Рішення Ірпінського міського суду Київської області про визнання права власності за набувальною давністю

[ANTIRAID]

Справа № 367/1290/23

Провадження № 2/367/3370/2023

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2023 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Мерзлому Л.В.,

при секретарі судових засідань Валюх В.І.,

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ірпінської міської ради Київської області, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності за набувальною давністю,-

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ірпінської міської ради Київської області, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності за набувальною давністю.

Позов мотивує по тим підставам, що в 1959 році ОСОБА_4 (мати Позивача 1) придбала будинок 1905 року побудови, що розташований в АДРЕСА_1 . В подальшому, в 1959 році, Договором дарування від 16.07.1959, ОСОБА_4 подарувала вищевказаний будинок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (бабусі та тітці Позивача 1). Тож, починаючи з 1959 року власниками будинку, АДРЕСА_1 , були ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по кожна. Разом з тим, в 1980 році, один з власників, а саме ОСОБА_5 померла. Після смерті ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом 17.07.1981 частина на спірний будинок перейшла до ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 . Тож, починаючи з 1981 року право власності на вищевказаний будинок набули: ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 . Згідно довідки МБТІ від 09.03.1983 року будинок

АДРЕСА_1 на момент обстеження мав 68 % зношеності. Рішенням виконкому від 09.04.1984 року №196 будинок був визнаний таким, що потребує капітального ремонту. Тож, в зв`язку з технічним станом домоволодіння, починаючи з 1983 року, в вищевказаному будинку не можливо було проживати, оскільки в силу віку будинок став не придатним до життя, в зв`язку з чим, у 1984 році, ОСОБА_7 , придбав новий щитовий будинок, залив на новому місті фундамент та в 1986 році збудував новий будинок. В тому ж році ОСОБА_9 перед побудовою нового повністю зруйнувала первинний будинок. Рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради №272/2 від 21.09.1999 року було дозволено Ірпінському бюро технічної інвентаризації оформити відповідну правову документацію на самовільно побудований співвласниками старого житлового будинку ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 нового житлового будинку житловою площею 41,1 м2, загальною площею 82, 8 м2, в АДРЕСА_1 .

