

2.            Мотивуючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що як положеннями частини першої статті 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності в конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

3.            Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС), викладених у постанові від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц, з огляду на неподібність обставин та правового регулювання в зазначеній справі та у справі № 911/1278/20. Зокрема, у справі № 683/2694/16-ц суди не встановили укладення сторонами договору, яким би визначалися дві умови для переходу права власності на автомобіль (передача майна та його державна реєстрація). Також різним є нормативне регулювання обліку автомобілів у зазначених справах. Зокрема, у справі № 683/2694/16-ц спірний автомобіль підлягав перереєстрації відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388. Тоді як порядок реєстрації та постановки на облік Екскаваторів у справі № 911/1278/20 регулювався постановою Кабінету Міністрів України № 8 від 06.01.2010, якою затверджено Порядок відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів (далі - Порядок № 8).

4.            Разом із цим Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком, викладеним у постанові КЦС ВС від 16.12.2020 у справі № 278/3640/18, в якій, аналізуючи положення статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України від 30.06.1993 № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі - Закон № 3353-XII), Суд зазначив: «…правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу. Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує». Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону № 3353-XII викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) також у постановах від 13.12.2018 у справі № 910/11266/17, від 21.05.2019 у справі № 912/1426/18 та від 30.07.2019 у справі № 905/1053/18.

5.            Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди прийняли як належний доказ додаткову угоду № 1 від 18.06.2021 (далі - Додаткова угода) до договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01.08.2016 № ПК-01/08-16 (далі - Договір), якою внесено зміни до пункту 3.5 Договору щодо умов переходу права власності до Покупця. Однак суди не звернули уваги, що момент переходу права власності за Договором сторони Додаткової угоди змінили з часу її підписання (з 18.06.2021) і з цього часу можна було б вважати достатнім для переходу права власності факт передачі за актом приймання Екскаваторів Покупцю. Відтак Велика Палата виснувала про те, що Додаткова угода не відповідає вимогам статті 76 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо належності доказів як така, що не може підтверджувати умови переходу права власності за Договором на час накладення арешту на Екскаватори (25.09.2019).

6.            Наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду поклала в основу висновку про те, що на час арешту Екскаваторів у виконавчому провадженні № 60153847 (25.09.2019) діяли умови щодо переходу права власності за Договором, які передбачали сукупність настання двох обставин (передачі транспортних засобів та здійснення їх перереєстрації). Оскільки такі умови не були дотримані, Екскаватори не перейшли у власність Покупця, а продовжували перебувати у власності Продавця та могли бути обтяжені Виконавцем на користь Банку. Отже, на момент накладення арешту постановою Виконавця 25.09.2019 це майно Покупцю не належало, а продовжувало перебувати у власності Продавця. Подальша зміна умов переходу права власності за Додатковою угодою, яка набрала чинності з часу її укладення сторонами, не вплинула на правомірність дій Виконавця з накладення арешту на Екскаватори.

7.            Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що однією із цілей регулювання, встановленого ЦК України і Законом України від 18.11.2003 № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі - Закон № 1255-IV), є захист добросовісного набувача. Тому частину першу статті 10 та частину другу статті 12 Закону № 1255-IV слід розуміти так, що необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, і в такому разі набувач презюмується добросовісним. Водночас така презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У такому випадку набувач є недобросовісним і в залежності від обставин справи не набуває права на рухоме майно або набуває право на рухоме майно, обмежене такими обтяженнями, про які набувач знав чи мав знати.

8.            Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи був зареєстрований арешт спірного майна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, а також на те, що Додаткова угода була укладена 18.06.2021, тобто після звернення Покупця із цим позовом до суду. Отже, на думку Великої Палати, на момент укладення Додаткової угоди Позивач знав про існування арешту, тобто усвідомлював, що Продавець не має права його відчужувати, зокрема передавати право власності на арештоване майно на виконання укладеного раніше Договору. Тому позивач не є добросовісним набувачем майна, а відтак не набув права власності на нього.

