Постанова КАС про визнання недостовірною й такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію інформацію розповсюджену проектом «PROSUD», що належить ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»

[ANTIRAID]

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77

e-mail: [email protected], [email protected], web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617

Унікальний номер справи № 761/6087/22
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4356/2023

Головуючий у суді першої інстанції - Кордюкова Ж.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Кулікова С.В., Невідома Т.О.,

секретар Ольшевська Ю.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Кравець Ростиславом Юрійовичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан», третя особа: ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГО «ВО «Автомайдан», третя особа: ОСОБА_2 , в якому просив визнати недостовірною й такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію поширену про нього ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті «Facebook» в публікації під назвою: «Знайомтеся, це суддя у відставці - ОСОБА_1» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язати власника сторінки проекту «PROSUD» в Facebook - ГО «ВО «Автомайдан» видалити спірну публікацію із вказаного веб-посилання.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 є суддею у відставці, доктором юридичних наук, займається науковою та викладацькою діяльністю, автором наукових праць, заступником голови правління ГО «Всеукраїнська асоціація суддів у відставці», адвокатом, щодо якого протягом декількох років на різних веб-сайтах ведеться брудна компанія по розповсюдженню недостовірної інформації про те, що він в стані алкогольного сп`яніння вбив двох дітей, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Така поведінка осіб, відповідальних за розповсюдження інформації в мережі інтернет, заподіє позивачу значну шкоду, а її зберігання в мережі Інтернет за активними інтернет-посиланнями продовжує підтримувати негативну репутацію ОСОБА_1 , порушує його особисті, професійні та інші зв`язки. Ця інформація породжує суспільний осуд на основі неправдивої інформації про факти та події, які в дійсності не відбувались насправді.

В опублікованій статті зазначено таке:

«У 2004 році тоді ще суддя ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння вчинив ДТП в центрі Донецьку в результаті якого загинуло двоє дітей - 10 і 12 років.

Суддя довгий час перебував під слідством, але до суду справа так і не дійшла оскільки за період слідства померли батьки дітей і справу закрили через відсутність потерпілих…

Цю інформацію озвучив народний депутат ОСОБА_2 й ОСОБА_1 навіть подав на нього в суд для захисту своєї репутації. Однак, свій позов ОСОБА_1 подав не за місцем реєстрації депутата, тому суд його повернув без розгляду, а новий ОСОБА_1 вирішив не подавати. Очевидно передумавши захищати свою репутацію…».

Як на першоджерело інформації в цій публікації є посилання на народного депутата ОСОБА_2 , а ГО «ВО «Автомайдан» не заперечує свою причетність до публікації та бере на себе відповідальність за поширювану нею дезінформацію компрометуючого характеру, що виходить за рамки понять етики та закону.

Ця інформація є недостовірною, оскільки ОСОБА_1 в судовому порядку захищає свою честь, гідність та ділову репутацію.

Суд у справі № 361/3910/19 дійшов висновку про недостовірність поширюваної щодо позивача інформації, тому що ОСОБА_2 не було надано доказів правдивості зазначених відомостей, а зміст, стиль та характер інформації не відповідає дійсності, доведена з перекручуванням, є недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача, як судді у відставці та науковця.

Такого факту, як ДТП за участю позивача, в результаті якої загинуло двоє дітей, не існувало, так само і того факту, що стосовно ОСОБА_1 коли-небудь порушувалась кримінальна справа.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Поширена відповідачем інформація є негативною і неправдивою, позивач фактично був звинувачений у вчиненні злочину, про що безапеляційно стверджує відповідач. Розповсюджена інформація не є оціночним судженням, оскільки її зміст та характер свідчить про наявність фактів, які ніколи не існували в житті позивача.

Окрім зазначеного, ОСОБА_1 є батьком трьох дітей, при цьому члени родини позивача живуть з усвідомленням того, що в Інтернеті є компромат щодо їхнього батька.

Розповсюдження недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, призвела до завдання йому моральної шкоди, яка виразилась в порушенні звичайного способу життя та погіршенні його психологічного стану, у зв`язку із чим, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн (т. 1 а.с. 4-16).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.11.2022 позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення (т. 1 а.с. 208-211).

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що судовий розгляд цієї справи проводився в порядку спрощеного письмового провадження без виклику сторін, що, без реалізації засади змагальності сторін, унеможливило безпосереднє дослідження доказів в судовому засіданні за участі сторін та можливість усунення технічної описки у відповідних документах після її виявлення. Така позиція суду є нічим іншим, як проявом надмірного формалізму та, вочевидь, упередженості суду при розгляді цієї справи, який шукав найменшої формальної зачіпки для відмови у задоволенні позову.

Окрім зазначеного, суд не врахував правові висновки Верховного Суду, які уже неодноразово висловлювались у даній категорії справ стосовно того, що саме відповідач, тобто особа, яка поширює негативну інформацію, повинна доводити її достовірність, а не навпаки, та про дію презумпції невинуватості особи у вчиненні будь-яких злочинів в межах справ про спростування недостовірної інформації.

Насамкінець, суд не взяв до уваги той факт, що попередній лист-відповідь Національної поліції України від 24.06.2022, містив лише часткову описку в прізвищі позивача, тому що його прізвище в листі згадано двічі: вперше правильно, а вдруге - з опискою, яку можна було б усунути за умови розгляду цієї справи в порядку загального позовного провадження та надання можливості долучення виправлених документів для суду. Однак суддя не звернула увагу на правильну вказівку на прізвище позивача, а вибрала саме ту, де була допущена ця описка як підставу для відмови у задоволенні позову (т. 2 а.с. 72-79).

01.05.2023 ГО «ВО «Автомайдан» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції правильно вирішив справу, з`ясувавши що оскаржувані речення слід вважати оціночними судженнями, а позивач має статус публічної особи.

Вирішуючи питання суд першої інстанції правильно посилався на практику ЄСПЛ в своєму рішенні визнавши, що позивач на момент публікації був публічною особою і громадськість має право на прискіпливий аналіз всіх сфер життя публічної особи та має право створювати дискусію на ті чи інші теми, які можуть стосуватись такої публічної особи.

Отже, суд першої інстанції правильно оперував засадами, на яких побудовані висновки рішень ЄСПЛ у розгляді подібних спорів, врахувавши дві ключові обставини: ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації та ступінь публічності особи, якої ця інформація стосується (т. 2 а.с. 151-153зв.).

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 підтримав подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник ГО «ВО «Автомайдан» - Воробйов Є.Л. заперечував проти поданої апеляційної скарги та просив її відхилити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано беззаперечних доказів того, що він дійсно не був учасником дорожньо-транспортної пригоди в 2004 році та доказів того, що відносно нього закрите або будь-яке інше кримінальне провадження відсутнє, а надані стороною позивача письмові докази зазначених висновків суду не спростовують.

Але погодитись із такими висновками в повній мірі не можливо з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є суддею у відставці Київського апеляційного адміністративного суду, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 є членом Національної асоціації адвокатів України, що підтверджується копією посвідчення від 02.04.2002 № 468.

26.06.2017 ОСОБА_1 здобув науковий ступінь доктора юридичних наук, що підтверджується копією диплому доктора наук від 26.06.2017.

Відносно ОСОБА_1 , як судді, ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті «Facebook» (ІНФОРМАЦІЯ_4) розміщено публікацію під назвою: «Знайомтеся, це суддя у відставці - ОСОБА_1», яка доступна для ознайомлення на день розгляду справи.

Позивач вважає розповсюджену щодо нього інформацію недостовірною, такою, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію, на підтвердження своїх вимог зазначає, що відповідно до автоматизованих обліків Національної поліції України відомості стосовно притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутні (лист Національної поліції України від 24.06.2022 № 131аз/27/02/2-2022).

Згідно даних Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 09.06.2022 кримінальні провадження, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого не встановлені. Облік даних про зареєстровані злочини до 20.11.2012 здійснювало МВС України (лист Офісу Генерального прокурора від 14.06.2022 № 25/3-545ВИХ-22).

Рішення Броварського районного суду Київської області від 26.09.2019 та постанову Київського апеляційного суду від 01.07.2020 у справі № 361/3910/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, згідно з якими інформацію такого змісту: «В стані алкогольного сп`яніння на автомобілі вбив двох дітей 10 і 12 років. Мати цих дітей наклала на себе руки - повісилась. Батько вмер від серцевого нападу. Кримінальна справа яка була порушена по ньому, була закрита, і ви тут жахнетесь від чого - у зв`язку з тим що потерпілих немає.» було визнано недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , було скасовано Верховним Судом, про що винесено постанову від 23.02.2022. Постановою Київського апеляційного суду від 23.02.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26.09.2019 залишено без змін (т. 2 а.с. 134-140).

