Постанова ВП ВС про скасування позасудового стягнення і визнання права власності на предмет іпотеки у зв'язку з відсутністю експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

Справа № 201/15228/17

Провадження № 14-183цс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О. С.,

суддів: Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула у порядку письмового провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, про визнання договору іпотеки недійсним,

за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності,

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

УСТАНОВИЛА:

1. Стислий виклад змісту позову

1.1 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у жовтні 2017 року звернулися до суду із позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк», банк), в якому просили визнати недійсним іпотечний договір від 16 травня 2007 року № 2007-093, укладений між ОСОБА_4 та АТ «КБ «Приватбанк» (далі - договір іпотеки).

1.2 Позивачі обґрунтовували позов тим, що на забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5 ) за кредитним договором від 15 травня 2007 року банк 16 травня 2007 року уклав із ОСОБА_4 договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:03:083:0018, площею 0,0444 га, за адресою: АДРЕСА_1 , та розташований на ній житловий будинок (далі - також як предмет іпотеки).

1.3 Звертали увагу на те, що оспорюваний договір укладено без згоди ОСОБА_1 як співвласниці нерухомого майна, оскільки домоволодіння придбано в шлюбі зі ОСОБА_4 та без відповідного дозволу органу опіки та піклування на передачу нерухомого майна в іпотеку, що призвело до порушення прав та охоронюваних законом інтересів неповнолітніх (малолітніх) дітей, які були зареєстровані та проживали разом із батьками.

1.4 ОСОБА_1 04 грудня 2018 року подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, підписану лише нею, в якій доповнила позов новою вимогою та просила визнати протиправними і скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року про реєстрацію права власності за АТ «КБ «Приватбанк» на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:03:083:0018, площею 0,0444 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок за тією ж адресою (далі - також як рішення державного реєстратора).

1.5 На обґрунтування позову в частині вимоги про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора ОСОБА_1 посилалася на те, що нотаріус як державний реєстратор порушив порядок вчинення реєстраційної дії, оскільки не пересвідчився в отриманні письмової вимоги про усунення порушень за основним зобов`язанням та повідомлення про застосування банком іпотечного застереження.

1.6 На переконання ОСОБА_1 , рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності за банком прийняті з порушенням вимоги підпункту 1 пункту 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки майно не могло бути примусове стягнуто як таке, що підпадає під дію цього Закону.

2. Короткий зміст судових рішень і мотиви їх ухвалення

2.1 Ухвалою від 04 грудня 2018 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська прийняв до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , а ухвалою від 25 лютого 2019 року відмовив АТ «КБ «Приватбанк» у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі в частині доповнених позовних вимог з огляду на необґрунтованість такого клопотання.

2.2 Рішенням від 25 березня 2019 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнив. Визнав недійсним договір іпотеки від 16 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ «КБ «Приватбанк. Визнав протиправними та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року про реєстрацію права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:03:083:0018, площею 0,0444 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок за тією ж адресою. Вирішив питання розподілу судових витрат.

2.3 Суд обґрунтовував постановлене рішення тим, що укладення ОСОБА_4 правочину щодо нерухомого майна, яке було єдиним місцем проживання його неповнолітніх дітей без згоди органу опіки та піклування, а також відсутність у дітей іншого майна для повноцінного користування та задоволення їх потреб, призвело до порушення охоронюваних законом інтересів дітей щодо користування житлом і звузило обсяг їх права на житло, що є підставою для визнання іпотечного договору недійсним.

2.4 Вирішуючи позов в частині вимог про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ «КБ «Приватбанк», суд виходив з того, що реєстрація права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем здійснена на підставі застереження в оспорюваному договорі іпотеки. Проте, АТ «КБ «Приватбанк» не надано доказів направлення вимоги про виконання кредитного зобов`язання боржнику, що підтверджує порушення іпотекодержателем порядку позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

2.5 Також суд зазначив, що дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами, поширюється і на позасудовий порядок такого стягнення.

2.6 Постановою від 20 серпня 2019 року Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу АТ «КБ «Приватбанк», скасував рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року в частині вирішення вимоги про визнання недійсним договору іпотеки та відмовив у задоволенні позову в цій частині вимог. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року залишив без змін.

2.7 Постановою від 14 липня 2020 року Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 та задовольнив частково касаційну скаргу АТ «КБ «Приватбанк». Скасував постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а справу у відповідній частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишив без змін.

2.8 Верховний Суд наголосив на тому, що апеляційний суд має дати оцінку кредитному договору від 15 травня 2007 року, укладеному між ФОП ОСОБА_5 та АТ «КБ «Приватбанк», встановивши, чи є він споживчим, та з`ясувати, на підставі яких документів нотаріус як державний реєстратор прийняв оспорювані рішення про реєстрацію за банком права власності на предмет іпотеки.