Окрім того, було дозволено державній технічній комісії прийняти вищевказаний будинок в експлуатацію. При прийнятті рішення №272/2 від 21.09.1999 Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради було перенесено власників попереднього будинку на новий без урахування вкладу кожного в будівництво нового будинку. Не погодившись з вищевказаним рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, ОСОБА_9 звернулась на ім`я Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою, в якій просила: визнати рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради №272/2 від 21.09.1999 року частково не дійсним, визнати право власності на спірний будинок, усунути перешкоди в користуванні житловим будинком, та виселити ОСОБА_7 . Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що фактично після визнання первинного будинку таким, що має 68% зношеності, остання вчиняла дії на будівництво нового будинку, в той час, остання вважала, що відповідачі не приймали фактичної участі в будівництві нового будинку, а тому не мають на нього права. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2000 року у справі №2-734 позовні вимоги ОСОБА_6 було задоволено частково. Визнано за ОСОБА_10 право власності на частин будинку АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_7 право власності на частину будинку АДРЕСА_1 . Визнано частково не правомірним рішення Ірпінського міськвиконкому Київської області від 21.09.1999 року №272/2 в частині дозволу Ірпінському МБТІ оформити правову документацію на самовільно побудований співвласником старого житлового будинку ОСОБА_8 нового житлового будинку в АДРЕСА_1 . Судом було встановлено, що ОСОБА_8 постійно проживає в м. Москва, РФ, участі в будівництві нового будинку не приймала, гроші в будівництво не вкладала. Зобов`язано ОСОБА_7 не чинити перешкод в користуванні ОСОБА_10 домоволодінням АДРЕСА_1 , а саме: не вчиняти сварок з приводу користування домоволодінням і не виганяти ОСОБА_6 з цього будинку. 08 серпня 2000 року ухвалою Київського обласного суду рішення Ірпінського міського суду від 23 червня 2000 року в частині визнання права власності ОСОБА_10 на частини будинку, а ОСОБА_7 на 1/4, зобов`язання ОСОБА_7 не чинити перешкод в користуванні будинком, стягнення з нього 219 грн. 24 копійки державного мита та 300 гривень судових витрат було скасовано, а справу направлено на новий розгляд в цій частині в той же суд іншим суддею. В решті рішення було залишено без змін, оскільки рішення суду першої інстанції відносно ОСОБА_8 та її не участі в будівництві нового будинку ніким оскаржене не було та сумніву у судової колегії не визвало. В подальшому, при новому розгляді, було подано доповнюючий позов ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про розділ будинку, виділення та визначення порядку користування ним. 03 вересня 2001 року рішенням Ірпінського місцевого суду Київської області позов ОСОБА_6 було задоволено частково. Позов ОСОБА_8 було задоволено частково. Виділено ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в спільну часткову власність 71/100 частину будинку АДРЕСА_1 , що складається з приміщень по плану 1-1 пл., 2,8 м2, 1-2 пл. 6,0 м2, частину приміщення 1-4 пл. 11,0м 2б 1-5 пл.4,3 м2, 1-6 пл. 1,8 м2, 1-7 пл. 2 м2, 1-8 пл. 11,4 м2, 1-9 пл. 1.4 м2, 1 пл. 6,5 м2, сарай з погребом, ванна І, сарай «М», навіс Я, вбиральних 3, свердловину №1, доріжку бетонну, частину огорожі (№2, 3) загальною вартістю 489 212 грн., визнавши частину ОСОБА_6 в спільній частковій власності 68/100, а частину ОСОБА_8 3/100 від всього будинку. Виділено ОСОБА_7 29/100 частини будинку АДРЕСА_1 , визнавши за ним право власності на вказану частину будинку; зобов`язано ОСОБА_7 закласти дверний пройом між приміщеннями 1-2-1-3 та встановити стіну, яка розділить прим. 1-4 на дві частини площею 11,9 кв. м. та пл. 6,9 кв. м.; зобов`язано ОСОБА_7 обладнати дверний пройм з прим. площею 6,9 кв. м. в прим. 1-3 та дверний пройм для виходу на вулицю з прим. площею 6,9 кв. м., добудувати тамбур розміром 1,8 м на 1,3 м та жилу кімнату пл. 17,4 кв. м.; визначено порядок користування земельною ділянкою площею 1 773 кв. м.; Виділено в спільне користування ОСОБА_6 та ОСОБА_8 земельну ділянку площею 1 330 кв. м.; виділено в відокремлене користування ОСОБА_7 земельну ділянку площею 44 кв. м. з організацією самостійного виходу (виїзду) на АДРЕСА_1 . В решті частини позовів відмовлено. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням 18 жовтня 2001 року ОСОБА_7 подав до канцелярії суду апеляційну скаргу на вищевказане рішення. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Після смерті ОСОБА_7 відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом виданого Сьомою київською державною нотаріальною конторою 31 жовтня 2002 року і зареєстрованого у реєстрі за №1у-2465, його спадкоємцем став ОСОБА_1 (далі « ОСОБА_1 », «Позивач 1»).

Так, останній отримав у спадщину: 29/100 (двадцять дев`ять сотих) частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав померлому на підставі рішення Ірпінського міського суду від 03.09.2001 року, зареєстрованого Ірпінським бюро технічної інвентаризації 23.09.2002 року за №95.

