Постанова ВС-КЦС про порядок поділу спільного майна подружжя, яке було внесено у статутний капітал товариства


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

12 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 369/9429/18
провадження № 61-15329св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Приватне підприємство «Агрофірма - Додола»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_3 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року у складі судді Пінкевич Н. С., до якої включено скаргу на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2019 року про прийняття до розгляду зустрічної позовної заяви, та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Приватне підприємство «Агрофірма - Додола» (далі - ПП «Агрофірма - Додола»), про поділ майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 05 вересня 2012 року. Від цього шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У сторін у справі спільне життя не склалось, вони проживають окремо. Позивач наголошувала, що вона має намір розірвати шлюб. На її утриманні залишалась дитина.

За час перебування у шлюбі подружжям набуто майно: критий тік за літ. «Г» загальною площею 853,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль Toyota Prado, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_2 ; частка у статутному капіталі ПП «Агрофірма-Додола». Крім того, за час шлюбу в АТ «Райффайзен Банк Аваль» були відкриті депозитні рахунки, на яких зберігались грошові кошти.

Сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна подружжя, тому таке майно підлягає поділу в судовому порядку.

Під час поділу майна ОСОБА_1 просила врахувати те, що сторони у справі почали проживати однією сім`єю в її квартирі. З 2013 року, коли відповідач був безробітним, вона одна працювала та забезпечувала їх сім`ю. Частка у статутному капіталі ПП «Агрофірма-Додола» придбана за її рахунок, а відповідач на цей час не мав заробітку. Саме вона, розуміючись на агробізнесі, хоч і офіційно не займала жодної посади на підприємстві, вирішувала всі питання закупівлі насіння, засобів захисту рослин, обладнання, техніки, домовлялась про збут товару, тощо. Натомість відповідач ніде не працював та лише в 2017 році офіційно працевлаштувався на підприємство, отримував заробітну плату в розмірі 7 000,00 грн. Під час спільного проживання, відповідач постійно її зраджував. Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 за їх спільні кошти придбав автомобіль своїй коханці, намагаючись приховати обсяг спільно нажитого ними майна. На її утриманні перебуває їх спільна дитина. Відповідач не надає коштів на утримання дитини та не бере участі в її вихованні. Тому, позивач просила під час поділу майна подружжя відступити від принципу рівності часток, виділивши їй у власність більшу частину майна.

ОСОБА_1 просила здійснити поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, наступним чином:

виділити їй у особисту приватну власність: житловий будинок загальною площею 145,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3222486601:01:031:5297 за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль Toyota Prado, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_2 ; ѕ частини частки у розмірі 50 % від статутного капіталу ПП «Агрофірма - Додола», що становитиме 37,5 % від частки статутного капіталу ПП «Агрофірма - Додола» або стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію цієї частки, виходячи із реальної вартості активів підприємства на день пред`явлення позову; 50 % усіх сум, що знаходяться на депозитних рахунках ОСОБА_2 ;

виділити у особисту приватну власність ОСОБА_2 : критий тік літ. «Г» загальною площею 853,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/4 частини частки у розмірі 50 % від статутного капіталу ПП «Агрофірма - Додола», що становитиме 12,5 % від частки статутного капіталу підприємства, або залишити у власність відповідача усю частку у розмірі 50 % від статутного капіталу ПП «Агрофірма - Додола», якщо він погодиться виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості ѕ частки у розмірі 50 % від статутного капіталу ПП «Агрофірма - Додола», виходячи із реальної вартості активів підприємства на момент пред`явлення позову; 50 % усіх сум, що знаходяться на депозитних рахунках ОСОБА_2 .

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 третя особа -ПП «Агрофірма - Додола», про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , сторони мають спільного сина ОСОБА_4 , 2012 року народження. Шлюбні відносини через аморальну поведінку дружини та її спосіб життя між ними припинені 01 березня 2018 року.

За час шлюбу ОСОБА_1 працювала, але коштів він від неї не отримував, їхню сім`ю забезпечував лише він. В інтересах сім`ї ним в ПП «Агрофірма - Додола» отримувались грошові кошти як позика. Ці кошти витрачались на придбання майна, одягу, харчування, відпочинок, тощо. Станом на листопад 2018 року борг ОСОБА_2 перед ПП «Агрофірма - Додола» становив 1 382 643,00 грн.