2.9 Постановою від 01 лютого 2022 року Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу АТ «КБ «Приватбанк». Змінив правове обґрунтування рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року в частині висновків про задоволення позову ОСОБА_1 за вимогами про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

2.10 Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що кредитний договір від 15 травня 2007 року № 2007-093 не є споживчим, тому на нього не поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

2.11 Водночас апеляційний суд, встановивши, що АТ «КБ «Приватбанк» не надало реєстратору (нотаріусу) всіх потрібних документів для проведення державної реєстрації права власності на предмети іпотеки за іпотекодержателем, а саме: доказів проведення оцінки нерухомого майна та доказів отримання іпотекодавцем повідомлення про намір звернути стягнення на предмети іпотеки з результатами оцінки цього майна, зробив висновок про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора.

3. Стислий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, аргументи інших учасників справи

3.1 АТ «КБ «Приватбанк» у квітні 2022 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3.2 Банк зазначив, що у лютому 2016 року надіслав іпотекодавцю лист про усунення порушень умов договору та намір задовольнити вимоги шляхом набуття права власності на нерухоме майно. Це повідомлення іпотекодавець отримав 26 лютого 2016 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення, яке є в матеріалах реєстраційної справи, проте апеляційний суд на цю обставину належної уваги не звернув та зазначив протилежне.

3.3 Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) та від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц (провадження № 14-2цс19).

3.4 ОСОБА_1 у грудні 2023 року подала відзив на касаційну скаргу, в якому висловила переконання у законності та обґрунтованості постанови апеляційного суду і просила залишити її без змін.

3.5 Зазначила, що ціна предмета іпотеки є істотною умовою при переході права власності до іпотекодержателя, тому непроведення оцінки цього майна є порушенням процедури проведення державної реєстрації.

3.6 Також надане банком повідомлення за лютий 2016 року щодо його наміру зареєструвати право власності на предмет іпотеки в порядку позасудового звернення стягнення не може бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки згадане повідомлення датоване значно раніше, аніж надані державному реєстратору повідомлення.

4. Рух справи в суді касаційної інстанції

4.1 Ухвалою від 16 серпня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

4.2 Ухвалою від 18 листопада 2022 року Верховний Суд призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

4.3 Ухвалою від 30 листопада 2022 року Верховний Суд зупинив касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду рішень у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

4.4 Ухвалою від 09 серпня 2023 року Верховний Суд поновив касаційне провадження у справі.

4.5 Ухвалою від 29 листопада 2023 року Верховний Суд передав справу № 201/15228/17 (провадження № 61-3665св22) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.6 Ухвала про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що існує нагальна потреба відступити від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 серпня 2023 року у справі № 910/3867/19, в якій касаційний суд дійшов переконання про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем лише через ненадання звіту про оцінку майна.

4.7 Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду посилалася на те, що надання звіту про оцінку майна для проведення реєстрації права на предмет іпотеки не передбачено Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

4.8 Колегія суддів вважала, що хоча статтею 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV)і передбачено набуття іпотекодержателем предмету іпотеки у власність або спеціального майнового права на нього за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності, проте Порядок № 1127 не ставив вчинення реєстраційної дії у залежність від наявності такої оцінки, а тому сама лише відсутність такої оцінки не може бути єдиною підставою для відмови у вчиненні реєстраційної дії та, відповідно, скасування рішення про державну реєстрацію.

4.9 Нормативні правові акти не містять приписів про обов`язковість наявності звіту про оцінку майна для вчинення реєстраційної дії. Звіт може бути складений і після переходу права власності до іпотекодержателя, проте має містити відомості про вартість майна саме на момент переходу права власності на нього.

4.10 Право іпотекодавця може бути захищене шляхом пред`явлення позову про відшкодування різниці вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

4.11 Ухвалою від 01 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами

5.1 10 серпня 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб.

5.2 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_6 , 1992 року народження, ОСОБА_3 , 1994 року народження, ОСОБА_7 , 2003 року народження, ОСОБА_8 , 2006 року народження.

5.3 На забезпечення виконання зобов`язань ФОП ОСОБА_5 за кредитним договором від 15 травня 2007 року банк 16 травня 2007 року уклав зі ОСОБА_4 договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:03:083:0018, площею 0,0444 га, за адресою: АДРЕСА_1 , та розташований на ній житловий будинок.

5.4 ОСОБА_1 як співвласниця нерухомого майна та дружина іпотекодавця надала письмову згоду на передачу зазначеного майна в іпотеку, яка посвідчена нотаріусом.

5.5 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані в зазначеному житловому будинку з 09 лютого 2006 року.

5.6 Відповідно до поданої нотаріусу при укладенні договору іпотеки довідки голови квартального комітету від 16 травня 2007 року відомостей про проживання чи реєстрацію у цьому будинку неповнолітніх дітей немає.

5.7 Натомість, відповідно до копії витягу із будинкової книги, акта від 05 лютого 2018 року, довідки про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщені осіб від 07 жовтня 2017 року, довідки про склад сім`ї та місце реєстрації від 05 лютого 2018 року ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , на момент укладення договору іпотеки.

