Завідомо незаконна постанова ВП ВС про неможливість виправити власну помилку, що була допущена і повернути господарську юрисдикцію при розгляді податкових спорів у справах про банкрутство

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2023 року

м. Київ

Справа № 908/129/22 (908/1333/22)

Провадження № 12-46гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач не з`явився ,

відповідач Карпюк І. С. (самопредставництво), Бубновець В. В. (самопредставництво)

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - Скаржник, Управління)

на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.11.2022 (суддя Ніколаєнко Р. А.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2023 (головуючий суддя Мороз В. Ф., судді Кузнецов В. О., Чередко А. Є.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» (далі - Товариство)

до Державної податкової служби України (м. Київ) в особі Управління

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень

в межах справи № 908/129/22

про банкрутство Товариства

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. 08.08.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства до Управління про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2021 № 0100930703, № 0100940703, № 0100950703, № 0100960703, № 0101050717, № 0101060717, № 0101030717, прийнятих на підставі акта перевірки від 24.06.2021 № 5470/08-01-07-03/00382094 (далі - податкові повідомлення-рішення).

2. Позов мотивовано тим, що документальна планова виїзна перевірка дотримання Товариством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2017 по 31.03.2021, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2017 по 31.03.2021 була проведена з порушенням приписів статті 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України), якою встановлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID- 19). При цьому позивач уважає, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 № 89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» (далі - Постанова № 89) не підлягає застосуванню як така, що суперечить нормам пункту 2.1 статті 2, пункту 522 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України. З огляду на викладене позивач наполягає, що результати проведеної Управлінням перевірки не могли бути покладені в основу податкових повідомлень-рішень. Окрім того, позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки, оскільки надані на перевірку первинні документи, на його переконання, підтверджують здійснення Товариством відповідних господарських операцій.

3. У відзиві на позовну заяву відповідач не погоджується з позовними вимогами й зазначає, що документальна планова виїзна перевірка Товариства проведена відповідно до затвердженого плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2021 рік, наказу Управління від 23.04.2021 № 1091-п та з урахуванням Постанови № 89, якою визначено скоротити строк дії обмежень, установлених пунктом 522 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК Українив частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення ряду видів перевірок юридичних осіб, у т.ч. документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 ПК України (право на проведення документальних планових перевірок платників податків).

4. Відповідач наполягає, що проведеною перевіркою встановлено існування фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків Товариства через те, що він мав можливість дотримуватись правил та норм, установлених ПК України, проте не вжив заходів до їх дотримання; позивачем не наведено обставин, що виключають вину Товариства у вчиненні правопорушень, пом`якшують обставини (стаття 112.1 ПК України), або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності платника податку (пункт 112.8 статті 112 ПК України). Також відповідач зауважив, що позивач у передбаченому порядку (пункт 86.7 статті 86 ПК України) надав заперечення по акту перевірки і Комісія з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок платників податків Головного управління ДПС у Запорізькій області висновки акту перевірки від 24.06.2021 №5470/08-01-07-03/00382094 залишила без змін, рішення прийнято одноголосно. Крім того, за результатами порушеного позивачем адміністративного оскарження рішенням Державної податкової служби України від 05.11.2021 №25083/6/99-00-06-01-01-06 винесені податкові повідомлення-рішення від 23.07.2021 № 0100930703, № 0100940703, № 0100950703, № 0100960703, № 0101050717, № 0101060717, № 0101030717, № 0100980703 залишені без змін, а скаргу Товариства залишено без задоволення.

5. Відзив на позовну заяву надав також розпорядник майна Товариства, у якому зазначає, що погоджується із твердженням позивача про те, що податкові повідомлення-рішення, прийняті Управлінням, є незаконними через невідповідність їх нормам чинного законодавства. Розпорядник майна Товариства погоджується з нормативним обґрунтуванням підстав заявлених позовних вимог, викладених у позовній заяві. Позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

6. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.11.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2023, позов задоволено.

7. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23 липня 2021 року:

- форми «Р» № 0100930703, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток підприємств» на загальну суму 812 082,25 грн, в тому числі 719 579,00 грн за податковими зобов`язаннями та 92 503,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- форми «Р» № 0100940703, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 319 601,25 грн, у тому числі 255 681,00 грн за податковими зобов`язаннями та 63 920,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- форми «В4» № 0100950703, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 4 315 грн за декларацією № 909084210 від 19.04.2021, звітний (податковий) період, за який подано декларацію - березень 2021 року;

- форми «В1» № 0100960703, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку, у розмірі 121 845 грн за декларацією № 9307741136 від 18.01.2019, звітний (податковий) період, за який подано декларацію - грудень 2018 року та за декларацією № 9185843154 від 19.08.2019, звітний (податковий) період, за який подано декларацію - липень 2019 року, та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 30 461,25 грн;

- форми «Д» № 0101050717, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на загальну суму 67 646,25 грн, в тому числі 43 272,75 грн за податковими зобов`язаннями, 10 818,19 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, 13 555,31 грн пені;

- форми «Д» № 0101060717, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» на загальну суму 6 956,46 грн, у тому числі 3 606,06 грн за податковими зобов`язаннями, 2 220,78 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, 1 129,61 грн пені;

- форми «ПС» № 0101030717, яким до Товариства застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб у сумі 1 020,00 грн, які прийняті на підставі акта документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, від 24.06.2021 № 5470/08-01-07-03/00382094 (далі - Акт перевірки).

8. Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме пункт 522 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, який є нормою вищої юридичної сили порівняно з Постановою № 89. При цьому суд першої інстанцій урахував і те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2022 у справі № 640/18314/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022, визнано протиправною та нечинною Постанову № 89. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що протиправність проведення перевірки остаточно підкріплена в судовому порядку з визнанням протиправною та нечинною Постанови № 89, отже, податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками вказаної перевірки, також є протиправними, що є достатньою і самостійною підставою для задоволення позову.

9. Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками місцевого господарського суду, врахувавши, зокрема: чинність пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок; встановлення мораторію нормативно-правовим актом, який має вищу юридичну силу, та зміни до якого вносяться виключно шляхом внесення змін саме до цього Кодексу (стаття 2 ПК України); частину сьому статті 11 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка передбачає, що в разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили; а також протиправність та нечинність Постанови № 89.

10. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що позов у цій справі має розглядатися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа № 908/129/22 про банкрутство Товариства, оскільки за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог

11. 25.05.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) надійшла касаційна скарга Управління, у якій, покликаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 30.11.2022 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2023 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

12. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм глави 8 розділу ІІ ПК України та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування цих норм, викладених у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17.

