Постанова ВС-КЦС про стягнення з Приватбанку заблокованих та незаконно привласнених банком коштів

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 755/11610/16
провадження № 61-5319св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про стягнення коштів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі анкет-заяв він відкрив банківські карткові рахунки та отримав електронні платіжні засоби - платіжні картки ПАТ КБ «ПриватБанк».

Станом на 20 липня 2016 року на його банківських рахунках знаходилися грошові кошти в сумі 732 839,43 грн та 13 636,04 доларів США.

11 листопада 2014 року відповідач заблокував указані банківські рахунки та зупинив надання будь-яких платіжних послуг за ними.

У зв`язку з цим він неодноразово звертався до банку із заявами про розблокуванням належних йому банківських рахунків та поновлення платіжних операцій за ними, а також - про переведення грошових коштів з його рахунків безготівковим шляхом на рахунок в іншому банку. У відповідь на такі звернення він отримав три листи, в жодному з яких банк не повідомив про причини перешкоджання здійсненню ним його права власності на належні йому кошти, що зберігаються на відповідних банківських рахунках, відкритих у ПАТ КБ «ПриватБанк».

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти:

- за рахунком № НОМЕР_1 - в розмірі 69 197,38 грн, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) три відсотки річних - 5 664,71 грн, інфляційні втрати - 57 048,89 грн, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 2 026 099,29 грн;

- за рахунком № НОМЕР_2 - в розмірі 650 232,85 грн, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 53 230,02 грн, інфляційні втрати - 536 076,15 грн, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки)- 19 038 817,85 грн;

- за рахунком № НОМЕР_3 - в розмірі 10 917 доларів США, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 893,73 доларів США, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 319 661,47 доларів США;

- за рахунком № НОМЕР_4 - в розмірі 2 718,64 доларів США, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 222,56 доларів США, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 79 601,78 доларів США;

- за рахунком № НОМЕР_5 - в розмірі 13 409,20 грн, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 1 097,72 грн, інфляційні втрати - 11 055,04 грн, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 392 621,38 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що враховуючи відсутність доказів подання позивачем до ПАТ КБ «ПриватБанк» належно оформлених розрахункових документів про перерахування або видачу йому коштів, а також - щодо відмови банку у здійсненні таких дій (у видачі або перерахуванні коштів), підстав для стягнення сум у заявленому розмірі немає.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. задоволено частково. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що починаючи з листопада 2014 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами, в яких просив пояснити причини блокування його банківських рахунків і неможливості перерахувати кошти. В установлені законом строки відповідач не поновив проведення фінансових операцій, не звертався до правоохоронних органів з відповідними заявами, не повідомив позивача про причини подальшого призупинення фінансових операцій. При апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції не врахував вищевказаних обставин, не перевірив правомірності дій банку щодо блокування в період з 2014 року до 2017 року відкритих на ім`я позивача карткових рахунків, не дослідив, чи мали місце порушення з боку банку вимог законодавства, за наслідками яких були заблоковані карткові рахунки, не оцінив належним чином тривале листування сторін і обставини визнання банком неможливості перерахування коштів, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про можливість залишення без змін рішення місцевого суду про відмову у стягненні коштів з мотивів неподання банку розпорядження про перерахування коштів на інший рахунок.

Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не звертався у встановленому законом порядку до ПАТ КБ «ПриватБанк» з будь-якими вимогами про зняття (перерахування) коштів, закриття рахунків або розірвання договорів, а тому у відповідача не виникли відповідні зобов`язання. ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження подання до ПАТ КБ «ПриватБанк» оформлених відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахункових документів про перерахування або видачу йому коштів. В матеріалах справи наявні лише запити позивача в електронному вигляді, які містять питання, наприклад: «Прошу повідомити, по якій причині мою картку НОМЕР_6 заблоковано?». На запити від 08 грудня 2014 року, від 09 березня 2015 року та від 14 квітня 2015 року щодо розблокування належних ОСОБА_1 банківських платіжних карток працівники відповідача надавали відповіді, зі змісту яких не вбачається, що картки позивача були заблоковані. Доводи апеляційної скарги про те, що з листопада 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» заблокувало банківські рахунки позивача, про що свідчать відповідні листи відповідача, колегія суддів не взяла до уваги, оскільки зазначені обставини не знайшли свого підтвердження, а на свої запити в електронному вигляді позивач кожного разу отримував вичерпну відповідь працівників банку.

Постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. задоволено частково. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що в порушення вимог статті 417 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час нового розгляду цієї справи апеляційний суд не виконав вказівок, що містилися в постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року, зокрема: не перевірив правомірності дій банку щодо блокування відкритих на ім`я позивача карткових рахунків; не дослідив, чи мали місце з боку банку порушення вимог законодавства, за наслідками яких були заблоковані карткові рахунки; не оцінив належним чином тривале листування сторін і обставини визнання банком неможливості перерахування коштів. Крім того, повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином наявні в матеріалах справи докази і не дав правової оцінки доводам позивача про те, що він подавав ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунковий документ на переказ коштів, зокрема в електронному вигляді із застосуванням програмно-технічних засобів, що не суперечить положенням Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ). При цьому, зазначивши, що ОСОБА_1 не звертався до банку в установленому законом порядку, суд не вказав, чим такий порядок передбачений і в чому він полягає. Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року змінено. Викладено мотивувальну частину рішення місцевого суду в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наразі на зазначених позивачем рахунках відсутні грошові кошти, доказів їх безпідставного списання матеріали справи не містять. Крім того, відсутні докази на підтвердження факту порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунків з огляду на встановлені обмеження, застосовані суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до положень Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VІІ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (далі - Закон № 1702-VІІ). Матеріали справи також не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які спростували б законність блокування рахунків позивача. Правочини з цього приводу, на переконання колегії суддів, є правомірними відповідно до статті 204 ЦК України, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом. Аналогічними за своєю правовою природою, з точки зору суду, є правочини й щодо повного списання грошових коштів з рахунків позивача за відсутності доказів незаконності таких дій банку. Надані місцевому суду докази тривалого листування сторін та визнання банком неможливості перерахування позивачу коштів, про необхідність врахування яких зазначено в постановах Верховного Суду, з огляду на викладене не свідчать про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки на час апеляційного перегляду цієї справи на належних позивачу рахунках вже немає грошових коштів. Доводи апеляційної скарги про блокування рахунків позивача, обмеження у праві користування грошовими коштами, звернення із заявами до правоохоронних органів, неодноразові вимоги до відділень відповідача про повернення грошових коштів в даному випадку правового значення не мають та не спростовують законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в частині вирішення спору по суті.

Постановою Верховного Суду від 29 червня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що правомірність блокування карткових рахунків, відкритих на ім`я позивача, могла бути обґрунтованою лише у випадку подальшого вчинення ПАТ КБ «ПриватБанк» дій, визначених Законом № 1702-VІІ, а також за умови дотримання строків зупинення фінансових операцій та блокування карток.

Посилаючись на відсутність доказів на підтвердження факту порушення відповідачем доручення клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунків з огляду на встановлені обмеження, застосовані банком як суб`єктом первинного фінансового моніторингу, апеляційний суд не врахував, що обмеження права позивача розпоряджатися рахунками діяло понад строки, встановленні чинним законодавством, а відповідні заяви неодноразово подавалися ним вже поза межами цих строків.

В оцінці поведінки та способу ведення справ банком Верховний Суд врахував те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Таким чином, оскільки під час розгляду справи ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов`язком в силу положень статей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження правомірності блокування карткових рахунків позивача, в тому числі поза межами строків, визначених у статті 17 Закону № 1702-VІІ, то такі дії банку свідчать про порушення майнових прав позивача на вільне володіння, користування та розпорядження належними йому грошовими коштами на банківських рахунках.

Разом з тим в силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду цієї справи з огляду на таке.

В цій справі апеляційний суд встановив, що на виконання вимог постанови державного виконавця про арешт майна божника ПАТ КБ «ПриватБанк» в лютому 2017 року наклало арешт на всі рахунки позивача.

В подальшому на виконання платіжної вимоги державного виконавця від 23 березня 2017 року № В14-471 ПАТ КБ «ПриватБанк» перерахувало з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 на рахунок виконавчої служби грошові кошти в розмірі 650 232,85 грн; призначення платежу: стягнуто при примусовому виконанні виконавчого листа № 591/324/16-ц від 20 листопада 2016 року, виданого Зарічним районним судом міста Суми.

Однак апеляційний суд не встановив з достатньою повнотою обставини та не дав правової оцінки (з посиланням на нормативно-правові акти: положення, інструкції тощо) правомірності дій банку щодо накладення арешту на грошові кошти, які знаходилися на рахунках боржника, за постановою про арешт коштів державного виконавця та подальшого списання за платіжною вимогою з карткового рахунку позивача № НОМЕР_2 суми в розмірі, який визначений виконавчим документом, в тому числі з урахуванням того, що такий арешт і списання були вчинені майже через два роки після отримання банком вимоги клієнта про перерахунок грошових коштів з рахунку № НОМЕР_2 на його особистий рахунок, відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»).

23 березня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 повідомлення про розірвання договорів і закриття рахунків на підставі статті 64 України «Про банки і банківську діяльність» та частини першої статті 10 Закону № 1702-VІІ, в якому просило позивача у строк 30 днів від дня надсилання цього повідомлення звернутися до будь-якого відділення банку для перерахування залишків грошових коштів на рахунок, відкритий ним в іншому банку.

17 квітня 2017 року позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій просив перерахувати залишки грошових коштів, що знаходяться на його рахунках в названому банку, на його рахунок, відкритий в ПАТ «Альфа-Банк».