5.8 15 листопада 2016 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки зареєстрував право власності на земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок за АТ «КБ »Приватбанк».

5.9 Також суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах реєстраційної справи немає доказів проведення оцінки нерухомого майна та доказів отримання іпотекодавцем повідомлення про намір звернути стягнення на предмети іпотеки з результатами оцінки цього майна.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

6.1 Постановою від 14 липня 2020 року у цій справі Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та направив справу в цій частині на новий розгляд.

6.2 Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду переглядає справу лише в частині вирішення апеляційним судом під час нового розгляду позову ОСОБА_1 за її вимогами про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

7. Щодо скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень

7.1 Кредитні правовідносини за своєю правової природою є договірними цивільними відносинами; на них повною мірою поширюються вимоги цивільного законодавства, зокрема приписи про неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також принципи свободи договору, свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, судового захисту цивільного права та інтересу, справедливості, добросовісності та розумності, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

7.2 Зазначені приписи вимагають від учасників правовідносин діяти не тільки відповідно до законодавства, а й у необхідних випадках за аналогією права (стаття 8), за звичаями ділового обороту (стаття 7); добросовісно, при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дії з наміром завдати шкоди іншій особі, а також дій, що є зловживанням правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства тощо (стаття 13 ЦК України). Водночас особа не може бути примушена до дій, що не є обов`язковими для неї, або дій, що знаходяться поза межами актів цивільного законодавства або договору. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 14 ЦК України).

7.3 Зазначені правила чинного цивільного законодавства, які містять принципи регулювання цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, відповідно до законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи.

7.4 Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

7.5 Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статті 625 ЦК України).

7.6 За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).

7.7 Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України).

7.8 Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Подільний об`єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом (частина перша статті 575 ЦК України).

7.9 Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, зокрема у Законі № 898-IV.

7.10 Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 898-IV

(тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

7.11 У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону № 898-IV).

7.12 У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 Закону № 898-IV).

7.13 Відповідно до частини першої статті 35 Закону № 898-IVу разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

7.14 Наведена правова норма спрямована на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника.

7.15 Згідно зі статтею 36 Закону № 898-IVсторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

7.16 Відповідно до статті 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

7.17 Отже, чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

7.18 Частиною першою статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

7.19 Частиною першою статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

7.20 Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

7.21 Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

7.22 За змістом частин другої, четвертої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

7.23 Згідно з пунктом 57 Порядку № 1127 (тут і далі - в редакції, чинній на момент реєстрації права власності майна за іпотекодержателем) для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

7.24 Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

7.25 Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 наведено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

7.26 З огляду на викладене, Порядок № 1127 не передбачав, що звіт про оцінку предмета іпотеки входить до переліку документів, необхідних для подання державному реєстратору. Вимога щодо подання державному реєстратору такого звіту була доповнена до Порядку № 1127 лише 26 лютого 2020 року.

7.27 Втім, виходячи із принципу lex superior, «у разі суперечності застосовуються норми, що закріплюються в нормативно-правових актах, які мають більш високу юридичну силу», хоч Порядком № 1127 до 26 лютого 2020 року не було передбачено обов`язкового надання оцінки предмета іпотеки, проте така вимога містилася у частині третій статті 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу.

7.28 Зокрема, частиною третьою статті 37 Закону № 898-IV визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

7.29 Отже, іпотекодержатель, станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, не міг набути у власність предмет іпотеки без визначення вартості такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності.

7.30 Зазначене обґрунтовується, зокрема і тим, що згідно із другим реченням частини третьої статті 37 Закону № 898-IV у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

7.31 У постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка впливає на визначення правомірності державної реєстрації переходу права власності на іпотечне майно при позасудовому врегулюванні.

7.32 У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду однозначно сформулювала правові висновки щодо обов`язковості подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

7.33 Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд зазначив, що нині не сформульований правовий висновок за таких обставин справи, коли позивач просить скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, обґрунтовуючи свій позов лише відсутністю оцінки майна.

7.34 Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й відсутність експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження.

8. Щодо відступу від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

8.1 Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

8.2 Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

8.3 Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (пункт 32) та у справі № 487/8206/18 (пункт 95), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49)).

8.4 Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що просить переглянути (відступити від) правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 910/3867/19, про скасування державної реєстрації з єдиної підстави - неподання державному реєстратору документа про оцінку майна.

8.5 Проте, Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, від якого просила відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки такий умовивід не суперечить висновкам, викладеним у цій постанові та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц(провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).

8.6 Суди однаково застосовують висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у згаданих постановах, та роблять подібні висновки про те, що ненадання (відсутність) оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності доводить факт порушення проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

9. Щодо суті спору

9.1.1 Приватний нотаріус 15 листопада 2016 року в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки зареєстрував право власності на спірні земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок за АТ «КБ «Приватбанк».

9.1.2 Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону № 898-IV є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.

