Постанова ВС-КЦС про залишення в силі рішення Дніпровського райсуду Києва та КАС про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 755/20625/21

провадження № 61-5886св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: керівник Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу Почтар Валентина Леонтіївна, Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Мельника Я. С., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до керівника Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу (далі - СШ № 120 м. Києва) Почтар В. Л. , СШ № 120 м. Києва про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 25 серпня 2020 року вона працює вчителем біології і хімії у СШ № 120 м. Києва. 04 жовтня 2021 року Міністерство охорони здоров`я України видало наказ № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». 08 листопада 2021 року керівник школи видав наказ № 213-к, відповідно до якого позивача відсторонили від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Вказаний наказ вважала протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Зазначала, що оскаржуваний наказ прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення. ОСОБА_1 зазнала протиправного втручання у право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться з порушенням закону. Позивач була позбавлена можливості заробляти на життя власною працею, була піддана дискримінації за ознакою стану здоров`я. Наказ Міністерства охорони здоров`я України не встановлює та не передбачає, що діяльність визначених у ньому працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, у зв`язку з чим відсутні підстави для відсторонення, що передбачені у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати протиправним та скасувати наказ керівника СШ № 120 м. Києва від 08 листопада 2021 року № 213-к про її відсторонення; зобов`язати СШ № 120 м. Києва поновити її на роботі шляхом допуску до роботи на посаді вчителя біології та хімії у СШ № 120 м. Києва; стягнути зі СШ № 120 м. Києва на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника СШ № 120 м. Києва від 08 листопада 2021 року № 213-к про відсторонення ОСОБА_1 . Зобов`язано СШ № 120 м. Києва поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді вчителя біології та хімії у СШ № 120 м. Києва. Стягнуто із СШ № 120 м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 61 335,12 грн. Стягнуто із СШ № 120 м. Києва судовий збір у розмірі 2 724 грн у дохід держави. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивача відсторонено від роботи з порушенням вимог закону, що в свою чергу дає підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 року стягнуто із СШ № 120 м. Києва на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 300,00 грн.

Додаткова постанова мотивована тим, що позивач подала попередній орієнований розрахунок судових витрат разом з позовною заявою. Витрати на правничу допомогу є доведеними та підлягають стягненню.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційні скарги СШ № 120 м. Києва залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у повідомленні від 25 жовтня 2021 року та наказі від 08 листопада 2021 року не зазначено обставин, які вказують на необхідність відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Крім того, з 01 листопада 2021 року до 22 листопада 2021 року, тобто на час видання оспорюваного ОСОБА_1 наказу, школа працювала дистанційно, що також підтвердив в суді апеляційної інстанції представник керівника СШ № 120 м. Києва.

Відсторонення ОСОБА_1 від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та позивача. ОСОБА_1 підтвердила належними та допустимими доказами витрати на правничу допомогу та їхній розмір. СШ № 120 м. Києва не подала клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та не надала доказів на підтвердження того, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є завищеною та не відповідає складності справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі СШ № 120 м. Києва, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

17 квітня 2023 року СШ № 120 м. Києва надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 23 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою СШ № 120 м. Києва на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, витребував справі із суду першої інстанції, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

09 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень СШ № 120 м. Києва посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21.

Вказував, що суди не дослідили докази, а саме повідомлення від 25 жовтня 2021 року «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» та акт «Про оформлення ознайомлення з повідомленням «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» та отримання його копії позивачем.

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріалами справи підтверджено доцільність відсторонення позивача як працівника закладу освіти, який не має щеплення проти COVID-19, для забезпечення життя та здоров`я учасників освітнього процесу. Роботодавець повідомив ОСОБА_1 про необхідність надання документів, які підтверджують вакцинацію проти COVID-19, або документи, які підтверджують протипоказання від вакцинації, та наслідки не надання таких документів.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 25 серпня 2020 року працює вчителем біології і хімії у СШ № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу.

ОСОБА_1 отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 25 жовтня 2021 року.

Директор школи 08 листопада 2021 року видав наказ № 213-к, відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонена від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Підставою зазначено: наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153; повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 ОСОБА_1 від 25 жовтня 2021 року, акт «Про оформлення ознайомлення з повідомленням «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» та отримання його копії» від 28 жовтня 2021 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки заявник не оскаржує додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року та касаційна скарга не містить доводів щодо скасування постанови апеляційного суду в частині залишення додаткового рішення від 17 травня 2022 року без змін, тому Верховний Суд переглядає постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в частині залишення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року без змін.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Перелік № 2153), обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказувала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 також зробила висновок, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи».

