Ухвала Донецького ОАС про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії щодо переміщення до військової частини з метою проходження військової служби при наявності матері інваліда ІІ групи та не розгляду ТЦК заяви про відстрочку

[ANTIRAID]

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про забезпечення позову

21 червня 2024 року Справа №200/4124/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в письмовому провадженні заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до подання позовної заяви до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

В С Т А Н О В И В:

20 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить вжити заходи щодо забезпечення позову до подання адміністративного позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в особі його посадових осіб вчиняти певні дії щодо переміщення до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження дій (бездіяльності) щодо мобілізації та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування наданої заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що є єдиним працездатним утримувачем відповідно до Сімейного кодексу України своєї мати, яка є інвалідом другої групи з 06.02.1996 довічно. З метою оформлення відстрочки від мобілізації 22.04.2024 звернувся до відповідача з відповідною заявою, проте ніякого рішення не отримав. Під час особистого відвідування ІНФОРМАЦІЯ_3 отримав усну відповідь про відсутність створення відповідної комісії та надання додаткових документів, що не були передбачені на час подання первинної заяви. Повторну заяву відповідач відмовився реєструвати.

В той же час заявнику 18.06.2024 вручена повістка на відправку до військової частини з наказом прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 25.06.2024 та повідомлено призов на військову службу за мобілізацією за місцем роботи заявника.

Заявник зазначає, що має законні підстави для оформлення відстрочки від мобілізації та не повинен підлягати призову. В зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача готує позов до суду та просить задовольнити подану заяву, так як невжиття таких заходів ускладнить або унеможливить виконання рішення суду у даній справі.

Розглянувши подану заяву та додані матеріали, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (пункт 1); або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (пункт 2).

Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частино 2 статті 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, зі змісту приписів частини 2 статті 150 КАС України випливає, що обов`язковими підставами для вжиття заходів забезпечення позову є обставини, за якими невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права. На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року, №3-рн/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).

Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 Справа East/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).

Отже існування інституту забезпечення позову обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке, на думку останньої, є порушеним.

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

З аналізу вище зазначених норм випливає, що військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.

При цьому особа, яка має право на відстрочку/бронювання, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки/бронювання від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.

У цій справі заявник стверджує, що відповідно до Сімейного кодексу України він є єдиним працездатним утримувачем своєї матері, яка є інвалідом другої групи з 06.02.1996 довічно та має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вказаною нормою передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю (пункт 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

На підтвердження свого права заявником надані відповідні документи, а саме: копію свідоцтва про народження, копію довідки МСЕК матері та сестри, копію свідоцтва про смерть батька, нотаріально завірена копія заяви матері про відсутність інших осіб для утримання.

Проте заявник зазначає, що представниками ІНФОРМАЦІЯ_4 видано повістку на відправку, згідно до якої ОСОБА_1 зобов`язано прибути 25.06.2024 о 8-00 год до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На цій стадії процесу суд не вправі надавати оцінку правомірності дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо видачі повістки на відправку та прийняття інших дій чи прийняття рішень, однак, в даному випадку суд вважає, що без вжиття заходів забезпечення позову мобілізаційні заходи відносно ОСОБА_1 будуть завершені, а тому будь-яке рішення у цій справі не поновить порушені права, про які ним наголошено.

За таких обставин суд вважає, що реалізація повістки на відправку 25.06.2024 року не можлива до надання судом оцінки на предмет правомірності її видачі, оскільки в іншому разі при задоволенні позову, поновлення прав та інтересів позивача буде істотно ускладнено.

Отже, наявна підстава для забезпечення позову, яка передбачена пункту 1 частини 2 статті 150 КАС України.

При цьому суд зауважує, що забезпечення мобілізації в Україні є надважливим завданням у воєнний час, однак, у даному випадку, мобілізація має становити баланс між приватним інтересом мобілізованого та публічним інтересом держави. Віднайти такий баланс у разі спору можливо лише за наслідками розгляду справи по суті та прийняття судового рішення.

Вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням Кодексу адміністративного судочинства України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом.

Суд також зазначає, що у наведених правовідносинах важливо знайти баланс між приватним інтересом заявника та публічним інтересом щодо забезпечення мобілізації в Україні. Однак, віднайти такий баланс можливо лише після розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення щодо оскарження дій (бездіяльності) щодо мобілізації, та прийнятті судового рішення по суті позовних вимог.

Оцінюючи баланс інтересів сторін при вжитті заходів забезпечення позову, суд також враховує, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог заявника, скасування заходів забезпечення позову не перешкоджатиме проведенню мобілізації відповідно до вимог закону.

Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів, суд дійшов висновку, що заявлене клопотання про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 150, 151, 156, 248, 256 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви задовольнити.

Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти певні дії щодо переміщення ОСОБА_1 до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження дій (бездіяльності) щодо мобілізації та зобов`язання вчинити певні дії

Копію ухвали про забезпечення позову негайно надіслати до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 .

Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Першого апеляційного адміністративного суду.

Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Г.А. Чекменьов

Джерело: ЄДРСР 119909112

[ANTIRAID]

Ще один суддя, який не забув свою присягу та яким можна пишатись. Натомість ц справі є всі ознаки перевищення посадовими особами ТЦК своїх повноважень. Суд зазначив:

З аналізу вище зазначених норм випливає, що військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.

При цьому особа, яка має право на відстрочку/бронювання, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки/бронювання від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.

На цій стадії процесу суд не вправі надавати оцінку правомірності дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо видачі повістки на відправку та прийняття інших дій чи прийняття рішень, однак, в даному випадку суд вважає, що без вжиття заходів забезпечення позову мобілізаційні заходи відносно ОСОБА_1 будуть завершені, а тому будь-яке рішення у цій справі не поновить порушені права, про які ним наголошено.