9.1.3 У цій справі суди встановили, що відповідно до пункту 24 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 18.6, 18.8.1, 18.8.2, 18.8.3, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону № 898-IV на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі.

9.1.4 За змістом пункту 29 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.

9.1.5 Отже, договір іпотеки містить застереження, яке передбачало право АТ «КБ «Приватбанк» задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, встановлений статтею 37 Закону № 898-IV.

9.1.6 ОСОБА_1 , реалізувавши своє право, передбачене частиною четвертою статті 37 Закону № 898-IV, як співвласниці іпотечного майна, оскаржила в суді рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

9.1.7 В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, проте вважав, що підставами такого задоволення є те, що АТ «КБ «Приватбанк» не надало реєстратору (нотаріусу) всіх необхідних документів для проведення державної реєстрації права власності на предмети іпотеки за іпотекодержателем, а саме: доказів проведення оцінки нерухомого майна та доказів отримання іпотекодавцем повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки з результатами оцінки цього майна.

9.1.8 З метою визначення меж розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду застосовано приписи статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

9.1.9 Наведені вимоги не є надмірно формальними, оскільки їх реалізація забезпечує дотримання засадничих принципів судового процесу - принципу змагальності сторін та принципу диспозитивності цивільного судочинства, а також враховує особливість повноважень суду касаційної інстанції як суду оцінки права, а не з`ясування факту.

9.1.10 Отже, суд касаційної інстанції під час розгляду справи є безумовно обмеженим доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Вихід за межі таких доводів та вимог є можливим лише у виняткових, прямо передбачених процесуальним законодавством, випадках.

9.1.11 Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції АТ «КБ «Приватбанк» визначило пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та недослідження судом зібраних у справі доказів.

I. Щодо відсутності доказів отримання іпотекодавцем повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки

9.2.1 АТ «КБ «Приватбанк» у касаційній скарзі зазначило, що у лютому 2016 року надіслало на ім`я іпотекодавця листа про порушення умов договору та задоволення вимог шляхом набуття права власності на нерухоме майно. Цей лист отримала особа з прізвищем « ОСОБА_12 » 26 лютого 2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься у матеріалах реєстраційної справи, проте апеляційний суд на цю обставину належної уваги не звернув та зазначив протилежне.

9.2.2 Водночас відповідно до змісту оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції врахував, що АТ «КБ «Приватбанк» до апеляційної скарги надано копію рекомендованого повідомлення про вручення іпотекодавцю поштового відправлення 26 лютого 2016 року.

9.2.3 Як встановив суд апеляційної інстанції, у матеріалах реєстраційної справи є лише копія повідомлення від 12 вересня 2016 року № 57, адресованого позичальнику ОСОБА_5 та іпотекодавцю ОСОБА_4 , в якому, зокрема, зазначалось про намір банку звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

9.2.4 Оцінивши докази, подані банком, та документи, що містяться у реєстраційній справі, суд апеляційної інстанції виснував, що надана банком копія рекомендованого повідомлення про вручення іпотекодавцю поштового відправлення 26 лютого 2016 року датована значно раніше, аніж надане державному реєстратору повідомлення від 12 вересня 2016 року № 57.

9.2.5 До того ж у реєстраційній справі немає копії письмової вимоги про усунення порушень, датованої лютим 2016 року, а також копії рекомендованого повідомлення про вручення цієї вимоги іпотекодавцю 26 лютого 2016 року.

9.2.6 Відповідно доводи касаційної скарги про недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів, а саме повідомлення про отримання іпотекодавцем 26 лютого 2016 року поштового відправлення - письмової вимоги про усунення порушення - не підтвердилися.

9.2.7 Апеляційний суд дослідив копію рекомендованого повідомлення про вручення іпотекодавцю поштового відправлення 26 лютого 2016 року та обґрунтував відхилення цього доказу в мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

9.2.8 Отже, така підстава касаційного оскарження як недослідження судом доказів (пункт 4 частини другої статі 389 та пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) не підтвердилася.

9.2.9 Крім того потрібно відзначити, що докази отримання 26 лютого 2016 року іпотекодавцем повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки банк мав подати саме державному реєстратору на виконання правил пункту 61 Порядку № 1127, а не безпосередньо до суду під час розгляду цієї справи, оскільки у межах цієї справи вирішується питання дотримання державним реєстратором процедури проведення реєстрації права власності на нерухоме майно. Недотримання цієї процедури є підставою для скасування державної реєстрації.

9.2.10 Також Велика Палата Верховного Суду врахувала, що суд апеляційної інстанції вважав, що у реєстраційній справі немає належних відомостей про отримання позичальником та іпотекодавцем письмової вимоги від 12 вересня 2016 року № 57. На переконання апеляційного суду, подані державному реєстратору копії накладних № 0007572 та № 0007559 кур`єрської служби «Меркурій» не можуть бути належними доказами вручення повідомлення ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , адже у них не зазначено прізвища та ініціалів осіб, які отримали поштове відправлення.

