Постанова ВП ВС щодо неналежного повідомлення на електронну адресу сторони, що не є офіційною

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 454/1883/22

провадження № 14-117цс23

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Воробойової І. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ Державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції, про стягнення пені зі сплати аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дітей

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у складі колегії Бойко С. М.,

Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

02 лютого 2023 року заявниця подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного суду, в якій крім іншого, просила суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року, оскільки суд першої інстанції не направляв їй копії оскаржуваного судового рішення, про це рішення вона дізналась з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд зазначав, що позивачка пропустила строк на апеляційне оскарження рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року, оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було надіслане на електронну адресу заявниці 27 грудня 2022 року, тому вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження про те, що з вказаним рішенням суду вона ознайомилася в Єдиному державному реєстрі судових рішень 29 січня 2023 року, не можуть бути визнані поважними.

Велика Палата Верховного Суду має дати відповідь на питання про те чи можна вважати належним врученням судового рішення направлення такого рішення на електронну адресу, зазначену стороною у справі у відповідній заяві (скарзі).

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - відділ Державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції, про стягнення пені зі сплати аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дітей.

2. Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь пеню (неустойку) за несплату аліментів за період з 01 листопада 2021 року до 01 серпня 2022 року в сумі 20 850,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 360,00 грн пені за несплату аліментів.Стягнуно з ОСОБА_2 в дохід держави 992,40 грн судового збору.

4. Не погоджуючись з рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року, ОСОБА_1 02 лютого 2023 року оскаржила його в апеляційному порядку.

5. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року.

6. Клопотання мотивовано тим, що Сокальський районний суд Львівської області не направляв їй копії оскаржуваного судового рішення, про це рішення заявниця дізналась 29 січня 2023 року з Єдиного державного реєстру судових рішень.

7. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали для подання заяви про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням інших поважних підстав для поновлення строку.

8. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що заявниця не надала доказів, які підтверджували б, що про оскаржуване рішення вона дізналася 29 січня 2023 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, і Сокальський районний суд Львівської області вказане рішення на адресу позивача не надсилав.

9. 17 лютого 2023 року на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року ОСОБА_1 подала клопотання, у якому просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року.

10. Клопотання мотивовано тим, що Сокальський районний суд Львівської області не надсилав ОСОБА_1 оскаржуваного судового рішення, лише 29 січня 2023 року вона ознайомилась із ним на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

11. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року.

12. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що вказані заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки оскаржуване рішення суду було надіслане на електронну адресу ОСОБА_1 27 грудня 2022 року, про що судом першої інстанції складено відповідну довідку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. 10 квітня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для відкриття провадження у справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції, підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

14. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 травня 2023 року задовольнив клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Звільнив ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року. Відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи № 454/1883/22 із Сокальського районного суду Львівської області.

15. 26 червня 2023 року справа № 454/1883/22 надійшла до Верховного Суду.

16. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 29 червня 2023 року справу призначив до судового розгляду.

17. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 30 серпня 2023 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 квітня 2023 року у справі № 904/272/22, а саме, що надсилання судових рішень на електронну пошту, яка зазначена учасником процесу в поданих ним документах як власна електронна адреса, є доцільним і спрямованим на досягнення мети, яка полягає у повідомленні учасника процесу про ухвалене судове рішення, тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення, а тому самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію.

18. Ухвалу про передання мотивовано тим, що у пункті 6.5 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

від 28 квітня 2023 року у справі № 904/272/22 зроблено такий висновок: «щодо застосування наведених норм Суд також зазначає, що: застосовуючи процесуальний закон і формуючи відповідну практику, видається важливим враховувати реальні обставини, в яких працюють суди, і тлумачити його у світлі забезпечення гарантій на доступ до суду та його безперервної роботи; лише такий підхід забезпечить практичну відповідь на реальні проблеми та виклики сучасності; надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення, однак через відсутність фінансування суди не надсилають судові рішення рекомендованими листами, а повідомляють учасника про ухвалення рішень і можливість їх отримання альтернативними засобами комунікації - телефоном, електронною поштою, месенджерами; такі дії мають ту ж саму мету - проінформувати учасника справи; ключовим для оцінки правомірності цих дій суду має бути не спосіб їх вчинення (надсилання чи ненадсилання рекомендованого листа), а їх здатність забезпечити досягнення мети - інформування особи про судове рішення; якщо учасник надав суду телефон та електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом; це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них; з огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно та добросовісно; тому слід виходити

з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення, а тому самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію; суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними; попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки». «Крім цього Суд ураховує, що в умовах воєнного стану надсилання судових рішень на електронну пошту, яка зазначена учасником процесу в поданих ним документах як власна електронна адреса, є доцільним і спрямованим на досягнення мети, яка полягає у повідомленні учасника процесу про ухвалене судове рішення».

19. Указаний висновок застосував Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в ухвалах від 12 червня 2023 року у справі № 753/448/22 (провадження № 61-7449св23) та від 09 серпня 2023 року у справі № 203/267/22 (провадження № 61-8247ск23), постановах: від 08 червня 2023 року у справі

№ 237/2273/14-ц (провадження № 61-522св23), від 07 серпня 2023 року у справі № 641/8079/20 (провадження № 61-516св23).