Позивач за зустрічним позовом зазначав, що з 2008 року він постійно вкладав свої особисті кошти в ПП «Агрофірма - Додола» на загальну суму приблизно 450 000,00 грн. Частку в статутному капіталі підприємства він придбав ще до шлюбу з ОСОБА_1 , тому ця частка є його особистою власністю. Також його особистою власністю є критий тік, право власності на який він набув ще у серпні 2001 року. Таким чином, вказане майно не підлягає поділу між сторонами у справі.

ОСОБА_2 вказував, що за час шлюбу подружжям були придбані житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 у рівних частинах - по Ѕ частини, тому це майно перебуває у спільній частковій власності та не може бути між ними поділено.

У період зареєстрованого шлюбу подружжям за спільні кошти придбано два автомобілі. Згоди щодо їх поділу сторони досягти не можуть. Тому автомобіль Toyota Prado, державний номерний знак НОМЕР_1 , слід виділити йому у власність, а автомобіль Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_2 , - ОСОБА_1 , та стягнути з нього різницю у вартості автомобілів в розмірі 276 550,00 грн.

Позивач за зустрічним позовом зазначав, що у нього відсутні будь-які кошти на рахунках в АТ «Райффазен Банк Аваль».

ОСОБА_2 просив:

визнати за ним право особистої власності на частку у статутному капіталі ПП «Агрофірма - Додола» в розмірі 50 %;

визнати за ним право особистої власності на критий тік за літ. «Г» загальною площею 853,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;

виділити йому у приватну власність автомобіль Toyota Prado, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

виділити у особисту приватну власність ОСОБА_1 автомобіль Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_2 ;

стягнути з нього на користь ОСОБА_1 різницю між вартістю автомобілів в розмірі 276 550,00 грн.

У квітні 2019 року ОСОБА_2 уточнив зустрічні позовні вимоги. Зазначав, що він допустив арифметичну помилку, оскільки загальна вартість спірних автомобілів становить 1 112 950,00 грн: вартість автомобіля Toyota Prado, державний номерний знак НОМЕР_1 , - 694 750,00 грн, вартість автомобіля Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_2 ,- 418 200,00 грн. Тому різниця між вартістю автомобілів, яку необхідно стягнути з нього як компенсацію, становить 138 275,00 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,третя особа -ПП «Агрофірма - Додола», про поділ майна подружжяприйнято до розгляду в одному провадженні разом із позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа -ПП «Агрофірма - Додола», про поділ майна подружжя.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля Toyota Prado, державний номерний знак НОМЕР_1 , на Ѕ частину автомобіля Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_2 , на Ѕ частину критого току за літ. «Г» загальною площею 853,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину автомобіля Toyota Prado, державний номерний знак НОМЕР_1 , на Ѕ частину автомобіля Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_2 , на Ѕ частину критого току за літ. «Г» загальною площею 853,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та вимог зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що сторони не надали доказів стосовно придбання спірних автомобілів і току за час їх перебування у зареєстрованому шлюбі, але за особисті кошти одного з подружжя. Наявність в одного із подружжя доходу не може ототожнюватись з особистими коштами. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні автомобілі та тік є спільним майном подружжя. Також суд вказав, що ОСОБА_2 не доведено факт придбання критого току ще в 2001 році, тобто до реєстрації шлюбу.

Зважаючи на те, що сторони не погодили вартість спірного майна (автомобілів та критого току), ними подано докази, які суперечать одне одному, не заявлено клопотань щодо призначення та проведення експертизи, на підтвердження своїх доводів або заперечень, не внесено коштів на депозитний рахунок суду, тому суд першої інстанції вважав за доцільне визнати за кожним з подружжя право власності на Ѕ частину автомобілів та критого току.

