Постанова КАС яка залишила в силі рішення Вишгородського райсуду про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу


ANTIRAID

Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 363/1121/22

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1730/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Свєтушкіна Д.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.

18 квітня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді:  Семенюк Т.А.
Суддів: Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
при секретарі - Максюк І.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві, справу за апеляційною скаргою Лелюх Віти Миколаївни в інтересах Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2022 року та додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 серпня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», Директора структурного підрозділу «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» Деревицького Василя Івановича про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року  ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з даним позовом, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 01.08.2019 року позивач була прийнята на посаду провідного інженера Відділу з кошторисної роботи Управління капітального будівництва СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» згідно наказу № 3136-К КТМ від 31.07.2019 року, що підтверджується копією трудової книжки. 04.10.2021 року МОЗ України видало наказ №2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Наказом МОЗ України від 30.11.2021 року були внесені зміни до зазначеного переліку професій. 31.01.2022 року наказом № 159-К КТМ директора структурного підрозділу «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» Деревицького В.І. позивача було відсторонено від роботи.

Вказаний наказ вважає протиправним, оскільки в ньомувідсутні належні правові підстави, адже ст. 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення, така підстава, як «в інших випадках, передбачених законодавством» не може бути застосована до спірних правовідносин. Оскаржуваний наказ прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення. Вказувала, що зазнала протиправного втручання в їїправо на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що була позбавлена можливості заробляти собі на життя власною працею, а також була піддана дискримінації за ознакою стану здоров`я.

У зв`язку із викладеним просила визнати протиправним та скасувати наказ директора структурного підрозділу «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» Деревицького В.І. № 159-ККТМ від 31 січня 2022 року в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , провідного інженера Відділу з кошторисної роботи Управління капітального будівництва, зобов`язати поновити її на роботі шляхом допуску до роботи та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2022 року (повний текст складено 15 серпня 2022 року) позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано наказ директора структурного підрозділу «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» Деревицького В.І. № 159-ККТМ від 31 січня 2022 року в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , провідного інженера Відділу з кошторисної роботи Управління капітального будівництва.

Стягнуто з КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 26 032, 02 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь держави судовий збір в розмірі 1 984, 80 грн.

Допущенонегайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1  за весь час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26 серпня 2022 року (повний текст складено 30 серпня 2022 року) заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у даній справі задоволено частково.

Стягнуто з КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 533, 33 грн.

У задоволенні заяви в частині вимоги про відшкодування судових витрат у більшому розмірі відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням, Лелюх В.М. в інтересах КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені вимог позивача у повному обсязі, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваних рішень судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що положення норми Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» регулюють випадки, пов`язані з обов`язковістю щеплень за іншими інфекційними захворюваннями, зазначеними в ст. 27 вказаного Закону, коли питання про те, чи може бути працівника допущено до роботи, має вирішувати санітарно - епідеміологічна служба. При цьому вказівок на те, в якому порядку працівник відсторонюється від роботи роботодавцем (стаття 46 КЗпП україни) ця норма не містить.

Водночас, обов`язковість щеплень для працівників комунальних підприємств від COVID-19 вже встановлена центральним органом виконавчої влади, що реалізує державнуполітику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення (МОЗ), а наслідки відмови або ухилення Кабінетом Міністрів України (постанова №1236).

Жоден з цих нормативних актів не містить, додаткової підстави для відсторонення, подання відповідної служби.

Також зазначала, що у законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Позивач є працівником комунального підприємства, не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов`язаний був, відповідно до діючого законодавства відсторонити позивача від роботи. Зазначила, що тимчасове увільнення працівника від виконання нею їїтрудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом.

Щодо додаткового рішення, апелянт вважає, що оскільки, судом при прийнятті рішення порушено принцип рівності сторін, не досліджено питання правомірності наказу та не встановлено обставин, які вказують на правомірність відсторонення позивача від роботи, вимога про відшкодування витрат на правову допомогу також задоволенню не підлягає.

22 листопада 2022 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 , в якому представник позивача просила рішення суду та додаткове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що рішення є законними, обґрунтованими та ухвалено судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами.

Зазначила, що ніхто не зобов`язаний виконувати протиправні накази, а тим більше ті, які суперечать закону, оскільки закон має вищу юридичну силу, тому перш ніж застосовувати такі акти відповідач мав забезпечити дотримання закону та конституційних прав позивача, чого зроблено не було.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.  

Судом встановлено, що 01 серпня 2019 ОСОБА_1 прийнято на посаду провідного інженера відділу з кошторисної роботи Управління капітального будівництва СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» згідно наказу №3136-К КТМ від 31 липня 2019 року (а.с. 36).

