Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про можливість перегляду втраченого провадження по пенсійній справі та встановлення виконання однакових функцій суддями ВС-КАС та ВАСУ

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 року

м. Київ

Справа № 2-а-4658/09

Провадження № 11-147зва22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Чумаченко Т. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представника позивача - адвоката Ілюка А. І.,

розглянула на відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2011 року(суддя Амєлін С. Є.) у справі № 2-а-4658/09 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області (далі - Управління ПФУ) про призначення пенсіїі

ВСТАНОВИЛА:

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Управління ПФУ призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час виникненння спірних відносин) як працівнику освіти;

- зобов`язати відповідача призначити йому пенсію за вислугу років як працівнику освіти незалежно від віку при стажі роботи, який дає право на призначення цього виду пенсії, не менше 25 років.

2. Жовтневий районний суд міста Маріуполя постановою від 07 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2008 року, позовні вимоги задовольнив.

Управління ПФУ не погодилося із цими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу.

Вищий адміністративний суд України (далі - ВАСУ) ухвалою від 16 червня 2009 року касаційну скаргу задовольнив частково: постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 07 листопада 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2008 року скасував; справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Жовтневий районний суд міста Маріуполя постановою від 31 серпня 2009 року задовольнив позовні вимоги позивача, а Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 04 березня 2010 року задовольнив апеляційну скаргу Управління ПФУ, рішення суду першої інстанції скасував й ухвалив постанову про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_1 не погодися з судовим рішенням суду апеляційної інстанції і подав касаційну скаргу до ВАСУ.

Цей суд ухвалою від 16 квітня 2010 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - КАС України) відмовив у відкритті касаційного провадження з огляду на те, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Такого висновку суд дійшов на підставі приписів абзацу першого підпункту 9 пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-III «Про судоустрій України» (чинного на час вирішення питання про відкриття касаційного провадження; далі - Закон № 3018-III), за якими до законодавчого визначення суду, який буде здійснювати повноваження касаційної інстанції у цивільних справах, його утворення і початку діяльності перегляд цих справ у касаційному порядку здійснює Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України.

У січні 2011 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України листом від 21 січня 2011 року, керуючись правилами пункту 1 Закону України від 02 грудня 2010 року № 2748-VI «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов`язаних із соціальними виплатами» (далі - Закон № 2748-VI), касаційну скаргу ОСОБА_1 та долучені до неї матеріали передала за належністю до ВАСУ.

ВАСУ ухвалою від 19 вересня 2011 року на підставі пункту 4 частини четвертої статті 214 КАС України відмовив у відкритті касаційного провадження з огляду на те, що ухвалою від 16 квітня 2010 року цей суд у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2010 року вже відмовляв.

3. ОСОБА_1 не примирився із зазначеним судовим рішенням і подав до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) заяву, у якій скаржився на порушення своїх прав за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з відмовою в доступі до суду касаційної інстанції за його позовами про захист права на пенсію та статтею 1 Першого протоколу до цієї Конвенції на втручання в його право власності через відмову національних судів розглянути його позов по суті.

ЄСПЛ за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 у своєму рішенні від 22 вересня 2022 року у справі «Леонідов проти України» (заява № 2064/12) (далі - Рішення) констатував, що коли ВАСУ вдруге розглядав касаційну скаргу заявника з питань права на рішення від 04 березня 2010 року, чинне на той час законодавство передбачало, що ВАСУ був компетентним розглядати касаційні скарги щодо пенсійного забезпечення. Однак ВАСУ відмовився розглядати скаргу заявника, посилаючись на своє попереднє рішення, яке ґрунтувалося на законодавстві, що вже не було чинним.

