Постанова ВС-КЦС про зобов'язання Мегабанк провести реструктуризацію за споживчим кредитом та стягнення витрат на правову допомогу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 753/18665/21

провадження № 61-8821св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - акціонерне товариство «Мегабанк»;

третя особа - Національний банк України;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цесельської Інни Валентинівни на постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Мегабанк» (далі - АТ «Мегабанк»), третя особа - Національний банк України (далі - НБУ), про захист прав споживача шляхом зобов`язання вчинити дії по реструктуризації заборгованості.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 28 грудня 2005 року між нею та відкритим акціонерним товариством «Мегабанк» (далі - ВАТ «Мегабанк»), яке змінило назву на АТ «Мегабанк», було укладено кредитний договір № 09в-п/2005 (далі - Кредитний договір), за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 68 000 доларів США на придбання квартири з процентною ставкою 14,6 % річних на строк з 28 грудня 2005 року по 27 грудня 2020 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 28 грудня 2005 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира, загальною площею 57,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

У квітні 2015 року банк звернувся до неї з письмовою вимогою щодо погашення заборгованості та повідомленням про порушення умов Кредитного договору, відповідно до яких сума боргу за Кредитним договором складає 31 611,06 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 27 868,73 доларів США, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 3 742,33 доларів США.

Оскільки заборгованість за Кредитним договором не погашена, то 13 липня 2021 року вона звернулася до банку із заявою про реструктуризацію заборгованості в порядку, передбаченому Законом України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» (далі - Закон № 1381-ІХ), однак отримала відмову.

Підставою для відмови у проведенні реструктуризації відповідачем зазначено, що підпунктом 1 пункту 7 Закону № 1381-ІХ законодавець передбачив критерій для обов`язкової реструктуризації - наявність станом на 23 квітня 2021 року будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився), однак пунктом 1.1 Кредитного договору сторони погодили строк сплати платежів згідно з графіком до 27 грудня 2020 року, тобто строк сплати грошового зобов`язання закінчився. Тому, у АТ «Мегабанк» відсутні підстави для проведення реструктуризації у порядку та на умовах, передбачених Законом № 1381-ІХ.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- захистити її права як споживача шляхом визнання неправомірною відмову у проведенні реструктуризації відповідно до Закону № 1381-IX;

- зобов`язати вчинити дії, а саме провести реструктуризацію відповідно до Закону № 1381-IX;

- визнати заборгованість за Кредитним договором, яка підлягає реструктуризації, в сумі 174 957,50 грн;

- затвердити план реструктуризації заборгованості за Кредитним договором відповідно до Закону № 1381-IX.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року у складі судді Комаревцевої Л. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною відмову АТ «Мегабанк» у проведенні реструктуризації ОСОБА_1 відповідно до Закону № 1381-IX. Зобов`язано АТ «Мегабанк» вчинити дії, а саме провести реструктуризацію ОСОБА_1 відповідно до Закону № 1381-IX. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що станом на дату направлення заяви про реструктуризацію у позивача існували невиконані грошові зобов`язання перед відповідачем, а станом на 01 січня 2014 року у позивача відсутня непогашена заборгованість за зобов`язаннями, як і відсутня прострочена заборгованість за грошовими зобов`язаннями, предметом іпотеки є квартира, загальною площею 57,9 кв м, що відповідає пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону №1381-ІХ. Позивачем до заяви про реструктуризацію долучено усі необхідні документи, тому дії відповідача щодо відмови позивачу у проведенні реструктуризації є протиправними і права позивача підлягають поновленню шляхом визнання неправомірною відмови у проведенні реструктуризації та зобов`язання вчинити дії, а саме провести реструктуризацію відповідно до Закону № 1381-IX.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання суми заборгованості та затвердження плану реструктуризації, суд виходив з того, що він позбавлений права перевірити розмір заборгованості, оскільки наявність письмової вимоги не є обставиною, яка є безумовною для підтвердження розміру боргу. В тому числі судом враховано, що АТ «Мегабанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Як зазначили представники сторін в судовому засіданні, у задоволенні позовних вимог суд відмовив, рішення не набрало законної сили, натомість сума боргу за договором є значно більшою, ніж та, яка заявлена у реструктуризації. Крім того, питання щодо затвердження плану реструктуризації належить до повноважень банку, який зобов`язано провести реструктуризацію відповідно до Закону № 1381-IX.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Мегабанк» задоволено. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржувалося, тому в цій частині суд апеляційної інстанції рішення не переглядає.

