Постанова ВП ВС про неможливість поновлення порушених прав у разі встановлення цього КСУ та нетотожність суддівської винагороди і винагороди члена ВРП, на яку гарантії незалежності не поширюються

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року

м. Київ

Справа № 990/235/23

Провадження № 11-37заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Уркевича В. Ю.

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Булейко О. Л.,Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Лук`яненко О. О.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Ізвєкова К. В. ,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддяна рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2024 року (судді Мацедонська В. Е. , Білак М. В., Губська О. А., Загороднюк А. Г., Соколов В. М.)в адміністративній справі № 990/235/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій неправомірними і стягнення недоотриманої винагороди,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просила:

- визнати протиправними дії ВРП щодо виплати їй у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України від 14 листопада 2019 року№ 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-ІХ);

- стягнути з ВРП на її користь недоплачену винагороду члена ВРП за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року в розмірі 641 427,94 грн з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року ВРП незаконно обмежувала ОСОБА_1 винагороду як члену ВРП у розмірі, що не перевищував 10 розмірів мінімальної заробітної плати, яка встановлена станом на 01 січня 2020 року, відповідно до приписів Закону № 553-ІХ, якими Закон

№ 294-IX доповнений, зокрема, статтею 29, на підставі якої й обмежувалася винагорода, серед інших, і членів ВРП.

3. Позивачка вказує, що 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України встановлений карантин.

4. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-ІХ, яким Закон № 294-IX доповнено статтею 29 такого змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки».

5. Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) (далі - Рішення КСУ) положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

6. Згідно з довідкою ВРП від 26 липня 2021 року № 40 розмір виплаченої позивачці у 2020 році винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-IX в редакції Закону № 553-ІХ, склав 1 496 720,16 грн, а розмір винагороди, розрахований без застосування вказаних обмежень, який мав бути виплачений за 2020 рік, складає 2 138 148,10 грн.

7. Також позивачка зазначає, що Верховний Суд, зокрема, у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 580/4201/20, від 05 травня 2022 року у справі № 160/16362/20, від 27 лютого 2023 року у справі № 340/6875/21, переглядаючи рішення судів нижчих інстанцій у справах, предметом розгляду в яких була правомірність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону № 294-IX, неодноразово констатував протиправність такого обмеження розміру суддівської винагороди, оскільки це суперечить положенням статті 130 Конституції України.

8. Ураховуючи те, що ВРП є головним розпорядником бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, у тому числі і виплати винагороди членів ВРП, позивачка вважає, що належним та ефективним способом захисту її порушених прав є прийняття судом рішення про стягнення 641 427,94 грн недоотриманих коштів саме з ВРП.

9. У відзиві на позовну заяву ВРП просить відмовити в її задоволенні, оскільки у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року членам ВРП винагорода виплачувалась відповідно до вимог Закону № 294-ІХ у редакції Закону № 553-ІХ і відсутні підстави вважати дії ВРП неправомірними.

10. Зазначає, що згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 року № 2456-VI будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, а бюджетними призначеннями 2021-2024 років не було передбачено коштів для перерахунку та виплати винагороди членів ВРП за 2020 рік.

11. Вважає безпідставним посилання позивачки на судову практику Верховного Суду, адже в указаних нею справах суб`єктний склад учасників спору, характер правовідносин та їх нормативно-правове регулювання відрізняються від таких у цьому спорі.

Фактичні обставини справи

12. ОСОБА_1 у травні 1991 року призначена виконуючою обов`язки народного судді Харківського районного народного суду м. Києва.

13. VII сесією XII скликання Київської міської ради народних депутатів 13 грудня 1991 року обрана і призначена народним суддею Харківського районного народного суду міста Києва.

14. Верховна Рада України (далі - ВРУ) Постановою від 10 січня 2002 року

№ 2971-ІІІ обрала ОСОБА_1 суддею Дарницького районного суду міста Києва безстроково.

15. Постановою ВРУ від 11 листопада 2002 року № 106-ІV ОСОБА_1 обрана суддею Київського апеляційного господарського суду.

16. Постановою ВРУ від 18 вересня 2008 року № 531-VI обрана на посаду судді Вищого адміністративного суду України.

17. Постановою ВРУ від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII звільнена з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку.

18. Указом Президента України від 04 лютого 2020 року № 36/2020 призначена членом ВРП.