Вказаний житловий будинок дерев`яний обкладений цеглою, жилою площею 41,10 кв. м. позначений в плані літерою «А», та слідуючі господарські побудови: сараї під літ. «Б, М», погріб, під літерою «під Б», баня під літ «Г», вбиральні під літ «Д; 3», гараж під літ «Е», навіс під літ «Л», свердловина під №1, огорожа під №2-5. Оцінка 29/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель складала 10953 грн. 88 коп. В подальшому, як правонаступника померлого ОСОБА_7 ОСОБА_1 було залучено в якості відповідача у справі №2-129/2001 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , виконавчого комітету Ірпінської міської ради про визнання права власності на будинок, зобов`язання не чинити перешкод. Та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права власності на частину будинку, визнання порядку користування відокремленими приміщеннями та надвірними спорудами та за вимогами ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про поділ будинку, виділ частин будинку в спільну часткову власність, визначення порядку користування земельною ділянкою. Після смерті ОСОБА_7 судове провадження в справі №2-129/2001 року було знищене пожежею, тому матеріали справи не були направлені до суду апеляційної інстанції. В зв`язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 був вимушений звернутись до суду з заявою про відновлення втраченого судового провадження. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 липня 2005 року та додатковим рішенням вказаного суду від 15 листопада та 27 грудня 2005 року втрачене судове провадження було відновлено в частині встановлення змісту резолютивної частини рішення, ухваленого в справі судом 03 вересня 2001 року. Після відновлення вказаного судового провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 було направлено для розгляду до Апеляційного суду Київської області. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2009 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 вересня 2001 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до того ж суду в іншому складі. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12 березня 2010 року було прийнято відмову позивача ОСОБА_6 від позову про визнання права власності на будинок, зобов`язання не чинити перешкод, поділ будинку, виділ частин будинку в спільну часткову власність, визначення порядку користування земельною ділянкою. Прийнято відмову позивача ОСОБА_8 від позову про визнання права власності на частину будинку, визначення порядку користування відокремленими приміщеннями та надвірними спорудами.

Провадження в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , виконавчого комітету Ірпінської міської ради про визнання права власності на будинок, зобов`язання не чинити перешкод, зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права власності на частину будинку, визначення порядку користування відокремленими приміщеннями та надвірними спорудами та за вимогами ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про поділ будинку, виділ частин будинку в спільну часткову власність, визначення порядку користування земельною ділянкою закрити в зв`язку із відмовою позивачів від позову.

Враховуючи вищевикладене, в зв`язку з відмовою Позивачів від позовної заяви провадження у справі було закрито та питання про визначення часток на спірний будинок, а також визнання права власності на даний будинок вирішено не було. Тож, оскільки за життя всіх потенційних власників спірного будинку продовжувалися судові спори, а рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради №21.09.1999 року №272/2, яким було надано дозвіл Ірпінському бюро технічної інвентаризації оформити відповідну правову документацію на самовільно побудований співвласниками старого житлового будинку ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 нового житлового будинку житловою площею 41,1 м2, загальною площею 82, 8 м2, в АДРЕСА_1 , та дозволено державній технічній комісії прийняти вищевказаний будинок в експлуатацію було визнане частково недійсним, власники не змогли зареєструвати право власності на вказаний будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй за життя майно. За життя ОСОБА_6

15 квітня 2009 року склала заповіт, посвідчений Немировською М.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №543, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті та на, що вона за законом матиме право заповіла своїй небозі ОСОБА_11 , 1969 року народження. ОСОБА_11 29.09.2010 року звернулася до Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 за заповітом та 22 грудня 2010 року державним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавель А.М. їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

В подальшому, як стало відомо, 26 лютого 2002 року між ОСОБА_10 , діючої від свого імені та від імені ОСОБА_8 , по довіреності, посвідченій ОСОБА_12 нотаріусом м. Москви (РФ) та ОСОБА_13 , ОСОБА_14 був укладений договір дарування частини житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори Копиловою В.В., зареєстрований в реєстрі за № 2-733, відповідно до умов якого ОСОБА_6 та ОСОБА_8 подарували, а ОСОБА_13 , ОСОБА_14 прийняли в дар 71/100 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