Вимоги щодо поділу житлового будинку та земельної ділянки як спільного сумісного майна подружжя, на переконання суду першої інстанції, задоволенню також не підлягають, оскільки подружжя при його придбанні визначили і статус майна, і частки кожного із співвласників, тому це майно не є спільною сумісною власністю подружжя.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про поділ грошових коштів, які знаходяться на депозитних рахунках ОСОБА_2 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», не підлягають задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні докази відкриття таких рахунків в період перебування сторін у шлюбі, внесення коштів та їх наявність на рахунках на час розгляду справи судом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма - Додола», суд першої інстанції виходив із того, що сторони не довели суду своїх позовних вимог в цій частині, а саме: ОСОБА_2 не надав доказів того, що для придбання статутного капіталу підприємства були витрачені його особисті кошти; ОСОБА_1 не подала до суду доказів передання спільного майна подружжя та грошових коштів до статутного капіталу підприємства.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 418 200,00 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Toyota Prado, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 694 750,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 276 550,00 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ критого току за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань датою державної реєстрації ПП «Агрофірма - Додола» є 05 серпня 2008 року, розмір статутного капіталу становить 200,00 грн, дата закінчення формування статутного капіталу - 05 серпня 2008 року. Засновниками підприємства є ОСОБА_6 і ОСОБА_2 ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження внесення спільних коштів подружжя до статутного капіталу ПП «Агрофірма - Додола». Крім того, позивачем за первісним позовом не подано доказів на підтвердження внесення до статутного капіталу підприємства майна, що було придбане за рахунок спільних коштів подружжя. Сама по собі реєстрація за ПП «Агрофірма - Додола» автомобілів, а також техніки, а саме: обприскувача самохідного, навантажувача телескопічного, тракторів колісних, комбайна, візка, жниварки, сівалок, машини для внесення добрив, зерномета у період з 2013 року до 2017 року не свідчить про те, що це майно придбано за кошти подружжя, і ОСОБА_2 як учасником підприємства внесено до статутного капіталу підприємства. У листі Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області від 13 липня 2017 року зазначено, що за ОСОБА_2 сільськогосподарської та іншої техніки за даними автоматизованої електроннооблікової системи «Агротех» в Херсонській області не зареєстровано. Таким чином, на переконання апеляційного суду, висновок суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем за первісним позовом своїх позовних вимог щодо частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма - Додола» є правильним.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, тому це майно не належить до спільного сумісного майна подружжя і не підлягає поділу.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для поділу критого току. Рішенням зборів власників майнових прав сільськогосподарської спілки «Софіївська» від 01 серпня 2001 року, яке оформлено протоколом № 1, вирішено передати у володіння ОСОБА_2 майновий пай у вигляді частини критого току площею 1 100,00 кв. м. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна право власності на критий тік за літ. «Г» за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 04 червня 2018 року на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, виданого 01 серпня 2001 року СГС «Софіївська», а також свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), яке видано 01 серпня 2001 року. Таким чином, спірне нерухоме майно (критий тік) набуто ОСОБА_2 у власність 01 серпня 2001 року, що підтверджується актом приймання - передачі майна та свідоцтвом про право власності на майновий пай, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , а тому воно не належить до спільного сумісного майна подружжя та не підлягає поділу.

Апеляційний суд також не погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для поділу автомобілів в натурі, вказавши, що спірні автомобілі були придбані у період шлюбу, тому вони відповідно до норм статей 60, 61, 70, 71 СК України є спільним майном подружжя і підлягають поділу між подружжям. Оскільки автомобіль є річчю неподільною, визнання за кожним із подружжя права власності на Ѕ частину автомобіля не вирішує спір між ними, тому суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 щодо поділу автомобілів та виділу йому автомобіля Toyota Prado, державний номерний знак НОМЕР_1 , а ОСОБА_1 - автомобіля Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_2 .

При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що при поділі автомобілів врахуванню підлягає їх вартість, яка зазначена у зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 , а саме вартість автомобіля Toyota Prado у розмірі 694 750,00 грн, а вартість автомобіля Toyota Corolla - 418 200,00 грн. Уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_2 доказів на підтвердження того, що автомобіль Toyota Prado коштує 556 475,00 грн, а не 694 750,00 грн, не надав. Таким чином, загальна вартість майна, яке підлягає поділу становить 1 112 950,00 грн, а вартість частки кожного із подружжя - 556 425,00 грн, тобто ОСОБА_2 має сплатити