Згідно з ч. 1 ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Частиною 1 статті 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

У частині 4 ст. 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Положеннями статей 297, 299 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі та на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі і своєї ділової репутації.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Позивач ОСОБА_1 станом на час поширення щодо нього відповідачем оспорюваної інформації є суддею у відставці.

Оспорювана інформація була поширена ГО «ВО «Автомайдан», як власником сторінки проекту «PROSUD» на веб-сайті «Facebook».

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах 1, 2, 5 статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (ст. 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21.09.2006 в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12.01.2012 в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 577/4402/19-ц, від 22.03.2021 у справі № 482/1474/16-ц.

Верховний Суд, скасовуючи преюдиційні рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26.09.2019 та постанову Київського апеляційного суду від 01.07.2020, і направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що апеляційний суд не дослідив у цій справі «якими належними та допустимими доказами підтверджені обставини, зокрема сам факт того, що ОСОБА_1 не брав участі в ДТП та факт відсутності щодо нього закритого кримінального провадження».

У зв`язку з ухваленням Верховним Судом постанови від 23.02.2022 у справі № 361/3910/19, виникла необхідність у витребуванні та долученні додаткових доказів того, що ОСОБА_1 дійсно не брав участі в ДТП та щодо факту відсутності щодо нього закритого кримінального провадження.

З цих причин, сторона позивача у червні 2022 року звернулись до всіх компетентних правоохоронних органів прокуратури, МВС України та Національної поліції з проханням надати інформацію про те, чи брав ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 коли-небудь участь в ДТП в м. Донецьку, в результаті якої загинули двоє дітей, чи було коли-небудь щодо ОСОБА_1 відкрите та/або закрите кримінальне провадження за ч. 2 або ч. 3 ст. 286 КК України за цим фактом в м. Донецьку, Донецькій області або на іншій території України.

У відповідях на адвокатські запити жоден з уповноважених на володіння зазначеною інформацією державних органів не підтвердив такого факту, а отже - і достовірності поширюваної відповідачами інформації.

Однак, у своїй відповіді від 24.06.2022 № 131аз/27/02/2-2022, Національна поліція України допустила описку у написанні імені та зазначила, що за результатами розгляду запиту та відповідно до автоматизованих обліків Національної поліції України, відомості стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутні (т. 1 а.с. 65).

Зазначені обставини стали однією із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки, належного дослідження та обґрунтованої оцінки наданому доказу щодо відсутності підстав для притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за фактом ДТП на початку 2000-х років у м. Донецьку, судом першої інстанції надано не було, а лише формально зазначено, що автоматизовані обліки Національної поліції України не містять відомостей щодо ОСОБА_1 , а не ОСОБА_1 .

У подальшому, з метою усунення технічної описки в зазначеному документі позивач повторно звернувся з адвокатським запитом № 888 від 18.11.2022 аналогічного змісту та отримали лист-відповідь Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України № 330 аз/27/02/2-2022 від 22.11.2022 з виправленим прізвищем позивача. Це тільки ще раз підтверджує, що ОСОБА_1 не брав участі в ДТП, які могли б бути скоєні у м. Донецьку та не вбивав під час такого ДТП двох дітей, а також те, що стосовно нього не було порушено кримінальних проваджень з цього та будь-якого іншого приводу.

Таким чином, в матеріалах справи містяться довідки компетентних органів, що підтверджують факт відсутності щодо ОСОБА_1 закритого будь-якого кримінального провадження з приводу ДТП у м. Донецьку.

У свою чергу, позивач не заперечує того факту, що він як публічна особа (суддя у відставці, адвокат, громадський діяч, науковець) підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у ЗМІ з приводу того, як він виконував або виконує свої функції.

Проте, одна справа, коли мова йде про прискіпливу увагу громадськості до фактів які дійсно мали місце в житті публічної особи. Інша справа, коли мова йде про публічне та масове поширення в інформаційному просторі недостовірної інформації із безпідставним звинуваченням особи (хоч і такої, яка має статус публічного діяча) у скоєнні тяжкого злочину.

Таким чином, відповідач публічно розповсюдив інформацію в стверджувальній формі про те, що ОСОБА_1 - винуватець ДТП, в результаті якого загинули діти, яка не підтверджена належними доказами. Однак, не дослідивши у повній мірі матеріали справи та не надав належної оцінки наданим доказам, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про недоведеність позовних вимог.

Аналізуючи наведені докази, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що відповідачем щодо позивача було розповсюджено недостовірну інформацію, яка підлягає вилученню з відповідного веб-сайту.

Окрім зазначеного, слід звернути увагу на те, що висновки суду першої інстанції щодо залучення ОСОБА_2 у справу в якості відповідача, є помилковим з огляду на те, що судовий процес по захисту честі, гідності та ділове репутації щодо ОСОБА_2 паралельно триває, позовні вимоги щодо визнання недостовірною інформації, озвученої народним депутатом ОСОБА_2, є предметом правової оцінки у іншій справі № 361/3910/19. Оскільки нормами діючого законодавства не передбачено повторного звернення до одного і того ж відповідача з тим самим предметом і за тих самих підстав, тому у даній справі ОСОБА_2 не можна було зазначать у якості відповідача.

Щодо стягнення моральної шкоди, то слід зазначити наступне.

Згідно з положенням ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пунктів 3, 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю Інших осіб. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має врахувати характер, обсяг та тривалість душевних страждань, яких зазнав та продовжує зазнавати позивач у зв`язку з приниженням його честі, гідності та ділової репутації внаслідок поширення стосовно нього недостовірної інформації.

У даній справі, позивач є доктором юридичних наук, займається науковою та викладацькою діяльністю, є автором більше 50 публікацій та 4 монографій, заступником голови правління Громадської організації «Всеукраїнська асоціація суддів у відставці», адвокатом, нагородженим почесною відзнакою Вищої ради юстиції, подякою Національної школи суддів України, почесним знаком Ради суддів адміністративних судів України, заохочувальною відзнакою ДСА України - нагрудним знаком «Знак пошани».

Окрім цього, ОСОБА_1 є батьком трьох дітей, двоє з яких - малолітні. Отже, розповсюдження щодо позивача недостовірної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, призвело до завдання йому моральної шкоди, виразилося у необхідності звертатись до суду для захисту своїх немайнових прав, що також мало наслідком у порушенні звичайного способу життя та погіршенні його психологічного стану.

Разом з тим, заявлена сума моральної шкоди у розмірі 16 667,00 грн є завищеною, тому апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з ГО «ВО «Автомайдан» моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Згідно ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з ГО «ВО «Автомайдан» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 992,40 грн (немайнова вимога) + 2 481,00 грн (майнова вимога) + 496,20 (забезпечення позову) = 3 969,60 грн, а за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає стягненню 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, що становить 5 210,10 грн, всього 9 179,70 грн.

Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Кравець Ростиславом Юрійовичем задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2022 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан», третя особа: ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію задовольнити частково.

Визнати недостовірною й такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), інформацію поширену про нього ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті «Facebook» в публікації під назвою: «Знайомтеся, це суддя у відставці - ОСОБА_1» за посиланням: НОМЕР_3 такого змісту:

«У 2004 році тоді ще суддя ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння вчинив ДТП в центрі Донецьку в результаті якого загинуло двоє дітей - 10 і 12 років.

Суддя довгий час перебував під слідством, але до суду справа так і не дійшла оскільки за період слідства померли батьки дітей і справу закрили через відсутність потерпілих…»

Зобов`язати власника сторінки проекту «PROSUD» в Facebook - Громадську організацію «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» (ЄДРПОУ 39174967) видалити спірну публікацію із веб-посилання ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» (ЄДРПОУ 39174967) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 5 000(п`ять тисяч),00 грн.

Стягнути з Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» (ЄДРПОУ 39174967) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 9 179(дев`ять тисяч сто сімдесят дев`ять),70 грн

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 12 вересня 2023 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.В. Кулікова
Т.О. Невідома

Джерело: ЄДРСР 113568587

[ANTIRAID]

Це наша справа. Нарешті суд встановив що фактично ГО ВО Автомайдан розповсюджує недостовірну інформацію щодо суддів через свій проект Prosud. Фактично тепер ГО ВО Автомайдан не може брати участі у будь-яких конкурсах та делегувати своїх членів у зв'язку з відсутністю бездоганної ділової репутації. Брехунцям там не місце. Думаю і тих кого вони делегували за цей час також не мають права далі продовжувати свою діяльність. А Рома Маселко як засновник цього, при наявності совісті та честі, повинен самостійно вже піти з Вищої ради правосуддя.