13. Скаржник також зазначає про неправильне, на його переконання, застосування судом апеляційної інстанції пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України та помилковість висновку цього суду про те, що прийняття податкового повідомлення-рішення в період дії мораторію зумовлює його протиправність. На переконання скаржника, існує необхідність відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) від 23.02.2023 у справах № 160/20112/21, № 600/1402/22-а, від 28.12.2022 у справах № 160/14248/21, № 420/22374/21, від 28.10.2022 у справі № 600/1741/21-а, від 12.10.2022 у справі № 160/24072/21, від 01.09.2022 у справі № 640/16093/21, на які покликався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

14. Скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував у спірних правовідносинах пункт 77.1 статті 77 глави 8 розділу ІІ ПК України, який підлягав застосуванню та згідно з яким, на переконання скаржника, проведення перевірки не перебуває в причинно-наслідковому зв`язку з податковими повідомленнями-рішеннями.

15. Насамкінець скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанцій не було досліджено зібраних у справі доказів, які підтверджують (спростовують) наявність причинно-наслідкового зв`язку між процедурними порушеннями (допущеними, на переконання Товариства) з прийняттям податкових повідомлень-рішень, а також доказів, які підтверджують їх правомірність.

Позиція інших учасників справи

16. У відзиві на касаційну скаргу представник Товариства посилаючись на її безпідставність, просить відмовити в її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги

17. Ухвалою від 14.06.2023 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за скаргою Управління, а ухвалою від 06.07.2023 на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України передала цю справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від її висновків про застосування статей 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) у взаємозв`язку з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України та статтями 2, 4, 5, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), викладених у пунктах 94-98 постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20.

18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28.09.2023 прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, визнавши явку учасників справи необов`язковою.

Короткий зміст ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

19. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України, КГС ВС виходив з необхідності відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних відносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20.

20. Зокрема, в ухвалі від 06.07.2023 КГС ВС зазначив про необхідність відступити від висновків про застосування статей 1, 2, 7 КУзПБ у взаємозв`язку з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України та статтями 2, 4, 5, 19 КАС України, викладених у пунктах 94 - 98 постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, які полягають у тому, що:

- регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні;

- правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ;

- у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник»;

- спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України;

- ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.

21. Мотивуючи ухвалу про передачу, колегія суддів КГС ВС зазначила, що законодавець установив співвідношення законодавства про банкрутство як спеціального відносно господарського процесуального законодавства як загального і саме КУзПБ передбачає особливості розгляду справ про банкрутство.

22. Колегія суддів КГС ВС наполягає, що нормами КУзПБ та ГПК України визначено підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника як сторони у такому спорі в межах справи про банкрутство. У такий спосіб законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи у спорах, однією із сторін яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство. Таке урегулювання процедури розгляду спорів у справах, однією із сторін у яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

23. Колегія суддів КГС ВС наголошує на тому, що виходячи саме з такого правового регулювання Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовувала приписи Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) та КУзПБ як спеціальний процесуальний закон, що передбачає виняток із загального правила (позовного провадження) щодо особливостей провадження з розгляду господарськими судами справ про банкрутство. При цьому положення ГПК України як загальні норми права застосовувалися тоді, коли відсутнє правове регулювання в законодавстві про банкрутство (спеціальні норми процесуального права).

24. Так, у пунктах 55-57 постанови від 20.01.2020 у справі № 50/311-б Велика Палата Верховного Суду виснувала про вказівку законодавця на наявність в Законі про банкрутство процесуальних норм, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії, а з набранням чинності КУзПБ передбачено також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 та від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19.

25. На переконання колегії суддів КГС ВС, спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим, оскільки за наслідком його розгляду у податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України є майном боржника. Така правова позиція колегії суддів КГС ВС ґрунтується на висновку Великої Палата Верховного Суду, викладеному у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) з посиланням на власні висновки Великої Палата Верховного Суду, викладені у постанові від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18 (пункти 77, 81), та висновки КАС ВС, викладені в постанові від 05.07.2019 у справі № 826/17147/18 (пункти 17, 18).

26. Колегія суддів КГС ВС уважає, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно в господарському суді, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи, та у зв`язку із цим зазначає, що аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 та постановах КГС ВС від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10 та від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18.

27. Також колегія суддів посилається на ряд висновків КГС ВС, зокрема висновки судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, зроблені у постанові від 27.06.2023 у справі № 911/4706/15 (911/1626/21), про те, що мета та завдання розгляду справ позовного провадження, які охоплюються статтею 7 КУзПБ, окрім визначених загальними нормами ГПК України, полягають у тому, що вони повинні перебувати у взаємозв`язку із метою та завданнями, які закладені в основу реалізації судових процедур банкрутства, і провадження у справі про банкрутство в цілому. Якщо триває ліквідаційна процедура, то питання наповнення ліквідаційної маси та з`ясування суми кредиторських вимог не може вирішуватися поза межами справи про банкрутство, оскільки є ризики порушення інтересів кредиторів через закриття провадження у справі про банкрутство до завершення вирішення відповідних спорів. Відтак організаційною формою досягнення відповідного взаємозв`язку є запроваджений у статті 7 КУзПБ принцип концентрації, який покликаний спрямувати всі судові провадження щодо боржника у справі про банкрутство відповідно до цілей і завдань, визначених законодавцем у КУзПБ. Таким чином, частина друга статті 7 КУзПБ містить спеціальне правило, яке прямо вирішує питання територіальної (виключної) підсудності спорів у справах про банкрутство. На відміну від ГПК України, в якому за критерій розгляду справи взято місцезнаходження суду або особи, КУзПБ встановлює самостійний універсальний критерій підсудності справ, стороною в яких є боржник: в межах справи про банкрутство.

28. Колегія суддів КГС ВС зауважує, що стаття 7 КУзПБ допускає участь суб`єкта владних повноважень як відповідача у спорі, який розглядається у межах справи про банкрутство. При цьому вказана норма передбачає, що суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

29. Системний аналіз положень ГПК України та КУзПБ, на переконання колегії суддів КГС ВС, дає підстави вважати, що законодавець мав на меті сконцентрувати розгляд всіх майнових та грошових вимог за участі боржника саме в межах процедури банкрутства, що має забезпечити повноту та комплексність вирішення питання платоспроможності боржника в процесі застосування відповідних процедур. У свою чергу, вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду з огляду на пріоритетність спеціальних норм КУзПБ перед загальними нормами ГПК України. Оскільки щодо Товариства здійснюється провадження у справі про банкрутство, то підвідомчість цього спору слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше ніж відповідна норма ГПК України та яким розгляд такого спору віднесено до предметної юрисдикції господарського суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство, адже положення стаття 7 КУзПБ, який є спеціальним процесуальним законом, у цьому випадку мають перевагу в порівнянні з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України.

