Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про зобов`язання здійснити перерахунок пенсії у зв'язку з скасуванням законного рішення за скаргою ПФУ через 3 роки 4 місяці та 19 днів

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 2-6544/10

Провадження № 11-4зва24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Усенко Є. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 (судді Скрипченко В. О., Золотніков О. С., Осіпов Ю. В.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.04.2015 (судді Іваненко Я. Л., Тракало В. В., Черпак Ю. К.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Миколаєва, процесуальним правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про зобов`язання здійснити перерахунок пенсії з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України,

УСТАНОВИЛА:

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1.1. ОСОБА_1 (далі - позивачка) у липні 2010 року звернулася до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Миколаєва (далі - відповідач, Управління ПФУ), у якій просила визнати протиправним рішення Управління ПФУ про перерахунок призначеної їй пенсії з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2007 рік; зобов`язати Управління ПФУ здійснити з 01.01.2010 перерахунок розміру призначеної їй пенсії з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2009 рік та стягнути на її користь недоплачену суму пенсії.

1.2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що Управління ПФУ протиправно, всупереч вимогам частини другої статті 40, частини четвертої статті 42 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), здійснило перерахунок призначеної їй пенсії за віком, застосувавши показник середньої заробітної плати за 2007 рік, замість показника, який передує року здійснення перерахунку, тобто за 2009 рік.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Заводський районний суд міста Миколаєва рішенням від 12.08.2010 у справі № 2-6544/10 позов ОСОБА_1 задовольнив:

- визнав неправомірними дії Управління ПФУ щодо застосування при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 показника заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону № 1058-IV враховувалася для обчислення пенсії за 2007 рік;

- зобов`язав Управління ПФУ відповідно до частин першої, другої статті 40, частини четвертої статті 42 Закону № 1058-IV провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2010 із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2009 рік.

2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходив з того, що у відповідача при здійсненні перерахунку пенсії за заявою позивачки не було передбачених законом підстав застосовувати показник середньої заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону № 1058-IV враховується для обчислення пенсії за календарний 2007 рік. Згідно з висновком суду перерахунок пенсії позивачці мав бути проведений із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників на одну застраховану особу за 2009 рік, тобто за рік, який передує року перерахунку пенсії.

2.3. Ухвалою від 26.09.2011 Заводський районний суд міста Миколаєва відмовив Управлінню ПФУ в роз`ясненні рішення суду першої інстанції.

2.4. 01.01.2014 Управління ПФУ направило засобами поштового зв`язку до суду апеляційну скаргу на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 12.08.2010, в якій, зокрема, просило поновити строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення.

2.5. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалами від 29.01.2014 відкрив апеляційне провадження у справі № 2-6544-10 за апеляційною скаргою Управління ПФУ та призначив справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику сторін.

2.6. Постановою від 04.06.2014 Одеський апеляційний адміністративний суд, яку залишив без змін Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14.04.2015, скасував рішення суду першої інстанції та відмовив позивачці в задоволенні позову.

2.7. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, виснував, що, оскільки під час здійснення перерахунку пенсії можуть змінюватися лише показники суми коефіцієнтів заробітної плати за кожний місяць та кількості місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати застрахованої особи, підстав для перерахунку пенсії позивачки із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2009 рік немає.

3. Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві вимог

3.1. 29.12.2023 ОСОБА_1 звернулась до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.04.2015 у справі № 2-6544/10з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку зі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

3.2. Обґрунтовуючи підставу для перегляду судових рішень, позивачка посилається на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Яковлєва проти України» (заява № 50704/15) (набуло статусу остаточного 14.12.2023), в якому Суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо несправедливості цивільного судочинства відносно заявниці. Також ЄСПЛ постановив, що стосовно заявниці мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (перешкоджання мирному володінню майном; скасування судового рішення з порушенням принципу правової визначеності).

3.3. На думку ОСОБА_1 , враховуючи встановлені Судом порушення її прав в апеляційному та касаційному провадженнях у справі № 2-6544/10, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 та ухвала Вищого адміністративного суду України від 14.04.2015 підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 12.08.2010.