Однак, посилаючись на те, що на час апеляційного перегляду справи на рахунках позивача вже були відсутні грошові кошти і доказів їх безпідставного списання матеріали справи не містять, апеляційний суд не дослідив та не перевірив, на якій правовій підставі, коли і на чию користь (самого банку чи клієнта) відбулося списання (перерахування) залишків грошових коштів, які знаходилися на карткових рахунках позивача № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 .

Встановлення зазначених обставин має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки у випадку повернення банком згаданих залишків коштів позивачу вимоги останнього про їх стягнення з відповідача не підлягатимуть задоволенню, і навпаки, якщо банк списав належні клієнту грошові кошти на свою чи третіх осіб користь, - позов в означеній частині є обґрунтованим.

Висновки апеляційного суду про те, що дія зі списання (перерахування) грошових коштів є правочином, не відповідають наведеному в законі визначенню правочину, оскільки за своєю суттю таке списання (перерахування) є банківською операцією та не має всіх складових елементів правочину. Відтак, до цієї операції не можуть бути застосовані норми закону, що регулюють питання правомірності правочину, а саме стаття 204 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, суд апеляційної інстанції не навів в оскаржуваній постанові ні норм права, ні обставин справи, які вказували б на необґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог щодо стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України та частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за весь час незаконного утримування (блокування) банком коштів та безпідставного користування ними, а отже, фактично не розглянув ці вимоги по суті, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи.

Тому апеляційному суду необхідно надати правову кваліфікацію відносинам сторін та з`ясувати, чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин норми матеріального права, якими позивач обґрунтовував вищезгадані вимоги.

Таким чином, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та допустивши зазначені порушення норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з наведених в оскаржуваній постанові підстав. Суд не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи та фактично не вирішив спір по суті.

Останньою постановою Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти: за рахунком № НОМЕР_1 - в розмірі 69 197,38 грн, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 5 664,71 грн, інфляційні втрати - 57 048,89 грн; за рахунком № НОМЕР_2 - в розмірі 650 232,85 грн, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 53 230,02 грн, інфляційні втрати - 536 076,15 грн; за рахунком № НОМЕР_3 - в розмірі 10 917 доларів США, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 893,73 доларів США; за рахунком № НОМЕР_4 - в розмірі 2 718,64 доларів США, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 222,56 доларів США; за рахунком № НОМЕР_5 - в розмірі 13 409,20 грн, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 1 097,72 грн, інфляційні втрати - 11 055,04 грн. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» належним чином не обґрунтувало правомірність блокування карткових рахунків, відкритих на ім`я позивача, не надало доказів на підтвердження наявності порушень позивачем вимог законодавства, за наслідками яких було заблоковано його карткові рахунки, та за неодноразовими зверненнями позивача не вчинило дій, направлених на розблокування карткових рахунків. Таким чином заблокування банком карткових рахунків позивач поза межами строків, зазначених у частинах першій - п`ятій статті 17 Закону № 1702-VІІ, свідчать про порушення майнових прав позивача на вільне володіння, користування та розпорядження належними йому грошовими коштами на банківських рахунках.

Арешт рахунків позивача та перерахування коштів з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок державного виконавця, вчинено банком майже через два роки після отримання вимоги позивача про перерахування грошових коштів з вказаного рахунку на його особистий рахунок, відкритий в ПАТ «Альфа-Банк», що на думку колегії суддів апеляційного суду свідчить про неправомірність дій банку.

23 березня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 повідомлення про розірвання договорів і закриття рахунків на підставі статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та частини першої статті 10 Закону № 1702-VІІ, в якому просило позивача у строк 30 днів від дня надсилання цього повідомлення звернутися до будь-якого відділення банку для перерахування залишків грошових коштів на рахунок, відкритий ним в іншому банку.

17 квітня 2017 року позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій просив перерахувати залишки грошових коштів, що знаходяться на його рахунках в названому банку, на його рахунок, відкритий в ПАТ «Альфа-Банк». Однак вказана вимога банком виконана не була.

Натомість, згідно виписок по рахунку ОСОБА_1 , кошти з рахунків НОМЕР_3 та № НОМЕР_1 були списані банком за наказом дерискінг, також кошти були списані банком і з рахунку № НОМЕР_5 .

Кошти позивача розміщені на рахунку № НОМЕР_2 були перераховані банком на рахунок державного виконавця на виконання платіжного доручення останнього.

Згідно довідок ПАТ КБ «ПриватБанк» від 04 червня 2021 року станом на 03 червня 2021 року баланс (залишок грошових коштів) на рахунках ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 складає 0,00 грн.

Тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що кошти позивача розміщені ним на рахунках № НОМЕР_1 у сумі 69 197,38 грн; № НОМЕР_3 у сумі 10 917,40 доларів США; № НОМЕР_4 у сумі 2 718,64 доларів США; № НОМЕР_5 у сумі 13 409,20 грн були списані банком без достатньої на те правової підстави, а з рахунку № НОМЕР_2 перераховані на виконання платіжного доручення державного виконавця від 23 березня 2017 року, за наявності поданої 03 квітня 2015 року заяви позивача про перерахування коштів.

