Постанова ВП ВС про можливість забезпечення позову шляхом арешту майна у немайновому спорі


Чи вважаєте Ви рішення законним та справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

24 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 754/5683/22

Провадження № 14-28цс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула справу

за касаційною скаргою адвоката Лелеки Ганни Олександрівни в інтересах ОСОБА_1

на постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко Валентина Василівна,

про визнання договору про поділ спільного майна подружжя недійсним.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Зміст позову та заяви про забезпечення позову

1. У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя від 09 серпня 2018 року, укладеного між ним та ОСОБА_1 .

2. Одночасно з позовом ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 825926080000, яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 81,1 м?, житловою площею 42,7 м?, вартістю 1 500 000,00 грн.

Просив також до набрання чинності рішенням у цій справі заборонити будь-яким особам у будь-який час та спосіб вчиняти будь-які дії щодо зазначеної квартири.

3. Заяву мотивував тим, що спільне майно сторін відповідно до пункту 1 договору про поділ спільного майна подружжя від 09 серпня 2018 року, який він оспорює в межах цієї справи, складається, зокрема, з трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Вважав, що існує висока ймовірність того, що відповідачка може в будь-який момент здійснити відчуження спірної квартири на користь інших осіб, що значно ускладнить або унеможливить виконання рішення суду та, відповідно, поновлення його прав.

4. Зазначив, що ОСОБА_1 вже виставила спірну квартиру на продаж.

Зміст ухвали суду першої інстанції

5. Ухвалою від 21 липня 2022 року Деснянський районний суд м. Києвау задоволенні заяви про забезпечення позову відмовив.

6. Місцевий суд виходив з того, що позивач у заяві про забезпечення позову необґрунтував наявність правових підстав, необхідних для застосування заходів забезпечення позову.

Зміст постанови апеляційного суду

7. Постановою від 13 вересня 2022 року Київський апеляційний судапеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

8. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву частково задовольнив.

9. Вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 825926080000, яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 81,1 м?, житловою площею 42,7 м?, до набрання чинності рішенням суду в цій справі. У задоволенні інших вимог заяви відмовив.

10. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що місцевий суд не звернув увагу на обґрунтування заяви про забезпечення позову щодо існування загрози продажу квартири АДРЕСА_1 , передумовою якої є зняття малолітніх дітей та відповідачки з реєстрації у цій квартирі, проживання відповідачки за іншою адресою, а також наявність у мережі «Інтернет» інформації про продаж спірної квартири.

Виходив з того, що місцевий суд не дав оцінки у судовому рішенні долученим до заяви доказам.

Вважав, що вимоги заяви про забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам у будь-який час та спосіб вчинити будь-які дії щодо зазначеної квартири не підлягають задоволенню, оскільки зазначений вид забезпечення позову охоплюється накладенням арешту на майно.

Зміст вимог касаційної скарги

11. 26 жовтня 2022 року адвокат Лелека Г. О. в інтересах ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу та просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру і залишити в силі ухвалу місцевого суду у цій частині.

Зміст ухвал суду касаційної інстанції

12. Ухвалою від 24 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі та витребував її із місцевого суду.

13. Ухвалою від 31 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.

14. Ухвалою від 15 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу передав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) для відступу (конкретизації) від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 11 квітня 2022 року у справі № 910/11069/21 та від 10 травня 2022 року у справі № 910/8298/21, де касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій і вважав за можливе у справах з вимогами позову немайнового характеру, рішення суду у разі задоволення яких не підлягали б примусовому виконанню, вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно.

15. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справі, в якій заявлено вимоги немайнового характеру, а рішення суду у разі задоволення позову не підлягатиме примусовому виконанню, не буде співмірним із заявленими вимогами.

16. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову. Зазначив, що при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача. Вважав, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

17. Вказав, що правова природа арешту майна чи іншого обмеження прав щодо майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає в обмеженні права розпорядження ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим. Дійшов висновку, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

18. Зазначив, що в практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформувався підхід, за якого такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на майно, не є співмірним із позовними вимогами немайнового характеру, задоволення яких не матиме наслідком примусове виконання рішення суду.