19. Наказом Голови ВРП від 10 лютого 2020 року № 58-к зарахована до штату ВРП на посаду члена ВРП з 10 лютого 2020 року.

20. Рішенням ВРП від 22 лютого 2022 року № 161/0/15-22 звільнена з посади члена ВРП за власним бажанням з 23 лютого 2022 року.

21. На підставі Закону № 553-ІХ розмір винагороди члена ВРП ОСОБА_1 був обмежений десятьма мінімальними заробітними платами станом на 01 січня 2020 рокупочинаючи з 18 квітня 2020 року.

22. Рішенням КСУ положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

23. Згідно з довідкою ВРП від 26 липня 2021 року № 40 розмір виплаченої ОСОБА_1 у 2020 році винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ у редакції Закону № 553-ІХ, склав 1 496 720,16 грн; розмір винагороди, розрахований без застосування цих обмежень, що мав бути виплачений за 2020 рік, - 2 138 148,10 грн.

24. 10 січня 2022 року позивачка звернулась до ВРП із заявою про приведення нарахованої винагороди члена ВРП за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року у відповідність із вимогами частини другої статті 21 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі -Закон № 1798-ІІІ) та статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-ІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

25. ВРП листом від 19 січня 2022 року № 358/0/9-22 у задоволенні цієї заяви відмовила.

26. Позивачка, вважаючи протиправним обмеження розміру її винагороди за вказаний період , звернулася до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

27. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 05 лютого 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправними дій та стягнення коштів задовольнив. Визнав протиправними дії ВРП щодо виплати позивачці у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ у редакції Закону № 553-ІХ. Постановив стягнути з бюджетних асигнувань ВРП на користь ОСОБА_1 недоплачену винагороду члена ВРП за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року в розмірі 641 427, 94 грн (шістсот сорок одна тисяча чотириста двадцять сім гривень дев`яносто чотири копійки) з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

28. Задовольняючи позов, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з протиправності виплати ОСОБА_1 винагороди члена ВРП у розмірі іншому, ніж передбачений законами № 1798-VІІІ і № 1402-VІІІ.

29. Висновок суду першої інстанції ґрунтується на системному аналізі положень статті 21 Закону № 1798-VІІІ у частині встановлення розміру винагороди члена ВРП у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду саме як гарантії діяльності членів ВРП; положень Закону № 1402-VІІІ у частині регулювання суддівської винагороди виключно цим Законом, а також суті та змісту діяльності ВРП як конституційного органу, який відповідно до статті 1 Закону № 1798-VІІІ діє для забезпечення незалежності судової влади та члени якого відповідно (судді та не судді) також повинні мати гарантії незалежності та безсторонності.

30. Суд першої інстанції у рішенні вказав, що законодавець, визначаючи обсяг гарантій діяльності членів ВРП, передбачив принцип, відповідно до якого винагорода члена ВРП не може бути нижчою за посадовий оклад судді Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою, та встановив, що розмір цієї винагороди прямо залежить від розміру посадового окладу судді Верховного Суду.

31. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував, що Законом № 553-ІХ, яким унесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), не вносилися зміни ні до Закону № 1798-VІІІ (стосовно розміру винагороди члена ВРП), ні до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), отже, Закон № 553-ІХ не може встановлювати розмір винагороди члена ВРП.

32. Суд зауважив, що розбіжність між нормами різних законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру винагороди члена ВРП), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, у спірному випадку має вирішуватися на користь Закону № 1798-VІІІ.

33. За висновком суду першої інстанції, оскільки встановлення винагороди члена ВРП у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду визначено статтею 21 Закону № 1798-VІІІ саме як гарантія діяльності членів ВРП, то зміна розміру такої винагороди у спосіб, відмінний від внесення змін до Закону № 1798-VІІІ, є протиправною, а нарахування і виплата відповідачем ОСОБА_1 у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року винагороди члена ВРП з урахуванням положень частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ у редакції Закону № 553-ІХ є порушенням установлених частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII гарантій діяльності позивачки як члена ВРП.

34. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ВРП є головним розпорядником бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, у тому числі й виплати винагороди членів ВРП, то належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачки є задоволення позовних вимог у частині стягнення з ВРП недоотриманих коштів у розмірі 641 427,94 грн.

Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги

35. Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2024 року та вважаючи його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить на розсуд Великої Палати Верховного Суду позовну заяву залишити без розгляду або відмовити у її задоволенні в повному обсязі.