У своїй сукупності зазначене свідчить про неправомірність дій відповідача та наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача коштів: за рахунком № НОМЕР_1 у сумі 69 197,38 грн; за рахунком № НОМЕР_2 у сумі 650 232,85 грн; за рахунком № НОМЕР_3 у сумі 10 917,40 доларів США; за рахунком № НОМЕР_4 у сумі 2 718,64 доларів США; за рахунком № НОМЕР_5 у сумі 13 409,20 грн.

Оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» прострочило виконання зобов`язання з повернення належних позивачу коштів, то наявні підстави для стягнення з банку на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до вимог статті 625 ЦК України за період з 11 листопада 2014 року (момент прострочення виконання вимог позивача щодо повернення коштів) по 03 серпня 2017 року (згідно заяви про збільшення позовних вимог), що становить 997 днів. При цьому апеляційний суд навів відповідний розрахунок, згідно з яким розмір трьох відсотків річних та інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем. Враховуючи, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про стягнення цих коштів у розмірі заявлених позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційний суд виходив з того, що базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача, проте здійснення такої плати не передбачається умовами договору про відкриття поточних рахунків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 квітня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, а 02 травня 2023 року - уточнену касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 607/2905/18 тощо, а також - не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва.

28 червня 2023 року справа № 755/11610/16 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що позивач не підтвердив жодним належним доказом, що відбулося блокування банком його рахунків та в яку саме дату. Банк сумлінно виконував обов`язки згідно із укладеним між сторонами договором, а також обов`язки суб`єкта первинного фінансового моніторингу щодо управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

З матеріалів справи вбачається, що банк протягом періоду обслуговування ОСОБА_2 , зокрема витребовував та з`ясовував інформацію, необхідну для уточнення характеру господарської діяльності та суті проведених операцій позивача з огляду на те, що протягом жовтня-листопада 2014 року на рахунки позивача регулярно надходили значні суми коштів (за цей період на рахунок НОМЕР_7 надійшло близько 34 млн. грн), які в подальшому перераховувалися на рахунки інших фізичних осіб, а саме на карти фізичних осіб Альфа-банку російської федерації

До позовної заяви позивач надав лише два звернення до банку від 09 березня 2015 року та від 03 квітня 2015 року, однак ці звернення за жодних обставин не могли бути підставою для здійснення переказів з поточних/карткових рахунків позивача, вони не є розрахунковими документами. Заява ОСОБА_1 від 03 квітня 2015 року навіть не містить підпису клієнта. Жодних інших доказів в обґрунтування своїх вимог в суді першої інстанції позивач не надав.

Суд першої інстанції дослідив докази та дійшов висновку, що позивач не звертався до банку у визначеному законом порядку щодо перерахування або видачі йому грошових коштів і не надав доказів відмови банку у вчиненні таких дій. Всі інші докази стосовно звернень до банку позивач надав лише в суді апеляційної інстанції, що є неприпустимим.

Як при зверненні до суду, так і в процесі розгляду справи позивач не надав доказів подання до банку належним чином оформлених розрахункових документів про перерахування або видачу його коштів, або інших доказів, які б підтверджували відмову у перерахуванні коштів з його рахунків або ж їх видачу через каси банку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що на підставі анкет-заяв йому було відкрито банківські карткові рахунки та отримано електронні платіжні засоби - платіжні картки у ПАТ КБ «ПриватБанк», на яких станом на 20 липня 2016 року знаходиться 732 839,43 грн та 13 636,04 доларів США, а з 11 листопада 2014 року відповідачем ніби-то було заблоковано вказані банківські рахунки та зупинено надання будь-яких платіжних послуг за ними. Однак це спростовується, зокрема випискою по картці/рахунку НОМЕР_8 , з якої вбачається здійснення видаткових операцій як 11 листопада 2014 року, так і пізніше. Ці обставини позивачем не спростовані та апеляційний суд взагалі не дав оцінки цим аргументам відповідача.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що 11 листопада 2014 року відповідач протиправно позбавив позивача можливості безперешкодного розпорядження належними йому грошовими коштами, розміщеними на його карткових рахунках у ПАТ КБ «ПриватБанк».