9.            З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважала, що право власності на Екскаватори за Договором не перейшло до Покупця на час накладення на них арешту Виконавцем (30.09.2019). А подальша зміна умов переходу права власності з виключенням вимоги щодо державної перереєстрації за Додатковою угодою не надає Покупцю права на визнання в судовому порядку його власності на спірне рухоме майно. Дії позивача, направлені на зловживання правом з наміром перешкодити Банку задовольнити свої вимоги до Покупця, не підлягають судовому захисту.

10.        Підтримуючи висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що реєстрація технологічного транспортного засобу не визначає момент, з якого у набувача майна за договором виникає право власності на цей засіб, а наслідком невчинення таких реєстраційних дій є заборона експлуатації незареєстрованих технологічних транспортних засобів, не можемо, однак, погодитись із результатом розгляду справи та її висновками про те, що Покупець не набув право власності на Екскаватори за Договором та є недобросовісним, а також про відсутність підстав для відступу від висновків КЦС ВС, викладених у постанові від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц.

Щодо реєстрації транспортного засобу

11.        Звертаючись із цим позовом до суду, Покупець стверджував, що набув право власності на Екскаватори за Договором, однак Банк, який є кредитором Продавця та має намір звернути стягнення на його майно, це право не визнає, оскільки вважає, що для набуття права власності на зазначені транспортні засоби Покупець мав зареєструвати їх за собою відповідно до положень статті 34 Закону № 3353-XII, Порядку № 8 та пункту 3.5 Договору.

12.        Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого доказами права власності на майно та порушення (невизнання або оспорювання) зазначеного права іншою особою. Схожі висновки викладені в пунктах 78, 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19.

13.        Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

14.        Відповідно до частини першої та четвертої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

15.        Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. Схожі правові висновки викладені в пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду 14.09.2021 у справі № 359/5719/17.

16.        Для набуття права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

Сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.

При цьому слід враховувати, що відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно у набувача за договором виникає з дня державної реєстрації (стаття 182 ЦК України), а не в момент передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін. Схожі правові висновки викладені в пунктах 93-95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.

17.        Застосовуючи норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Велика Палата у підпунктах 6.30, 6.31 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 дійшла висновку про те, що законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм цього Закону не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

18.        Натомість порядок та наслідки вчинення державної реєстрації транспортних засобів суттєво відрізняються.

19.        Так, правила реєстрації та обліку транспортних засобів визначені статтею 34 Закону № 3353-XII, частина перша та друга якої в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачала, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передання інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

20.        Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. Порядок здійснення відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України (частини восьма та дев`ята статті 34 Закону № 3353-XII).

21.        Відповідно до статті 34 Закону № 3353-XII Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 8, який визначає процедуру відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування (див. преамбулу та пункт 1 Порядку № 8).

22.        Пунктом 6 Порядку № 8 встановлено, що юридичні і фізичні особи, іноземні фізичні і юридичні особи, особи без громадянства (що перебувають в Україні на законних підставах), які є власниками технологічних транспортних засобів чи використовують їх на законних підставах, або уповноважені ними особи (далі - власники) зобов`язані зареєструвати зазначені транспортні засоби протягом 10 днів після придбання або виникнення інших законних прав на їх використання, у тому числі у разі тимчасового ввезення на територію України.

23.        За змістом пункту 10 Порядку № 8 реєстрація технологічного транспортного засобу здійснюється на підставі письмової заяви власника за відповідним зразком, до якої додаються, зокрема, копії документів, що підтверджують правомірність придбання технологічного транспортного засобу. До заяви додається також акт технічного огляду та позитивний висновок експертизи, проведеної фахівцями експертно-технічного центру, на відповідність технологічного транспортного засобу нормативно-правовим актам з охорони праці України (для технологічних транспортних засобів, виготовлених за межами України чи переобладнаних або самостійно зібраних).

24.        Правомірність придбання або використання технологічного транспортного засобу може бути підтверджена, зокрема, договором купівлі-продажу або іншими документами, що встановлюють право власності або користування технологічним транспортним засобом (пункт 11 Порядку № 8).

25.        Пунктами 8 та 20 Порядку № 8 передбачено, що експлуатація незареєстрованих технологічних транспортних засобів забороняється. Експлуатація технологічних транспортних засобів у разі втрати свідоцтва про реєстрацію, номерного знака, талона про проходження технічного огляду забороняється. Схожі підстави для заборони експлуатації транспортних засобів передбачені статтею 37 Закону № 3353-XII.