36. Представник відповідача наполягає, що позовну заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду через пропуск строку звернення до суду, оскільки основною позовною вимогою є визнання протиправними дій ВРП щодо виплати позивачці у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року винагороди члена ВРП в неповному розмірі, у зв`язку із чим підлягали застосуванню саме норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а не положення статті 233 Кодексу законів про працю України.

37. Відповідач наголосив, що з дати ухвалення Рішення КСУ (28 серпня 2020 року), яким положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), до дати звернення позивачки до суду (27 вересня 2023 року) куминуло більше 3 років, що є порушенням строків на звернення до суду відповідно до частини другої статті 122 КАС України.

38. Також представник відповідача наполягає, що ВРП правомірно в період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року здійснювала позивачці виплати винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ у редакції Закону № 553-ІХ, оскільки діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і була зобов`язана виконувати Закон № 294-ІХ у редакції Закону № 553-ІХ до визнання цих положень такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Зауважує, що визнані неконституційними положення втрачають чинність з дня ухвалення Рішення КСУ і ним змінюється законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення.

39. На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що дія статті 130 Конституції України не поширюється на членів ВРП, оскільки згідно із Законом № 1798-VІІІ член ВРП отримує винагороду члена ВРП, а не суддівську винагороду в розумінні Закону № 1402-VІІІ.

40. Крім того, ВРП в апеляційній скарзі звертає увагу на залишення без розгляду судом першої інстанції його доводів про безпідставність посилань ОСОБА_1 у позовній заяві на висновки Верховного Суду щодо незаконності обмеження, зокрема, суддівської винагороди, які викладено в постановах від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 580/4201/20, від 05 травня 2022 року у справі № 160/16362/20, від 27 лютого 2023 року у справі № 340/6875/21, оскільки суб`єктний склад учасників спору, характер спірних правовідносин та їх нормативно-правове регулювання є різними.

41. Представник відповідача вказує, що жодних висновків щодо цього питання оскаржуване рішення не містить.

Позиція інших учасників справи

42. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП ОСОБА_1 наголошує на дотриманні строку звернення до суду та на відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини п`ятої статті 122 КАС України, оскільки повинні застосовуватись положення частини другої статті 233 КЗпП України.

43. Позивачка також доводить, що, здійснюючи виплату винагороди члена ВРП у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року в розмірі іншому, ніж встановлений сукупно Законом № 1798-VІІІ та Законом № 1402-VІІІ, ВРП порушила гарантії забезпечення діяльності її членів, які встановлені частиною другою статті 21 Закону № 1798-VІІІ.

44. При цьому посилається на практику Верховного Суду (постанови від 20 жовтня 2021 року у справі № 580/4201/20, від 05 травня 2022 року у справі № 160/16362/20, від 27 лютого 2023 року у справі № 340/6875/21 та інші) у справах , предметом яких була правомірність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ і у яких цей суд неодноразово звертав увагу, що порядок визначення розміру суддівської винагороди регулюється статтею 135 Закону № 1402-VIII як закону про судоустрій, який є спеціальним; норми інших законодавчих актів у силу положень статті 130 Конституції України до цих правовідносин застосовуватися не можуть, і така правова позиція Верховного Суду є усталеною.

45. Оскільки розмір винагороди члена ВРП у силу положень статті 21 Закону

№ 1798-VIII залежить від розміру базового посадового окладу судді Верховного Суду, який може бути змінений виключно шляхом внесення змін до Закону

№ 1402-VIII, то розмір винагороди члена ВРП може бути змінений, у свою чергу, виключно шляхом внесення змін до частини другої статті 21 Закону № 1798-VIII або до Закону № 1402-VIII.

46. Позивачка просить залишити апеляційну скаргу ВРП без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2024 року у справі № 990/235/23 - без змін. Позивачка просить розглядати справу № 990/235/23 за її участю.

Рух апеляційної скарги

47. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ВРП на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2024 року у справі № 990/235/23 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправними дій та стягнення коштів.

48. Витребувано з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду матеріали справи № 990/235/23.

49. 15 березня 2024 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали справи № 990/235/23 згідно із супровідним листом Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 березня 2024 року № 990/235/23/13105/24.

50. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2024 року призначила справу № 990/235/23 до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 18 квітня 2024 року.