Ницість і бруд, який вони поширюють про суддів в деяких випадках просто вигадано професійними громадськими активістами, що на моє переконання, діють за гроші іноземців на шкоду незалежності та суверенітету України.

Суд зазначив:

Оспорювана інформація була поширена ГО «ВО «Автомайдан», як власником сторінки проекту «PROSUD» на веб-сайті «Facebook».

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У свою чергу, позивач не заперечує того факту, що він як публічна особа (суддя у відставці, адвокат, громадський діяч, науковець) підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у ЗМІ з приводу того, як він виконував або виконує свої функції.

Проте, одна справа, коли мова йде про прискіпливу увагу громадськості до фактів які дійсно мали місце в житті публічної особи. Інша справа, коли мова йде про публічне та масове поширення в інформаційному просторі недостовірної інформації із безпідставним звинуваченням особи (хоч і такої, яка має статус публічного діяча) у скоєнні тяжкого злочину.

Таким чином, відповідач публічно розповсюдив інформацію в стверджувальній формі про те, що ОСОБА_1 - винуватець ДТП, в результаті якого загинули діти, яка не підтверджена належними доказами. Однак, не дослідивши у повній мірі матеріали справи та не надав належної оцінки наданим доказам, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про недоведеність позовних вимог.

Аналізуючи наведені докази, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що відповідачем щодо позивача було розповсюджено недостовірну інформацію, яка підлягає вилученню з відповідного веб-сайту.

 

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 761/6087/22

провадження № 61-14085 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,представник позивача - адвокат Кравець Ростислав Юрійович, відповідач-Громадська організація «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, зобов`язання спростувати інформацію та відшкодування моральної шкоди,

за касаційною скаргоюГромадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» на постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Нежури В. А., Кулікової С. В., Невідомої Т. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив: визнати недостовірною, такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену про нього ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті соціальної мережі Facebook («Фейсбук») (далі - Facebook, соціальна мережа Facebook) у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 (в залежності від контексту далі - оскаржувана інформація або спірна публікація), та зобов`язати власника сторінки проєкту «PROSUD» у соціальній мережі Facebook - Громадську організацію «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» (далі - ГО «ВО «Автомайдан») видалити спірну публікацію за вказаним веб-посиланням; стягнути з відповідача на свою користь 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

2. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є суддею у відставці, доктором юридичних наук, займається науковою та викладацькою діяльністю, є автором наукових праць, заступником Голови правління Громадської організації «Всеукраїнська асоціація суддів у відставці», адвокатом, щодо якого протягом декількох років на різних веб-сайтах ведеться компанія по розповсюдженню недостовірної інформації про те, що він в стані алкогольного сп`яніння вбив двох дітей, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

3. Розповсюдження цієї інформації в мережі Інтернет, заподіює позивачу значну шкоду, а її зберігання в мережі Інтернет за активними інтернет-посиланнями продовжує підтримувати негативну репутацію ОСОБА_1 , порушує його особисті, професійні та інші зв`язки. Ця інформація породжує суспільний осуд на основі неправдивої інформації.

4. Зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті соціальної мережі Facebook на сторінці проєкту «PROSUD» ГО «ВО «Автомайдан» за відповідним посиланням був опублікований допис під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5 », у якому містився наступний текст:

«У 2004 році тоді ще суддя ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння вчинив ДТП в центрі Донецьку в результаті якого загинуло двоє дітей - 10 і 12 років.

Суддя довгий час перебував під слідством, але до суду справа так і не дійшла оскільки за період слідства померли батьки дітей і справу закрили через відсутність потерпілих…

Цю інформацію озвучив народний депутат ОСОБА_4 й ОСОБА_3 навіть подав на нього в суд для захисту своєї репутації. Однак свій позов ОСОБА_1 подав не за місцем реєстрації депутата, тому суд його повернув без розгляду, а новий ОСОБА_1 вирішив не подавати. Очевидно передумавши захищати свою репутацію…»

5. ГО «ВО «Автомайдан» не заперечує свою причетність до спірної публікації, у якій як на джерело відповідної спірної інформації посилається на народного депутата ОСОБА_2 . Спірна публікація є дезінформацією компрометуючого характеру, що виходить за рамки понять етики та закону, оскільки вона є недостовірною. ОСОБА_1 в судовому порядку захищає свою честь, гідність та ділову репутацію - суд у справі № 361/3910/19 дійшов висновку про недостовірність поширюваної ОСОБА_2 відповідної інформації щодо позивача, тому що не було надано доказів правдивості зазначених відомостей. Такого факту, як ДТП за участю позивача, в результаті якої загинуло двоє дітей, не існувало, так само як і того факту, що стосовно ОСОБА_1 коли-небудь порушувалась відповідна кримінальна справа.

6. Поширена відповідачем інформація є негативною і неправдивою, позивач фактично був звинувачений у вчиненні злочину, про що безапеляційно стверджує відповідач. Звинувачення позивача у скоєнні злочину є порушенням принципу невинуватості. Розповсюджена інформація не є оціночним судженням, оскільки її зміст та характер свідчить про наявність фактів, які ніколи не існували в житті позивача.

7. Позивач є активним діячем у сфері права після закінчення суддівської кар'єри. Він є батьком трьох дітей. При цьому члени родини позивача живуть з усвідомленням того, що в Інтернеті є компромат щодо їхнього батька. Отже, розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, призвело до завдання позивачу моральної шкоди, яка проявилась в порушенні звичайного способу життя та погіршенні його психологічного стану.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

8. Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до цілого переліку осіб про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію були роз`єднані, в окреме провадження були виділені позовні вимоги ОСОБА_1 до ГО «ВО «Автомайдан», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову - ОСОБА_2 , про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію. Матеріали справи № 761/6087/22 направлені за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Голосіївського районного суду міста Києва.

9. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року позов залишено без задоволення.

10. Суд першої інстанції, посилаючись на певні рішення ЄСПЛ, Декларацію про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схвалену 12 лютого 2004 року на 872 засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя, мотивував своє судове рішення тим, що публічні особи мають бути готовими до більш жорсткої критики та оцінки з боку громадськості. Тому позови публічних осіб щодо спростування публічно розповсюдженої про них інформації, заборони поширення інформації про них мають свою специфіку розгляду.

11. Зокрема, суд першої інстанції, крім іншого, керувався юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, визначеним у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1), та підтриманим у численній практиці Верховного Суду.

12. Суд першої інстанції, оцінюючи зміст спірної публікації, виходив з того, що треба розрізняти фактичні твердження та оціночні судження. А щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень. Відповідно суд дійшов висновку, що безпосередні твердження саме відповідача у спірній публікації є оціночними судженнями, а не констатацією фактів - стосуються питання, що становить суспільний інтерес. Негативний характер оціночних суджень відповідача сам по собі є елементом прискіпливої критики публічної особи. Окрему увагу суд першої інстанції звернув на те, що спірну інформацію у частині участі позивача у ДТП з відповідними наслідками відповідач зазначив з посиланням на її джерело - народного депутата ОСОБА_2 , який розповсюдив публічно відповідну інформацію. За наявності підстав для відповідальності за розповсюдження недостовірної інформації ОСОБА_2 вона не має перекладатись на ГО «ВО «Автомайдан», яка безпосереднім першоджерелом цієї інформації не є.

13. Проаналізувавши відповіді на адвокатські запити, які викладені у листі Національної поліції України від 24 червня 2022 року № 131аз/27/02/2-2022 та у листі Офісу Генерального прокурора України від 14 червня 2022 року № 25/3-545ВИХ-22, суд першої інстанції дійшов висновку, що відомості, які викладені в них, як докази не спростовують сам факт того, що позивач не брав участі в ДТП та факт відсутності щодо нього закритого кримінального провадження.

14. Зокрема, суд першої інстанції звернув увагу на те, що Офіс Генерального прокурора України веде Єдиний реєстр досудових розслідувань, з якого отримує інформацію щодо осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, а також інформацію щодо письмового повідомлення їм про підозру, інформацію про закриття кримінальних проваджень з листопада 2012 року. А позивач оспорює спірну інформацію щодо його участі в ДТП, яка мала місце в 2004 році. До того ж із зазначеної відповіді Національної поліції України можна встановити лише, що автоматизовані обліки не містять відомостей щодо ОСОБА_5 , а не ОСОБА_1 .

