Постанова ВП ВС про преклюзивні строки припинення поруки за ч.4 ст.559 ЦК між КБ Надра (Дніпрофінансгруп) та поручителями

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2023 року

м. Київ

Справа №2-1268/11
Провадження № 14-2цс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О. С.,

суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Чумаченко Т. А.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року у складі колегії суддів Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.

у цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2011 року Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра», банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»), звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 07 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 25 650,40 доларів США на строк до 07 липня 2026 року зі сплатою 13,59 % річних. На забезпечення виконання умов цього договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 окремі договори поруки.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку він та його поручителі не погасили. Остання сплата ОСОБА_1 платежу за кредитом була проведена 12 лютого 2009 року.

Станом на 16 грудня 2010 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становила 35 285,49 доларів США, що в еквіваленті становило 280 981,89 грн, яка складалася із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 24 902,24 доларів США, що еквівалентно 198 299,03 грн; заборгованості за процентами за користування кредитними коштами в розмірі 6 860,43 доларів США, що еквівалентно 54 630,29 грн, пені в розмірі 957,82 доларів США, що еквівалентно 7 627,22 грн, штрафу за порушення умов кредитного договору в розмірі 2 565,00 доларів США, що еквівалентно 20 425,35 грн.

З урахуванням наведеного позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 285,49 доларів США, що еквівалентно 280 981,89 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

27 квітня 2011 року рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість у розмірі 35 285,49 доларів США, що еквівалентно 280 981,89 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в результаті неналежного виконання позичальником умов кредитного договору за ним утворилася заборгованість, яка станом на 16 грудня 2010 року становила 35 285,49 доларів США та яку він та його поручителі, незважаючи на вимогу банку, не погасили.

20 квітня 2021 року ухвалою Вінницького апеляційного суду до участі у справі залучено правонаступника ВАТ «КБ «Надра» - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

18 червня 2021 року постановою Вінницького апеляційного суду рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 27 квітня 2011 року скасовано в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У задоволенні позову ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в цій справі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Оскільки вказаний шестимісячний строк відноситься до преклюзивних, а банк не подав відповідного позову до поручителів у межах цього строку, порука вважається припиненою і в стягненні коштів з поручителів слід відмовити.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У липні 2021 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20), Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, які вказують на переривання строків при зверненні до суду з позовними вимогами.

Відповідно до договорів поруки їх строк пов`язаний зі строком повернення кредиту у кредитному договорі, який, зокрема, встановлений сторонами до 07 липня 2026 року. Тобто, заявник вважає, що строк звернення до суду банком не було пропущено.

Крім того, апеляційний суд не визначив та не вказав ні дати настання строку виконання основного зобов`язання, ні дати спливу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителів, який, на його думку, пропущений банком.

Також у касаційній скарзі вказано, що банк звертався до суду з позовом у межах шестимісячного строку, проте цей позов з Ленінського районного суду міста Вінниці було надіслано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва, а останній ухвалою від 21 січня 2011 року повернув його позивачеві для подачі до належного суду - Ленінського районного суду міста Вінниці. Тобто на думку заявника, строк на пред`явлення вимог до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не пропущений через його переривання.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказав, що визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк поруки не є строком для захисту порушеного права, це строк існування самого зобов`язання поруки, відтак право кредитора та обов`язок поручителя після його закінчення припиняються. Враховуючи те, що банк звернувся до суду із пропуском зазначеного строку, вважав, що апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

18 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувідкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

01 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.

21 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, проте ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду з тих підстав, що вирішення питання про відступ від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду не належить до повноважень об`єднаної палати касаційного суду.

21 грудня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених пунктом 7 «Перехідні положення» та частинами четвертою, п`ятою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата): вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду; дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася таким.

Тлумачення положень частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави зробити висновок, що єдиною умовою продовження чинності поруки, у випадку, якщо інший строк чинності поруки не передбачено самим договором, є пред`явлення кредитором протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання позову до поручителя.

У постанові від 21 травня 2020 року у справі № 755/3323/17 (провадження № 61-48420св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вказав, що банк, подавши позов до неналежного суду, у зв`язку із чим суд постановив ухвалу про повернення позовної заяви, пропустив встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк звернення до суду, який є преклюзивним та зупиненню й продовженню не підлягає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), предметом позову в якій є вимога про стягнення заборгованості, зазначено, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові в разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений зазначеним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Верховний Суд України в постановах від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15 та від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16 зазначив, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, тоді перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19) зауважила, що якщо до вимог, пред`явлених до боржника, застосовується позовна давність, то до вимог, заявлених до поручителя, згаданий строк обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)). Тому наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи про застосування позовної давності не мають значення з огляду на висновок суду про припинення поруки фізичних осіб - поручителів за кредитним договором.