51. 05 квітня 2024 року позивачка заявила клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибуття в судове засідання з поважних причин, оскільки у цей період перебуватиме на лікуванні за межами міста Києва (докази додано до клопотання), де неможливо забезпечити участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції через технічні обмеження в користуванні інтернетом у санаторії.

52. 10 квітня 2024 року ОСОБА_1 заявила клопотання про розгляд справи без її участі, оскільки 18 квітня 2024 року перебуватиме за межами міста Києва та не матиме технічної можливості забезпечити свою участь у судовому засіданні за допомогою засобів відеозв`язку.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

53. Статтею 131 Конституції України встановлено, що в Україні діє ВРП.

54. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРПвизначено Законом № 1798-VІІІ, відповідно до статті 1 якого ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

55. ВРП є юридичною особою, видатки на її утримання визначаються окремим рядком у Державному бюджеті України.

56. Згідно з пунктом 16 статті 3 Закону № 1798-VІІІ ВРП здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності; бере участь у визначенні видатків Державного бюджету України на утримання судів, органів та установ системи правосуддя відповідно до Бюджетного кодексу України (далі - БК України).

57. Відповідно до пункту 7 частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами в межах установлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів.

58. Згідно зі статтею 21 Закону № 1798-VІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) розмір винагороди члена ВРП встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду.

59. Виплата винагороди членам ВРП провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

60. Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 БК України).

61. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-ІХ, яким були внесені зміни до Закону № 294-IX.

62. Відповідно до цих змін Закон № 294-IX було доповнено статтею 29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому в зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

63. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

64. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам ВРП, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

65. Керуючись наведеним правовим регулюванням і встановленими Законом № 553-ІХ обмеженнями, ВРП з дати набрання ними чинності 18 квітня 2020 року нараховувала і виплачувала ОСОБА_1 винагороду члена ВРП у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

66. 28 серпня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням № 10-р/2020 (справа № 1- 14/2020(230/20) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами.

67. У резолютивній частині зазначеного рішення вказано, що положення Закону № 294-ІХ зі змінами, Закону № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

68. Згідно із частиною другою статті 152 Конституції України та статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

69. З урахуванням неведеного, саме з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 10-р/2020 втратили чинність визнані неконституційними положення Закону № 294-IX.

70. Як видно з матеріалів справи, з дня втрати чинності зазначеними положеннями Закону № 294-IX ВРП продовжила нараховувати позивачці винагороду члена ВРП у передбаченому Законом № 1798-VІІІ розмірі. Кошти, які не були використані внаслідок застосування положень статті 29 Закону № 294-IX, наприкінці 2020 року повернуті до Державного бюджету України.

71. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що у ВРП не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 винагороди члена ВРП у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року без урахування вимог чинних на той час положень частин першої і третьої статті 29 Закону № 294-IX у редакції Закону № 553-IX.

72. У тексті Рішення КСУ № 10-р/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які тривали в період дії статті 29 Закону № 294-IX, тобто це Рішення має пряму (перспективну) дію в часі.

73. За встановлених обставин у справі та відповідного нормативно-правового регулювання Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками суду першої інстанції про протиправність дій ВРП щодо нарахування позивачці в період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року винагороди члена ВРП у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

74. Оскільки в цей період обмежувальні положення статті 29 Закону № 294-IX у редакції Закону № 553-IX були чинними, з урахуванням вимог статті 19 Конституції України не можна визнати, що ВРП як орган державної влади діяла не на підставі, чи не в межах повноважень, чи не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

75. Не може погодитися Велика Палата Верховного Суду і з висновками суду першої інстанції про фактичне ототожнення понять «суддівська винагорода» та «винагорода члена ВРП» та поширення встановлених Конституцією України та Законом № 1402-VІІI гарантій судді на членів ВРП.

76. Так, статтею 130 Конституції України передбачено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

77. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІI суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативними актами.

78. Водночас у статті 21 Закону № 1798-VIII йдеться про інший вид винагороди, а саме винагороду члена ВРП, яка йому встановлюється на час виконання його повноважень.

79. Повноваження судді, визначені Законом № 1402-VІІI, та повноваження члена ВРП, якими він наділений відповідно до Закону № 1798-VIII, є різними як є різними за своєю правовою природою суддівська винагорода і винагорода члена ВРП.

80. Установлений у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду розмір винагороди члена ВРП є однією з гарантій його діяльності, закріплених у статті 21 Закону № 1798-VIII.

81. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій ВРП щодо виплати позивачці винагороди члена ВРП із застосуванням передбачених законом обмежень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

82. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (пункт 2 частини першої статті 315 КАС України).

83. Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (пункт 4 частини першої та частина друга статті 317 КАС України).

84. Оскільки суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу ВРП слід задовольнити, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРП відмовити.

Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 315, 317, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнити.

2.Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2024 року у справі № 990/235/23 скасувати та ухвалити нове рішення.

3. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій неправомірними і стягнення недоотриманої винагороди.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді: О. Л. Булейко М. В. Мазур

І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв

М. І. Гриців К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна С. О. Погрібний

І. В. Желєзний О. В. Ступак

Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач

В. В. Король О. С. Ткачук

О. В. Кривенда Є. А. Усенко

Відповідно до частини третьої статті 321 Кодексу адміністративного судочинства України постанову оформив суддя Кривенда О. В.

Джерело: ЄДРСР 119493881

[ANTIRAID]

Логічне продовження провалу судової реформи та узаконення свавілля влади. Фактично випадкові люди визнали, що рішення КСУ не варто паперу на якому його викладено і жодним чином не відновлює порушені права завдяки реформі USAID-Порошенко. Найбільш комічно, що це відбулось з членами ВРП, які цих суддів обирали.

Суд зазначив:

75. Не може погодитися Велика Палата Верховного Суду і з висновками суду першої інстанції про фактичне ототожнення понять «суддівська винагорода» та «винагорода члена ВРП» та поширення встановлених Конституцією України та Законом № 1402-VІІI гарантій судді на членів ВРП.

76. Так, статтею 130 Конституції України передбачено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

77. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІI суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативними актами.

78. Водночас у статті 21 Закону № 1798-VIII йдеться про інший вид винагороди, а саме винагороду члена ВРП, яка йому встановлюється на час виконання його повноважень.

79. Повноваження судді, визначені Законом № 1402-VІІI, та повноваження члена ВРП, якими він наділений відповідно до Закону № 1798-VIII, є різними як є різними за своєю правовою природою суддівська винагорода і винагорода члена ВРП.

80. Установлений у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду розмір винагороди члена ВРП є однією з гарантій його діяльності, закріплених у статті 21 Закону № 1798-VIII.

81. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій ВРП щодо виплати позивачці винагороди члена ВРП із застосуванням передбачених законом обмежень.

 

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Єленіної Ж. М., Пількова К. М., Ткача І. В.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 990/235/23 (провадження № 11-37заі24) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій неправомірними і стягнення недоотриманої винагороди

Історія справи

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), в якому просила:

- визнати протиправними дії ВРП щодо виплати позивачці у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) в редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ);

- стягнути з ВРП на користь ОСОБА_1 недоплачену винагороду члена ВРП за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 641 427,94 грн з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 ВРП незаконно обмежувала ОСОБА_1 винагороду як члену ВРП у розмірі, що не перевищував 10 розмірів мінімальної заробітної плати, яка встановлена станом на 01.01.2020 відповідно до приписів Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-IX доповнений, зокрема статтею 29, на підставі якої й обмежувалася винагорода, серед інших, членам ВРП.

Позивачка вказує, що 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на всій території України встановлений карантин.

18.04.2020 набрав чинності Закон № 553-ІХ, яким Закон № 294-IX доповнено статтею 29 наступного змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки».

Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1- 14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно з довідкою ВРП від 26.07.2021 № 40 розмір виплаченої позивачці у 2020 році винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-ІХ, склав 1 496 720,16 грн; розмір винагороди, розрахований без застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-ІХ, який мав бути виплачений за 2020 рік, складає 21 381 48,10 грн.

Також позивачка зазначає, що Верховний Суд, зокрема, у постановах від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 20.10.2021 у справі № 580/4201/20, від 05.05.2022 у справі № 160/16362/20, від 27.02.2023 у справі № 340/6875/21, переглядаючи рішення судів нижчих інстанцій у справах, предметом яких була правомірність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ, неодноразово констатував протиправність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі цієї статті зазначеного Закону в редакції Закону № 553-ІХ як такого, що вчинене всупереч положенням статті 130 Конституції України.

Так, Верховний Суд зауважив, що Закон № 294-ІХ, як і Закон № 553-ІХ, жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, оскільки це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих на їх розвиток приписів статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ).