Доводи особи, яка подала письмові пояснення на касаційну скаргу

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Верховного Суду письмові пояснення, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу, в яких зазначив, що оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для його скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Станом на 20 липня 2016 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 відкриті рахунки з розміщеними грошовими коштами на них , а саме:

- на рахунку «Internet card VIP» № НОМЕР_2 сума залишків у валютному еквівалентні складає 650 232,85 грн. (т. 1 а.с. 10);

- на рахунку «World Elite» № НОМЕР_1 сума залишків у валютному еквівалентні складає 119 197,38 грн (кредитний ліміт 50 000 грн.) (т. 1 а.с. 11);

- на рахунку «Стандарт, на 1 міс.» № НОМЕР_5 сума залишків у валютному еквівалентні складає 13 409,20 грн. (т. 1 а.с. 13);

- на рахунку «Internet card» № НОМЕР_3 сума залишків у валютному еквівалентні складає 270 907,72 грн (т. 1 а.с. 9);

- на рахунку «ACRPR VIRTUAL ACCOUNT» № НОМЕР_4 сума залишків у валютному еквівалентні складає 67 461,17 грн (т. 1 а.с. 12).

В матеріалах справи міститься листування сторін. Так, у листі від 12 листопада 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на положення статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», просило ОСОБА_1 надати інформацію, необхідну для уточнення характеру господарської діяльності та суті проведених операцій, з огляду на те, що протягом жовтня-листопада 2014 року на рахунки позивача регулярно надходили значні суми коштів, які в подальшому перераховувалися на рахунки інших фізичних осіб (т. 2 а.с. 76).

14 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до банку через внутрішнє листування Приват24 з листом, у якому зазначив, що 11 листопада 2014 року його банківська карта НОМЕР_9 на якій знаходилися кошти було заблоковано. Просив повідомити коли розблокують його картку (т. 2 а.с. 74-75).

Із листа ОСОБА_1 від 17 листопада 2014 року вбачається, що в цей день він отримав лист від ПАТ КБ «ПриватБанк» де зазначено, що запитувана останнім інформація надана не в повному обсязі. Вказаним листом ОСОБА_1 також надав інформацію банку, яка на його думку давала вичерпну відповідь на поставлені банком питання щодо джерел надходження коштів, перерахування їх довірителями та інформацію про довірителів (т. 2 а.с. 77).

В листі ПАТ КБ «ПриватБанк» від 11 грудня 2014 року вказано, що 08 грудня 2014 року банк отримав запит від ОСОБА_1 , в якому останній просив пояснити причини блокування його банківської картки № НОМЕР_10 . Цим листом банк повідомив ОСОБА_1 про те, що перевірка операцій по картці потребує більш детального розгляду, тому це питання передано в роботу уповноваженому підрозділу банку (т. 2 а.с. 84).

03 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій, посилаючись на те, що з невідомої для нього причини банк заблокував належні йому карткові рахунки та на його вимогу не видає грошові кошти, просив перерахувати 70 000 грн з рахунку № НОМЕР_1 та 640 000 грн з рахунку № НОМЕР_2 на його особистий рахунок, відкритий в ПАТ «Альфа-Банк» за відповідними реквізитами(т. 2 а.с. 98).

На лист ОСОБА_1 від 19 березня 2015 року листом від 10 квітня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_1 про те, що питання причини блокування його карткових рахунків потребує більш детального розгляду, тому передано в роботу уповноваженому підрозділу банку (т. 2 а.с. 99).

Із листа ПАТ КБ «ПриватБанк» від 23 квітня 2015 року вбачається, що ОСОБА_1 14 квітня 2015 року звернувся до банку із запитом щодо вжиття заходів по розблокуванню карток № НОМЕР_11 , № НОМЕР_10 та № НОМЕР_12 . За результатами розгляду клопотання банк повідомив, що вказане питання потребує більш детального розгляду, тому передано в роботу уповноваженому підрозділу банку (т. 2 а.с. 100).

З матеріалів справи також вбачається, що у період з 30 березня 2015 року по 10 червня 2016 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» по внутрішньому листуванні Приват24 з проханням пояснити підстави блокування його карткових рахунків (т. 2 а.с. 93-97).

Листом від 22 травня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_1 про те, що банком було виявлено негативні відомості щодо останнього на інформаційному ресурсі Центру досліджень ознак злочинів проти Національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку «Миротворець». Також зазначено, що відповідно до пункту 1.1.3.2.14 Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку, банк має право відмовитися від здійснення банківських операцій за рахунком клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку для проведення незаконних операцій (т. 2 а.с. 110-111).

Також, постановою старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Заводський ВДВС міста Кам`янське) Лижника В. О. від 06 лютого 2017 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_14 з примусового виконання виконавчого листа № 591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом міста Суми, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики в сумі 24 500 доларів США, що еквівалентно 607 195,75 грн, і 6 071,95 грн судових витрат (т. 1 а.с. 242-243).

Постановою старшого державного виконавця Заводського ВДВС міста Кам`янське Лижника В.О. від 06 лютого 2017 року (ВП № НОМЕР_14) накладено арешт на належні боржнику ОСОБА_1 грошові кошти та цінності, що знаходяться на всіх рахунках і вкладах чи на зберіганні в банківських установах у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 674 686,26 грн (т. 1 а.с. 244-245).

Листом від 13 лютого 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило Заводський ВДВС міста Кам`янське про те, що на виконання постанови від 06 лютого 2017 року про арешт коштів ОСОБА_1 , банком накладено арешт (т. 1 а.с. 219).

