Постанова ВП ВС про підвищення пенсії особі яка проживає на території гарантованого добровільного відселення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 240/19227/21

Провадження № 11-18апп24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Усенко Є. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 240/19227/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 (суддя Черняхович І. Е.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 (головуючий суддя Залімський І. Г., судді Мацький Є. М., Сушко О. О.),

У С Т А Н О В И Л А:

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1.1. ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо ненарахування та невиплати їй ( ОСОБА_1 ) з 07.01.2020 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII);

- зобов`язати ГУ ПФУ здійснити з 07.01.2020 нарахування та виплату їй щомісячного підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

1.2. На обґрунтування позову позивачка вказує, що вона має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи першої категорії, проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106 (далі - Перелік № 106), віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, не працює, є пенсіонеркою та до 01.01.2015 отримувала щомісячне підвищення до пенсії, встановлене частиною другою статті 39 Закону № 796-XII. З 01.01.2015 виплата підвищення до пенсії була припинена на підставі Закону України від 28.12.2014 № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів» (далі - Закон № 76-VІІІ), яким стаття 39 була виключена із Закону № 796-XII.

1.3. Позивачка зазначає, що після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018, яким відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII, відповідач повинен був відновити нарахування та виплату їй підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Однак відповідач відмовив їй у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії. У відповідь на її заяву про нарахування та підвищення пенсії ГУ ПФУ в листі від 26.04.2021 безпідставно зазначило, що відновлена Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 частина друга статті 39 Закону № 796-XII не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

2. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 18.02.2022 залишив без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виплати щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, за період з 07.01.2020 по 13.01.2021 у зв`язку з пропуском позивачкою строку звернення до адміністративного суду, а рішенням від 18.02.2022, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022, задовольнив позов ОСОБА_1 :

- визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо ненарахування та невиплати позивачці з 14.01.2021 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII;

- зобов`язав ГУ ПФУ здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 14.01.2021 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

2.2. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивачки на отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат як непрацюючої пенсіонерки, яка проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. ГУ ПФУ подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) касаційну скаргу на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та відмовити в задоволенні позову.

3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми статті 39 Закону № 796-XII, у зв`язку із чим дійшли неправильного висновку, що позивачка має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі, визначеному цією статтею.

3.3. ГУ ПФУ зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково визнали, що ця справа (№ 240/19227/21) відповідає ознакам типової щодо зразкової справи № 240/4937/18, та безпідставно керувалися висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм статті 39 Закону № 796-XII в ухваленій у зазначеній зразковій справі постанові від 18.03.2020. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, зокрема, що позивач повинен проживати на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас АДРЕСА_1 - це територія, що раніше входила до меж селища Мирний Коростенського району Житомирської області, яке відповідно до Переліку № 106 віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю. Законом № 76-VIIІ (набрав чинності з 01.01.2015) виключено абзац п`ятий частини другої статті 2 (визначення зони посиленого радіоекологічного контролю) Закону України від 27.02.1991 № 791а-XII «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а-XII) та статтю 2 (визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій), статтю 23 (компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4) Закону № 796-ХІІ.

3.4. Відповідно до доводів ГУ ПФУ позивачка як особа, яка не проживає на території радіоактивного забруднення, права на підвищення пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат не має.

4. Позиція позивачки щодо касаційної скарги відповідача

4.1. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу ГУ ПФУ не погоджується з наведеними в ній доводами, стверджує про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просить касаційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну. Зокрема, позивачка доводить, що суди попередніх інстанцій правильно визнали справу № 240/19227/21 типовою щодо зразкової справи № 240/4937/18, а відтак обґрунтовано керувалися висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.03.2020, у тому числі й щодо застосування норм статті 39 Закону № 796-XII в редакції, чинній до 01.01.2015, дія якої відновлена Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.