26.        За змістом статті 36 Закону № 3353-XII та пункту 9 Порядку № 8 власники транспортних засобів зобов`язані забезпечувати своєчасне і в повному обсязі проведення робіт по їх технічному обслуговуванню і ремонту згідно з нормативами, встановленими виробниками відповідних транспортних засобів. Перед реєстрацією кожного технологічного транспортного засобу проводиться його державний технічний огляд, про що складається акт технічного огляду і видається талон, зразок якого затверджується Держпраці. Технічний огляд технологічних транспортних засобів проводиться щороку відповідно до порядку проведення державного технічного огляду великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, який встановлюється Держпраці. На технічно несправні технологічні транспортні засоби талони про проходження технічного огляду не видаються. Видача талона про проходження технічного огляду може бути здійснена тільки після усунення несправностей і повторного проведення технічного огляду.

27.        Аналіз наведених положень Закону № 3353-XII та Порядку № 8 дозволяє зробити ряд висновків.

28.        Насамперед слід погодитись із тим, що частина дев`ята статті 34 Закону № 3353-XII та пункт 6 Порядку № 8 покладають на власника технологічного транспортного засобу обов`язок зареєструвати його протягом десяти днів після придбання.

29.        Виконати цей обов`язок власник може шляхом звернення до уповноваженого органу з відповідною заявою, до якої серед іншого додаються акт технічного огляду та копії документів, що підтверджують правомірність придбання технологічного транспортного засобу, зокрема договору купівлі-продажу.

30.        Отже, набуття права власності на технологічний транспортний засіб має передувати його реєстрації.

31.        Вважаємо, що виконання вказаного вище обов`язку необхідно розглядати в контексті головної мети та завдань Закону № 3353-XII, якими є, зокрема, регулювання суспільних відносин у сфері дорожнього руху та його безпеки для захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища (див. преамбулу та статтю 1 Закону № 3353-XII).

32.        Наведене узгоджується також з положеннями статті 36 Закону № 3353-XII та пункту 9 Порядку № 8, які покладають на власників транспортних засобів обов`язок своєчасно і в повному обсязі проводити їх технічне обслуговування і ремонт, а також пов`язують можливість реєстрації технологічного транспортного засобу з успішним проходженням технічного огляду, що підтверджується видачею відповідного талона та складенням акта технічного огляду, який відповідно до абзацу восьмого пункту 10 Порядку № 8 є одним з обов`язкових додатків до заяви власника про реєстрацію технологічного транспортного засобу.

33.        Відтак здійснення реєстрації та обліку технологічних транспортних засобів пов`язане з необхідністю захисту життя і здоров`я громадян, охорони навколишнього природного середовища та створення безпечних і комфортних умов експлуатації таких засобів, що досягається, зокрема, шляхом їх своєчасного і повного технічного обслуговування та ремонту, а також проведенням відповідного технічного огляду, який є обов`язковим перед реєстрацією кожного технологічного транспортного засобу.

34.        Аналіз наведених вище норм Закону № 3353-XII та Порядку № 8 в сукупності з частиною першою статті 334 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що реєстрація технологічного транспортного засобу не визначає момент, з якого в набувача майна за договором виникає право власності на цей засіб, а наслідком невчинення таких реєстраційних дій є заборона експлуатації незареєстрованих технологічних транспортних засобів (див. статтю 37 Закону № 3353-XII та пункт 8 Порядку № 8).

35.        Цими висновками Велика Палата Верховного Суду мала відступити від протилежних висновків КЦС ВС про застосування статей 328, 334 ЦК України та статті 34 Закону № 3353-XII, викладених у постанові від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц, які зводяться до того, що сам по собі договір купівлі-продажу, вчинений без зняття з реєстрації і перереєстрації транспортного засобу у встановленому порядку, не породжує наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця.

