Постанова ВП ВС про можливість у разі невиконання рішення про повернення майна з чужого незаконного володіння стягнути його вартість на момент розгляду справи в суді

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

25 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 201/9127/21
Провадження № 14-33цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопровайдер», Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна та зобов`язання утриматися від певних дій

за касаційною скаргою адвоката Ясира Сергія Андрійовича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року і додаткове рішення цього суду від 08 грудня 2022 року, ухвалені суддею Демидовою С. О., постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням уточнення, просив:

- стягнути із ОСОБА_2 1 796 120,00 грн, що складає середню ринкову вартість автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску;

- зобов`язати ОСОБА_2 утриматися від дій, які можуть порушити його права.

2. Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що він є власником транспортного засобу марки TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, який придбав в автосалоні за 1 132 020,00 грн. 22 липня 2014 року він зареєстрував цей автомобіль на своє ім`я.

3. Зазначив, що згідно з довідкою-рахунком Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопровайдер» (далі - ТОВ «Автопровайдер) від 23 липня 2015 року серії ААЕ № 293358 спірний автомобіль переоформлений на ОСОБА_6 , а згодом відповідно до довідки-рахунка фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 (далі - ФОП ОСОБА_8 ) від 15 вересня 2015 року серії НОМЕР_1 право власності на цей транспортний засіб переоформлене на ОСОБА_2 .

4. Відчуження автомобіля відбулося поза його волею на підставі фіктивних правочинів. За його заявою та заявами інших потерпілих Головне управління Національної поліції у Дніпропетровській області внесло до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості за ознаками вчинення кримінального правопорушення (кримінальне провадження № 12016040000000664), передбаченого частиною другою статті 189 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_2 підтвердила фіктивне оформлення спірного автомобіля на її ім`я на прохання її сина - ОСОБА_4 .

5. Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16 витребував з незаконного володіння ОСОБА_2 транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, колір чорний, номер шасі НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , та зобов`язав відповідачку передати ОСОБА_1 цей автомобіль.

6. На виконання зазначеного рішення Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська видав виконавчий лист № 201/12569/16, який з 02 квітня 2018 року до 24 лютого 2020 року перебував на примусовому виконанні в Соборному відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі (далі - Соборний ВДВС у місті Дніпрі) у виконавчому провадженні № НОМЕР_8, а з 25 лютого 2020 року до 13 травня 2021 року - у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А. А. (виконавче провадження № НОМЕР_9).

7. Зазначив, що у виконавчих провадженнях вживалися всі необхідні заходи примусового виконання, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», проте такі не призвели до фактичного виконання рішення суду.

8. Так, приватний виконавець Приходько А. А. неодноразово викликала ОСОБА_2 , втім вона на виклики виконавця не з`являлася, не повернула спірний транспортний засіб та, з метою створення перешкод у виконанні рішення суду, умисно передала його своєму синові ОСОБА_4 . У зв`язку з умисним невиконанням рішення суду приватний виконавець Приходько А. А. наклала на ОСОБА_2 штраф. 12 травня 2020 року приватний виконавець Приходько А. А. винесла постанову про розшук майна боржника та оголосила у розшук транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, колір чорний, номер шасі НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 . Також 01 липня 2020 року Дніпровський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області вніс до ЄРДР відомості за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України (кримінальне провадження № 12020040030001335), за фактом умисного невиконання ОСОБА_2 рішення суду.

9. 15 травня 2021 року приватний виконавець Приходько А. А. повернула виконавчий лист № 201/12569/16 стягувачу без виконання на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не виявлено протягом року з дня оголошення розшуку.

10. З огляду на викладене, оскільки рішення суду про витребування транспортного засобу відповідачка не виконала, а місцезнаходження транспортного засобу невідоме, то, на переконання позивача, потрібно застосувати приписи статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та стягнути на його користь грошовий еквівалент середньоринкової вартості його автомобіля.

Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції

11. Рішенням від 21 листопада 2022 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Суд стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 796 120,00 грн.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування за сплачений судовий збір у розмірі 5 482,40 грн.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь держави 5 867,60 грн.

