Постанова КАС про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, що перебувало в іпотеці

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року м. Київ

Справа №369/5815/21
Апеляційне провадження №22-ц/824/3798/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Бевзи А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та гроші» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Дубас Т.В. 03 травня 2023 року у м. Києві, повний текст рішення складений 11 травня 2023 року, та на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Дубас Т.В., 19 червня 2023 року у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та гроші», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Смарт Груп», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелков Денис Михайлович про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В

У травні 2021 року позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 94,3 кв.м., житловою площею 46,7 кв.м., що був укладений 28 січня 2021 року між ТОВ «Фактор Груп» та ТОВ «Юридична компанія «Право та Гроші», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Денисом Михайловичем;

внести запис до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Юридична компанія «Право та Гроші»;

визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

у разі задоволення позовної заяви стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу та витрати на сплату судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 червня 2017 року між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Толока» було укладено Договір про участь у фонді фінансування будівництва №156-В2, за умовами якого об'єктом інвестування було визначено трьохкімнатну квартиру, загальна площа об'єкта інвестування (вимірних одиниць) відповідно до проекту 94,30 кв. м, за будівельною адресою: АДРЕСА_2 .

Також, 14 червня 2017 року між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» було укладено Договір надання фінансового кредиту №КД-Ф37, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику 1048616 (один мільйон сорок вісім тисяч шістсот шістнадцять) гривень строком до 14 червня 2032 року.

В рахунок забезпечення свого зобов'язання за Договором надання фінансового кредиту № КД-Ф37, 14 червня 2017 року між позивачем (Іпотекодавець) та ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» (Іпотекодержатель) було укладено Договір іпотеки (майнових прав), за умовами якого предметом іпотеки є майнові права на закріплений за Іпотекодавцем об'єкт інвестування: квартиру 156 , що складається з 3 (трьох) жилих кімнат, загальною проектною площею - 94,30 кв.м., що знаходиться на 12 поверсі, корпус «Б», секція № 6 в об'єкті будівництва (житловому комплексі за будівельною адресою: АДРЕСА_2 ). Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про участь у ФФБ виду А № 156-В-2 від 14 червня 2017 року, виданого ТОВ «Фінансова компанія «Толока».

26 грудня 2017 року між позивачем та ТОВ «Альфа Капітал Інвест» було складено Акт № 156-В2 прийняття-передачі об'єкта інвестування (квартира 156), відповідно до якого вона отримала об'єкт інвестування, який в подальшому, а саме 27 грудня 2017 року був зареєстрований за позивачем як об'єкт нерухомого майна в порядку визначеному законом.

Однак, 28 січня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» та ТОВ «Юридична компанія «Право та Гроші» було укладено договір купівлі-продаж спірної квартири, який був укладений ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп», як іпотекодержателем на підставі договору іпотеки укладеним з позивачем.

Позивач вважає своє право порушеним, оскільки предметом іпотеки за укладеним нею та ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» від 14 червня 2017 року були саме майнові права на квартиру, а не квартира яка відмінну адресу від будівельної.

Більш того, п. 1.3 Договору іпотеки визначено, що сторони дійшли згоди, що після того як об'єкт інвестування внаслідок завершення будівництва стане окремим нерухомим майном, сторони оформлять договір іпотеки на новостворене нерухоме майно (квартиру) на умовах, визначених цим Договором, якщо сторони не домовляться про інше. Для цього Іпотекодавець видає вказаній Іпотекодержеталем особі довіреність на виконання всіх необхідних для такого оформлення дій, включаючи оформлення правовстановлюючих документів, укладання договору іпотеки тощо. Умови договору щодо видачі довіреності були виконані позивачем, у зв'язку з чим укладення договору купівлі-продажу квартири між відповідачами є неправомірним.