20. Проте, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 757/34078/14 (провадження № 61-6503св22) та від 14 вересня 2022 року у справі № 522/5675/18 (провадження № 61-5757св22) зазначено, Верховний Суд виходив з того, що відправлення й доставка судових рішень і процесуальних документів електронним листом на особисту електронну пошту відповідача не свідчить про вручення копії ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження, апеляційної скарги, а також про належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження є передчасним.

21. Подібні за змістом висновки також викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 серпня 2022 року у справі № 560/9388/21 (провадження № К/990/5218/22), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 199/1861/20 (провадження № 61-11712св22) та від 19 квітня 2023 року у справі № 607/17402/21 (провадження № 61-977св23, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 квітня 2023 року у справі № 920/1142/20 та від 02 серпня 2021 року у справі № 914/1191/20) та ін.

22. Крім того, що у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі № 761/2006/20 (провадження № 61-10250св22) зроблено висновок, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

23. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2023 року у справі № 947/26777/19 (провадження № 61-9161св22), від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 (провадження № 61-8101св22), від 30 листопада 2022 року у справі

№ 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22), від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22 (провадження № 61-7107св22).

24. Отже, на переконання колегії суддів зазначене свідчить про існування різних підходів Верховного Суду до вирішення питання щодо інформування учасника справи (фізичної особи) про ухвалене судове рішення і можливість його отримання альтернативним засобом комунікації, зокрема через особисту електронну пошту.

25. Також існує питання застосування «презумції обізнаності» учасника справи, який надав суду електронну адресу, зазначивши її у заяві (скарзі), а отже, може вважатися, таким, що знає або принаймні повинен був знати про його повідомлення судом через такий засіб комунікації.

26. Ураховуючи зазначені висновки колегія суддів вважала, що є підстави для відступлення від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/272/22.

27. 11 жовтня 2022 року своєю ухвалою Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу, оскільки дійшла висновку щодо обґрунтованості підстав її передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

28. Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивувала тим, що офіційної електронної адреси не має, а клопотання про надсилання їй рішення суду в електронному вигляді вона не подавала.

Позиція інших учасників справи

29. Інші учасники справи не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

31. Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

32. Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

33. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

34. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

- на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

- на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

35. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

36. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

37. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

38. Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).

39. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).

40. ЄСПЛнаголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

41. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

42. У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

43. Право на доступ до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк (рішення ЄСПЛ у справі «Мікулова проти Словаччини» від 06 грудня 2005 року).

44. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 14 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

45. Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

46. Питання щодо вручення судового рішення врегульовано статтею 272 ЦПК України, статтею 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та статтею 251 Кодексу про адміністративне судочинство України (далі - КАС України).

47. Частинами п`ятою, шостою статті 272 ЦПК України (в редакцій, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) визначено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі

- в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси,

- або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

48. Отже, визначальним для унормування початку перебігу строку на апеляційне оскарження є вручення повного судового рішення.

49. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення

у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

50. Згідно із частиною одинадцятою статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

51. 17 серпня 2021 року Вища рада правосуддя рішенням № 1845/0/15-21 затвердила Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення про ЄСІТС).

52. У газеті «Голос України» від 04 вересня 2021 року № 168 (7668) Вища рада правосуддя опублікувала оголошення про початок функціонування трьох таких підсистем (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет»; «Електронний суд»; підсистема відеоконференцзв`язку.

53. Пункт 110 розділу V «Перехідні положення» Положення про ЄСІТС визначає, що підсистеми (модулі) ЄСІТС, зазначені в розділі III цього Положення, починають функціонувати через 30 днів із дня опублікування Вищою радою правосуддя в газеті «Голос України» та на вебпорталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля).

54. 05 жовтня 2021 року є датою початку функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет», «Електронний Суд», підсистема відеоконференцзв`язку.

55. Відповідно до пункту 3 розділу І Положення про ЄСІТС (тут і далі в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) - це сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС.

56. Згідно із підпунктом 5.8 пункту 5 розділу І Положення про ЄСІТС офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована на доменних іменах, використання яких заборонено законодавством України.

57. Відповідно до пункту 8 Положення про ЄСІТС підсистема «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) - підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в інтернеті (https://cabinet.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав. Доступ користувачів до підсистем (модулів) ЄСІТС, окрім Електронного кабінету, також може забезпечуватися за допомогою сервісу обміну даними між відповідними підсистемами (модулями) ЄСІТС та іншими інформаційними системами.

58. Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС у добровільному порядку (пункт 10 Положення про ЄСІТС).

59. Аналогічні приписи містяться у частині шостій статті 14 ЦПК України

(у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).

60. Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували «Електронний кабінет», суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до «Електронного кабінету» таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

61. Підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи (пункт 24 Положення про ЄСІТС).

62. Абзацами другим та п`ятим пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) передбачено, що до «Електронних кабінетів» користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувана (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі -автоматизована система діловодства).

63. Особам, які не мають зареєстрованих «Електронних кабінетів», документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

64. Отже, процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового

рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі -через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

65. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

66. Ураховуючи зазначене, можна зробити висновок, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України(в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.

67. Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонено, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення).