У задоволенні іншої частини вимог позову відмовив.

12. Суд обґрунтовував постановлене рішення тим, що конструкція статті 1212 ЦК України та глави 83 цього Кодексу підтверджують обов`язковість установлення так званої «абсолютної безпідставності набуття» (збереження) майна не лише у момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

13. Кондикція може бути застосована субсидіарно до віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому разі, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

14. Згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на час розгляду судом справи про повернення майна.

15. Проаналізувавши встановлені у справі обставини, врахувавши, що транспортний засіб, місцезнаходження якого не вдалося встановити, вибув з володіння позивача поза його волею, а відповідачка не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, суд першої інстанції зробив висновок про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середньої ринкової вартості автомобіля.

16. Щодо вимоги про зобов`язання відповідача утриматися від дій, які могли б порушити права позивача під час виконання рішення суду, то суд відмовив у її задоволенні за необґрунтованістю.

17. Додатковим рішенням від 08 грудня 2022 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на проведення експертизи в розмірі 6 864,00 грн, витрат на відправлення поштової кореспонденції на загальну суму 3 147,60 грн, а також витрат на правничу допомогу в розмірі 28 000,00 грн.

18. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд врахував складність справи, тривалість її розгляду, обсяг, реальність і документальну підтвердженість наданих адвокатом послуг, а також значення справи для сторін.

Стислий виклад змісту постанов суду апеляційної інстанції

19. Постановою від 15 лютого 2023 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року і додаткове рішення цього суду від 08 грудня 2022 року - без змін.

20. Апеляційний суд обґрунтовував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, а доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не підтверджують неправильності застосування цим судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

21. Суд першої інстанції підставно вирішив спір з огляду на те, що неможливість повернення в натурі позивачу належного йому транспортного засобу (який вибув з його володіння поза його волею) є підставою для стягнення з відповідачки на користь позивача середньої ринкової вартості спірного автомобіля.

22. Апеляційний суд урахував, що неможливість повернення зазначеного автомобіля підтверджена постановою приватного виконавця від 13 травня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не виявили протягом року з дня оголошення розшуку.

23. Постановою від 27 червня 2023 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_3 , а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада

2022 року - без змін.

24. Додатковою постановою від 12 липня 2023 року Дніпровський апеляційний суд задовольнив частково заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу; у задоволенні іншої частини вимог заяви відмовив.

25. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд апеляційної інстанції врахував конкретні обставини справи, обґрунтованість та реальність понесених позивачем витрат, розумність їхнього розміру, принцип співмірності судових витрат, розмір наданої правничої допомоги, складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг, ціну позову і значення справи для сторін. Оцінивши це в сукупності, апеляційний суд зменшив розмір витрат на правничу допомогу, які позивач просив стягнути на свою користь, з 27 000,00 грн до 8 000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26. Суди встановили, що за договором купівлі-продажу від 04 липня 2014 року позивач за 1 132 020,00 грн придбав транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску. 22 липня 2014 року позивач зареєстрував зазначений автомобіль на власне ім`я і отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , державний реєстраційний номер НОМЕР_5 .

27. Надалі цей автомобіль перереєстрували на ім`я ОСОБА_6 у Міжрайонному реєстраційно-екзаменаційному відділі № 6 Управління Державної автомобільної інспекції у місті Києві на підставі довідки-рахунка від 23 липня 2015 року № 293358, виданої ТОВ «Автопровайдер». У зв`язку із зазначеним видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 .

28. Згідно із довідкою Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області від 21 липня 2017 року № 31/4-2582 03 вересня 2015 року спірний автомобіль зняли з обліку для реалізації у Міжрайонному реєстраційно-екзаменаційному відділі № 2 Управління Державної автомобільної інспекції у місті Дніпропетровську.

29. На час розгляду справи набувачем спірного транспортного засобу є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , довідкою - рахунком № 415436 від 15 вересня 2015 року, а також договором про надання послуг з виписки довідки-рахунка від 15 вересня 2015 року, укладеним між ФОП ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

30. Ці обставини встановив Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у справі № 201/12569/16, тому відповідно до статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) такі не потребують доказуванню у справі, яка переглядається.

