Рішення Верховинського райсуду Івано-Франківської області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП

[ANTIRAID]

Справа№938/387/24
Провадження № 2-а/938/6/24

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Джуса Р.В.,

за участю: секретаря судового засідання Мартищук Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ,

до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення №68 від 19.04.2024,

за участю:

від позивача: не з'явився;

від відповідача : не з'явився;

Обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправноюта скасування постанови про адміністративне правопорушення №68 від 19.04.2024Ю, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00грн.

Ухвалою суду від 06.05.2024 суд відкрив провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив її розгляд в судовому засіданні з викликом сторін на 14 травня 2024 року.

13.05.2024 через канцелярію суду надійшов письмовий відзив відповідача на позовну заяву.

У зв'язку із неявкою позивача в судове засідання 14.05.2024, розгляд справи було відкладено на 05.06.2024.

17.05.2024 позивач подав письмову відповідь на відзив відповідача.

В судовому засіданні 05.06.2024, за клопотанням представника відповідача, розгляд справи відкладався на 11.06.2024.

В судове засідання 11.06.2024 позивач та представник відповідача не з'явились, подали письмові заяви про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із частиною третьою ст.194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

З огляду на викладене, оскільки позивач та відповідач подали заяви про розгляд справи без їх участі, суд вважає за можливе проводити судовий розгляд справи за відсутністю сторін, на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.4 і 5 ст.250 КАС України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Правова позиція позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що при винесенні постанови у справі про адміністративне правопорушення №68 від 19.04.2024р., якою його притягнуто до відповідальності за порушення правил військового обліку (ст.210 КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 1700,00 грн, суб'єкт владних повноважень допустився помилкової оцінки ситуації, грубо порушив його права, діяв суб'єктивно.

Вважає, що в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ст.210 КУпАП, та відповідачем доказів такого, не надано.

Зокрема позивач посилається на те, що ст.210 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, що вчинене в особливий період», носить бланкетний характер, а тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення, обов'язково має бути зазначено, які саме правила військового обліку були порушені.

В оскаржуваний постанові про адміністративне правопорушення зазначається, що ОСОБА_1 порушив п.п. 2, п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, додатку № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 р. № 1487. Однак, пункт 1 Порядку не містить підпункту 2.

Натомість у пункті 1 Порядку наводиться поняття військового обліку та суб'єктів здійснення такого обліку. А саме: «Цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління, військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).».

Додаток 2 до порядку обліку військовозобов'язаних є безпосередньо правилами обліку. У цьому додатку наводиться 11 обов'язків призовників, військовозобов'язаних та резервістів.

В той же час, в оскаржуваній постанові відсутня інформація, що конкретизує, яке саме порушення правил військового обліку ним допущено.

Позивач звертає увагу на те, що він перебуває на військовому обліку, та останній раз він прибував до ІНФОРМАЦІЯ_3 26.02.2022 р., проте у цей день йому жодної відмітки у його облікових документах не поставили. Також він зазначає, що не може відповідати за наповнення такого електронного реєстру, а також за достовірність даних, що внесені у реєстр службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач зазначає, що при складенні постанови, йому в усній формі повідомляли, що згідно даних з електронного реєстру під назвою «Оберіг», він не перебуває на обліку в будь якому ІНФОРМАЦІЯ_4 , при цьому з даними цього реєстру його не ознайомили, не надали жодного витягу з цього реєстру, а також не забезпечили наявності такого доказу, як «інформація з реєстру «Оберіг». Більше того, в оскаржуваній постанові не вказується, що стало підставою для здійснення висновку про порушення правил військового обліку та «не перебування на обліку в жодному ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Позивач вважає, що інформація з електронних баз даних не є належним доказом правопорушення і сама по собі її наявність не може бути підставою для притягнення особи до відповідальності, а може бути лише використана, як підстава для подальшої перевірки певних обставин.

Правова позиція відповідача.

Відповідач подав письмовий відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги заперечив, просить у позові відмовити.

Свої заперечення відповідач мотивує тим, що 18.04.2024 уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 , на виконання вимог Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою КМУ від 29.12.2021 року №1456, було рекомендовано позивачу прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення військово-облікових даних. В процесі спілкування Позивач вів себе зухвало у відношенні до особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно провокував конфліктні ситуації кидаючи неправдиві звинувачення.

Звертає увагу на те, що уповноважені особи ІНФОРМАЦІЯ_2 , діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Жодних протиправних дій перелічених у позовній заяві Позивача не вчинялося, що підтверджується письмовою заявою Позивача від 19.04.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де Позивач чітко зазначив про відсутність будь яких претензій до особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 .