30. На думку колегії суддів КГС ВС, наведений підхід до тлумачення приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та статті 7 КУзПБ відповідає правилам подолання темпоральної колізії Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній» та змістовної колізії Lex specialis derogat lege generali - «спеціальний закон скасовує дію загального». Отже, до господарської юрисдикції з набуттям чинності КУзПБ віднесено як позовні вимоги до боржника, так і вимоги боржника до інших осіб щодо його майна (майнових прав).

31. Колегія суддів КГС ВС також зазначає, що КУзПБ визначає «процедури банкрутства», тобто є консолідованим актом процесуальних норм щодо такої процедури, що узгоджується з приписами частини шостої статті 12 ГПК України, яка визначає процедуру судового процесу за Законом про банкрутство, а після втрати ним чинності - за КУзПБ як особливу форму господарського судочинства у справах про неплатоспроможність юридичних та фізичних осіб. Також відповідно до частини другої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Тому такі норми є процесуальними за своєю правовою природою та спеціальними за змістом у порівнянні з загальними правилами позовного провадження згідно із ГПК України. Як спеціальні норми вони підлягають переважному застосуванню у правовідносинах між учасниками справи про неплатоспроможність.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

32. У період з 05.05.2021 по 02.06.2021 включно та з продовженням терміну на 10 днів починаючи з 03.06.2021 Управління на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.1, ПК України, пункту 2 частини першої статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та відповідно до затвердженого плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2021 рік згідно з наказом Управління від 23.04.2021 № 1091-п проведена документальна планова виїзна перевірка позивача за період діяльності з 01.01.2017 по 31.03.2021 з метою перевірки питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та з 01.01.2017 по 31.03.2021 з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

33. За результатами проведеної перевірки складено Акт перевірки.

34. Позивач подав відповідачу заперечення на Акт перевірки (вих. № 653 від 12.07.2021), на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1, пункту 78.2 статті 78, підпункту 86.7.4 пункту 86.7 статті 87 ПК України наполягав на проведенні документальної позапланової перевірки з метою повного перегляду результатів документальної планової виїзної перевірки дотримання Товариством вимог податкового, валютного та іншого законодавства і з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.03.2021.

35. Комісією з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок платників податків Головного управління ДПС у Запорізькій області заперечення позивача на Акт перевірки залишені без задоволення, а висновки Акту перевірки - без змін, про що відповідач направив посадовим особам Товариства листа з обґрунтуванням позиції комісії вих. № 44270/6/08-01-07-03-08 від 21.07.2021.

36. 23.07.2021 Управлінням на підставі Акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення, зокрема:

- форми «Р» № 0100930703, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток підприємств» на загальну суму 812 082,25 грн, в тому числі 719 579,00 грн за податковими зобов`язаннями та 92 503,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- форми «Р» № 0100940703, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 319 601,25 грн, у тому числі 255 681,00 грн за податковими зобов`язаннями та 63 920,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- форми «В4» № 0100950703, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 4 315 грн за декларацією № 909084210 від 19.04.2021, звітний (податковий) період, за який подано декларацію - березень 2021 року;

- форми «В1» № 0100960703, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку, у розмірі 121 845 грн за декларацією № 9307741136 від 18.01.2019, звітний (податковий) період, за який подано декларацію - грудень 2018 року та за декларацією № 9185843154 від 19.08.2019, звітний (податковий) період, за який подано декларацію - липень 2019 року, та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 30 461,25 грн;

- форми «Д» № 0101050717, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на загальну суму 67 646,25 грн, в тому числі 43 272,75 грн за податковими зобов`язаннями, 10 818,19 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, 13 555,31 грн пені;

- форми «Д» № 0101060717, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» на загальну суму 6 956,46 грн, у тому числі 3 606,06 грн за податковими зобов`язаннями, 2 220,78 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, 1 129,61 грн пені;

- форми «ПС» № 0101030717, яким до Товариства застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб у сумі 1 020,00 грн.

37. Позивач подав скаргу на вказані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі Акта перевірки, до Державної податкової служби України.

38. Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги 05.11.2021 № 25083/6/99-00-06-01-01-06 зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга в цій частині - без задоволення.

39. 31.01.2022 ухвалою Господарського суду Запорізької області відкрито провадження у справі № 908/129/22 про банкрутство Товариства, введено процедуру розпорядження та призначено розпорядника майном боржника.

40. 08.08.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства до Управління про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2021 № 0100930703, 0100940703, 0100950703, 0100960703, 0101050717, 0101060717, 0101030717, прийнятих на підставі Акта перевірки.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

41. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що необхідність відступу від висновку щодо застосування норми (норм) права виникає з певних визначених об`єктивних причин, які повинні бути чітко окреслені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

42. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя є незалежним та керується верховенством права, здійснюючи правосуддя (стаття 129 Конституції України).

43. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

44. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, Європейський судо з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

45. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.

46. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

47. Проблемним питанням у цій справі є визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство у межах справ про банкрутство.

48. Стверджуючи про непідсудність спору в цій справі адміністративному суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, від якого пропонує відступити, зокрема, щодо застосування статей 1, 2, 7 КУзПБ у взаємозв`язку з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України та статтями 2, 4, 5, 19 КАС України, який полягає у тому, що:

- регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні;

- правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ;

- у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник»;

- спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України;

- ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.

49. Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

50. Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.

51. Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

52. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

53. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

54. Необхідно зауважити, що правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК України, ЦПК України, КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

55. Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

56. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

57. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

58. Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

59. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

60. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

61. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

62. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

63. Відповідно до статті 1 ПК України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

64. У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому є суб`єктом владних повноважень відповідно до пункту 14.1.241 статті 14 ПК України в значенні, визначеному КАС України.

65. Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов`язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

66. Таким чином, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України.

67. Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України). Справи, що відносяться до господарської юрисдикції наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

68. Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:

- справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;

- поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,

- за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

69. Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

70. Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ. При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

71. Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

72. Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

73. Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

74. Статтею 7 цього Кодексу визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

75. Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

76. Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ.

77. Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

78. Вказана текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.

79. Зазначення у статті 7 КУзПБ «всі майнові спори» є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

80. Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

81. Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Тобто зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

82. При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, -спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

83. Натомість КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

84. Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАСУкраїни з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

85. Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

86. На підтвердження такого висновку ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 року у справі «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

87. Аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, від висновку щодо якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати.

88. За загальним підходом Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц і № 818/1688/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 і № 727/2878/19, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19 та ін.