31. Рішенням від 22 лютого 2018 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у справі № 201/12569/16 частково задовольнив позов ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до ТОВ «Автопровайдер», ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, про визнання недійсними договорів, визнання права власності, витребування майна та зобов`язання вчинити певні дії.

Витребував з володіння ОСОБА_2 автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , та зобов`язав її передати цей автомобіль ОСОБА_1 .

32. Постановою від 19 лютого 2020 року Дніпровський апеляційний суд залишив без змін рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року.

33. Постановою від 19 травня 2021 року Верховний Суд залишив без змін рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року.

34. На виконання рішення від 22 лютого 2018 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська видав виконавчий лист у справі № 201/12569/16, який з 02 квітня 2018 року до 24 лютого 2020 року перебував на примусовому виконанні у Соборному ВДВС у місті Дніпрі, який відкрив виконавче провадження № НОМЕР_8.

35. 24 лютого 2020 року Соборний ВДВС у місті Дніпрі повернув згаданий виконавчий лист стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з поданням стягувачем письмової заяви про повернення виконавчого документа.

36. З 25 лютого 2020 року до 13 травня 2021 року виконавчий лист № 201/12569/16 перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А. А., яка відкрила виконавче провадження № НОМЕР_9.

37. У виконавчому проваджені № НОМЕР_9вживалися заходи з примусового виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», однак такі не привели до виконання рішення суду.

Боржник ОСОБА_2 не з`явилася за викликом приватного виконавця та не повернула спірного транспортного засобу позивачеві. Натомість з метою створення перешкод для виконання рішення суду, що набрало законної сили, ОСОБА_2 умисно передала спірний автомобіль своєму синові ОСОБА_4 , чим порушила вжиті судом у цій справі заходи забезпечення позову.

Приватний виконавець наклала на ОСОБА_2 штраф через умисне невиконання боржницею рішення суду. Законність накладення цього штрафу підтвердив Дніпровський окружний адміністративний суд у рішенні від 18 травня 2020 року, що набрало законної сили.

У травні 2020 року приватний виконавець у виконавчому провадженні № НОМЕР_9 винесла постанову про розшук майна боржника та оголосила у розшук спірний транспортний засіб.

38. 01 липня 2020 року Дніпровський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області вніс до ЄРДР відомості за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України (кримінальне провадження № 12020040030001335), за фактом умисного невиконання ОСОБА_2 рішення суду.

39. 15 травня 2021 року приватний виконавець повернула без виконання виконавчий лист № 201/12569/16 на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не виявлено протягом року з дня оголошення розшуку.

Стислий зміст вимог та доводів касаційної скарги

40. 23 лютого 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року, додаткове рішення цього суду від 08 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 15 лютого 2023 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

41. На її думку, оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а підставою їх касаційного оскарження визначила неврахування судами правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 04 липня 2018 року

у справі № 653/1096/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 759/13986/17-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 179/110/21, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року

у справі № 199/7375/16-ц, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 672/362/20.

42. Зазначила, що кондикційний позов (статті 1212, 1213 ЦК України) може бути задоволений лише щодо майна, визначеного родовими ознаками (в тому числі грошей), а автомобіль - є індивідуально визначеною річчю (має номер шасі, номер двигуна тощо), тому кондикція як спосіб захисту прав застосовуватися не може.

43. Єдиним ефективним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є саме витребування (віндикація) індивідуально визначеної речі (автомобіля). Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути винятково індивідуально визначена річ; 6) така річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

44. Неможливість повернення майна в натурі як підстава для застосування статті 1213 ЦК України не доведена належними та достатніми доказами.

45. Рішенням від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16 Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська витребував з її володіння на користь позивача спірний автомобіль, який продовжує існувати в натурі, не є втраченим чи загубленим, тому є можливість його повернути позивачу у встановленому законом порядку.