Також, ОСОБА_1 зазначила, що жодні повідомлення про намір продажу предмета іпотеки, передбачені ст. 38 Закону України «Про іпотеку» нею не отримувались, а підпис у повідомленні від 08 липня 2020 року вона не ставила.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 травня 2023 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та гроші», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Смарт Груп», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелков Денис Михайлович про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 94,3 кв.м., житловою площею 46,7 кв.м., що був укладений 28 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та Гроші», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Денисом Михайловичем.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454, 00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та Гроші» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454, 00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачами не доведено наявність фактичних і правових підстав для відчуження спірної квартири, як на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 червня 2017 року, оскільки передані ОСОБА_1 в іпотеку майнові права за цим договором та новостворений об'єкт нерухомого майна (квартира) не є тотожними об'єктами цивільних прав - їх правова ідентичність відповідачами не доведена та не вбачається зі змісту спірних правовідносин.

Суд також не вбачав підстав для задоволення вимоги позивача щодо внесення запису до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки в такому випадку належним способом захисту є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, а не внесення запису до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації права власності.

Також суд вказав, що не підлягає задоволенню вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, так як на п. 1 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. Враховуючи, що суду не відомо чи міститься у Державному реєстрі прав відомості про попереднього власника квартири, суд вказав, що не може стверджувати про порушення на час ухвалення даного рішення прав позивача, оскільки відсутні підтвердження про неможливість повернення запису про право власності за позивачем в порядку адміністративної процедури.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та Гроші» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з правничою допомогою при розгляді цивільної справи №369/5815/21 у розмірі 46000,00 грн.

Додаткове рішення мотивовано тим, що заявлені позивачем витрати у сумі 46000,00 грн, є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача 46000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодилось із зазначеними судовими рішеннями ТОВ «Юридична компанія «Право та гроші», директором товариства подано апеляційні скарги.

Апеляційна скарга на основне рішення мотивована тим, що при вирішенні даної справи, судом першої інстанції не встановлено порушення прав та інтересів позивача ОСОБА_1 оспорюваним нею договором купівлі-продажу квартири від 28 січня 2021 року, оскільки мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду таких обґрунтувань не містить, що не відповідає вимогам законодавства та унеможливлює задоволення позовних вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним.

Також представник зазначає про те, що позивач не спростувала факт порушення взятих нею на себе договірних зобов'язань, відповідно, відчуження квартири на користь ТОВ «ЮК «Право та Гроші» було здійснено ТОВ «ФК «Фактор Груп» за наявності достатніх правових підстав та у відповідності із вимогами Закону України «Про іпотеку», та умовами укладених між сторонами договорів.

Вказує, що суд першої інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення, безпідставно врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, які висловлені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 640/5896/15-ц, оскільки станом на момент укладення договору іпотеки (майнових прав) від 14 червня 2017 року Закон України «Про іпотеку» вже діяв у іншій (зміненій) редакції, яка передбачала, що предметом іпотеки можуть бути, в тому числі, «майнові права на об'єкт незавершеного будівництва» (ст. 5 Закону) та встановлювала правовий механізм безумовної трансформації таких майнових прав після завершення будівництва у право власності на новостворений об'єкт нерухомого майна (ст. 16 Закону).

Таким чином, відчуження ТОВ «Фінансова Компанія «Фактор Груп» квартири АДРЕСА_4 було здійснено за наявності, як договірних, так і нормативно-правових підстав, оскільки за умовами ст. 16 Закону України «Про іпотеку» після завершення будівництва житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. Однак суд першої інстанції на вказане уваги не звернув і належної оцінки зазначеним обставинам в оскаржуваному рішенні не надав.

Також суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача у обраний нею спосіб захисту, оскільки належним способом захисту прав позивача, яка на момент укладення спірного договору купівлі-продажу була власником квартири, є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, враховуючи, що між позивачем і володільцем майна ТОВ ЮК «Право та Гроші» не має договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Вказує на те, що оскільки позивач вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння не заявляла, а суд, за умовами ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, у задоволенні вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 28 січня 2021 року суд першої інстанції мав відмовити, оскільки згідно усталеної судової практики, обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та неефектним для відновлення її прав у разі встановлення судом факту їх порушення. Однак суд першої інстанції на вищевказані положення законодавства уваги не звернув, що, як наслідок, призвело до безпідставного задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції частково в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 28 січня 2021 року та залишити в силі рішення суду у відповідній частині, в якій, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду містить наступні доводи.