В зв`язку з чим, ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_7 , та ОСОБА_3 , як спадкоємець ОСОБА_6 , були вимушені звернутись до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , Ірпінської міської ради Київської області, виконкому Ірпінської міської ради, треті особи ОСОБА_11 , Ірпінська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування, рішення, державного акту, визнання права власності, за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_11 до ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , Ірпінської міської ради Київської області, виконкому Ірпінської міської ради, третя особа - Ірпінська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування, рішення, державного акту, визнання права власності. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 грудня 2014 року Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , Ірпінської міської ради Київської області, виконкому Ірпінської міської ради, треті особи - ОСОБА_11 , Ірпінська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування, рішення, державного акту, визнання права власності та позов третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_11 до ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , Ірпінської міської ради Київської області, виконкому Ірпінської міської ради, третя особа - Ірпінська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування, рішення, державного акту, визнання права власності було задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування 71/100 частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 від 26 лютого 2002 року, посвідчений державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори Копиловою В.В., зареєстрований в реєстрі за № 2-733. Визнано незаконним та скасовано п. п. 35, 36 рішення Ірпінської міської ради Київської області № 827-24-ХХІУ від 27 липня 2004 року "Про передачу земельних ділянок в спільну часткову власність" у частині передачі в спільну часткову власність ОСОБА_13 частини земельної ділянки, яка становить 1/2 від загальної площі - 0,1330 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 та ОСОБА_14 частини земельної ділянки, яка становить 1/2 від загальної площі - 0,1330 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 . Визнано незаконним та скасовано рішення Ірпінської міської ради Київської області № 988-30-ІУ від 25 грудня 2004 року "Про технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадян" у частині затвердження технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю ОСОБА_13 , ОСОБА_14 на земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,0366 га для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1 . Визнано незаконним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 411117 від 13 квітня 2005 року на ім`я ОСОБА_13 1/2 та ОСОБА_14 1/2 на земельну ділянку 0,1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,0366 га для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1 , виданого на підставі 30 сесії ІУ скликання Ірпінської міської ради від 25.12.2004 року № 988-30-ІV. В інший частині позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_11 було залишено без задоволення, оскільки на момент ухвалення даного рішення розподіл будинку на частки був скасований апеляційним судом. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_13 , ОСОБА_14 було відхилено, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 грудня 2014 року було залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2015 року, касаційну скаргу ОСОБА_13 , ОСОБА_14 було відхилено, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 березня 2015 року було залишено без змін. Так, у вищевказаному рішенні суд зазначив: «Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 03 вересня 2001 року виділено ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у спільну часткову власність 71/100 частини житлового будинку з відповідною частиною будівель по АДРЕСА_1 , визначивши частку ОСОБА_6 у спільній частковій власності -68/100, ОСОБА_8 3/100 частини. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2009 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 вересня 2001 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12 березня 2010 року прийнято відмову ОСОБА_6 , ОСОБА_8 від позову, провадження у справі закрито. Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Зазначений висновок зроблено у постанові Верховного суду України від 10 червня 2015 року за №6-449цс15. Таким чином рішення суду, яке було підставою для визнання права власності на 71/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та ОСОБА_8 скасовано і провадження у справі закрито, а тому права власності на 71/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1 у зазначених осіб не виникло.»

Враховуючи вищевикладене, оскільки рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 вересня 2001 року яким було виділено ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у спільну часткову власність 71/100 частини житлового будинку з відповідною частиною будівель по АДРЕСА_1 було скасовано, а провадження у справі закрито, то в результаті судових спорів право власності на спірний будинок у вказаних осіб не виникло.

Окрім того, оскільки під час свого життя потенційні власники будинку АДРЕСА_1 не змогли прийти до згоди, щодо визначення часток у спірному будинку, право власності на 71/100 в останньому так ні за ким зареєстровано й не було.

Разом з тим, в результаті судових спорів, досягти мети з розподілу спірної 71/100 частини будинку не вдалось.

За час судових спорів два з потенційних власники спірного будинку, а саме: ОСОБА_7 та ОСОБА_9 померли. Спадкоємець ОСОБА_6 ОСОБА_3 не мала та не має інтересу до даного будинку, ніколи в ньому не проживала, участі в будівництві та утриманні його не приймала.

В той час, третій потенційний власник ОСОБА_8 інтересу до вищевказаного майна не проявляла, постійно проживала в м. Москва, РФ, сама свідчила про те, що участі в будівництві нового будинку та його утримані не приймала, гроші в будівництво не вкладала.

Наразі жодних відомостей про неї не відомо. Ані вона, ані її нащадки на спадщину в даному будинку не претендували, контактів з родичами не підтримували та не підтримують.

