Постанова ВП ВС щодо триваючого правопорушення у разі ухилення орендодавця від підписання продовження договору оренди землі та відсутності заперечень щодо його продовження

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року

м. Київ

Справа № 904/8884/21
Провадження № 12-39гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Богдан Л. М.,

відповідач - Пренко А. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Будинок радіо»

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року (головуюча Білецька Л. М., судді Верхогляд Т. А., Парусніков Ю. Б.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Будинок радіо»

до Дніпровської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі

СУТЬ СПОРУ

1. Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Магазин «Будинок радіо» (далі - Товариство, позивач) та Дніпровською міською радою (далі - Рада, відповідач) укладено договір оренди земельної ділянки.

2. Товариство стверджує, що наявні підстави для поновлення вказаного договору оренди на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки Товариство належним чином виконує свої зобов`язання за договором, сплачує орендну плату, Рада не надала заперечення щодо поновлення цього договору.

3. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив. Товариство звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

4. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

- протягом якого строку орендар може звернутися з позовом про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі;

- чи поширюється позовна давність на вимогу про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

5. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково виходячи з такого.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

6. 10 листопада 2021 року Товариство звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Ради, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просило визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2000 року (далі - договір оренди).

7. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство в передбаченому договором оренди порядку зверталось до Ради з клопотанням про продовження його дії на тих самих умовах і на той самий строк, до якого було додано відповідний проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди, однак відповіді не отримало, продовжує користуватися земельними ділянками та сплачувати орендну плату.

Обставини справи, встановленими судами попередніх інстанцій

8. 20 липня 2000 року Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради (орендодавець) та Товариство (орендар) уклали договір, за умовами якого орендодавець на підставі свого рішення від 19 листопада 1998 року № 2231 надає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування на умовах оренди земельні ділянки площею 0,0166 га та 0,0348 га, розташовані за адресою: місто Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 102 (далі - земельні ділянки) (пункти 1.1, 1.2 договору оренди).

9. Пунктом 2.1 договору оренди передбачено, що земельні ділянки надаються до 19 листопада 2013 року.

10. Підписаний сторонами і нотаріально посвідчений договір оренди набуває чинності після державної реєстрації, а для продовження його дії орендар зобов`язаний у місячний термін до закінчення строку оренди звернутися до орендодавця з відповідним клопотанням (пункти 2.2, 2.3 договору оренди).

11. За змістом пунктів 3.1, 3.2 договору оренди орендна плата сплачується в грошовій формі щомісячно (до 15 числа наступного місяця) і на майбутній період вноситься на термін не більше одного календарного року.

12. Після закінчення строку дії договору, у разі його непродовження, протягом 15 днів орендар зобов`язаний повернути земельні ділянки орендодавцю (пункт 5.1 договору оренди).

13. 20 липня 2000 року договір оренди посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н. Б. за № 781 та зареєстрований у державному реєстрі за № 192.

14. Товариство звернулось до Ради з клопотанням від 17 липня 2013 року № 04-07/13, в якому, посилаючись на закінчення 19 листопада 2013 року терміну дії договору оренди, повідомляло, що має намір продовжити його дію до 19 листопада 2026 року (поновити договір). До цього клопотання Товариство додало проєкт додаткового договору про поновлення договору оренди.

15. Рада отримала це клопотання 19 липня 2013 року, що підтверджується відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції № 13/6799, однак ні упродовж місяця після звернення Товариства, ні протягом місяця після закінчення строку договору оренди не надіслала Товариству лист-повідомлення із запереченням проти його поновлення.

16. Після закінчення строку дії договору оренди Товариство продовжило користуватися земельними ділянками та належно виконувало умови договору, зокрема сплачувало орендну плату.

17. У подальшому Товариство вдруге звернулось до Ради із заявою від 02 жовтня 2019 року № 1-02/10, у якій зазначило, що з часу подання клопотання від 17 липня 2013 року № 04-07/13 не отримало заперечень щодо поновлення договору оренди та після закінчення строку його дії продовжує користуватися земельними ділянками і сплачувати орендну плату. У зв`язку із цим Товариство просило у місячний строк з дня отримання цієї заяви обов`язково укласти з ним додаткову угоду до договору оренди про його поновлення на тих самих умовах та на той самий строк. До цієї заяви, серед іншого, Товариство додало клопотання від 17 липня 2013 року № 04-07/13 із проєктом додаткового договору про поновлення договору.

18. Рада отримала цю заяву 03 жовтня 2019 року, що підтверджується відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції № 36/4512, однак відповіді Товариству щодо результатів її розгляду не надала, додаткової угоди про поновлення договору оренди з останнім не уклала.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

19. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 19 травня 2022 року (суддя Колісник І. І.) позов задовольнив. Визнав укладеною додаткову угоду до договору оренди про поновлення договору у відповідній редакції.

20. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Товариство завчасно, 19 липня 2013 року (за чотири місяці до спливу строку дії договору), повідомило Раду про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, звернувшись до неї з клопотанням від 17 липня 2013 року № 04-07/13, до якого додало проєкт додаткової угоди. У місячний строк після отримання клопотання разом із проєктом додаткової угоди Рада не надала відповіді Товариству та не уклала додаткової угоди про поновлення договору. У місячний строк після закінчення договору Товариство не отримало листа-повідомлення від Ради із запереченням проти поновлення договору, оскільки такий лист не надсилався. Після закінчення строку дії договору оренди Товариство продовжило користуватися земельними ділянками та належно виконувало умови договору, зокрема сплачувало орендну плату.

21. Урахувавши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір оренди є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, в силу частин першої - шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». Однак процедура поновлення договору, передбачена статтею 33 цього Закону, не була завершена внаслідок невиконання Радою обов`язку щодо укладення у місячний строк відповідної додаткової угоди.

22. Місцевий господарський суд відхилив доводи Ради щодо пропуску Товариством позовної давності, оскільки вважав, що порушення орендодавцем вимог Закону України «Про оренду землі» щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі є триваючим правопорушенням, яке позбавляє орендаря можливості зареєструвати відповідне речове право, тому позовна давність не поширюється на заявлену позовну вимогу.

23. На думку суду першої інстанції, застосування наслідків пропуску позовної давності в таких правовідносинах сприяло б недобросовісній поведінці орендодавця, який усупереч вимогам закону ухиляється від укладення відповідної додаткової угоди, отримуючи при цьому протягом тривалого часу орендну плату за користування земельними ділянками та не заявляючи до орендаря вимог про їх звільнення.

24. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 27 вересня 2022 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

25. Мотивуючи цю постанову, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність порушеного права Товариства, однак вважав помилковими його висновки щодо триваючого характеру правопорушення з боку Ради, яке полягає в ухиленні від укладення додаткової угоди про поновлення договору, оскільки частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачає місячний строк для надання заперечень орендодавцем щодо поновлення договору оренди землі.

26. Апеляційний господарський суд зазначив, що після закінчення цього строку право орендодавця надати свої заперечення проти поновлення договору оренди землі вичерпується і орендар має право на захист свого порушеного права в судовому порядку. Однак Товариство цим правом протягом тривалого терміну (з 2013 року) не скористалось та не навело жодних обґрунтувань або поважних причин, які б перешкоджали йому це зробити. При цьому та обставина, що Товариство є добросовісним користувачем земельних ділянок та сплачує за користування ними орендну плату, не звільняє його від обов`язку вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав.

27. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції визначив підставою для відмови в позові пропуск Товариством позовної давності.

28. Центральний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 18 жовтня 2022 року стягнув з Товариства на користь Ради судовий збір у розмірі 3405,00 грн за подання Радою апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2022 року у справі № 904/8884/21.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги та заперечень на неї

29. У жовтні 2022 року Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року, в якій просить цю постанову скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2022 року.

30. Підставою касаційного оскарження Товариство визначило пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо триваючого характеру правопорушення (бездіяльності) орендодавця (неприпинення порушення вимог Закону України «Про оренду землі») стосовно обов`язкового укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, а також щодо строку звернення орендаря до суду за захистом порушеного права.

31. Обґрунтовуючи касаційну, скаргу Товариство вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 268 Цивільного кодексу України, за змістом якої вимоги, на які не поширюється позовна давність, можуть визначатись у законі, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову через пропуск позовної давності.

32. Вказує, що системний аналіз положень законів України «Про оренду землі» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку, що укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі є проміжною стадією між поновленням такого договору в силу закону та здійсненням орендарем державної реєстрації права оренди. Невчинення Радою дій з укладення додаткової угоди протягом законодавчо визначеного місячного строку позбавляє Товариство можливості зареєструвати речове право оренди землі в Державному реєстрі речових прав та є триваючим правопорушенням. При цьому строк реєстрації вказаних речових прав законом не визначений.

33. Оскільки Рада після поновлення договору, тобто після 20 листопада 2013 року, і до моменту звернення з цим позовом до суду не припинила порушення вимог Закону України «Про оренду землі» щодо обов`язкового укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди, Товариство (орендар) має право в будь-який час протягом строку оренди за поновленим договором вимагати укладення з Радою (орендарем) такої угоди.