46. Відповідачка переконана, що саме лише повернення виконавчого документа позивачу з урахуванням дій, здійснених виконавцем (штрафи, подання про притягнення до кримінальної відповідальності, розшук), не є доказами «неможливості» виконання рішення суду про витребування майна, оскільки вони не підтверджують здійснення виконавцем усіх заходів, спрямованих на його примусове виконання. Законодавством, що регулює виконання судових рішень, передбачено великий перелік прав державного чи приватного виконавця, спрямованих на виконання рішення суду.

47. Поданням кондикційного позову щодо того ж предмета між тими ж сторонами позивач констатував неспроможність та неповноту дій виконавців з витребування спірного майна, а жодних дій, спрямованих на спонукання приватного виконавця надалі до належного виконання судового рішення, позивач не вчинив.

48. Оскаржувані судові рішення створюють для неї індивідуальний надмірний тягар, оскільки вона, по-перше, сплатила вартість автомобіля під час укладення договору купівлі-продажу; по-друге, за рішенням суду про витребування майна втратила й сам об`єкт; по-третє, у разі задоволення позову в цій справі буде змушена втретє втратити цей актив, знову сплативши за нього кошти.

49. У разі виконання рішення про стягнення коштів це: 1) не позбавлятиме позивача можливості надалі реалізувати (виконати) і рішення суду про витребування цього ж майна, оскільки згідно з таким рішенням саме позивач є його власником, а виконавчий документ про витребування не визнавався таким, що не підлягає виконанню; 2) не зробить її власницею спірного майна, оскільки рішенням суду про його витребування констатовано право власності позивача на нього; 3) не позбавить позивача можливості вдруге стягнути з неї цю ж суму грошей шляхом отримання судового рішення про зміну порядку і способу виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16 з витребування автомобіля на те ж саме стягнення тієї ж самої суми грошей, що вже реалізується позивачем шляхом подання відповідної заяви та може призвести до подвійного стягнення.

50. Таке втручання у право на мирне володіння майном не є пропорційним, тому створює для неї індивідуальний надмірний тягар, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

51. Зазначила, що оскільки немає підстав для задоволення позову, то й додаткове рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат підлягає скасуванню. До того ж суд першої інстанції порушив приписи статей 137, 141 ЦПК України, не звернув уваги на порушення порядку заявлення позивачем вимог про відшкодування судових витрат та помилково включив до їх складу витрати на відправлення судових повісток, кореспонденції.

Заперечення позивача проти доводів касаційної скарги

52. У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_1 , в яких позивач зазначив, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які послалася скаржниця у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

53. На думку позивача, спірний автомобіль у 2015 році протиправно вибув з його володіння як законного власника і протягом 8 років перебуває у володінні ОСОБА_2 . Судові рішення у справах № 201/12569/16 і № 201/9127/21 на цей час не виконані. Держава не забезпечила і не гарантувала йому як власнику його право на мирне володіння майном та ефективний захист права власності судовими і правоохоронними органами держави. Рішення, ухвалене судом на його користь, не привело до поновлення порушених прав і отримання справедливої сатисфакції, що є недопустимим.

54. Суди відмовили у задоволенні його заяви про зміну порядку виконання судового рішення у справі № 201/12569/16 з витребування майна у ОСОБА_2 на стягнення з неї вартості такого майна. А тому єдиним способом захисту його права власності було звернення до суду з новим позовом про захист права власності шляхом стягнення із ОСОБА_2 грошової компенсації вартості транспортного засобу.

Відомості про рух справи в суді касаційної інстанції

55. Ухвалою від 13 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.

56. Ухвалою від 06 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду задовольнив заяву ОСОБА_2 та зупинив виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року, додаткового рішення цього суду від 08 грудня 2022 року, залишених без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

57. 04 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

58. Ухвалою від 12 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та призначив справу до судового розгляду.

59. Ухвалою від 21 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України для відступу від висновків щодо застосування статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року

у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 672/362/20

(провадження № 61-4370св21), за змістом яких кондикційний позов може застосуватися лише до речей, визначених родовими ознаками.

60. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду навела такі аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Правила глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З огляду на зміст цих правових норм можливо виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

61. За результатами аналізу статей 190, 1212, 1213 ЦК України колегія суддів зауважила, що кондикційний позов може поширюватися як на речі, визначені індивідуальними ознаками, так і родовими ознаками. Це, зокрема, підтверджує те, що у главі 83 ЦК України вживається термін «майно», який охоплює як речі, визначені індивідуальними ознаками (наприклад, картина, автомобіль), так і родовими (наприклад, пшениця, борошно);

законодавець не пов`язує застосування статті 1213 ЦК України з тим, що безпідставне набуття майна стосується речі, визначеної індивідуальними ознаками. Натомість, в частині другій статті 1213 ЦК України законодавець визначив, що умовою для стягнення вартості майна (грошей) має існувати неможливість повернення майна (зокрема, знищення, перероблення речі).

62. Звернула увагу, що на противагу зазначеному, Верховний Суд України в постановах від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 вказав: «Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, зокрема й грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі».

Такий висновок відтворив і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 672/362/20, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

63. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок про необхідність відступу від висновку щодо застосування норм права (статті 1212 глави 83 ЦК України) у подібних правовідносинах про те, що кондикційний позов застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками, та сформулювати висновок про те, що «кондикційний позов може поширюватися як на речі, визначені індивідуальними ознаками, так і родовими ознаками».

64. Ухвалою від 29 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та

від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17.

65. Натомість Велика Палата Верховного Суду зазначила про невстановлення підстав для прийняття справи до розгляду для вирішення питання відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року

у справі № 672/362/20, оскільки необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати, вирішує об`єднана палата.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи касаційним судом

66. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

67. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

68. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

69. У касаційній інстанції рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються відповідачкою лише в частині задоволення судом вимоги позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна.

70. У частині відмови в задоволенні вимоги позову про зобов`язання відповідачки утримуватися від дій, які б могли порушити права ОСОБА_1 , судові рішення до суду касаційної інстанції не оскаржувалися та, відповідно, Великою Палатою Верховного Суду не переглядаються.

71. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

Оцінка доводів касаційної скарги в контексті підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Щодо правової природи кондикційних зобов`язань

72. За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

73. Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

74. Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine

causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

75. Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

76. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

77. Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

78. Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

79. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

80. Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

81. Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

82. Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року

у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

83. Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

84. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Щодо застосування кондикції у спірних правовідносинах

85. У справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суди встановили, що ОСОБА_1 був власником автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску. Надалі транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею та, після неодноразового відчуження, перейшов у власність та володіння ОСОБА_2 . Підставою для реєстрації спірного транспортного засобу за відповідачкою стала довідка-рахунок № 415436 від 15 вересня 2015 року та договір про надання послуг з виписки довідки-рахунка

від 15 вересня 2015 року, укладений між ФОП ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

86. За загальним правилом правовідносини в разі вибуття майна з володіння особи - власника поза його волею, якщо між сторонами немає будь-яких договірних відносин, регулюються приписами статей 387, 388 ЦК України.

87. Суди в цій справі встановили, що ОСОБА_1 в 2016 році вже звертався до суду за захистом свого права власності на транспортний засіб. За результатами такого судового розгляду рішенням від 22 лютого 2018 року, яке набрало законної сили, Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у справі № 201/12569/16 частково задовольнив позов ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до ТОВ «Автопровайдер», ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_8 про визнання недійсними договорів, визнання права власності, витребування майна та зобов`язання вчинити певні дії та витребував з володіння ОСОБА_2 автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , зобов`язав відповідачку передати цей автомобіль ОСОБА_1 .

88. На виконання рішення суду видано виконавчий лист, який з 02 квітня 2018 року перебував на примусовому виконанні у державного та приватного виконавців. Приватний виконавець 15 травня 2021 року повернула згаданий виконавчий лист без виконання на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» через те, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не виявлено протягом року з дня оголошення розшуку. Інші заходи, вжиті виконавцями, також не виявилися успішними.

89. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають існування інших (зокрема, речових) відносин між їх учасниками. Це випливає, зокрема, зі змісту частини третьої статті 1212 ЦК України, згідно з якою ці правила можуть бути застосовані також і до інших відносин, які за своєю правовою природою не є суто кондикційними.