Як вбачається з аркушу ознайомлення працівників з наказом КП «Київтеплоенерго» №17 від 12.01.2022 «Про обов`язкове профілактичне щеплення» та повідомленням про щеплення проти COVID-19, ОСОБА_1 ознайомлена із зазначеними документами 17.01.2022 року (а.с. 90).

18.01.2022 року ОСОБА_5 звернулась до директора КП «Київтеплоенерго» із заявою про неприпустимість порушення законодавства України про працю, в якому зазначила про недопустимість будь-якого медичного примусу та порушення трудового законодавства з боку відповідача, а саме відсторонення, звільнення чи невиплати заробітної плати, премії, що є очевидним і грубим порушенням чинного законодавства.

31.01.2022 року наказом № 159-К КТМ директора СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» Деревицького В.І. «Про відсторонення від роботи» у зв`язку з відмовою/ухиленням від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, обов`язковість яких передбачена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021 (зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2664 від 30.11.2021), на виконання пп. 2 п.41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020, ч. 2ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», керуючись статтями 46, 113 Кодексів закону про працю України. ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 31 січня 2022 року до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, або дня надання одного з документів, передбачених наказом КП «Київтеплоенерго» «про обов`язкові профілактичні щеплення», що підтверджує отримання щеплення або наявність протипоказань до проведення такого щеплення (а.с. 37). При ознайомленні із вказаним наказом ОСОБА_1 зазначила, що не згодна з наказом, та не зобов`язана надавати інформацію про стан свого здоров`я.

31.01.2022 року ОСОБА_5 звернулась до директора СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» Деревицького В.І. із запереченням щодо відсторонення від роботи без збереження заробітної плати (а.с.116).

Згідно наказу №149-К від 01.03.2022 року про допуск до роботи відсторонених працівників ОСОБА_1 допущено до роботи з 01.03.2022 року (а.с. 153).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про відсторонення позивача прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам п. 1 ст. 92 Конституції України та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд дійшов висновку про необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції України, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19.

Відсторонення позивача від роботи за таких умов за своєю суттю є дискримінаційним, незаконним і неконституційним, а тому її порушені права підлягають захистові.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог про скасування наказу про відсторонення, суд першої інстанції стягнув на користь позивачки і середній заробіток за час вимушеного прогулу та, додатковим рішенням - витрати на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, виходячи з наступного.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частиною першою cтатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66).

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XIIта Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні питання про правомірність відсторонення працівника від роботи у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення особи від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Судом встановлено, що позивач працює на посаді провідного інженера відділу з кошторисної роботи Управління капітального будівництва СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» згідно наказу №3136-К КТМ від 31 липня 2019 року.

Відповідно до її посадової інструкції, провідний інженер відділу з кошторисної роботи управління з капітального будівництва здійснює перевірку кошторисної документації та матеріалів, які надаються підрядними організаціями та відділами технічного нагляду.

Отже, судом не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи.

Відповідачем не доведено, що обіймаючи посаду провідного інженера відділу кошторисної роботи, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників Управління капітального будівництва СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго».

Застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Фактично її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в Управлінні капітального будівництва СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго».

Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

На час відсторонення будь-які питання щодо можливості забезпечення виконання позивачкою трудових обов`язків дистанційно не обговорювалися.

Матеріали справи не містять будь - яких доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильноговисновкупро визнання незаконним та скасування наказу в частині відсторонення  ОСОБА_1 від роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верхового Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

У разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Встановивши, що позивач з 31.01.2022 року по 28.02.2022 року була незаконно відсторонена від виконання її посадових обов`язків із зупиненням виплати їй заробітної плати, суд обґрунтовано стягнув з відповідача середній заробіток за час її вимушеного прогулу в розмірі 26032,02 грн.

Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм чинного законодавства, висновки суду відповідають обставинам справи і не спростовуються доводами апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Щодо ухвалення судом додаткового рішення

Позивачем до суду подано заяву про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, яка судом задоволена частково.

Відповідно до ст.. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом, зокрема,  не вирішено питання про судові витрати.

За ст.. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо скасування додаткового рішення та відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтоване задоволення вимог позивача, а, відтак, вважає правильним стягнення зазначених судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Лелюх Віти Миколаївни в інтересах Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2022 року та додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 серпня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст виготовлено 25 квітня 2023 року.

Головуючий  

Судді

https://reyestr.court.gov.ua/Review/110491471

Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, який задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що наказ про відсторонення позивача прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам п. 1 ст. 92 Конституції України та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд дійшов висновку про необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції України, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19.

Відсторонення позивача від роботи за таких умов за своєю суттю є дискримінаційним, незаконним і неконституційним, а тому її порушені права підлягають захистові.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог про скасування наказу про відсторонення, суд першої інстанції стягнув на користь позивачки і середній заробіток за час вимушеного прогулу та, додатковим рішенням — витрати на професійну правничу допомогу.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show