34. Таким чином, на думку Товариства, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що позовна давність на вказані вище вимоги не поширюється з огляду на триваючий характер правопорушення з боку Ради, а також про те, що застосування у спірних правовідносинах наслідків спливу позовної давності сприяло б недобросовісній поведінці орендодавця, який усупереч вимогам закону ухиляється від укладення відповідної додаткової угоди, отримуючи при цьому протягом тривалого часу орендну плату за користування земельними ділянками та не заявляючи до Товариства вимог про їх звільнення.

35. У судовому засіданні представник Товариства касаційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

36. У відзиві на касаційну скаргу Рада просить у задоволенні касаційної скарги Товариства відмовити, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін.

37. Відзив обґрунтований тим, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки договір припинив свою дію 19 листопада 2013 року, тому позивач не має прав на земельні ділянки.

38. Рада зазначає, що Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (далі - Департамент), а не Рада опрацьовує документи, подані стороною договору оренди, та надає зауваження щодо можливості підготовки проєкту відповідного рішення. Департамент є окремою юридичною особою та може брати участь у справі як відповідач. При цьому існує практика Верховного Суду у подібних правовідносинах, яка свідчить, що відповідачем у цій справі повинен бути Департамент. Зокрема, посилається на висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 826/8112/16.

39. Оскільки Департамент, який наділений повноваженнями на підготовку проєктів рішень Ради в земельних відносинах, не підготував такий проєкт через відсутність передбачених законом підстав, то питання про поновлення дії договору оренди не розглядалося на відповідній сесії Ради, що спростовує висновки позивача про порушення Радою його прав та інтересів, оскільки з боку Ради не було зволікань або відмови в передачі земельних ділянок.

40. Рада також указує, що у проєкті додаткової угоди про поновлення договору оренди лише пункт 2.1 договору викладено у тій самій редакції, а інші умови були змінені. Зауважує, що Товариство надало проєкт додаткового договору про поновлення договору оренди, а не проєкт додаткової угоди, як того вимагають норми закону.

41. Вважає, що немає підстав для висновку про те, що Товариство належно виконувало умови договору оренди після його припинення, зокрема в частині сплати орендної плати, оскільки цей правочин на новий строк продовжено не було. Крім того, у цей період відбулися зміни в розмірі нормативної грошової оцінки земель міста Дніпра.

42. Рада вказує, що 17 вересня 2015 року Департамент повідомляв Товариству, що до його клопотання від 19 липня 2013 року № 13/6799 не було додано визначених законодавством документів та матеріалів. Відтак позивач щонайменше з 2015 року знав про те, що договір оренди не був поновлений, однак не обґрунтував наявності перешкод, які не дозволили йому звернутись до суду, а тому право на поновлення цього договору було вичерпано у 2013 році.

43. Рада вважає, що після звернення у 2013 році з клопотанням про поновлення договору оренди Товариство було зобов`язане цікавитись процесом його розгляду.

44. Таким чином, Товариство безпідставно посилається на існування у спірних правовідносинах триваючого правопорушення, оскільки законодавством визначено чіткий алгоритм дій, який передбачає, що в разі неотримання в місячний строк відповіді на клопотання про поновлення строку дії договору оренди така бездіяльність може бути оскаржена до суду.

45. З урахуванням викладеного, на думку Ради, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування у спірних правовідносинах наслідків спливу позовної давності.

46. У судовому засіданні представник Ради заперечувала проти касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

47. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та вирішив здійснити перегляд судових рішень у судовому засіданні, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

48. Згідно із частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

49. Ухвалою від 14 грудня 2022 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 904/8884/21 разом із касаційною скаргою Товариства на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29 вересня 2022 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

50. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 591/2104/20, стосовно можливості визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки за позовом, поданим у будь-який строк після закінчення договору оренди землі.

51. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

52. Водночас колегія суддів вказала, що за змістом статей 759, 763, 764, 785 Цивільного кодексу України та статей 283-291 Господарського кодексу України із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін усіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинності) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

53. Таким чином, на переконання колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Цивільний кодекс України містить умови щодо строку дії договору оренди нерухомого майна, тоді як спеціальний закон щодо оренди землі таких умов не містить.

54. Посилаючись на частини восьму та одинадцяту статті 33 Закону України «Про оренду землі», за змістом яких додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена у місячний строк в обов`язковому порядку, а відмова, а також наявне зволікання в її укладенні може бути оскаржено в суді, колегія суддів наголосила на необхідності надання висновку щодо того, коли закінчується строк, протягом якого орендар може звернутися з позовом про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі у випадку, якщо орендодавець не відповів на його клопотання про поновлення такого договору.

55. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також указала на необхідність вирішення питання, чи має право орендар поза межами місячного строку, передбаченого частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», і до закінчення наступного строку, на який договір оренди може бути продовжений, на укладення додаткової угоди до договору оренди на той же строк, що був передбачений у договорі. А в разі якщо особа не звернулася до суду з відповідним позовом протягом цього місячного строку, чи вправі Рада розпорядитися земельними ділянками.

56. З урахуванням наведеного, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про можливість укладення додаткової угоди після закінчення передбаченого частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі» місячного строку і до закінчення визначеного у договорі строку, на який у орендаря виникає право на продовження орендних правовідносин, необхідно буде сформувати висновок про те, на якій правовій підставі здійснювалося користування земельною ділянкою поза передбаченим цією нормою місячним строком.

57. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) розглядалися питання щодо підстав поновлення договору оренди, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», однак питання щодо того, коли закінчується строк, протягом якого орендар може звернутися з позовом про поновлення договору оренди, у них не висвітлено.

58. Ухвалою від 11 січня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду цю справу з касаційною скаргою Товариства і призначила її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

59. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

60. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо строку, протягом якого орендар може звернутися з позовом про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі

61. Відносини поновлення договору оренди землі на час виникнення спірних правовідносин у цій справі врегульовані статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка мала назву «Поновлення договору оренди землі», на що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу у постанові від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19) (пункти 59-61).

62. Так, відповідно до частин першої - п`ятої цієї статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

63. Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, зокрема, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель комунальної власності).

64. Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору ((пункт 42 постанови від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20)).

65. Слід також враховувати, що відповідно до частин восьмої та дев`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

66. У пункті 38.2 постанови від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на свої попередні висновки, викладені в постановах від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20), наголосила, що порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а в разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту в резолютивній частині рішення суду.

67. Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» є неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме із цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 Земельного кодексу України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21)).

68. Тож поновлення договору оренди землі в судовому порядку в передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб вимагає укладення сторонами додаткової угоди як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк, а право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означає право на звернення до суду для укладення додаткової угоди (пункти 68, 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19)).

69. Разом з цим Велика Палата Верховного Суду враховує висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у підпункті 8.10 постанови від 08 вересня 2020 року у справі № 923/527/19, та виходить з того, що оскільки за частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути поновлений виключно на тих самих умовах і на той самий строк, то саме протягом цього строку можливе визнання такої додаткової угоди укладеною і, відповідно, поновлення договору. Якщо ж протягом строку, на який міг бути поновлений договір оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», додаткова угода не була укладена, договір не був поновлений на цей новий строк і не створив для сторін передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передумов для його наступного поновлення по завершенню строку дії.

70. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частина восьма статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлює строк, зі спливом якого право сторони на поновлення договору оренди вважатиметься порушеним у випадку відмови або зволікання іншої сторони з укладенням додаткової угоди.

71. Натомість ефективно захистити це право шляхом задоволення вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, суд може лише в межах строку, на який цей договір може бути поновлений.

72. По завершенні строку, на який міг би бути поновлений договір оренди землі (однак не був поновлений через відмову або зволікання сторони з укладенням додаткової угоди), рішення суду або констатуватиме юридичний факт у минулому (у разі визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зі строком, який сплив на час прийняття судового рішення), або змінюватиме умови договору оренди землі (у разі визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зі строком, який перевищуватиме встановлений у договорі). У першому випадку рішення суду не буде спрямоване на ефективний захист права, у другому - не відповідатиме нормі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».

73. З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду не робить висновків щодо поставлених в ухвалі про передачу цієї справи на її розгляд питань стосовно правових підстав користування Товариством земельними ділянками поза межами строку, передбаченого частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», а також щодо можливості Ради розпорядитися цими ділянками, у разі якщо Товариство не звернулося б до суду з цим позовом, оскільки позов та касаційна скарга Товариства такими підставами не обґрунтовувались, а суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях не встановлювали відповідних обставин.

74. Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, зокрема, що сторони 20 липня 2000 року уклали, посвідчили у нотаріуса та зареєстрували в державному реєстрі договір оренди, за умовами якого Товариство отримало в оренду земельні ділянки строком до 19 листопада 2013 року, а для продовження його дії орендар зобов`язався у місячний строк до закінчення строку оренди звернутися до орендодавця з відповідним клопотанням.

75. У подальшому 19 липня 2013 року Рада отримала клопотання Товариства від 17 липня 2013 року № 04-07/13, у якому воно повідомило про свій намір поновити договір до 19 листопада 2026 року та надало відповідний проєкт додаткової угоди. Однак ні упродовж місяця після звернення Товариства, ні протягом місяця після закінчення строку договору Рада письмово не повідомила Товариство про наявність у неї заперечень щодо поновлення цього правочину на тих самих умовах і на той самий строк, а Товариство продовжило користуватися земельними ділянками та належно виконувати умови договору, зокрема сплачувати орендну плату.