ЄСПЛ визнав також, що рішення ВАСУ від 19 вересня 2011 року не було обґрунтовано належним чином, та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Водночас цей суд вказав, що немає необхідності розглядати ту саму скаргу за статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції у зв`язку з його висновками щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

4. 15 грудня 2022 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява представника заявника - Ілюка А. І. про перегляд за виключними обставинами ухвали ВАСУ від 19 вересня 2011 року з передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України (в редакції, чинній на час звернення із цією заявою) підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом, за результатами розгляду якої просить скасувати ухвалу ВАСУ від 19 вересня 2011 року та постановити ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2010 року у справі за його позовом до Управління ПФУ про призначення пенсії.

5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 грудня 2022 року відкрила провадження за виключними обставинами в цій справі, витребувала: від Секретаріату Уповноваженого у справах ЄСПЛ копію рішення ЄСПЛ від 22 вересня 2022 року у справі «Леонідов проти України» разом з її автентичним перекладом українською мовою; із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська - адміністративну справу № 2-а-4658/09, яка відповідно до розпорядження Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 за територіальною підсудністю мала перебувати в цьому суді; з ВАСУ - матеріали касаційного провадження № К/9991/58281/11.

З огляду на те, що станом на початок січня матеріали вказаної адміністративної справи до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська не надійшли згідно з повідомленням цього суду, були підстави вважати, що провадження в зазначеній справі може бути втраченим.

Велика Палата Верховного Суду ухвалила відновити втрачене провадження в цій справі, про що була винесена ухвала від 09 січня 2023 року, копію якої надіслано до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська як до суду, який повноважний розглянути і залежно від зібраних і перевірених матеріалів прийняти рішення щодо можливості відновлення втраченого провадження.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 22 лютого 2023 року відмовив у відновленні втраченого судового провадження в цій справі через недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження.

ВАСУ листом від 11 січня 2023 року надіслав копію ухвали від 19 вересня 2011 року в касаційному провадженні № К/9991/58281/11 за касаційною скаргою ОСОБА_1 , додатково повідомивши, що її оригінал переданий до Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.

Неможливість відновлення втраченого судового провадження в цій справі не може стати перешкодою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами.

6. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представника заявника, перевірила викладені в заяві доводи та дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, узявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І).

Пунктом 1 статті 6 розділу І Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одним з елементів закріпленого в цій статті права на справедливий суд є належне відправлення правосуддя.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид їх державного, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності всіх перед законом та судом і у зв`язку із цим обмежувати право на судовий захист (абзац п`ятнадцятий пункту 3, абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Статтею 7 КАС України в редакції, чинній на момент розгляду цієї справи касаційним судом, передбачено здійснення правосуддя в адміністративних судах за принципом забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Цей принцип реалізується, зокрема, наданням особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав і обов`язків, до яких, крім іншого, належить право оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів (стаття 49 КАС у згаданій редакції).

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо справа не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства.

За положеннями Закону України від 18 лютого 2010 № 1691-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами», яким були внесені зміни до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України та частини першої статті 18 КАС України, справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них розглядаються судами в порядку цивільного судочинства.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону подані до набрання ним чинності до відповідних адміністративних судів адміністративні позови, апеляційні та касаційні скарги чи подання в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 КАС України, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства.

Згідно з абзацом першим підпункту 9 пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3018-III до законодавчого визначення суду, який буде здійснювати повноваження касаційної інстанції у цивільних справах, його утворення і початку діяльності, перегляд цих справ у касаційному порядку здійснює Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України.

З огляду на наведені нормативні положення ВАСУ ухвалою від 16 квітня 2010 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2010 року, яка, за висновком цього суду, помилково подана до суду адміністративної юрисдикції та має бути розглянута в порядку цивільного судочинства.

Законом № 2748-VI, ухваленим у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 у справі щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами, внесено зміни до розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», абзац одинадцятий якого доповнено, зокрема, абзацом такого змісту: «касаційні скарги щодо таких спорів, які подані до дня набрання чинності Законом України від 02 грудня 2010 року № 2748-VI «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов`язаних із соціальними виплатами» до суду касаційної інстанції і провадження за якими не відкрито, а також касаційні скарги, які були передані до цього суду відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 18 лютого 2010 року № 1691-VI (1691-17) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами», передаються до відповідного адміністративного суду, який здійснюватиме їх розгляд за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)».