ОСОБА_1 в рахунок грошової компенсації 138 325,00 грн. Разом з цим, враховуючи, що з ОСОБА_1 залишився проживати малолітній син сторін, суд вважав можливим відступити від рівності часток подружжя і збільшити частку майна позивача, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 276 550,00 грн.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час прийняття до розгляду зустрічного позову ОСОБА_2 , оскільки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Аргументи учасників справи

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Левківський Б. К. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2019 року про прийняття до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 ; скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року; справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки прийняв до провадження зустрічний позов ОСОБА_2 , поданий з пропущенням строку, визначеного для вчинення цієї процесуальної дії. При цьому, клопотань щодо поновлення процесуального строку для подання зустрічного позову відповідач не подавав. Крім того, зустрічна позовна заява ОСОБА_2 не відповідає вимогам норм статей 175, 176 ЦПК України, адже у ній не зазначено ціну позову. Апеляційний суд вказаних порушень норм процесуального права не усунув та дійшов необґрунтованого висновку про законність ухвали суду першої інстанції про прийняття зустрічного позову до розгляду;

суди не надали належної оцінки доказам, які подані позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 щодо наявного у подружжя майна, яке підлягало поділу. Такі дії судів призвели до неправильного вирішення справи та ігнорування позовної вимоги про розподіл між подружжям частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма - Додола». Крім того, суди не звернули увагу на докази та доводи третьої особи щодо участі ОСОБА_1 у діяльності та формуванні статутного капіталу вказаного підприємства;

апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для поділу критого току, оскільки вважав, що це нерухоме майно набуте ОСОБА_2 у приватну власність у 2001 році, тобто, до укладення шлюбу.

Суд не досліджував доказів, які б підтверджували набуття у власність ОСОБА_2 критого току, тому відповідні висновки є необґрунтованими. Сам по собі факт державної реєстрації права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Крім того, рішенням зборів власників майнових прав сільськогосподарської спілки «Софіївська» від 01 серпня 2001 року, яке оформлено протоколом № 1, вирішено передати у володіння ОСОБА_2 майновий пай у розмірі 1 100,00 кв. м у вигляді частини критого току. Питання щодо виділення всього критого току у приватну власність вказаним рішення не вирішувалось;

суди не звернули увагу на факт ухилення ОСОБА_2 від виконання обов'язків щодо забезпечення матеріальних потреб сім'ї та утримання спільного сина сторін, тому дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для виділення у власність ОСОБА_1 більшої частини майна зі спільної власності подружжя.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано їй строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі

№ 450/624/15-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 05 вересня 2012 року між ОСОБА_2 . Та ОСОБА_1 . відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві зареєстровано шлюб.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28 січня 2013 року придбано автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 150, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстровано за ОСОБА_2

12 травня 2016 року придбано автомобіль Toyоta Corolla, державний номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстровано за ОСОБА_1 .

На підставі рішення державного реєстратора Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області Ковша М. В. 04 червня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на критий тік за літ. «Г» загальною площею 853,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

21 вересня 2017 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу жилого будинку і договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Сторони придбали будинок і земельну ділянку в рівних частинах (кожний по Ѕ частці) у спільну часткову власність.

У листі Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області від 13 липня 2018 року № 10/3930 зазначено, що за ОСОБА_2 сільськогосподарської та іншої техніки по автоматизованій електроннообліковій системі «Агротех» в Херсонській області не зареєстровано.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 липня 2018 року датою державної реєстрації ПП «Агрофірма - Додола» є 05 серпня 2008 року, розмір статутного капіталу становить 200,00 грн, дата закінчення формування статутного капіталу - 05 серпня 2008 року. Засновниками підприємства є ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У статті 61 СК України визначено об`єкти права спільної сумісної власності.