Так, представник товариства вказує на те, що враховуючи часткове задоволення позову судом, висновок суду про стягнення 46000,00 грн пропорційно з відповідачів є безпідставним, оскільки витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вказане дає підстави стверджувати, що суд першої інстанції невірно визначив суму витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідачів, у разі доведення їх наявності.

Також вказує на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що надані представником позивача докази не є належними доказами на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, оскільки із змісту Договору про надання правничої допомоги № 67 від 06 квітня 2021 року, рахунків, квитанцій та актів наданих послуг не вбачається, що заявлені до стягнення представником позивача витрати, пов'язані з правничою допомогою при розгляді даної цивільної справи.

Наданий представником позивача Договір про надання правничої допомоги № 67 від 06 квітня 2021року укладений між Адвокатським об'єднанням «Кравець та Партнери» та ОСОБА_1 (Замовник) також не підтверджує понесені позивачем витрати, оскільки зміст договору не підтверджує надання адвокатським об'єднанням правової допомоги замовнику саме у даній цивільній справі.

Відповідно, наданими до суду першої інстанції документами, витрати позивача на правничу допомогу у конкретній цивільній справі №369/5815/21 документально не підтверджені.

Також вказує на те, що у своїх запереченнях вони звертали увагу суду на недоведеність витрат на правничу допомогу поданими представником позивача доказами, між тим їх доводи були залишені поза увагою суду.

На підставі викладеного, просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Цесельський І.В. вказує на те, доводи наведені позивачем в апеляційних скаргах не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду є законними і обґрунтованими та підстави для їх скасування відсутні. Просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення залишити без змін.

Також у відзиві представник позивача зазначає, що витрати позивача на правничу допомогу, пов'язані з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, орієнтовно складатимуть 14600,00 грн, докази додатково будуть подані позивачем.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «ЮК «Право та гроші» - Свірєпова А.В. підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просила її задовольнити.

Представник позивача - адвокат Цесельський І.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. А тому, керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спірні правовідносини по суті апеляційний суд виходить з такого.

Судом встановлено, що 14 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Толока» було укладено Договір про участь у фонді фінансування будівництва №156-В2, згідно з умовами якого об'єктом інвестування було визначено трьохкімнатну квартиру, загальна площаоб'єкта інвестування (вимірних одиниць) відповідно до проекту 94,30 кв.м., за будівельною адресою: АДРЕСА_2 .

У п.2 цього договору визначено, що ОСОБА_1 сплачує ТОВ «Фінансова компанія «Толока» винагороду за надання послуг із здійснення управління коштами у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень /т.1 а.с.69-72./

14 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» було укладено Договір про надання фінансового кредиту № КД-Ф37 від 14 червня 2017 року, за умовами якого ОСОБА_2 отримала фінансовий кредит на суму 1048616 (один мільйон сорок вісім тисяч шістсот шістнадцять) гривень, строком до 14 червня 2032 року, зі сплатою 8 % річних за користування кредитом /т.1 а.с.21-25,75-77/.

Також 14 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» було укладено Договір іпотеки (майнових прав), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М., зареєстрований в реєстрі за № 1440.

За умовами договору іпотеки ОСОБА_1 передала ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» в іпотеку майнові права на закріплений за нею об'єкт інвестування: квартиру 156 (сто п'ятдесят шість), що складається з 3 (трьох) жилих кімнат, загальною проектною площею - 94,30 кв.м., що знаходиться на 12 поверсі, корпус «Б», секція № 6 в Об'єкті будівництва (житловому комплексі за будівельною адресою: АДРЕСА_2 ).

У п. 1.3 Іпотечного договору сторони погодили, що після того як об'єкт інвестування внаслідок завершення будівництва стане окремим нерухомим майном, сторони оформлять договір іпотеки на новостворене нерухоме майно (квартиру) на умовах, визначених цим договором, якщо сторони не домовляться про інше. Для цього іпотекодавець видає вказаній іпотекодержателем особі довіреність на вчинення всіх необхідних для такого оформлення дій, включаючи, оформлення правовстановлюючих документів, укладення договору іпотеки, тощо.