90. Зокрема, законодавець поширив приписи глави 83 ЦК України на відносини з витребування майна власником із чужого незаконного володіння (пункт 2 частини третьої статті 1212 ЦК України).

91. Для застосування частини третьої статті 1212 ЦК України умови, необхідні для застосування частини першої статті 1212 ЦК України (зокрема, відсутність між сторонами інших, ніж кондикційних, відносин), не встановлюються. Ключовим є те, що відносини між сторонами за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом мають підпадати під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

92. Правила частини третьої статті 1212 ЦК України містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Вочевидь, що приписи частини третьої статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані до відносин з витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна була забезпечити повернення майна неволодіючому власнику.

93. На переконання Великої Палати Верховного Суду, спірні правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття спірного автомобіля у відповідачки формально були підстави для володіння автомобілем, проте ці підстави згідно з рішенням суду у справі № 201/12569/16 є дефектними та втратили свою силу, адже спірний транспортний засібповернуто у власність позивача (йдеться про титул власника, проте не про повернення у фактичне володіння).

94. Враховуючи, що правила про віндикацію не мають спеціальних правил, якими було б врегульовано такі відносини, які виникли у цій справі у зв`язку з неможливістю повернення майна його власнику після рішення суду про віндикацію, правила про заборону незаконного збагачення згідно з частиною третьою статті 1212 ЦК України застосовні до них субсидіарно.

95. Водночас субсидіарне застосування кондикції у широкому сенсі у справі, яка переглядається, не свідчить про існування будь-якої конкуренції між способами захисту у спірних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду повторює, що правовідносини між сторонами виникли внаслідок протиправного вибуття транспортного засобу з володіння позивача поза його волею, регулюються статтями 387, 388 ЦК України. Проте вже після ухвалення судом рішення у справі № 201/12569/16 вимога власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (у зв`язку з неможливістю виконання рішення про його повернення і повернення майна в натурі) не регулюється правилами про віндикацію.

96. Тобто можливість застосування у цій справі правового механізму, характерного передовсім для відносин кондикції, обумовлюється тими особливими обставинами, які виникли вже після ухвалення судом рішення у справі № 201/12569/16 про витребування майна з чужого незаконного володіння та істотно вплинули, якщо не унеможливили взагалі, на здатність позивача відновити порушені права із застосуванням правового інструменту віндикаційного позову.

Щодо визначення моменту виникнення у відповідачки обов`язку з повернення транспортного засобу як безпідставно збереженого майна

97. Системний аналіз статей 1212, 1214 ЦК України у взаємозв`язку з приписами статей 3, 509 цього Кодексу дає підстави для висновку, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої, передбачає доцільним урахування такого моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави.

98. Особа не може вважатися такою, що має обов`язок повернути безпідставно набуте майно до того часу, доки вона, діючи відповідно до вимог ділового обороту, з належним рівнем розумності й обачливості, не дізналася або не могла дізнатися про самий факт свого безпідставного збагачення.

99. Під час визначення моменту обізнаності набувача майна про безпідставність його володіння майном потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача майна (суб`єктивну складову такої поведінки) та зважати не лише на момент, коли він дізнався про набуття ним майна, а й на момент, коли він міг дізнатися про відсутність правових підстав для набуття ним майна, адже конструкція «особа дізналася або могла дізнатися про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави» зобов`язує набувача майна діяти розсудливо, обачно, вживаючи заходів для з`ясування підстав володіння ним таким майном.

100. Отже, за загальним правилом, такий момент визначається як момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави. Це означає також, що, вирішуючи питання про момент, коли набувач не лише дізнався, але міг дізнатися, потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача.

101. Тож у кондикційних правовідносинах момент виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна визначається як у випадку відсутності підстав набуття, збереження чужого майна, так і у разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких особа набула, зберегла чуже майно (обставин відпадіння правової підстави набуття майна), тобто з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність отримання майна.

102. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що кондикційні зобов`язання залежно від наявності підстави набуття майна в момент такого набуття можна класифікувати на дві групи: підстави набуття такого майна не існувало навіть у момент отримання (набуття); підстава набуття існувала, але згодом припинила існувати (втратила свою силу, чинність тощо).

