Постанова ВС-КЦС про законність звільнення за п.5 ч.1 ст.40 КЗпП України (нез`явлення на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності).


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 698/459/21

провадження № 61-8056св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Мокрокалигірський психоневрологічний інтернат,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Мокрокалигірського психоневрологічного інтернатуна постанову Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Фетісова Т. Л., Гончар Н. І., Сіренко Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

06 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що наказом Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату від 24 травня 2021 року № 21/01-05 його було звільнено з посади заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України (нез`явлення на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності).

Своє звільнення він вважає незаконним у зв`язку з тим, що законом не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, де він перебував в період з 24 травня 2021 року до 08 червня 2021 року.

Також зазначив, що таке звільнення можливе лише при перебуванні працівника на лікарняному за одним страховим випадком.

Окрім того, вважає, що відповідачем порушено порядок звільнення працівника на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України з урахуванням вимог статей 43, 43-1 КЗпП України, тобто без надання згоди на звільнення профспілковим органом.

Дійсною причиною його звільнення вважає особисту неприязнь зі сторони директора інтернату ОСОБА_2 .

Незаконне звільнення завдало йому душевних страждань, принизило в очах співробітників та зіпсувало ділову репутацію, що заподіяло моральну шкоду.

Уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним та скасувати наказ Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату від 24 травня 2021 року № 21/01-05 про його звільнення;

- поновити його на посаді заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату з 24 травня 2021 року;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 140 045,45 грн, моральну шкоду 50 000,00 грн та витрати по оплаті правової допомоги 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 25 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з належним дотриманням вимог трудового законодавства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Бобра Д. О. оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бобра Д. О. задоволено частково.

Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 25 січня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано наказ Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату від 24 травня 2021 року № 21/01-05.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату.

Стягнуто з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_1 компенсацію за вимушений прогул у вигляді середнього заробітку в сумі 100 000,00 грн з покладенням на роботодавця обов`язку по відрахуванню із зазначених коштів встановлених законодавством податків та зборів.

Стягнуто з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог у справі - відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Дану постанову апеляційного суду допущено до негайного виконання в частині поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку в межах виплат за один місяць.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звільнення позивача відбулося без належного дотриманням положень трудового законодавства, оскільки звільнення працівника є крайнім заходом, а роботодавець не довів суду, що існують підстави для звільнення працівника, який має безперервну тимчасову непрацездатність протягом понад чотирьох місяців, пов`язані з виробничою необхідністю, обумовленою неможливістю тимчасового покладення обов`язків відсутнього працівника на іншу особу. Відтак було порушено положення пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України.

При цьому суд апеляційної інстанції послався на те, що позивач, згідно до листка непрацездатності від 08 квітня 2021 року був відсутній на роботі у зв`язку з травмою (№ 5), а не у зв`язку з загальним захворюванням (№ 1), як зазначено в попередніх листках непрацездатності, тобто за новим випадком непрацездатності.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19 травня 2023 року Мокрокалигірський психоневрологічний інтернат засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року.

В касаційній скарзі відповідач просить суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова ухвалена апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 10 липня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бобра Д. О. просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

24 липня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що ОСОБА_1 19 жовтня 2016 року прийнятий на посаду заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, наказ № 14/01-05 від 18 жовтня 2016 року.

Згідно копії наказу № 38/01-02 від 06 травня 2021 року директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І. М. головному бухгалтеру ОСОБА_3 доручено здійснити перевірку листків непрацездатності та табелю обліку виходу на роботу ОСОБА_1 у період з 22 грудня 2020 року до 22 квітня 2021 року.

Як вбачається з поданих суду листків непрацездатності, позивач перебував на лікарняному: з 22 грудня 2020 року до 31 грудня 2020 року, стати до роботи - 01 січня 2021 року; з 04 січня 2021 року до 13 січня 2021 року, стати до роботи - 14 січня 2021 року; з 14 січня 2021 року до 02 лютого 2021 року, стати до роботи - 03 лютого 2021 року; з 03 лютого 2021 року до 12 лютого 2021 року, стати до роботи - 13 лютого 2021 року; з 15 лютого 2021 року до 24 лютого 2021 року, стати до роботи - 25 лютого 2021 року; з 25 лютого 2021 року до 26 березня 2021 року, стати до роботи - 27 березня 2021 року; з 29 березня 2021 року до 07 квітня 2021 року, стати до роботи - 08 квітня 2021 року; з 08 квітня 2021 року до 07 травня 2021 року, стати до роботи - 08 травня 2021 року; з 11 травня 2021 року до 21 травня 2021 року, стати до роботи - 22 травня 2021 року; з 24 травня 2021 року до 07 червня 2021 року, стати до роботи - 08 червня 2021 року.