9.2.11 Проте, у касаційній скарзі АТ «КБ «Приватбанк» не навело доводів про свою незгоду з наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не зазначило жодної підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду в частині цих висновків, а суд касаційної інстанції обмежений доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав вийти за межі доводів касаційної скарги в частині висновків апеляційного суду про відсутність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги від 12 вересня 2016 року.

9.2.12 Велика Палата Верховного Суду наголошує, що за правилами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

9.2.13 Врахувавши чітко визначені у статті 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав виснувати про свою незгоду з висновком апеляційного суду щодо порушення державним реєстратором вимог пункту 61 Порядку № 1127 з огляду на ненадання йому банком доказів отримання документа, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги.

II. Щодо ненадання державному реєстратору доказів проведення оцінки нерухомого майна

9.3.1 Скасовуючи постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та передаючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 14 липня 2020 року зазначив, що суд апеляційної інстанції не з`ясував, на підставі яких документів нотаріус як державний реєстратор прийняв оспорювані рішення про реєстрацію за банком права власності на предмет іпотеки.

9.3.2 Верховний Суд зауважив, що під час нового розгляду апеляційному суду потрібно, зокрема, з`ясувати, на підставі яких документів державний реєстратор прийняв оспорювані рішення про реєстрацію за банком права власності на предмет іпотеки, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін з урахуванням того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

9.3.3 За приписами частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

9.3.4 Під час нового розгляду справи, на виконання вказівок Верховного Суду, суд апеляційної інстанції витребував матеріали реєстраційної справи та з`ясував, зокрема те, що у цій справі немає відомостей щодо оцінки іпотечного майна, як того вимагає стаття 37 Закону № 898-IV.

9.3.5 У розділі 7 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду наголосила, що підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

9.3.6 Таким порушенням є, зокрема, відсутність експертної оцінки предмета іпотеки в матеріалах реєстраційної справи на момент передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (частина третя статті 37 Закону № 898-IV).

9.3.7 Як зазначалося у цій постанові, суд касаційної інстанції під час розгляду справи обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

9.3.8 У касаційній скарзі АТ «КБ «Приватбанк» не зазначило про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо необхідності подання державному реєстратору відомостей про оцінку іпотечного майна.

9.3.9 Натомість заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) й від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц (провадження № 14-2цс19).

9.3.10 Так, у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону № 898-IVє способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, тому суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

9.3.11 Отже, висновки у наведеній постанові стосуються неможливості звернення стягнення на предмет іпотекишляхом визнання права власності на предмет іпотеки в судовому порядку.

9.3.12 Натомість у справі, рішення у якій переглядаються, позивач не ставить під сумнів можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього за іпотекодержателем, а наполягає на порушенні процедури такої реєстрації державним реєстратором.

9.3.13 В іншій постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц (провадження № 14-2цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову про скасування державної реєстрації, оскільки відповідач не надав доказів на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки.

9.3.14 Отже, у справі № 638/20000/16-ц (провадження № 14-2цс19) підставою для скасування державної реєстрації слугував лише факт ненадання доказів направлення письмової вимоги іпотекодавцю.

9.3.15 Натомість у справі, що переглядається, підставами для скасування апеляційним судом державної реєстрації стало як ненадання доказів вручення іпотекодержателю письмової вимоги про усунення порушень, так і неподання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки на момент передачі іпотекодержателю права власності на нього.

9.3.16 Питання щодо обов`язку подання державному реєстратору відомостей про оцінку предмета іпотеки не досліджувалося у справі № 638/20000/16-ц (провадження № 14-2цс19).

9.3.17 Отже, АТ «КБ «Приватбанк» в касаційній скарзі не навело жодної підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду в частині висновку про те, що відсутність доказів проведення оцінки нерухомого майна є підставою для скасування рішення державного реєстратора.

9.3.18 Велика Палата Верховного Суду врахувала, що підставою позову було лише неповідомлення іпотекодавця про усунення порушень за основним зобов`язанням та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

9.3.19 Суд апеляційної інстанції, під час нового розгляду справи, на виконання вказівок Верховного Суду щодо з`ясування обсягу документів, наданих державному реєстратору, встановив зокрема те, що у реєстраційній справі немає відомостей щодо оцінки іпотечного майна.

9.3.20 Апеляційний суд задовольнив позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності як з підстави того, що АТ «КБ «Приватбанк» не надало державному реєстратору доказів отримання іпотекодавцем повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто з підстави, визначеної у позовній заяві, так і з підстави ненадання реєстратору доказів проведення оцінки нерухомого майна, що не було підставою позову, що є порушенням норм процесуального права.

9.3.21 Проте, у касаційній скарзі АТ «КБ «Приватбанк» не посилається на те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі підстав позову, відповідно, не навело в цій частині будь-яких підстав касаційного оскарження, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

9.3.22 Таке порушення апеляційним судом норм процесуального права, як вихід за межі підстав позову, не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, виключний перелік яких визначений у частині першій статті 411 ЦПК України, а так само не є підставою для Верховного Суду вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги.