76. Урахувавши наведені обставини, а також те, що Рада не уклала з Товариством додаткову угоду про поновлення договору оренди, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність у нього порушеного права на поновлення цього договору.

77. Беручи до уваги наявність усіх юридичних фактів, необхідних для виникнення в орендаря права на поновлення договору оренди з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», та враховуючи, що строк, на який договір міг бути поновлений відповідно до вказаної норми, почав свій перебіг з наступного дня після закінчення строку дії договору (20 листопада 2013 року) та сплине 19 листопада 2026 року, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність порушеного права Товариства, за захистом якого воно звернулось із цим позовом до суду.

78. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи Ради, викладені у відзиві на касаційну скаргу, про те, щоДепартамент опрацьовує документи, подані стороною договору оренди, надає зауваження щодо можливості підготовки проєкту відповідного рішення, є окремою юридичною особою та може брати участь у справі як відповідач, які обґрунтовані посиланням на правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зроблені у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 826/8112/16, з огляду на таке.

79. У справі № 826/8112/16 фізична особа (позивач) звернулась з позовом до Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, Київської міської ради (далі - Київська міськрада), Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міськради (Київської міської державної адміністрації), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Київського міського голови Кличка В. В., яка полягає у невинесенні протягом місяця (від дати реєстрації клопотання) на пленарне засідання сесії Київської міськради питання стосовно надання фізичній особі дозволу на розробку проєкту землевідводу земельної ділянки відповідно до графічного матеріалу, клопотання (заяви), зареєстрованого у Київській міськраді.

80. Разом з тим у цій справі предметом позову є визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, а не визнання протиправною бездіяльності міського голови. Звідси й викладені в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 826/8112/16 правові висновки не є релевантними до спірних правовідносин у справі, що розглядається.

81. Доводи Ради в частині тверджень про невиконання Товариством обов`язку зі сплати орендної плати за договором оренди та невідповідність умов додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зводяться до переоцінки доказів у справі, що не відповідає положенням частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо відступу від попередніх висновків Верховного Суду

82. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на необхідність відступу від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 591/2104/20, стосовно можливості визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки за позовом, поданим у будь-який строк після закінчення договору оренди землі.

83. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що предметом позову у справі № 591/2104/20 є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської ради (далі - Сумська міськрада) про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки.

84. Суди у справі № 591/2104/20 встановили, що 03 липня 2013 року між фізичною особою та Сумською міськрадою строком до 24 квітня 2018 року укладено договір оренди земельної ділянки із земель громадської забудови (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі).

85. 22 березня 2018 року фізична особа письмово повідомила Сумську міськраду про намір скористатися переважним правом на укладання договору оренди на новий строк, надала проєкт договору оренди землі та копію документа, що підтверджує право власності на нерухоме майно.

86. Сумська міськрада про результати розгляду вказаної заяви не повідомляла, тому фізична особа продовжувала користуватись земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди.

87. 26 вересня 2018 року Сумська міськрада прийняла рішення про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки.

88. З позовом до суду фізична особа звернулася у квітні 2020 року.

89. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову виходячи з того, що фізична особа належно виконувала свої обов`язки за договором оренди, в установлений договором строк повідомила орендодавця про намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, надала проєкт додаткової угоди, продовжувала користуватись виділеною земельною ділянкою.

90. При цьому суди зазначили, що Сумська міськрада письмово не повідомляла фізичну особу про відмову у поновленні договору оренди в установлений Законом України «Про оренду землі» строк.

91. Оскільки правові висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 04 жовтня 2021 року у справі № 591/2104/20, не суперечать висновкам у цій справі № 904/8884/21, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати від них.

Щодо поширення позовної давності на вимогу про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі

92. Суди попередніх інстанцій установили, що Рада стверджує про пропуск позивачем позовної давності для вимог щодо визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди, про що відповідачем була подана відповідна заява до суду першої інстанції.

93. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій справі у зв`язку зі спливом позовної давності, з чим Велика Палата Верховного Суду не погоджується з огляду на таке.

94. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

95. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18).

96. Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

97. Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

98. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

99. Частиною першою статті 268 Цивільного кодексу України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлено інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

100. У пункті 36 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду вже робила висновок про існування меж застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 Цивільного кодексу України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги.

101. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що закон не містить визначення поняття «триваюче правопорушення».

102. Характер такого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально.

103. В окремих випадках специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє дійти висновку про наявність триваючого правопорушення.

104. Так, у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду підтримала численні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

105. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час, упродовж якого винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

106. У постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20 (провадження № 12-36гс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).

107. Як було зазначено раніше, у справі, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» є неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк.

108. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 Земельного кодексу України).

109. При цьому за змістом частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, підлягають державній реєстрації і виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

110. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач завчасно повідомив орендодавця про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, звернувшись до останнього з клопотанням, до якого додав проєкт додаткової угоди до договору оренди; у місячний строк після отримання клопотання разом із проєктом додаткової угоди відповідач відповіді позивачу не надав і додаткової угоди про поновлення договору оренди не уклав.

111. Крім того, у місячний строк після закінчення договору оренди позивач не отримав листа-повідомлення відповідача із запереченням проти поновлення договору оренди земельних ділянок, оскільки такий лист йому відповідачем не надсилався, відтак позивач продовжив користуватися земельними ділянками.

112. За таких обставин договір оренди є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, в силу положень закону, а саме частин першої - шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».

113. Однак процедура поновлення договору оренди, передбачена статтею 33 Закону України «Про оренду землі», не була завершена внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо укладення у місячний строк додаткової угоди до договору оренди.

114. Системний аналіз наведених положень законів України «Про оренду землі» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку, що укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є проміжною стадією між поновленням договору оренди землі в силу закону та здійсненням державної реєстрації права оренди орендарем.

115. Неукладення додаткової угоди до договору оренди протягом визначеного законодавством строку позбавляє позивача можливості зареєструвати право оренди землі в Державному реєстрі речових прав.

116. З огляду на викладене, порушення відповідачем як орендодавцем вимог Закону України «Про оренду землі» щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є триваючим правопорушенням та позбавляє позивача як орендаря можливості зареєструвати відповідне речове право.

117. За матеріалами справи відповідач після закінчення строку дії договору, тобто після 19 листопада 2013 року, і до моменту звернення позивача до суду з цим позовом не припинив порушення вимог Закону України «Про оренду землі» щодо обов`язкового укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди.

118. Отже, протягом строку, на який договір міг бути поновлений, орендар не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути його неможливість зареєструвати право оренди в Державному реєстрі речових прав, зокрема і шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди.

119. Такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору оренди, на який цей договір міг бути поновлений.

120. Тому орендар (позивач у справі) має право в будь-який час протягом строку, на який договір міг бути поновлений (тобто до 19 листопада 2026 року), з моменту спливу одного місяця після закінчення строку договору оренди, у який орендодавець може надати лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди, вимагати укладення з ним додаткової угоди до договору оренди, а позовна давність не пропущена щодо заявленої позивачем вимоги з огляду на триваючий характер правопорушення відповідача.

121. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи Ради про те, що позовна давність поширюється на заявлені у цій справі вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди.

122. Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в цій справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовна давність не поширюється на позовну вимогу.

123. Частиною першою статті 268 Цивільного кодексу України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлено інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

124. Однак вимога про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі не належить до визначеного частиною першою статті 268 Цивільного кодексу України переліку вимог, на які не поширюється позовна давність.

125. Норми інших законів, зокрема Закону України «Про оренду землі», також не виключають застосування до такої вимоги положень Цивільного кодексу України про позовну давність.

126. Разом з тим, з огляду на триваючий характер правопорушення Ради позовна давність не пропущена.

127. Звідси Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в цій справі з мотивів, викладених у цій постанові суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

128. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

129. Згідно з положеннями статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

130. Відповідно до частини першої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 311 зазначеного Кодексу).

131. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу Товариства необхідно задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі зі зміною його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

132. За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

133. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

134. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.

135. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати.

Щодо судових витрат

136. Оскільки касаційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню, то з Ради на користь Товариства слід стягнути судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 4540,00 грн.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Будинок радіо» задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 904/8884/21 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2022 року у справі № 904/8884/21 залишити в силі зі зміною його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

4. Стягнути з Дніпровської міської ради (просп. Дмитра Яворницького, буд. 75, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код 26510514) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Будинок радіо» (просп. Дмитра Яворницького, буд. 102, м. Дніпро, 49038, ідентифікаційний код 13455699) 4540,00 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок гривень 00 копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич Суддя-доповідач К. М. Пільков Судді: Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко М. І. Гриців С. Ю. Мартєв Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко Л. Й. Катеринчук О. М. Ситнік Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач С. І. Кравченко О. С. Ткачук Г. Р. Крет Є. А. Усенко

Відповідно до частини третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Уркевичем В. Ю.

Джерело: ЄДРСР 112406154

[ANTIRAID]

Схоже у суддів трирічок якийсь вірус, що викладення постанов відбувається у вигляді романтичних творів.