89. Слід наголосити, що після прийняття 13.04.2023 Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі № 320/12137/20 не змінилося законодавство, не змінився порядок врегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо визначення юрисдикції подібних спорів, ані неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення.

90. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95 ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

91. Суд визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатись у тому, що спосіб, у який тлумачиться та застосовується національне законодавство, приводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії (№ 1)» (Scordino v. Italy) (№ 1)) [ВП], заява № 36813/97, пункти 190 та 191).

92. Суд визнає, що дійсно можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104).

93. Разом з тим Суд зазначає, що якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29.11.2016 у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

94. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

95. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

96. Ураховуючи викладене, відступ протягом незначного проміжку часу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, з урахуванням того, що не відбулися зміни в законодавстві, не змінився порядок врегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо визначення юрисдикції подібних спорів, ані неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення, не сприятиме єдності судової практики, правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи, а Велика Палата Верховного Суду може стати джерелом цієї правової невизначеності, що послабить довіру громадськості до судової системи.

97. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує про відсутність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20.

98. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що суди попередніх інстанцій розглянувши цю справу по суті, не врахували її висновків, викладених у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, щодо визначення підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин судам адміністративної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

99. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

100. Пункт 5 частини першої статті 308 ГПК України визначає, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

101. За змістом частини першої статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

102. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

103. Оскільки господарськими судами помилково розглянуто по суті цю справу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення попередніх інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

104. При цьому слід роз`яснити Приватному акціонерному товариству «Запорізька кондитерська фабрика», що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду адміністративної юрисдикції.

105. 15 лютого 2022 року Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою закрив провадження в адміністративній справі № 280/11608/21 за позовом Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» (69063, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд.7, код ЄДРПОУ 00382094) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження у цій справі. В апеляційному порядку ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року не оскаржувалась.

106. Разом із тим визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикційності даної категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року.

107. Також така постанова вищої судової інстанції може бути іншою процесуальною підставою для звернення з позовом до належного суду, яким, у даному випадку, є адміністративний суд.

Керуючись статтями 300, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.11.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач К. М. ПільковСудді:Ю. Л. ВласовГ. Р. Крет І. А. ВоробйоваС. Ю. Мартєв І. В. Григор`єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийО. С. Ткачук Л. Ю. КишакевичН. В. Шевцова С. І. Кравченко

Відповідно до частини третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України текст постанови склала суддя Н. В. Шевцова.

Джерело: ЄДРСР 114904850

[ANTIRAID]

Окрема думка

суддів К. М. Пількова, Ю. Л. Власова, Л. Ю. Кишакевича, Г. Р. Крет, І. В. Ткача, В. Ю. Уркевича

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (провадження № 12-46гс23)

1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 01.11.2023 задовольнила частково касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - Управління), скасувала рішення Господарського суду Запорізької області від 30.11.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22), а провадження у справі закрила з роз`ясненням Приватному акціонерному товариству «Запорізька кондитерська фабрика» (далі - Товариство), що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду адміністративної юрисдикції.

2. Мотивуючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила, зокрема, з того, що особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), регламентуються Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ). При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

3. На переконання Великої Палати Верховного Суду, так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), регламентуються Податковим кодексом України (далі - ПК України), особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ. Текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України. Зазначення у статті 7 КУзПБ «всі майнові спори» є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України. Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

4. На основі цих висновків Велика Палата Верховного Суду виснувала, що юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Тобто зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства. При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, - спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України. Натомість КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ. Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАС України з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

5. Разом з цим Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

6. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала про відсутність підстав для відступу від своїх попередніх висновків, викладених у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, стосовно підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин, судам адміністративної юрисдикції, а також констатувала, що суди попередніх інстанцій цих висновків не врахували.

7. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що 15.02.2022 Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою закрив провадження в адміністративній справі № 280/11608/21 за позовом Товариства до Управління про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження у цій справі. В апеляційному порядку вказана ухвала адміністративного суду не оскаржувалась.

У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду вказала, що визначення нею юрисдикційності даної категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2022, а також, що така постанова вищої судової інстанції може бути іншою процесуальною підставою для звернення з позовом до належного суду, яким, у цьому випадку, є адміністративний суд.

8. Висловлюємо незгоду з ухваленим Великою Палатою рішенням з таких підстав.

Щодо юрисдикції

9. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

10. Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, за змістом пункту 8 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

11. Натомість згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

12. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

13. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

14. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

15. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

16. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин.

17. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

18. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (пункти 5.7, 5.8), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18 (пункти 18, 19)).

19. У постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від ряду своїх попередніх висновків, висловлених у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19, які стосуються необхідності розгляду господарським судом в межах провадження у справі про банкрутство майнових спорів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за позовом особи, щодо якої порушено справу про банкрутство (див. пункти 61-64 постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20).

20. Здійснюючи вказаний відступ Велика Палата Верховного Суду виходила, зокрема, з того, що регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ. Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник».

При цьому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України. Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції (див. пункти 94-98 постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20).

21. Ці висновки Велика Палата Верховного Суду поклала в основу висновку, викладеного у пункті 102 згаданої вище постанови, про те, що вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача пені на суму бюджетної заборгованості з ПДВ згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, інфляційних втрат та річних процентів за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних втрат та річних процентів перед судом обов`язково постає питання щодо суми заборгованості з ПДВ, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

22. З таким підходом не погодилась колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС), яка передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від наведених вище висновків, оскільки вважала правильними висновки, зроблені Великою Палатою у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19.

23. За загальним підходом Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19).

24. Вважаємо обґрунтованими мотиви колегії суддів КГС ВС щодо наявності підстав для відступлення від висновків, викладених у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, виходячи з такого.

25. Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ, прийнятим Законом України від 18.10.2018 № 2597-VІІІ та введеним в дію з 21.10.2019. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

26. Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення у ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

27. Зокрема, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство наступає строк виконання всіх зобов`язань боржника, що має наслідком обов`язок усіх конкурсних (забезпечених) кредиторів пред`явити вимоги до боржника, а їх задоволення може здійснюватися лише у порядку, передбаченому КУзПБ, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом; провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню (частини чотирнадцята, сімнадцята статті 39 КУзПБ); активи боржника, що перебувають у податковій заставі, можуть бути звільнені господарським судом з податкової застави, про що виноситься ухвала у судовому засіданні за участю контролюючого органу, уповноваженого відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень (частина десята статті 41 КУзПБ).