9.3.23 Тож, враховуючи законодавчо визначені межі розгляду справи судом касаційної інстанції, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також відсутність підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги, передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для скасування постанови апеляційного суду, якою змінено мотиви рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 як співвласниці іпотечного майна про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1 Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

10.2 Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

10.3 Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

10.4 Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

10.5 Підстав для розподілу судових витрат немає.

11. Висновок щодо застосування норм права

11.1 До 26 лютого 2020 року Порядок № 1127 не передбачав подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки, проте така вимога передбачалася у частині третій статті 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу та відповідно до якої іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, й зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

11.2 Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним.

11.3 Підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Ткачук

Судді: О. Л. Булейко М. В. Мазур

Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

І. А. Воробйова К. М. Пільков

М. І. Гриців С. О. Погрібний

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

В. В. Король І. В. Ткач

С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда Є. А. Усенко

Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 118393645

[ANTIRAID]

Судами визнано незаконність позасудового стягнення на предмет іпотеки з двох підстав, а саме АТ «КБ «Приватбанк» не надало державному реєстратору доказів отримання іпотекодавцем повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та не надало звіту про оцінку.

Правовий висновок наступний:

11.1 До 26 лютого 2020 року Порядок № 1127 не передбачав подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки, проте така вимога передбачалася у частині третій статті 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу та відповідно до якої іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, й зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

11.2 Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним.

11.3 Підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Воробйової І. А., Гриціва М. І.,

Єленіної Ж. М., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року

у справі № 201/15228/17(провадження № 14-183цс23)

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, про визнання договору іпотеки недійсним, визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності, за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року,

1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк), у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просили визнати недійсним іпотечний договір

від 16 травня 2007 року № 2007-093, укладений між ОСОБА_4

та АТ «КБ «Приватбанк»;

2. Позов мотивували тим, що на забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5 ) за кредитним договором від 15 травня 2007 року банк 16 травня 2007 року уклав із ОСОБА_4

договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка на

АДРЕСА_1 площею 0,0444 га та розташований на ній житловий будинок.

3. Позивачі посилались на те, що договір іпотеки від 16 травня 2007 року між

ОСОБА_4 та банком був укладений без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення існуючого права неповнолітніх дітей, у тому числі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які на момент укладення договору проживали та були зареєстровані в житловому будинку, а отже, мали право користування ним.

4. Крім того, при укладенні іпотечного договору не була отримана письмова згода ОСОБА_1 як дружини та співвласника житлового будинку.

5. 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про уточнення позовних вимог, підписану одноособово, в якій доповнила позов новою вимогою та просила визнати протиправними та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року про реєстрацію права власності

за АТ «КБ «Приватбанк» на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:083:0018 площею 0,0444 га за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок за тією ж адресою

(далі - рішення державного реєстратора).

6. В обґрунтування зазначених вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що нотаріусом

як державним реєстратором був порушений порядок вчинення реєстраційної дії, оскільки він не пересвідчився в отриманні позивачем письмової вимоги про усунення порушень за основним зобов`язанням та повідомлення про застосування банком іпотечного застереження. Рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності за банком прийнято з порушенням вимоги підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки майно, на яке було звернуто стягнення, підпадає під дію цього Закону.

7. 04 грудня 2018 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою, занесеною в журнал судового засідання, прийняв до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 .

8. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

9. Визнано недійсним іпотечний договір від 16 травня 2007 року, укладений між

ОСОБА_4 та ЗАТ «КБ «Приватбанк».

10. Визнано протиправними та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року про реєстрацію права власності за ПАТ «КБ «ПриватБанк» на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:083:0018 площею 0,0444 га за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок за тією ж адресою.

11. Вирішено питання розподілу судових витрат.

12. Задовольняючи позовні вимоги про недійсність іпотечного договору, суд першої інстанції виходив з того, що укладення ОСОБА_4 правочину щодо нерухомого майна, яке було єдиним місцем проживання його неповнолітніх дітей без згоди органу опіки та піклування, а також відсутність у дітей іншого майна для повноцінного користування та задоволення їх потреб призвело до порушення охоронюваних законом інтересів дітей щодо користування житлом і звузило обсяг їх права на житло, що є підставою для визнання іпотечного договору недійсним.

13. Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ «КБ «Приватбанк» суд виходив з того, що реєстрація права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем здійснена на підставі застереження в оспорюваному іпотечному договорі. Проте банк не надав доказів направлення вимоги про виконання кредитного зобов`язання боржнику, що свідчить про порушення порядку позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

14. Крім того, суд першої інстанції вказав, що дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами, розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення.

15. 20 серпня 2019 року Дніпровський апеляційний суд постановою задовольнив частково апеляційну скаргу АТ «КБ «Приватбанк». Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору іпотеки скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.

16. В іншій частині залишив рішення місцевого суду без змін.