Суд зазначив:

117. За матеріалами справи відповідач після закінчення строку дії договору, тобто після 19 листопада 2013 року, і до моменту звернення позивача до суду з цим позовом не припинив порушення вимог Закону України «Про оренду землі» щодо обов`язкового укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди.

118. Отже, протягом строку, на який договір міг бути поновлений, орендар не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути його неможливість зареєструвати право оренди в Державному реєстрі речових прав, зокрема і шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди.

119. Такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору оренди, на який цей договір міг бути поновлений.

120. Тому орендар (позивач у справі) має право в будь-який час протягом строку, на який договір міг бути поновлений (тобто до 19 листопада 2026 року), з моменту спливу одного місяця після закінчення строку договору оренди, у який орендодавець може надати лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди, вимагати укладення з ним додаткової угоди до договору оренди, а позовна давність не пропущена щодо заявленої позивачем вимоги з огляду на триваючий характер правопорушення відповідача.

[ANTIRAID]

Окрема думка

суддів К. М. Пількова, Г. Р. Крет, Л. М. Лобойка

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)

1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 05.07.2023 частково задовольнила касаційну скаргу ТОВ «Магазин «Будинок радіо» (далі - Товариство), скасувала постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2022 та додаткову постанову цього ж суду від 18.10.2022, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2022 про задоволення позову залишила в силі зі зміною його мотивувальної частини в редакції постанови суду касаційної інстанції.

2. Мотивуючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду врахувала свої попередні висновки, які стосуються поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV), а також висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС), викладені у підпункті 8.10 постанови від 08.09.2020 у справі № 923/527/19, та виходила з того, що оскільки за частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV договір оренди землі може бути поновлений виключно на тих самих умовах і на той самий строк, то саме протягом цього строку можливе визнання додаткової угоди про його поновлення укладеною і, відповідно, поновлення договору. Якщо ж протягом строку, на який міг бути поновлений договір оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV, додаткова угода не була укладена, договір не був поновлений на цей новий строк і не створив для сторін передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV передумов для його наступного поновлення по завершенню строку дії.

У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що частина восьма статті 33 Закону № 161-XIV встановлює строк, зі спливом якого право сторони на поновлення договору оренди вважатиметься порушеним у випадку відмови або зволікання іншої сторони з укладенням додаткової угоди.

Натомість ефективно захистити це право шляхом задоволення вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, суд може лише в межах строку, на який цей договір може бути поновлений.

По завершенні строку, на який міг би бути поновлений договір оренди землі (однак не був поновлений через відмову або зволікання сторони з укладенням додаткової угоди), рішення суду або констатуватиме юридичний факт у минулому (у разі визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зі строком, який сплив на час прийняття судового рішення), або змінюватиме умови договору оренди землі (у разі визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зі строком, який перевищуватиме встановлений у договорі). У першому випадку рішення суду не буде спрямоване на ефективний захист права, у другому - не відповідатиме нормі частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV.

3. Беручи до уваги наявність усіх юридичних фактів, необхідних для виникнення в орендаря права на поновлення договору оренди з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, та враховуючи, що строк, на який укладений між Товариством та Дніпровською міською радою (далі - Рада) договір оренди земельної ділянки від 20.07.2000 (далі - Договір) міг бути поновлений відповідно до вказаної норми, почав свій перебіг з наступного дня після закінчення строку дії Договору (20.11.2013) та сплине 19.11.2026, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком судів попередніх інстанцій про наявність порушеного права Товариства, за захистом якого воно звернулось із цим позовом до суду.

4. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки вважала, що Товариство її не пропустило через триваючий характер правопорушення Ради.

5. Доходячи такого висновку, Велика Палата звернула увагу на те, що закон не містить визначення поняття «триваюче правопорушення», а характер такого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально. В окремих випадках специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє дійти висновку про наявність триваючого правопорушення. При цьому Велика Палата послалась на власні висновки, зроблені у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц та від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, а також висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС), викладені в постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17.

6. Велика Палата Верховного Суду вказала, що Договір є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, в силу положень закону, а саме частин першої - шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Однак процедура поновлення Договору, передбачена статтею 33 цього Закону, не була завершена внаслідок невиконання Радою обов`язку щодо укладення у місячний строк відповідної додаткової угоди.

7. Здійснивши аналіз положень Закону № 161-XIV та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Велика Палата дійшла висновку про те, що укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є проміжною стадією між поновленням договору оренди землі в силу закону та здійсненням державної реєстрації права оренди орендарем, а неукладення додаткової угоди до Договору протягом визначеного законодавством строку позбавляє Товариство можливості зареєструвати право оренди землі в Державному реєстрі речових прав (далі - Реєстр).

8. З огляду на викладене, на переконання Великої Палата Верховного Суду, порушення Радою як орендодавцем вимог Закону № 161-XIV щодо укладення додаткової угоди про поновлення Договору є триваючим правопорушенням та позбавляє Товариство як орендаря можливості зареєструвати відповідне речове право.

9. Взявши до уваги те, що Рада після закінчення строку дії Договору, тобто після 19.11.2013, і до моменту звернення Товариства до суду з цим позовом не припинила порушення вимог Закону № 161-XIV щодо обов`язкового укладення додаткової угоди про поновлення Договору, Велика Палата виснувала, що протягом строку, на який Договір міг бути поновлений, орендар не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути його неможливість зареєструвати право оренди в Реєстрі, зокрема і шляхом визнання укладеною додаткової угоди до Договору. Такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору оренди, на який цей договір міг бути поновлений.

Тому, як вважала Велика Палата, орендар (позивач у справі) має право в будь-який час протягом строку, на який Договір міг бути поновлений (тобто до 19.11.2026), з моменту спливу одного місяця після закінчення строку договору оренди, у який орендодавець може надати лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди, вимагати укладення з ним додаткової угоди до договору оренди, а позовна давність не пропущена щодо заявленої Товариством вимоги з огляду на триваючий характер правопорушення Ради.

10. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи Ради про те, що позовна давність поширюється на заявлені у цій справі вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до Договору.

Водночас Велика Палата вказала, що, задовольняючи позовні вимоги в цій справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовна давність не поширюється на позовну вимогу, однак погодилась з його висновком про необхідність задоволення позову у цій справі з мотивів, викладених у прийнятій постанові суду касаційної інстанції.

11. Підтримуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо строку, протягом якого можливе поновлення договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV, не можемо, однак, погодитись із результатом розгляду справи та її висновками про те, що Товариство не пропустило позовну давність через триваючий характер правопорушення Ради.

Щодо позовної давності (судді К. М. Пільков, Г. Р. Крет, Л. М. Лобойко)

12. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц та № 469/1203/15-ц.

13. Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

14. Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

15. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

16. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Схожі правові висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у підпунктах 7.9-7.12 постанови від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та підпунктах 5.23-5.26 постанови від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

17. Частиною першою статті 268 ЦК України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлені інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

18. У пункті 36 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 Велика Палата Верховного Суду вже робила висновок про існування меж застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 ЦК України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги.

19. Однак вимога про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі не належить до визначеного частиною першою статті 268 ЦК України переліку вимог, на які не поширюється позовна давність. Норми інших законів, зокрема Закону № 161-XIV, та сутність цієї вимоги також не виключають застосування до неї положень ЦК України про позовну давність.

20. Слід погодитись з висновками Великої Палати про те, що закон не містить визначення поняття «триваюче правопорушення», а також з тим, що в окремих випадках специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє дійти висновку про наявність правопорушення, що триває. Наприклад, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтримала численні висновки КГС ВС про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

21. Разом з тим в описаному вище випадку специфіка визначення початку перебігу позовної давності полягає не у самій тривалості порушення грошового зобов`язання в часі, а у тому, що кожен день засвідчується невиконання боржником такого зобов`язання, у зв`язку з чим кредитор набуває право здійснити нарахування передбачених статтею 625 ЦК України сум за новий період.

Однак у спірних правовідносинах, які склались між Товариством і Радою у цій справі, про існування такого порушення не йдеться.

22. Невиправданим є також посилання Великої Палати Верховного Суду на власні висновки, зроблені у постанові від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, та висновки КАС ВС, викладені в постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17.

Так, в пунктах 74 та 75постанови від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій. Отже, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).

У постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17, застосовуючи положення статті 250 Господарського кодексу України, КАС ВС дійшов висновку про те, що несвоєчасна сплата адміністративно-господарських санкцій - це правопорушення, яке носить триваючий характер, а також навів власне визначення такого порушення, яке, на його думку, є проступком, пов`язаним з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

23. Послуговуючись наведеними вище критеріями, практично будь-яке правопорушення можна вважати триваючим.

До прикладу, порушення прав власника нерухомого майна, яке полягає у незаконному заволодінні цим майном іншою особою шляхом державної реєстрації права власності, також можна було б вважати триваючим, оскільки ці дії безперервно порушують закон протягом певного часу, цей стан може продовжуватись значний час і увесь час порушник безперервно вчиняє таке правопорушення. При цьому зазначене порушення також позбавляє власника можливості зареєструвати відповідне речове право в Реєстрі.