На думку позивачки, ВРП при нарахуванні та виплаті винагороди члена ВРП за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 протиправно обмежила її розмір десятьма мінімальними заробітними платами.

Ураховуючи те, що ВРП є головним розпорядником бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, у тому числі, і виплати винагороди членів ВРП, позивачка вважає, що належним та ефективним способом захисту її порушених прав є прийняття судом рішення про стягнення 641 427,94 грн недоотриманих коштів саме з ВРП.

У відзиві на позовну заяву ВРП заперечувала проти позовної заяви та просила в її задоволенні відмовити. Відповідач вказував, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 членам ВРП винагорода правомірно виплачувалась на підставі та відповідно до вимог Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-ІХ.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 05.02.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправними дій та стягнення коштів задовольнив. Визнав протиправними дії ВРП щодо виплати позивачці у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-ІХ. Постановив стягнути з бюджетних асигнувань ВРП на користь ОСОБА_1 недоплачену винагороду члена ВРП за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 641 427 грн 94 коп. (шістсот сорок одна тисяча чотириста двадцять сім гривень дев`яносто чотири копійки) з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Задовольняючи позов, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з протиправності виплати члену ВРП винагороди члена ВРП у розмірі іншому, ніж передбачений Законом України від 21.12.2016 № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя»(далі - Закон № 1798-VІІІ).

Висновок суду першої інстанції ґрунтується на системному аналізі положень статті 21 Закону № 1798-VІІІ у частині встановлення розміру винагороди члена ВРП у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду саме як гарантії діяльності членів ВРП; положень Закону 1402-VІІІ в частині регулювання суддівської винагороди виключно цим Законом, а також суті та змісту діяльності ВРП як конституційного органу, який відповідно до статті 1 Закону № 1798-VІІІ діє для забезпечення незалежності судової влади та члени якого, відповідно (судді та не судді), також повинні мати гарантії незалежності та безсторонності.

Суд першої інстанції у рішенні наголосив, що законодавець, визначаючи обсяг гарантій діяльності членів ВРП, передбачив принцип, відповідно до якого винагорода члена ВРП не може бути нижчою за посадовий оклад судді Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою, та встановив, що розмір цієї винагороди прямо залежить від розміру посадового окладу судді Верховного Суду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував, що Законом № 553-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема, доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), не вносилися зміни ні до Закону № 1798-VІІІ (стосовно розміру винагороди члена ВРП), ні до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), отже, Закон № 553-ІХ не може встановлювати розмір винагороди члена ВРП.

Суд зауважив, що розбіжність між нормами різних законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру винагороди члена ВРП), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, у спірному випадку має вирішуватися на користь Закону № 1798-VІІІ.

За висновком суду першої інстанції, зважаючи на те, що встановлення розміру винагороди члена ВРП у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду визначено статтею 21 Закону № 1798-VІІІ саме як гарантія діяльності членів ВРП, відтак зміна розміру такої винагороди у спосіб, відмінний від внесення змін до Закону № 1798-VІІІ, є протиправною, а застосування ВРП при виплаті ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП положень частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-ІХ - порушенням встановлених частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII гарантій діяльності позивачки як члена ВРП.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ВРП є головним розпорядником бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, у тому числі і виплати винагороди членів ВРП, то належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачки є задоволення позовних вимог у частині стягнення з ВРП недоотриманих коштів у розмірі 641 427,94 грн.

Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2024 та вважаючи його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Великої Палати Верховного Суду та просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ВРП залишити без розгляду. Якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, то ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРП відмовити повністю.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою від23.05.2024 Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу ВРП задоволено. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2024 у справі № 990/235/23 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРП про визнання дій неправомірними і стягнення недоотриманої винагороди.