28. Отже, при врегулюванні відносин неплатоспроможності законодавець відійшов від принципу їх розподілу за ознаками наявності у сторони (кредитора боржника) владних повноважень чи свободи волевиявлення, об`єднавши їх в єдине провадження у справі про банкрутство з огляду на необхідність формування єдиного реєстру грошових вимог кредиторів та задоволення їх згідно з визначеною законом черговістю та пропорційністю. Зазначене дозволяє ефективно захистити право особи (кредитора, боржника) в межах одного судового провадження, уникаючи розподілу його на способи захисту, характерні для окремих юрисдикцій (адміністративної чи цивільної).

29. Застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, КУзПБ розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.

30. Відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

31. Частиною третьою статті 7 КУзПБ визначено процесуальні наслідки щодо необхідності надіслання до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та який розглядає спір по суті, матеріалів справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство.

32. Отже, статтею 7 КУзПБ як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника (юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.

33. Так, абзацом четвертим частини другої статті 7 КУзПБ передбачено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. Такі повноваження суду характерні для адміністративного судочинства, яким розглядаються спори осіб із суб`єктами владних повноважень. Отже, законодавець наділив господарські суди у справі про банкрутство повноваженнями щодо розгляду спору між боржником та суб`єктом владних повноважень за правилами офіційного з`ясування всіх обставин справи, характерними для розгляду адміністративних спорів (щодо виявлення та витребування доказів з ініціативи суду), що не передбачено загальними нормами ГПК України.

34. Слід також враховувати, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас урегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п`ятий пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп).

35. За загальним правилом публічно-правові відносини у сфері адміністрування податків, сплати загальнообов`язкових соціальних внесків регулюються ПК України та законами, які визначають порядок виникнення і сплати податкових зобов`язань, та зобов`язань зі сплати цих внесків.

36. Так, ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 ПК України).

37. Однак законодавець не ототожнює поняття «виникнення» податкових зобов`язань з поняттями «стягнення податкового боргу» чи «погашення податкового боргу». Процедура стягнення (погашення) податкового боргу може регулюватися ПК України та іншими нормативними актами.

38. Зокрема, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені КУзПБ, з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (пункт 1.3 статті 1 ПК України).

39. Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та ряду немайнових вимог в межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції для повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (фізичної або юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) за наслідком такої процедури, що матиме наслідком закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.

40. Виходячи з наведеного вище розуміння Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовувала приписи Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII (далі - Закон № 2343-ХІІ) та КУзПБ як спеціальний процесуальний закон, що передбачає виняток із загального правила (позовного провадження) щодо особливостей провадження з розгляду господарськими судами справ про банкрутство. При цьому положення ГПК України як загальні норми права застосовувалися тоді, коли відсутнє правове регулювання в законодавстві про банкрутство (спеціальні норми процесуального права). Також Велика Палата Верховного Суду послідовно висловлювала правові позиції про предметну підсудність розгляду в межах провадження у справі про банкрутство трудових спорів з боржником, майнових спорів за участі боржника, які випливали з цивільних, господарських, адміністративних (пенсійне забезпечення, соціальне страхування) правовідносин.

41. Зокрема, у постановах від 15.05.2019 (справа № 289/2217/17) від 12.06.2019 (справа № 289/233/18), від 19.06.2019 (справи № 289/718/18 та № 289/2210/17) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності всіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог. У зазначених справах наведено висновки про юрисдикцію господарського суду у справі про банкрутство у спорі щодо розірвання договору оренди, укладеного фізичною особою та боржником у справі про банкрутство, з підстав невнесення орендної плати, яка визначала розмір кредиторських вимог фізичної особи у справі про банкрутство.

42. Також висновки про необхідність концентрації всіх майнових спорів, стороною яких є боржник у межах провадження у справі про банкрутство, Велика Палата Верховного Суду викладала в постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, в якій виснувала, що у статті 7 КУзПБ передбачено особливості розгляду справ про банкрутство щодо розгляду в межах такого провадження всіх майнових спорів, стороною яких є боржник, господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, а також про необхідність застосування зазначеної норми як спеціального процесуального припису відповідно до статті 3 ГПК України при здійсненні судочинства в господарських судах відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Такий самий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц.

43. Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно висловлювала позицію про предметну юрисдикцію господарського суду у справі про банкрутство щодо розгляду майнових спорів з боржником у цивільних правовідносинах з його кредиторами.

44. Схожий підхід застосовувався Великою Палатою Верховного Суду при розмежуванні спорів щодо неплатоспроможної особи у публічно-правових спорах. Так, у справі № 826/16976/16 Велика Палата Верховного Суду постановою від 23.09.2020 визначила юрисдикцію розгляду спору за позовними вимогами про стягнення податкового боргу зі сплати земельного податку, податку на додану вартість, податку на прибуток з юридичної особи, яка перебуває у процедурі банкрутства, в межах провадження в такій справі про банкрутство, судом господарської юрисдикції, зазначивши про те, що такий майновий спір випливає з публічних правовідносин, однак податковий орган як суб`єкт владних повноважень не наділений повноваженнями звернення про стягнення спірної суми з особи, щодо якої порушено справу про банкрутство в судах адміністративної юрисдикції, оскільки пунктом 1.3 статті 1 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом 2343-ХІІ (див. пункти 42-44 згаданої постанови).

45. Окрім цього, у постанові від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19 Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення щодо обґрунтованості часткового визнання грошових вимог податкового органу та відмови у визнанні грошових вимог на суму 500 571 619, 17 грн неузгодженого податкового боргу через наявність в адміністративному суді спору про його узгодження виснувала про те, що неузгодженість суми грошового зобов`язання не означає, що зобов`язання не існує або може не враховуватися при зверненні із заявою про визнання кредиторських вимог відповідно до приписів статті 23 Закону № 2343-XII (пункт 6.24). Згідно із частиною першою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону № 2343-ХІІ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункт 6.31). Тобто законодавець указав, що у Законі № 2343-ХІІ містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії. Після втрати чинності Законом № 2343-XII такі особливості передбачає стаття 7 КУзПБ (пункт 6.32). З огляду на положення статей 23-25 Закону № 2343-XII, чинного на момент відкриття провадження у цій справі, податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов`язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов`язання підтверджують, а господарський суд зобов`язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов`язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу (пункт 7.1).

46. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що розгляд поза межами справи про банкрутство майнового спору податкового органу щодо розміру його вимог до боржника не забезпечить ефективного захисту інтересів такого кредитора, оскільки саме на суд у справі про банкрутство покладається обов`язок розглянути всі вимоги кредиторів до боржника та питання щодо їх документального підтвердження. Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що після втрати чинності Законом № 2343-ХІІ особливості розгляду майнових спорів щодо боржника передбачені статтею 7 КУзПБ, яка є процесуальною нормою, що змінила юрисдикцію розгляду спорів з майновими вимогами до боржника та щодо його вимог, визначивши її у межах провадження у справі про банкрутство.