Виходячи з положень пунктів 2, 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону №1381-ІХ обов`язковою умовою для проведення реструктуризації банком кредитної заборгованості за кредитом в іноземній валюті є наявність у боржника грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився.

Разом з тим, як вбачається з пункту 3.2.1 Кредитного договору позичальник зобов`язується повернути одержаний кредит у повному обсязі до 27 грудня 2020 року.

14 грудня 2015 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців квартири, внаслідок чого настав строк виконання договору у повному обсязі.

Оскільки на день звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, а також на час розгляду цієї справи судом першої інстанції рішення Дарницького районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року у справі № 753/22003/15 за позовом АТ «Мегабанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, передачу предмета іпотеки, надання права, виселення та стягнення заборгованості за Кредитним договором не набрало законної сили, то правові підстави для вирішення питання щодо реструктуризації кредитної заборгованості, передбачені Законом № 1381-ІХ були відсутні, а тому банк правомірно відмовив позивачу у задоволенні її заяви.

Зазначених обставин та вимог закону суд першої інстанції не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону № 1381-ІХ, та задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 червня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Цесельська І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову суперечить правовим висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 209/800/22, а також суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду міста Києва.

10 липня 2023 року справа № 753/18665/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Цесельської І. В. мотивована тим, що згідно з положеннями підпункту 1 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону №1381-ІХ однією з умов проведення обов`язкової реструктуризації зобов`язань є наявність будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором. Таким чином, законодавець вказує на обов`язкову умову - наявність саме непогашеного грошового зобов`язання позичальника перед кредитором, надаючи роз`яснення про те, що таке зобов`язання може бути як простроченим, так і таким, строк сплати якого не закінчився.

При цьому за змістом абзацу 2 підпункту 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону №1381-ІХ законодавець встановив строки для позичальника на звернення до кредитора із заявою про реструктуризацію зобов`язань. Так, у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили: заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності пунктом 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону №1381-ІХ або не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі.

Тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що наявність судового рішення у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, передачу предмета іпотеки, виселення та стягнення заборгованості за Кредитним договором, яке не набрало законної сили, унеможливлювала розгляд банком заяви позивача про проведення реструктуризації є помилковим, оскільки ґрунтується на неправильному тлумаченні наведених приписів Закону.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року АТ «Мегабанк» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 грудня 2005 року між ВАТ «Мегабанк», яке змінило назву на АТ «Мегабанк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого відповідач надав позивачу грошові кошти у розмірі 68 000 доларів США на придбання квартири з процентною ставкою 14,6 % річних на строк з 28 грудня 2005 року по 27 грудня 2020 року (т.1 а.с.14-17).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 28 грудня 2005 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира, загальною площею 57,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.23-27).

У квітні 2015 року ПАТ «Мегабанк» звернулося до позивача з письмовою вимогою, в якій зазначило, що сума боргу за Кредитним договором складає 31 611,06 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 27 868,73 доларів США, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 3 742,33 доларів США.

14 грудня 2015 року ПАТ «Мегабанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, передачу предмета іпотеки, надання права, виселення та стягнення заборгованості за Кредитним договором, в якому з урахуванням уточнень до позову просило:

- звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її продажу від імені банку будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за ціною, встановленою на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», для задоволення вимог банку в сумі 932 600,38 грн, що виникли з Кредитного договору;

- передати предмет іпотеки, ключі від квартири та всі документи на предмет іпотеки банку в управління на період його реалізації; надати банку право отримувати будь-які документи, необхідні для продажу предмета іпотеки, зокрема, дублікати правовстановлюючих документів у відповідних уповноважених органах з можливістю здійснення банком усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки;

- виселити ОСОБА_1 та всіх інших мешканців, які зареєстровані в квартирі, яка є предметом іпотеки;

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 заборгованість за Кредитним договором, що виникла станом на 18 листопада 2015 року в сумі 932 600,38 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 27 868,73 доларів США; нарахованих та несплачених процентів - 3 742,33 доларів США, неустойки (штрафи) - 181 171,41 грн (т.1 а.с.56-59).