Натомість за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду належним способом захисту від описаного вище порушення є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру (див., зокрема, пункт 84 постанови від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц), а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у такому позові (див., зокрема, пункт 5.48 постанови від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).

24. Таким чином, сама собою тривалість у часі протиправних дій, які позбавляють потерпілу особу можливості зареєструвати в Реєстрі її речове право, не дає підстав для висновку про те, що таке правопорушення є триваючим.

Якщо виходити з протилежного, то складно пояснити розбіжність у підходах Великої Палати до застосування положень ЦК України про позовну давність, сплив якої, з одного боку, є підставою для відмови власнику земельної ділянки у задоволенні віндикаційного позову, покликаного поновити його право власності шляхом внесення в Реєстр відповідного запису, а з іншого - такого обмеження не існує для орендаря земельної ділянки, який звертається до суду з позовом про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, щоб отримати можливість зареєструвати своє право оренди в Реєстрі. Відтак не будуть дотримані засади послідовності та передбачуваності правозастосування.

25. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду мала відхилити доводи Товариства про те, що позовна давність не поширюється на заявлені у цій справі вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до Договору, та виходити з того, що Товариство дізналось про порушення свого права з наступного дня після закінчення визначеного частиною восьмою статті 33 Закону № 161-XIV місячного строку на укладення додаткової угоди, а саме з 21.12.2013 (наступний день після дня, у який сплив строк для надання Радою заперечення проти поновлення Договору або укладення додаткової угоди).

26. Отже, трирічний строк позовної давності, протягом якого Товариство могло отримати судовий захист свого порушеного права на поновлення Договору шляхом пред`явлення вимоги про визнання укладеною додаткової угоди, сплинув 22.12.2016.

27. Оскільки Товариство звернулось з цим позовом до суду 10.11.2021 з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявила Рада, та під час розгляду справи не стверджувало про наявність поважних причин, що перешкоджали йому звернутись із цим позовом у межах зазначеного строку, а суди таких обставин не встановлювали, Великій Палаті Верховного Суду належало погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність відмовити в задоволенні позову в цій справі у зв`язку зі спливом позовної давності.

28. На нашу думку, за наведених мотивів підстави для зміни чи скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції були відсутні, у зв`язку із чим касаційна скарга Товариства задоволенню не підлягала.

Стосовно зміни Великою Палатою Верховного Суду мотивувальної частини рішення суду першої інстанції шляхом викладенні її у редакції своєї постанови (судді К. М. Пільков, Г. Р. Крет)

29. Із зміною мотивувальної частини рішення суду першої інстанції шляхом викладення її у редакції постанови Великої Палати не погоджуємось.Вважаємо, що ця практика зводиться до перегляду не рішень, а мотивів судів, що процесуальним законом не передбачено і створює серйозні процесуальні проблеми.

Яким чином реалізується повноваження касаційного суду змінити мотивувальну частину судового рішення?

30. Повноваження суду касаційної інстанції змінити мотивувальну частину рішення суду попередньої інстанції (частина четверта статті 311 ГПК України)) повинно реалізовуватись лише таким чином, щоб у резолютивній частині своєї постанови суд касаційної інстанції доповнював або змінював конкретні фрагменти мотивувальної частини переглянутого рішення. Ці зміни можуть, звичайно, стосуватись обставин справи. Наприклад, суд касаційної інстанції може виключити з мотивувальної частини рішення суду попередньої інстанції фрагменти, у яких містяться висновки про визнання встановленими обставин, які суд касаційної інстанції визнає такими, що не належали до предмета доказування у справі.

Власними мотивами у питаннях права суд не замінює мотиви судів, а обґрунтовує залишення без змін чи в силі правильного по суті рішення (результату розгляду справи)

31. Суд касаційної інстанції не може замінити своїми мотивами мотиви, з яких виходив суд попередньої інстанції, ухвалюючи своє рішення. Суд касаційної інстанції, натомість, може залишити це рішення без змін або в силі з власних правових мотивів як таке, що є правильним по суті і не підлягає скасуванню з формальних міркувань (частина друга статті 309 ГПК України).

Суд касаційної інстанції не може замінити своїми мотивами мотиви судів першої та апеляційної інстанції в силу обмеження повноважень касаційної інстанції

32. Оскільки межі розгляду справи судом касаційної інстанції (частина перша статті 300 ГПК України) не передбачають його права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, суд касаційної інстанції не може повністю змінити мотивувальну частину рішення судів попередніх інстанцій, навіть якщо, на думку суду касаційної інстанції, він у своїй постанові відтворює всі істотні обставини справи так, як їх встановили суди попередніх інстанцій.

Мотивувальна частина рішення суду містить висновки суду у питаннях факту і права. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення суду зазначаються «висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів».

З огляду на встановлені законом обмеження повноважень суду касаційної інстанції він не може робити висновків у цьому питанні. Відповідно він не може й замінити своїми мотивами у цій частині мотиви судів попередніх інстанцій.

Натомість, у питаннях права видається, що рішення суду, залишене судом касаційної інстанції без змін з власних мотивів, слід читати і розуміти сукупно з постановою суду касаційної інстанції.

Інший підхід, який Велика Палата прийняла у цій справі, створює низку правових проблем, які переважають позитивний ефект від більшої чіткості стосовно тих мотивів, з яких залишене чинним судове рішення. Чіткість у мотивах стосовно питань права, яку таким чином впроваджує Верховний Суд, тягне за собою нечіткість у питаннях факту. Тепер вже може виникнути неясність стосовно того, які ж обставини були встановлені судами у цій справі, якщо текст мотивувальної частини постанови суду касаційної інстанції відрізняється в частині висновків у питаннях факту від тексту мотивувальної частини зміненого рішення суду попередньої інстанції.

Практичні проблеми, пов`язані із застосованим Великою Палатою підходом

a. Проблема визначеності у висновках

33. Якщо прийняти застосований Великою Палатою у цій справі підхід, то залишати без змін належить лише ті рішення, з якими Велика Палата згодна повністю і в усіх аспектах. А за такого підходу всі висновки, в тому числі висновки стосовно застосування норми права, як вони сформульовані у залишеному без змін судовому рішенні суду попередньої інстанції, «інкорпоруються» у постанову Великої Палати (яка з ними згодна, інакше б вона змінила мотивувальну частину рішення), що призводить до небажаного результату: тепер вже висновки у питаннях права, обов`язкові для інших судів, слід вишукувати у судових рішеннях судів різних інстанцій. Погіршує цю ситуацію те, що в окремих випадках предметом касаційного перегляду може бути ухвала суду. Складно погодитись з тим, що залишена Великою Палатою без змін ухвала місцевого чи апеляційного судів повинна сприйматись як така, що містить обов`язкові для врахування висновки щодо застосування норми права. Однак саме до такого наслідку призводить прийнятий Великою Палатою підхід, за якого у випадку незгоди Великої Палати у питаннях права з мотивами суду попередньої інстанції, Велика Палата змінює мотиви його судового рішення.

b. Проблема преюдиції

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 238 ГПК України висновки суду про те, які обставини, що є предметом доказування у справі, визнаються судом встановленими або спростованими, містяться саме в мотивувальній частині рішення. Із цього з необхідністю витікає проблема в застосуванні правил про преюдицію. Якщо Верховний Суд «замінив» своїми мотивами мотиви суду першої чи апеляційної інстанції, в тому числі у питаннях факту, то чи означає це, що тепер для наступних судових процесів преюдиціальне значення мають обставини, як вони описані (вважай, встановлені) у постанові касаційного суду? Чи для цілей преюдиції маємо все ж звернутись до текстів рішень судів першої або апеляційної інстанції? В останньому випадку їх рішення складно вважати зміненими у мотивувальній частині, якщо вони досі мають преюдиціальну дію.

c. Проблема запозичення цієї практики апеляційними судами

Також сприйняття цього підходу апеляційними судами створює низку процесуальних проблем. Якщо апеляційний суд за наслідками апеляційного перегляду викладає мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у редакції своєї постанови, то що буде предметом перегляду, якщо до апеляційного суду з апеляційною скаргою надалі звернеться інша особа, наприклад, особа, яка не була залучена до участі у справі, однак вважає, що її права порушені рішенням суду першої інстанції? Ця особа тепер вважається такою, що домагається перегляду рішення суду першої інстанції з мотивами апеляційного суду? Якщо апеляційний суд здійснить такий перегляд і не знайде підстав для скасування чи зміни суті рішення суду першої інстанції, то він повторно викладатиме мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у редакції своєї постанови?

34. Підсумовуючи, вважаємо, що тут доречно вкотре навести думку судді Верховного Суду США А. Скаліа про те, що переглядати належить рішення, а не мотиви чи висновки («review judgments rather than opinions» [1]).

[1] Webster v. Cooper, 558 U.S. 1039, 1042 (2009) (A. Scalia, J., dissenting).

СуддіК. М. Пільков Г. Р. Крет Л. М. Лобойко

Джерело: ЄДРСР 112609757

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Будинок радіо» до Дніпровської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Будинок радіо» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року (головуюча Білецька Л. М., судді Верхогляд Т. А., Парусніков Ю. Б.)