Відповідно до п.5.1 договору у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та/або зобов'язань за цим договором, іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке визначає можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст.ст.36,37 Закону України «Про іпотеку», а саме :

5.1.1. іпотекодержатель має право оформити на себе право власності на предмет іпотеки згідно чинного законодавства України в порядку, передбаченому цим договором;

5.1.2. іпотекодержатель, у випадках передбачених цим договором та чинним законодавством України, має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення іпотекодержателем від свого імені з будь-якою особою за ціною і на умовах, визначених на підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку», договору купівлі-продажу предмету іпотеки.

В п. 5.4. вказано, що викладене сторонами у цій статті застереження (договору) про задоволення вимог іпотекодержателя є не що інше як погоджене сторонами позасудове врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, і згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку», позбавляє сторін необхідності укладати додатково договір про задоволення вимог іпотекодержателя /т.1 а.с.26-27,73-74,152-155/.

14 червня 2017 року ОСОБА_1 була видана довіреність, якою вона уповноважила ТОВ «Внутрішня виконавча служба» представляти її інтереси у всіх без винятку установах, підприємствах, організаціях, незалежно від їх форм власності, підпорядкування та галузевої належності, в тому числі в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, включаючи бюро технічної інвентаризації, реєстраційній службі Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, з питань оформлення та державної реєстрації на її ім'я права власності на квартиру АДРЕСА_5 Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Вітянська, буд.2), а також в житлово-експлуатаційних конторах, органах енерго-, газо-, водо- постачання, Укртелекомі і т.ін., з питань укладення договорів, необхідних для експлуатації вищевказаного нерухомого майна, а також на укладення від її імені договору іпотеки вищевказаної квартири з ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» в забезпечення виконання її зобов'язань за Договором про надання фінансового кредиту № КД-Ф37 від 14 червня 2017 року, укладеним між нею та ТОВ « Фінансова компанія «Фактор Груп», також в органах нотаріату. Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. /т.1 а.с.156/.

ТОВ «Внутрішня виконавча служба» у листі від 29 жовтня 2018 року адресованому ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» вказало на відсутність можливості направити представника для переукладення договору іпотеки, посилаючись на відсутність договірних відносин з ОСОБА_2 /т.1 а.с.164/

14 червня 2017 року між ОСОБА_1 , ТОВ « Фінансова компанія «Фактор Груп» та ТОВ «Смарт Груп» було укладено договір поруки, за умовами якого ТОВ «Смарт Груп» є поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту № КД-Ф37 від 14 червня 2017 року /т.1 а.с.29-30/.

26 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Толока» було укладено додаткову угоду до Договору про участь у фонді фінансування будівництва № 156-В2 від 29 грудня 2017 року, в якій вартість об'єкта визначена у розмірі 1310770 (один мільйон триста десять тисяч сімсот сімдесят) гривень /т.1 а.с.82/.

Також 26 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ТОВ «Альфа Капітал Інвест» був підписаний акт приймання-передачі №156-В2, згідно з яким ОСОБА_2 прийняла об'єкт інвестування: квартиру АДРЕСА_6 /т.1 а.с.81-84/. Того ж дня ТОВ «ФК «Толока» видало позивачу Довідку про право довірителя на набуття об'єкта інвестування /т.1 а.с.85/.

26 грудня 2017 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Холодницькою В.О. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та ї обтяжень та внесено запис до Державного реєстру речових прав про державну реєстрацію права власності позивача на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 /т.1 а.с.19/.

ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» в листах № 15/06.20 від 15 червня 2020 року та № 16/11-3 від 16 листопада 2020 року, адресованих ОСОБА_2 , висунуло вимогу щодо усунення порушення п.1.3. Договору іпотеки шляхом переоформлення договору іпотеки, враховуючи той факт, що об'єкт інвестування було введено в експлуатацію і квартира № 156 стала окремим нерухомим майном /т.1 а.с.88/. Вказані листи були направлені засобами поштового зв'язку на адресу: АДРЕСА_7 і за даними поштового відділення були вручені адресату /т.1 а.с.86,87,89 т.2 а.с.44-47/.