47. Цей підхід було поширено також у постанові палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20, в якій зроблені висновки про те, що з огляду на положення статей 45-47 КУзПБ, податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов`язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов`язання підтверджують, а господарський суд зобов`язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов`язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.

При цьому судова палата відхилила доводи скаржника щодо недотримання судом апеляційної інстанції вимог статті 44, частини четвертої статті 60 КУзПБ, які полягають у тому, що відповідно до цих норм не допускається заявлення кредитором конкурсних вимог у ліквідаційній процедурі і що такі вимоги можуть бути заявлені тільки у процедурі розпорядження майном, оскільки норми КУзПБ не містять заборони кредитору заявляти конкурсні вимоги до боржника у ліквідаційній процедурі.

48. Також палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у своїй постанові від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19 зробила висновки щодо особливостей розгляду справи за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача, а також щодо порядку задоволення майнових (грошових) конкурсних вимог до боржника у справі позовного провадження, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача.

49. Так, у пунктах 185-190 постанови від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19 палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС виснувала про те, що за змістом пункту 8 частини першої статті 20, частини тринадцятої статті 30 ГПК України, з якими кореспондуються приписи статті 7 КУзПБ, процесуальний закон визначає правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, серед іншого справ за позовами з майновими (грошовими) вимогами до боржника, позовне провадження у яких відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача, стосовно яких у частині третій статті 7 КУзПБ встановлено імперативну вимогу їх передачі до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, для розгляду по суті спору в межах цієї справи.

Приймаючи таку справу за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, з`ясовує питання щодо заявлення позивачем кредиторських вимог відповідно до частини першої статті 45 КУзПБ та, якщо таку заяву подано позивачем до завершення розгляду позовних вимог, господарський суд має зупинити провадження у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України до набрання законної сили ухвалою суду за результатами розгляду конкурсних вимог такого позивача в порядку КУзПБ.

Після постановлення господарським судом ухвали за результатами розгляду таких вимог позовне провадження у справі з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство, підлягає закриттю повністю або в частині на підставі пункту 2 частини першої статті 175, пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України у випадку тотожності суб`єктного складу, предмета і підстав позову.

Неподання позивачем заяви про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство в порядку, передбаченому КУзПБ, не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ.

У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів статті 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство.

КУзПБ не встановлює преклюзивного строку для заявлення кредиторами вимог, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, однак зволікання кредитора із заявленням конкурсних вимог до боржника у визначений частиною першою статті 45 КУзПБ тридцятиденний строк, зокрема через розгляд аналогічних вимог у позовному провадженні, в силу приписів частини четвертої цієї статті звужує обсяг правоможностей такого кредитора, зокрема на заперечення вимог інших кредиторів чи оскарження судових рішень у справі про банкрутство, а також може вплинути на повноту задоволення вимог, адже такі кредитори не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів, а їх вступ у справу після розрахунків з іншими кредиторами не змінює здійсненого розподілу раніше сплачених коштів.

50. Таким чином, не відступаючи від власних численних висновків про необхідність концентрації в провадженні у справі про банкрутство всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, та не мотивуючи підстав для такого відступу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 відступила від висновків, викладених у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19, які ґрунтувались на описаному вище підході.

51. При цьому висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 без урахування того, що на стадії ліквідаційної процедури за погодженням з кредитором (кредиторами) допускається зарахування зустрічних вимог кредитора та боржника, якщо таке зарахування не порушує майнових прав інших кредиторів (частина п`ята статті 64 КУзПБ). Таким чином, законодавець передбачив спеціальний механізм врегулювання правовідносин між кредитором та боржником, застосування якого унеможливлюється при віднесенні майнового спору про стягнення активів боржника поза межі процедури банкрутства в адміністративну юрисдикцію.

52. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те що КУзПБ є консолідованим кодексом норм матеріального права (пункт 95 постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20). Сама назва Кодексу України з процедур банкрутства говорить про те, що він визначає процедури банкрутства, тобто є актом процесуальних норм щодо такої процедури. Зазначене узгоджується з приписами частини шостої статті 12 ГПК України, яка визначає процедуру судового процесу за Законом № 2343-ХІІ, а після втрати ним чинності - за КУзПБ, як особливу форму господарського судочинства у справах про неплатоспроможність юридичних та фізичних осіб. Також відповідно до частини другої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Тому такі норми є процесуальними за своєю правовою природою та спеціальними за змістом у порівнянні з загальними правилами позовного провадження згідно із ГПК України. Як спеціальні норми вони підлягають переважному застосуванню у правовідносинах між учасниками справи про неплатоспроможність.

53. Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду про необхідність застосування приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України як спеціальних процесуальних норм, що визначають юрисдикцію відповідного спору (пункт 97 постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20), потребують корегування.

54. В контексті порівняння пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та статті 7 КУзПБ спеціальним законом є КУзПБ, який підлягає застосуванню як закон, який прийнято пізніше та яким розширено предметну підсудність спорів у справах про неплатоспроможність господарськими судами щодо розгляду в межах такої справи «всіх майнових спорів, стороною яких є боржник». При цьому слід враховувати, що припинило дію обмеження предметної юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство за пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України виключно щодо «майнових вимог до боржника», оскільки предметна підсудність майнових спорів у справах про банкрутство за статтею 7 КУзПБ була розширена до «всіх майнових спорів, стороною яких є боржник». Отже, до господарської юрисдикції з набуттям чинності КУзПБ віднесено як позовні вимоги до боржника, так вимоги боржника до інших осіб щодо його майна (майнових прав).

55. Таке застосування статті 7 КУзПБ відповідає правилу, за яким наступний закон скасовує попередній, приписам частини шостої статті 12 ГПК України та сприяє виконанню завдань (основних засад) господарського судочинства стосовно дотримання рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та ефективності захисту прав учасників процесу неплатоспроможності, визначених статтею 2 ГПК України, а також гарантій права на звернення до господарського суду, передбачених статтею 4 ГПК України.