На виконання цих законодавчих змін касаційна скарга ОСОБА_1 , яка була подана ним до Верховного Суду України, направлена за належністю до ВАСУ.

ВАСУ ухвалою від 19 вересня 2011 року на підставі пункту 4 частини четвертої статті 214 КАС України відмовив у відкритті касаційного провадження з огляду на те, що ухвалою від 16 квітня 2010 року цей суд у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2010 року відмовив, що зумовило звернення позивача до ЄСПЛ.

7. Як убачається з пункту 23 Рішення, Суд повторює, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов`язків цивільного характеру (див. рішення від 05 квітня 2018 року у справі «Зубач проти Хорватії» [ВП] (Zubac v. Croatia) [GC], заява № 40160/12, пункт 80, та наведену В ньому практику).

У пункті 25 Рішення Суд зазначив, що коли ВАСУ вдруге (див. пункт 15) розглядав касаційну скаргу заявника на постанову від 04 березня 2010 року, чинне на той момент законодавство передбачало, що цей суд був компетентним розглядати касаційні скарги, подані у справах, пов`язаних з пенсійним забезпеченням. Проте ВАСУ відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявника, пославшись на своє попереднє рішення (див. пункт 11), яке ґрунтувалося на зовсім іншому законодавстві, яке втратило чинність. Таким чином, Суд вважає, що ухвала ВАСУ від 19 вересня 2011 року не була належним чином обґрунтована і було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції (право на доступ до суду). Крім того, Суд вважає, що немає необхідності розглядати цю ж скаргу за статтею 13Конвенції.

8. За змістом пункту 1 статті 46 розділу ІІ Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

Частиною першою статті 1 Закону № 3477-IV визначено, що виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно із частинами першою та другою статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частина третя згаданої статті).

9. З огляду на встановлення в Рішенні Суду порушення права на доступ до суду, оскаржувану ухвалу належить визнати прийнятою з порушенням положень адміністративного процесуального законодавства, зокрема вимоги про розгляд справи з дотриманням передбаченого статтею 7 КАС України принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду.

Характер установлених Судом процесуальних порушень під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , які лягли в основу його висновку про порушення Україною пункту 1 статті 6 розділу І Конвенції через недотримання принципу забезепечення доступу до суду, ставлять під сумнів результат такого прийнятого процесуального рішення.

Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного, якщо й не єдиного, засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

Таким чином, констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог у контексті цієї справи можна усунути шляхом скасування ухвали суду касаційної інстанції з направленням матеріалів заяви до того самого суду для ухвалення судового рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»(далі - Закон № 1402-VIII) була змінена система судоустрою в Україні, яку складають: місцеві суди, апеляційні суди та Верховний Суд.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 1402-VІІІВерховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.

У складі Верховного Суду діють: Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд. До складу кожного касаційного суду входять судді відповідної спеціалізації (частини друга та третя статті 37 Закону № 1402-VІІІ).

Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на сьогодні виконують ті процесуальні функції, які виконували судді ВАСУ, який наразі перебуває у стані ліквідації.

Керуючись статтями 345, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2011 року задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2011 рокускасувати, справу направити до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна О. Б. Прокопенко

І. В. Желєзний О. М. Ситнік

О. С. Золотніков І. В. Ткач

Л. Й. Катеринчук О. С. Ткачук

Г. Р. Крет Т. А. Чумаченко

Джерело: ЄДРСР 110850157

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 2-а-4658/09 (провадження № 11-147зва22)

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі Донецької області (далі - Управління ПФУ) про призначення пенсії

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Маріуполя з позовом, в якому просив визнати протиправною відмову Управління ПФУ призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) як працівнику освіти, зобов`язати відповідача призначити йому пенсію за вислугу років як працівнику освіти незалежно від віку при стажі роботи, який дає право на призначення цього виду пенсії, не менше 25 років.