19.04.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_5 у процесі уточнення військово-облікових даних за допомогою інформаційної системи «Оберіг» було встановлено, що Позивач не перебуває на військовому обліку. Усні доводи про те, що Позивач прибував 26.02.2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 жодними фактами не було підтверджено, а наявне у позивача тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 від 17.12.2014, ІНФОРМАЦІЯ_7 не відповідає вимогам чинного наказу Міністерства оборони України «Про тимчасове посвідчення військовозобов?язаного» від 21.11.2017 року № 610.

З наведених підстав на Позивача було складено протокол №68 про адміністративне правопорушення від 19.04.2024 року, де роз?яснено суть адміністративного правопорушення, зміст ст.63 Конституції України, права та обов?язки, а також час та місце розгляду даної справи, що підтверджується особистим підписом Позивача у протоколі.

Зокрема зазначає, що позивач, порушив правила військового обліку, а саме: не перебував на військовому обліку за місцем реєстрації, чим порушив вимоги п.п.2 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов?язаних резервістів, додатку № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487, тобто мав обов'язок прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов?язаних та резервістів.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення 19.04.2024, Позивач визнав адміністративне правопорушення, отримав другий примірник постанови №68 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 2 ст.210 КУпАП від 19.04.2024 року та зобов?язався у Законом встановлений строк сплатити штраф.

Після розгляду вищезазначеної адміністративної справи ІНФОРМАЦІЯ_5 була вручена Позивачу повістка на прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення військово-облікових даних.

Також звернув увагу на те, що на підставі аналізу через інформаційну систему «Оберіг», уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що Позивач став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_8 з 06.05.2024 року, що підтверджує факт не перебування його на військовому обліку станом на 19.04.2024 року.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення №68 від 19.04.2024 складеного заступником начальника мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , останній порушив правила військового обліку, а саме не перебував на військовому обліку, чим порушив вимоги п.п.2 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, додатку №2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 р. № 1487, та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.ІІ ст.210 КУпАП (а.с. 18-20).

Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 від 19.04.2024 №68 за справою про адміністративне правопорушення за частиною ІІ статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.ІІ ст.210 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700,00грн .

Відповідно до вказаної постанови, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено, що ОСОБА_1 порушив правила військового обліку, а саме не перебував на військовому обліку, чим порушив вимоги п.п.2 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, додатку №2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 р. №1487. Поважних причин, у зв'язку із якими ОСОБА_1 , не виконав вимоги законодавства про мобілізаційну підготовку, встановлено не було (а.с.21-22).

Згідно заяви ОСОБА_1 від 19.04.2024, поданої на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , претензій до особового складу Верховинського РТЦК, він не має (а.с.47).

Відповідно до заяви ОСОБА_1 , поданої на ім'я т.в.о. начальника ВП №1 (м.Яремче) Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 повідомив, що 18.04.2024 під час його спільної із друзями поїздки на рафтинг до смт Верховина, їх було зупинено людьми у камуфляжній формі, які не представились, не повідомили про причини їх зупинки, та не можуть пояснити причини їх затримання. Просить вжити заходи щодо встановлення вказаних осіб, та причини їх затримання, та відреагувати щодо порушення закону та свободи пересування (а.с.10 -зворот).

Згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 від 17.12.2014 року виданого ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_1 , 1992 р.н., було прийнято на тимчасовий облік запасу Збройних сил України 03.11.2014 (а.с. 9).

Оцінка суду.

У відповідності до ч.1ст.2КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч.1ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно дост.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Стаття 9 КУпАП визначає адміністративне правопорушення (проступок) як протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цьогоКодексу.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідност.252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до вимогст.254 КУпАПпро вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Статтями 33, 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідност.283КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Із оскаржуваної постанови слідує, що позивач порушив правила військового обліку, а саме не перебував на військовому обліку, чим порушив вимоги п.п.2 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, додатку №2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 р. № 1487, та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст. 210 КУпАП.

Окрім того, в оскаржуваній постанові міститься посилання на частину другу ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку».

Відповідно до статті 210 КУпАП (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови), порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про оборону України"особливим періодом є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014 року, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014«Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на теперішній час.

Згідно з ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII, військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, правила військового обліку визначені у Додатку №2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487.

Відповідно до пп.2 п.1 Додатку 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затвердженого Постановою КМУ № 1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці,до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органіву строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.