Коротка історія справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Магазин «Будинок радіо» (далі - Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради (далі - Рада, відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2000 року (далі - договір оренди).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство в передбаченому договором оренди порядку зверталось до Ради з клопотанням про продовження його дії на тих самих умовах і на той самий строк, до якого було додано відповідний проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди, однак відповіді не отримало, продовжує користуватися орендованими земельними ділянками та сплачувати орендну плату.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 19 травня 2022 року позов задовольнив. Визнав укладеною додаткову угоду до договору оренди про поновлення договору у відповідній редакції. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 27 вересня 2022 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Товариство оскаржило постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства, а ухвалою від 14 грудня 2022 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи необхідним відступити від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду стосовно можливості визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки за позовом, поданим у будь-який строк після закінчення договору оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду прийняла цю справу та вважала за необхідне у межах її розгляду надати відповіді на такі питання: протягом якого строку орендар може звернутися з позовом про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; чи поширюється позовна давність на вимогу про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 касаційну скаргу Товариства задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року скасовано; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2022 року залишено в силі зі зміною його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Мотивуючи вказану постанову, Велика Палата Верховного Суду нагадала свої попередні висновки про те, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (пункт 64).

Також Велика Палата Верховного Суду акцентувала, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» є неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме із цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 Земельного кодексу України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин (пункт 67).

Тому поновлення договору оренди землі в судовому порядку в передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб вимагає укладення сторонами додаткової угоди як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк, а право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означає право на звернення до суду для укладення додаткової угоди (пункт 68).

Оскільки за частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути поновлений виключно на тих самих умовах і на той самий строк, то саме протягом цього строку можливе визнання такої додаткової угоди укладеною і, відповідно, поновлення договору. Якщо ж протягом строку, на який міг бути поновлений договір оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», додаткова угода не була укладена, договір не був поновлений на цей новий строк і не створив для сторін передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передумов для його наступного поновлення по завершенню строку дії. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частина восьма статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлює строк, зі спливом якого право сторони на поновлення договору оренди вважатиметься порушеним у випадку відмови або зволікання іншої сторони з укладенням додаткової угоди. Натомість ефективно захистити це право шляхом задоволення вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, суд може лише в межах строку, на який цей договір може бути поновлений (пункти 69-71 постанови).

По завершенні строку, на який міг би бути поновлений договір оренди землі (однак не був поновлений через відмову або зволікання сторони з укладенням додаткової угоди), рішення суду або констатуватиме юридичний факт у минулому (у разі визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зі строком, який сплив на час прийняття судового рішення), або змінюватиме умови договору оренди землі (у разі визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зі строком, який перевищуватиме встановлений у договорі). У першому випадку рішення суду не буде спрямоване на ефективний захист права, у другому - не відповідатиме нормі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (пункт 72 постанови).

Суди попередніх інстанцій установили, що позивач завчасно повідомив орендодавця про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, звернувшись до останнього з клопотанням, до якого додав проект додаткової угоди до договору оренди; у місячний строк після отримання клопотання разом із проектом додаткової угоди відповідач відповіді позивачу не надав і додаткової угоди про поновлення договору оренди не уклав. Крім того, у місячний строк після закінчення договору оренди позивач не отримав листа-повідомлення відповідача із запереченням проти поновлення договору оренди земельних ділянок, оскільки такий лист йому відповідачем не надсилався, відтак позивач продовжив користуватися земельними ділянками. За таких обставин договір оренди є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, в силу положень закону, а саме частин першої - шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». Однак процедура поновлення договору оренди, передбачена статтею 33 Закону України «Про оренду землі», не була завершена внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо укладення у місячний строк додаткової угоди до договору оренди (пункти 110-113).

Системний аналіз наведених положень законів України «Про оренду землі» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку, що укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є проміжною стадією між поновленням договору оренди землі в силу закону та здійсненням державної реєстрації права оренди орендарем. Неукладення додаткової угоди до договору оренди протягом визначеного законодавством строку позбавляє позивача можливості зареєструвати право оренди землі в Державному реєстрі речових прав. З огляду на викладене, порушення відповідачем як орендодавцем вимог Закону України «Про оренду землі» щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є триваючим правопорушенням та позбавляє позивача як орендаря можливості зареєструвати відповідне речове право (пункти 114-116).

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

Із наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду вимушений не погодитися з наступних підстав.

Щодо обов`язкового укладення додаткової угоди як підстави для поновлення договору оренди землі

Спірні правовідносини орендаря та орендодавця, які виникли у 2013 році щодо правових наслідків закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2000 року, регулювалися Законом України «Про оренду землі» (зокрема, статтею 33 цього Закону в редакції Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - в редакції Закону України № 3038-VI) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За частиною першою статті 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Зазначені два випадки пролонгації договору найму у конкретних правовідносинах оренди землі врегульовані у статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Зокрема, відповідно до частин першої - п`ятої вказаної статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Згідно із частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

При цьому у частині восьмій статті 33 Закону України «Про оренду землі» окремо зауважено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина дев`ята вказаної статті).

Отже, статтею 33 Закону України «Про оренду землі» регламентується поновлення договору оренди землі на новий строк: 1) у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини перша - п`ята цієї статті, які відповідають положенням частини першої статті 777 ЦК України); 2) у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина шоста цієї статті, яка відповідає статті 764 ЦК України).

Кожен із зазначених двох способів поновлення договору оренди має свою визначену законом процедуру, яка регламентує строки та порядок дій (або бездіяльності) орендодавця і орендаря, які призводять до відповідного результату - поновлення договору.

При цьому ключова відмінність між вказаними способами поновлення договору оренди землі полягає в тому, що в межах першого способу закон передбачає можливість сторін вести переговори і за необхідності уточнити зміст додаткової угоди до договору оренди, тобто, договір може бути поновлений на інших, відмінних від первинних, умовах; натомість у межах другого способу договір оренди землі може бути поновленим виключно на той самий строк і на тих самих умовах.

Правова позиція щодо розрізнення двох наведених у статті 33 Закону України «Про оренду землі» підстав поновлення договору оренди землі (внаслідок використання орендарем свого переважного права на укладення договору на новий строк та внаслідок продовження орендарем користування земельною ділянкою за «мовчазною згодою» орендодавця) послідовно підтримується і в судовій практиці, зокрема вона сформульована у постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18 та інших.

Водночас Велика Палата Верховного Суду (наприклад, у постановах від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18 й інших) зробила висновок про те, що за змістом статті 33 Закону України «Про оренду землі» та враховуючи її загальну назву «Поновлення договору оренди землі», слід вважати, що частина організаційних механізмів цієї статті (зокрема частин другої-п`ятої, восьмої та одинадцятої) поширюється й на частину шосту статті 33. Тобто, йдеться про необхідність обов`язкового укладення додаткової угоди для реалізації частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та відповідного попереднього повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту цієї додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною шостою вказаної статті.

Так, згідно з наданим Великою Палатою Верховного Суду тлумаченням частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», у разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення цього договору, а орендар продовжував користуватися відповідною земельною ділянкою після його закінчення, то цей договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до його умов. Виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект відповідної додаткової угоди. Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом зазначеної додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення відповідного договору оренди землі в силу частини шостої статті 33 Закону. І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні відповідного договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення цього договору та той самий строк і на тих самих умовах. При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Свою незгоду із вказаною правовою позицією, як в частині необхідності попереднього повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проєкту відповідної додаткової угоди для виникнення підстави поновлення цього договору, передбаченої частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», так і в частині можливості реалізації частини шостої вказаної статті лише за умови обов`язкового укладення додаткової угоди, я уже висловлював в окремих думках щодо постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 159/5756/18 і 313/350/16-ц та від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19. Вважаю за необхідне викласти свої заперечення і в цій справі.

Зокрема, у цій справі № 904/8884/21 має місце друга (із названих вище) підстава поновлення договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2000 року, яка передбачена статтею 764 ЦК України та частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Сформована у вказаних законодавчих нормах правова конструкція говорить про те, що у разі, якщо орендодавець не направляє орендарю протягом одного місяця з моменту закінчення строку дії договору оренди землі листа-повідомлення із запереченнями в поновленні вказаного договору і при цьому орендар продовжує користуватися земельною ділянкою, то це слід розглядати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору оренди землі на тих самих умовах, що передбачені договором оренди.

У зазначених положеннях статті 764 ЦК України та частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» законодавець використовує фразу «договір вважається поновленим», тобто якщо строк дії договору оренди землі закінчився, але орендар продовжує користуватися земельною ділянкою, а орендодавець протягом місяця не заперечить проти цього, то вказаний договір є таким, що відновив свою дію на наступний аналогічний строк. Такий договір уже діє без будь-яких додаткових умов. Далі сторони належним чином оформлюють цю правову ситуацію шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди, яка, у свою чергу, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, йдеться про «автоматичне» поновлення договору оренди землі на підставі наведених норм права внаслідок продовження його виконання сторонами після завершення строку його дії.

Однак Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, і в тому числі у постанові у цій справі № 904/8884/21 (пункт 67) заперечує проти правової конструкції «автоматичної» пролонгації орендних правовідносин з тих підстав, що право оренди є речовим та потребує державної реєстрації, яка є можливою лише на підставі додаткової угоди до договору оренди землі, а отже, оскільки без державної реєстрації права оренди воно не виникає (як зазначено у статті 125 ЗК України), то і без укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки як підстави такої реєстрації пролонгація орендних правовідносин неможлива.

