Постанова ВП ВС про можливість застосування неефективних способів захисту та неможливістю визнання нікчемними договорів укладених до 11.07.2014 на підставі ч.3 ст.38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 757/23249/17

провадження № 14-95цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Ткачука О. С.,

суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю.,

Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,

Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», про визнання недійсним іпотечного договору

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк» (далі - ПАТ «Старокиївський банк», банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Новокиївське» (далі - ТОВ «Новокиївське»), звернулося з позовом про визнання недійсним іпотечного договору.

2. Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 був акціонером та головою спостережної ради банку.

3. Згідно з попереднім договором від 19 грудня 2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 066 250,00 грн (еквівалент 250 000,00 дол. США) та зобов`язався продати йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 186,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 -3 загальною площею 161,90 кв. м. Згідно з додатковою угодою до попереднього договору строк повернення ОСОБА_2 грошей ОСОБА_1 подовжено до 10 червня 2014 року.

4. На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями до нього) банк згідно з договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрованим у реєстрі за № 91, передав в іпотеку ОСОБА_1 належну банку на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 -3, яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв. м, житловою площею 107,30 кв. м. Оціночна вартість квартири дорівнює ринковій та складає 4 738 845,76 грн.

5. На підставі постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 вересня 2014 року прийнято рішення № 92, яким з 18 вересня 2014 року запроваджена процедура ліквідації ПАТ «Старокиївський банк» та уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» призначено ОСОБА_7 .

6. Відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб забезпечено проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. За результатами перевірки були виявлені договори іпотеки, укладені ПАТ «Старокиївський банк», з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , який на момент їх укладення займав посаду голови спостережної ради ПАТ «Старокиївський Банк». При цьому договори, які б встановлювали зобов`язання ОСОБА_2 перед банком у зв`язку з укладенням таких договорів, відсутні. Договори іпотеки, укладені банком на забезпечення зобов`язань ОСОБА_2 відповідають критеріям нікчемності, передбаченим пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).

7. Спостережна рада ПАТ «Старокиївський банк» не приймала рішення стосовно укладення іпотечного договору, що не відповідає положенням статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» та статутних документів банку. Укладений договір іпотеки суперечить інтересам банку, оскільки надання гарантій чи поручительств банківською установою на безоплатній основі, без отримання прибутку суперечить статтям 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

8. При цьому ОСОБА_2 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і власником якого був банк.

9. Фактично відбувся продаж майна банку на користь ОСОБА_1 , а грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним з основних акціонерів та головою спостережної ради банку ОСОБА_2 на його особисті рахунки без подальшого перерахування на користь банку.

10. У заяві про зміну шляхом доповнення підстав позову, поданої до закінчення підготовчого засідання, позивач як на підставу недійсності оспорюваного правочину послався на те, що цей правочин був укладений неуповноваженою особою та з порушенням статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки голова правління ПАТ «Старокиївський банк» мав право вчиняти та підписувати відповідний правочин виключно за наявності рішення правління банку, до компетенції якого відповідно до підпункту 6 пункту 10.59 Статуту ПАТ «Старокиївський банк», затвердженого черговими загальними зборами акціонерів банку 25 квітня 2013 року, та погодженого Національним банком України 07 червня 2013 року (далі - Статут банку) входило вирішення питань, зокрема, щодо укладення міжбанківських та інших договорів. Ця вимога є загальновідомою і безпосередньо випливає з положень Статуту банку.

11. Прийняття рішення про укладення договорів є компетенцією правління банку, а голова правління лише підписує договори на підставі відповідного рішення правління.

12. Правління ПАТ «Старокиївський банк» не приймало рішення стосовно укладення спірного договору іпотеки та не погоджувало його укладення в подальшому, що є підставою для визнання цього правочину недійсним.

13. Посилаючись на зазначені обставини, позивач на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд визнати недійсним іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 (ОСОБА_1) та ПАТ «Старокиївський банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований у реєстрі за № 916.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

14. Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року позов ПАТ «Старокиївський банк» задоволено.

15. Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 (ОСОБА_1) та ПАТ «Старокиївський банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований у реєстрі за № 916.

16. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Старокиївський банк» судовий збір у розмірі 1 600 грн.

17. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір іпотеки відповідно до пунктів 1, 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час укладення такого правочину) містить ознаки нікчемного правочину, оскільки укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ «Старокиївський банк».

18. Спостережна рада ПАТ «Старокиївський банк» не приймала рішень щодо укладення оспорюваного договору іпотеки, що є порушенням статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» та статутних документів банку. Правління ПАТ «Старокиївський банк» також не приймало рішення про укладення спірного договору, що є порушенням статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства».

19. За особистим зобов`язанням ОСОБА_2 щодо продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_1 або повернення йому сум грошових коштів за попереднім договором банк поручився власним майном та передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт нерухомості за договором іпотеки, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла з 11липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).

20. Надання гарантій чи поручительств банківською установою на безоплатній основі, без отримання прибутку суперечить статтям 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

21. У результаті укладення договору іпотеки та попереднього договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 , відбувся перехід права власності на належне банку нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_3 ). При цьому ОСОБА_2 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і було власністю банку. Будь-які документи, які б підтверджували намір ОСОБА_2 придбати у банку майно з метою його подальшого перепродажу третім особам, відсутні.

22. Суд першої інстанції дійшов висновку про нікчемність спірного іпотечного договору разом з усіма його додатковими угодами.

23. Крім того, установивши, що на час укладення іпотечного договору третя особа ОСОБА_2 був одним з основних акціонерів банку та займав посаду голови спостережної ради, суд першої інстанції з посиланням на пункт 3 частини першої статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» дійшов висновку, що ОСОБА_2 був заінтересованою особою у вчиненні оспорюваного іпотечного договору в розумінні Закону України «Про акціонерні товариства». Таким чином, відбувся продаж майна банку на користь ОСОБА_1 , а грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним з основних акціонерів та головою наглядової ради банку ОСОБА_2 на його особисті рахунки без подальшого перерахування на користь банку.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

24. 16 жовтня 2019 року ухвалою Київського апеляційного суду, занесеною до журналу судового засідання та залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року, до участі у справі як правонаступника позивача -

ПАТ «Старокиївський банк» залучено ТОВ «Новокиївське».

25. Постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційні скарги ТОВ «Панамедікус» та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року залишено без змін.

26. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що для встановлення у судовому рішенні згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» нікчемності правочину, треба встановити волевиявлення учасників такого правочину. За відсутності такого волевиявлення такий правочин є недійсним згідно із загальними правилами статей 203, 215 ЦК України.

27. Апеляційний суд виходив з того, що недійсний правочин є нікчемним згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з моменту його укладення. Проте до моменту застосування вказаної норми права, потрібно встановити волевиявлення сторін. У разі відсутності волевиявлення в однієї зі сторін до моменту укладення такого правочину (момент підписання) застосуванню підлягають загальні правила статей 203, 215 ЦК України щодо недійсності правочину.

28. Установивши, що спірний договір іпотеки було укладено за відсутності рішення як спостережної ради, так і правління ПАТ «Старокиївький банк» на укладення спірного іпотечного договору, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог, оскільки на момент укладення такого правочину волевиявлення ПАТ «Старокиївський банк» не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29. У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

30. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях послались на статтю 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції від 04 липня 2014 року, тоді як оспорюваний договір іпотеки було укладено 23 квітня 2014 року. При цьому на момент укладення оспорюваного договору іпотеки (23 квітня 2014 року) діяла редакція цього Закону, згідно із частиною третьою статті 38 якої договори, зазначені в частині другій цієї статті (тобто статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), є нікчемними. Частина друга статті 38 указаного Закону на момент укладення оспорюваного договору іпотеки передбачала інші підстави нікчемності договорів, що укладались неплатоспроможним банком. Крім того, чинна на той момент редакція цієї норми встановлювала обов`язковим критерієм нікчемності договорів, укладених неплатоспроможним банком, те, що виконання таких договорів спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку.