Відмовляючи в задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що саме з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 10-р/2020 втратили чинність визнані неконституційними положення Закону № 294-IX, тому в період з 18.04.2020 по 27.08.2020, здійснюючи ОСОБА_1 виплату винагороди члена ВРП з урахуванням вимог чинних на той час положень частин першої і третьої статті 29 Закону № 294-IX в редакції Закону № 553-IX, ВРП як орган державної влади діяла на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками суду першої інстанції про фактичне ототожнення понять «суддівська винагорода» та «винагорода члена ВРП» та розповсюдження встановлених Конституцією України та Законом № 1402- VІІI гарантій судді на членів ВРП, оскільки суддівська винагорода регулюється Законом № 1402-VІІI та не може визначатися іншими нормативними актами, натомість у статті 21 Закону № 1798-VIII йдеться про інший вид винагороди, а саме винагороду члена ВРП, яка йому встановлюється на час виконання його повноважень. Повноваження судді, визначені Законом № 1402-VІІI, та повноваження члена ВРП, якими він наділений відповідно до Закону № 1798-VIII, є різними, як є різними за своєю правовою природою суддівська винагорода і винагорода члена ВРП. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що визначений Законом № 1798-VIII розмір винагороди, який прирівняний до посадового окладу судді Верховного Суду не означає набуття членом ВРП статусу судді та розповсюдження на нього гарантій, встановлених щодо суддів.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо правомірності виплат позивачці винагороди члена ВРП в період з 18.04.2020 по 27.08.2020із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-IXв редакції Закону № 553-ІХ, є помилковим з таких міркувань.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Предметом спору в цій справі є правомірність / протиправність виплати позивачці у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-IXв редакції Закону № 553-ІХ.

Преамбулою Закону № 1798-VIII встановлено, що цей Закон визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Стаття 21 Закону № 1798-VIII встановлює гарантії діяльності членів ВРП.

У частині другій цієї статті (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що розмір винагороди члена ВРП встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду.

Розмір винагороди члена ВРП, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду.

Виплата винагороди членам ВРП провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною третьою статті 21 Закону № 1798-VIII визначено, що члену ВРП, який не є суддею, надається відпустка та допомога на оздоровлення відповідно до Закону № 1402-VIII.

Відповідно до частини четвертої вказаної статті член ВРП у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

ВРП як колегіальний, незалежний конституційний орган державної влади та суддівського врядування покликаний забезпечувати стале функціонування та розвиток системи правосуддя з урахуванням кращих міжнародних стандартів та практик.

Аналіз наведених положень Закону № 1798-VIII свідчить про те, що законодавець установив обсяг гарантій членів ВРП та визначив, що на членів ВРП, які не є суддями, також розповсюджуються гарантії суддів, які передбачені Законом № 1402-VIII. Однією із цих гарантій незалежності членів ВРП є розмір їх винагороди на рівні посадового окладу судді Верховного Суду.

ВРП є незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який покликаний забезпечувати незалежність судової влади. Ураховуючи такий особливий статус ВРП законодавець установив відповідні гарантії її діяльності на рівні гарантій незалежності суддів.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (законом) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018, у яких Конституційний Суд України неодноразово вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Установлення зазначених гарантій на членів ВРП зумовлена конституційним статусом ВРП як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування, якому статтею 131 Конституції України надані повноваження щодо внесення подання про призначення судді на посаду; ухвалення рішень стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; ухвалення рішень про звільнення судді з посади; надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою; ухвалення рішень про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів; ухвалення рішень про переведення судді з одного суду до іншого; а також як органу, який відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII діє для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Зазначене також узгоджується з Висновком № 10 (2007) Консультативної ради Європейських судів (далі -КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, відповідно до якого метою судової ради (ВРП або іншого еквівалентного незалежного органу) є гарантування як незалежності судової системи, так і незалежності окремих суддів. Судова рада наділена повноваженнями захищати незалежність суддів як необхідного елемента держави, що керується верховенством права, і таким чином дотримується принципу поділу влади. Судова рада повинна самостійно управляти своїм бюджетом та фінансуватися в обсязі, що дозволяє оптимальне та незалежне функціонування. Члени ради (судді і не судді) повинні мати гарантії незалежності та безсторонності.

У Висновку від 05.11.2021 № 24 «Еволюція рад правосуддя та їх роль в незалежності та неупередженості судових систем» КРЄС наголошує, що правова основа судової ради та її основні елементи повинні бути закріплені в Конституції як безпечна правова основа для її обов`язків, незалежності та легітимності. Вони повинні включати склад і функції ради та гарантії перебування на посаді її членів, разом із гарантією її незалежності від законодавчої та виконавчої влади.

Як уже зазначалося, стаття 21 Закону № 1798-VIII, серед іншого, визначає розмір винагороди члена ВРП на рівні посадового окладу судді Верховного Суду, установленого Законом № 1402-VIII.

18.04.2020 набрав чинності Закон № 553-ІХ.

Згідно з частиною першою статті 29 Закону № 294-IX(зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) було встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому в зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

28.08.2020 Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 10-р/2020, яким визнав, зокрема, такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої та третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами.