15. З приводу вимоги про солідарне стягнення з відповідачів моральної шкоди суд першої інстанції зазначив, що відповідачем у справі є ГО «ВО «Автомайдан», а тому вимога про солідарне стягнення моральної шкоди з одного відповідача є необґрунтованою. При цьому сторона позивача після роз`єднання позовних вимог і направлення цього позову за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва не зверталась в установленому чинним Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України) порядку з заявою про зміну предмету позову у цій частині.

16. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною позовною вимогою, а її задоволення залежить від задоволення основної вимоги про визнання недостовірною, такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача спірної публікації. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні основної вимоги, то похідна вимога також задоволенню не підлягає.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

17. Постановою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року (повний текст якої складений 12 вересня 2023 року) апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Кравцем Р. Ю., задоволена - рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року скасоване та ухвалене нове судове рішення про часткове задоволення позову. Зокрема, апеляційний суд:

17.1. визнав недостовірною й такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , оскаржувану інформацію наступного змісту: «У 2004 році тоді ще суддя ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вчинив ДТП в центрі Донецька в результаті якого загинуло двоє дітей - 10 і 12 років. Суддя довгий час перебував під слідством, але до суду справа так і не дійшла оскільки за період слідства померли батьки дітей і справу закрили через відсутність потерпілих…»;

17.2. зобов`язав власника сторінки проєкту «PROSUD» у соціальній мережі Facebook - ГО «ВО «Автомайдан» видалити спірну публікацію за відповідним веб-посиланням;

17.3. вирішив стягнути з ГО «ВО «Автомайдан» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди;

17.4. вирішив питання про розподіл судових витрат.

18. Апеляційний суд також керувався пунктом 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1, розглядаючи цю справу, але дійшов відмінних від суду першої інстанції висновків щодо характеру спірної інформації.

19. Зокрема, апеляційний суд вказав на те, що має бути застосований такий кримінальний процесуальний принцип як презумпція невинуватості особи поза межами кримінального процесу, у тому числі щодо суспільної думки в цілому, оскільки це вимога закону. Тільки суд може визнати особу винуватою у кримінальному правопорушенні, а вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість. Апеляційний суд послався на практику ЄСПЛ, підтриману практикою Верховного Суду, щодо порушення презумпції невинуватості особи, обвинуваченої у кримінальному злочині, якщо судове рішення чи заява посадової особи щодо неї буде відображати думку про її вину до того, як ця вина буда встановлена відповідно до вимог закону.

20. Апеляційний суд не погодився з тим, що позивачем не було надано беззаперечних доказів того, що він дійсно не був учасником ДТП у 2004 році та доказів того, що відносно нього закрите або відсутнє будь-яке кримінальне провадження. Представники позивача звернулись до уповноважених державних органів із запитами про те, чи був позивач учасником кримінального провадження з приводу зазначеного ДТП, чи відкривалось/закривалось щодо нього у зв`язку з цим будь-яке кримінальне провадження. Оскільки у відповідних відповідях державних органів на адвокатські запити жоден з уповноважених на володіння зазначеною інформацією державних органів не підтвердив відповідного факту, то спірна інформація є недостовірною.

21. У своїй відповіді від 24 червня 2022 року № 131аз/27/02/2-2022 Національна поліція України допустила описку у написанні прізвища, чому, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції не надав належної оцінки. При цьому апеляційний суд врахував при апеляційному перегляді цієї справи лист-відповідь Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України від 22 листопада 2022 року № 330аз/27/02/2-2022 з виправленим прізвищем позивача, наданий на повторний адвокатський запит від 18 листопада 2022 року № 888, направлений з метою усунення відповідної технічної помилки.

22. Суд першої інстанції, не дослідивши у повній мірі обставини справи, не надав належної оцінки наданим доказам, дійшов передчасного висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки відповідач публічно розповсюдив інформацію в стверджувальній формі про те, що ОСОБА_1 - винуватець ДТП, в результаті якого загинули діти, яка не підтверджена належними доказами.

23. Здійснюючи апеляційний перегляд оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції апеляційний суд врахував також те, що постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у справі № 361/3910/19 апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2019 року - без змін.

24. Апеляційний суд, враховуючи, що позивач є доктором юридичних наук, займається науковою та викладацькою діяльністю, є автором більше 50 публікацій та 4 монографій, заступником голови правління Громадської організації «Всеукраїнська асоціація суддів у відставці», адвокатом, нагороджений почесною відзнакою Вищої ради юстиції, подякою Національної школи суддів України, почесним знаком Ради суддів адміністративних судів України, заохочувальною відзнакою Державної судової адміністрації України - нагрудним знаком «Знак пошани», батьком трьої дітей (двоє з яких малолітні), дійшов висновку, що розповсюджена відповідачем спірна публікація завдала моральної шкоди відповідачу.

25. Однак заявлена сума відшкодування моральної шкоди є завищеною. Наявні підстави для стягнення з ГО «ВО «Автомайдан» відшкодування моральної шкоди позивача у сумі 5 000,00 грн.

26. Здійснений розподіл судових витрат з урахуванням результату апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Встановлені судами попередніх інстанцій та загальновідомі обставини справи

27. ОСОБА_1 є суддею у відставці Київського апеляційного адміністративного суду, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 . Цей статус він мав й на дату здійснення спірної публікації.

28. ОСОБА_1 є членом Національної асоціації адвокатів України, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_3.

29. 26 червня 2017 року ОСОБА_1 здобув науковий ступінь доктора юридичних наук, що підтверджується копією диплому доктора наук від 26 червня 2017 року.

30. На сторінці проєкту «PROSUD» ГО «ВО «Автомайдан» у соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщена публікація від ІНФОРМАЦІЯ_1, присвячена ОСОБА_1 , під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5», яка доступна для публічного ознайомлення, у тому числі на день розгляду справи судами попередніх інстанцій.

31. Відповідно до листа Національної поліції України від 24 червня 2022 року № 131аз/27/02/2-2022 в автоматизованих обліках Національної поліції України відомості стосовно притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності ОСОБА_5 (який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 ) відсутні.

32. Згідно із листом Офісу Генерального прокурора України від 14 червня 2022 року № 25/3-545ВИХ-22 з Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 09 червня 2022 року не встановлені дані про кримінальні провадження, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого. Облік даних про зареєстровані злочини до 20 листопада 2012 року здійснювало Міністерство внутрішніх справ України.

33. Відповідно до рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у справі № 361/3910/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації було визнано недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію такого змісту: «В стані алкогольного сп`яніння на автомобілі вбив двох дітей 10 і 12 років. Мати цих дітей наклала на себе руки - повісилась. Батько вмер від серцевого нападу. Кримінальна справа яка була порушена по ньому, була закрита, і ви тут жахнетесь від чого - у зв`язку з тим що потерпілих немає». Але постановою від 23 лютого 2022 року Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду у справі № 361/3910/19 та направив її на новий розгляд апеляційного суду.

34. Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у справі № 361/3910/19 апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2019 року - без змін.

35. На сторінці проєкту «PROSUD» ГО «ВО «Автомайдан» у соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщена у публічному доступі публікація від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5 » наступного змісту:

«У 2004 році тоді ще суддя ОСОБА_1 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння вчинив ДТП у центрі Донецьку в результаті якого загинуло двоє дітей - 10 та 12 років.

Суддя довгий час перебував під слідством, але до суду справа так і не дійшла оскільки за період слідства померли батьки дітей і справу закрили через відсутність потерпілих…

Цю інформацію озвучив народний депутат ОСОБА_4 й ОСОБА_3 навіть подав на нього в суд для захисту своєї репутації. Однак свій позов ОСОБА_1 подав не за місцем реєстрації депутата, тому суд його повернув без розгляду, а новий ОСОБА_1 вирішив не подавати. Очевидно передумавши захищати свою репутацію…

У 2009му році суддю перевели до Києва де він пропрацював до 2016 року та успішно пішов на пенсію.

Але ось у 2019му році суддя ОСОБА_1 вирішив знову повернутися в судову систему і не просто на місце судді: ОСОБА_1 подав свою кандидатуру на конкурс до Вища рада правосуддя, який зараз проводить президент Володимир Зеленський .

У разі перемоги в конкурсі ОСОБА_1 буде вирішувати питання призначення, звільнення та притягнення до відповідальності інших суддів.

Чи хотіли б ви побачити його в ролі судді на суддями?