56. Відтак концентрація майнових спорів у справах про банкрутство має на меті забезпечення рівних можливостей для всіх кредиторів (державних та приватних) щодо розгляду їх вимог у єдиному провадженні з включенням до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, який надає права кредиторам щодо участі у прийнятті рішень про подальші процедури банкрутства виходячи з пропорційності голосів кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів. Також розгляд майнових спорів щодо повернення (стягнення) до ліквідаційної маси майна, майнових прав боржника дозволить якнайшвидше формувати пасив боржника, сприятиме визначенню за участі комітету кредиторів процедур реалізації всіх його активів та можливостям контролю всіма кредиторами боржника за дотриманням ліквідатором черговості задоволення їх вимог у справі про банкрутство. Отже, ефективного захисту своїх інтересів уповноважений державою орган може досягти в господарських судах за умови розгляду спору в межах провадження у справі про банкрутство.

57. При цьому слід враховувати, що КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили - процесуальними законами, які мають визначену сферу правового регулювання. Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу з 21.10.2019 підлягають застосуванню положення статті 7 КУзПБ, які визначають юрисдикцію розгляду таких спорів у межах провадження у справі про банкрутство у господарському судочинстві.

58. Цими висновками Велика Палата Верховного Суду мала відступити від протилежних висновків, викладених у пунктах 94-98, 102 постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, оскільки закріплений у них підхід не відповідає напряму розвитку процесуального законодавства, не гарантує дотримання основних засад судочинства щодо рівності захисту прав та інтересів учасників провадження у справі про банкрутство, а також не забезпечує ефективності судового захисту прав уповноваженого державою органу щодо стягнення податкового боргу у правовідносинах з неплатоспроможним боржником.

59. Спір у цій справі виник у зв`язку з оскарженням Товариством у серпні 2022 року податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги заявлено після відкриття ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.01.2022 провадження у справі про банкрутство Товариства.

60. Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 45 КУзПБ до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються у межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.

61. Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом № 2343-ХІІ та процесуальними кодексами.

62. З огляду на обставини здійснення щодо Позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість цього спору, який виник після 21.10.2019, слід визначати із застосуванням статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, що здійснює провадження у справі № 908/129/22 про банкрутство Товариства.

Щодо конфлікту юрисдикцій

63. Окремо висловлюємо незгоду з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що визначення нею юрисдикційності даної категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2022, а також, що її постанова від 01.11.2023 у цій справі може бути іншою процесуальною підставою для звернення з позовом до належного адміністративного суду.

64. Такий підхід видається неправильним, оскільки орієнтує сторону спору оскаржувати ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2022 з підстав, яких не існувало на момент її постановлення, що становитиме невиправдане втручання в чинне судове рішення і суперечить принципу res judicata, який є складовою правової визначеності і однією з підвалин верховенства права. При цьому посилання Великої Палати на те, що її постанова від 01.11.2023 у цій справі може бути підставою для звернення з новим тотожним позовом до адміністративного суду не ґрунтується на нормі процесуального закону.

65. Більш того, закриття провадження у господарському судочинстві за вимогами Товариства поставить під загрозу сутність його прав на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, які гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція).

66. Так, у рішенні від 22.12.2009 у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) погодився з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту (див. також пункт 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 761/3575/19).

67. У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

68. Під доступом до правосуддя за стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

69. Разом з тим, ЄСПЛ зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає від держави передбачити процесуальні засоби для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо підсудності справ (див. рішення щодо прийнятності «Лойен проти Франції» (Loyen v. France) (§ 39 рішення від 09.12.2010 у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), на що також звернула увагу Велика Палата Верховного Суду вказавши, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (див. пункт 28 постанови від 12.06.2019 у справі № 370/1547/17).

70. За наведених обставин слід дійти висновку про те, що цей спір правильно вирішено у порядку господарського судочинства, оскільки існують істотні перешкоди, що унеможливлюють його розгляд в адміністративному судочинстві. У цьому висновку звертаємось mutatis mutandis до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.10.2019 у справі № 591/3999/17-ц.

71. Таким чином, ця справа мала бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що Товариству слід забезпечити доступ до правосуддя навіть в іншому судочинстві, ніж це передбачено законом, оскільки перешкоди до розгляду в адміністративному судочинстві виникли у зв`язку із процесуальною діяльністю суду (див. mutatis mutandis підпункт 7.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/6125/20).

Щодо податкової перевірки, проведеної під час дії мораторію

72. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

73. Суди попередніх інстанцій встановили, що з 05.05.2021 до 02.06.2021 включно та з продовженням терміну на 10 днів починаючи з 03.06.2021, зокрема, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 77.1., 77.4 статті 77 ПК України та постанови Кабінету Міністрів України (далі - Уряд) від 03.02.2021 № 89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» (далі - Постанова № 89) Управління провело документальну планову виїзну перевірку Товариства за період діяльності з 01.01.2017 по 31.03.2021 з метою дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та з 01.01.2017 по 31.03.2021 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Перевірку було призначено і проведено під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, про що сторони не сперечаються.

74. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є, зокрема, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

75. Порядок проведення документальних планових перевірок унормовано статтею 77 ПК України, пунктами 77.1 та 77.4 якої встановлено, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

76. 18.03.2020 набрав чинності Закон України від 17.03.2020 № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено, зокрема, пунктом 52-2, абзацом першим якого установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу.

77. Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020, внесено зміни, зокрема, до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України шляхом заміни першого абзаца вказаного пункту сімома новими такого змісту: установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. У зв`язку з цим абзаци другий - четвертий слід вважати відповідно абзацами восьмим - десятим.

78. 29.05.2020 набрав чинності Закон України від 13.05.2020 № 591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким внесено зміни, зокрема до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, в абзацах першому і дев`ятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами «2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

79. Отже, законодавець шляхом внесення змін до ПК України запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок (крім визначеного переліку) на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Урядом на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

80. Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України постановою Уряду від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

81. Водночас 04.10.2020 набрав чинності Закон України від 17.09.2020 № 909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 909-ІХ), пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Урядом з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Уряду скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

82. Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 909-IX Уряд прийняв Постанову № 89, якою скоротив строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема, документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу.

83. Таким чином, виникла суперечність між нормами ПК України та Постанови № 89 щодо можливості контролюючих органів проводити окремі види перевірок в період дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, у зв`язку з чим Верховний Суд неодноразово робив відповідні висновки.

84. Так, у постанові від 22.02.2022 у справі № 420/12859/21 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) дійшов висновку про те, що мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України та вказана норма в частині обмежень на проведення планових перевірок, була чинною, її дія не зупинялась. Посилаючись на пункт 2.1 статті 2 ПК України, відповідно до якого зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу, КАС ВС виснував, що зміна приписів ПК України здійснюється виключно законами про внесення змін до Кодексу, відповідно, зміна строків дії мораторію може бути здійснення виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України. Таким чином, за наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення перевірок, які містяться у ПК України, з одного боку і в постанові Уряду з іншого боку застосуванню підлягають положення і правила саме ПК України.