Оскільки потенційним власником спірного будинку був ОСОБА_7 , який на власні кошти купував новий будинок та всі будматеріали, який разом зі своїм сином, Позивачем 1, ОСОБА_1 побудував цей новий будинок, та який єдиний в судовому розгляді надав про це докази, то останній, починаючи з 2000 року, постійно проживав разом зі своєю дружиною ОСОБА_2 , у будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приймали активну участь у веденні господарської діяльності в будинку направленому на його утримання та доглядом за земельною ділянкою. Після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_6 тягар утримання будинку та земельної ділянки повністю був понесений виключно ними.

Окрім того, ОСОБА_1 приймав активну участь у судових спорах з приводу поділу будинку, оскарження договору дарування даного будинку, а також визнання права власності на останній.

Тож, позивачі вказують про те, що фактично, починаючи з 2000 року, ОСОБА_1 проживав у будинку АДРЕСА_1 разом з своєю дружиною ОСОБА_2 , своїм батьком ОСОБА_7 та своєю тіткою ОСОБА_10 .

Після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжили проживати в даному будинку.

Оскільки, Позивачі проживали з померлими, які на думку останніх, були власниками спірного будинку та були їх спадкоємцями, то вони вважали, що є такими, що прийняли спадщину, та є законними власниками будинку АДРЕСА_1 .

В зв`язку з чим, продовжили вільно користуватись спірним майном та здійснювати діяльність направлену на утримання будинку.

Отже, вказують про те, що починаючи з 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безперервно, вільно, відкрито користуються та володіють будинком АДРЕСА_1 .

З 11.05.2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 .

Отже, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 добросовісно заволоділи чужим майном, відкрито та безперервно володіють ним, у строк понад 10 років, разом з тим, не можуть зареєструвати за собою право власності на спірне майно та в повному обсязі користуватись всіма законними правами власників майна, з метою захисту законних прав та інтересів Позивачів, вважають за необхідне звернутись до суду з позовною заявою про визнання права власності на 71/100 на будинок АДРЕСА_1 .

Крім того, оскільки, спірний будинок розташований на території земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1 та був побудований особами, правонаступником яких є Позивач 1, вважають, що у відповідності до ст.ст. 373, 375 ЦК України, останній має першочергове право на реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 .

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивачі просять суд визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на 71/100 будинку АДРЕСА_1 на надвірні будівлі в частинах: 21/100 за ОСОБА_1 , 50/100 за ОСОБА_2 .

В судовез асідання представник відповідача не з`явився,про місце,дату тачас судовогорозгляду справиповідомлені належнимчином.До судуподавали відзивна позовнузаяву,згідно якого просять розгляд справи проводити у їх відсутність, заперечують лише щодо вимоги позивачів про стягнення з відповідача судових витрат, проте, в судовому засіданні позивачі вимогу щодо стягнення з відповідача судових витрат не підтримали.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Суд, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, вислухавши думку позивачів та покази свідків, виходив з наступного.

Відповідно дост. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідност. 13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,

Згідно з частинами першою та другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

За змістом статей 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17-ц (провадження № 14-144цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 зазначено, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Судом встановлено, що Рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради №272/2 від 21.09.1999 року було дозволено Ірпінському бюро технічної інвентаризації оформити відповідну правову документацію на самовільно побудований співвласниками старого житлового будинку ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 нового житлового будинку житловою площею 41,1 м2, загальною площею 82, 8 м2, в АДРЕСА_1 .

Окрім того, було дозволено державній технічній комісії прийняти вищевказаний будинок в експлуатацію.

На підставі вищевказаного документу, будинок АДРЕСА_1 було введено в експлуатацію, що підтверджується актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації №283/1 від 12 жовтня 1999 року.

В зв`язку з втратою технічного паспорта на вищевказаний будинок, за запитом ОСОБА_1 , 19 лютого 2021 року Комунальним підприємством Київської обласної ради «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» було видано новий технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 .

Окрім того, Комунальним підприємством Київської обласної ради «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» було видано довідку про показники об`єкта нерухомого майна, в якій було зазначено, що відповідно до проведеної інвентаризації 19.02.2021 року об`єкту нерухомого майна житлового будинку по АДРЕСА_1 , має такі показники:

Житловий будинок літ. «А»

Загальна площа 83,0 кв. м.,

Житлова площа 41, 1 кв. м.,

Крім того вказано, що на земельній ділянці розташовані: сарай літ. «Б», «М», погріб літ. «під Б», баня літ. «Г», вбиральня літ. «Д», «З», гараж літ. «Ж», споруди №1-6., в 1959 році ОСОБА_4 (мати Позивача 1) придбала будинок 1905 року побудови, що розташований в АДРЕСА_1 .