68. Фізична особа (за виключенням передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) при зверненні до суду має чітко розуміти, що особам, які не мають зареєстрованих «Електронних кабінетів» - отримає судове рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, тому у такому випадку надіслання особі, яка не має офіційної електронної адреси та не зареєстрована у підсистемі «Електронний суд» рішення суду на електронну адресу, яку особа зазначила у позовній заяві (скарзі) не є належним врученням судового рішення у розумінні статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення).

69. В розумінні процесуального закону надіслання судового рішення на електронну пошту за адресою, зазначеною заявником в його процесуальних заявах, поданих до суду (позовна заява, апеляційна та / або касаційна скарга, заяви / клопотання), в яких наявне прохання про надіслання копій процесуальних документів на електронну пошту, яка не є офіційною, не може вважатися належним врученням та підтверджувати день вручення.

70. Якщо суд надіслав рішення на електронну адресу, яку зазначив учасник справи, це можна вважати додатковим засобом інформування учасника справи, який посилює реалізацію гарантії учасника бути обізнаним про свою справу. Однак це не звільняє суд від обов`язку надіслати учаснику справи повне рішення у спосіб, встановлений процесуальним законм.

71. З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо належного вручення судового рішення, направленного на електронну адресу, зазначену стороною у справі (за виключенням передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) у відповідній заяві (скарзі), сформульовані у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від28 квітня 2023 року у справі № 904/272/22.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

72. 02 лютого 2023 року ОСОБА_1 подала до Львівського апеляційного суду апеляційну скаргуна рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року. Також в апеляційній скарзі заявниця просила поновити їй строк на оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки районний суд не направляв їй копії оскаржуваного судового рішення, про це рішення вона дізналась з Єдиного державного реєстру судових рішень.

73. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд посилався на те, що вказані ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було надіслане на електронну адресу ОСОБА_1 27 грудня 2022 року, що підтверджується довідкою Сокальського районного суду Львівської області про доставку електронного листа.

74. Отже, у справі, що переглядається, спірним питанням є дата отримання позивачкою копії рішення суду, а саме: апеляційний суд взяв за основу відомості, вказані у довідці про доставку електронного листа на електронну адресу ОСОБА_1 (е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка зазначена у позовній заяві, та виходив з того, що копія рішення суду першої інстанції отримана 27 грудня

2022 року, а заявниця ( ОСОБА_1 ) наполягає на тому, що офіційної електронної адреси не має, клопотання про надсилання їй рішення суду в електронному вигляді не подавала, і копії рішення станом на час подання апеляційної скарги не отримувала, про його існування дізналася з Єдиного державного реєстру судових рішень, отримала рішення суду першої інстанції лише 29 березня 2023 року.

75. Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

76. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження чи повернення апеляційної скарги, суди апеляційної інстанції мають враховувати обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення. Відповідний висновок має бути висловлено із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення.

77. Велика Палата Верховного Суду також прийняла до уваги, що обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов`язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновити порушені права і свободи особи та максимально запобігти негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції.

78. На час звернення ОСОБА_1 до суду (липень 2022 року) та прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі, а саме 27 грудня 2022 року, підсистеми (модулі) ЄСІТС: «Електронний кабінет»; «Електронний суд»; підсистема відеоконференцзв`язку розпочали функціонування.

79. Справу, яка переглядається, суд першої інстанції розглядав за матеріалами в паперовій формі.

80. Враховуючи вимоги частини одинадцятої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), якою передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

81. Доказів реєстрації ОСОБА_1 у підсистемі «Електронний суд» матеріали справи не містять.

82. При цьому, в розумінні приписів статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа на електронну адресу (е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) сама по собі не свідчить про вручення копії рішення суду першої інстанції та за установлених у цій справі обставин не могла використовуватись апеляційним судом як підтвердження відправлення стороні копії рішення суду на офіційну електронну адресу.

83. З огляду на викладене, у цій справі суд першої інстанції був зобов`язаний надіслати позивачці рішення у паперовій формі рекомендованим листом, а наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа до електронної скриньки у розумінні статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) не свідчить про належне вручення копії рішення суду позивачці.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

84. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

85. Суд апеляційної інстанції не врахував, що за встановлених у цій справі обставин, суд першої інстанції відповідно до вимог частини п`ятої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) був зобов`язаний надіслати ОСОБА_1 рішення від 27 грудня 2022 року у паперовій формі рекомендованим листом, а наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа до електронної скриньки у розумінні частини шостої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) не свідчить про належне вручення копії рішення суду позивачці.За таких обставин апеляційний суд передчасно відмовив

ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження на підставі пунку 4 частини першої статті 358 ЦПК України, тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування ухвали Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року із передачею справи до суду апеляційної інстанції на етапі вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Щодо розподілу судових витрат

86. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

87. Оскільки у цій справі оскаржене судове рішення підлягає скасуванню із передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює.

Висновки щодо застосування норм права

88. Процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

89. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС.

90. Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.

91. Бажання учасника справи (фізичної особи) зазначити у скарзі (заяві) свою особисту електронну адресу, свідчить лише про бажання особи отримувати кореспонденцію від суду додатковим засобом зв`язку, та не звільняє суд обов`язку виконувати вимоги закону, зокрема щодо надіслання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).

92. Аналіз викладених вище приписів ЦПК України, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем вручення якого є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

93. Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонена, та може здійснюватися як додаткова, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення відповідно до статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Воробйова

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко К. М. Пільков

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

М. І. Гриців О. В. Ступак

І. В. Желєзний І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич

С. І. Кравченко Є. А. Усенко

О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 118486335

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила:

88. Процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

89. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС.

90. Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.

91. Бажання учасника справи (фізичної особи) зазначити у скарзі (заяві) свою особисту електронну адресу, свідчить лише про бажання особи отримувати кореспонденцію від суду додатковим засобом зв`язку, та не звільняє суд обов`язку виконувати вимоги закону, зокрема щодо надіслання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).

92. Аналіз викладених вище приписів ЦПК України, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем вручення якого є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

93. Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонена, та може здійснюватися як додаткова, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення відповідно до статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).

[ANTIRAID]

10 квітня 2024 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ткача І. В.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23)

Із постановою Великої Палати Верховного Суду частково не погоджуємося, оскільки вважаємо, що при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження особою, яка просила надсилати їй судову кореспонденцію на електронну адресу, що не є офіційною, поведінка апелянта стосовно своєчасного отримання процесуальних документів у обраний ним самим спосіб має оцінюватися судом крізь призму принципів диспозитивності, заборони суперечливої поведінки та добросовісності, зокрема у реалізації учасником справи його процесуальних прав.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Короткий зміст та підстави заявлених вимог

1. У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) подала до місцевого загального суду позов до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), третя особа - відділ Державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції, про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за період з 01 листопада 2021 року до 01 серпня 2022 року в сумі 20 850,00 грн.

(2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 360,00 грн пені за несплату аліментів. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 992,40 грн судового збору.

(3) Апеляційне оскарження

3. Не погодившись з рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року ОСОБА_1 02 лютого 2023 року оскаржила його в апеляційному порядку.

4. В апеляційній скарзі позивачка просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року.

5. Клопотання мотивувала тим, що Сокальський районний суд Львівської області не направляв їй копії оскаржуваного судового рішення, тому про це рішення вона дізналася 29 січня 2023 року з Єдиного державного реєстру судових рішень.

6. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року була залишена без руху із встановленням строку для усунення недоліків, а саме для подання заяви про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням підстав для поновлення строку.

7. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що позивачка не надала доказів, які підтверджували б те, що про оскаржуване рішення вона дізналася 29 січня 2023 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, і Сокальський районний суд Львівської області зазначене рішення на адресу позивачки не надсилав.

8. 17 лютого 2023 року на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року ОСОБА_1 подала клопотання, у якому просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення першої інстанції.

9. Клопотання мотивовано тим, що Сокальський районний суд Львівської області не надіслав ОСОБА_1 оскаржуваного рішення, тому позивачка ознайомилася з цим рішенням на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 29 січня 2023 року.

10. Ухвалою від 20 лютого 2023 року апеляційний суд витребував з Сокальського районного суду Львівської області матеріали цивільної справи № 454/1883/22.

(4) Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду

11. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року.

12. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що зазначені позивачкою підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки оскаржуване рішення суду надіслане на електронну адресу ОСОБА_1 27 грудня 2022 року, про що судом першої інстанції складено відповідну довідку.

(4) Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

13. 10 квітня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для відкриття провадження у справі.

14. Касаційну скаргу позивачка мотивувала тим, що на час подання апеляційної скарги не отримала копії судового рішення першої інстанції за її позовом, офіційної електронної адреси не має та не подавала клопотання про надсилання їй рішення суду в електронному вигляді.

15. Тому, ОСОБА_1 вважала висновок апеляційного суду про вручення рішення першої інстанції шляхом надіслання на її електронну адресу необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 272 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а оскаржувану ухвалу - незаконною.

Рух справи у суді касаційної інстанції, підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

16. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 травня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі № 454/1883/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ухвалою від 30 серпня 2023 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку статті 403 ЦПК України.

17. Передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду було обґрунтовано, зокрема, необхідністю відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованого у пункті 6.5 постанови у справі № 904/272/22, про те, що застосовуючи процесуальний закон і формуючи відповідну практику, видається важливим враховувати реальні обставини, в яких працюють суди, і тлумачити його у світлі забезпечення гарантій на доступ до суду та його безперервної роботи; лише такий підхід забезпечить практичну відповідь на реальні проблеми та виклики сучасності; надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення, однак через відсутність фінансування суди не надсилають судові рішення рекомендованими листами, а повідомляють учасника про ухвалення рішень і можливість їх отримання альтернативними засобами комунікації - телефоном, електронною поштою, месенджерами; такі дії мають ту ж саму мету - проінформувати учасника справи; ключовим для оцінки правомірності цих дій суду має бути не спосіб їх вчинення (надсилання чи ненадсилання рекомендованого листа), а їх здатність забезпечити досягнення мети - інформування особи про судове рішення; якщо учасник надав суду телефон та електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом; це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них; з огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно та добросовісно; тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення, а тому самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію; суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними; попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Крім цього Суд ураховує, що в умовах воєнного стану надсилання судових рішень на електронну пошту, яка зазначена учасником процесу в поданих ним документах як власна електронна адреса, є доцільним і спрямованим на досягнення мети, яка полягає у повідомленні учасника процесу про ухвалене судове рішення.