31. Наведених норм матеріального закону у відповідній редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій не застосували, як і положень частини першої статті 215 ЦК України в частині недодержання вимог щодо відповідності правочину актам цивільного законодавства саме у момент вчинення такого правочину.

32. Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

33. Аналогічні висновки неодноразово формулював Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 604/1210/18, у якій наголошено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

34. Таким чином, суди неправильно застосували положення матеріального закону, а саме частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

35. Верховний Суд неодноразово висновував, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Такі ж висновки викладено постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц.

36. Крім того, суди неправильно застосували статтю 71 Закону України «Про акціонерні товариства». Суд дійшов висновку про те, що на час укладення іпотечного договору третя особа ОСОБА_2 був одним з основних акціонерів банку та займав посаду голови спостережної ради позивача, тому був заінтересованою особою у вчиненні позивачем оспорюваного іпотечного договору в розумінні Закону України «Про акціонерні товариства». Апеляційний суд у зазначеній частині рішення суду першої інстанції не змінив. Однак наведена норма закону не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_2 стосовно оспорюваного договору іпотеки не був заінтересованою особою: 1) не був стороною такого оспорюваного правочину (договору іпотеки) і не був членом виконавчого органу позивача як сторони оспорюваного договору іпотеки; 2) не отримував винагороду за вчинення оспорюваного договору іпотеки ні від банку (його посадових осіб), ні від відповідача як сторони оспорюваного правочину; 3) не придбавав майно внаслідок оспорюваного договору іпотеки; 4) не брав участі в оспорюваному правочині як представник або посередник.

37. Суди не дослідили Статут ПАТ «Старокиївський банк» та не встановили, чи необхідним було рішення правління банку для укладення головою правління оспорюваного договору іпотеки, та не послались на відповідні належні докази, на підставі яких було встановлено таку необхідність.

38. Суди не мотивували відхилення як доказу копії протоколу спостережної ради ПАТ «Старокиївський банк» № 10 від 14 квітня 2014 року, наданої представником третьої особи ОСОБА_2 , та не обґрунтували підстав, з яких примірник відповідного протоколу спостережної ради, наданий позивачем, має більшу доказову силу, ніж примірник, наданий представниками відповідача і третьої особи.

39. Таким чином, суди допустили порушення статей 89, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв`язку із чим дійшли неправильного висновку стосовно відсутності у посадових осіб позивача необхідного обсягу дієздатності для укладення від імені ПАТ «Старокиївський банк» оспорюваного договору іпотеки, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень по суті спору.

Відзиви на касаційну скаргу інших учасників справи

40. Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подавали.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

41. Згідно з попереднім договором від 19 грудня 2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 066 250,00 грн, що еквівалентно 250 000,00 дол. США, та зобов`язався продати йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 186,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 161,90 кв. м. За домовленістю сторін укладення та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься 25 січня2014 року.

42. Додатковою угодою до попереднього договору строк повернення ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_1 подовжено до 10 червня 2014 року.

43. На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями до нього) ПАТ «Старокиївський банк» на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрованого в реєстрі за № 91, передав в іпотеку ОСОБА_1 належну йому (банку) на праві власності квартиру АДРЕСА_3 , яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв. м, житловою площею 107,30 кв. м. За умовами договору іпотеки оціночна вартість квартири дорівнює ринковій та становить 4 738 845,76 грн.

44. На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 червня 2014 року № 365 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 червня 2014 року прийнято рішення № 50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський банк».

45. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський банк» призначено ОСОБА_7 , тимчасову адміністрацію запроваджено з 18 червня по 18 вересня 2014 року.

46. На підставі постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 вересня 2014 року прийнято рішення № 92, яким з 18 вересня 2014 року запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «Старокиївський банк».

47. Під час перевірки договорів (інших правочинів) були виявлені договори іпотеки, укладені ПАТ «Старокиївський банк» з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , який на той час займав посаду голови наглядової ради ПАТ «Старокиївський банк», що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (уредакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року). Договори, які б установлювали зобов`язання ОСОБА_2 перед банком у зв`язку з укладенням таких договорів іпотеки, відсутні.

48. Спостережна рада ПАТ «Старокиївський банк» не приймала рішення стосовно укладення іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року.

49. У ПАТ «Старокиївський банк» наявний оригінал протоколу спостережної ради цього банку № 10 від 14 квітня 2014 року з оригінальним підписом третьої особи ОСОБА_2 , який на момент підписання протоколу був головою спостережної ради ПАТ «Старокиївський банк». У вказаному протоколі розглянуто виключно одне питання - погодження ОСОБА_9 на посаду головного бухгалтера банку. Жодних інших питань у протоколі спостережної ради ПАТ «Старокиївський банк» № 10 від 14 квітня 2014 року не розглядалося і не значиться. Копія оригінального протоколу спостережної ради № 10 від 14 квітня 2014 року була додана представником банку до матеріалів справи. Суд першої інстанції оглянув оригінал протоколу в судовому засіданні.

50. 01 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернув стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Того ж дня відчужив цю квартиру ТОВ «Панамедікус».

51. 15 травня 2019 року між ПАТ «Старокиївський банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію та ТОВ «Новокиївське» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав щодо зазначеної вище квартири, що відрізняються від права власності. Договір купівлі-продажу майнових прав був укладений за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 17 квітня 2019 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції та підстави передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

52. Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

53. В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16, у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 604/1210/18, від 16 травня 2018 року у справі № 916/2872/16).

54. Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 757/23249/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/10006/19.

55. Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі;справу призначено до судового розгляду.

56. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 ЦПК України, зокрема для відступу від висновків, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19 та від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16, щодо можливості застосування положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до 11 липня 2014 року.

57. Зазначена підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що у практиці Касаційного господарського суду сформувався підхід, за яким норма, яка містить підстави нікчемності, має бути чинною на момент запровадження щодо банку тимчасової адміністрації. Тобто за змістом висновку Касаційного господарського суду, про відступ від якого поставлено питання, дія статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у будь-якій редакції) поширюється на правочини банку, укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, незалежно від того, яка редакція цієї статті була чинна на час вчинення правочинів банком.

58. Проте у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформувався підхід, за яким норма, яка містить підстави нікчемності, має бути чинною на момент вчинення правочину (постанови Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц, провадження № 61-7190св18, від 19 травня 2021 року у справі № 522/9536/18, провадження № 61-20409св19.

59. Отже, існує різна практика в судах різних юрисдикцій щодо застосування частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», коли при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах суди зробили протилежні висновків щодо визначення моменту для кваліфікації правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними, - залежно від моменту введення тимчасової адміністрації або моменту укладення договору (вчинення правочину).

60. На переконання колегії Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, без відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19 та від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16, стосовно застосування положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, який був укладений до 11 липня 2014 року, і який оспорюється в цій справі, неможливо правильно вирішити спір та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

61. На думку колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за наслідком відступу від зазначеного висновку Касаційного господарського суду у справах № 910/12044/19 та № 922/2250/16 необхідно сформулювати висновок так: оскільки нікчемність правочину має абсолютний ефект і діє щодо всіх, то розумна і обачна особа внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидної підстави для кваліфікації відповідного правочину як нікчемного. Норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова), має бути чинною на момент вчинення правочину. Якщо стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть застосовуватись для кваліфікації правочину як нікчемного.

62. Ухвалою від 23 листопада 2022 Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

63. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

64. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

65. За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

66. У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

67. Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

68. Захист цивільних прав та інтересів першочергово полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи було їх порушено або було необхідне їх правове визначення.

69. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

70. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

71. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

72. Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

73. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

74. Зі статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

75. При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 рокуу справі « Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

76. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

77. У справі, яка переглядається, позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки пред`явлено як із загальних підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, так і з посиланням на положення статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема з посиланням на те, що під час перевірки договорів (інших правочинів), проведеної відповідно до частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року), були виявлені договори іпотеки, укладені ПАТ «Старокиївський банк», з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 .

78. З метою формування висновків у цій справі та надання оцінки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права передусім необхідно надати відповідь на питання, яке поставлено перед Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, чи застосовуються положення частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до 11 липня 2014 року.

Щодо застосування частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема у питанні визначення правил дії в часі цієї норми в контексті застосування її критеріїв нікчемності до договору, який оспорюється і укладений до 11 липня 2014 року, тобто до внесення змін у цю норму

79. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

80. Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

81. У статті 38 цього Закону закріплено правовий механізм забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку. Одним з головних елементів цього механізму є виявлення Фондом так званих нікчемних правочинів, які були вчинені банком у підозрілий період, протягом одного року (або трьох років - щодо правочинів з пов`язаними особами) до дня запровадження тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку.

82. За результатами перевірки, здійсненої на підставі статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

83. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а згідно із законом. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

84. Вказана позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3556/17 (провадження № 12-304гс18).

85. Виявлення нікчемних правочинів за участю неплатоспроможного банку та застосування наслідків їх нікчемності не пов`язується законодавцем з їх виконанням.

86. Підстави нікчемності таких правочинів неплатоспроможного банку, вчиненого у підозрілий період, визначені в частині третій статті 38 Закону.

87. Стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI у редакції, що діяла з 20 квітня 2014 року і була чинною 23 квітня 2014 року (на момент укладення та нотаріального посвідчення спірного іпотечного договору), тобто виникнення спірних правовідносин), у частині другій передбачала, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

- договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

- договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

- договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

- договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

- господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

88. Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується (частина третя статті 38 Закону в зазначеній редакції).

89. 11 липня 2014 рокунабрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» від 04 липня 2014 року, яким внесено зміни, зокрема, до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

90. Відповідно до частин другої - четвертої статті 38 України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції цього Закону від 04 липня

2014 року) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

91. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

- банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

- банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

- банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

- банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

- банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

- банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

- банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

92. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

93. Порівняльний аналіз двох наведених редакцій Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчать про те, що у другій (пізнішій) редакції перелік підстав нікчемності договорів, що укладені неплатоспроможними банками, істотно розширено й уточнено.

94. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

95. У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

96. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

97. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

98. Згідно зі статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

99. Таким чином, надання зворотної дії в часі законам та нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

100. Усталеним у судовій практиці та цивільному праві є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

101. У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

102. Частинами першою, другою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

103. Тлумачення статті 215 ЦК України свідчить, що підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.

104. У Законі України від 04 липня 2014 року № 1586-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» Прикінцеві та перехідні положення не містять вказівки про зворотну дію в часі.

105. Складова, яка визначає підстави для кваліфікації правочинів неплатоспроможного банку нікчемними, відображена у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», редакції якої неодноразово змінювались.

106. Таким чином, частину третю cтатті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до 11 липня 2014 року, не може бути застосовано, оскільки закон, яким цю редакцію цієї частини було закріплено, не має зворотної дії у часі.

107. Для кваліфікації правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними слід враховувати ті підстави нікчемності, які містилися в імперативній нормі (статті 38 зазначеного вище Закону) на момент його вчинення. Норма, яка містить підстави нікчемності має бути чинною на момент вчинення правочину. Якщо редакція статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема її норми щодо критеріїв нікчемності, не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть бути застосовані для кваліфікації такого правочину як нікчемного.

108. З урахуванням наведених висновків Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного у пункті 8.5 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16, про те, що набрання чинності з 04 липня 2014 року змін, внесених у статтю 38 Закону не містить обмежень на поширення дії цієї норм на правочини, вчинені банком (щодо якого після вказаної дати запроваджена тимчасова адміністрація) до набрання чинності з 04 липня 2014 року вказаних змін, оскільки нікчемність правочину банку згідно із наведеною реакцією статті 38 Закону за передбачених в її частині третій підстав, пов`язується з фактом запровадження щодо банку тимчасової адміністрації в період дії цієї редакції статті 38 Закону.

109. Передаючи справу на розгляд Великої Падати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду також вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного в пункті 50 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19, у якому зазначено, що розірвання договору іпотеки при непогашеній заборгованості за кредитним договором свідчить про те, що банк безпідставно відмовився від власних майнових вимог до іпотекодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника, внаслідок чого договір про розірвання договору іпотеки від 27 червня 2014 року є нікчемним в силу зазначеної норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

110. Вказаний пункт не містить висновків щодо застосування частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема у питанні визначення правил дії в часі цієї норми в контексті застосування її критеріїв нікчемності до договору, який оспорюється й укладений до 11 липня 2014 року. Зазначеною постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу № 910/12044/19 передано на новий розгляд. За результатом нового розгляду Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 30 серпня 2022 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін. При цьому, застосовуючи положення статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суди використали підхід щодо незворотності дії цієї норми в часі, що узгоджується з висновками, викладеними вище.

111. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного у пункті 50 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19, про що ставила питання колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Щодо суті спору

112. У справі, яка переглядається, заявлено вимоги про визнання договору іпотеки недійсним.

113. На обґрунтування підстав недійсності, крім загальних підстав (статті 203, 215 ЦК України), позивач посилався на те, що під час перевірки договорів (інших правочинів) були виявлені договори іпотеки, що укладені ПАТ «Старокиївський банк» з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , який на той час займав посаду голови наглядової ради ПАТ «Старокиївський банк», що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).

114. За пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року) визнавались нікчемними правочини неплатоспроможного банку з тих підстав, що: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

115. Проте станом на момент укладення договору іпотеки 24 квітня 2014 року таких підстав нікчемності(на які посилався позивач), тобто прямих вказівок про нікчемність, стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містила.

116. Стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI у редакції, що діяла з 20 квітня 2014 року і була чинною 23 квітня 2014 року (на момент укладення іпотечного договору), у частині другій передбачала підставою нікчемності договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку, такий критерій, як укладення договорів, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

117. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду в цій справі щодо застосування частини третьої cтатті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до 11 липня 2014 року, посилання позивача на нікчемність договору іпотеки від 23 квітня 2014 року за критеріями, які визначені зазначеною нормою (чинною з 11 липня 2014 року) є безпідставними.

118. Посилання позивача на нікчемність правочину не підтвердились, а тому за наявності відповідних вимог позовної заяви підлягали перевірці підстави недійсності правочину, з яких пред`явлено позов.

119. Як зазначалось вище, позов пред`явлено саме про визнання недійсним договору іпотеки (статті 203, 215 ЦК України).

120. Посилання позивача у позові на те, що договір іпотеки від 24 квітня 2014 року відповідає критеріям нікчемності, не позбавляло позивача ставити питання про недійсність зазначеного договору із загальних підстав та доводити існування обставин, які свідчать про його недійсність на момент вчинення, тобто на загальних підставах спростовувати презумпцію правомірності правочину, що ним і зроблено.

121. У заяві про доповнення підстав позову, поданій до закінчення попереднього розгляду справи, як на підставу недійсності укладеного правочину позивач послався на його невідповідність статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства», частині третій статті 92 ЦК України, оскільки голова правління мав право діяти від імені банку, зокрема щодо компетенції на укладення такого правочину, виключно за наявності рішення правління банку, до компетенції якого відповідно до підпункту 6 пункту 10.59 Статуту банку входило вирішення питань про укладення договорів. Прийняття рішення про укладення договорів є компетенцією правління банку, а голова правління лише підписує договори на підставі відповідного рішення правління.