103. З урахуванням викладеного момент виникнення кондикційного зобов`язання можна визначити: у випадку відсутності підстави набуття чужого майна - лише виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких до особи потрапило чуже майно, тобто з моменту, коли особа могла дізнатись про безпідставність отримання майна; у випадку, коли підстава набуття майна існувала, але згодом відпала, - сукупністю обставин, що характеризують підставу, на якій майно було отримано, та обставин відпадіння цієї підстави.

104. Остання група правовідносин характеризується тим, що особа утримує майно, яке вона має повернути потерпілому, у зв`язку з відпадінням підстави набуття цього майна. Це стосується вимог, щодо яких кондикційні правовідносини є субсидіарними (частина третя статті 1212 ЦК України), а саме: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

105. Коли вирішується спір за переліченими вимогами, наприклад, про витребування майна з чужого незаконного володіння, ухвалюється судове рішення, яке підлягає виконанню у встановленому законом порядку. У такому разі саме судове рішення у разі його невиконання боржником дозволяє кваліфікувати зобов`язання як кондикційне.

106. За обставинами справи, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, кондикційні правовідносини виникають як субсидіарні, тобто такі, що визначають наслідки збереження відповідачкою транспортного засобу, який підлягав поверненню згідно з рішенням суду у справі № 201/12569/16. Як у цьому, так і в інших трьох випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі.

107. У контексті обставин цієї справи з моменту набрання законної сили рішенням суду про витребування автомобіля у відповідачки виник безумовний обов`язок з його повернення правомірному власникові. До того ж такий обов`язок є чинним незалежно від звернення до примусового виконання такого судового рішення. Відповідно, з таким рішенням у відповідачки припинили існувати підстави для правомірного володіння цим майном, а надалі володіння, користування і розпорядження ним є безпідставним, вчиненим як незаконно збережене (отримане).

108. До цього моменту відповідачка у справі, яка переглядається, у розумінні статті 1212 ЦК України не може вважатися особою, яка безпідставно набула (зберегла) транспортний засіб, який вибув з володіння позивача поза його волею, оскільки володіла ним на підставі довідки-рахунка № 415436 від 15 вересня 2015 року та договору про надання послуг з виписки довідки-рахунка від 15 вересня 2015 року, які в установленому законом порядку не оспорювалися та недійсними не визнавалися.

109. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду керується приписами статті 204 ЦК України, якими встановлено презумпцію правомірності правочину, та враховує, що безпосередньо зі ОСОБА_1 відповідачка у правовідносини з приводу спірного транспортного засобу не вступала, а придбала його у ОСОБА_6 . Тому лише після набрання законної сили рішенням

у справі № 201/12569/16, яким установлена обставина вибуття автомобіля з володіння ОСОБА_1 поза його волею та витребувано його з незаконного володіння відповідачки, ОСОБА_2 може вважатися такою, що зберігає чуже майно без достатньої правової підстави.

Щодо відшкодування вартості безпідставно набутого майна у спірних правовідносинах

110. Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

111. Відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов`язані зі вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі.

112. Тлумачення статті 1213 ЦК України дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов`язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправною передачею третій особі тощо.

113. У контексті обставин розглядуваної справи обставина неможливості повернення позивачу належного йому транспортного засобу настала вже після розгляду справи про його повернення і пов`язана з тим, що автомобіль не було розшукано протягом року з моменту подання його в розшук, а загалом позивач з лютого 2020 року (моменту набрання законної сили рішенням у справі № 201/12569/16) не в змозі повернути належне йому майно.

114. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з урахуванням особливостей транспортного засобу як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно збереженого майна в натурі.

115. Вирішуючи питання щодо застосування у спірних правовідносинах такого заходу, як відшкодування вартості безпідставно набутого майна, Велика Палата Верховного Суду має відповісти на доводи касаційної скарги ОСОБА_2 у цій частині.