18. Цей висновок застосував Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в ухвалах від 12 червня 2023 року у справі № 753/448/22 (провадження № 61-7449св23) та від 09 серпня 2023 року у справі № 203/267/22 (провадження № 61-8247ск23), постановах від 08 червня 2023 року у справі № 237/2273/14-ц (провадження № 61-522св23), від 07 серпня 2023 року у справі № 641/8079/20 (провадження № 61-516св23).

19. Проте, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 757/34078/14 (провадження № 61-6503св22) та від 14 вересня 2022 року у справі № 522/5675/18 (провадження № 61-5757св22) зазначено, що відправлення й доставка судових рішень і процесуальних документів електронним листом на особисту електронну пошту відповідача не свідчить про вручення копії ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження, апеляційної скарги, а також про належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження є передчасним.

20. Подібні за змістом висновки також викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 серпня 2022 року у справі № 560/9388/21 (провадження № К/990/5218/22), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 199/1861/20 (провадження № 61-11712св22) та від 19 квітня 2023 року у справі № 607/17402/21 (провадження № 61-977св23, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 квітня 2023 року у справі № 920/1142/20 та від 02 серпня 2021 року у справі № 914/1191/20 та ін.

21. Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі № 761/2006/20 (провадження № 61-10250св22) сформульовано висновок, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

22. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2023 року у справі № 947/26777/19 (провадження № 61-9161св22), від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 (провадження № 61-8101св22), від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22), від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22 (провадження № 61-7107св22).

23. Зазначене, на переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, свідчить про існування різних підходів Верховного Суду до вирішення питання щодо інформування учасника справи (фізичної особи) про ухвалене судове рішення і можливість його отримання альтернативним засобом комунікації, зокрема через особисту електронну пошту.

24. Також існує питання застосування «презумпції обізнаності» учасника справи, який надав суду електронну адресу, зазначивши її у заяві (скарзі), а отже може вважатися, таким, що знає або принаймні повинен був знати про його повідомлення судом через такий засіб комунікації.

25. Ураховуючи зазначені висновки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду стверджував, що є підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/272/22.

26. Ухвалою від 11 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду цю справу дійшовши висновків про обґрунтованість зазначених в ухвалі від 25 травня 2023 року підстав її передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

27. 10 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила та скасувала ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, передавши справу до суду апеляційної інстанції на етап вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

28. Мотивуючи постанову, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

29. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС.

30. Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи,

у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також

у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.

31. Бажання учасника справи (фізичної особи) зазначити у скарзі (заяві) свою особисту електронну адресу, свідчить лише про бажання особи отримувати кореспонденцію від суду альтернативним засобом зв`язку, та не позбавляє суд обов`язку виконувати вимоги закону, зокрема щодо надіслання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

32. Аналіз приписів ЦПК України, що регламентують порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направити копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем отримання якого та початком відліку наданого строку на оскарження, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

33. Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонене, та може здійснюватися, як альтернативне, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення відповідно до статті 272 ЦПК України.

34. Виходячи з наведеного, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в розумінні приписів статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа на електронну адресу (е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) сама по собі не свідчить про вручення позивачці копії рішення суду першої інстанції та за установлених у цій справі обставин не могла використовуватись апеляційним судом як підтвердження відправлення стороні копії рішення суду на офіційну електронну адресу.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

35. З висновками Великої Палати Верховного Суду у цій справі частково не погоджуємося, а тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку щодо прийнятої постанови з огляду на таке.

36. Як визначила Велика Палата Верховного Суду, для вирішення цієї справи належало надати відповідь лише на одне питання про те, чи можна вважати належним врученням судового рішення направлення такого рішення на електронну адресу, зазначену стороною у справі у відповідній заяві (скарзі).

37. Відтак, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

- аналіз приписів ЦПК України, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем отримання якого та початком відліку наданого строку на оскарження, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

- наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа до електронної скриньки ОСОБА_1 у розумінні частини шостої статті 272 ЦПК України не свідчить про належне вручення їй копії рішення суду, відтак апеляційний суд передчасно відмовив позивачці у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України і тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

38. Проте, за нашим переконанням, Велика Палата Верховного Суду мала розглянути цю справу з урахуванням усієї сукупності її обставин, мотивів з яких було передано цю справу Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду та надати оцінку, зокрема того, що за висновками апеляційного суду копія судового рішення була надіслана на електронну адресу ОСОБА_1 , повідомлену нею для комунікації з судом, і позивачка у заявах (клопотаннях) просила суд надсилати інформацію про розгляд справи електронною поштою на цю адресу.

39. Так само, висновок від якого відступила Велика Палата Верховного Суду у цій справі був сформульований Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду у справі № 904/272/22 з урахуванням того, що відповідач надав суду такі засоби комунікації, як телефон та електронну адресу, відтак ухвала від 07 вересня 2022 року про залишення апеляційної скарги без руху була надіслана судом та відповідний документ було доставлено до електронного кабінету відповідача-1, що підтверджується довідкою про доставку документа в електронному вигляді.

40. До того ж, приймаючи справу до розгляду Велика Палата Верховного Суду посилалася на існування різних підходів Верховного Суду до вирішення питання щодо інформування учасника справи (фізичної особи) про судове рішення та питання застосування «презумпції обізнаності» учасника справи, який надав суду електронну адресу, зазначивши її у заяві (скарзі), у разі його повідомлення судом через такий засіб комунікації.