4. Рух заяви про перегляд судових рішень

4.1. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 15.01.2024 відкрила провадження за виключними обставинами у справі № 2-6544/10, замінила відповідача у справі (Управління ПФУ) його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУ ПФУ), витребувала справу № 2-6544/10 із Заводського районного суду міста Миколаєва та копію рішення ЄСПЛ у справі «Яковлєва проти України» від 14.12.2023 з його автентичним перекладом українською мовою від Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

4.2. 01.02.2024 до Великої Палати Верховного Суду з Міністерства юстиції України надійшла копія автентичного перекладу рішення ЄСПЛ у справі «Яковлєва проти України» (заява № 50704/15).

4.3. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 22.02.2024 призначила справу № 2-6544/10 до розгляду в порядку письмового провадження.

5. Позиція відповідача щодо заяви позивачки

5.1. ГУ ПФУ у відзиві на заяву ОСОБА_1 зазначило, що оскільки рішенням ЄСПЛ у справі «Яковлєва проти України» установлено порушення конвенційних і національних вимог у цій справі, то вказані порушення можливо усунути шляхом скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду касаційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Водночас ГУ ПФУ просить відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду

6.1. Велика Палата Верховного Суду дослідила наявні у справі докази, перевірила обґрунтованість наведених у заяві та відзиві на неї доводів і дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

6.3. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, - особою, стосовно якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного.

6.4. Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

6.5. Такі гарантії реалізуються, зокрема, шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій та другій статті 6 КАС.

6.6. На підставі статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.

6.7. За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або Протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

6.8. У рішенні у справі «Яковлєва проти України» ЄСПЛ звернув увагу, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), пункт 63, Серія А № 262), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт (див. рішення від 04.03.2014 у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії» [ВП] (Avotins v. Latvia) [GC], заява № 17502/07, пункт 119, та від 27.10.1993 «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands), пункт 33, Серія А № 274). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитися із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення від 06.02.2001 у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17 та 18).

6.9. ЄСПЛ зазначив, що на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та у разі потреби зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (див. рішення від 31.05.2016 у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та інші заяви, пункт 36). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (див. рішення від 21.05.2015 у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, із подальшими посиланнями).

6.10. Суд, з огляду на свою практику з окресленого питання, виснував, що національний суд, розглянувши подану у справі заявниці апеляційну скаргу та не вживши спроб встановити, чи була вона вручена заявниці або чи була заявниця повідомлена про апеляційну скаргу будь-яким іншим чином, позбавив її можливості надати зауваження щодо поданої у її справі апеляційної скарги та не виконав свого зобов`язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін (пункт 9 розділу I рішення у справі «Яковлєва проти України»).

6.11. Суд у додатку до зазначеного рішення також послався на пункти 43-47 свого ж рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03.

6.12. У свою чергу, в пункті 43 рішення у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковим і таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було ухвалено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде їй сплачена; така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Скасування такого судового рішення прирівнюється до втручання у право особи на мирне володіння майном (див., серед інших, «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява N 28342/95, пункт 74).

6.13. У пункті 46 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив, що «…Скасування обов`язкового до виконання рішення позбавило заявника впевненості в обов`язковому рішенні суду та позбавило можливості отримати кошти, яких він легітимно очікував».

6.14. За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 ЄСПЛ констатував порушення щодо неї при розгляді справи за її позовом до Управління ПФУ пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з несправедливістю цивільного провадження (неповідомлення заявниці про апеляційну скаргу відповідача та про провадження в апеляційному суді), а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції (втручання у мирне володіння майном). За висновком ЄСПЛ, мало місце скасування ухваленого на користь заявниці рішення усупереч принципу юридичної визначеності: орган Пенсійного фонду України подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, ухвалене на користь заявниці (про яке він знав принаймні з вересня 2011 року) 10.01.2014, посилаючись як на єдину підставу для затримки на проведення «інвентаризації» рішень у справах з питань нарахування пенсії. Апеляційний суд (відповідно до висновку ЄСПЛ) безпідставно поновив строк для подання апеляційної скарги і скасував рішення суду першої інстанції.

6.15. Як підтверджується матеріалами справи № 2-6544/10, суд першої інстанції ухвалив рішення в цій справі у відкритому судовому засіданні 12.08.2010, тоді як апеляційна скарга Управлінням ПФУ була направлена до суду засобами поштового зв`язку 01.01.2014. Апеляційний суд, відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління ПФУ, в ухвалі від 29.01.2014 зазначив, що апеляційна скарга подана з дотриманням порядку і строків апеляційного оскарження.