У зв`язку із цим, слідуючи позиції Великої Палати Верховного Суду, виходить, що у тому випадку, якщо наявні передбачені частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» підстави вважати договір оренди землі поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, але орендодавець відмовляється від укладення додаткової угоди, орендар повинен звертатися до суду з позовом про визнання додаткової угоди укладеною для того, щоб поновити свої орендні відносини з орендодавцем.

І зокрема, в пункті 71 постанови у цій справі № 904/8884/21 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що заявити вказані позовні вимоги орендар може протягом «строку, на який договір оренди може бути поновлений».

Проте слід зауважити, що такий правовий підхід є суперечливим, оскільки Велика Палата Верховного Суду визнає, що у випадку, який має місце у цій справі № 904/8884/21, «договір оренди є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, в силу положень закону» (пункт 112), однак процедура поновлення не була завершена (пункт 113). Право оренди землі продовжило існувати в орендаря в силу норми закону від моменту закінчення строку дії договору оренди - 19 листопада 2013 року, незважаючи на відсутність державної реєстрації його продовження. Це право уже є наявним, а не таким, що виникне після набрання законної сили судовим рішенням у цій справі та внесенням на його підставі відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. А результат вирішення судами цієї справи № 904/8884/21спрямований не на відновлення порушеного права позивача-орендаря, а на забезпечення належного документального оформлення його права оренди.

Так, за обставинами цієї справи поведінка орендаря і орендодавця свідчить про те, що договір оренди земельної ділянки від 20 липня 2000 року після закінчення строку його дії є поновленим в силу закону (частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі»)на той самий строк і на тих самих умовах.

Зокрема, пунктом 2.3 цього договору передбачено, що для продовження його дії орендар зобов`язаний у місячний термін до закінчення строку оренди звернутися до орендодавця з відповідним клопотанням.

Товариство звернулося до Ради з таким клопотанням № 04-07/13 від 17 липня 2013 (було отримане Радою 19 липня 2013 року), в якому просило поновити договір оренди та додавало проект додаткової угоди й інших документів. Проте відповіді на вказане клопотання Товариство не отримало, що можна розцінювати як мовчазну згоду орендодавця на автоматичну пролонгацію договору.

Після закінчення строку дії договору оренди від 20 липня 2000 року орендар продовжив користуватися орендованими земельними ділянками та сплачувати орендну плату за них, при цьому матеріали справи не містять доказів того, що будь-хто (орендодавець або треті особи) чинив орендарю перепони у такому користуванні.

Слід повторно акцентувати, що всі умови, на яких продовжуються взаємовідносини орендаря і орендодавця у цьому випадку автоматичної пролонгації договору оренди землі, є чітко визначеними законом і договором оренди, вони не можуть змінюватися, а отже, і спору щодо їх змісту існувати не може.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (частина третя статті 205 ЦК України). Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін (частина друга статті 526 ЦК України).

У частині шостій статті 33 Закону України «Про оренду землі» для опису поновлення договору оренди землі не застосовується словосполучень ні «може бути поновлено», ані «підлягає поновленню», що б передбачало подальші активні дії сторін договору щодо реалізації такої можливості, зокрема шляхом укладення додаткової угоди. На відміну від попередньої редакції цієї статті застосовано словосполучення «вважається поновленим», що вказує на виникнення відповідного правового наслідку, визначеного законом. У цьому випадку згода сторін відповідного договору оренди землі презюмується на підставі їх мовчазної згоди відповідно до частини третьої статті 205 ЦК України, що підтверджується настанням визначених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» обставин. Подальше користування відповідною земельною ділянкою без направлення пропозицій щодо зміни умов такого користування означає мовчазне бажання (згоду) орендаря на таке користування на існуючих договірних умовах. Відсутність заперечення щодо зазначеного користування з боку орендодавця означає його мовчазну згоду на це на існуючих договірних умовах. Отже законодавець привів цю норму у відповідність до змісту статті 764 ЦК України.

Суть специфічного механізму, передбаченого частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», полягає у тому, що за умов наявності обставин, передбачених цією нормою, право оренди відповідної земельної ділянки, яке виникло на підставі договору оренди землі, укладеного з дотриманням усіх вимог законодавства, строк дії якого добігає кінця, після спливу зазначеного строку та поновлення оренди на той самий строк і на тих самих умовах не виникає наново, не переходить комусь іншому і не припиняється, воно продовжує існувати на визначений строк (поновлюється). Отже відповідний договір, строк дії якого добігає кінця, не припиняється, а вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, що узгоджується з пунктом 1 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 13 листопада 2013 року), відповідно до якого державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» у разі поновлення договору оренди землі зобов`язує сторони оформити цей правочин у формі додаткової угоди до такого договору. Відповідна додаткова угода має бути укладена у місячний строк після закінчення дії договору, а відмова (або зволікання) однієї із сторін в її укладенні може бути оскаржено до суду.

В нашому випадку орендодавець не відреагував на пропозицію орендаря щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2000 року, а тому право орендаря на належне оформлення його відносин з орендодавцем шляхом укладення відповідної додаткової угоди є порушеним, і орендар правомірно звернувся за його захистом до суду, подавши позов про визнання додаткової угоди укладеною.

Проте слід враховувати, що договір оренди земельної ділянки від 20 липня 2000 року вже є поновленим в силу закону, виходячи із фактичної поведінки сторін (продовження користування орендарем земельними ділянками за відсутності заперечень орендодавця). Це поновлення відбулося автоматично по спливу місяця після закінчення строку його дії - 19 листопада 2013 року, і воно не залежить від наявності або відсутності додаткової угоди.

Право оренди Товариства на підставі договору від 20 липня 2000 року продовжує існувати після 19 листопада 2013 року в силу законодавчої пролонгації договору, а питання стосовно укладення або неукладення додаткової угоди про це на виконання вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у чинній на той час редакції) напряму залежить від добросовісної або недобросовісної поведінки сторін, і у свою чергу, недобросовісна поведінка орендодавця (яка має місце у цій справі) може бути припинена судом за відповідним позовом орендаря.

Окремо варто звернути увагу, що подальші зміни земельного законодавства, сформовані у Законі України від 05 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», чітко оформили саме таку форму продовження орендних правовідносин. Зокрема, у разі, якщо договором оренди землі встановлена умова щодо його поновлення, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення (в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору). Вчинення будь-яких інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Проте, яку уже зазначалося, станом на час виникнення спірних правовідносин сторін у цій справі діяла редакція статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка зобов`язувала сторони договору оренди землі укладати додаткову угоду про його поновлення. Водночас норми вказаної статті не містили умови про те, що передбачена частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» автоматична пролонгація договору не відбудеться без укладення додаткової угоди, а тому Великій Палаті Верховного Суду не варто було самостійно створювати такі негативні для орендаря правові наслідки недобросовісної поведінки орендодавця.

Отже, вважаю, що орендні правовідносини між Радою та Товариством на підставі договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2000 року тривають після закінчення строку його дії внаслідок автоматичної пролонгації договору в силу закону незалежно від наявності додаткової угоди до нього. Натомість позиція Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що «договір оренди є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, в силу положень закону», однак «процедура поновлення не завершена» внаслідок неукладення додаткової угоди є суперечливою та незрозумілою.

Щодо строку позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Запроваджений нормами ЦК України інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку для звернення до суду за захистом цього права, в тому числі за допомогою державного примусу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20)).

Тобто позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Неподання позову впродовж встановлених законом строків призводить до втрати права на позов в розумінні можливості судовим порядком здійснити належне особі цивільне право, позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Інститут позовної давності, сформований у цивільному праві, не включає такого поняття, як «триваюче правопорушення», тобто не містить спеціального правового регулювання для такого виду протиправних дій або бездіяльності суб`єктів цивільних правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому кожна особа зобов`язана бути обізнаною про стан своїх майнових прав, цікавитися ними та вчасно реагувати на їх порушення. Тому в статті 261 ЦК України поряд із наведеним загальним правилом щодо початку перебігу позовної давності міститься декілька спеціальних, що враховують особливості конкретних видів приватних правовідносин. Зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Поряд із цим у статті 268 ЦК України перелічені вимоги, на які позовна давність не поширюється, та зазначено, що законом можуть бути встановлені інші вимоги. При цьому про «триваюче правопорушення» як підставу непоширення позовної давності на відповідну вимогу у вказаній статті ЦК України не зазначено.

Включення до складу приватноправового інституту позовної давності поняття «триваючого правопорушення» як категорії, на яку не поширюється позовна давність, суперечить наведеним загальним засадам визначення моменту виникнення права на позов. Такий підхід призведе до розмивання сутності позовної давності та унеможливить досягнення цілей правового регулювання, визначених для цього правового інституту, оскільки під «триваюче правопорушення» може підпадати будь-яка дія чи бездіяльність (наприклад, невиконання чи неналежне виконання цивільного обов`язку, несплата кредиту, завдання шкоди майну особи - всі ці дії / бездіяльність у подальшому породжують протиправний стан порушення права, який триває, а отже, має виключатися з «поля дії» позовної давності).