122. Позивач посилався на те, що правління ПАТ «Старокиївський банк» не приймало рішення стосовно укладення спірного договору іпотеки та не погоджувало його укладення в подальшому, що є підставою для визнання цього правочину недійсним.

123. Вимоги обґрунтовувались, зокрема, тим, що договір іпотеки укладено за відсутності рішення спостережної ради та правління банкупро згоду на його укладення, що свідчить про відсутність належного волевиявлення, а сам правочин порушує права банку, суперечить його інтересам, оскільки за цим договором надано майнову поруку на безоплатній основі за зобов`язанням ОСОБА_2 продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і власником якого був сам банк. Наслідком укладення цього договору стало відчуження майна банку на користь ОСОБА_1 ; при цьому грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним з основних акціонерів та головою наглядової ради банку ОСОБА_2 на його особисті рахунки без подальшого перерахування на користь банку.

124. Спірні правовідносини з огляду на предмет спору стосуються обов`язку сторін при укладенні спірного договору дотримуватися вимог, визначених статтею 203 ЦК України, необхідних для чинності правочину.

125. Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

126. Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

127. За приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

128. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

129. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

130. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16, Верховного Суду від 28 листопада 2019 у справі № 910/8357/18, від 17 червня 2020 року у справі № 910/12712/19, від 20 січня 2021 року у справі № 910/8992/19, від 16 березня 2021 року у справі № 910/3356/20, від 18 березня 2021 у справі № 916/325/20 тощо.

131. Вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договору недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

132. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

133. Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

134. Викладаючи обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги та правові підстави позову, позивач зазначав, що оспорюваний договір суперечить

статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства» та статутним документам банку, оскільки укладений за відсутності рішення правління банку, до компетенції якого за статутом входить прийняття рішення про укладення правочинів.

135. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

136. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України).

137. Цивільну дієздатність юридичної особи встановлено статтею 92 ЦК України, згідно із частиною першою якої юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

138. Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦКУкраїни).

139. Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

140. За змістом статті 154 ЦК України та статті 13 Закону України «Про акціонерні товариства» установчим документом акціонерного товариства є його статут, який повинен містити відомості, зокрема, про склад і компетенцію органів управління товариством і про порядок ухвалення ними рішень.

141. Відповідно до частини третьої статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства» виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор).

142. Згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства» на засіданні колегіального виконавчого органу ведеться протокол. Протокол засідання колегіального виконавчого органу підписується головуючим та надається за вимогою для ознайомлення члену колегіального виконавчого органу, члену наглядової ради або представнику профспілкового чи іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу.

143. Відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства», голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов`язкові для виконання всіма працівниками товариства.

144. У пункті 10.55 Статуту банку кількість членів Правління банку становить п`ять осіб.

145. Відповідно до пункту 10.58 Статуту банку правління вирішує всі питання діяльності банку, крім тих, які відносяться до компетенції загальних зборів акціонерів банку та спостережної ради банку.

146. Згідно із підпунктом 6 пункту 10.59 Статуту банку до компетенції правління банку віднесено вирішення питання здійснення операцій банку, укладання міжбанківських та інших договорів.

147. На засіданні правління банку ведеться протокол. Голова правління банку організовує ведення протоколів засідання правління (пункт 10.62 Статуту банку).

148. У підпунктах 1, 4, 5 пункту 10.64 Статуту банку передбачено, що голова правління банку має право, зокрема, підписувати договори та інші документи, без довіреності представляти інтереси банку та вчиняти від його імені юридичні дії в межах компетенції, визначеної цим Статутом, розпоряджатися коштами та майном банку в межах, визначених цим Статутом.

149. Таким чином, голова правління ПАТ «Старокиївський банк» є компетентним представником цього товариства, уповноваженим від його імені укладати і підписувати оспорюваний договір іпотеки, проте виключно за наявності рішення правління банку про укладення відповідного договору, що за положеннями підпункту 6 пункту 10.59 Статуту є компетенцією саме правління як колегіального органу.

150. Як установлено судами попередніх інстанцій, правління ПАТ «Старокиївський банк» не приймало рішення стосовно укладення спірного договору іпотеки і таке питання правлінням не розглядалось.

151. Оскільки голова правління ПАТ «Сатрокиївський банк» мав повноваження на підписання договорів від імені цього товариства (у тому числі оспорюваного договору), але не дотримався вимог до порядку вчинення правочину, зокрема його укладення за наявності рішення виконавчого органу товариства (правління), то цей правочин вважається вчиненим ним із перевищенням обсягу повноважень на здійснення правочину.

152. Особливістю правочинів, вчинених представником, полягають у тому, що вимоги щодо змісту правочину який укладається представником, визначаються крім норм законодавства самою особою, яку представляють, у повноваженнях представника.

153. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

154. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

155. Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

156. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

157. З огляду на приписи статей 92, 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені.

158. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

159. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13 (провадження № 14-153цс18).

160. У питанні обізнаності контрагента із повноваженнями особи, яка підписує договір, слід в тому числі виходити з того, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту товариства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (з таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 05 листопада 2019 року у справі № 908/2604/18, 20 лютого 2018 у справі № 906/100/17, 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17 та 26 лютого 2019 року у справі № 925/1453/16).

161. За установлених у цій справі обставин оспорюваний іпотечний договір від 23 квітня 2014 року від імені ПАТ «Старокиївський банк» (іпотекодавець) був підписаний головою правління ОСОБА_12 , який діяв на підставі Статуту, що безпосередньо викладено в умовах договору.

162. ОСОБА_1, як контрагент банку при укладенні договору був обізнаний з таким статутом у частині, яка стосується відповідних повноважень, а отже, не міг не знати про наявні обмеження повноважень представника на укладення договору, що мало відбуватись на підставі рішення правління, що прямо визначено статутом юридичної особи, а також що голова правління діє з перевищенням повноважень, проте підписав цей договір.

163. Відповідно до змісту статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням своїх повноважень та не схвалений у подальшому довірителем, є таким правочином, зміст якого безпосередньо суперечить імперативному правилу цієї статті, а отже, й не відповідає загальній вимозі чинності правочинів, передбаченій в частині першій статті 203 ЦК України.

164. Водночас, учасником правочину є сторона правочину. Повноваження представника спрямовані на реалізацію волі особи, яку він представляє. Якщо представник діє із перевищенням повноважень та його дії не отримують наступного схвалення особи, яку він представляє, слід вважати, що також має місце порушення частини третьої статті 203 ЦК України, оскільки правочин не відповідає вимогам, які встановлюються до вільного волевиявлення учасника правочину, а саме воля та волевиявлення є однією із визначальних засад під час здійснення будь-яких цивільно-правових дій.

165. Тобто дії представника в інтересах особи, яку він представляє з перевищенням повноважень, не ґрунтуються на волі особи, в інтересах якої він діяв.

166. За таких умов зміст договору не відповідає вимогам частин першої, третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

167. Саме з такими вимогами звернувся до суду з позовом позивач, і такий спосіб прямо передбачено ЦК України та є, за установлених у цій справі обставин належним, оскільки відновить порушене право позивача, зокрема договір іпотеки вважатиметься недійсним з моменту його вчинення.

168. Установивши, що спірний договір іпотеки укладено за відсутності рішення правління ПАТ «Старокиївський банк», до компетенції якого Статутом віднесено вирішення питань щодо укладення договорів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання такого правочину недійсним, оскільки його укладення не ґрунтувалось на волі ПАТ «Старокиївський банк» на передачу в іпотеку власного майна на забезпечення зобов`язаньіншої особи.