6.16. У суді першої інстанції справа № 2-6544/10 була розглянута в порядку цивільного судочинства відповідно до Закону України від 18.02.2010 № 1691-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами», яким були внесені зміни, зокрема, до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), відповідно до пункту 2 частини першої якої суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них, а пункт 3 частини першої статті 18 КАС був виключений [Рішенням Конституційного Суду України від 09.09.2010 № 19-рп/2010 ці положення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними)].

6.17. Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК (у редакції, чинній на момент розгляду справи в суді першої інстанції; далі - так само) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

6.18. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення (частина перша статті 294 ЦПК).

6.19. Аналогічна норма була закріплена і частиною другою статті 186 КАС (у редакції, чинній на дати розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій; далі - так само), відповідно до якої апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

6.20. Статтею 102 КАС було встановлено, що пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні на розсуд суду. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання. Ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі (частини перша - третя зазначеної статті).

6.21. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

6.22. Більше того, ЄСПЛ надає оцінку принципу правової визначеності як одному з основних аспектів верховенства права (рішення від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95).

6.23. Принцип правової визначеності включає й дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення. Згідно із цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, тому сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення ЄСПЛ від 24.07.2003 у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, та від 09.06.2011 у справі «Желтяков проти України» (Zheltyakov v. Ukraine), заява № 4994/04).

6.24. За статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Серед основних засад судочинства, визначених цією статтею Конституції, - забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, а також обов`язковість судового рішення.

6.25. Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

6.26. Верховенство права як основоположний принцип адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС (статті 7 КАС у редакції, чинній на час розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій) визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Справедливим та ефективним повинен бути як судовий процес, так і результат судочинства.

6.27. Відповідно до змісту ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 апеляційний суд, не вирішивши питання про поновлення Управлінню ПФУ строку на апеляційне оскарження рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 12.08.2010, відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління ПФУ. Хоча формально апеляційний суд і не вирішував питання про поновлення Управлінню ПФУ строку на апеляційне оскарження, та фактично це було зроблено, оскільки апеляційний перегляд справи та скасування зазначеного рішення й ухвалення нового - про відмову позивачці в задоволенні позову було здійснено саме за апеляційною скаргою відповідача.

6.28. Водночас апеляційна скарга була подана Управлінням ПФУ 01.01.2014, тобто через 3 роки 4 місяці 19 днів після проголошення рішення суду першої інстанції. Управління ПФУ було повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції в судовому засіданні 12.08.2010, про що свідчить приєднана до матеріалів справи заява відповідача від 12.08.2010 про розгляд справи без участі його представника (а. с. 9, т. 1). Будучи обізнаним з рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 12.08.2010, у всякому випадку станом на 09.09.2011 (дата звернення Управління ПФУ до суду із заявою про роз`яснення цього рішення), відповідач, заявивши клопотання про поновлення строку на його апеляційне оскарження, не навів жодної причини, з якої пропустив строк (а. с. 23, т. 1).

6.29. За таких обставин суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний перегляд справи за апеляційною скаргою Управління ПФУ на порушення вимог норм статей 102, 186 КАС, оскільки встановлених законом підстав для цього не було.

6.30. Вищий адміністративний суд України, переглядаючи в касаційному порядку постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 за касаційною скаргою ОСОБА_1 , на зазначене вище порушення суду апеляційної інстанції норм статті 102, частини другої статті 186 КАС уваги не звернув та безпідставно виснував, що суд апеляційної інстанції не порушив норми процесуального права. При цьому Вищий адміністративний суд України не надав оцінки доводам позивачки у касаційній скарзі, що Управління ПФУ пропустило строк на апеляційне оскарження, а суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний перегляд справи за апеляційною скаргою відповідача, яка була подана поза межами встановленого законом для цього строку, не обґрунтувавши своє рішення про прийняття апеляційної скарги жодним аргументом.

6.31. Як свідчать матеріали справи, апеляційний перегляд був здійснений щодо рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 12.08.2010, яке набрало законної сили. Як стверджувала позивачка, рішення суду першої інстанції виконувалось Управлінням ПФУ, і цей довід позивачки є достатньо ймовірним з огляду на тривалість часу, який збіг з моменту проголошення зазначеного рішення до звернення відповідача з апеляційною скаргою.

6.32. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається, зокрема, Законом № 3477-IV.