P.S. Сам ОСОБА_1 стверджує, що інформація, яку розповсюдив нардеп ОСОБА_7 , посилаючись на численні публікації у ЗМІ, є неправдивою.

Рішенням Броварського суду Київської області від 26 вересня 2019 року цю інформацію визнано недостовірною, оскільки ОСОБА_1 надав довідку, що «відносно нього ніколи не порушувались кримінальні справи, він не має судимості, відповідну довідку додав до справи».

Зауважимо, що перша публікація, щодо інциденту була поширена ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто 11 років тому. Нардеп поширив інформацію у 2016, а суддя звернувся до суду лише у 2019».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

36. 28 вересня 2023 року ГО «ВО «Автомайдан» подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року. Також було заявлене клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

37. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі, задоволене клопотання ГО «ВО «Автомайдан» про відстрочення сплати судового збору - відстрочена сплата судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення касаційним судом судового рішення у справі по суті касаційної скарги.

38. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року, крім іншого, справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

39. 21 листопада 2023 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

40. 29 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання позивача, подане його представником, про залишення без руху касаційної скарги внаслідок подання касаційної скарги оформленої з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

41. З урахуванням змісту касаційної скарги ГО «ВО «Автомайдан» оскаржує зазначене судове рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

42. На переконання ГО «ВО «Автомайдан» апеляційний суд неправильно застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 10 липня 2018 року у справі № 910/15148/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, від 15 квітня 2019 року у справі № 182/6720/17, від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, яким він фактично підтвердив правові висновки, які містяться у пункті 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1, зокрема щодо того, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

43. Зокрема, відповідач вказує на те, що апеляційний суд прийняв незаконне рішення, дійшовши висновку про відповідальність відповідача за відтворення висловів іншої особи, яке відповідач здійснив без зміни суті цих висловів у відповідній спірній публікації, у якій до того ж зазначив, що спірну інформацію було визнано у суді недостовірною. Суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на те, що оскільки відповідач відтворив вислови, озвучені публічно депутатом ОСОБА_2 невизначеному колу осіб, а не особисто відповідачу, та коментував результати розгляду справи № 361/3910/19 Броварським міськрайонним судом Київської області, висловлюючи свої оціночні судження, то він не міг нанести шкоди особистим немайновим правам позивача. До того ж у спірній публікації міститься застереження про те, що ці вислови відповідного депутата визнані рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області недостовірними: «P.S. Сам ОСОБА_1 стверджує, що інформація, яку розповсюдив нардеп ОСОБА_7 , посилаючись на численні публікації у ЗМІ, є неправдивою. Рішенням Броварського суду Київської області від 26 вересня 2019 року цю інформацію визнано недостовірною, оскільки ОСОБА_1 надав довідку, що «відносно нього ніколи не порушувались кримінальні справи, він не має судимості, відповідну довідку додав до справи. Зауважимо, що перша публікація щодо інциденту була поширена ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто 11 років тому. Нардеп поширив інформацію у 2016, а суддя звернувся до суду лише у 2019».

44. Відповідач вважає, що поширення суспільно-значимої інформації з посиланням на офіційне джерело, яка була відтворена без навішування будь-яких оцінок кримінально-правового характеру, свідчать про те, що відповідач не порушував презумпцію невинуватості позивача у цій справі. Апеляційний суд не надав оцінку тому факту, що спірна публікація була здійснена відповідачем у зв'язку з тим, що позивач висунув свою кандидатуру на посаду члена Вищої ради правосуддя України.

45. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Зокрема, Верховний Суд, з причин, вказаних нижче, не бере до уваги відповідно до сформульованих самим відповідачем правових висновків щодо застосування норм права його посилання у контексті пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України на постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 725/5585/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 569/5269/16-ц, від 07 вересня 2020 року у справі № 490/3098/17, від 14 серпня 2020 року у справі № 757/23148/18-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 761/16062/16-ц, від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21, від 07 квітня 2021 року у справі № 924/199/20, від 14 липня 2022 року у справі № 640/1905/19, від 14 липня 2021 року у справі № 757/14418/20-ц, від 13 (Верховний Суд сприймає вказівку відповідачем «22 квітня» в описі цієї постанови як очевидний опис, оскільки не приймав судове рішення у цій справі, датоване цією датою) квітня 2022 року у справі № 466/4078/20.

(2) Позиція ОСОБА_1 .

46. 10 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу відповідача, у якому вказується про її необґрунтованість та відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду.

47. Позивач вважає, що оскільки спірна інформація не взята у лапки та не оформлена як пряма мова ОСОБА_2 , то вона має вважатись такою, яку висловив та поширив сам відповідач. Також, на переконання позивача, відповідач на момент здійснення публікації достеменно знав, що інформація на яку він вказує у спірній публікації є недостовірною.

48. Спірна публікація порушує право позивача на честь, гідність та ділову репутацію, спрямована на формування негативної соціальної оцінки позивача, нанесла моральну шкоду позивачу, яка має бути відшкодована. А відповідачем у такій категорії справ є не тільки сам автор (першоджерело) спірної інформації, а й особа, яка поширює цю інформацію.

49. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Зокрема, Верховний Суд не оцінює контраргументи позивача щодо доводів відповідача у касаційній скарзі, які спрямовані на переоцінку Верховним Судом обставин справи та власне дослідження доказів, яким не надали оцінку суди попередніх інстанцій у мотивувальних частинах своїх судових рішень у цій справі.

50. Разом з відзивом на касаційну скаргу позивач заявив клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі через те, що відповідач у касаційній скарзі послався на правові висновки Верховного Суду у справах з неподібними правовідносинами, а вимогу про забезпечення змагальності сторін та диспозитивність, зазначену у постанові Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21, суд апеляційної інстанції виконав.

(3) Позиція інших учасників справи

51. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

52. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України (тут і далі - у актуальній редакції)).

53. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України). Цьому положенню Конституції України кореспондують положення статті 5 та частини другої статті 6 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (у редакції, чинній на ІНФОРМАЦІЯ_1, далі - Закон про інформацію).

54. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України).

55. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (стаття 10 Конвенції).

56. Одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

57. Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

58. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

59. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Зокрема, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). А обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (частина третя статті 82 ЦПК України).

60. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

61. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).

62. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

63. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

64. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини друга та третя статті 13 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в актуальній редакції далі - ЦК України).

65. Відповідно до частини шостої статті 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вище зазначених вимог суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

66. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частини перша та третя статті 23 ЦК України).

67. Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом (стаття 200 ЦК України).

68. Згідно із частиною першою статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

69. Відповідно до частини першої статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (частина друга статті 275 ЦК України).

70. Частина перша статті 276 ЦК України передбачає, що фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

71. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

72. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома статті 277 ЦК України).

73. Частина перша статті 280 ЦК України передбачає що, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Виключення, передбачені цією статтею ЦК України, до цієї справи не застосовуються відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи.

74. Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (стаття 297 ЦК України). Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

75. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина перша статті 302 ЦК України).

76. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело (частина друга статті 302 ЦК України).

77. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (частина друга статті 29 Закону про інформацію).

78. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина перша статті 30 Закону про інформацію).

79. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина друга статті 30 Закону про інформацію).

80. Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац четвертий пункту 1 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1).

81. Відповідно до абзацу першого пункту 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1 юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

82. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі (абзац другий пункту 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1).

83. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (абзац п'ятий пункту 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1).

84. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням (абзац перший пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1).

85. Відповідно до абзацу третього пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1 не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

86. При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя (далі - Резолюція) (абзац перший пункту 21 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1).

87. Зокрема, у цій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

88. У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

89. У своєму рішенні від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» («Lingens v. Austria», заявка № 9815/82, п. 46) ЄСПЛ зазначив про необхідність розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею10 Конвенції. Цей правовий висновок був підтриманий багаточисельною наступною практикою ЄСПЛ.

90. Щодо рівня захисту свободи вираження поглядів пункт 2 статті 10 Конвенції містить небагато обмежень стосовно обговорення питань, які становлять суспільний інтерес. Таким чином, високий рівень захисту свободи вираження поглядів, за якого органи державної влади мають особливо обмежену свободу розсуду, надається, як правило, якщо твердження стосуються предмета суспільного інтересу, як, зокрема, у випадку тверджень стосовно функціонування судової системи, навіть у контексті проваджень, які ще не закінчені щодо інших підсудних. Рівень ворожості та потенційна серйозність конкретних тверджень не позбавляють права на високий рівень захисту свободи вираження поглядів, враховуючи наявність питання, яке становить суспільний інтерес (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 22 грудня 2005 року у справі «Патурель проти Франції» («Paturel v. France», заява № 54968/00, п. 42), від 23 квытня 2015 року у справі «Моріс проти Франції» (Morice v. France), заява № 29369/10, п. 125).