41. За таких обставин для вирішення касаційної скарги та питання відступу від висновків у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 28 квітня 2023 року у справі № 904/272/22 Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, мала сформулювати мотивовані висновки щодо:

1) оцінки обставин вручення судового рішення шляхом його направлення судом на електронну адресу сторони, зазначену нею у заяві (скарзі) по суті справи, зокрема за відповідним клопотанням особи про здійснення комунікації з судом у такій спосіб;

2) подібності / неподібності правовідносин у цій справі та справі № 904/272/22, адже у ній вирішувалося питання належного вручення копії судового рішення шляхом надіслання до електронного кабінету територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що був зобов`язаний зареєструвати офіційну електронну адресу в ЄСІТС;

3) можливості поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в контексті добросовісності дій скаржника, який заперечує отримання судових рішень на електронну адресу, зазначену ним у заявах (клопотаннях) по суті справи.

42. Тому, при прийнятті постанови у цій справі слід було, щонайменше, розмежувати підстави та правові наслідки застосування статті 272 ЦПК України в аспекті визначення факту вручення судового рішення певному учаснику справи та застосування принципів добросовісності і заборони суперечливої поведінки при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку при оскарженні судових рішень.

Щодо оцінки судом добросовісності дій скаржника, який заперечує отримання судових рішень на електронну адресу, зазначену ним у заявах по суті справи

43. На нашу думку, очевидно, що оцінюючи обставини надіслання судом кореспонденції на повідомлену учасником справи електронну адресу та/чи у запропонований ним спосіб, зокрема на електронну адресу, що не є офіційною, поряд із формальним дотриманням закону, слід враховувати його принципи.

44. Так, згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (пункт 3 статті 13 ЦПК України).

45. Для принципу диспозитивності характерним є визначальний вплив волевиявлення сторін та їх процесуальних ініціатив на детермінацію процесуальної діяльності суду та її результатів.

46. Звертаючись до суду з проханням про направлення судової кореспонденції на певну електронну адресу, сторона створює у суду розумне очікування того, що отримуватиме та переглядатиме електронні листи, направлені судом на цю електронну адресу.

47. Тому, за умови відповідного клопотання особи, яка не зареєстрована і не зобов`язана зареєструвати свій Електронний кабінет в ЄСІТС, надіслання копій процесуальних документів на її електронну адресу, яка не є офіційною, може бути не тільки додатковим інформуванням, але й альтернативним способом вручення процесуальних документів, який носить виключний чи вимушений характер, з урахуванням зовнішніх обставин (правовий режим воєнного стану, зміна місця проживання учасником справи, брак фінансування поштових витрат суду тощо).

48. Так, зокрема суди попередніх інстанцій в провадженні яких перебувала дана справа публікували на офіційних сторінках в мережі Інтернет оголошення про відсутність фінансування на відправку поштової кореспонденції (Сокальський районний суд Львівської області оголошення від 03 березня 2021 року, Львівський апеляційний суд оголошення від 30 вересня 2022 року та від 01 грудня 2022 року).

49. Як наслідок - відправка судових рішень поштою паралізується та задля забезпечення прав учасників справи, зокрема на оскарження судових рішень, має здійснюватися судами у інший спосіб з урахуванням повідомлених учасниками справи засобів комунікації.

50. За таких об`єктивних обставин право бути своєчасно повідомленим про ухвалене судом рішення та обов`язок учасника справи добросовісно користуватися своїми процесуальними правами в силу приписів частини першої статті 44 ЦПК України превалює над формальними процедурами, тому реалізація права на оскарження має оцінюватися з урахуванням сукупності всіх обставин справи.

51. За таких об`єктивних обставин право учасника справи бути повідомленим про ухвалене судом рішення та його оскаржити має превалювати над формальними процедурами, тому - реалізовуватися учасниками справи і забезпечуватися судом у можливий спосіб з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

52. Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику ЄСПЛ як джерело права.

53. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

54. «Право на суд» (доступ до правосуддя) відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ від 01 березня 2002 року у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia, заява № 48778/99))

55. У рішенні від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі «Скорик проти України» (Skoryk v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них.

56. Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством.

57. У рішенні ЄСПЛ від 15 лютого 2000 року у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v. Spain», заява № 38695/97, п.п. 38-45) підкреслюється, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, рішення у справах «Monnel and Morris v. The United Kingdom», заяви № 9562/81 та № 9818/82, п. 56, «Helmers v. Sweden», заява № 11826/85, п. 31).

58. За усталеною практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право на оскарження судового рішення, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ у справах «Mushta v. Ukraine», заява № 8863/06, п. 37; «Kreuz v. Poland», заява № 28249/95, п. 53; «Golder v. the United Kingdom», заява № 4451/70, п. 38, «Stanev v. Bulgaria», заява № 36760/06, п.п. 229-230). Зокрема, обов`язковому дотриманню підлягає застосування процесуальних повноважень вищими судовими інстанціями з позицій передбачуваності (прогнозованості) з точки зору учасників справи (рішення у справах «Mushta v. Ukraine», заява № 8863/06, п. 41, «Melnyk v. Ukraine», заява № 23436/03, п. 26).

59. У рішенні ЄСПЛ у справі «Чірікоста і Віола проти Італії» («Ciricosta and Viola v. Italy», заява № 19753/92) зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв "розумності строку" є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.

60. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів для того, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Олександр Шевченко проти України» (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine).

61. У § § 46, 47 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» («Ustimenko v. Ukraine», заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Ryabykh v. Russia», заява № 52854/99, § § 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

62. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 41, 42 рішення у справі «Ponomaryov v. Ukraine» від 03 квітня 2008 року).

63. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Шевченко проти України», «Aleksandr Shevchenko v. Ukraine» від 26 квітня 2007 року, заява № 8371/02).

64. ЄСПЛ у § 34 рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, зауважив, що норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі «Мельник проти України», «Melnyk v. Ukraine» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, §§ 22,23).

65. Отже, якщо учасник надав суду свою електронну адресу (яка не є офіційною) із клопотанням здійснювати комунікацію з ним засобами електронного зв`язку (електронною поштою), а потім не отримує кореспонденцію, надіслану судом на цю адресу (за наявності у справі доказів надіслання судом електронного листа), і заперечує, що він належним чином повідомлений - це може вважатись суперечливою поведінкою.

66. Такій поведінці учасника справи суд має надати оцінку крізь призму доктрини заборони суперечливої поведінки, адже в цій ситуації вирішальне значення має не сам факт комунікації судом зі стороною через повідомлений нею засіб комунікації, а попереднє прохання особи до суду направляти кореспонденцію саме цим засобом комунікації.

67. Тому звернувшись з проханням направляти судову кореспонденцію на певну електронну адресу,учасник справи втрачає право посилатись на неналежне вручення процесуальних документів та на цій підставі клопотати про поновлення процесуальних строків, якщо достеменно відомо, що кореспонденція своєчасно направлялась на цю адресу.

68. Таким чином, убачається, що учасник справи позбавляється права заперечувати належне направлення йому судової кореспонденції на електронну адресу (яка не є офіційною) на підставі доктрини заборони суперечливої поведінки за одночасної наявності таких умов:

1) ця особа зверталася до суду з проханням направляти їй судову кореспонденцію на власну електронну адресу, яка не є офіційною (додатковим але необов`язковим чинником є те, що протягом розгляду справи особа вже отримувала судову кореспонденцію за цією адресою та реагувала на неї);

2) особа в подальшому не попередила суд про неможливість комунікувати за цією електронною адресою;

3) в особи відсутня офіційна електронна адреса (за наявності в особи офіційної електронної адреси судова кореспонденція в будь-якому випадку має направлятися на неї);

4) наявні докази того, що судом своєчасно направлено судову кореспонденцію на зазначену особою електронну адресу.

69. Отже, при розгляді питання поновлення процесуальних строків особі, яка просила суд в заявах по суті справи про надіслання копій процесуальних документів на її електронну адресу, яка не є офіційною, та здійснення такого інформування судом є обставинами, які слід враховувати в аспекті оцінки поважності причин пропуску строку на оскарження судового рішення.

70. У цьому контексті слід також зазначити, що особа має право, яке не обмежується, зареєструватися в ЄСІТС, але якщо вона цього не зробила і сама просила надсилати пошту на її неофіційну електронну адресу, то тоді вона не може посилатися на неотримання кореспонденції від суду за виключенням доведення факту неотримання такої кореспонденції.

71. Якщо учасник справи надав свою електронну адресу (яка не є офіційною) із клопотанням надсилати процесуальні документи на цю адресу, проте не отримує таку кореспонденцію (за наявності у справі доказів надіслання електронного листа судом) і заперечує її належне вручення - це може свідчити про його недобросовісну процесуальну поведінку, що підлягає оцінці із застосуванням принципу заборони суперечливої поведінки.

72. У зв`язку з цим, вважаємо, що у суду може бути достатньо підстав зробити у певній справі за подібних обставин висновок про недобросовісне користування скаржником процесуальними правами та відмовити в поновленні строку на подання апеляційної скарги.

73. Натомість Велика Палата Верховного Суду оминула увагою ці питання та не розкрила проблематику зловживання процесуальними правами у тому випадку, коли учасник справи повідомляв суду про альтернативні джерела комунікації, просив повідомляти про рух справи у зручний для нього спосіб, зокрема на електронну адресу, яка не є офіційною, але потім не отримує кореспонденцію або заперечує її отримання.

74. На наше переконання приймаючи постанову в цій справі не можна було оминути стороною поточний соціально-економічний стан держави та стан національної судової системи, яка хронічно недофінансовується, що, з поміж іншого, спричинює неможливість відправки поштової кореспонденції судами (саме такі обставини існували і в цій справі).

Щодо забезпечення Великою Палатою Верховного Суду сталості і єдності судової практики

75. Пославшись при прийнятті справи до розгляду на різну судову практику у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду, нажаль, залишила поза увагою неоднакове застосування судами загальної і господарської юрисдикцій процесуальних норм, що регламентують залишення апеляційних і касаційних скарг без руху та їх повернення з мотивів неповажності зазначених скаржником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, зокрема, щодо зазначення / незазначення у мотивувальній чи резолютивній частині ухвали про залишення апеляційної / касаційної скарги без руху висновку про неповажність наведених скаржником причин пропуску відповідного строку. Відсутність такого висновку зумовлює необґрунтованість вимоги про наведення скаржником інших підстав для поновлення процесуального строку за відсутності остаточної мотивованої оцінки судом зазначених раніше підстав, адже така невизначеність не відповідає приписам відповідних процесуальних норм.