85. У постанові від 11.10.2023 у справі № 520/1832/22 КАС ВС підтримав висновки про те, що зміна положень ПК України здійснюється виключно законами про внесення змін до цього Кодексу, відповідно, зміна строків дії мораторію може бути здійснення виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України. Також у згаданій постанові КАС ВС виснував, що Постанова № 89 прийнята не на підставі та не на виконання ПК України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим не може вважатися складовою податкового законодавства, а тому не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням. При цьому КАС ВС вказав, що Законом № 909-IX не вносились зміни безпосередньо до ПК України, яким встановлено мораторій, а делеговано таке право Уряду з порушенням інституційних, темпоральних і галузевих меж.

86. Окрім цього, у постанові від 21.09.2023 у справі № 420/5325/22 КАС ВС врахував, що Постанова № 89 визнана протиправною та скасована рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 26.01.2022 у справі № 640/18314/21, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022, оскільки Уряд не наділений повноваженнями щодо відновлення проведення податкових перевірок або скорочення строку дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, позаяк мораторій встановлено нормативно-правовим актом, який має вищу юридичну силу та зміни до якого вносяться виключно шляхом внесення змін саме до цього Кодексу (стаття 2 ПК України). При цьому, на переконання КАС ВС, та обставина, що згідно з частиною другою статті 264 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду не свідчить про можливість застосування у спірних правовідносинах Постанови № 89.

87. Беручи до уваги наведене, слід дійти висновку про те, що документальна планова виїзна перевірка Товариства за період діяльності з 01.01.2017 по 31.03.2021 з метою дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та з 01.01.2017 по 31.03.2021 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування проведена Управлінням з порушенням пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, яким встановлювався мораторій на проведення такої перевірки.

88. Питання щодо впливу зазначеного порушення на правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведення відповідної податкової перевірки, також неодноразово вирішувалось Верховним Судом. Зокрема, у постановах від 28.12.2022 у справах № 420/22374/21 та № 160/14248/21, від 28.10.2022 у справі № 600/1741/21-а, від 12.10.2022 у справі № 160/24072/21 КАС ВС виснував, що проведення перевірки на підставі Постанови № 89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень. При цьому у постановах від 28.10.2022 у справі № 600/1741/21-а та від 12.10.2022 у справі № 160/24072/21 КАС ВС враховував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, і зазначив, що доводи про неправомірність дій контролюючого органу, а саме невиконання вимог норм ПК України щодо процедури проведення перевірки, можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої перевірки та необхідність визнання протиправними рішень, прийнятих за її наслідками. Схожі висновки викладені у пункті 44 постанови КАС ВС від 21.09.2023 у справі № 420/5325/22.

89. Натомість викладені у касаційній скарзі доводи Управління про наявність різних підходів Верховного Суду до застосування пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України та Постанови № 89, обґрунтовані з посиланням на постанови КАС ВС від 25.11.2021 у справі № 440/1961/19, від 29.11.2021 у справі № 280/1367/20, від 01.12.2021 у справі № 400/1646/20, від 06.07.2022 у справі № 815/5551/14 та від 09.08.2022 у справі № 340/1865/20, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи, оскільки в жодній із перелічених постанов наведені норми не застосовувались, а за обставинами вказаних справ податкові перевірки проводились до введення Урядом відповідного мораторію.

90. Отже, практика Верховного Суду щодо наслідків проведення документальних перевірок з порушенням підпункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України є усталеною, а підстави для відступу від неї відсутні. Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про необхідність визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками перевірки, проведеної з описаним вище порушенням, у зв`язку з чим протилежні доводи Управління про неправильне застосування судами наведеної норми мали бути відхилені.

91. Оскільки зазначене є самостійною підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, відсутня потреба аналізувати доводи касаційної скарги щодо наявності / відсутності встановлених Управлінням під час перевірки Товариства податкових порушень та їх суті, а також робити з цього приводу висновки. Схожі висновки викладено у постановах КАС ВС від 04.10.2023 у справі № 813/2756/18 (пункт 45), від 21.09.2023 у справі № 420/5325/22 (пункт 46) та від 12.07.2023 у справі № 320/630/22 (пункт 51).

92. Решта доводів, викладених у касаційній скарзі, не спростовують наведених вище висновків, з яких слід було виходити у вирішенні цієї справи.

93. Водночас вважаємо передчасними висновки суду апеляційної інстанції щодо оцінки взаємодії Товариства із своїми контрагентами та реальності здійснення ним господарських операцій, оскільки за відсутності (зняття) законодавчих обмежень не виключається можливість повторного проведення податкової перевірки та формування за її наслідками відповідних висновків (див. пункти 52, 53 постанови КАС ВС від 12.07.2023 у справі № 320/630/22 та пункт 47 постанови КАС ВС від 21.09.2023 у справі № 420/5325/22).

94. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду мала відступити від своїх попередніх висновків, викладених у пунктах 94-98, 102 постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, розглянути цю справу за правилами господарського судочинства та відмовити у задоволенні касаційної скарги Управління, а рішення Господарського суду Запорізької області від 30.11.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2023 - залишити без змін.

Судді:К. М. Пільков Ю. Л. Власов Л. Ю. Кишакевич Г. Р. Крет І. В. Ткач В. Ю. Уркевич

Джерело: ЄДРСР 114962528

[ANTIRAID]

Постанова яка доводить повну неспроможність випадкових людей та і самої ВП ВС здійснювати правосуддя. Дуже цікаво та смішно, не говорячи вже про цинізм, виглядає висновок, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу у 2022 році не врахували зміну позиції ВП ВС у 2023 році.

Тому ще раз нагадую всім суддям. Рішення ВП ВС не є джерелом права, а є виключно короткочасним сприйняттям реальності випадковими людьми в залежності від погодних умов і розташування зірок у космосі.

На виправдання помилкової позиції і збереження адміністративної юрисдикції при розгляді спорів з податковою у справах про банкрутство, випадкові люди зазначили:

96. Ураховуючи викладене, відступ протягом незначного проміжку часу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, з урахуванням того, що не відбулися зміни в законодавстві, не змінився порядок врегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо визначення юрисдикції подібних спорів, ані неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення, не сприятиме єдності судової практики, правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи, а Велика Палата Верховного Суду може стати джерелом цієї правової невизначеності, що послабить довіру громадськості до судової системи.

До речі, тут ВП ВС дійшла того, що вказала апеляційному адмінсуду поновити строки для розгляду апеляційної скарги на відмову у відкритті провадження. Цікаво буде, якщо відмовлять.