23 березня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» отримало від Заводського ВДВС міста Кам`янське платіжну вимогу № В14-471 від 23 березня 2017 року про перерахування із рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 коштів у сумі 650 232,85 грн, призначення платежу: стягується при примусовому виконанні виконавчого листа № 591/324/16-ц від 20 листопада 2016 (т. 1 а.с. 220).

23 березня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 повідомлення про розірвання договорів і закриття рахунків на підставі статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та частини першої статті 10 Закону № 1702-VІІ, в якому просило позивача у строк 30 днів від дня надсилання цього повідомлення звернутися до будь-якого відділення банку для перерахування залишку коштів на інший рахунок, відкритий ним в іншому банку (т. 2 а.с. 120).

17 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій просив перерахувати залишки грошових коштів, що знаходяться на його рахунках в названому банку, на його особистий рахунок, відкритий в ПАТ «Альфа-Банк», яка не була прийнята банком (т. 2 а.с. 122, 123, 124).

27 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського ВДВС міста Кам`янське із заявою про надання копій документів виконавчого провадження, в якому він є боржником, а саме: постанови про відкриття виконавчого провадження; виконавчого листа № 591/324/16-ц; рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист; постанови про накладення арешту на його майно (т. 1 а.с. 236-237).

У відповідь на запит представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Ю. С., листом від 14 червня 2017 року Зарічний районний суд міста Суми повідомив про те, що справа № 591/324/16-ц (провадження № 2/591/723/16) відносно ОСОБА_1 цим судом не розглядалася, виконавчий лист на користь ОСОБА_3 не видавався (т. 2 а.с. 06).

Постановою старшого державного виконавця Заводського ВДВС міста Кам`янське Лижника В. О. від 06 липня 2017 року (ВП № НОМЕР_14) виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 591/324/16-ц закінчено у зв`язку з виконанням рішення суду у повному обсязі, а саме: сума боргу на користь стягувача у розмірі 607 195,75 грн та 6 071,95 грн судового збору стягнуті у повному обсязі, виконавчий збір у сумі 61 326,77 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 91,79 грн стягнуті у повному обсязі (т. 2 а.с. 14-15).

07 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції України у місті Києві із заявою, в якій, посилаючись на вчинення щодо нього з боку ОСОБА_3 , старшого державного виконавця Заводського ВДВС міста Кам`янське Лижника В. О. та невстановлених осіб ПАТ КБ «ПриватБанк» кримінального правопорушення, яке виразилося у підробленні виконавчого листа і незаконному списанні грошових коштів з його банківського рахунку, просив розпочати досудове розслідування за фактом шахрайства, заподіяння майнової шкоди шляхом обману та використання завідомо підробленого документа (т. 2 а.с. 7-13).

Ухвалою Зарічного районного суду міста Суми від 03 листопада 2017 року у справі № 591/2839/17 визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Заводського ВДВС міста Кам`янське Лижника В. О. від 06 лютого 2017 року ВП № НОМЕР_14 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом міста Суми, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року (т. 2 а.с. 162-164).

Ухвалою Зарічного районного суду міста Суми від 30 березня 2018 року у справі № 591/3716/17 виконавчий лист по справі № 591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом міста Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу, визнано таким, що не підлягає виконанню (т. 2 а.с. 190-191).

Згідно з виписками по рахункам ОСОБА_1 :

- на рахунку № НОМЕР_1 станом на 22 лютого 2016 року були розміщені кошти в сумі 69 197,38 грн (т.1 а.с. 104-122);

- на рахунку № НОМЕР_2 станом на 09 листопада 2014 року були розміщені кошти у сумі 650 232,85 грн (т. 1 а.с. 123-213);

- на рахунку № НОМЕР_5 станом на 29 травня 2017 року були розміщені кошти у сумі 14 729,10 грн (т. 1 а.с. 94-102).

Кошти з рахунків № НОМЕР_13 , № НОМЕР_8 та № НОМЕР_5 списано банком (т. 4 а.с. 41-65).

За довідками ПАТ КБ «ПриватБанк» від 04 червня 2021 року баланс (залишок грошових коштів) на рахунках ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 станом на 03 червня 2021 року складає 0,00 грн (т. 3 а.с. 64-68).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів, а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом переглядається лише в означеній частині.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 ЦК України).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2346-ІІІ у цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні: держатель електронного платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує електронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу (пункт 1.4); документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб`єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів (пункт 1.6); документ на переказ готівки - документ на переказ, що використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з цим документом у готівковій формі (пункт 1.7); електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ (пункт 1.14); ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу (пункт 1.15); платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (пункт 1.30); розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (пункт 1.35).

Відповідно до статті 16 Закону № 2346-ІІІ до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України (пункт 17.2 статті 17 Закону № 2346-ІІІ).