Наведені положення підзаконного акту, порушення яких ставиться в провину позивачу, передбачають обов'язок призовників, військовозобов'язаних та резервістів, після отримання ними відповідних документів (мобілізаційних розпоряджень, повісток, тощо) з'явитися до відповідного органу в строк зазначений у цих документах, для:

- взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період;

- оформлення військово-облікових документів;

- проходження медичного огляду;

- направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності;

- призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.

Відтак, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення вказаних положень підзаконного нормативного акту, особа уповноважена на складення постанови про адміністративне правопорушення, повинна довести, що особа отримавши відповідне розпорядження чи повістку, не з'явилась до компетентного органу у встановлений строк, для взяття її на військовий облік чи виконання інших, передбачених Правилами дій.

Відповідно до частини другої ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку», посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.

Згідно із вимогами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, оскаржувана постанова не містить будь яких даних про те, що ОСОБА_1 отримував виклик до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів, та не з'явився до будь якого із вказаних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах, чим порушив вимоги пп.2 п.1 Додатку 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затвердженого Постановою КМУ № 1487 від 30 грудня 2022 року.

Матеріали справи також не містять належних доказів того, що ОСОБА_1 не перебував на військовому обліку на момент винесення оскаржуваної постанови.

Так, позивачем долучено до справи тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 від 17.12.2014 року видане ІНФОРМАЦІЯ_7 , згідно якого, його, ОСОБА_1 , 1992 р.н., було прийнято на тимчасовий облік запасу Збройних сил України - 03.11.2014. Та обставина, що вказане тимчасове посвідчення не відповідає вимогам чинного наказу Міністерства оборони України «Про тимчасове посвідчення військовозобов?язаного» від 21.11.2017 року № 610, не є беззаперечним доказом того, що ОСОБА_1 не перебував на військовому обліку.

Належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт не перебування позивача на військовому обліку станом на дату складення оскаржуваної постанови, відповідачем суду не надано.

Посилання відповідача на те, що факт не перебування позивача на військовому обліку було встановлено за допомогою інформаційної системи «Оберіг», не підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд критично оцінює долучений відповідачем витяг системи «Оберіг» в якому зазначено, що ОСОБА_1 взятий на облік ІНФОРМАЦІЯ_10 06.05.2024, оскільки із такого витягу неможливо встановити, звідки саме отримані зазначені в ньому дані, чи дійсно він отриманий із системи «Оберіг».

Більше того, відповідачем не надано суду жодних даних, щодо порядку функціонування системи «Оберіг», інформації про те, які відомості містить чи повинна містити така система, хто саме наповнює таку систему.

Оскаржувана постанова не містить даних про те, на підставі чого було встановлено, що ОСОБА_1 не перебуває на військовому обліку.

Твердження відповідача про те, що після винесення оскаржуваної постанови, ІНФОРМАЦІЯ_5 була вручена Позивачу повістка на прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення військово-облікових даних, не підтверджені жодними доказами.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», в Україні функціонує Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, як інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є зокрема ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Посилань на інформаційну систему «Оберіг» вказаний закон не містить.

Суд також критично оцінює долучені позивачем аудіо записи, оскільки із таких неможливо встановити, чи стосуються такі події, яка є предметом розгляду, та самого позивача.

Відповідно до ч. 3ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано обов'язку щодо доведення правомірності прийнятого рішення про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності.

Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги Позивача є обґрунтованими, та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню.

За змістом ч.3ст.286 КАС України наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що уповноваженою посадовою особою не в повній мірі були виконані вимогист.252 КпАПта не встановлено усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин, суд приходить до переконання щодо недодержання процедури винесення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, яка передбачена Законом, недостатність доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, будь-яких інших належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, Відповідачем не надано, у зв'язку з чим, оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню.

Оскільки оскаржувана постанова відповідача підлягає скасуванню через відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення (а не через наявність процедурних порушень, що потребує повторного розгляду справи відповідачем в установленому законом порядку), тому провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.210 КУпАП слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП (відсутність події і складу адміністративного правопорушення).

Судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями ст.132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1-3 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).

Частиною 7 статті 134 КАС України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

З наведеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).

Для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надано до суду:

- витяг з договору про надання професійної правничої допомоги б/н від 19.04.2024 укладеного із ОСОБА_1 ;

- замовлення на надання правничої допомоги від 19.04.2024;

- акт про надання професійної правничої допомоги від 29.04.2024 на суму 5250,00грн;

- розрахункову квитанцію від 29.04.2024 на суму 5250,00грн;

- копією ордеру на надання правничої допомоги від 19.04.2024, згідно якого ОСОБА_1 уповноважив адвоката Кундас В.А. представляти його інтереси у Верховинському районному суді Івано-Франківськох області.