169. Укладення вказаного договору за відсутності рішення спостережної ради банку та посилання на статтю 71 Закону України «Про акціонерні товариства» за установлених у цій справі обставин не має значення, оскільки це стосується значних правочинів, а у цьому випадку оспорюваний договір таким не кваліфікувався. За таких же підстав вбачаються необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не мотивували відхилення як доказу копії протоколу спостережної ради банку, наданої представником ОСОБА_2 . При тому, що суд першої інстанції в судовому засіданні оглянув оригінал протоколу спостережної ради від 14 квітня 2014 року № 10, наданий представником банку, дав належну оцінку його змісту та виклав свої висновки щодо оцінки цього доказу в ухваленому судовому рішенні. Апеляційний суд під час розгляду справи перевіряв аналогічні доводи відповідача щодо наявності рішення спостережної ради з наданою згодою на укладення оспорюваного іпотечного договору та погодився з висновками суду першої інстанції, який врахував саме оригінал протоколу засідання спостережної ради, наданий банком.

170. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

171. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

172. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

173. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

174. За цих умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

175. За установлених у цій справі обставин, які свідчать про те, що оспорюваний договір іпотеки укладено з перевищенням представником повноважень, з дефектом волі власника переданого в іпотеку майна, є обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання його недійсним.

176. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110205561) у лютому 2021 року ТОВ «Новокиївське» (власник майнових прав на квартиру та правонаступник позивача у справі) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «Панамедікус» (до статутного капіталу якого ОСОБА_1 19 вересня2014 року передав квартиру) про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 .

177. Рішенням Господарського суду м. Києва від 24 травня 2021 року у справі № 910/2094/21 позов ТОВ «Новокиївське» задоволено. Визнано за ТОВ «Новокиївське» право власності на квартиру АДРЕСА_3 , та витребувано її із незаконного володіння ТОВ «Панамедікус».

178. Наведене рішення було оскаржено в апеляційному порядку та переглядалося апеляційним судом неодноразово, проте постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 квітня 2023 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 вересня 2022 року скасовано, а справу № 910/2094/21 передано на новий апеляційний розгляд.

179. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 серпня 2023 року скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 24 травня 2021 року та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог через пропуск позивачем позовної давності.

180. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 грудня 2023 року касаційну скаргу ТОВ «Новокиївське» залишено без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 серпня 2023 року (про відмову у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності) у справі № 910/2094/21 залишено без змін.

181. Таким чином, позивач скористався своїм правом на пред`явлення позову про визнання права власності на спірну квартиру та витребування її від останнього набувача, звернувшись у лютому 2021 році до суду господарської юрисдикції з відповідним позовом.

182. У зазначеній справі як на підстави витребування спірного нерухомого майна (квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ) у останнього набувача за статтею 388 ЦК України ТОВ «Новокиївське», як правонаступник ПАТ «Старокиївський банк» посилалось на те, що договір іпотеки щодо цього майна, укладений 23 квітня 2014 року між ПАТ «Старокиївський банк» як іпотекодавцем та ОСОБА_1 як іпотекодержателем, визнано рішенням суду недійсним, а тому ОСОБА_1 не набув права власності на майно в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

183. Судовими рішеннями, на які посилався позивач, є рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у справі 757/23349/17, яка є предметом цього перегляду. Тобто встановлення цими судовими рішеннями недійсності правочину стало підставою для пред`явлення позову про витребування нерухомого майна як такого, що вибуло із володіння власника без встановленої законом правової підстави та поза його волею.

184. Велика Палата Верховного Суду враховує існуючу сформовану практику щодо ефективності способу захисту, а також те, що застосований спосіб захисту права чи інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

185. Проте спір щодо недійсності іпотечного договору перебуває у суді з квітня 2017 року за ініційованим ще ПАТ «Старокиївський банк» позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 .

186. У справі, яка переглядається, вирішено вимоги про визнання договору іпотеки недійсним із загальних підстав, пред`явлення такої вимоги є правом позивача і спрямовано на встановлення недійсності правочину і відповідних наслідків. Цей спір вирішено між сторонами правочину, на підставі якого майно вибуло із власності банку, та спростована презумпція його правомірності.

187. У справі № 910/2094/21 про витребування майна у останнього набувача, яка розглядалась у порядку господарського судочинства, вирішувався спір між іншими сторонами, які є юридичними особами, а саме: позивачем ТОВ «Новокиївське» (власник майнових прав на квартиру та правонаступник позивача у справі) та відповідачем ТОВ «Панамедікус» (до статутного капіталу якого ОСОБА_1 19 вересня 2014 року передав квартиру).

188. У справі, яка переглядається, стороною оспорюваного іпотечного договору є фізична особа ОСОБА_1 , а отже, вимоги про недійсність такого правочину підвідомчі саме суду загальної юрисдикції, що у свою чергу унеможливлює спростування презумпції правомірності зазначеного правочину в рамках розгляду справи про витребування майна, який існує між юридичними особами, в суді господарської юрисдикції.

189. Визнання недійсним договору іпотеки за судовим рішенням у цій справі, спростовує презумпцію правомірності зазначеного правочину, що зокрема і спрямовано на захист порушеного права позивача і сприятиме його відновленню, а отже, за установлених у цій справі конкретних обставин і висновків такий спосіб є належним і ефективним.

190. Суди попередніх інстанцій по суті правильно вирішили спір та визнали оспорюваний договір іпотеки недійсним, проте частково помилились у підставах його недійсності, а також у своїх висновках у застосуванні положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема у питанні визначення правил дії в часі цієї норми та застосування визначених у ній критеріїв нікчемності до договору, який оспорюється у цій справі і укладений до 11 липня 2014 року, тобто до внесення змін у цю норму.

191. За таких обставин мотивувальні частини судових рішень слід змінити з урахуванням висновків, наведених у цій постанові.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

192. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

193. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

194. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

195. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково: рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду змінити в мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови, резолютивну частину залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

196. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

197. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

198. Оскільки Велика Палата Верховного Суду змінює рішення лише у частині мотивів за яких задоволено позов про визнання договору недійсним, то в такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК Українине проводиться.

Керуючись статтею 141, частиною першою статті 400, пунктами, 3, 4 частини першої статті 409, статтями 412, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року змінити в частині мотивів задоволення позову про визнання договору іпотеки недійсним, виклавши її в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Ткачук

Судді: О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. А. Воробйова С. О. Погрібний

М. І. Гриців О. В. Ступак

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

В. В. Король В. Ю. Уркевич

С. І. Кравченко Є. А. Усенко

О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

М. В. Мазур

Постанова оформлена суддею Воробйовою І. А. в порядку частини третьої статті 415 ЦПК України

Джерело: ЄДРСР 118137217

[ANTIRAID]

Коли мова йде про права фінансових спекулянтів та недобросовісних банків і ФГВФО випадкові люди готові не тільки натягувати сову на глобус, а й порвати її на дрібненькі шматочки та відступити від будь-чого аби вгодити. В цій справі у випадкових людей настало тимчасове просвітлення і вони встановили, що неефективний спосіб захисту, якщо так хоче позивач теж може бути.

Єдине так це хоч добре, що наруга над ст. 58 Конституції України не відбулась, але все підготували для наступного разу зазначивши, що якщо законом перебачать погіршення становища особи заднім числом, то це можна.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у цивільній справі № 757/23249/17-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новокиївське» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», про визнання недійсним іпотечного договору.

13 березня 2024 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, з правовими висновками якої не погоджуюсь і відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

Ухвалюючи рішення Велика Палата Верховного Суду не виконала поставлених перед касаційним судом завдань цивільного судочинства і залишила поза увагою вимоги процесуального закону в частині таких основних засад судочинства як обов`язковість судового рішення.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду постановила рішення, яке не має жодного практичного значення для сторін, не сприятиме захисту їх прав, свобод чи інтересів і не вирішує жодної юридичної проблеми у справі.

Натомість таке судове рішення не забезпечить виконання Верховним Судом свого завдання, визначеного статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині забезпечення єдності та сталості судової практики.