Тому вважаю помилковою позицію Великою Палати Верховного Суду, наведену зокрема у цій справі, про те, що закон не містить визначення поняття «триваюче правопорушення», однак «в окремих випадках специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє суду дійти висновку про наявність триваючого правопорушення» (пункти 101-103 постанови у цій справі). Також помилковим видається її висновок стосовно того, що «порушення відповідачем як орендодавцем вимог Закону України «Про оренду землі» щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є триваючим правопорушенням» (пункт 116 постанови).

Задля застосування позовної давності важливе, що особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права та мала на це відреагувати. Для цього їй законом відводиться певний час. Якщо особа не скористалася своїм правом на захист у цей строк, то це загрожує неможливістю судового захисту.

Відповідно до частин восьмої та дев`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції Закону України № 3038-VI) додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Отже, законом визначено обов`язок сторін договору оренди землі укласти додаткову угоду та строк виконання цього обов`язку - протягом місяця з дня закінчення дії договору. Після спливу цього місячного строку у сторони договору оренди землі виникає право примусити іншу сторону укласти вказану додаткову угоду через судовий примус.

Зазначене право на звернення до суду за захистом може бути реалізоване стороною договору оренди землі у порядку та в строки, встановлені законом, у тому числі, з урахуванням позовної давності.

У зв`язку із цим вважаю, що у цій справі № 904/8884/21 право орендаря на звернення до суду для примушення орендодавця укласти додаткову угоду про автоматичну пролонгацію договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2000 року, строк дії якого закінчився 19 листопада 2013 року, виникло 20 грудня 2013 року і могло бути використане орендарем протягом позовної давності, тобто наступних трьох років.

Товариство пропустило вказані три роки позовної давності на звернення до суду з позовом до Ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2000 року, що є підставою для відмови у такому позові, однак не впливає на право оренди Товариства, яке існує внаслідок автоматичного поновлення цього договору оренди землі на новий строк в силу закону (частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Право орендаря на автоматичне поновлення договору оренди на новий строк у разі наявності умов, визначених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», та право (і обов`язок) орендаря на укладення з орендодавцем додаткової угоди про поновлення договору оренди землі у разі застосування до правовідносин сторін частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» є окремими, самостійними правомочностями. Друга із них випливає з першої та є її наслідком, при цьому перша жодним чином не залежить від другої.

Висновки

Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала залишити без задоволення касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Будинок радіо», а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі № 904/8884/21- без змін.

Суддя Ю. Л. Власов

Джерело: ЄДРСР 112721216

[ANTIRAID]

Окрема думка

судді Великої Палати Верховного Суду Усенко Є. А.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)

Велика Палата Верховного Суду (далі також - Велика Палата) постановою від 05.07.2023 частково задовольнила касаційну скаргу ТОВ «Магазин «Будинок радіо» (далі - Товариство), скасувала постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2022 та додаткову постанову цього ж суду від 18.10.2022, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2022 про задоволення позову залишила в силі зі зміною його мотивувальної частини в редакції постанови суду касаційної інстанції.

Велика Палата виходила з того, що оскільки відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) договір оренди землі може бути поновлений виключно на тих самих умовах і на той самий строк, то саме протягом цього строку можливе визнання додаткової угоди про поновлення такого договору укладеною і, відповідно, поновлення договору. Якщо ж протягом строку, на який міг бути поновлений договір оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV, додаткова угода не була укладена, то договір оренди не був поновлений на новий строк, а сторони договору не мають права на поновлення договору по завершенню строку дії.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частина восьма статті 33 Закону № 161-XIV встановлює строк, зі спливом якого право сторони на поновлення договору оренди вважатиметься порушеним у випадку відмови або зволікання іншої сторони з укладенням додаткової угоди.

Беручи до уваги наявність усіх юридичних фактів, необхідних для виникнення в орендаря права на поновлення договору оренди з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, та враховуючи, що перебіг строку, на який договір оренди земельної ділянки від 20.07.2000 між Товариством та Дніпровською міською радою (далі також - Рада) міг бути поновлений (відповідно до норми частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV) почався з наступного дня після закінчення строку дії договору (20.11.2013) та сплине 19.11.2026, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком судів попередніх інстанцій, що право Товариства на оренду земельної ділянки порушено та підлягає захисту.

При цьому Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновком суду апеляційної інстанції, що у задоволенні позову Товариства слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки вважала, що Товариство її не пропустило через триваючий характер порушення прав Товариства з боку Дніпровської міської ради.

Велика Палата, пославшись на свої ж висновки, зроблені в постановах від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц та від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, а також на висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17, звернула увагу на те, що закон не містить визначення поняття «триваюче правопорушення», а характер такого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально, виходячи із специфіки спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання.

Взявши до уваги, що процедура поновлення договору оренди земельної ділянки від 20.07.2000, передбачена статтею 33 Закону № 161-XIV, не була завершена внаслідок невиконання Радою обов`язку щодо укладення в місячний строк відповідної додаткової угоди, Велика Палата виснувала, що порушення Радою як орендодавцем вимог Закону № 161-XIV щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору є триваючим правопорушенням та позбавляє Товариство як орендаря можливості зареєструвати право оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду протягом строку, на який договір оренди земельної ділянки від 20.07.2000 міг бути поновлений, орендар не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути перешкоду зареєструвати право оренди, зокрема і шляхом визнання укладеною додаткової угоди до цього договору. Такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору оренди, на який цей договір міг бути поновлений. Відтак Товариство має право в будь-який час протягом строку, на який договір міг бути поновлений (тобто до 19.11.2026), з моменту спливу одного місяця після закінчення строку договору оренди (строк, у який орендодавець може надати лист-повідомлення про заперечення в поновленні договору оренди) вимагати укладення з ним додаткової угоди до договору оренди.

Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи Ради, що позовна давність поширюється на заявлені у цій справі вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору від 20.07.2000.

Підтримуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо строку, протягом якого можливе поновлення договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV, не можу, однак, погодитись з висновком, що Товариство не пропустило позовну давність, та з результатом касаційного перегляду справи.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц та № 469/1203/15-ц.

Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що про порушення оспорюваного права позивач міг бути обізнаний раніше. Схожі правові висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у підпунктах 7.9-7.12 постанови від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та підпунктах 5.23-5.26 постанови від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

Частиною першою статті 268 ЦК визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлені інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Вимога про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі не входить до визначеного частиною першою статті 268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність. Норми інших законів, зокрема Закону № 161-XIV, та сутність цієї вимоги також не виключають застосування до неї положень ЦК про позовну давність.

Як вже зазначено, висновок, що позовна давність у спірних правовідносинах не застосовується, Велика Палата обґрунтувала посиланням на триваюче правопорушення з боку Ради.

Слід погодитись з висновками Великої Палати про те, що закон не містить визначення поняття «триваюче правопорушення», а також з тим, що в окремих випадках специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє дійти висновку про наявність правопорушення, що триває. Наприклад, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтримала численні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Тобто, Велика Палата у постанові від 08.11.2019 не зробила висновок, що строк позовної давності щодо вимог, які обумовлені триваючим правопорушенням, не застосовується, а, навпаки, підтвердила застосування цього інституту, визнавши право кредитора на стягнення коштів за триваючим простроченим грошовим зобов'язанням в межах строку позовної давності.

Не зроблено висновку про незастосування строку позовної давності щодо вимог, які обумовлені триваючим правопорушенням і в постанові Великої Палати від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, та в постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17 Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, на які також послалася Велика Палата.

Так, у пунктах 74 та 75 постанови від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій. Отже, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).

У постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17, застосовуючи положення статті 250 Господарського кодексу України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що несвоєчасна сплата адміністративно-господарських санкцій - це правопорушення, яке характеризується тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, установлений законом, та припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існують такі обов`язки: виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії норми закону, якою такі обов`язки установлені.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду мала відхилити доводи Товариства, що позовна давність не поширюється на заявлені в цій справі вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 20.07.2000, та виходити з того, що Товариство дізналось про порушення свого права з наступного дня після закінчення визначеного частиною восьмою статті 33 Закону № 161-XIV місячного строку на укладення додаткової угоди, а саме: з 21.12.2013 (наступний день після дня, в який сплив строк для надання Радою заперечення проти поновлення договору або укладення додаткової угоди).

Отже, трирічний строк позовної давності, протягом якого Товариство могло отримати судовий захист свого порушеного права на поновлення договору оренди шляхом пред`явлення вимоги про визнання укладеною додаткової угоди, сплинув 22.12.2016.

Оскільки Товариство звернулось із цим позовом до суду 10.11.2021 з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявила Рада, та під час розгляду справи не стверджувало про наявність поважних причин, що перешкоджали йому звернутись із цим позовом у межах зазначеного строку, а суди таких обставин не встановлювали, Великій Палаті Верховного Суду належало погодитись із висновком суду апеляційної інстанції, що в задоволенні позову Товариству слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.

На мою думку, за наведених мотивів підстави для зміни чи скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2022 були відсутні, у зв`язку із чим касаційна скарга Товариства задоволенню не підлягала.

Суддя Є. А. Усенко

Джерело: ЄДРСР 113300125