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року у справі № 753/22003/15 відмовлено у задоволенні позову АТ «Мегабанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, передачу предмета іпотеки, надання права, виселення та стягнення заборгованості за Кредитним договором.

На час розгляду справи судами попередніх інстанцій вищевказане рішення суду у справі № 753/22003/15 не набрало законної сили.

13 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Мегабанк» із заявою про реструктуризацію за процедурою, передбаченою Законом № 1381-IX (т.1 а.с.29).

Листом від 28 липня 2021 року № 142-6786 АТ «Мегабанк» відмовило ОСОБА_1 у проведенні реструктуризації за Законом № 1381-IX, посилаючись на те, що підпунктом 1 пункту 7 Закону № 1381-ІХ законодавець передбачив критерій для обов`язкової реструктуризації - наявність станом на 23 квітня 2021 року будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився), а пунктом 1.1 Кредитного договору сторони погодили строк сплати платежів згідно з графіком до 27 грудня 2020 року, строк сплати грошового зобов`язання за договором кредиту закінчився 27 грудня 2020 року. Відтак, у АТ «Мегабанк» відсутні підстави для проведення реструктуризації у порядку на умовах, передбачених Законом № 1381-ІХ. Також АТ «Мегабанк» вказало, що строк (термін) виконання зобов`язання (до 27 грудня 2020 року) відмінний від строку дії договору кредиту та відповідно до пункту 8.2 погоджений сторонами - до повного виконання позичальником своїх зобов`язань та заборгованість станом на 26 липня 2021 року складає 53 266,23 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 27 868,73 доларів США; прострочена заборгованість за процентами - 25 397,50 доларів США; штрафи - 357 053,42 грн (т.1 а.с.32).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Цесельської І. В. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною відмову АТ «Мегабанк» у проведенні реструктуризації відповідно до Закону № 1381-IX та зобов`язання АТ «Мегабанк» вчинити дії, а саме провести реструктуризацію відповідно до Закону № 1381-IX, тому і переглядається Верховним Судом тільки в цій частині.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

23 квітня 2021 року набув чинності Закон № 1381-ІХ і розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 7.

Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі: наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника; відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації; виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно з статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України.

Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:

- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).

Відповідно до підпункту 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім таких випадків:

- у разі смерті позичальника (або особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) протягом строку, передбаченого абзацом першим цього підпункту, спадкоємець, до якого перейшли права та обов`язки позичальника, може подати заяву про проведення реструктуризації протягом двох місяців з дня одержання відповідного свідоцтва про право на спадщину;

- у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі;

- у разі залучення позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) у встановленому законодавством порядку до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у період, що припадає на тримісячний строк з дня набрання чинності цим пунктом, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня завершення такого залучення.

У разі пропуску позичальником строків, зазначених у цьому підпункті, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом.

У справі, яка переглядається судами попередніх інстанцій було встановлено, що 13 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Мегабанк» із заявою про реструктуризацію за процедурою, передбаченою Законом № 1381-IX.

У заяві ОСОБА_1 вказала усі обов`язкові реквізити, визначені підпунктом 4 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», та долучила документи, які підтверджують такі відомості.

Однак банк листом відмовив у проведенні реструктуризації, посилаючись на закінчення 27 грудня 2020 року строку сплати грошового зобов`язання за Кредитним договором кредиту, а також на перебування в провадженні Дарницького районного суду міста Києва справи № 753/22003/15 за позовом банку до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, передачу предмета іпотеки, надання права, виселення та стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Однак, скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухваливши в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд не звернув увагу на те, що за змістом абзацу 2 підпункту 3 пункту 7 Закону України «Про споживче кредитування» законодавець встановив строки для позичальника на звернення до кредитора із заявою про реструктуризацію зобов`язань.

Так, у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили: заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності пунктом 7 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» або не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі.

В постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 209/800/22 (провадження № 61-13293св22), на яку послалася заявник в касаційній скарзі, викладено правовий висновок про те, що положення підпункту 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не обмежує права споживача на звернення до банку із заявою про проведення реструктуризацію в період перебування в провадженні суду справи за позовом банку про стягнення заборгованості із такого позичальника, а встановлює додатковий (збільшений) строк для подання відповідної заяви у такому випадку.