В подальшому, в 1959 році, Договором дарування від 16.07.1959, ОСОБА_4 подарувала вищевказаний будинок ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Починаючи з 1959 року власниками будинку, АДРЕСА_1 , були ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Разом з тим, в 1980 році, один з власників, а саме ОСОБА_5 померла.

Після смерті ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.07.1981 частина на спірний будинок перейшла до ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .

Починаючи з 1981 року право власності на вищевказаний будинок набули: ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 .

Згідно довідки МБТІ від 09.03.1983 року будинок

АДРЕСА_1 на момент обстеження мав 68 % зношеності.

Рішенням виконкому від 09.04.1984 року №196 будинок був визнаний таким, що потребує капітального ремонту.

Рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради №272/2 від 21.09.1999 року було дозволено Ірпінському бюро технічної інвентаризації оформити відповідну правову документацію на самовільно побудований співвласниками старого житлового будинку ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 нового житлового будинку житловою площею 41,1 м2, загальною площею 82, 8 м2, в АДРЕСА_1 .

Окрім того, було дозволено державній технічній комісії прийняти вищевказаний будинок в експлуатацію.

При прийнятті рішення №272/2 від 21.09.1999 Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради до нового будинку було перенесено власників попереднього будинку.

Не погоджуючись з цим, потенційними власниками будинку було розпочато ряд судових спорів.

За час судових спорів два з потенційних власники спірного будинку, а саме: ОСОБА_7 та ОСОБА_9 померли. Спадкоємці ОСОБА_6 ОСОБА_3 , ОСОБА_8 не проживала в даному будинку. Зазначене стверджується показами свідків, які в судовому засіданні суду показали, що вони є сусідами позивачів, які у спірному будинку проживають з 2000 року, інших осіб, які б зазначали себе як власники будинку, ніколи не бачили, ремонтними роботами займаються лише позивачі.

Отже, починаючи з 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безперервно, вільно, відкрито користуються та володіють будинком АДРЕСА_1 . Так, В 2002році ОСОБА_1 було сплаченогрошові коштиза оформленнятехнічної документаціїна спірнийбудинок наадресу ІрпінськогоБюро технічноїІнвентаризації,що підтверджується2квитанціями від04.10.2002року та30.10.2002року. В данихквитанціях зафіксованоадресу проживання ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_1 . Окрім того,16.05.2006року, ОСОБА_16 також сплачувавгрошові коштина адресуІрпінського Бюротехнічної Інвентаризаціїза оформленнятехнічної документаціїна спірнийбудинок,що підтверджуєтьсякопією квитанціївід 16.05.2006року. В даній квитанції також зафіксовано факт проживання ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_1 . Так, починаючи з 2007 року ОСОБА_1 фігурував, як споживач природного газу та інших послуг газового господарства у спірному будинку, що підтверджується Розрахунковою книжкою по оплаті за природний газ та інші послуги газового господарства за період з 2007 по 2009 рік.

Так,в цейперіод часу,саме останнійніс тягарз утриманнякомунальних платежів,що булинараховані поспірному будинку.В подальшому ОСОБА_1 було виданонову Розрахунковукнижку пооплаті заприродний газта іншіпослуги газовогогосподарства заперіод з2010по 2011рік.Це такожє доказом,що сплатакомунальних платежівбула покладенана ОСОБА_1 та найого дружину ОСОБА_2 , з якою вони вели спільне господарство. Окрім того, 23 червня 2010 року ОСОБА_1 було укладено договір №200569481 про користування електричною енергією. Факт сплати комунальних послуг за електроенергію нарахована в будинку АДРЕСА_1 підтверджується квитанціями за період з липня по грудень 2010 року.

20 грудня 2011 року між ПАТ «АЕС КИЇВОБЛЕНЕРГО» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг з приєднання до електричних меж №К-12-110454.