Листом № 185/01-13 від 30 квітня 2021 року директор Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненко І. М. звернувся до голови профспілкового комітету Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Гречука М. А. про надання згоди на звільнення заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату ОСОБА_1 згідно пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України з 23 квітня 2023 року.

Наказом директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І. М. № 21/01-05 від 24 травня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату згідно пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України за нез`явлення працівника на роботу більше як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності з 25 травня 2021 року. Призначено до виплати ОСОБА_1 компенсацію за 34 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за період з 19 жовтня 2020 року до 18 жовтня 2021 року.

Згідно довідки № 2 від 03 лютого 2023 року ОСОБА_1 з 19 жовтня 2016 року є членом Первинної профспілкової організації Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату.

Згідно повідомлення Первинної профспілкової організації Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату профспілки працівників соціальної сфери України № 7 від 09 червня 2021 року, остання звільнення позивача не погоджувала.

Ухвалою від 28 березня 2023 року апеляційний суд звертався до первинної профспілкової організації Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату для отримання письмового висновку щодо можливості розірвання трудового договору із заступником директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Сіваком В.В. згідно пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно висновку № 4 від 14 квітня 2023 року Первинної профспілкової організації Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату профспілки працівників соціальної сфери України, враховуючи що законодавство надає право, а не зобов`язує роботодавця звільняти працівника, який хворіє, та відсутність обґрунтувань доцільності звільнення позивача у цій справі, профспілкова організація вважає за необхідне не надавати згоду на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату.

При цьому Первинна профспілкова організація у вказаному висновку, посилаючись на правові позиції висловлені Верховним Судом України у постанові від 24 грудня 2008 року у справі № 21-943во08 та Верховним Судом у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 367/6881/15-ц, зазначила, що директор Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненко І. М. без достатніх на те підстав звільнив позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки вказана норма передбачає можливість звільнення виключно внаслідок тимчасової непрацездатності викликаної одним захворюванням.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною першою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

За змістом пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у разі нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя статті 40 КЗпП України).

Застосування пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає одночасну наявність двох складових диспозиції цієї правової норми: установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з`являвся на роботу, а також факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу. Відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 824/2274/15-а, від 19 липня 2019 року в справі № 826/7334/16, від 22 січня 2020 року в справі № 759/7441/18, від 18 березня 2020 року в справі № 759/10039/18, від 24 червня 2020 року в справі № 495/2574/17, від 29 березня 2023 року у справі № 305/2278/19.

Крім того, у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 809/763/14 Верховний Суд зазначив, що «якщо працівник став до роботи, навіть якщо до цього хворів понад зазначені строки, його звільнення вважається незаконним».

Як вбачається з поданих суду листків непрацездатності, позивач перебував на лікарняному: з 22 грудня 2020 року до 31 грудня 2020 року, стати до роботи - 01 січня 2021 року; з 04 січня 2021 року до 13 січня 2021 року, стати до роботи - 14 січня 2021 року; з 14 січня 2021 року до 02 лютого 2021 року, стати до роботи - 03 лютого 2021 року; з 03 лютого 2021 року до 12 лютого 2021 року, стати до роботи - 13 лютого 2021 року; з 15 лютого 2021 року до 24 лютого 2021 року, стати до роботи - 25 лютого 2021 року; з 25 лютого 2021 року до 26 березня 2021 року, стати до роботи - 27 березня 2021 року; з 29 березня 2021 року до 07 квітня 2021 року, стати до роботи - 08 квітня 2021 року; з 08 квітня 2021 року до 07 травня 2021 року, стати до роботи - 08 травня 2021 року; з 11 травня 2021 року до 21 травня 2021 року, стати до роботи - 22 травня 2021 року; з 24 травня 2021 року до 07 червня 2021 року, стати до роботи - 08 червня 2021 року.

Отже, на день звільнення 24 травня 2021 року позивач був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю більше чотирьох місяців підряд.

Також встановлено, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 не була пов`язана з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, та не давала права на більш тривалий строк збереження за ним робочого місця на час його непрацездатності.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно звільнено ОСОБА_1 з посади заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату згідно пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України за нез`явлення працівника на роботу більше як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, його захворювання не є такими, що пов`язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, і не є захворюванням на туберкульоз.

При цьому, застосовуючи положення пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, роботодавець не зобов`язаний пов`язувати можливість звільнення працівника з виробничою необхідністю, обумовленою неможливістю тимчасового покладення обов`язків відсутнього працівника на іншу особу.