19. Водночас Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного господарського суду у справах № 910/11069/21 та № 910/8298/21 вважав за можливе у справах, у яких заявлені вимоги немайнового характеру, а рішення у разі задоволення позовних вимог не підлягатимуть примусовому виконанню, вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно.

20. Враховуючи ідентичність приписів статей 150 ЦПК України та 137 Господарського процесуального кодексу України в частині можливості забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду встановив наявність неоднакової практики застосування наведених положень процесуального закону Касаційним цивільним судом та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 послалася на абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.

22. Вважає, що позивач не довів суду, що заявниця вживає заходи щодо відчуження нерухомого майна.

На думку заявниці, твердження позивача про намір продажу квартири є припущеннями.

Виходила з того, що друковані оголошення, які позивач надав суду, не є належними доказами, оскільки оголошення не стосуються спірної квартири.

Зазначила, що фото кухні квартири є невідомими для відповідачки, технічний паспорт з оголошення не відповідає технічному плану спірної квартири.

Дійшла висновку, що позивач вводить суд в оману, представляючи неправдиву інформацію, та зловживає своїми процесуальними правами шляхом безпідставного забезпечення позову.

23. Зауважила, що відсутність зв`язку між забороною відчуження квартири та, у випадку задоволення позову, рішенням суду свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову з предметом позовних вимог. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 127/220/19, від 19 червня 2019 року у справі № 201/12570/18.

24. На думку заявниці, позивач звернувся з вимогою немайнового характеру, а отже, заходи забезпечення позову не співвідносяться з такою вимогою.

Позиція інших учасників процесу

25. У грудні 2022 року адвокат Чаплієва К. В. в інтересах ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

26. Зауважила, що існує загроза продажу зазначеної квартири, оскільки: малолітні діти та відповідачка зняті з реєстрації у квартирі (без згоди позивача) та проживають в іншому місці; квартира виставлена на продаж, що підтверджується оголошеннями з сайтів продажу нерухомого майна; згідно з відповідями відділів реєстрації Деснянської та Святошинської РДА письмову згоду батька на зняття з реєстрації та реєстрацію в новому місці малолітніх дітей було надано, проте не позивачем, його підпис було підроблено, про що він подав відповідну заяву в поліцію.

27. Звернула увагу на те, що нерівноцінний поділ спільного майна подружжя відбувся із врахуванням того, що в квартирі залишилися проживати малолітні діти і це майно залишатиметься надалі в користуванні відповідачки та спільних малолітніх дітей.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи касаційним судом

28. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Лелеки Г. О. в інтересах ОСОБА_1 на підставі абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України.

29. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

30. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

31. У касаційному порядку відповідачка оскаржує постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року лише в частині задоволення вимог заяви про забезпечення позову щодо накладення арешту на квартиру. В частині відмови в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову щодо заборони вчиняти будь-які дії стосовно квартири постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржується та Великою Палатою Верховного Суду не переглядається.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

32. Питанням, яке постало перед Великою Палатою Верховного Суду, є можливість застосування судом такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно відповідача, у разі пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним, за яким таке майно відчужено.

33. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

34. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

35. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).

36. За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

37. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.

39. До набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) процесуальний закон передбачав, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

44. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

49. У справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, позивач пред`явив вимогу про визнання договору про поділ спільного майна подружжя недійсним.

50. Предметом оспорюваного в цій справі правочину є спільне майно сторін, зокрема квартира АДРЕСА_1 , яка за умовами укладеного сторонами договору перейшла в особисту приватну власність відповідачки.

51. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач насамперед має на меті захистити своє право власності на нерухоме майно, яке внаслідок укладення оспорюваного правочину було зареєстровано за відповідачкою.