Матеріали справи містять копію Звіту про оцінку майна № 076 складеним ПП «МІДАС ФІНАНС ГРУП» 12 січня 2021 року для цілей оподаткування, згідно з яким вартість квартири АДРЕСА_1 , становить 1399270 (один мільйон триста дев'яносто дев'ять тисяч двісті сімдесят) гривень /т.1 а.с.90-97/.

27 січня 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д.М. із заявою про припинення обтяження на кв. АДРЕСА_1 , посилаючись на невиконання ОСОБА_1 умов договору іпотеки від 14 червня 2017 року та намір реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири /т.1 а.с.98/.

Згідно з довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» № 28/01.21 від 28 січня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 , станом на 28 січня 2021 року по кредитному договору № КД-Ф37 від 14 червня 2017 року складає 896295 (вісімсот дев'яносто шість тисяч двісті дев'яносто п'ять) гривень 68 копійок /т.1 а.с.99/.

28 січня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» та ТОВ «ЮК «Право та гроші» укладений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» продав, а ТОВ «ЮК «Право та гроші» придбало квартиру АДРЕСА_1 .

В договорі зазначено, що квартира відчужується продавцем від свого імені на підставі договору іпотеки від 14 червня 2017 року, який є правовою підставою для застосування права продавця від свого імені продати квартиру на підставі ст.ст. 36,38 Закону України «Про іпотеку», оскільки є відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в договорі іпотеки /т.1 а.с.100/.

28 січня 2021 року проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 - за ТОВ «ЮК «Право та гроші» /т.1 а.с.20,35-43/.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За вимогами ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно із ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до вимог ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

В силу ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В порядку ч.1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості. Подільний об'єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 16 Закону України «Про іпотеку» після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. (ч.4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

У ч.ч.1-4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються: умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення; порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки; прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору.

Відповідно до ч.1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч.5 ст.38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки (ч.10 ст. 38 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з ч.1 ст.76, ч.1 ст.81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц зроблений висновок, що договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Ухвалою від 05 березня 2024 року у справі № 756/3036/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд для відсутпу від вказаної правової позиції .

Велика Палата Верховного суду вказала, що слід відмежовувати випадок, коли іпотекодержатель на підставі іпотечного договору або відповідного застереження в такому договорі реєструє право власності на предмет іпотеки за собою, набуваючи у такий спосіб право власності на предмет іпотеки, від випадку, коли іпотекодержатель від свого імені укладає договір купівлі-продажу іпотечного майна із третьою особою, адже у цьому разі іпотекодержатель не набуває права власності на предмет іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду послідовно висновала, що пред'явлення віндикаційного позову є ефективним саме у випадку неодноразового відчуження майна. У цьому разі задоволення віндикаційного позову до останнього набувача такого майна, за яким зареєстровано відповідне речове право, є підставою для внесення відповідних записів до реєстру, а тому оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника.

У разі ж якщо спірне майно не відчужувалось третім особам, то підстав для пред'явлення віндикаційного позову в цьому випадку немає. У такому разі при визначенні ефективного способу захисту прав іпотекодавця слід виходити із того, на якій підставі іпотечне майно вибуло з його власності, зокрема:

- якщо таке майно вибуло внаслідок реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем і в подальшому не перевідчужувалось третім особам, ефективним способом захисту є вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України, та висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20);

- якщо порушення права власності іпотекодавця відбулося внаслідок укладення іпотекодержателем від свого імені договору купівлі-продажу іпотечного майна із третьою особою, то визнання такого правочину недійсним є також ефективним способом захисту. У цьому разі визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки є визнанням недійсним його як документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію відповідного права, а іпотекодержатель не отримує це право в порядку реституції - воно повертається до первинного власника предмета іпотеки.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц, від якої просить відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений банком (іпотекодержателем) із першим набувачем предмета іпотеки - ТОВ «Естейт селлінг». Саме тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що належним та ефективним способом захисту прав власника у подібних правовідносинах є позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки.

З наведених обставин справи вбачається, що 14 червня 2017 року між позивачем та відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» було укладено кредитний договір на умовах повернення щомісячними платежами у строк до 14 червня 2032 року.

Одночасно з кредитним договором, на забезпечення виконання взятих зобов'язань позивача за ним, між позивачем відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» був укладений іпотечний договір, предметом якого визначені майнові права на об'єкт інвестування - квартиру.