17. Залишаючи без змін судове рішення в частині визнання протиправним

і скасування рішень державного реєстратора, суд апеляційної інстанції вважав встановленим факт невиконання банком вимог законодавства щодо направлення письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та повідомлення про застосування банком застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Також виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми

Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого

як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

18. Постановою Верховного Суду від 14 липня 2020 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без задоволення. Касаційну скаргу АТ «КБ «Приватбанк» задоволено частково.

19. Скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня

2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним

та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

20. В іншій частині (в частині відмовиу визнанні іпотечного договору недійсним) постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишено без змін.

21. Частково скасовуючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд виходив із того, що у цій справі суди не встановили цільове призначення одержаного

ФОП ОСОБА_5 кредиту, а саме: позичальник отримав кредитні кошти

для задоволення власних потреб як споживач чи для здійснення

підприємницької діяльності. Кредитний договір, укладений 15 травня 2007 року між ФОП ОСОБА_5 та АТ «КБ «Приватбанк» в матеріалах справи відсутній. За таких обставин висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про поширення на спірні правовідносини норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до встановлення характеру кредитного договору між банком

і ФОП ОСОБА_5 є передчасним.

22. Також Верховний Суд вважав передчасними висновки суду щодо невиконання іпотекодержателем покладеного на нього іпотечним застереженням обов`язку щодо письмового повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі незадоволення вимог про погашення заборгованості за кредитним договором. У цих висновках Верховний Суд керувався тим, що під час розгляду справи АТ «КБ «Приватбанк» наполягало на тому, що при повідомленні іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки діяло в межах чинного законодавства та відповідно до умов укладеного договору іпотеки, посилаючись на те, що в матеріалах реєстраційної справи нотаріуса наявне поштове повідомлення про одержання 26 лютого 2016 року іпотекодавцем ОСОБА_4 повідомлення про порушення умов договору та задоволення вимог АТ «КБ «Приватбанк» шляхом набуття права власності на нерухоме майно, копія якого була додана до апеляційної скарги. Проте зазначеним доводам представника відповідача та наданим із цього приводу доказам суд апеляційної інстанції оцінки не надав та не з`ясував, на підставі яких документів нотаріусом як державним реєстратором, прийнято оспорювані рішення про реєстрацію за банком права власності на предмет іпотеки.

23. Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги

АТ «КБ «Приватбанк» вказують на існування підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Вказав на те, що з урахуванням наведеного під час нового розгляду апеляційний суд повинен надати оцінку укладеному 15 травня 2007 року між

ФОП ОСОБА_5 та АТ «КБ «Приватбанк» кредитному договору, встановивши,

чи є він споживчим, з`ясувати, на підставі яких документів нотаріусом як державним реєстратором прийнято оспорювані рішення про реєстрацію за банком права власності на предмет іпотеки, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін з урахуванням того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

24. Таким чином, за результатами касаційного перегляду справа була направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції лише в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які за змістом поданої в суді першої інстанції уточненої позовної заяви (т. 1, а. с. № 165-174), якою позов було доповнено новою вимогою (про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень), та прийнятої судом до розгляду ухвалою, занесеною в журнал судового засідання від 04 грудня 2018 року, обґрунтовувались такими двома підставами, як:

- порушення державним реєстратором порядку вчинення реєстраційної дії, оскільки нотаріус не пересвідчився в отриманні позивачем письмової вимоги про усунення порушень за основним зобов`язанням та повідомлення про застосування банком іпотечного застереження, тобто з підстави невиконання іпотекодержателем покладеного на нього іпотечним застереженням обов`язку щодо письмового повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі незадоволення вимог про погашення заборгованості за кредитним договором;

- рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності за банком прийнято з порушенням вимоги підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки майно, на яке було звернуто стягнення підпадає під дію цього Закону.

25. За результатами нового апеляційного розгляду справ Дніпровський апеляційний суд постановою від 01 лютого 2022 року задовольнив частково апеляційну скаргу АТ «КБ «Приватбанк». Рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень змінив у частині правового обґрунтування задоволення цієї позовної вимоги.

26. Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію, апеляційний суд встановив, що АТ «КБ «Приватбанк» не надало реєстратору (нотаріусу) всіх необхідних документів для проведення державної реєстрації права власності на предмети іпотеки за іпотекодержателем, а саме: доказів проведення оцінки нерухомого майна та доказів отримання іпотекодавцем повідомлення про намір звернути стягнення на предмети іпотеки з результатами оцінки цього майна. За цих обставин дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку та житловий будинок із прибудинковими спорудами.

27. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року касаційну скаргу АТ «КБ «Приватбанк» залишено без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року залишено без змін.

28. Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, колегія суддів погодилась із висновками суду щодо підстав для задоволення позовних вимог та виходила

з того, що ОСОБА_1 , реалізувавши своє право співвласниці іпотечного майна, передбачене частиною четвертою статті 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку», оскаржила в суді рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Доводи касаційної скарги банку про недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів, а саме повідомлення про отримання іпотекодавцем

26 лютого 2016 року поштового відправлення - письмової вимоги про усунення порушення, не підтвердилися. Апеляційний суд дослідив копію рекомендованого повідомлення про вручення іпотекодавцю поштового відправлення 26 лютого

2016 року та обґрунтував відхилення цього доказу в мотивувальній частині оскаржуваної постанови. Зазначив, що у реєстраційній справі немає копії письмової вимоги про усунення порушень, датованої лютим 2016 року, а також копії рекомендованого повідомлення про вручення цієї вимоги іпотекодавцю 26 лютого 2016 року. Докази отримання 26 лютого 2016 року іпотекодавцем повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки банк мав подати саме державному реєстратору, а не до суду під час розгляду цієї справи, оскільки у межах цієї справи вирішується питання дотримання державним реєстратором процедури проведення реєстрації права власності на нерухоме майно.

29. З урахуванням визначених у статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) меж розгляду справи судом касаційної інстанції Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для висновку про свою незгоду з висновком апеляційного суду щодо порушення державним реєстратором вимог пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня

2015 року № 1127 з огляду на ненадання йому банком доказів отримання документа, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги, що свідчить про порушення процедури проведення реєстрації права власності на нерухоме майно та є підставою для скасування державної реєстрації.

30. Разом з тим у справі, що переглядається, підставами для скасування апеляційним судом державної реєстрації стали як ненадання доказів вручення іпотекодержателю письмової вимоги про усунення порушень, так і неподання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки на момент передачі іпотекодержателю права власності.

31. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що підставою позову було лише неповідомлення іпотекодавця про усунення порушень за основним зобов`язанням та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

32. Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи встановив, зокрема, те, що у реєстраційній справі немає відомостей щодо оцінки іпотечного майна,

і це порушення також поклав в основу рішення суду про задоволення позовної вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію, тобто з підстави,

яка не була підставою позову і на яку в позові позивачка не посилалася.

33. Велика Палата Верховного Суду вважала, що зазначене порушення апеляційним судом норм процесуального права та вихід за межі підстав позову не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, виключний перелік яких визначений у частині першій статті 411 ЦПК України, а також не є підставою для виходу за межі доводів касаційної скарги банку.

34. Проте з такими висновками не погоджуємося та вважаємо, що були підстави для зміни рішення апеляційного суду відповідно до статті 412 ЦПК України в частині мотивів скасування рішень про державну реєстрацію права власності, зокрема, шляхом виключення з мотивувальної частини оскаржуваної постанови посилання на відсутність оцінки іпотечного майна як на підставу для задоволення цих вимог.

35. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначено у статті 400

ЦПК України, частина друга якої передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

36. Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим

у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

37. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

38. За змістом процесуальних норм позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета

і підстави позову.

39. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

40. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

41. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

42. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частини перша, друга статті 264 ЦПК України).

43. Відповідно до частин першої-третьої, шостої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції

в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

44. Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

45. У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив факт ненадання іпотекодержателем державному реєстратору доказів проведення оцінки нерухомого майна, ненаправлення такої оцінки іпотекодавцю та дійшов висновку, що таке порушення в процедурі позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для скасування державної реєстрації права власності на іпотечне майно за банком.

46. Однак таких підстав позову позивачка не заявляла і на обставини щодо відсутності оцінки іпотечного майна в обґрунтування заявленої нею вимоги про скасування рішень державного реєстратора не посилалась.

47. Такі підстави, обставини і докази, якими б вони обґрунтовувались не були предметом оцінки і дослідження в суді першої інстанції.

48. Таким чином, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статті 367 ЦПК України під час перегляду справи в апеляційному порядку без звернення особи у встановленому законом порядку, з власної ініціативи розглянув справу за підставами позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції та не заявлялись позивачкою, чим порушив принцип диспозитивності (стаття 13 ЦПК України), а також принцип змагальності (стаття 12), оскільки вдався до оцінки і дослідження доказів, які суд першої інстанції не досліджував, ні позовні вимоги, ні заперечення на цей позов не обґрунтовувались. Апеляційний суд не виконав роль арбітра в судовому процесі, який за процесуальним законом може надати лише оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

49. Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

50. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

51. Ухвалене апеляційним судом рішення в частині встановлення відсутності оцінки іпотечного майна, її ненадання державному реєстратору та ненаправлення оцінки іпотекодавцю як підстави для скасування оскаржуваних у цій справі рішень державного реєстратора зазначеним вимогам не відповідає, а таку невідповідність в означеній частині з урахуванням установлених у цій справі обставин могла усунути Велика Палата Верховного Суду у спосіб зміни судового рішення, зокрема його мотивувальної частини.

52. З іншими висновками Великої Палати Верховного Суду, зокрема щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносин, погоджуємося.

Судді: І. А. Воробйова М. І. Гриців Ж. М. Єленіна Є. А. Усенко Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 118356625