Також не має правового значення встановлення того, з причин наявності однієї або кількох хвороб/травм був відсутній працівник протягом чотирьох місяців підряд.

При цьому, посилання позивача на його звільнення в період його тимчасової непрацездатності є безпідставним, оскільки частина третя статті 40 КЗпП України у разі звільнення працівника за пунктом 5 цієї статті допускає таке звільнення і в період його тимчасової непрацездатності.

Водночас слід враховувати, що відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника.

Згідно висновку № 4 від 14 квітня 2023 року Первинної профспілкової організації Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату профспілки працівників соціальної сфери України, враховуючи що законодавство надає право, а не зобов`язує роботодавця звільняти працівника, який хворіє, та відсутність обґрунтувань доцільності звільнення позивача у цій справі, профспілкова організація вважає за необхідне не надавати згоду на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату.

При цьому Первинна профспілкова організація у вказаному висновку, посилаючись на правові позиції висловлені Верховним Судом України у постанові від 24 грудня 2008 року у справі № 21-943во08 та Верховним Судом у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 367/6881/15-ц, зазначила, що директор Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненко І. М. без достатніх на те підстав звільнив позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки вказана норма передбачає можливість звільнення виключно внаслідок тимчасової непрацездатності викликаної одним захворюванням.

Оскільки вказане рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору не відповідає нормам трудового законодавства та містить безпідставні посилання на правові висновки касаційного суду, які не є релевантнимидо обставин цієї справи, колегія суддів Верховного Суду вважає висновок № 4 від 14 квітня 2023 року Первинної профспілкової організації Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату профспілки працівників соціальної сфери України необґрунтованим.

При таких обставинах суд касаційної інстанції погоджується з висновком Катеринопільського районного суду Черкаської області про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі.

Разом із тим, оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від зазначених вище, вони задоволенню також не підлягають.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 270,00 грн.

Згідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до частин шостої-сьомої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Встановлено, що позивач при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції був звільнений від сплати судового збору за вимогами про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Разом із тим, за вимогами про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 від сплати позовних вимог не звільнений (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18)).

При зверненні до суду з касаційною скаргою Мокрокалигірський психоневрологічний інтернат сплатив судовий збір у розмірі 4 000,91 грн, приймаючи до уваги, що постанова апеляційного суду оскаржена в межах задоволених позовних вимог.

Оскарженою постановою апеляційного суду, зокрема стягнуто з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.

За таких обставин, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив, постанову суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції (яким відмовлено в позові у повному обсязі) залишив в силі, з ОСОБА_1 на користь Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату слід стягнути 100,00 грн (1 % від 5000 грн. (сума задоволених вимог про відшкодування моральної шкоди) х 200%), а решту, у розмірі 3 900,91 грн (4000,91 - 100,00), необхідно компенсувати відповідачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату задовольнити.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року скасувати.

Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 25 січня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату 100,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги в частині оскарження вимог про відшкодування моральної шкоди.

Судовий збір в розмірі 3 900,91 грн, сплачений за подання касаційної скарги в частині оскарження вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсувати Мокрокалигірському психоневрологічному інтернату за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов

Джерело: ЄДРСР 116919856

Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Тут клієнт також звернувся вже на стадії касаційного оскарження. В справі в чергове зазначено, що відсутність висновку профспілки не є безумовною підставою для скасування рішення про звільнення. Суд зазначив:

На день звільнення 24 травня 2021 року позивач був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю більше чотирьох місяців підряд.

Також встановлено, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 не була пов`язана з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, та не давала права на більш тривалий строк збереження за ним робочого місця на час його непрацездатності.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно звільнено ОСОБА_1 з посади заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату згідно пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України за нез`явлення працівника на роботу більше як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, його захворювання не є такими, що пов`язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, і не є захворюванням на туберкульоз.

При цьому, застосовуючи положення пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, роботодавець не зобов`язаний пов`язувати можливість звільнення працівника з виробничою необхідністю, обумовленою неможливістю тимчасового покладення обов`язків відсутнього працівника на іншу особу.

Також не має правового значення встановлення того, з причин наявності однієї або кількох хвороб/травм був відсутній працівник протягом чотирьох місяців підряд.

При цьому, посилання позивача на його звільнення в період його тимчасової непрацездатності є безпідставним, оскільки частина третя статті 40 КЗпП України у разі звільнення працівника за пунктом 5 цієї статті допускає таке звільнення і в період його тимчасової непрацездатності.

Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show