91. Загальні принципи, які стосуються необхідності втручання у свободу вираження поглядів, які неодноразово згадувалися ЄСПЛ, сформульовані, зокрема у його рішенні від 22 квітня 2013 року у справі «Анімал Дефендерс Інтернешнл проти Об`єднаного Королівства» («Animal Defenders International v. the United Kingdom», заявка № 48876/08, п. 100), які зводяться до наступного:

1) Свобода вираження поглядів складає одну із істотних основ демократичного суспільства і є однією із основних умов прогресу суспільства і самовираження кожного з його членів. Згідно зі статтею 10 Конвенції, згадане положення застосовується не лише до «інформації» або «ідей», які прихильно сприймаються або вважаються необразливими чи не спричиняють будь-якої реакції, але також до тих, які ображають, шокують або викликають стурбованість. Такими є вимоги плюралізму, терпимості та широкого кругозору, без яких немає «демократичного суспільства». Як зазначено у статті 10 Конвенції, ця свобода піддається обмеженням, які однак повинні бути чітко витлумаченими, а необхідність будь-якого обмеження повинна бути переконливо встановлена;

2) Прикметник «необхідний» в контексті статті 10 Конвенції передбачає наявність «нагальної соціальної необхідності». Договірні держави наділені широкою свободою розсуду в оцінці того, чи існує така необхідність, проте ця свобода супроводжується європейським наглядом, який включає в себе як законодавство, так й попередні рішення, навіть винесені незалежним судом. У зв`язку з цим, ЄСПЛ має право виносити остаточне рішення щодо питання, чи сумісне «обмеження» зі свободою вираження поглядів, гарантованою статтею 10 Конвенції;

3) До завдань ЄСПЛ, при здійсненні його наглядових функцій, не входить підміна собою компетентних національних органів влади, а лише перегляд в контексті статті 10 Конвенції рішень, прийнятих зазначеними органами в рамках наданої їм свободи розсуду. Це не означає, що нагляд обмежений уточненням того, чи реалізувала держава-відповідач свою свободу розсуду розумно, ретельно і добросовісно. ЄСПЛ повинен розглянути оскаржуване втручання в контексті справи в цілому й визначити, чи було воно «пропорційним поставленій законній меті», і чи були причини, наведені національними органами як виправдання втручання, «достатніми і належними»... Діючи в такий спосіб, ЄСПЛ повинен переконатися, що національні органи застосували стандарти, які відповідають принципам статті 10 Конвенції, і, більш того, що вони ґрунтуються на правомірній оцінці відповідних фактів».

92. Оскільки у Верховного Суду відсутня інформація щодо існування постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 761/16062/16-ц, зокрема судові рішення у справі з таким номером відсутні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, то посилання відповідача на постанову з відповідними реквізитами Верховний Суд не має можливості оцінити.

93. Пряме застосування Верховним Судом приписів норми права, зокрема основних засад (принципів) цивільного судочинства, передбачених статтею 2 ЦПК України, не є правовим висновком Верховного Суду щодо їх застосування як такого, а є реалізацією судом обов'язку, передбаченого статтею 10 (Верховенство права та законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи) ЦПК України, тому посилання (за сформульованим у касаційній скарзі змістом) відповідача на постанову Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є необґрунтованим та не приймається до уваги.

94. Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24, 25, 27, 32) щодо критерію подібності правовідносин, зокрема в контексті частини другої статті 389 ЦПК України, термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин (суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

95. Оскільки правові висновки, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України не є такими, посилання на які безпосередньо передбачене пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то посилання на аналогічні правові висновки, підтримані у постановах Верховного Суду, є релевантним з точки зору застосування пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, це стосується постанов Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 910/15148/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, від 15 квітня 2019 року у справі № 182/6720/17, від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, у яких він підтримав підхід до юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи. І цей склад має встановлюватись з урахуванням принципу розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень. А можливе неправильне застосування судом апеляційної інстанції цього правового висновку також підпадає під дію пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. У даному випадку окрема специфіка цих справ не здатна змінити суті загального правового висновку Верховного Суду щодо розгляду справ про захист честі, гідності та ділової репутації особи.

96. Однак виключенням є відповідне посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 466/4078/20, оскільки у цій справі Верховний Суд не робив відповідний висновок у сформульований відповідачем спосіб, а посилався при розгляді справи аналогічної категорії (захист честі, гідності та ділової репутації) на дещо інші критерії встановлення відповідальності у разі розповсюдження інформації, яка оскаржується як недостовірна, щодо знеособленого кола осіб. Тому Верховний Суд не приймає відповідне посилання відповідача на цю постанову у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

97. У справі № 490/3098/17 (постанова Верховного Суду від 07 вересня 2020 року) Верховний Суд не робив жодних правових висновків «про оцінку висловлювань, які можуть бути витлумачені як такі, що стосуються кримінально-карних діянь». У цій справі Верховний Суд встановив, що висловлювання члена садівничого товариства (першоджерела інформації) на його засіданні щодо діяльності його голови носили оціночний характер. Тому Верховний Суд вважає відповідне посилання відповідача на цю його постанову у справі № 490/3098/17 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України необґрунтованим з точки зору формулювання правового висновку, який мав би враховувати апеляційний суд у подібних правовідносинах. Аналогічне стосується:

97.1. Справи № 725/5585/16-ц (постанова Верховного Суду від 11 лютого 2019 року), у якій Верховний Суд дійшов висновку, що негативні твердження особи-відповідача на позачерговому засіданні міської ради щодо інших осіб-позивачів носять оціночний характер.

97.2. Справи № 569/5269/16-ц (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року), у якій особа позивалась до іншої особи та телерадіокомпанії, в ефірі якої особа-відповідач розповсюдила інформацію, яку позивач у справі № 569/5269/16-ц вважав недостовірною, а Верховний Суд зробив висновок про наявність оціночних суджень особи-відповідача.

98. У справі № 757/23148/18-ц (постанова Верховного Суду від 14 серпня 2020 року) особа позивалась до Генеральної прокуратури України з приводу розповсюдження останнім недостовірної інформації про неї на інформаційному брифінгу. Верховний Суд погодився з тим, що оціночні судження не можуть розглядатись як фактичні твердження, та врахував, що суди попередніх інстанцій встановили, що Генеральний прокурор особисто не поширював фактичну інформацію на відповідному брифінгу, а інформація яка встановлена під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях не може оскаржуватись у порядку цивільного судочинства. Оскільки у справі, що розглядається судами не встановлювалось, що спірна інформація є встановленою під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, питання її оскарження у іншій юрисдикції не ставиться, то Верховний Суд не приймає до уваги посилання відповідача (відповідно до сформульованого ним правового висновку, який мав би застосовувати апеляційний суд) на постанову Верховного Суду від 14 серпня 2020 року у справі № 757/23148/18-ц у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

99. У справі № 757/22307/17-ц працівник Служби безпеки України позивався до особи, яка на його думку розповсюдила недостовірну інформацію про його діяльність на відповідній посаді. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що особа-відповідач розповсюджувала інформацію, джерелом якої вона не є, щодо якої висловила власні оціночні судження. Однак жодних правових висновків «про оцінку висловлювань, які можуть бути витлумачені як такі, що стосуються кримінально-карних діянь» Верховний Суд у цій справі не робив. Тому Верховний Суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

100. У справі № 924/199/20 господарські товариства у господарському процесі вирішували спір щодо припинення поруки, пов'язаної з договором фінансового лізингу. Відповідач не пояснив яким чином ця справа та правові висновки Верховного Суду щодо неналежного обраного способу захисту прав у ній пов'язані із справою, що розглядається. Тому Верховний Суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 924/199/20 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

101. У справі № 640/1905/19 (постанова Верховного Суду від 14 квітня 2022 року) підприємець позивався до іншого підприємця та інформаційного агентства щодо прес-конференції цієї особи у відповідному інформаційному агентстві, яка отримала подальше розповсюдження в мережі Інтернет та містила, на думку підприємця-позивача, недостовірну інформацію про нього. Суди розглядали цю справу через призму законодавства, яке регулює діяльність інформаційних агентств. Судами попередніх інстанцій не встановлено, а ГО «ВО «Автомайдан» не доведено, що вона має статус інформаційного агентства. Спірна публікація не є прес-конференцією чи інтерв'ю будь-якої особи. Тому відсутні підстави для застосування правового висновку Верховного Суду у справі № 640/1905/19, на який посилається відповідач, щодо діяльності інформаційних агентств з метою розповсюдження інформації у контексті виконання своїх функцій у суспільстві. Разом з тим, Верховний Суд не обмежений у застосуванні власних правових висновків, які мають значення для вирішення конкретної справи. Тому Верховний Суд звертає увагу, на інший свій правовий висновок, зроблений у зазначеній своїй постанові у справі № 640/1905/19, який зводиться до того, що застосування такого способу захисту порушеного права як видалення інформації, розміщеної на інтернет-сайті у мережі Інтернет, не тільки не переслідує основну мету спростування - повідомлення про недостовірність поширеної інформації, але й суперечить конституційному праву на свободу своїх поглядів та переконань. Оскільки цей правовий висновок не обумовлений виключно наявністю статусу інформаційного агентства або засобу масової інформації у особи, яка розповсюдила інформацію (здійснила певну публікацію у мережі Інтернет), то він може бути застосований mutatis mutandis до справи, що розглядається.