Отже, повторне подання позову після його повернення у зв`язку з недотриманням правил про підсудність не свідчить про дотримання преклюзивного строку, визначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України.

З таким висновком та тлумаченням частини четвертої статті 559 ЦК України колегія суддів Касаційного цивільного суду не погоджується та вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), шляхом їх уточнення, зокрема що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк є преклюзивним, такий строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Проте викладене має значення лише у випадку непред`явлення кредитором позову до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Водночас у разі пред`явлення кредитором позову до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання порука залишається чинною без подальшого обмеження будь-яким преклюзивним строком, незалежно від наслідків вирішення пред`явленого кредитором позову.

Положення частини четвертої статті 559 ЦПК України не містять будь-яких застережень та умов щодо впливу наслідків вирішення чи невирішення позову кредитора, пред`явленого в межах відповідного шестимісячного строку, на подальшу чинність поруки.

Колегія суддів наголосила, що системний аналіз правил частини четвертої статті 559 ЦК України та правил частини першої статті 118 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання кредитором першого позову до поручителів, дає підстави для висновку, що для визначення, чи припинилася порука у зв`язку зі спливом строку, суди мають досліджувати питання, чи було пред`явлено позов кредитором у межах цього преклюзивного строку.

Зокрема, у справі, яка переглядається, на момент подання позову у 2009 році банк мав право на пред`явлення матеріально-правової вимоги до поручителів у зв`язку з невиконанням зобов`язання позичальником, шестимісячний строк з моменту настання строку виконання зобов`язання позичальником не сплинув, а тому порука не була припиненою. З огляду на це подальше повернення судом позову кредиторові не може впливати на припинення поруки у зв`язку з непред`явленням вимоги у строки, визначені в частині четвертій статті 559 ЦК України, оскільки така вимога вже була пред`явлена кредитором, проте у зв`язку з процесуальними перешкодами не була розглянута судом, а отже, кредитор вправі повторно звернутися до суду з такою ж вимогою до поручителя.

01 лютого 2023 року справа прийнята та призначена до судового розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

07 травня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 07/05/2008/840-ЖК/212, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 25 650,40 доларів США на строк до 07 липня 2026 року.

На забезпечення виконання умов зазначеного договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договори поруки.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість.

04 березня 2009 року банк направив на адреси поручителів претензії, за змістом яких вимагав від поручителів у повному обсязі виконати свої зобов`язання за договором поруки та погасити заборгованість зі сплати кредиту в розмірі 24 902,24 доларів США, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 721,96 доларів США та пеню за порушення строків сплати мінімально необхідного платежу в розмірі 2,93 доларів США.

Зазначені претензії боржником та поручителями отримані 20 березня 2009 року (т. 1, а. с. 27, 29).

Відповідно до пункту 4.2.3 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник протягом чотирнадцяти днів від дати отримання вимоги банку про надання додатково забезпечення виконання зобов`язання, згідно з пунктом 4.2.2 цього договору, його не надасть (шляхом укладення відповідного договору), або запропоноване забезпечення не влаштує банк.

З урахуванням зазначених умов кредитного договору строк виконання зобов`язання щодо повернення кредитних коштів настав 03 квітня 2009 року.

У серпні 2009 року ВАТ «КБ «Надра» вперше звернулося до Ленінського районного суду міста Вінниці з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (т. 2, а. с. 11-13).

21 вересня 2009 року Ленінським районним судом міста Вінниці відкрито провадження за вказаною позовною заявою у справі № 2-5648/09 (т. 2, а. с. 14).

27 листопада 2009 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на ухвалу Ленінського районного суду міста Вінниці від 17 листопада 2009 року про направлення справи за підсудністю. Відповідачка просила розглядати справу за місцем її проживання у Вінницький області, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (т. 2, а. с. 15, 16).

03 лютого 2010 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі № 2-7888/10 за позовом ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

12 серпня 2010 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2010 року скасовано, справу № 2-7888/10 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття справи до розгляду.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що при відкритті провадження у справі судом першої інстанції не враховано, що кредитний договір укладено банком в особі Вінницького регіонального управління, яке знаходиться в м. Вінниці, ним же подано позов до відповідачів, які також зареєстровані та проживають у м. Вінниці (т. 1, а. с. 213, 214).