52. За змістом статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року

№ 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент пред`явлення позову в цій справі, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

53. Оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірної квартири, так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову.

54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.

55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.

56. Перевіривши наявність спору між сторонами та установивши, що існує реальна загроза продажу спірної квартири, передумовою для чого стали зняття відповідачки та малолітніх дітей з реєстрації місця проживання в цій квартирі, їх проживання за іншою адресою, а також наявна в мережі «Інтернет» інформація про те, що спірна квартира виставлена на продаж, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на спірну квартиру, що є співмірним заходим забезпечення у межах існуючого спору.

57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні.

Щодо відступу від висновку Верховного Суду

58. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 15 березня 2023 року послався на те, що існує різна практика забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справах, де заявляються вимоги немайнового характеру, рішення в яких у разі задоволення позову не підлягатимуть примусовому виконанню.

59. Формулюючи підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив необхідність відступу від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 11 квітня 2022 року у справі № 910/11069/21 та від 10 травня 2022 року у справі № 910/8298/21.

60. Вирішуючи питання про наявність підстав для відступу від наведених висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду враховує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

61. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40)].

62. У справі № 910/11069/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з висновком судів попередніх інстанцій про доцільність вжиття заходів забезпечення позову в конкретній справі з огляду на встановлені в ній фактичні обставини. Окремого висновку стосовно допустимості вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), у спорах немайнового характеру суд касаційної інстанції не формулював.

63. У справі № 910/8298/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, зазначив: «У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду».

64. З урахуванням наведених Великою Палатою Верховного Суду мотивів цієї постанови підстав для відступу від висновків, що містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та на які послався Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

66. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 410 ЦПК України).

67. Зважаючи на надану оцінку аргументам позивача, відповідача та висновкам суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки постанова прийнята з додержанням норм процесуального права.

Щодо судових витрат

68. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

69. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на відповідачку.

Керуючись частинами першою та другою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу адвоката Лелеки Ганни Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді: О. О. Банасько С. І. Кравченко

О. Л. Булейко О. В. Кривенда

Ю. Л. Власов М. В. Мазур

І. А. Воробйова С. О. Погрібний

М. І. Гриців О. В. Ступак

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич

Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко

В. В. Король Н. В. Шевцова

Текст постанови на підставі частини третьої статті 415 ЦПК України оформила суддя О. В. Ступак

Джерело: ЄДРСР 118985224

Link to comment
Share on other sites

Логічне та законне рішення, яке усуває вигадане особами без досвіду норми про неможливість арешту майна у разі немайнового спору. Велика палата зазначила:

44. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...

ОКРЕМА ДУМКА

(збіжна)

судді Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю.

24 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 754/5683/22

Провадження № 14-28цс23

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко Валентина Василівна, про визнання договору про поділ спільного майна подружжя недійсним

за касаційною скаргою адвоката Лелеки Ганни Олександрівни в інтересах ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року

Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. Обставини справи

1. У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя від 09 серпня 2018 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 .

2. Одночасно з позовом ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 825926080000, яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 81,1 м?, житловою площею 42,7 м?, вартістю 1 500 000,00 грн.

3. Просив також до набрання чинності рішенням у цій справі заборонити будь-яким особам у будь-який час та спосіб вчиняти будь-які дії щодо зазначеної квартири.

4. Заяву мотивував тим, що спільне майно сторін відповідно до пункту 1 договору про поділ спільного майна подружжя від 09 серпня 2018 року, який він оспорює в межах цієї справи, складається, зокрема, з трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Вважав, що існує висока ймовірність того, що відповідачка може в будь-який момент здійснити відчуження спірної квартири на користь інших осіб, що значно ускладнить або унеможливить виконання рішення суду та, відповідно, поновлення його прав.

5. Зазначив, що ОСОБА_2 вже виставила спірну квартиру на продаж.

6. Ухвалою від 21 липня 2022 року Деснянський районний суд м. Києва у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовив.