Згідно зі статтею 21 Закону № 2346-ІІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.

Відповідно до пунктів 22.1-22.5 статті 22 Закону № 2346-ІІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв`язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв`язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України.

Згідно зі статтею 1074 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно до статті 5 Закону № 1702-VІІ (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб`єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема банки.

Згідно з частинами четвертою-шостою, восьмою, дев`ятою статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, банк зобов`язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України: клієнтів, що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті; осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів. Рахунок клієнту відкривається та зазначені операції здійснюються лише після проведення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Банк має право витребувати, а клієнт зобов`язаний надати документи і відомості, необхідні для з`ясування суті діяльності, фінансового стану. У разі ненадання клієнтом необхідних документів чи відомостей або умисного подання неправдивих відомостей про себе банк відмовляє клієнту у його обслуговуванні. У разі наявності при здійсненні ідентифікації мотивованої підозри щодо надання клієнтом недостовірної інформації або навмисного подання інформації з метою введення в оману банк має надавати інформацію про фінансові операції клієнта центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Для ідентифікації клієнта - фізичної особи та вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження його особи, банк має право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи, у органів державної влади, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації про цю особу, яка є необхідною для виконання правил внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу. Органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію. Ідентифікація клієнта банку не є обов`язковою при здійсненні кожної операції, якщо клієнт був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Абзацами шість-дев`ять частини першої статті 10 Закону № 1702-VІІ передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися: від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів та/або для виконання суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику. У випадках, передбачених цією частиною статті, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про проведення операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про осіб, які мають або мали намір встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції.

За змістом статті 17 Закону № 1702-VІІ суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити проведення фінансової операції у разі, якщо така операція містить ознаки, передбачені статтями 15 і 16 цього Закону, та зобов`язаний зупинити проведення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції, і в той самий день повідомити про це Спеціально уповноважений орган. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на строк до двох робочих днів. Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення такої фінансової операції відповідно до частини першої цієї статті на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний невідкладно повідомити суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронні органи, уповноважені приймати рішення відповідно до кримінального процесуального законодавства. У разі неприйняття Спеціально уповноваженим органом відповідного рішення протягом строку, передбаченого частиною першою цієї статті, суб`єкт первинного фінансового моніторингу поновлює проведення фінансової операції. Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про зупинення видаткових операцій за рахунками клієнтів (осіб) у разі, якщо такі операції містять ознаки, передбачені статтями 15, 16 цього Закону на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний невідкладно повідомити суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронні органи, уповноважені приймати рішення відповідно до кримінального процесуального законодавства. У разі прийняття рішення відповідно до частин другої і третьої цієї статті Спеціально уповноважений орган проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє та аналізує її. У разі підтвердження мотивованої підозри Спеціально уповноважений орган готує і подає відповідні узагальнені матеріали протягом строку зупинення такої операції до правоохоронних органів, уповноважених приймати рішення відповідно до кримінального процесуального законодавства. У такому разі строк зупинення фінансової операції продовжується на сім робочих днів з дня подання відповідних узагальнених матеріалів, за умови що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 14 робочих днів. Спеціально уповноважений орган інформує в день подання узагальнених матеріалів відповідного суб`єкта первинного фінансового моніторингу про день закінчення строку зупинення фінансової операції. У разі якщо за результатами перевірки ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму не підтверджуються, Спеціально уповноважений орган зобов`язаний невідкладно скасувати своє рішення про зупинення видаткових операцій та повідомити про це суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Порядок зупинення та поновлення проведення фінансових операцій визначається суб`єктами державного фінансового моніторингу, які здійснюють регулювання і нагляд за діяльністю суб`єктів первинного фінансового моніторингу в межах їх повноважень. Строки зупинення фінансових операцій суб`єктами первинного фінансового моніторингу та Спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій-четвертій цієї статті, є остаточними та продовженню не підлягають.

Пунктом 91 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417, яке було чинне на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк зобов`язаний інформувати визначені законодавством України правоохоронні органи за місцем розташування банку про фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов`язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, та їх учасників у день виявлення, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій.

В постанові від 30 січня 2019 року у справі № 235/5583/16-ц (провадження № 61-30301св18) Верховний Суд дійшов висновку про те, що правомірність блокування карткового рахунку є можливою лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом № 1702-VІІ, а також за умови дотримання строків зупинення фінансових операцій та блокування картки. У матеріалах справи відсутні докази дотримання банком зазначених вище вимог, а також здійснення позивачем незаконних операцій, на підставі чого було заблоковано його картковий рахунок. За таких обставин, суди дійшли правильного висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» належним чином не обґрунтувало правомірність блокування карткового рахунку, відкритого на ім`я позивача, доказів на підтвердження наявності порушень позивачем вимог законодавства, за наслідками яких було заблоковано його картковий рахунок, не надало та, не зважаючи на неодноразові звернення позивача, не вчинило дій, направлених на розблокування карткового рахунку. Крім того, призупинення видаткових операцій діяло понад строки, встановленні чинним законодавством.