102. У справі № 757/14418/20-ц колишній народний депутат позивався до громадської організації через те, що на сайті цієї організації у мережі Інтернет містився Реєстр національних публічних діячів України, у якому містилась інформація про нього та про період його депутатської діяльності, яка взята із відкритих публічних джерел, зокрема сайту Верховної Ради України, оскільки вважав, що ця громадська організація не мала права розповсюджувати цю інформацію на своєму сайті без його дозволу. При цьому факт недостовірності цієї інформації не встановлювався судами. Отже, правовідносини у цій справі та справі, що розглядається, є різними, а посилання на правовий висновок щодо цензури у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 у справі № 757/14418/20-ц у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є необґрунтованим, оскільки цей висновок Верховний Суд робив стосовно суті позовних вимог саме у цій справі відповідно до її конкретних обставин. У конкретних межах касаційного перегляду справи № 761/6087/22 у Верховного Суду відсутні підстави для висновків про наявність цензури або питань, пов'язаних із нею.

103. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and others v. Ukraine», заява № 4909/04, п. 58). У зв'язку з цим Верховний Суд приділяє увагу ключовим аргументам касаційної скарги, оцінка яких дає підстави для прийняття рішення по суті касаційних вимог відповідача.

104. У матеріалах цієї справи не міститься зафіксований документально зміст спірної публікації, а позивач з відповідачем посилались на інформацію, яка відкрита для публічного ознайомлення за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2. Суди попередніх інстанцій вивчали також інформацію, яка міститься за цим посиланням. Жодні факти зміни у спірній публікації саме з моменту її оцінки судом першої інстанції учасники справи не заявляли, а суди попередніх інстанцій не встановлювали. Отже, Верховний Суд виходить з того, що спірна публікація міститься за цим посиланням і на момент касаційного перегляду цієї справи.

105. Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи виходили, зокрема, з правових висновків, які містяться у пункті 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1 та підтримані багаточисельною практикою Верховного Суду, у тому числі постановами Верховного Суду, на які послався відповідач у своїй касаційній скарзі. Відповідно до змісту їх судових рішень у цій справі, зазначених вище, вони розійшлися у оцінці двох наступних складових правопорушення: в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

106. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що народний депутат ОСОБА_2 є третьою особою у цій справі, а не відповідачем у цій справі, тобто не розділив статус депутата як першоджерела спірної інформації, яка міститься у спірній публікації, та відповідача як переповідача цієї інформації, який посилався на неї як підставу суспільної стурбованості. Більше того, попри те, що ОСОБА_2 у оскаржуваному в апеляційній інстанції судовому рішенні суду першої інстанції у справі № 761/6087/22 визначений судом першої інстанції у якості третьої особи, апеляційний суд, посилаючись на те, що судовий процес щодо захисту честі, гідності та ділової репутації за позовом позивача безпосередньо до ОСОБА_2 (справа №361/3910/19) ще триває, необґрунтовано вказав, що суд першої інстанції безпідставно визначив ОСОБА_2 як відповідача у справі, що розглядається (№ 761/6087/22). А у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення зустрічаються формулювання як «відповідачі» так і «відповідач». На переконання Верховного Суду це викликало помилкову оцінку апеляційним судом обставин справи у контексті позовних вимог позивача саме до конкретного відповідача.

107. У касаційній скарзі відповідач підкреслює, що суд апеляційної інстанції проігнорував суспільний контекст, у якому була зроблена спірна публікація, оскільки вона була пов'язана з тим, що напередодні спірної публікації позивач висунув свою кандидатуру на посаду члена Вищої ради правосуддя України. Це відповідає дійсності, оскільки апеляційний суд відповідно до змісту його оскаржуваного судового рішення дійсно не звернув увагу на суспільний контекст спірної публікації. Зокрема, не надав оцінку тому, що спірна публікація покликана привернути увагу до існування відповідних звинувачень ОСОБА_2 , висловлених ним у статусі народного депутата, на адресу позивача, тобто обвинувачень однієї публічної особи на адресу іншої публічної особи. А цей факт має значення для оцінки суспільної значимості спірної публікації та її мети у контексті її розповсюдження відповідачем, а не відповідним депутатом.

108. Хоч позивач і не є діючим суддею на момент оприлюднення спірної публікації, але відповідно до заявленого ним власного статусу, який підтвердили і суди попередніх інстанцій у цій справі, у сфері діяльності українських фахівців права його особистість становить очевидний суспільний інтерес через її вплив та значимість для української правової спільноти. Тому позивач є публічною особою, рівень суспільної значимості якої є вищим за середньостатистичного громадянина України, що сам позивач не заперечує відповідно до мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення апеляційного суду. Спірна публікація була оприлюднена відповідачем в контексті участі позивача у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя - найвищого конституційного органу державної влади та суддівського врядування, що ще більше обґрунтовує підвищений рівень суспільної значимості позивача та, як наслідок, рівень суспільної стурбованості, яку може викликати його особа.

109. Суд апеляційної інстанції справедливо визначив складові принципи презумпції невинуватості, але не звернув увагу на те, що відповідач не є ані судом, ані державним органом, ані посадовою особою, висловлювання яких можуть легітимізувати той чи інший статус позивача, а ця справа не стосується відповідальності самого ОСОБА_2 перед позивачем за характер інформації, яку про нього висловив ОСОБА_2 .

110. Суди попередніх інстанцій не встановили, що у спірній публікації передача змісту відповідних висловів ОСОБА_2 застосовує слово «вбив», на відміну від твердження, яке оскаржується у справі № 361/3910/19, що у спірній публікації присутня інформація про характер смерті батьків загиблих дітей, зазначений у справі № 361/3910/19, що також вказує на інший характер інформації у спірній публікації у контексті впливу її на честь, гідність та ділову репутацію позивача, порівняно з формулюванням інформації, яку розповсюдив публічно сам ОСОБА_2 .

111. Пряма мова не є єдиним лінгвістичним способом в українській мові переповідання інформації або твердження іншої особи.

112. Відповідач у цій справі фактично відтворив спірну інформацію без суттєвих змін її суті, опустивши деякі обвинувальні формулювання першоджерела на адресу позивача, яку, насправді, першочергово публічно поширила зовсім інша особа - не відповідач, а народний депутат ОСОБА_2 . Тобто відповідач не створив нову інформацію у цьому випадку, а переповів публічно відому інформацію, джерелом якої є публічна особа з певним державницьким статусом, з посиланням на цю особу та вказівкою про наявність судового спору та відповідного рішення щодо недостовірності цієї інформації. Апеляційний суд не пояснив, чому він, оцінюючи спірну публікацію інакше, ніж це зробив суд першої інстанції, не звернув на це уваги, зокрема на наявність тієї частини спірної публікації, на яку вказує відповідач у своїй касаційній скарзі.

113. Треба розрізняти оціночне судження особи, яка посилається або переказує без змін інформацію іншої особи, яка вже за своєю суттю є фактичним твердженням. У цьому випадку фактичне твердження останньої не перетворює саме по собі посилання на нього будь-якою іншою особою у фактичне твердження такої особи.

114. Питання достовірності чи недостовірності інформації, яку публічно розповсюдив ОСОБА_2 є предметом розгляду справи № 361/3910/19, у якій відповідно до публічних даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року відкрите касаційне провадження з перегляду рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року. Саме цього питання стосується дослідження зазначених відповідей державних органів на відповідні адвокатські запити.