6.33. За абзацом дев`ятим частини першої статті 1 Закону № 3477-ІV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

6.34. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

6.35. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

6.36. Відповідно до Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам від 19.01.2000 № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

6.37. Установлені ЄСПЛ в рішенні від 14.12.2023 процесуальні порушення під час апеляційного розгляду справи № 2-6544/10, які за оцінкою Суду склали порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції (порушення принципу юридичної визначеності при апеляційному розгляді справи № 2-6544/10 та втручання у мирне володіння майном позивачки), не були виправлені судом касаційної інстанції. Позивачка і на сьогодні зазнає негативних наслідків від постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014, якою їй було відмовлено в задоволенні позову про перерахунок пенсії.

6.38. Наведені обставини в розумінні пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам від 19.01.2000 № R(2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного (якщо й не єдиного) засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

6.39. Беручи до уваги соціальну спрямованість пенсії на забезпечення непрацездатним особам рівня життя, не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом, порушені права позивачки, констатовані Судом у рішенні у справі «Яковлєва проти України» (заява № 50704/15) (набуло статусу остаточного 14.12.2023), не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд справи із скасуванням ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 та постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014, ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.04.2015.

7. Висновки за результатами розгляду заяви

7.1. Відповідно до частини п`ятої статті 368 КАС за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

7.2. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 та ухвала Вищого адміністративного суду України від 14.04.2015 - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для вирішення питання щодо прийняття апеляційної скарги Управління ПФУ та постановлення судового рішення відповідно до вимог КАС.

7.3. Щодо вимоги ОСОБА_1 про залишення в силі рішення суду першої інстанції, то ці вимоги не можуть бути задоволені, позаяк ні рішення ЄСПЛ у справі «Яковлєва проти України», ні фактичні обставини справи не вказують на потребу і можливість визнання його таким. Ухвалення такого рішення буде передчасним і суперечитиме висновку про необхідність розгляду питань, пов`язаних із прийняттям апеляційної скарги відповідача, від вирішення яких, зокрема, й залежить набуття законної сили рішенням суду першої інстанції.

Керуючись статтями 361, 365, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14.04.2015 скасувати, а справу направити до П`ятого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка Є. А. Усенко

Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

І. А. Воробйова К. М. Пільков

М. І. Гриців О. В. Ступак

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

В. В. Король Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 118868395

[ANTIRAID]

Не зовсім зрозуміло, чому Велика палата направила цю справу на новий апеляційний розгляд, коли вже встановлені як ЄСПЛ так і Великою палатою грубі порушення права заявниці на остаточність судового рішення та правову визначеність.

Суд зазначив:

6.14. За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 ЄСПЛ констатував порушення щодо неї при розгляді справи за її позовом до Управління ПФУ пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з несправедливістю цивільного провадження (неповідомлення заявниці про апеляційну скаргу відповідача та про провадження в апеляційному суді), а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції (втручання у мирне володіння майном). За висновком ЄСПЛ, мало місце скасування ухваленого на користь заявниці рішення усупереч принципу юридичної визначеності: орган Пенсійного фонду України подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, ухвалене на користь заявниці (про яке він знав принаймні з вересня 2011 року) 10.01.2014, посилаючись як на єдину підставу для затримки на проведення «інвентаризації» рішень у справах з питань нарахування пенсії. Апеляційний суд (відповідно до висновку ЄСПЛ) безпідставно поновив строк для подання апеляційної скарги і скасував рішення суду першої інстанції.

6.28. Водночас апеляційна скарга була подана Управлінням ПФУ 01.01.2014, тобто через 3 роки 4 місяці 19 днів після проголошення рішення суду першої інстанції. Управління ПФУ було повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції в судовому засіданні 12.08.2010, про що свідчить приєднана до матеріалів справи заява відповідача від 12.08.2010 про розгляд справи без участі його представника (а. с. 9, т. 1). Будучи обізнаним з рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 12.08.2010, у всякому випадку станом на 09.09.2011 (дата звернення Управління ПФУ до суду із заявою про роз`яснення цього рішення), відповідач, заявивши клопотання про поновлення строку на його апеляційне оскарження, не навів жодної причини, з якої пропустив строк (а. с. 23, т. 1).

6.29. За таких обставин суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний перегляд справи за апеляційною скаргою Управління ПФУ на порушення вимог норм статей 102, 186 КАС, оскільки встановлених законом підстав для цього не було.