На нашу думку, правовідносини в цій справі та справі № 683/2694/16-ц є подібними за змістовим критерієм, оскільки в обох справах розглядались спори про визнання права власності та зняття арешту з транспортних засобів, що були придбані позивачами за договорами купівлі-продажу, однак відповідні реєстраційні дії не були вчинені, для вирішення яких суди із застосуванням статей 328, 334 ЦК України та статті 34 Закону № 3353-XII мали установити, з яких підстав і у який спосіб позивачі набули право власності на спірні транспортні засоби.

36.        Також слід було відступити від висновків КЦС ВС про застосування статті 328 ЦК України та положень Порядку № 8, викладених у постанові від 06.02.2018 у справі № 570/344/15-ц, про те, що виникнення права власності на технологічний транспортний засіб передбачає, крім оформлення договору купівлі-продажу цього засобу, його реєстрацію з отриманням відповідного свідоцтва.

37.        Беручи до уваги викладене, необхідно було відхилити викладені в касаційній скарзі доводи Банку про те, що суди неправильно застосували статті 328, 334 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові КЦС ВС від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц.

38.        На наше переконання, недоречними є посилання Банку на неврахування судами попередніх інстанцій висновків КГС ВС, викладених у пункті 28 постанови від 28.04.2021, якою цю справу направлено на новий розгляд, про те, що виникнення права власності на Екскаватори передбачає, крім оформлення договору купівлі-продажу цих засобів, їх реєстрацію з отриманням відповідного свідоцтва, оскільки зазначені висновки слід розглядати в контексті встановлених у цій справі обставин, зокрема, що відповідно до пункту 3.5 Договору право власності на Екскаватори переходить від Продавця до Покупця після їх передання Покупцю і вчинення відповідних реєстраційних дій, а також вказівок суду касаційної інстанції на те, що місцевому господарському суду належало дослідити обставини виконання сторонами зазначеного пункту Договору, оскільки це впливає на виникнення в Позивача права власності на придбані Екскаватори (див. пункти 30-33 вказаної постанови КГС ВС).

Щодо тлумачення умов договору

39.        Виконуючи наведені вище вказівки КГС ВС, суди попередніх інстанцій прийняли як доказ Додаткову угоду, укладену між Покупцем та Продавцем 18.06.2021, у якій вони домовились викласти пункт 3.5 Договору в такій редакції: «Право власності на екскаватор переходить від продавця до покупця з моменту передачі екскаватора покупцю».

40.        За змістом частин другої та четвертої статті 80 ГПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

41.        Оскільки Додаткова угода була укладена між сторонами Договору 18.06.2021 вже після звернення Покупця з позовом у цій справі (травень 2020 року), тобто її не існувало на момент такого звернення, а також на момент направлення цієї справи на новий розгляд постановою КГС ВС від 28.04.2021, суди попередніх інстанцій та Велика Палата Верховного Суду помилково врахували зазначений доказ під час розгляду цієї справи. Схожі висновки викладені в пунктах 90, 91 постанови об`єднаної палати КГС ВС від 16.09.2022 у справі № 913/703/20.

42.        Відтак необхідно погодитись із викладеними у касаційній скарзі доводами Банку в тій частині, що суди не мали приймати і розглядати як доказ у цій справі Додаткову угоду, у зв`язку із чим при касаційному перегляді оскаржених рішень Велика Палата Верховного Суду мала розглядати пункт 3.5 Договору в першій редакції.

43.        Виходячи з норм частини першої статті 334 та частини першої статті 627 ЦК України, вважаємо, що сторони в договорі можуть самостійно визначити умови та момент виникнення в набувача права власності на технологічний транспортний засіб, зокрема пов`язати це з виконанням ним тих чи інших положень Порядку № 8.

44.        Водночас, оскільки положення пункту 3.5 Договору про те, що право власності на Екскаватори переходить від Продавця до Покупця після їх реєстрації, суперечать пунктам 6, 10 і 11 Порядку № 8, за якими заява на реєстрацію технологічного транспортного засобу подається власником з поданням документів, що підтверджують правомірність придбання технологічного транспортного засобу, зокрема договору купівлі-продажу, доходимо висновку про те, що буквальне тлумачення положень Договору не дозволяє встановити його зміст на засадах розумності, оскільки призводить до того, що момент виникнення права власності пов`язується із здійсненням процедури (реєстрації), яку може здійснити особа, до якої вже перейшло право власності.