5. Рух касаційної скарги

5.1. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 28.11.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ПФУ, а ухвалою від 17.01.2024 справу № 240/19227/21 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

5.2. Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд виходив з того, що спірні в цій справі правовідносини містять виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики за цією категорією справ, а саме питання щодо розрахункової величини для визначення розміру підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, передбаченого частиною другою статті 39 Закону № 796-XII.

5.3. Касаційний адміністративний суд зазначив, що статтею 39 Закону № 796-XII (у редакції Закону № 230/96-ВР, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018), установлено розрахункову величину для обрахунку розміру соціальних виплат (доплати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, стипендій студентам, які там навчаються), а саме мінімальну заробітну плату. Водночас наразі поряд з нормою статті 39 Закону № 796-XII діють положення Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

5.4. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду визнала за необхідне звернутися до Великої Палати Верховного Суду задля вирішення питання, чи застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які мають право на таке підвищення відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-XII.

5.5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15.02.2024 прийняла справу № 240/19227/21 до розгляду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 346 КАС, та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

5.6. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15.02.2024 дійшла висновку, що наразі існує виключна правова проблема стосовно того, чи може прирівнюватись підвищення (доплата) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, до інших виплат, на які не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIІI.

5.7. Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.8. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС).

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду

6.1. Велика Палата Верховного Суду, перевіривши обґрунтованість наведених у касаційній скарзі та відзиві на неї доводів та вирішуючи питання щодо застосування норм права відповідно до сформульованої Касаційним адміністративним судом виключної правової проблеми, дійшла таких висновків.

6.2. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи першої категорії, не працює, є пенсіонеркою та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

6.3. До 01.01.2015 позивачка отримувала щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, що проживає на території радіоактивного забруднення, згідно зі статтею 39 Закону № 796-XII. З 01.01.2015 виплату такого підвищення позивачці було припинено у зв`язку із внесенням змін до Закону № 796-XII Законом № 76-VIII, яким, зокрема, статтю 39 Закону № 796-XII було виключено.

6.4. 17.07.2018 Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 вказані зміни до Закону № 796-ХІІ було визнано неконституційними, у зв`язку із чим ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою, в якій просила повідомити, чи відновлено їй підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.

6.5. Листом від 26.04.2021 ГУ ПФУ повідомило позивачці, що відновлена Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 частина друга статті 39 Закону № 796-XII не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення.

6.6. Позивачка вважає, що ГУ ПФУ протиправно не виплачує їй щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, передбачене статтею 39 Закону № 796-XII.

6.7. Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

6.8. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частини перша - третя зазначеної статті).

6.9. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

6.10. Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частини друга, третя статті 46 Конституції України).

6.11. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.

6.12. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).

6.13. 1 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.

6.14. У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

6.15. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

6.16. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

6.17. У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.

6.18. Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.

6.19. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.

6.20. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

6.21. 06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.

6.22. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).

6.23. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

6.24. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

6.25. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

6.26. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].

6.27. Велика Палата Верховного Суду керується тим, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія) (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20 (пункт 40), від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20 (пункт 30)).

6.28. Згідно із частиною першою статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

6.29. Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

6.30. Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4/зп у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

6.31. З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.

6.32. Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

6.33. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

6.34. Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

6.35. Суб`єктивне право ОСОБА_1 на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.

6.36. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

6.37. Таким чином, ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

6.38. Застосовуючи норми статті 39 Закону № 796-ХІІ при вирішенні цього спору, Велика Палата Верховного Суду перевірила довід ГУ ПФУ в касаційній скарзі стосовно того, чи проживає позивачка на території радіоактивного забруднення.

6.39. ГУ ПФУ не заперечує, що позивачка проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з Переліком № 106 (пункт 3: зона гарантованого добровільного відселення, Коростенський район, Житомирська область), місто Коростень Коростенського району Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, яка, у свою чергу, відповідно до статті 2 Закону № 791а-XII є однією з категорій зон радіоактивно забруднених територій.