Отже, спірним питанням у цій справі є порядок застосування положень статті 21 Закону № 1798-VІІІ при визначенні розміру та виплати винагороди члена ВРП у період з 18.04.2020 по 28.08.2020.

Як зазначалося раніше, отримання суддями суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом № 1402-VІІІ, та членами ВРП у розмірі, встановленому Законом № 1798-VІІІ, є однією з гарантій їх незалежності.

У частині другій статті 21 Закону № 1798-VІІІ визначено, що розмір винагороди члена ВРП встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду.

За змістом частини другої статті 135 Закону 1402-VIII посадовий оклад є складовою суддівської винагороди.

Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами.

Зазначені положення статті 135 Закону № 1402-VIII прийняті на реалізацію положення частини другої статті 130 Конституції України, відповідно до якого розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

З наведеного слідує, що розмір винагороди члена ВРП встановлюється статтею 21 Закону № 1798-VIII у взаємозв`язку зі статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Оскільки зміни до законів № 1798-VIII та № 1402-VIII у частинах, які регламентують розмір винагороди члена ВРП та суддівської винагороди у період з квітня по серпень 2020 року не вносилися, то законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.

З приводу Закону № 553-ІХ [яким внесено зміни до Закону №294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ)], то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних правовідносин слід зазначити, що цим Законом не вносилися зміни ні до Закону № 1798-VІІІ (стосовно розміру винагороди члена ВРП), ні до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), отже, Закон № 553-ІХ не може встановлювати розмір винагороди члена ВРП.

Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру винагороди члена ВРП), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1798-VІІІ, оскільки саме цим Законом врегульовано розмір винагороди членів ВРП як гарантія їх незалежності.

Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 21 Закону № 1798-VIII у взаємозв`язку зі статтею 135 Закону № 1402-VIII, які, попри те, що в часі цей Закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).

Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1798-VIII та Закону №1402-VIII, зокрема їх статей 21 та 135, відповідно, у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

Аналогічний правовий висновок стосовно виплати суддівської винагороди у спірний період викладений у численних постановах Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 640/27145/20, від 04.10.2022 у справі № 640/23567/20, від 28.02.2023 у справі № 480/7097/20 та є застосовним у спірних правовідносинах.

Отже, наведені положення Конституції України та правові висновки Конституційного Суду України й Верховного Суду дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, так само як і розмір винагороди члена ВРП, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу, звужуючи гарантії їх незалежності.

Таким чином, погоджуємося з висновком суду першої інстанції, що оскільки встановлення розміру винагороди члена ВРП у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду визначено статтею 21 Закону № 1798-VІІІ саме як гарантія діяльності членів ВРП, то зміна розміру такої винагороди у спосіб, відмінний від внесення змін до Закону № 1798-VІІІ, є протиправною, а застосування ВРП при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП положень частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-ІХ - порушенням встановлених частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII гарантій діяльності позивачки як члена ВРП.

З огляду на викладене, вважаємо, що виплата винагороди члена ВРП у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 21 Закону № 1798-VIII у взаємозв`язку зі статтею 135 Закону № 1402-VIII, нівелює суть правової визначеності і передбачуваності конституційних принципів незалежності судових органів.

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII ВРП здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності; бере участь у визначенні видатків Державного бюджету України на утримання судів, органів та установ системи правосуддя відповідно до Бюджетного кодексу України.

Згідно з пунктом 7 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів.

Отже, оскільки саме дії ВРП призвели до отримання позивачкою винагороди члена ВРП не у розмірі, визначеному Законом № 1798-VIII, то, здійснюючи виплату позивачці винагороди члена ВРП в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмеження, відповідач діяв не у спосіб та не в межах, встановлених Конституцією України та Законом № 1798-VIII.

Ураховуючи викладене, погоджуємося з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо протиправності виплати члену ВРП винагороди члена ВРП у розмірі іншому, ніж передбачений Законом № 1798-VІІІ.

На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку щодо правомірності виплати позивачці в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРПз урахуванням вимог положень частин першої і третьої статті 29 Закону № 294-IX в редакції Закону № 553-IX.

З огляду на викладене вважаємо, що апеляційну скаргу ВРП слід було залишити без задоволення, а постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2024 - без змін.

Судді Н. В. Шевцова

Ж. М. Єленіна

К. М. Пільков

І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 119494672