28.12.2011 року на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено робочий проект з газопостачання житлового будинку АДРЕСА_1 .

В подальшому ОСОБА_1 було видано абонентську книжку по розрахунку за воду і стоки за період з 2012 по 2013 рік.

04 січня 2012 року ОСОБА_1 звернувся на адресу Начальника відділу з нових приєднань департаменту планування та інженерного забезпечення з заявою про підключення спірного будинку до електроустановки.

26 січня 2012 року на замовлення ОСОБА_1 було розроблено проект зовнішнього електропостачання житлового будинку АДРЕСА_2.

Також, 19 січня 2012 року ОСОБА_1 було видано Виконавчо-технічну документацію на трифазну електричну установу за адресою АДРЕСА_1 .

11 травня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 .

12.07.2012 року ОСОБА_1 було подано заяву на ім`я ОСОБА_17 , в якій просив зробити повірку лічильників в спірному будинку.

26 липня 2012 року було складено акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатації відповідальності сторін (населення) за адресою АДРЕСА_1 , споживачем послуги у вищевказаному акті зазначений ОСОБА_1

28 липня 2012 року було складено акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатації відповідальності сторін (населення) за адресою АДРЕСА_1 , споживачем послуги у вищевказаному акті зазначений ОСОБА_1

08 серпня 2012 року було видано акт огляду електроустановок розташованих за адресою АДРЕСА_1 , споживачем послуги у вищевказаному акті зазначений ОСОБА_1 .

02 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернувся на ім`я Начальника відділу з нових приєднань департаменту капітального будівництва ПАТ «АЕС Київобленерго» з заявою про проведення технічного огляду та оформлення допуску на підключення електроустановки до електричної мережі по АДРЕСА_1 .

04 жовтня 2012 року між Комунальним підприємством «Ірпіньводоканал» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання населенню послуг водопостачання і водовідведення. (особовий рахунок споживача № НОМЕР_1 .

23 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся на адресу начальника відділу з нових приєднань департаменту капітального будівництва ПАТ «Київобленерго» з заявою про проведення технічного огляду та оформлення допуску на підключення електроустановки до електричної мережі за адресою АДРЕСА_1 , споживачем послуги у вищевказаному акті зазначений ОСОБА_1

16 лютого 2016 року на імя ОСОБА_1 було видано технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 .

14 березня 2016 року Позивач 1 звернувся на ім`я Начальника Ірпінського РП ОСОБА_18 з заявою в якій просив здійснити перепідключення будинку АДРЕСА_1 до нової лінії електромережі.

13 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Київобленерго» було укладено додаткову угоду №1 до Договору про надання послуг з приєднання до електричних мереж №К-12-11-0454 від 20.12.2011 року.

13 квітня 2016 року було продовжено термін дії технічних умов №К-12-11-0454 від 20.12.2011 року.

14 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся на ім`я Начальника відділу з нових приєднань департаменту капітального будівництва ПАТ «Київобленерго» з заявою про проведення технічного огляду та оформлення допуску до підключення електроустановки до електричної мережі у спірному будинку.

11 липня 2016 року було складено акт №073705 контрольного огляду засобів обліку електричної енергії за адресою АДРЕСА_1 , споживачем послуги у вищевказаному акті зазначений ОСОБА_1

27 липня 2016 року Позивач 1 звернувся на ім`я Начальника Ірпінського РП ОСОБА_19 з заявою, в якій просив погодити зміни в проекті та технічних умовах, які продовжені 14.03.2016 р. №1, в частині розташування лічильника на опорі, яка встановлена ним згідно проекту в місці вводу на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 . В даній заяві зафіксовано факт того, що Позивачі за власний рахунок придбали електролічильники у спірний будинок.

Так, саме на ім`я ОСОБА_1 було видано абонентські книжки по розрахунку за воду і стоки за період з 2012 по 2018 рік. Так, до цих абонентських книжок прикріплені квитанції, які підтверджують факт сплати Позивачами комунальних платежів за вказаний період, а також що саме позивачі здійснювали утримання спірного будинку.