6.40. Посилання відповідача на те, що в минулому АДРЕСА_1 відносилась до селища Мирний, не має значення для вирішення справи у зв`язку з тим, що селище Мирний включено в межі міста Коростень Житомирської області на підставі Постанови Верховної Ради України від 13.07.2000 № 1915-ІІІ «Про зміну меж міста Коростень Житомирської області», тобто станом на момент виникнення і тривання спірних відносин позивачка проживала саме на АДРЕСА_1.

6.41. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, однак внаслідок неправильного застосування (незастосування) статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) та пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII дійшли помилкового висновку щодо розміру підвищення до пенсії, на який позивачка має право.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.2. Згідно із частиною першою статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя цієї статті).

7.3. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання щодо розміру підвищення пенсії позивачки неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, то рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 підлягають скасуванню у відповідній частині з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 частково.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 14.01.2021 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік, ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 14.01.2021 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка Є. А. Усенко

Судді: О. О. Банасько В. В. Король

О. Л. Булейко О. В. Кривенда

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. А. Воробйова О. В. Ступак

М. І. Гриців І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 118297146

[ANTIRAID]

Велика палата вирішила не дотриматись норм Конституції України та обмежити рівень пенсії незаконно встановленою розрахунковою величиною. Суд зазначив:

6.17. У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.

6.18. Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.

6.19. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.

6.32. Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Гриціва М. І.у справі № 240/19227/21(провадження № 11-18апп24) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, касаційне провадження в якій відкрите за касаційною скаргою ГУ ПФУ на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ГУ ПФУ, у якому просила визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ з ненарахування із 07 січня 2020 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII), та невиплату їй ( ОСОБА_1 ) цього підвищення до пенсії; зобов`язати ГУ ПФУ здійснити із 07 січня 2020 року нарахування та виплату їй щомісячного підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796?XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, установленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

2. Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 лютого 2022 року залишив без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 про виплату щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, за період із 07 січня 2020 року по 13 січня 2021 року у зв`язку з пропуском позивачкою строку звернення до адміністративного суду, а рішенням від 18 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року, задовольнив ці позовні вимоги. Ці суди визнали протиправною бездіяльність ГУ ПФУ з ненарахування та невиплати позивачці із 14 січня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII; зобов`язали ГУ ПФУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 із 14 січня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, установленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

3. ГУ ПФУ подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій, у якій з посиланням на неправильне застосування цими судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати зазначені судові рішення та відмовити в задоволенні позову.

4. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 28 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ПФУ для того, щоб з`ясувати правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій правил статті 39 Закону № 796-XII; перевірити правильність застосування судами попередніх інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата), викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18; перевірити необхідність формування Верховним Судом правового висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Касаційний адміністративний суд також зазначив, що перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку у цій справі може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 17 січня 2024 року цей суд передав справу № 240/19227/21 на розгляд Великої Палати на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

5. Велика Палата ухвалою від 15 лютого 2024 року прийняла справу № 240/19227/21 до розгляду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 346 КАС України, та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

За результатами розгляду касаційної скарги 04 квітня 2024 року Велика Палата задовольнила частково касаційну скаргу ГУ ПФУ:

- рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року скасувала в частині задоволення позову ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ ПФУ здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 із 14 січня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік, ухвалила в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог;

- зобов`язала ГУ ПФУ здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 із 14 січня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.

У решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року залишила без змін.

6. Не оспорюючи висновків Великої Палати щодо суті спору, однак повертаючись до підставовості прийняття до розгляду Касаційним адміністративним судом цієї справи, відповідно до частини третьої статті 34 КАС України вважаю за необхідне зазначити таке.

За приписами пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Цей принцип конкретизований у правилах частини першої статті 13 і частини першої статті 328 КАС України, згідно з якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження в касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.

Тому, вирішуючи питання про прийнятність касаційної скарги, Верховний Суд насамперед має з`ясувати, чи належить справа, в якій подається касаційна скарга, за своїми ознаками до тих справ, судові рішення в яких можуть оскаржуватися у касаційному порядку.