07 листопада 2007 року постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2008 року, позов задоволено.

Управління ПФУ не погодилося із цими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу.

16 червня 2009 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу Управління ПФУ задоволено частково, скасовано постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 07 листопада 2007 року й ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2008 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

31 серпня 2009 року постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя позов задоволено.

04 березня 2010 року постановою Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Управління ПФУ задоволено, постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 31 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2010 року.

16 квітня 2010 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відмовлено у відкритті касаційного провадження з огляду на те, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства на підставі пункту 1 частини четвертої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Ухвала мотивована тим, що відповідно до абзацу першого підпункту 9 пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-III «Про судоустрій України» (далі - Закон № 3018-III), який діяв на час вирішення питання про відкриття касаційного провадження, до законодавчого визначення суду, який буде здійснювати повноваження касаційної інстанції у цивільних справах, його утворення і початку діяльності, перегляд цих справ у касаційному порядку здійснює Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України.

У січні 2011 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2010 року до Верховного Суду України.

21 січня 2011 року Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України своїм листом касаційну скаргу ОСОБА_1 та долучені до неї матеріали передала за належністю до Вищого адміністративного суду України, керуючись правилами пункту 1 Закону України від 02 грудня 2010 року № 2748-VI «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов`язаних із соціальними виплатами» (далі - Закон № 2748-VI).

19 вересня 2011 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини четвертої статті 214 КАС України з огляду на те, що ухвалою від 16 квітня 2010 року цей суд у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2010 року вже відмовляв.

ОСОБА_1 із зазначеним судовим рішенням не погодився і подав до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) заяву, у якій зазначив про порушення своїх прав за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з відмовою в доступі до суду касаційної інстанції за його позовами про захист права на пенсію та статтею 1 Першого протоколу до цієї Конвенції щодо втручання в його право власності через відмову національних судів розглянути його позов по суті.

22 вересня 2022 року за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 у справі «Леонідов проти України» (заява № 2064/12) ЄСПЛ констатував, що, коли Вищий адміністративний суд України вдруге розглядав касаційну скаргу заявника на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2010 року, чинне на той час законодавство передбачало, що саме Вищий адміністративний суд України був компетентним розглядати касаційні скарги щодо пенсійного забезпечення. Однак Вищий адміністративний суд України відмовився розглядати скаргу заявника, посилаючись на своє попереднє рішення, яке ґрунтувалося на законодавстві, що вже не було чинним.

ЄСПЛ визнав також, що рішення Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2011 року не було обґрунтовано належним чином, та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Водночас ЄСПЛ вказав, що немає необхідності розглядати ту саму скаргу за статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з його висновками щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

15 грудня 2022 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - Ілюка А. І. про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2011 року з передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України (в редакції, чинній на час звернення із цією заявою) підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2011 року та відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2010 року у справі за його позовом до Управління ПФУ про призначення пенсії.

20 грудня 2022 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду відкрито провадження в цій справі за виключними обставинами, витребувано із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська адміністративну справу № 2-а-4658/09, яка відповідно до розпорядження Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 за територіальною підсудністю мала перебувати в цьому суді; з Вищого адміністративного суду України - матеріали касаційного провадження № К/9991/58281/11.

З огляду на те, що станом на початок січня 2023 року матеріали вказаної адміністративної справи до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська не надійшли, як убачається з повідомлення цього суду, були підстави вважати, що провадження в зазначеній справі може бути втраченим.

09 січня 2023 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила відновити втрачене провадження в цій справі, копію ухвали надіслано до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська як до суду, який повноважний розглянути і залежно від зібраних і перевірених матеріалів прийняти рішення щодо можливості відновлення втраченого провадження.