115. Судами попередніх інстанцій не встановлено, учасниками цієї справи не доведено, що ОСОБА_2 (депутат на момент відповідного висловлювання інформації про позивача) не висловлював відповідну спірну інформацію щодо позивача, що інформація про судове вирішення суперечки позивача та ОСОБА_2 щодо цієї інформації, яка міститься у спірній публікації, не відповідає дійсності. Навпаки, судами попередніх інстанцій встановлене протилежне та не спростоване учасниками цієї справи. Враховуючи це, є незрозумілим висновок апеляційного суду про те, що встановлення недостовірності інформації ОСОБА_2 означає встановлення недостовірності спірної публікації, у якій вказано з посиланням на джерело як інформацію, так і факт її оскарження у суді з відповідним наслідком.

116. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2019 року у справі № 361/3910/19 було прийняте після оприлюднення спірної публікації (ІНФОРМАЦІЯ_1) і стосовно тверджень про позивача, які носять інший характер з точки зору впливу на його честь, гідність та ділову репутацію.

117. Припущення про те, що позивач передумав захищати свою репутацію у суді носить очевидний оціночний характер, оскільки не ґрунтується на твердженні жодної особи та сформульований за своїм лінгвістичним змістом у вигляді припущення, на що вказує застосування слова «очевидно» на початку відповідного речення. Спірна публікація не містить твердження, що позивач визнав свою відповідну вину, чи вона була доведена. А в поєднанні з наявною у спірній публікації інформації про рішення суду першої інстанції від 29 вересня 2019 року взагалі по суті втрачає свій сенс.

118. На дату первинного оприлюднення спірної публікації відповідачем він не міг знати про зміст рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2019 року у справі № 361/3910/19. Тобто з отриманням додаткової інформації, яка ставить під сумнів достовірність твердження, яке позивач сприймає як підставу звернення з позовом у цій справі, відповідач повідомив про цю додаткову інформацію (фактично це є самостійне виконання відповідачем статті 277 ЦК України).

119. Першочерговим завданням суду у цій справі є захист честі та гідності, ділової репутації позивача у разі встановлення факту підтвердженого посягання на них. Разом з тим, відповідно до змісту спірної публікації щодо інформації, джерелом якої відповідач не є, яку розповсюдив як публічно заявлену іншою особою, наділеною певними офіційними представницькими функціями народного депутата, невизначеному колу осіб, ця спірна публікація вже містить вказівку на те, що ця інформація є спірною та щодо неї існує судовий спір.

120. Власна оцінка відповідачем вказаного ним судового рішення не має значення як оціночне судження, яке не визначає юридично статус позивача. За наявності відповідного уточнення інформації депутата у спірній публікації, враховуючи, що відповідач не є безпосереднім джерелом цієї інформації, спірна публікація попри її викладення у критичній формі щодо позивача не може розглядатись як така, що порушує честь та гідність, ділову репутацію позивача з вини відповідача.

121. Більше того, вона є суспільно значимою не тільки у контексті публічної діяльності позивача, а й у контексті публічної діяльності відповідного народного депутата, оскільки фактично висвітлює взаємостосунки публічних осіб у сфері суспільно-державницької діяльності. А вилучення спірної публікації з мережі Інтернет у тому вигляді, у якому це визначив суд апеляційної інстанції, не відповідає суспільному інтересу у обох випадках: 1) якщо остаточно буде встановлена правдивість відповідної інформації ОСОБА_2 щодо позивача, оскільки це важливо у контексті його публічного статусу та активності; 2) якщо остаточно буде встановлено недостовірність цієї інформації, оскільки це демонструє суспільству факт можливості реального захисту своєї честі, гідності та ділової репутації у суді, що відповідає принципам демократичного суспільства, а також вказує суспільству на характер публічної діяльності народного депутата ОСОБА_2 . В цьому, зокрема, і проявляється підвищена відповідальність публічних осіб за свою діяльність - публічний (суспільний) інтерес набуває іншого значення у співставленні з особистим і останній захищається з урахуванням публічного статусу особи, яка звертається за захистом цього особистого інтересу.

122. Питання ж спору між позивачем та відповідним народним депутатом щодо достовірності безпосередньо його висловів щодо позивача є предметом іншого судового спору. У справі, що розглядається, зазначений депутат визначений як третя особа, статус якої жодним учасником не оспорюється, тому не зрозумілим є чому апеляційний суд фактично прирівняв цього народного депутата до співвідповідача у цій справі, ототожнив з ним відповідача у контексті оцінки доказів у справі, зробив відповідні висновки, а потім вказав, що цей депутат не має бути відповідачем у цій справі, оскільки має такий статус у іншій справі. Покладаючи зобов`язання на відповідача доводити факт наявності або відсутності ДТП, про яке згадується у спірній публікації, та його наслідки апеляційний суд фактично покладає обов`язки ОСОБА_2 у іншій справі на відповідача у цій справі у контексті спростування достовірності спірної публікації.

123. Враховуючи, що спірна публікація містить подальше уточнення щодо рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2019 року - це є достатнім фактором, щоб читач цієї публікації міг в повній мірі оцінити ситуацію як сторонній спостерігач, про яку його проінформував відповідач, переказуючи у спірній публікації інформацію, яку він отримав з публічних джерел. За наявності відповідного уточнення вимога повного видалення спірної публікації є невиправданим втручанням у право на розповсюдження інформації.

124. Верховний Суд повертається до вище згаданого правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 640/1905/19, про те, що застосування такого способу захисту порушеного права як видалення інформації, розміщеної на інтернет-сайті у мережі Інтернет, не тільки не переслідує основну мету спростування - повідомлення про недостовірність поширеної інформації, але й суперечить конституційному праву на свободу своїх поглядів та переконань.

125. У контексті повного змісту спірної публікації та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що розглядається, Верховний Суд вважає, що такий спосіб захисту, застосований апеляційним судом у цій справі, є необґрунтованим, коли достатніми є засоби захисту, передбачені статтею 277 ЦК України, які фактично вже реалізовані у спірній публікації самим відповідачем.

126. Враховуючи зазначене, позовні вимоги позивача до відповідача у цій конкретній справі не підлягають задоволенню, про що правильно вказав суд першої інстанції.

127. З приводу стягнення моральної шкоди з відповідача - воно є безпідставним, оскільки є похідною вимогою про захист порушеного права на честь, гідність та ділову репутацію, порушення якого, враховуючи вище зазначене, не відбулось. Тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні цієї похідної позовної вимоги.

128. Отже, оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 (законність і обґрунтованість судового рішення) ЦПК України та підлягає скасуванню, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року залишенню без змін.

129. Клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі, відкритого на підставі відповідної касаційної скарги відповідача, також не підлягає задоволенню з урахуванням вище зазначеної оцінки посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, які містяться у його касаційній скарзі.

130. Подане позивачем клопотання про залишення касаційної скарги без руху також задоволенню не підлягає, адже відповідно до ухвали Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у цій справі відповідачу за подання касаційної скарги відстрочена сплата судового збору, відтак обов`язок зі сплати виникне після ухвалення остаточного судового рішення за результатами касаційного перегляду.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

131. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 409 ЦПК України).

132. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (згідно із статтею 413 ЦПК України).

133. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити касаційну скаргу ГО «ВО «Автомайдан»- скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року.

(2.2) Щодо судових витрат

134. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

135. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

136. Відповідач заявив клопотання про відстрочення йому сплати судового збору, яке було задоволене Верховним Судом. Позивач також заявив клопотання про вирішення судом питання розподілу судових витрат.

137. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 04 жовтня 2023 рокуу цій справі за подання касаційної скарги в частині вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягає сплаті судовий збір в розмірі 10 000,00 грн, а в частині вимоги про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, зобов`язання спростувати інформацію - 1 984,80 грн, що загалом становить 11 984,80 грн.

138. Інших доказів своїх судових витрат відповідач не надав суду. Верховному Суду не надано доказів того, що ГО «ВО «Автомайдан» сплачувало на користь позивача судові витрати, присуджені оскаржуваною постановою апеляційного суду.

139. Отже, за результатом розгляду касаційної скарги відповідача її вимоги підлягають задоволенню, а позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, тож на позивача покладається обов'язок зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення без руху касаційної скарги Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан».

2. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження.

3. Задовольнити касаційну скаргу Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан».

4. Скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року.

5. Залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року.

6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на рахунок спеціального фонду державного бюджету (отримувач ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування податку, збору, платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)»; стягувач Державна судова адміністрація України, 01021, місто Київ, вулиця Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 11 984,80 грн.

7. Копію постанови направити Державній судовій адміністрації України для звернення до виконання.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

Джерело: ЄДРСР 115654071