Законодавець у КАС України встановив диференційований (розрізнений) підхід до визначення категорій справ, які належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, за критерієм їхньої складності, виокремивши з-поміж них справи незначної складності, для яких з огляду на їхні змістові ознаки встановлений особливий порядок судового розгляду, зокрема й щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, ухвалених у таких справах.

За приписами пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначна справа) вважається адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

У частині шостій статті 12 КАС України закріплений перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положення пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України передбачають, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

7. Спір у цій справі виник через дії компетентного органу щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 із 07 січня 2020 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII. І тому з огляду на те що предметом спору є дії суб`єкта владних повноважень щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії, ця справа є справою незначної складності відповідно до вимог пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України.

Водночас за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Буквальне тлумачення правил зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Означені критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення хиб (недоліків) судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 39 Закону № 796-XII, у зв`язку із чим дійшли помилкових висновків про наявність у позивачки як особи, що проживає на території радіоактивного забруднення, права на отримання пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 цього Закону.

Управління також наголошує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа має виняткове значення для скаржника та становить значний суспільний інтерес, оскільки стосується виплати пенсії особам, які відносяться до категорії громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Натомість ці обставини та аргументи не є підставою для касаційного перегляду справи незначної складності. Скаржник не обґрунтував у касаційній скарзі того, чи стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; чи був скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; чи справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; чи суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Однак доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики свідчать, що ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її. Не є переконливими посилання скаржника на існування обставин, визначених підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки такі посилання мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, тому не можуть бути прийняті як такі, що мають виняткове значення.

8. Скаржник указує, що суди помилково відносять зону посиленого радіоекологічного контролю до території радіоактивного забруднення (зокрема, до зони гарантованого добровільного відселення). На цій підставі, за твердженням ГУ ПФУ, існує необхідність формування Верховним Судом висновку щодо належного розмежування територій посиленого радіоекологічного контролю та територій радіоактивного забруднення (зокрема, зони гарантованого добровільного відселення).

Окрім того, ГУ ПФУ покликається на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з помилковим урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати від 18 березня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18, оскільки зазначена справа не відповідає ознакам типової, зокрема відсутні ознаки проживання позивачки на території радіоактивного забруднення. Населений пункт, у якому проживає ОСОБА_1 , не відноситься до території радіоактивного забруднення (до зони гарантованого добровільного відселення) відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106(далі - Перелік № 106).

9. З приводу наведеного треба зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас з огляду на частину п`яту статті 291 КАС України рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку виключно з таких підстав: 1) суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи; 2) справа, в якій судом першої та (або) апеляційної інстанції ухвалено рішення з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, не відповідає ознакам типової справи.

Велика Палата в постанові від 18 березня 2020 року сформувала висновок у зразковій справі № 240/4937/18 з питання нарахування та виплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року. Цей висновок зводиться до того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Суди передніх інстанцій визнали цю справу типовою і вирішили спір згідно з висновками, викладеними у зразковій справі № 240/4937/18.

Доводи скаржника щодо невідповідності цієї справи обставинам, визначеним у постанові Великої Палати від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18, для розгляду типових справ не можна визнати прийнятними, оскільки населений пункт, у якому проживає ОСОБА_1 , відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, яка своєю чергою відповідно до статті 2 Закону України від 27 лютого 1991 року № 791а-XII «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» є однією з категорій зон радіоактивно забруднених територій.

10. Отже, підстав, передбачених частиною п`ятою статті 291 КАС України, для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи у цій справі нема.

Згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, які за законом не оскаржуються в касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою слід було відмовити.

11. В аспекті мовленого гадаю, що Велика Палата не повинна була приймати до розгляду цю справу через брак підстав для передачі справи на її розгляд, а також через недоцільність розгляду справи Великою Палатою, зокрема через те, що не існувало виключної правової проблеми та був наявний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений (сформований) у раніше ухваленому рішенні Великої Палати. До того ж не мала переглядати судові рішення судів попередніх інстанцій по суті спору.

Суддя Великої Палати Верховного Суду М. І. Гриців

Джерело: ЄДРСР 118725417