22 лютого 2023 року ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська відмовлено у відновленні втраченого судового провадження в цій справі через недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження.

Представник позивача не погодився з ухвалою суду першої інстанції та звернувся з апеляційною скаргою до Дніпровського апеляційного суду, який ухвалою від 22 березня 2023 року витребував із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська цивільну справу № 2-а-4658/09.

27 квітня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду частково задоволено заяву ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2011 року, справу направлено до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що характер установлених ЄСПЛ процесуальних порушень під час вирішення Вищим адміністративним судом України питання про відкриття касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , які покладені в основу висновку про порушення Україною пункту 1 статті 6 розділу І Конвенції через недотримання принципу забезпечення доступу до суду, ставить під сумнів результат такого прийнятого процесуального рішення.

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням констатованих ЄСПЛ порушень конвенційних та національних вимог у контексті цієї справи виснувала, що усунути такі порушення можливо шляхом скасування ухвали суду касаційної інстанції з направленням справи до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

З висновком Великої Палати Верховного Суду щодо направлення справи до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду не погоджуюся, вважаю його передчасним, тому відповідно до статті 34 КАС України висловлюю окрему думку.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) ЄСПЛ виснував, що фраза «встановлений законом» стосується не лише правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Послідовне і неухильне додержання на всіх стадіях судочинства норм процесуального законодавства України є однією з важливих умов здійснення закріпленого у статті 55 Конституції України права громадян на судовий захист.

09 січня 2023 року Велика Палата Верховного Суду після відкриття провадження за виключними обставинами постановила ухвалу про відновлення втраченого провадження у справі № 2-а-4658/09.

На виконання цієї ухвали Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська як суд, який повноважний розглянути і залежно від зібраних і перевірених матеріалів прийняти рішення щодо можливості відновлення втраченого провадження в цій справі, ухвалою від 22 лютого 2023 року відмовив у відновленні втраченого судового провадження в цій справі через недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження.

Суд першої інстанції керувався нормами КАС України та тим, що представником ОСОБА_1 на вимогу суду було надано лише фотокопії рішень судів різних інстанцій.

Згідно із заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області неможливим є надання архівних документів пенсійної справи ОСОБА_1 , оскільки доступ до них втрачено у зв`язку з місцезнаходженням у місті Маріуполі, який визнано тимчасово окупованою територією.

При перевірці відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено наявність лише постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2010 року.

Таким чином, відсутня можливість для відновлення матеріалів адміністративної справи.

При цьому суд відповідно до частини третьої статті 390 КАС України роз`яснив учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

З Єдиного реєстру судових рішень убачається, що ухвала Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року про відмову у відновленні втраченого провадження була оскаржена в апеляційному порядку представником позивача.

22 березня 2023 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано із суду першої інстанції справу № 2-а-4658/09 із зазначенням, що питання про відкриття апеляційного провадження у справі буде вирішено після надходження справи до суду апеляційної інстанції.

При цьому апеляційний суд з посиланням на вимоги Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» керувався нормами Цивільного процесуального кодексу України, хоча повинен був діяти в межах законів, які мали місце на момент вчинення процесуальної дії, з урахуванням того, що питання стосується відновлення матеріалів адміністративного провадження.

Таким чином, на час розгляду Великою Палатою Верховного Суду заяви ОСОБА_1 не було вирішено питання щодо відновлення втраченого судового провадження у справі № 2-а-4658/09, заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглянута Великою Палатою Верховного Суду за відсутності матеріалів справи, при тому що частина друга статті 368 КАС України, яка регулює порядок здійснення перегляду судового рішення за виключними обставинами, передбачає розгляд справи за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

Направлення Великою Палатою Верховного Суду справи для вирішення питання про відкриття касаційного провадження до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду за відсутності справи також свідчить про недотримання порядку розгляду справи, оскільки будь-яке процесуальне питання, пов`язане з рухом справи має вирішуватися судом, у провадженні якого перебуває сама справа (у цьому випадку справа № 2-а-4658/09).