Правова позиція викладена у постанові суперечить десяткам попередніх рішень тієї ж Великої Палати, однак питання про відступ від попередньої судової практики не вирішено. Таким чином, за наявності вимог статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статей 2 і 18 ЦПК щодо обов`язковості судових рішень Верховного Суду, Велика Палата ухвалила рішення всупереч правовим позиціям самого суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на запобігання порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності лише в разі неможливості захисту позивачем його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 32)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання недійсними договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

У справі, що розглядається, спір фактично зводиться до відсутності права іпотеки. Водночас позивач та його правонаступник відповідних позовних вимог у цій справі не пред`являли. Визнання нікчемного, на переконання позивача, договору іпотеки недійсним не призведе до ефективного поновлення його прав, оскільки право власності на предмет іпотеки вже відчужено третій особі - ТОВ «Панамедікус». Вимог до цього товариства у межах цієї справи позивач не пред`явив.

Водночас позивач та його правонаступник відповідних позовних вимог у цій справі не пред`являли. Визнання нікчемного, на переконання позивача, договору іпотеки недійсним не призведе до ефективного поновлення його прав, оскільки право власності на предмет іпотеки вже відчужено третій особі - ТОВ «Панамедікус». Вимог до цього товариства у межах цієї справи позивач не пред`явив.

Натомість, як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110205561) у лютому 2021 року ТОВ «Новокиївське» (власник майнових прав на квартиру та правонаступник позивача у справі) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «Панамедікус» (до статутного капіталу якого 19 вересня 2014 року передано спірну квартиру) про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24 травня 2021 року у справі № 910/2094/21 позов ТОВ «Новокиївське» задоволено. Визнано за ТОВ «Новокиївське» право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувано її із незаконного володіння ТОВ «Панамедікус».

Наведене рішення було оскаржено в апеляційному порядку та переглядалося апеляційним судом неодноразово. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 серпня 2023 року, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2023 року, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 24 травня 2021 року та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Новокиївське» відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на пред`явлення належного позову про визнання права власності на спірну квартиру та витребування її від останнього набувача.

Отже, на мою думку, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі, яка перебувала на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду слід було скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Новокиївське», оскільки незалежно від задоволення його вимог про визнання іпотечного договору недійсним, його права на квартиру не будуть поновлені.

У той же час рішенням Великої Палати про визнання недійсним договору іпотеки у цій справі створюється лише ілюзія досягнення справедливого вирішення справи та хибним шляхом спрямовується судова практика в аналогічних спорах, реальне відновлення права власності у яких може бути досягнуте не поданням кількох безрезультатних позовів, а витребуванням майна на користь того у кого це майно було відібрано незаконним шляхом.

Суддя О. С. Ткачук

Джерело: ЄДРСР 118071718

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(збіжна)

судді Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю.

13 березня 2024 року

м. Київ

Справа № 757/23349/17

Провадження № 14-95цс22

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», про визнання недійсним іпотечного договору

Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. Обставини справи

1. У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк» (далі - ПАТ «Старокиївський банк», банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Новокиївське» (далі - ТОВ «Новокиївське»), звернулося з позовом про визнання недійсним іпотечного договору.

1. Позивач на підставі статей 203, 215 ЦК України просив суд визнати недійсним іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ПАТ «Старокиївський банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований у реєстрі за № 916.

2. Позов мотивував тим, що ОСОБА_3 був акціонером та головою наглядової ради банку.

3. Послався на те, що за попереднім договором від 19 грудня 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 2 066 250,00 грн (еквівалент 250 000,00 дол. США) та зобов`язався продати йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 186,5 кв. м у АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 161,90 кв. м. Згідно з додатковою угодою до попереднього договору строк повернення ОСОБА_3 грошей ОСОБА_1 подовжено до 10 червня 2014 року.

4. Зазначив, що на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями до нього) банк згідно з договором іпотеки, посвідченим23 квітня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. та зареєстрованим у реєстрі за № 91, передав в іпотеку ОСОБА_1 належну банку на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв. м, житловою площею 107,30 кв. м. Оціночна вартість квартири дорівнює ринковій та складає 4 738 845,76 грн.

5. Виходив з того, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) 17 вересня 2014 року прийнято рішення № 92, яким з 18 вересня 2014 року запроваджена процедура ліквідації ПАТ «Старокиївський банк» та уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» призначено Пантіну Л. О .

6. Підкреслив, що під час перевірки договорів (інших правочинів), проведеної відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», були виявлені договори іпотеки, укладені ПАТ «Старокиївський банк» з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 , який на той момент займав посаду голови наглядової ради ПАТ «Старокиївський банк», що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року). Договори, які б установлювали зобов`язання ОСОБА_3 перед банком у зв`язку з укладенням таких договорів іпотеки, відсутні.

7. Наполягав, що Спостережна рада ПАТ «Старокиївський банк» не приймала рішення стосовно укладення іпотечного договору, що суперечить положенням статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» та статутних документів банку. Укладений договір іпотеки суперечить інтересам банку, оскільки надання гарантій чи поручительств банківською установою на безоплатній основі, без отримання прибутку суперечить статтям 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

8. Проте ОСОБА_3 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і власником якого був банк.

9. Послався на те, що укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ «Старокиївський банк».

10. Зазначив, що фактично відбувся продаж майна банку на користь ОСОБА_1 ; при цьому грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним з основних акціонерів та головою наглядової ради банку ОСОБА_3 на його особисті рахунки, без подальшого перерахування на користь банку.

11. Заочним рішенням від 02 листопада 2018 року Печерський районний суд міста Києва позов ПАТ «Старокиївський банк» задовольнив.

Визнав недійсним іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ПАТ «Старокиївський банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований у реєстрі за № 916.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Старокиївський банк» судовий збір в розмірі 1 600,00 грн.

12. Місцевий суд рішення мотивував тим, що спірний договір іпотеки відповідно до пунктів 1, 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час укладення такого правочину) містить ознаки нікчемного правочину, оскільки укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ «Старокиївський банк».

13. Зазначив, що Спостережна рада ПАТ «Старокиївський банк» не приймала рішень щодо укладення оспорюваного договору іпотеки, що є порушенням статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» та статутних документів банку. Правління ПАТ «Старокиївський банк» також не приймало рішення про укладення спірного договору, що є порушенням статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства».

14. Послався на те, що за особистим зобов`язанням ОСОБА_3 щодо продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_1 або повернення йому сум грошових коштів за попереднім договором банк поручився власним майном та передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт нерухомості за договором іпотеки, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).

15. Дійшов висновку про те, що надання гарантій чи поручительств банківською установою на безоплатній основі, без отримання прибутку суперечить статтям 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

16. Виходив з того, що унаслідок укладення договору іпотеки та попереднього договору купівлі-продажу між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_3 , відбувся перехід права власності на належне банку нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_2 ).

При цьому ОСОБА_3 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і було власністю банку. Будь-які документи, які б підтверджували намір ОСОБА_3 придбати у банку майно з метою його подальшого перепродажу третім особам, відсутні.

17. Місцевий суд дійшов висновку про нікчемність спірного іпотечного договору разом з усіма його додатковими угодами.

18. Також, установивши, що на час укладення іпотечного договору, третя особа ОСОБА_3 був одним з основних акціонерів банку та займав посаду голови спостережної ради, суд першої інстанції з посиланням на пункт 3 частини першої статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» дійшов висновку, що ОСОБА_3 був заінтересованою особою у вчиненні оспорюваного іпотечного договору в розумінні цього Закону. Таким чином, відбувся продаж майна банку на користь ОСОБА_1 ; при цьому грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним із основних акціонерів та головою наглядової ради банку ОСОБА_3 на його особисті рахунки без подальшого перерахування на користь банку.

19. Постановоювід 19 серпня 2020 року Київський апеляційний суд апеляційні скарги ТОВ «Панамедікус» та ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року залишив без змін.

20. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що для встановлення у судовому рішенні згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» нікчемності правочину треба встановити волевиявлення учасників такого правочину. За відсутності такого волевиявлення цей правочин є недійсним згідно із загальними правилами статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

21. Зазначив, що недійсний правочин є нікчемним згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з часу його укладення. Проте до моменту застосування вказаної норми права потрібно встановити волевиявлення сторін. За відсутності волевиявлення в однієї зі сторін до моменту укладення такого правочину (момент підписання) застосуванню підлягають загальні правила статей 203, 215 ЦК України щодо недійсності правочину.

22. За висновками апеляційного суду, установивши, що спірний договір іпотеки було укладено за відсутності рішення як спостережної ради, так і правління ПАТ «Старокиївький банк» на укладення спірного іпотечного договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки на момент укладення такого правочину в ПАТ «Старокиївський банк» волевиявлення не було.

23. У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

24. Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

25. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 ЦПК України, зокрема для відступу від висновків, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19 та від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16, щодо можливості застосування положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до цієї дати.

26. Постановою від 13 березня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково.

27. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року змінила в частині мотивів задоволення позову про визнання договору іпотеки недійсним, виклавши її в редакції цієї постанови.

28. Решту рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року залишила без змін.

29. Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову тим, що частина друга статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, що діяла з 20 квітня 2014 року і була чинною 23 квітня 2014 року (на момент укладення та нотаріального посвідчення спірного іпотечного договору, тобто виникнення спірних правовідносин), передбачала, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв: договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

30. Зазначила, що договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується (частина третя статті 38 Закону в зазначеній редакції).

31. Послалася на те, що 11 липня 2014 року набрав чинності Закон України від 04 липня 2014 року № 1586-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи», яким внесено зміни, зокрема, до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

32. Виходила з того, що відповідно до частин другої - четвертої статті 38 України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції цього Закону від 04 липня 2014 року) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

33. Звернула увагу на те, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без установлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

34. Дійшла висновку що частину третю cтатті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до цієї дати, застосовувати не можна, оскільки закон, яким відповідну редакцію цієї норми було закріплено, не має зворотної дії у часі.

35. Виходила з того, що для кваліфікації правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними слід враховувати ті підстави нікчемності, які містилися в імперативній нормі (статті 38 зазначеного вище Закону) на момент їх вчинення. Норма, яка містить підстави нікчемності, має бути чинною на момент вчинення правочину. Якщо редакція статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема її норми щодо критеріїв нікчемності, не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можна застосовувати для кваліфікації такого правочину як нікчемного.

36. Дійшла висновку про те, що станом на момент укладення договору іпотеки 24 квітня 2014 року таких підстав нікчемності (на які посилався позивач), тобто прямих вказівок про нікчемність, стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містила.

37. Зазначила, що частина друга статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, що діяла з 20 квітня 2014 року і була чинною 23 квітня 2014 року (на момент укладення іпотечного договору), передбачала підставою нікчемності договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку, такий критерій, як укладення договорів, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

38. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду в цій справі щодо застосування частини третьої cтатті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до цієї дати, посилання позивача на нікчемність договору іпотеки від 23 квітня 2014 року за критеріями, які визначені зазначеною нормою (чинною з 11 липня 2014 року), є безпідставними.

39. Вважала, що посилання позивача на нікчемність правочину не підтвердились, тому за наявності відповідних вимог позовної заяви потрібно було перевірити підстави недійсності правочину, з яких пред`явлено позов.

40. Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що голова правління ПАТ «Старокиївський банк» є компетентним представником цього товариства, уповноваженим від його імені укладати і підписувати оспорюваний договір іпотеки, проте виключно за наявності рішення правління банку про укладення відповідного договору, що за положеннями підпункту 6 пункту 10.59 статуту є компетенцією саме правління як колегіального органу.

41. Виходила з того, що суди попередніх інстанцій вірно встановили, що правління ПАТ «Старокиївський банк» не приймало рішення стосовно укладення спірного договору іпотеки і не розглядало такого питання.

42. Зазначила, що оскільки голова правління ПАТ «Старокиївський банк» мав повноваження на підписання договорів від імені цього товариства (у тому числі оспорюваного договору), але не дотримався вимог до порядку вчинення правочину, зокрема його укладення за наявності рішення виконавчого органу товариства (правління), то цей правочин вважається вчиненим із перевищенням обсягу повноважень на здійснення правочину.

43. Дійшла висновку про те, що спірний договір іпотеки уклали за відсутності рішення правління ПАТ «Старокиївський банк», до компетенції якого статутом віднесено вирішення питань щодо укладення договорів, отже суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання такого правочину недійсним, оскільки його укладення не ґрунтувалось на волі ПАТ «Старокиївський банк» на передачу в іпотеку власного майна для забезпечення зобов`язань іншої особи.

44. Вважає, що укладення цього договору за відсутності рішення спостережної ради банку та посилання на статтю 71 Закону України «Про акціонерні товариства» за установлених у цій справі обставин не має значення, оскільки це стосується значних правочинів, а в цьому випадку оспорюваний договір таким не кваліфікувався. З таких же підстав вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не мотивували відхилення як доказу копії протоколу спостережної ради банку, наданої представником ОСОБА_3 . Натомість суд першої інстанції в судовому засіданні оглянув оригінал протоколу спостережної ради від 14 квітня 2014 року № 10, наданий представником банку, дав належну оцінку його змісту та виклав свої висновки щодо оцінки цього доказу в ухваленому судовому рішенні. Апеляційний суд під час розгляду справи перевіряв аналогічні доводи відповідача щодо наявності рішення спостережної ради з наданою згодою на укладення оспорюваного іпотечного договору та погодився з висновками суду першої інстанції, який врахував саме оригінал протоколу засідання спостережної ради, наданий банком.

45. Виходила з того, що за установлених у цій справі обставин, які свідчать про те, що оспорюваний договір іпотеки укладено з перевищенням представником повноважень, з дефектом волі власника переданого в іпотеку майна, є обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання цього договору недійсним.

46. Зазначила, що у справі № 910/2094/21 про витребування майна в останнього набувача, яка розглядалась у порядку господарського судочинства, вирішувався спір між іншими сторонами, які є юридичними особами, а саме: позивачем - ТОВ «Новокиївське» (власник майнових прав на квартиру та правонаступник позивача у справі) та відповідачем - ТОВ «Панамедікус» (до статутного капіталу якого ОСОБА_1 19 вересня 2014 року передав квартиру).

47. Дійшла висновку, що у справі, яка переглядається, стороною оспореного іпотечного договору є фізична особа ОСОБА_1, а отже, вимоги про недійсність такого правочину підвідомчі саме суду загальної юрисдикції, що у свою чергу унеможливлює спростування презумпції правомірності зазначеного правочину в межах розгляду спору про витребування майна, який існує між юридичними особами, в суді господарської юрисдикції.

48. Послалася на те, що визнання недійсним договору іпотеки за судовим рішенням у цій справі спростовує презумпцію правомірності зазначеного правочину, що зокрема і спрямовано на захист порушеного права позивача і сприятиме його відновленню, а отже, за установлених у цій справі конкретних обставин і висновків такий спосіб є належним і ефективним.

49. Виходила з того, що суди попередніх інстанцій по суті правильно вирішили спір та визнали оспорений договір іпотеки недійсним, проте частково помилились у підставах його недійсності, а також у своїх висновках щодо застосування положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема у питанні визначення правил дії в часі цієї норми та застосування визначених у ній критеріїв нікчемності до договору, який оспорюється у цій справі і укладений до 11 липня 2014 року, тобто до внесення змін до цієї норми.

ІІ. Зміст окремої думки

50. З постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся в частині застосування статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

51. Відповідно до частин другої, третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на час укладення (02 липня 2014 року) договору про розірвання іпотечного договору (редакція була чинна до 11 липня 2014 року), протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком. Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.