Позичальник за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, може подати заяву кредитору про реструктуризацію зобов`язань у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя як протягом тримісячного строку з дня набрання чинності пунктом 7 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», так і зі спливом цього строку, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі.

Закон України «Про споживче кредитування» визначає вичерпний перелік обставин, за яких кредитор має право відмовити у реструктуризації за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» критеріям (незалежно від дати укладення договору), та підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника: у разі пропуску позичальником строків, на подачу заяви, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим законом (абзац 7 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»); у разі ненадання позичальником необхідних для проведення реструктуризації документів, зазначених у підпункті 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом (абзац 9 підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»).

Заявник несе відповідальність за достовірність зазначеної у заяві про проведення реструктуризації інформації. У разі якщо заявник не зазначив у заяві про проведення реструктуризації об`єкт нерухомого майна, віднесений до об`єктів житлового фонду, що на момент підписання заяви належав на праві власності позичальнику (особі, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або майновому поручителю, або заявник зазначив недостовірну інформацію про зареєстроване на момент підписання заяви місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або майнового поручителя, або заявник зазначив недостовірну інформацію про фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або майнового поручителя, то в разі встановлення однієї з цих обставин судом або в разі підтвердження однієї з таких обставин наявними у кредитора офіційними документами (виданими суб`єктами, уповноваженими відповідно до закону видавати такі документи), це є підставою для відмови у проведенні передбаченої цим пунктом реструктуризації. Якщо реструктуризацію відповідно до цього пункту проведено, це є підставою для відновлення грошових зобов`язань позичальника, які існували станом на день, що передував дню проведення такої реструктуризації, із зменшенням таких грошових зобов`язань на суми сплачених з дня проведення реструктуризації платежів (абзац 10 підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»). Не здійснюється відповідно до цього пункту реструктуризація зобов`язань за договорами, усі зобов`язання за якими до дня набрання чинності цим пунктом реструктуризовано, за умови вираження усіх грошових зобов`язань виключно у грошовій одиниці України (гривні) без визначення грошового еквівалента будь-якого із зобов`язань в іноземній валюті (абзац 11 підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»).

За наведених обставин, за змістом пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у АТ «Мегабанк» не було передбачених законом підстав для відмови ОСОБА_1 у здійсненні реструктуризації заборгованості за Кредитним договором.

Відповідно до підпункту 12 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» днем проведення реструктуризації вважається день отримання кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя або заставодавця у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника, заяви про проведення відповідно до цього пункту реструктуризації.

Кредитор зобов`язаний не пізніше 60 днів з дня реструктуризації здійснити усі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов`язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов`язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів). Також відповідна інформація у письмовому вигляді безоплатно надається зазначеним особам особисто на їхню вимогу.

Отже, передбачені Кредитним договором зобов`язання підлягали реструктуризації, тому відповідач безпідставно відмовив у задоволенні заяви позивача про проведення реструктуризації.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову зроблено з неправильним застосуванням норм матеріального права внаслідок неправильного тлумачення пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» та суперечить правовим висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 209/800/22. Тобто заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є обґрунтованими.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, й після судових дебатів, але виключно за наявності сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

Зазначене узгоджується з положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.

Тобто саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

В касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Цесельська І. В. просила, зокрема здійснити розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому заявник зазначила, що позивач понесла витрати у розмірі 10 000 грн на підготовку та подачу касаційної скарги, а також планує понести витрати у розмірі 4 300 грн на участь у судовому засіданні.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених на підготовку та подачу касаційної скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Цесельська І. В. надала: договір про надання правничої допомоги від 25 травня 2023 року № 87, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «Кравець і партнери»; акт наданих послуг від 09 червня 2023 року № о00273 з наведенням вартості правничої допомоги в розмірі 10 000 грн на підготовку та подачу касаційної скарги; рахунок на оплату від 25 травня 2023 року № 415 на суму 10 000 грн; платіжну інструкцію № 116 від 29 травня 2023 року № 0.0.3021438142.1 про сплату ОСОБА_1 на користь адвокатського об`єднання «Кравець і партнери» коштів в сумі 10 000 грн; ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду, виданий 12 червня 2023 року адвокатським об`єднанням «Кравець і партнери» адвокату Цесельській І. В. на підставі договору про надання правничої допомоги від 25 травня 2023 року № 87; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 10529/10, видане 07 лютого 2022 року адвокату Цесельській І. В.