Тлумачення статей 60, 61 СК України дає підстави для висновку, що спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо

з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третя статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Згідно зі статтею 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості частки у майні товариства в разі поділу майна подружжя та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/1506/20 (провадження № 61-17350св21) із посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року в справі № 725/1776/18 (провадження № 61-7911св19), зазначено, що: «за змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з нормами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що ОСОБА_1 не довела належними доказами своїх позовних вимог щодо виділення частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма - Додола», зокрема, що вклад ОСОБА_2 як учасника цього підприємства вносився під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя;

право власності на критий тік за літ. «Г» за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 04 червня 2018 року на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, виданого 01серпня 2001 року, що виданий СГС «Софіївська», та свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), який виданий 01 серпня 2001 року. Таким чином, спірне нерухоме майно (критий тік) набуто ОСОБА_2 у власність 01 серпня 2001 року до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , а відтак є особистою власністю ОСОБА_2 ;

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, частково скасувавши рішення суду першої інстанції, зробив обґрунтований висновок про: поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 418 200,00 грн та визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль Toyota Prado, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 694 750,00 грн; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в сумі 276 550,00 грн; відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ критого току за адресою: АДРЕСА_1 .

Також суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма - Додола», будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .

Щодо оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2019 року про прийняття до розгляду зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 .

На обґрунтування касаційної скарги щодо ухвали суду першої інстанції про прийняття до розгляду зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 зазначала, що, не досягнувши згоди про поділ спільного майна подружжя у позасудовому порядку, 27 липня 2018 року вона звернулась з відповідним позовом до суду. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2018 року відкрито провадження у цій справі. Уся поштова кореспонденція суду направлялась на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача за первісним позовом. Протягом тривалого часу ОСОБА_2 , достеменно знаючи про перебування в провадженні суду справи про поділ майна подружжя, ігнорував судові засідання та затягував її розгляд. 09 листопада 2018 року представник відповідача за первісним позовом ознайомився з матеріалами цивільної справи, тому саме з цього часу почав перебіг процесуальний строк, передбачений законом та ухвалою суду про відкриття провадження на звернення ОСОБА_2 з зустрічною позовною заявою. 26 листопада 2018 року представник ОСОБА_2 з порушенням норм процесуального закону подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , третя особа ПП «Агрофірма - Додола», про поділ спільного майна подружжя. Незважаючи на заперечення, які було викладено письмово, суд першої інстанції з порушенням норм процесуального закону прийняв зустрічну позовну заяву та об'єднав її для спільного розгляду з первісною позовною заявою. Суди попередніх інстанцій не встановили чи існували поважні причини пропуску Василихою строку на звернення до суду із зустрічною позовною заявою. Крім того, зустрічна позовна заява не містить ціни позову, що суперечить нормам статей 175, 176 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 120 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 175 і 177 цього Кодексу.

До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи (стаття 194 ЦПК України).

Отже, зустрічна позовна заява, подана до суду поза межами строку для подання відзиву, підлягає поверненню судом заявнику.

Відповідно до частини сьомої статті 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події (частина четверта статті 124 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

У справі, що переглядається:

ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2018 року відкрито провадження у цій справі. Встановлено відповідачу строку для подання зустрічного позову до 11 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 94);

26 листопада 2018 року представник ОСОБА_9 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. У цій заяві представник ОСОБА_9 просив поновити (продовжити) встановлений судом процесуальний строк для пред`явлення зустрічного позову, посилаючись на те, що відповідач дізнався про перебування в провадженні суду позову ОСОБА_1 лише 09 листопада 2018 року (т. 1, а. с. 155 - 167);

ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду разом з первісним позовом ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 223);

посилання представника ОСОБА_1 на те, що зустрічна позовна заява через наявність у ній недоліків та пропущення строку пред`явлення зустрічного позову не можуть бути підставою для скасування цієї ухвали, оскільки суд, прийнявши зустрічну позовну заяву, не встановив, а позивач не довела, підстав для її повернення;

як первісний позов, так і зустрічний позов стосуються одного й того ж предмету спору - поділу спільного майна подружжя. Спільний розгляд первісного і зустрічного позовів є доцільним, що превалює над іншими формальними обставинами, на які посилається ОСОБА_1 .

За таких обставин, ухвалу суду першої інстанції про прийняття зустрічного позову ОСОБА_2 не можна вважати незаконною.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, у зв`язку з необхідністю врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/1506/20 (провадження № 61-17350св21), не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду про прийняття зустрічного позову до розгляду, рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2019 року про прийняття до розгляду зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року в нескасованій частині та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар

Джерело: ЄДРСР 107904693

Link to comment
Share on other sites

Верховний суд зазначив, що згідно зі статтею 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості частки у майні товариства в разі поділу майна подружжя та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show