Однак вказані документи не підтверджують факту понесення позивачем у зв'язку із розглядом вказаної справи, витрат на правничу допомогу в сумі 5250,00грн, а лише вказують на те, що між ОСОБА_1 та адвокатом Кундас В.А. існують договірні відносини щодо надання йому юридичних послуг.

Так, іздолученого позивачемвитягу здоговору пронадання професійноїправничої допомогивбачається,що адвокатна підставізвернення клієнтазобов'язався здійснюватипредставництво інтересівклієнта всудах всіхінстанцій таюрисдикцій.Разом зтим,вказаний витягз договоруне містить посиланняна те,що правничадопомога надаваласьадвокатом самеу справі№ 938/387/24,а такожжодної інформації про те, яка вартість наданих адвокатом послуг, яким чином вона обраховується, як оплачується, зокрема за конкретну справу.

Замовлення на надання правничої допомоги містить загальну вартість таких послуг, як формування адвокатського запиту, консультації, ознайомлення із документами, складення позовних заяв, тощо. Однак згаданий витяг із договору не містить положень про те, що вартість наданих адвокатом послуг повинна обумовлюватись у замовленні, чи будь якому іншому додатку до договору.

Згідно акту а про надання професійної правничої допомоги від 29.04.2024 на суму 5250,00грн, який є додатком до договору від 19.04.2024, адвокатом Кундас В.А. було надано клієнту ОСОБА_1 наступні послуги:

-консультації та вивчення документів стосовно порядку та строків судового розгляду, тривалість 1 година, вартість 1000,00грн;

-підготовка позовної заяви, виготовлення сканів/копій документів, подача документів до суду, тривалість 1,5год, вартість 2250,00грн;

-супровід розгляду справи у суді першої інстанції після подання позовної заяви, вартість 2000,00грн.

Однак у вказаному акті відсутні будь які посилання на номер справи, суть та зміст позовних вимог, предмет спору, що в свою чергу не дає суду можливості встановити, що такі правничі послуги були пов'язані із розглядом даної справи, а саме із оскарженням постанови про адміністративне правопорушення №68 від 19.04.2024 винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00грн.

Розрахункова квитанція від 29.04.2024 на суму 5250,00грн, не містить посилань ні на вказану справу, ні на договір, ні на акт виконаних робіт.

Інших доказів, які б свідчили про пов'язаність договору, а відповідно й сплаченого позивачем гонорару із цією справою, суду не надано.

Відтак, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат позивача пов'язаних із правничою допомогою в сумі 5250,00грн.

Щодо витрат позивача по сплаті судового збору в сумі 605,60грн, то такі були сплачені позивачем при поданні позову до суду, що підтверджується квитанцією №1851-6438-8393-2917 від 29.04.2024, та підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Керуючисьст.ст.2,5-6,8-10,14,72-77,90,132,139,241-246,286КАСУкраїни, т.ст.7, 258, 268,276, 280,287-289,293 КУпАП,ст.62 Конституції України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправноюі скасуватипостанову про адміністративне правопорушення №68 від 19.04.2024, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00грн.

Справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 605,60грн судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_12 , юридична адреса: АДРЕСА_2 обалсть.

Суддя Роман ДЖУС

Джерело: ЄДРСР 119765048

[ANTIRAID]

Чергове намагання перекласти відповідальність за бездіяльність посадових осіб ТЦК та СП на громадян України не вдалась. Суд зазначив:

Посилання відповідача на те, що факт не перебування позивача на військовому обліку було встановлено за допомогою інформаційної системи «Оберіг», не підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд критично оцінює долучений відповідачем витяг системи «Оберіг» в якому зазначено, що ОСОБА_1 взятий на облік ІНФОРМАЦІЯ_10 06.05.2024, оскільки із такого витягу неможливо встановити, звідки саме отримані зазначені в ньому дані, чи дійсно він отриманий із системи «Оберіг».

Більше того, відповідачем не надано суду жодних даних, щодо порядку функціонування системи «Оберіг», інформації про те, які відомості містить чи повинна містити така система, хто саме наповнює таку систему.

Оскаржувана постанова не містить даних про те, на підставі чого було встановлено, що ОСОБА_1 не перебуває на військовому обліку.

Твердження відповідача про те, що після винесення оскаржуваної постанови, ІНФОРМАЦІЯ_5 була вручена Позивачу повістка на прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення військово-облікових даних, не підтверджені жодними доказами.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», в Україні функціонує Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, як інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є зокрема ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Посилань на інформаційну систему «Оберіг» вказаний закон не містить.