52. За частинами другою, третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

😎 банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

53. Виходячи зі статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» предметом його регулювання є фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

54. Цей Закон є спеціальним, екстраординарним, тому з огляду на пункт 8 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

55. Метою прийняття такого екстраординарного Закону був ефективний захист інтересів вкладників.

56. На відміну від статей 219-235 ЦК України, стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регулює не правила укладення правочинів на час їх вчинення, а повноваження уповноваженої особи у правовідносинах щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втраті майна та збиткам банку на час їх застосування.

57. Зокрема, з огляду на частину другу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом дії тимчасової адміністрації та/або процедури ліквідації Фонд здійснює перевірку правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року, а правочинів, вчинених (укладених) банком з пов`язаними особами, та/або в інтересах пов`язаних осіб, та/або на їх користь, - протягом трьох років до дня запровадження тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або процедури ліквідації банку.

58. Отже, у справі не йдеться про ретроспективну дію норми права в часі, оскільки визначальним для нікчемності правочину є не додержання вимог закону на час укладення правочину, а його зміст та строк вчинення до дати запровадження тимчасової адміністрації або процедури ліквідації банку, які оцінюються на час запровадження тимчасової адміністрації.

59. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

60. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

61. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

62. Таким чином, з урахуванням вимог частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

63. Отже, у вказаній нормі міститься пряма вказівка про застосування цієї редакції Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в частині підстав нікчемності правочинів (частина третя статті 38) до правочинів, які вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

Суддя С. Ю. Мартєв

Джерело: ЄДРСР 118393667

[ANTIRAID]

Окрема думка

суддів К. М. Пількова, С. О. Погрібного, І. В. Ткача до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17

У цій справі суди задовольнили позов ПАТ «Старокиївський банк» (далі - Банк), правонаступником якого є ТОВ «Новокиївське» до ОСОБА_1 і визнали недійсним іпотечний договір, укладений 23.04.2014 між ОСОБА_2 та Банком (далі - Договір іпотеки).

Позов ґрунтувався на тому, що Договір іпотеки укладено за відсутності рішення спостережної ради та правління Банкупро згоду на його укладення, що свідчить про відсутність належного волевиявлення, а сам правочин порушує права Банку, суперечить його інтересам, оскільки за цим договором надано майнову поруку на безоплатній основі за зобов`язанням ОСОБА_3 продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і власником якого був сам Банк. Наслідком укладення цього договору стало відчуження майна Банку на користь ОСОБА_1 ; при цьому грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним з основних акціонерів та головою наглядової ради Банку ОСОБА_4 на його особисті рахунки без подальшого переказу на користь Банку.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 13.03.2024 частково задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - Скаржник), змінила рішення Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2018 та постанову Київського апеляційного суду від 19.08.2020 в частині мотивів задоволення позову про визнання Договору іпотеки недійсним, виклавши їх в редакції своєї постанови.

Велика Палата виснувала, що у справі встановлені обставини, які дозволили дійти висновку про існування підстав для визнання Договору іпотеки недійсним, оскільки його укладено за відсутності рішення правління Банку, до компетенції якого статутом Банку віднесено вирішення питань щодо укладення договорів, тобто суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання такого правочину недійсним, оскільки його укладення не ґрунтувалось на волі Банку на передачу в іпотеку власного майна на забезпечення зобов`язаньіншої особи.

Частково не погоджуємось з висновками і рішенням Великої Палати, нижче викладаємо мотиви незгоди.

Вважаємо в цілому правильним висновок Великої Палати про те, що для кваліфікації правочинів неплатоспроможного банку як нікчемних слід враховувати ті підстави нікчемності, які містилися в імперативній нормі (статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») на момент його вчинення. Норма, яка містить підстави нікчемності має бути чинною на момент вчинення правочину. Якщо редакція статті 38 цього Закону, зокрема її норми щодо критеріїв нікчемності, не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть бути застосовані для кваліфікації такого правочину як нікчемного.

Отже, частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11.07.2014, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до 11.07.2014, не може бути застосовано, оскільки закон, яким цю редакцію цієї частини було закріплено, не має зворотної дії у часі.

Велика Палата також правильно зауважила, що у цій справі позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки пред`явлено як із загальних підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, так і з посиланням на положення статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Дійшовши висновку про незастосовність до правочину, укладеного до набрання чинності законом, яким у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, які правочини є нікчемними, цих норм, Велика Палата однак дійшла передчасного висновку про існування підстав для задоволення позову про визнання Договору іпотеки недійсним з інших підстав.

Так, Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки за доводами касаційної скарги суди першої та апеляційної інстанції порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, що суди не дослідили зібрані у справі докази та застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Скаржник послідовно в апеляційній (т. 3, а. с. 199) та касаційній скаргах вказував на те, що суди не взяли до уваги копію протоколу № 10 засідання спостережної ради Банку з рішенням ради про схвалення Договору іпотеки, яка одержана ним зі справи приватного нотаріуса, що посвідчував спірний договір. При цьому Скаржник посилався на норми Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який передбачає, що нотаріус при вчиненні нотаріальної дії перевіряє обсяг цивільної дієздатності осіб, зокрема перевіряє повноваження посадових осіб при вчиненні правочинів. Копію протоколу № 10 засідання спостережної ради Банку Скаржник надав до матеріалів справи (т. 2, а. с. 141; т. 3, а. с. 78, 157).

Пославшись на те, що суд першої інстанції оглянув оригінал протоколу, наданий представником Банку, який рішення про схвалення Договору іпотеки не містив, суд апеляційної інстанції і Велика Палата залишили без відповіді ключовий довід Скаржника. Адже надана Скаржником копія протоколу з матеріалів нотаріальної справи з відповідними поясненнями і посиланням на те, що, оскільки цей протокол був у матеріалах справи нотаріуса, то саме він був використаний на підтвердження повноважень представника Банку при укладенні Договору іпотеки, потребувало дослідження цього доказу. Суди ж його відхилили, пославшись лише на те, що Банк надав протокол з іншим змістом.

Вважаємо нерелевантним посилання Великої Палати на те, що правочин у цій справі не є значним у термінах Закону України «Про акціонерні товариства», як обґрунтування Великою Палатою правильності відхилення судами як доказу копії протоколу засідання спостережної ради Банку з матеріалів справ нотаріуса.

Велика Палата, виснуючи про те, що голова правління Банку не мав повноважень укладати Договір іпотеки, виходила суто з того, що про укладення цього договору правління як виконавчий орган Банку не приймало рішення. Однак Скаржник послідовно посилався на те, що спостережна рада Банку надала згоду на укладення цього правочину.

Згідно з частинами першою - третьою статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства» виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

При цьому відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про акціонерні товариства» наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

З огляду на ці положення Закону України «Про акціонерні товариства» і доводи Скаржника про не дослідження судами ключового доказу - копії протоколу спостережної ради Банку з матеріалів справи нотаріуса, який посвідчував Договір іпотеки, що, за твердженнями Скаржника, підтверджує надання згоди на укладення договору спостережною радою Банку, вважаємо передчасними висновки Великої Палати про те, що у цій справі існували підстави для визнання Договору іпотеки недійсним як укладеного без згоди уповноваженого органу Банку, а отже з перевищенням повноважень голови правління як представника.

Вважаємо, що Велика Палата мала скасувати прийняті у справі рішення судів та передати справу на новий розгляд для дослідження ключового доказу, на який посилався Скаржник.

У зв`язку з цим також вважаємо, що оскільки висновки Великої Палати про те, що голова правління діяв з перевищеннями повноважень, укладаючи Договір іпотеки, є передчасними, Велика Палата мала утриматись від формулювання висновків стосовно того, які правові наслідки мають такі дії представника в контексті застосування частин першої, третьої статті 203, частини першої статті 215 та статті 241ЦК України.

Судді К. М. Пільков

С. О. Погрібний

І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 118520075