7. Місцевий суд виходив з того, що позивач у заяві про забезпечення позову не обґрунтував наявності правових підстав, необхідних для застосування заходів забезпечення позову.

8. Постановою від 13 вересня 2022 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

9. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву частково задовольнив.

10. Вжив заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 825926080000, яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 81,1 м?, житловою площею 42,7 м? до набрання чинності рішенням суду в цій справі. У задоволенні інших вимог заяви відмовив.

11. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що місцевий суд не звернув уваги на обґрунтування заяви про забезпечення позову щодо існування загрози продажу квартири АДРЕСА_1 , передумовою якої є зняття малолітніх дітей та відповідачки з реєстрації у цій квартирі, проживання відповідачки за іншою адресою, а також наявність у мережі «Інтернет» інформації про продаж спірної квартири.

12. Виходив з того, що місцевий суд не дав оцінки в судовому рішенні долученим до заяви доказам.

13. Вважав, що вимоги заяви про забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам у будь-який час та спосіб вчинити будь-які дії щодо зазначеної квартири не підлягають задоволенню, оскільки такий вид забезпечення позову охоплюється накладенням арешту на майно.

14. 26 жовтня 2022 року адвокат Лелека Г. О. в інтересах ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу та просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру і залишити в силі ухвалу місцевого суду в цій частині.

15. Ухвалою від 24 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі та витребував її із місцевого суду.

16. Ухвалою від 31 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.

17. Ухвалою від 15 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) для відступу (конкретизації) від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 11 квітня 2022 року у справі № 910/11069/21 та від 10 травня 2022 року у справі № 910/8298/21, де касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій і вважав за можливе у справах з вимогами позову немайнового характеру, рішення суду в разі задоволення яких не підлягали б примусовому виконанню, вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно

18. Постановою від 24 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу адвоката Лелеки Г. О. в інтересах ОСОБА_3 залишила без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року залишила без змін.

19. Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову тим, що питанням, яке постало перед Великою Палатою Верховного Суду, є можливість застосування судом такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно відповідача, у разі пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним, за яким таке майно відчужено.

20. Після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

21. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

22. Велика Палата Верховного Cуду зазначила, що тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

23. Виходила з того, що цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходів забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І, навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

24. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

25. Вважала, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

26. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не має вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

27. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

28. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

29. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.

30. Вважала, що, перевіривши наявність спору між сторонами та установивши, що існує реальна загроза продажу спірної квартири, передумовою для чого стали зняття відповідачки та малолітніх дітей з реєстрації місця проживання в цій квартирі, їх проживання за іншою адресою, а також наявна в мережі «Інтернет» інформація про те, що спірна квартира виставлена на продаж, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на спірну квартиру, що є співмірним заходим забезпечення у межах існуючого спору.

31. Виходила з того, що апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги, що без ужиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні.

32. З урахуванням наведених Великою Палатою Верховного Суду мотивів цієї постанови підстав для відступу від висновків, що містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та на які послався Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, немає.

ІІ. Зміст окремої думки

33. З мотивувальною частиною постанови Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся частково.

34. Велику Палату Верховного Суду просили відповісти, зокрема, на питання про те, чи можна забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно у справах з позовними вимогами немайнового характеру, рішення в яких у разі задоволення позову не підлягатимуть примусовому виконанню.

35. Вирішуючи зазначене питання, насамперед слід вирішити питання, чи є майновим позов про визнання договору недійсним (зокрема, про поділ спільного майна подружжя).

36. Так, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

37. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 175, частини першої статті 176 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців; 4) у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки; 5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки; 6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік; 7) у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік; 😎 у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки; 9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості; 10) у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

38. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).

39. Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Немайновим позовом є вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

40. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України нікчемним є правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

41. Правочин є нікчемним не за рішенням певної особи, а відповідно до закону.

42. Такий правочин є нікчемним з моменту його укладення.

43. Наслідки нікчемності правочину, у тому числі обов`язок повернути все одержане за нікчемним договором, також настають для сторін у силу вимог закону.