Крім того, необхідно зазначити, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Леонідов проти України» заявником надавались документи, перелік яких додано до заяви, і, розглядаючи справу, ЄСПЛ достатньо чітко встановив обставини, за якими були прийняті рішення національними судами, хоча предметом розгляду в ЄСПЛ стало порушення права особи на доступ до правосуддя, а саме процесуальні перепони, які стали на заваді касаційного перегляду.

Справа Великою Палатою Верховного Суду була розглянута за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

При цьому ЄСПЛ зазначив, що, коли Вищий адміністративний суд України вдруге розглядав касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2010 року, чинне на той час законодавство передбачало, що Вищий адміністративний суд України був компетентним розглядати касаційні скарги щодо пенсійного забезпечення.

Тобто основним порушенням, яке констатував у своєму рішенні ЄСПЛ, було право на справедливий і публічний перегляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, а саме на доступ до правосуддя, до касаційного перегляду справи, відповідно до норм національного законодавства.

З метою реалізації такого завдання адміністративного судочинства, як захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, у справах щодо соціальних виплат діє принцип офіційності, відповідно до якого суд вживає передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі. Такий принцип захищеності потребує повноти та всебічності судового розгляду, який можливий при наявності матеріалів самої справи.

Оскільки на день розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не вирішено питання про відновлення адміністративного провадження, а розгляд цього питання перебуває на стадії апеляційного перегляду, то і направлення справи на новий розгляд для вирішення питання про відкриття касаційного провадження є недотриманням вимог процесуального законодавства.

Висловлюючи свою думку в цій адміністративній справі, хочу зауважити, що без вирішення питання про відновлення матеріалів адміністративної справи її судовий розгляд неможливий, оскільки не буде досягнуто мети адміністративного провадження, а саме захисту прав і законних інтересів особи, а також забезпечення законності та справедливості при здійсненні правосуддя.

Суддя О. М. Ситнік

Джерело: ЄДРСР 110850575
 

[ANTIRAID]

Велика палата вчергове продемонструвала, що якщо потрібно, то можна і ніякий процесуальний Закон не є перешкодою. Суд без відновлення адміністративного провадження направив справ на новий розгляд. Просто дуже потрібно. Знову тільки єдина суддя на це вказала.

Суд зазначив:

7. Як убачається з пункту 23 Рішення, Суд повторює, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов`язків цивільного характеру (див. рішення від 05 квітня 2018 року у справі «Зубач проти Хорватії» [ВП] (Zubac v. Croatia) [GC], заява № 40160/12, пункт 80, та наведену В ньому практику).

У пункті 25 Рішення Суд зазначив, що коли ВАСУ вдруге (див. пункт 15) розглядав касаційну скаргу заявника на постанову від 04 березня 2010 року, чинне на той момент законодавство передбачало, що цей суд був компетентним розглядати касаційні скарги, подані у справах, пов`язаних з пенсійним забезпеченням. Проте ВАСУ відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявника, пославшись на своє попереднє рішення (див. пункт 11), яке ґрунтувалося на зовсім іншому законодавстві, яке втратило чинність. Таким чином, Суд вважає, що ухвала ВАСУ від 19 вересня 2011 року не була належним чином обґрунтована і було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції (право на доступ до суду). Крім того, Суд вважає, що немає необхідності розглядати цю ж скаргу за статтею 13 Конвенції.

Але найбільш цікавий висновок, який можна використовувати суддям недоліквідованих спецсудів це встановлення їх відповідності суддям касації з відповідними гарантіями:

У складі Верховного Суду діють: Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд. До складу кожного касаційного суду входять судді відповідної спеціалізації (частини друга та третя статті 37 Закону № 1402-VІІІ).

Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на сьогодні виконують ті процесуальні функції, які виконували судді ВАСУ, який наразі перебуває у стані ліквідації.