В умовах договору іпотеки сторонами визначено, що після того як об'єкт інвестування внаслідок завершення будівництва стане окремим нерухомим майном, сторони оформлять договір іпотеки на новостворене нерухоме майно (квартиру) на умовах, визначених цим договором, якщо сторони не домовляться про інше.

Сторонами також визначено, що для цього позивач видає вказаній відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» особі довіреність на вчинення всіх необхідних для такого оформлення дій, включаючи, оформлення правовстановлюючих документів, укладення договору іпотеки, тощо.

З матеріалів справи вбачається, що в день укладення договору іпотеки позивачем була оформлена довіреність на уповноважену особу ТОВ «Внутрішня виконавча служба» і серед повноважень представника містяться повноваження на укладення від її імені договору іпотеки квартири з ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» в забезпечення виконання її зобов'язань за Договором про надання фінансового кредиту № КД-Ф37 від 14 червня 2017 року, укладеним між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп», в органах нотаріату. Вказана довіреність посвідчена тим самим нотаріусом, що посвідчив і договір іпотеки, що вказує на одночасне укладення договору іпотеки та договору доручення, а також на те, що ТОВ «Внутрішня виконавча служба» є саме тією особою, що вказана відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп», як то зазначено в умовах договору іпотеки.

А тому твердження ТОВ «Внутрішня виконавча служба» наведені в листі про відсутність між ними та позивачем договірних відносин сприймаються критично. Натомість вказане свідчить про те, що позивачем було виконане зобов'язання передбачене п.1.3. договору іпотеки щодо видачі довіреності особі вказаній іпотекодержателем на вчинення всіх необхідних дій для укладення договору іпотеки щодо новоствореного об'єкту нерухомого майна. Також слід звернути увагу на те, що зміст вказаного пункту договору свідчить про те, що сторони таким чином домовились не про безпосередню участь позивача в укладенні нового договору, а саме через представника, особа якого визначається відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп».

Таким чином твердження відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» про порушення позивачем умов п.1.3. договору іпотеки слід визнати безпідставним. Однак саме вказане порушення визначено підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки і воно, виходячи із змісту претензій і матеріалів справи, є єдиним, даних про наявність простроченої заборгованості позивача перед відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» матеріали справи не містять, а строк кредитування не закінчився. Крім того відсутність переукладеного договору із визначенням вже об'єкту нерухомого майна замість майнових прав, виходячи з положень ст.16 Закону України «Про іпотеку», не є перешкодою для реалізації прав іпотекодержателя у разі порушення зобов'язань іпотекодавцем і як вбачається з обставин цієї справи не стало перешкодою і для відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп».

Враховуючи, що порушення права власності позивача відбулося внаслідок укладення відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп», як іпотекодержателем, від свого імені договору купівлі-продажу іпотечного майна із ТОВ «ЮК «Право та гроші», то визнання такого правочину недійсним є також ефективним способом захисту. У цьому разі визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки є визнанням недійсним його як документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію відповідного права, а іпотекодержатель не отримує це право в порядку реституції - воно повертається до первинного власника предмета іпотеки. Тому доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ «ЮК «Право та гроші» про обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права відхиляються апеляційним судом.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дав вірну оцінку обставинам справи, вказавши у рішенні, що в ході судового розгляду справи не встановлено в сукупності обставин, які б свідчили про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що вказані доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, та не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи.

Перевірячи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

При зверненні із заявою про ухвалення додаткового рішення представник позивача просила стягнути відповідачів на користь позивача судові витрати, пов'язані з правничою допомогою при розгляді справи у розмірі 46000,00 грн.

Дана заява мотивована тим, що за час розгляду вказаної справи позивачу надавалась правова допомога, що виражалась у складенні та подачі позовної заяви, заяви про забезпечення позову, виїзду адвоката в 10 судових засідань. Представник позивача звертає також увагу суду на те, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому одночасно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта.