За змістом постанови від 04 вересня 2019 року у справі № 761/40546/16-ц (провадження № 61-37090св18) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії банку щодо блокування карткових рахунків позивачів більше ніж на 7 днів, тобто поза межами строків, зазначених у частинах першій-п`ятій статті 17 Закону № 1702-VІІ, є неправомірними та такими, що порушують права позивачів. Під час розгляду справи ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало суду доказів правомірності своїх дій з призупинення операцій за картковими рахунками позивачів, а також доказів порушення клієнтами умов використання електронного платіжного засобу. Доводи відповідача про правомірність блокування рахунків позивачів в силу їх використання для забезпечення інтересів третіх осіб не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки банком не доведено жодної з визначеної Законом підстави для обмеження позивача права клієнта розпоряджатися рахунком, в тому чисті і підстав для його блокування на період більший, ніж передбачено частинами першою-п`ятою статті 17 Закону № 1702-VІІ.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На виконання вказівок Верховного Суду в постанові від 29 червня 2022 року (провадження № 61-17666св21), а також з урахуванням вищевказаних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 235/5583/16-ц (провадження № 61-30301св18), від 04 вересня 2019 року у справі № 761/40546/16-ц (провадження № 61-37090св18), апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало суду доказів правомірності своїх дій з призупинення фінансових операцій за рахунками позивача.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтованого виходив з того, що починаючи з листопада 2014 року позивач неодноразово звертався до банку з відповідними заявами, однак відповідач в установлені законом строки не поновив проведення цих операцій, не звертався до правоохоронних органів з відповідними заявами, натомість в подальшому без достатньої на те правової підстави списав кошти позивача, розміщені ним на рахунках № НОМЕР_1 у сумі 69 197,38 грн, № НОМЕР_3 у сумі 10 917,40 доларів США, № НОМЕР_4 у сумі 2 718,64 доларів США, № НОМЕР_5 у сумі 13 409,20 грн, а з рахунку № НОМЕР_2 перерахував на виконання платіжного доручення державного виконавця від 23 березня 2017 року, за наявності поданої 03 квітня 2015 року заяви позивача про перерахування коштів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що до позовної заяви позивач надав лише два звернення до банку від 09 березня 2015 року та від 03 квітня 2015 року, однак ці звернення за жодних обставин не могли бути підставою для здійснення переказів з поточних/карткових рахунків позивача, не заслуговують на увагу, оскільки наявними в матеріалах справи листами підтверджується, що позивач неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами про розблокуванням цих банківських рахунків та поновлення платіжних операцій за ними, а також - про переведення грошових коштів з його рахунків безготівковим шляхом на рахунок в іншому банку. Крім того, зазначені доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про неправомірність дій відповідача щодо блокування рахунків позивача поза межами строків, зазначених у частинах першій-п`ятій статті 17 Закону № 1702-VІІ.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що з виписки по картці/рахунку НОМЕР_8 вбачається здійснення видаткових операцій як 11 листопада 2014 року, так і пізніше, є необґрунтованим, оскільки під час розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідач не заперечував факт блокування зазначеного рахунку і ці обставини підтверджуються листом від 23 березня 2017 року, в якому ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_1 про розірвання договорів і закриття рахунків на підставі статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та частини першої статті 10 Закону № 1702-VІІ.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 607/2905/18 тощо, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження апеляційним судом наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

При цьому в касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» не посилалося на неправильність наведеного апеляційним судом розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України, і правових підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович

Джерело: ЄДРСР 117555001

[ANTIRAID]

Це наша справа. Справа буда до цього вже два рази у Верховному суді і от за 8 років нам вдалось отримати остаточно рішення та повернути клієнту кошти. На жаль суди ігнорують Закон України Про захист прав споживачів, а якби цього не було, то банку було б не так вже просто зловживати і не повертати кошти.

Справа полягає у тому, що банк, заблокував кошти клієнта і не повертав їх. Поки шли суди зі стягнення коштів, з'явилось підроблене виконавче провадження і кошти були вкрадені, а залишок коштів банк просто залишив собі як плату за їх зберігання 25% від суми за місяць. І от нарешті ми довели неправомірність дій банку і стягнули всю суму з відсотками та врахування ст. 625 ЦК.

 

[Лев]

В 16.03.2024 в 17:00, ANTIRAID сказал:

Справа полягає у тому, що банк, заблокував кошти клієнта і не повертав їх. Поки шли суди зі стягнення коштів, з'явилось підроблене виконавче провадження і кошти були вкрадені, а залишок коштів банк просто залишив собі як плату за їх зберігання 25% від суми за місяць.

Банк наперед знав, що в далекому майбутньому з'явиться фальшиве ВП і тримав кошти для зловмисників? А чи не самі банкіри "посприяли" появі цього ВП?..