Так, позивачі проживають в будинку АДРЕСА_1 і станом на день подачі позовної заяви, це є їхнім єдиним житлом. Факт проживання у спірному будинку підтверджується актом від 20 грудня 2022 року складеним Депутатом Ірпінської міської ради Київської області Макеєвою Анжелою Георгіївною.

Отже, всі вищевказані обставини підтверджують той факт, що Позивачі відкрито, безперервно володіють будинком АДРЕСА_1 починаючи з 2000 року та по теперішній час, а отже понад 10 років.

Крім того, ОСОБА_1 , починаючи з 09.09.2004 року є власником земельної ділянки з кадастровим номером №3210900000:01:012:0081, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія КВ №032904.

Отже, ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки на якій розташований будинок АДРЕСА_1 .

власником земельної ділянки кадастровий номер №3210900000:01:012:0081, на якій розташовано спірний будинок є ОСОБА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія КВ №032904, а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Спірний будинок було збудовано особами, прямим нащадком та правонаступником яких являється ОСОБА_1 .

Отже, оскільки спірний будинок розташований на території земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , та був побудований особами правонаступником яких є Позивач 1, у відповідності до ст.ст. 373, 375 ЦК України, останній має першочергове право на реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 .

За змістомчастини 1 статті 181 ЦКдо нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Відповідно дочастини 1,4 статті 344 ЦКособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановленоцим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно із ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених участині 1 статті 344 ЦК, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність нормизакону про обмеженняабо заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістомстатті 2 ЦКє, зокрема, фізичні особи та юридичні особи.

Проте, не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений уЦКстрок, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.

Наведена вище правова позиція щодо підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю наведена у постанові Великої Плати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.

Отже, ураховуючи вище викладене, відповідно з висновками Великої Плати Верховного Суду у справі № 910/17274/17, за якими, зокрема, відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Крім того, за змістомчастини 1 статті 344 ЦКдобросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставістатті 344 ЦК Україниє: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістомчастини першої статті 344 Цивільного кодексу Українидобросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».

Опираючись на сталу практику Верховного суду можна стверджувати, що для визнання права власності за набувальною давністю має бути сукупність обставин, зазначених участині 1 статті 344 ЦК, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність нормизакону про обмеженняабо заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Позивачі добросовісно заволоділи чужим майном в частині 71/100 на будинок АДРЕСА_1 , що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння ними таким майном є безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Факт добросовісності заявників був саме на момент отримання ними майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Окрім того, Володільці майна в момент його заволодіння не знали (і не могли знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, на це майно не претендують інші особи, оскільки вже понад 15 років, жодна особа не заявляла про бажання користуватись чи володіти даним майном. Отже, позивачами дотримані всі умови набуття права власності за набувальною давністю на підставістатті 344 ЦК України.

З урахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.76,81,200,206,247,258,259,263,264,265,268 ЦПК України, та ст.ст.16,328,344 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ірпінської міської ради київської області, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності за набувальною давністю,- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на 71/100 будинку АДРЕСА_1 на надвірні будівлі в частинах: 21/100 за ОСОБА_1 , 50/100 за ОСОБА_2 .

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Л.В.Мерзлий

Джерело: ЄДРСР 111311423

[ANTIRAID]

Це наша справа. Приємно допомогти похилим людям, що десятки років намагались самостійно розв'язати складну проблему з отриманням права власності на будинок все ж її вирішити і дати можливість жити в ньому та передати своїм спадкоємцям.

Суд зазначив, що опираючись на сталу практику Верховного суду можна стверджувати, що для визнання права власності за набувальною давністю має бути сукупність обставин, зазначених участині 1 статті 344 ЦК, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність нормизакону про обмеженняабо заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Позивачі добросовісно заволоділи чужим майном в частині 71/100 на будинок АДРЕСА_1 , що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння ними таким майном є безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Факт добросовісності заявників був саме на момент отримання ними майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Окрім того, Володільці майна в момент його заволодіння не знали (і не могли знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, на це майно не претендують інші особи, оскільки вже понад 15 років, жодна особа не заявляла про бажання користуватись чи володіти даним майном. Отже, позивачами дотримані всі умови набуття права власності за набувальною давністю на підставістатті 344 ЦК України.