Наведене підтверджується наступними доказами: договором про надання правничої допомоги від 06 квітня 2021 року; рахунком на оплату №407 від 08 квітня 2021 року; рахунком на оплату №1227 від 18 листопада 2021 року; рахунком на оплату №70 від 21 січня 2022 року; рахунком на оплату №372 від 29 червня 2022 року ; рахунком на оплату №458 від 16 серпня 2022 року; рахунком на оплату №606 від 04 жовтня 2022 року; рахунком на оплату №720 від 10 листопада 2022 року; рахунком на оплату №766 від 01 грудня 2022 року; рахунком на оплату №183 від 16 березня 2023 року; рахунком на оплату №249 від 05 квітня 2023 року; рахунком на оплату №336 від 01 травня 2023 року; квитанцією №55427038 від 16 квітня 2021 року; квитанцією №0.0.2351720398.1 від 22 листопада 2021 року; квитанцією №0.0.2439644587.1 від 31 січня 2022 року; квитанцією №0.0.2595257869.1 від 01 липня 2022 року; квитанцією №0.0.2644176705.1 від 17 серпня 2022 року; квитанцією №0.0.2696316193.1 від 05 жовтня 2022 року; квитанцією №0.0.2743258521.2 від 16 листопада 2022 року; квитанцією №0.0.2769230736.2 від 09 грудня 2022 року; квитанцією №0.0.2925018872.1 від 29 березня 2023 року; квитанцією №0.0.2942223983.1 від 11 квітня 2023 року; квитанцією №0.0.2978631652.1 від 03 травня 2023 року; актом надання послуг №419 від 16 квітня 2021 року; актом надання послуг №1162 від 22 листопада 2021 року; актом надання послуг №75 від 31 січня 2022 року; актом надання послуг №349 від 05 липня 2022 року; актом надання послуг №456 від 19 серпня 2022 року; актом надання послуг №521 від 07 жовтня 2022 року; актом надання послуг №522 від 16 листопада 2022 року; актом надання послуг №652 від 06 грудня 2022 року; актом надання послуг №171 від 29 березня 2023 року; актом надання послуг №246 від 12 квітня 2023 року; актом надання послуг №276 від 03 травня 2023 року. /т.2 а.с.135-170/

Від представника відповідача ТОВ «ФК Фактор Груп» надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, в порядку п.5 ст. 137 ЦПК України, яке обґрунтовано тим, що представником позивача завищений час для підготовки позовної заяви та розгляду справи в суді, та надаючи оцінку спірним правовідносинам сторін, представник відповідача вважає, що справа не відносить до категорії складних.

Згідно наданого розрахунку, на складання, за своїм змістом, нескладної позовної заяви, адвокат позивача витратив 10 годин, однак, витрачений адвокатом час на складання позовної заяви є явно завищеним та не відповідає критерію розумності /т.2 а.с.197-201/.

Від представника відповідача ТОВ «ЮК «Право та Гроші» надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення суду у якій вони просили суд у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Цесельської І.В. про ухвалення додаткового рішення, яким стягнути пропорційно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та Гроші» судові витрати, пов'язані з правничою допомогою при розгляді цивільної справи № 369/5815/21 у розмірі 46000, 00 грн - відмовити.

Заперечення обгрунтовував тим, що з положень договору вбачається, що правова допомога, яка надається АО «Кравець та Партнери» замовнику за цим договором не пов'язується з представництвом інтересів замовника у конкретно визначеній цивільній справі, а включає в себе широкий спектр юридичних послуг. Також зазначив, що відповідно до наданих представником позивача рахунків, квитанцій та актів наданих послуг замовник - позивач у справі отримала правову допомогу у формі: підготовки та подання позовної заяви, заяви про забезпечення позову, участі адвоката у судових засіданнях, між тим жодного посилання на дану цивільну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, вищевказані документи не містять. Таким чином, враховуючи те, що із змісту Договору про надання правничої допомоги № 67 від 06 квітня 2021 року рахунків, квитанцій та актів наданих послуг не вбачається, що він стосується представництва інтересів позивача у даній цивільній справі, відповідно, наданими до суду першої інстанції документами, витрати позивача на правничу допомогу у конкретній цивільній справі № 369/5815/21 документально не підтверджені /т.2 а.с.213-214/.