45.        У зв`язку із цим було необхідно здійснити тлумачення змісту Договору за правилами частин третьої та четвертої статті 213 ЦК України, аби з`ясувати дійсні наміри сторін щодо встановлення ними регулювання спірних відносин (див. mutatis mutandis пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 911/141/18).

46.        Відповідно до частини третьої статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (частина четверта статті 213 ЦК України).

47.        Суди в цій справі встановили, зокрема, що платіжними дорученнями від 26-28.09.2016 Покупець повністю сплатив Продавцю обумовлену Договором вартість Екскаваторів (300 000 грн); 31.08.2016 на виконання умов Договору Продавець передав, а Покупець прийняв Екскаватори у власність за відповідними актом та накладною; на наступний день 01.09.2016 ці ж сторони уклали Договір оренди, за яким Позивач передав своєму контрагенту Екскаватори в користування на умовах оренди, про що вони склали та підписали відповідний акт.

48.        Беручи до уваги мету Договору, яка для Продавця полягала в отриманні грошових коштів, а для Покупця в набутті Екскаваторів у власність, послідовне вчинення ними дій для досягнення мети цього правочину (сплата вартості Екскаваторів та їх передання за відповідними актом і накладною), а також подальшу поведінку сторін (після отримання Екскаваторів за Договором Покупець як власник передав їх в оренду своєму контрагенту за Договором оренди), яка засвідчує їхню волю до настання наслідків у вигляді переходу права власності на Екскаватори від Продавця до Покупця, вважаємо, що при тлумаченні змісту Договору слід виходити з того, що воля сторін цього правочину була спрямована на оплатний перехід права власності на Екскаватори від Продавця до Покупця з моменту передання цього майна набувачу.

49.        З огляду на наведене слід погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про те, що Покупець набув право власності на Екскаватори, оскільки повністю сплатив за них обумовлену Договором вартість та прийняв ці транспортні засоби за відповідними актом і накладною. Відтак суди дійшли правильного висновку про необхідність задоволення позову, оскільки накладення Виконавцем арешту та реалізація Екскаваторів на прилюдних торгах порушує право власності Покупця на ці транспортні засоби.

50.        Також звертаємо увагу на те, що в судовому засіданні 15.02.2023 представник Скаржника, розкриваючи зміст доводів касаційної скарги щодо недобросовісності поведінки сторін Договору, пояснив, що Банк не вважає цей правочин недійсним, а також наголосив на тому, що зловживання правами з боку Позивача полягає у зверненні до суду із цим позовом, який спрямований на уникнення Продавцем виконання зобов`язань перед Банком.

З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції Велика Палата Верховного Суду повинна була відхилити ці доводи Банку, адже він в межах цієї справи не ставив під сумнів дійсність Договору та можливість сторін вчинити цей правочин, а його твердження про зловживання Позивачем правом на подання позову не підтвердились, оскільки під час касаційного перегляду цієї справи не встановлено вчинення ним дій, що суперечать завданню господарського судочинства (див. частину першу статті 2, частину другу статті 43 ГПК України).

При цьому висновок Великої Палати Верховного Суду про недобросовісність Покупця, який ґрунтується на тому, що на момент укладення Додаткової угоди 18.06.2021 він знав про існування арешту, накладеного Виконавцем 25.09.2019, неправильний, оскільки Покупець набув право власності на Екскаватори з моменту їх передання за відповідними актами 31.08.2016 і суди не встановлювали, що він на той час знав або мав знати про існування будь-яких заборон на відчуження Екскаваторів, а також не встановлювали інших обставин, що свідчать про його недобросовісність.

51.        Беручи до уваги наведене, вважаємо, що попри встановлені під час касаційного перегляду окремі недоліки оскаржених судових рішень висновки судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позову загалом є правильними, а доводи касаційної скарги не спростовують правильності вирішення ними цього спору по суті, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду мала залишити оскаржені судові рішення без змін з мотивів, викладених у цій окремій думці.

Судді:К. М. ПільковО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковІ. В. Ткач

https://reyestr.court.gov.ua/Review/110749460