76. Так, відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Ця норма передбачає залишення позовної заяви без руху із зазначенням судом у відповідній ухвалі недоліків заяви, які слід усунути та у який строк.

77. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 357 ЦПК України).

78. Таким чином в контексті оцінки судом зазначених апелянтом підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження апеляційна скарга може бути залишена без руху, зокрема:

1) через неподання до неї доказів, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності) (стаття 185, частина друга статті 357 ЦПК України);

2) якщо апеляційна скарга подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними (частина третя статті 357 ЦПК України).

79. Застосування цих процесуальних механізмів має здійснюватися апеляційним судом залежно від обставин конкретної справи та відповідно до покладеного на суд обов`язку сприяти у здійсненні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб (частина перша статті 294 ЦПК України), а також міжнародних гарантій реалізації права на апеляційне оскарження судових рішень.

80. Наведене дає підстави для висновку, що само по собі неподання ОСОБА_1 доказів неотримання нею копії оскаржуваного рішення не мало бути підставою для залишення апеляційної скарги без руху за частиною третьою статті 357 ЦПК України, адже цією нормою передбачено двохетапний механізм з`ясування судом наявності / відсутності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження та право апелянта навести інші підстави, за умови якщо первісні підстави будуть визнані неповажними судом.

81. За змістом цієї норми, обов`язковою підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням можливості апелянту навести інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є саме висновок про неповажність раніше наведених апелянтом підстав, що має бути мотивований апеляційним судом в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху.

82. Якщо після залишення апеляційної скарги без руху заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження не буде подано особою у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 ЦПК України.

83. За змістом пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

84. Системний аналіз цих норм засвідчує, що для застосування правового механізму, передбаченого частинами третьою, четвертою статті 357, пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України необхідно, насамперед, дотриматися регламентованої цими нормами двохетапної процедури надання судом оцінки поважності / неповажності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження у разі подання апелянтом відповідних клопотань, що забезпечує реалізацію права останнього змінити і обґрунтувати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження у разі якщо зазначені раніше підстави були визнані неповажними апеляційним судом в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху з підстав, передбачених частиною третьою статті 357 ЦПК України.

85. Ураховуючи наведене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала виснувати у цій справі, що не зазначивши в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху мотивованого висновку про неповажність зазначених ОСОБА_1 підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд без достатньої правової підстави відхилив зазначені нею доводи про ненадіслання їй копії оскаржуваного рішення та залишив скаргу без руху, а також фактично обмежив право апелянта на наведення і обґрунтування інших таких підстав.

86. Таке порушення процесуальних приписів та фактичне недотримання двохетапної процедури надання судом оцінки поважності / неповажності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження у разі подання апелянтом відповідних клопотань засвідчує незаконність ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, отже може бути підставою для її скасування за частиною шостою статті 411 ЦПК України.

87. Нажаль, попри визначені законодавством завдання, Велика Палата Верховного Суду у цій справі не забезпечила повною мірою формування єдиної правозастосовчої практики, позаяк, надавши формальне тлумачення статей 272, 354 ЦПК України, залишила поза увагою наявну супутню проблематику застосування цих норм, зокрема щодо оцінки поважності причин пропуску строку на оскарження судового рішення з урахуванням добросовісності здійснення апелянтом процесуальних прав та суперечливої судової практики у двохетапній процедурі прийняття рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за результатами розгляду клопотань скаржника про визнання поважними причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

88. На нашу думку Велика Палата Верховного Суду вирішуючи питання про відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 квітня 2023 року у справі № 904/272/22 не мала обмежуватися формальним тлумаченням норм без системного аналізу наявної проблематики правозастосування статей 272, 354 ЦПК України, а серед іншого, сформулювати висновки про те, що:

- при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження особою, яка просила надсилати їй судову кореспонденцію на електронну адресу, що не є офіційною, поведінка апелянта стосовно своєчасного отримання процесуальних документів у обраний ним самим спосіб має оцінюватися судом крізь призму принципів диспозитивності, заборони суперечливої поведінки та добросовісності, зокрема у реалізації учасником справи його процесуальних прав;

- суд оцінюючи питання наявності/відсутності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, за клопотанням скаржника у разі постановлення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, має викласти чіткий і мотивований висновок щодо неповажності причин пропуску такого строку, що гарантує право особи визначитися з іншими причинами та їх обґрунтуванням, а також забезпечує процесуальні передумови для відмови у відкритті апеляційного провадження за умови неповажності або не наведення апелянтом інших таких підстав.

89. З нашої точки зору Велика Палата Верховного Суду приймаючи постанову у цій справі повною мірою не виконала покладені завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

ВИСНОВКИ

90. Велика Палата Верховного Суду мала прийняти постанову, якою направити цю справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з урахуванням викладених у цій окремій думці висновків щодо правозастосування статей 272, 354, 357, 358 ЦПК України в аспекті вирішення питання наявності / відсутності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ухваленого судом першої інстанції судового рішення особою, яка просила надсилати їй судову кореспонденцію на електронну адресу, що не є офіційною та дотримання двохетапної процедури надання судом оцінки поважності / неповажності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Судді О. О. Банасько С. Ю. Мартєв К. М. Пільков І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 118520076