Частина 1 ст.133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis § 268 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

З наведених обставин вбачається, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення по суті не вирішував питання компенсації понесених судових витрат сторонами у справі.

Апеляційний суд також проаналізувавши надані стороною відповідача докази на підтвердження розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, їх обсяг, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає критерію розумності, оскільки спірні правовідносини є договірними, і предмет розгляду становили декілька договорів укладених між сторонами у справі, що потребує опрацювання значного обсягу законодавчої бази і судової практики, тривалість судового розгляду в суді першої інстанції також була достатньо великою. А отже слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачем витрати у сумі 46000,00 грн, є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, відповідають критерію реальності таких витрат, та розумності їхнього розміру.

Таким чином, доводи апеляційних скарг відповідача ТОВ «ЮК «Право та гроші» на рішення суду не знайшли свого підтвердження, тому апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та гроші» - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 травня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області 19 червня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: М.В. Мережко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 11 липня 2024 року.

Джерело: ЄДРСР 120373391

[ANTIRAID]

Це наша справа. Кредитор сам себе заплутав. Замість оформлення іпотеки вирішив укласти договір купівлі-продажу з третьою особою і фактично протиправно звернув стягнення на предмет іпотеки. Суд зазначив:

З матеріалів справи вбачається, що в день укладення договору іпотеки позивачем була оформлена довіреність на уповноважену особу ТОВ «Внутрішня виконавча служба» і серед повноважень представника містяться повноваження на укладення від її імені договору іпотеки квартири з ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» в забезпечення виконання її зобов'язань за Договором про надання фінансового кредиту № КД-Ф37 від 14 червня 2017 року, укладеним між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп», в органах нотаріату. Вказана довіреність посвідчена тим самим нотаріусом, що посвідчив і договір іпотеки, що вказує на одночасне укладення договору іпотеки та договору доручення, а також на те, що ТОВ «Внутрішня виконавча служба» є саме тією особою, що вказана відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп», як то зазначено в умовах договору іпотеки.

А тому твердження ТОВ «Внутрішня виконавча служба» наведені в листі про відсутність між ними та позивачем договірних відносин сприймаються критично. Натомість вказане свідчить про те, що позивачем було виконане зобов'язання передбачене п.1.3. договору іпотеки щодо видачі довіреності особі вказаній іпотекодержателем на вчинення всіх необхідних дій для укладення договору іпотеки щодо новоствореного об'єкту нерухомого майна. Також слід звернути увагу на те, що зміст вказаного пункту договору свідчить про те, що сторони таким чином домовились не про безпосередню участь позивача в укладенні нового договору, а саме через представника, особа якого визначається відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп».

Таким чином твердження відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» про порушення позивачем умов п.1.3. договору іпотеки слід визнати безпідставним. Однак саме вказане порушення визначено підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки і воно, виходячи із змісту претензій і матеріалів справи, є єдиним, даних про наявність простроченої заборгованості позивача перед відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» матеріали справи не містять, а строк кредитування не закінчився. Крім того відсутність переукладеного договору із визначенням вже об'єкту нерухомого майна замість майнових прав, виходячи з положень ст.16 Закону України «Про іпотеку», не є перешкодою для реалізації прав іпотекодержателя у разі порушення зобов'язань іпотекодавцем і як вбачається з обставин цієї справи не стало перешкодою і для відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп».

Враховуючи, що порушення права власності позивача відбулося внаслідок укладення відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп», як іпотекодержателем, від свого імені договору купівлі-продажу іпотечного майна із ТОВ «ЮК «Право та гроші», то визнання такого правочину недійсним є також ефективним способом захисту. У цьому разі визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки є визнанням недійсним його як документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію відповідного права, а іпотекодержатель не отримує це право в порядку реституції - воно повертається до первинного власника предмета іпотеки. Тому доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ «ЮК «Право та гроші» про обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права відхиляються апеляційним судом.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дав вірну оцінку обставинам справи, вказавши у рішенні, що в ході судового розгляду справи не встановлено в сукупності обставин, які б свідчили про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

[Лев]

В 20.07.2024 в 16:47, ANTIRAID сказал:

ТОВ «Внутрішня виконавча служба»

Як розуміти таку назву? Хто таке реєструє?..