44. При цьому наслідки недійсності нікчемного правочину застосовуються саме до договорів (наприклад, зобов`язання особи передати майно чи документи, отримані за таким договором).

45. Якщо недійсність правочину прямо встановлена законом (правочин нікчемний), позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 917/1338/18).

46. Нікчемний правочин є недійсним уже в момент вчинення, незалежно від будь-чиєї волі (ipso iure), і його абсолютна недійсність діє щодо всіх (erga omnes).

47. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, не зумовлює набуття / зміни / припинення прав ні для кого.

48. Стаття 216 ЦК України передбачає правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

49. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

50. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

51. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

52. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

53. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

54. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

55. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21) дійшла висновку про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України). Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга цієї статті). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя тієї ж статті).

За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Також наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо закон не встановив особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

56. Звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, позивач має матеріально-правовий інтерес, наслідком якого є, зокрема, повернення майна.

57. Норми ЦК України не містять ані вимоги, ані заборони для окремого розгляду вимог про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (крім нікчемного).

58. За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може з власної ініціативи застосувати реституцію як наслідок недійсності оспореного правочину, за яким передано певне майно або майнові права, оскільки такі наслідки прямо визначені законом.

59. На мою думку, метою звернення до суду з позовом про визнання договору (за яким передано певне майно або майнові права) недійсним є саме захист та досягнення матеріально-правового інтересу.

Отже, такі позови мають майновий характер.

60. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац другий частини другої статті 16 ЦК України).

61. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення (пункти 2, 4, 7 частини другої статті 16 ЦК України).

62. Наслідком визнання договору недійсним є саме припинення правопорушення, повернення сторін у попередній стан, перехід майнових прав і обов`язків.

63. Отже, вважаю, що Велика Палата Верховного Суду повинна була дійти висновку про те, що позов про визнання договору ( за яким передано певне майно або майнові права) недійсним має майновий характер.

64. З огляду на майновий характер такого позову, а також застосування наслідків недійсності оспореного правочину, рішення за результатами розгляду такого позову у випадку задоволення вимог підлягає примусовому виконанню.

65. Крім того, такі судові рішення можуть бути виконані відповідачем добровільно або державним реєстратором без застосування заходів примусового виконання, визначених Законом України «Про виконавче провадження».

66. Вважаю, що саме по собі визнання договору недійсним без застосування наслідків його недійсності (припинення правопорушення, повернення сторін у попередній стан, перехід майнових прав і обов`язків) не є ефективним способом захисту цивільного права або інтересу.

67. Наслідки визнання правочину недійсним прямо визначені частиною першою статті 216 ЦК України, а обов`язок сторони повернути отримане за договором випливає безпосередньо із закону.

68. З огляду на частину четверту статті 216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

69. Необхідність окремого звернення з вимогами про застосування реституції при визнанні правочину недійсним зі змісту статті 216 ЦК України прямо не випливає.

70. Характерно, що за частиною першою статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

71. Отже, за відсутності заявлених вимог про реституцію при визнанні правочину недійсним суд вправі з власної ініціативи зазначити в мотивувальній та резолютивній частині наслідки свого рішення визнання договору недійсним (вчинення одно- чи двосторонньої реституції).

72. Також одночасне застосування наслідків недійсності правочину не виходить за межі вимог статей 264 та 267 ЦПК України щодо встановлення порядку виконання рішення суду.

73. В обох випадках застосування наслідків недійсності правочину не є задоволенням окремої позовної вимоги, яку позивач не заявляв, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції, хоч позивач і сформулював її в усіченому вигляді.

Чи наявні будь-які перешкоди (у розумінні статті 149 ЦПК України) для забезпечення позову про визнання договору недійсним (зокрема, про поділ спільного майна подружжя), якщо за наслідками його задоволення відбувається перехід права власності на майно (за умови, що позивач у ньому не заявив про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема реституції)?