Копія касаційної скарги, в якій було заявлено клопотання про розподіл судових витрат, з доданими до неї документами, зокрема поданими на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу на підготовку та подачу касаційної скарги, була направлена АТ «Мегабанк» разом з ухвалою Верховного Суду ускладі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2023 року про відкриття касаційного провадження в цій справі та отримані відповідачем 10 липня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з ідентифікатором поштового відділення 0405353521837.

У липні 2023 року АТ «Мегабанк» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому не наведено заперечення сторони відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, понесених ОСОБА_1 у суді касаційної інстанцій. Станом на 24 квітня 2024 року такі заперечення сторони відповідача до Верховного Суду також не надійшли.

В додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Врахувавши критерії реальності, розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на підставі наданих стороною позивача доказів, а також взявши до уваги те, що сторона відповідача не надала заперечень щодо невідповідності заявлених витрат вказаним критеріям, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

При цьому Верховний Суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 300 грн на участь у судовому засіданні, оскільки ухвалою Верховного Суду ускладі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року було відмовлено у задоволені клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Цесельської І. В. про розгляд справи з участю сторін і розгляд справи Верховним Судом здійснювався у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводилося.

Отже, з огляду на вищенаведені положення процесуального законодавства, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 10 000 грн витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист прав споживача шляхом зобов`язання АТ «Мегабанк» вчинити дії по реструктуризації заборгованості.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Висновок про те, що споживачі звільняються від сплати судового збору на всіх стадіях цивільного процесу, висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

Позовну заяву подано у вересні 2021 року, а відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем становила 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року - 2 270 грн).

Отже, за кожну пред`явлену позивачем вимогу немайнового характеру підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 270 грн.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року було задоволено лише одну із заявлених позовних вимог немайнового характеру - визнано неправомірною відмову АТ «Мегабанк» у проведенні реструктуризації ОСОБА_1 відповідно до Закону № 1381-IX. Зобов`язано АТ «Мегабанк» вчинити дії, а саме провести реструктуризацію ОСОБА_1 відповідно до Закону № 1381-IX. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ставка судового збору, чинна на час подання касаційної скарги на рішення суду, встановлена підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та визначена у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Оскільки судове рішення апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку лише в частині вирішення однієї із заявлених позовних вимог немайнового характеру, то за подання касаційної скарги підлягав сплаті судовий збір у розмірі 4 540 грн (2 270 грн х 200 %).

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням касаційної скарги та залишенням в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» позивач звільнена від сплати судового збору за подання позову, то відповідно до статті 141 ЦПК України та з урахуванням положень статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 270 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 4 540 грн за розгляд справи судом касаційної інстанції, а всього 6 810 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цесельської Інни Валентинівни задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року скасувати, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 залишити в силі.

Стягнути з акціонерного товариства «Мегабанк» на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції.

Стягнути з акціонерного товариства «Мегабанк» на користь держави 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн судового збору за розгляд справи судами першої та касаційної інстанцій.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович

Джерело: ЄДРСР 118688754

[ANTIRAID]

Це наша справа. Це чергове підтвердження того, що за свої права потрібно боротись та захищати. Верховний суд, залишаючи в силі рішення першої інстанції та скасовуючи постанову апеляційного суду зазначив:

Відповідно до підпункту 12 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» днем проведення реструктуризації вважається день отримання кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя або заставодавця у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника, заяви про проведення відповідно до цього пункту реструктуризації.

Кредитор зобов`язаний не пізніше 60 днів з дня реструктуризації здійснити усі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов`язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов`язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів). Також відповідна інформація у письмовому вигляді безоплатно надається зазначеним особам особисто на їхню вимогу.

Отже, передбачені Кредитним договором зобов`язання підлягали реструктуризації, тому відповідач безпідставно відмовив у задоволенні заяви позивача про проведення реструктуризації.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову зроблено з неправильним застосуванням норм матеріального права внаслідок неправильного тлумачення пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» та суперечить правовим висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 209/800/22. Тобто заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є обґрунтованими.