15 жовтня 2010 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва позовну заяву ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором повернуто позивачу для подання до належного суду (т. 1, а. с. 215).

У лютому 2011 року ВАТ «КБ «Надра» повторно звернулося до Ленінського районного суду міста Вінниці з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

27 квітня 2011 року рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість у розмірі 35 285,49 доларів США, що еквівалентно 280 981,89 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

18 червня 2021 року постановою Вінницького апеляційного суду рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 27 квітня 2011 року скасовано в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У задоволенні позову ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором відмовлено.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржена в частині позовних вимог до поручителів. У частині вимог до позикодавця ОСОБА_1 постанова апеляційного суду не оскаржена, тому судом касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України в цій частині не переглядається.

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати окремо від основного (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/31762/14-ц (провадження № 14-662цс18)).

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором або законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24?вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11(провадження № 14-265цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)).

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).

Тобто ні норма статті 257 ЦК України про загальну позовну давність, ні частини другої статті 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19)).

А тому і вимоги статей 263 та 264 ЦК України про зупинення та переривання перебігу позовної давності не можуть бути застосовані до вимог, заявлених кредитором до поручителів у судовому порядку.

Ні стаття 559, ні будь-які інші норми ЦК України не містять положень про можливість поновлення, зупинення чи переривання строку звернення з вимогами до поручителя.

Судова практика про застосування частини четвертої статі 559 ЦК України є послідовною та сталою, Велика Палата Верховного Суду відступу від зазначених вище правових позицій не вбачає.

Звернення банку у серпні 2009 року з позовом спочатку в один суд першої інстанції (Ленінський районний суд міста Вінниці), а потім направлення справи за підсудністю в інший суд не може бути підставою для переривання строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, який, як уже зазначено, є преклюзивним, оскільки провадження у вказаній справі закінчене постановленням ухвали про повернення позовної заяви позивачу.

І таке звернення не є вимогою до поручителя у цій справі у розумінні частини четвертої статті 559 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16, на які посилається колегія суддів у складі Касаційного цивільного суду, зроблено висновок про те, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, тоді перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.

Для вирішення вказаної справи визначальним є направлення банком 04 березня 2009 року на адресу поручителів пропозиції про виконання зобов`язань за договором поруки на погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, які поручителі отримали 20 березня 2009 року та звернення з цим позовом у лютому 2011 року.

Оскільки у справі, що переглядається, переривання передбаченої статтею 257 ЦК України загальної позовної давності шляхом пред`явлення позову не є предметом перегляду, тому відсутні підстави для розгляду можливості відступу від такого висновку Верховного Суду України у Великої Палати Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права й ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК Українине проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 403, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Ткачук

Судді: Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

М. І. Гриців К. М. Пільков

Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко

Л. Й. Катеринчук О. М. Ситнік

Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач

С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич

Г. Р. Крет Є. А. Усенко

Л. М. Лобойко Т. А. Чумаченко

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформила суддя Ситнік О. М.

Джерело: ЄДРСР 112406151

[ANTIRAID]

Професійна суддя з Великої палати в чергове підтвердила, що ні норма статті 257 ЦК України про загальну позовну давність, ні частини другої статті 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19)).

А тому і вимоги статей 263 та 264 ЦК України про зупинення та переривання перебігу позовної давності не можуть бути застосовані до вимог, заявлених кредитором до поручителів у судовому порядку.

Ні стаття 559, ні будь-які інші норми ЦК України не містять положень про можливість поновлення, зупинення чи переривання строку звернення з вимогами до поручителя.

Судова практика про застосування частини четвертої статі 559 ЦК України є послідовною та сталою, Велика Палата Верховного Суду відступу від зазначених вище правових позицій не вбачає.

Звернення банку у серпні 2009 року з позовом спочатку в один суд першої інстанції (Ленінський районний суд міста Вінниці), а потім направлення справи за підсудністю в інший суд не може бути підставою для переривання строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, який, як уже зазначено, є преклюзивним, оскільки провадження у вказаній справі закінчене постановленням ухвали про повернення позовної заяви позивачу.

І таке звернення не є вимогою до поручителя у цій справі у розумінні частини четвертої статті 559 ЦК України.

Для вирішення вказаної справи визначальним є направлення банком 04 березня 2009 року на адресу поручителів пропозиції про виконання зобов`язань за договором поруки на погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, які поручителі отримали 20 березня 2009 року та звернення з цим позовом у лютому 2011 року.