74. Правова природа забезпечення позову полягає у забезпеченні виконання матеріально-правової вимоги, що є предметом матеріально-правової вимоги та безпосереднім предметом забезпечення.

75. ЦПК України не обмежує вживання заходів забезпечення позову залежно від виду позову, водночас констатує залежність застосовуваного виду забезпечення позову від предмета позовних вимог.

76. Застосування арешту майна як засобу забезпечення позову характерно для забезпечення позову про присудження.

77. Для забезпечення інших позовів (зокрема, позовів немайнового характеру) більш характерним є такий захід, як заборона вчиняти певні дії.

78. Існування залежності застосовуваного заходу забезпечення позову від предмета позовних вимог слід пов`язувати передусім з ефективністю такого заходу у конкретному випадку, а також - із необхідністю виконання інших вимог: відповідність заходу забезпечення позову предмету спору, здійсненність, збереження балансу інтересів заінтересованих осіб.

79. Вважаю, що категоричність неможливості подати клопотання про накладення арешту на майно як заходу забезпечення позову у справі за позовом немайнового характеру викликає певні зауваження, з огляду на унікальність кожної судової справи, а також необхідність вирішення процесуальних питань з урахуванням положень, зокрема, принципу верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України), в тому числі таких його вимог, як: законність, пропорційність, право на справедливий судовий розгляд, визнання пріоритетності прав людини.

80. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність полягає у відповідності (адекватності) майнового інтересу заявника заходам, про застосування яких він клопоче перед судом.

81. Отже, критеріями обрання виду забезпечення позову є: предмет позовних вимог, вид позову (про визнання чи про присудження), характер позовних вимог (майнові чи немайнові), а також відповідність виду забезпечення позову предмету спору, ефективність, здійсненність, збереження балансу інтересів заінтересованих осіб, співмірність. Подібний підхід застосовується й у судовій практиці як цивільних, так і господарських судів.

82. Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення.

83. Предметом позову у справі, що переглядається, є вимога позивача про визнання недійсним договору.

84. Позови про присудження характеризуються застосуванням такого способу захисту, як, зокрема, підтвердження відсутності між позивачем та відповідачем певних правовідносин.

85. Позови про визнання договору недійсним (зокрема, договору про поділ спільного майна подружжя), якщо за наслідками його задоволення відбувається перехід права власності на майно, і за умови, якщо позивач у ньому не заявив про застосування наслідків недійсності правочину (а саме, реституції) у розумінні статті 216 ЦК України необхідно розглядати як позови про присудження.

86. Предметом спору у справі, що переглядається, є права та обов`язки сторін договору у зв`язку із визнанням його недійсним. Предметом спору у цьому позові є права та обов`язки у випадку застосування наслідків недійсності правочину (зокрема, реституції) у розумінні статті 216 ЦК України.

87. Виходячи з того, що рішення суду в позові про визнання договору поділу спільного майна недійсним у справі, що переглядається, може бути виконано державним реєстратором і поза межами Закону України «Про виконавче провадження», такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на майно, є співмірним із заявленою позовною вимогою.

88. Вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно, що належить відповідачеві (пункт 1 частини першої статті 151 ЦПК України), узгоджується з предметом позову в цій справі, а також його видом, характером позовних вимог, відповідає предмету спору, є ефективним та сприяє збереженню балансу інтересів заінтересованих осіб, є співмірним із заявленою позовною вимогою.

89. Теж стосується і вжиття інших заходів забезпечення позову, що в окремих випадках вживаються для забезпечення інших позовів: заборона вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 151 ЦПК України); встановлення обов`язку вчинити певні дії (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України) тощо.

90. Водночас наголошую, що відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

91. Отже, для забезпечення позову у справах немайнового характеру, рішення в яких у разі задоволення позову не підлягатимуть примусовому виконанню, більш характерним є такий захід, як заборона вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 151 ЦПК України), за умови, що невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Суддя С. Ю. Мартєв

Джерело: ЄДРСР 119309316

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...