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди встановили, що ОСОБА_1 отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 25 жовтня 2021 року. У подальшому (08 листопада 2021 року) директор СШ № 120 м. Києва видав наказ № 213-к, відповідно до якого позивач відсторонена від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

В указаному повідомленні від 25 жовтня 2021 року та в наказі від 08 листопада 2021 року не зазначено обставин, які вказують на необхідність відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції представник керівника СШ № 120 м. Києва пояснив, що з 01 листопада 2021 року до 22 листопада 2021 року, тобто на час видання оспорюваного ОСОБА_1 наказу, школа працювала дистанційно.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, враховуючи те, що повідомлення про необхідність щеплення від COVID-19, з яким позивача ознайомлено 28 жовтня 2021 року, та саме відсторонення ОСОБА_1 від роботи відбулося в період перебування закладу освіти в дистанційну режимі, дійшли правильного висновку, що відповідач не обґрунтував необхідності та не довів, що позивач створював загрозу для учнів чи працівників закладу освіти, яка б вимагала вжиття такого непропорційного заходу втручання у право на працю.

У цій справі відповідачем не доведено, а судами не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 .

За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

За результатом касаційного перегляду справи № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року дійшла висновку про наявність підстав для скасування наказу виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» про відсторонення позивача від роботи та поновлення її на роботі черговим по переїзду 4 розряду 3-го околодку вказаного виробничого підрозділу. Касаційний суд зазначив, що, надаючи правову оцінку наказу про відсторонення позивача, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про його правомірність і законність відсторонення позивача від займаної посади, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи; з огляду на це суд першої інстанції правильно задовольнив позов.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21 Верховний Суд погодився з доводами роботодавців про правомірність відсторонення позивача від роботи, оскільки характер виконуваної ним роботи передбачав велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивачів проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих. У зазначеній справі не встановлено обставин щодо відсторонення працівника під час перебування закладу освіти на дистанційному навчанні.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених відповідачем постановах суду касаційної інстанції.

Безпідставними і такими, що спростовуються змістом оскаржуваної постанови, є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у трудовому законодавстві чітких норм, які регулюють трудові відносини між працівником та роботодавцем в частині відсторонення працівника від роботи з підстав відмови працівника від вакцинування від хвороби COVID-19, що в свою чергу дає підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Так, апеляційний суд вказував, що «відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене Законом. Приписи Законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника».

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Також безпідставними є і доводи касаційної скарги щодо недоведення належними та допустимими доказами перебування шкоди на дистанційному навчання на час спірного відсторонення, а пояснення представника в цій частині не є засобом доказування, враховуючи наступне.

Так, у трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 758/16903/21.

Позивач вказувала, що її відсторонення відбулося у період дистанційного навчання дітей. Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції представник відповідач підтвердив указані обставини та зазначив, що з 01 листопада 2021 року до 22 листопада 2021 року (тобто на час видачі оспорюваного наказу) школа працювала дистанційно. Враховуючи викладене, апеляційний суд правильно погодився з доводами позивача в цій частині, оскільки роботодавець не спростовував заявлені працівником вимоги.

Апеляційний суд дав належну правову оцінку поданим сторонами доказам та наданим поясненням учасників судового процесу, а результат указаної процесуальної дії виклав у мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними по суті є висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська

Джерело: ЄДРСР 115860434

[ANTIRAID]

Це наша справа. Верховний суд і тут продемонстрував важливість захисту прав людини. Приємно, що такі судді після реформ ще там залишились. Суд зазначив:

Позивач вказувала, що її відсторонення відбулося у період дистанційного навчання дітей. Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції представник відповідач підтвердив указані обставини та зазначив, що з 01 листопада 2021 року до 22 листопада 2021 року (тобто на час видачі оспорюваного наказу) школа працювала дистанційно. Враховуючи викладене, апеляційний суд правильно погодився з доводами позивача в цій частині, оскільки роботодавець не спростовував заявлені працівником вимоги.

Апеляційний суд дав належну правову оцінку поданим сторонами доказам та наданим поясненням учасників судового процесу, а результат указаної процесуальної дії виклав у мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними по суті є висновки судів першої та апеляційної інстанцій.