[ANTIRAID]

Окрема думка суддів К. М. Пількова, І. В. Ткача, О. С. Ткачука до постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 2-1268/11, провадження № 14-2цс23

1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 04.07.2023 у справі позовом ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишила без задоволення касаційну скаргу ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та без змін постанову Вінницького апеляційного суду від 18.06.2021.

2. У цій справі постановою апеляційного суду, яку Велика Палата залишила без змін, відмовлено у задоволенні позову про стягнення бору з боржника за кредитним договором та поручителів. Постанова суду апеляційної інстанції оскаржена в частині позовних вимог до поручителів, тому Велика Плата робила висновки лише в частині позовних вимог до поручителів.

3. Погоджуємось в цілому з висновком Великої Палати Верховного Суду про необхідність залишити без змін по суті оскаржене судове рішення, однак висловлюємо свою часткову незгоду з мотивами прийнятого Великою Палатою рішення з таких підстав.

4. Здійснюючи тлумачення частини четвертої статті 559 ЦК України (порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя; якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки), Велика Палата Верховного Суду виснувала, що встановлений нею строк є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду.

5. Залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що «звернення банку у серпні 2009 року з позовом спочатку в один суд першої інстанції (Ленінський районний суд міста Вінниці), а потім направлення справи за підсудністю в інший суд не може бути підставою для переривання строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, який, як уже зазначено, є преклюзивним, оскільки провадження у вказаній справі закінчене постановленням ухвали про повернення позовної заяви позивачу».

6. Погоджуючись з висновком Великої Палати про преклюзивний характер строку, встановленого у частині четвертій статті 559 ЦК України, вважаємо, що Велика Палата не мала обмежитись лише констатацією того, що право вимоги кредитора до поручителів припинилось.

7. У цій справі встановлено таке:

У серпні 2009 року ВАТ «КБ «Надра» вперше звернулося до Ленінського районного суду міста Вінниці з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (т. 2, а. с. 11-13).

21.09.2009 Ленінський районний суд міста Вінниці відкрив провадження за вказаною позовною заявою у справі № 2-5648/09 (т. 2, а. с. 14).

27.11.2009 ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на ухвалу Ленінського районного суду міста Вінниці від 17.11.2009 про направлення справи за підсудністю. Відповідачка просила розглядати справу за місцем її проживання у Вінницький області, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (т. 2, а. с. 15, 16).

03.02.2010 ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі № 2-7888/10 за позовом ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

12.08.2010 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03.02.2010 скасовано, справу № 2-7888/10 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття справи до розгляду.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що при відкритті провадження у справі судом першої інстанції не враховано, що кредитний договір укладено банком в особі Вінницького регіонального управління, яке знаходиться в м. Вінниці, ним же подано позов до відповідачів, які також зареєстровані та проживають у м. Вінниці (т. 1, а. с. 213, 214).

15.10.2010 ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва позовну заяву ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором повернуто позивачу для подання до належного суду (т. 1, а. с. 215).

У лютому 2011 року ВАТ «КБ «Надра» повторно звернулося до Ленінського районного суду міста Вінниці з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Провадження за цією позовною заявою відкрито і позов розглянуто у цій справі Ленінським районним судом міста Вінниці.

8. Тобто після звернення кредитора до Ленінського районного суду міста Вінниці у серпні 2009 року з позовом до боржника та поручителів (в межах встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку) та повернення позивачу його позовної заяви (вже поза межами цього строку), він у лютому 2011 року повторно звернулося до цього ж суду, і його позов було розглянуто по суті цим же судом.

9. Велика Палата, вирішуючи проблему, пов`язану з наслідками спливу строку, який, за її висновком, є преклюзивним, і зі спливом якого відповідне право позивача припинилось, не могла обмежитись висновком про припинення права в умовах, коли позивач вказує на незалежні від нього причини пропущення строку, які, можливо, були спричинені діями суду.

10. Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ефективний захист порушеного права здійснюється судом у спосіб, яким відповідне право може бути відновлено або відшкодовано його втрату.

11. Обов`язок суду виконувати наведене вище завдання цивільного судочинства обумовлював необхідність для Великої Палати, яка виснувала про припинення права вимоги позивача до поручителів і неможливість його відновлення, вказати на те, що у випадку, якщо позивач вважає, що він втратив відповідне цивільне право внаслідок протиправного діяння певної особи, то він не позбавлений права звернутись до цієї особи з позовом про відшкодування завданих втратою права збитків.

СуддіК. М. Пільков І. В. Ткач О. С. Ткачук

Джерело: ЄДРСР 112484603