116. Зокрема, відповідачка посилалася на те, що оскаржувані судові рішення створюють для неї індивідуальний надмірний тягар, оскільки вона, по-перше, сплатила вартість автомобіля під час укладення договору купівлі-продажу, по-друге, за рішенням суду про витребування майна втратила й сам об`єкт та, по-третє, в разі задоволення позову в цій справі вона буде вимушена втретє втратити цей актив, знову сплативши за нього кошти. Зауважила також, що у разі виконання рішення про стягнення коштів це: 1) не позбавлятиме позивача можливості надалі реалізувати (виконати) і рішення суду про витребування цього ж майна, бо згідно з таким рішенням саме позивач є його власником; 2) не зробить її власницею спірного майна, оскільки рішенням суду про його витребування констатовано право власності позивача на нього; 3) не позбавить позивача можливості вдруге стягнути з неї цю ж суму грошей шляхом отримання судового рішення про зміну порядку і способу виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16.

117. У контексті наведених доводів Велика Палата Верховного Суду зазначає, що застосування правил, передбачених частиною другою статті 1213 ЦК України, у цій справі є безпосереднім наслідком обставин неможливості виконання судового рішення про витребування автомобіля з володіння ОСОБА_2 , нею ж створених.

118. Окремі процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, врегульовані розділом VI ЦПК України. Зокрема, у частині першій статті 435 ЦПК України передбачено, що за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) суд першої інстанції може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення.

119. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина третя статті 435 ЦПК України).

120. Усталеним у процесуальному праві є розуміння понять «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення як категорій, що мають спеціальне значення і реалізуються у виконавчому провадженні. Вони означають послідовність і зміст виконавчих дій, які підлягають вчиненню державним / приватним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це, по суті, спосіб здійснення того способу захисту, який реалізовано судом у своєму рішенні. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

121. На переконання Великої Палати Верховного Суду, застосування на підставі частини третьої статті 1212 ЦК України правового механізму, передбаченого частиною другою статті 1213 ЦК України, у зв`язку з неможливістю повернення відповідачкою майна в натурі на виконання судового рішення у зв`язку з обставинами, які виникли після ухвалення цього рішення, не є зміною способу захисту.

122. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що відшкодування вартості безпідставно збереженого відповідачкою майна дійсно могло бути реалізовано через зміну способу та/або порядку виконання судового рішення у справі № 201/12569/16.

123. Водночас згідно з відомостями, наявними у Єдиному державному реєстрі судових рішень, ОСОБА_1 ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, вже відмовлено у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16.

124. Оскільки з урахуванням наведених вище обставин ОСОБА_1 вже позбавлений можливості отримати відшкодування вартості безпідставно збереженого відповідачкою майна через подання заяви, передбаченої статтею 435 ЦПК України, то пред`явлення ним у цій справі окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна у зв`язку з неможливістю його повернення в натурі є єдиним можливим передбаченим законом способом відновлення його порушених прав.

125. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення створюють для заявниці індивідуальний надмірний тягар.

126. Так, обставини добросовісності ОСОБА_2 під час набуття автомобіля у власність та співмірність застосування такого заходу як витребовування майна підлягали оцінці у справі № 201/12569/16. Стягнення із ОСОБА_2 вартості майна, яке вона безпідставно зберегла і не може повернути в натурі на виконання судового рішення, не змінює обсяг її зобов`язання та не покладає на неї додаткових обов`язків.

127. Як уже зазначалося, відшкодування вартості безпідставно збереженого майна є тим заходом, який вживається замість повернення такого майна в натурі, а не разом із ним.

128. Відповідачка не виконала судове рішення у справі № 201/12569/16, зазначивши, що передала витребуваний автомобіль в користування своєму синові, тобто свідомо вчинила дії, спрямовані на перешкоджання виконанню судового рішення. Саме у зв`язку з неможливістю повернути автомобіль у натурі і виник цей спір. Поведінка відповідачки, яка всупереч судовій забороні передала спірний автомобіль своєму синові, водночас визнаючи свій обов`язок із повернення майна, але своїми діями та бездіяльністю ухилилася від виконання рішення суду, є непослідовною і суперечливою та не може бути використана нею як підстава, що перешкоджає застосуванню правил частини другої статті 1213 ЦК України.

129. У разі відшкодування вартості безпідставно збереженого майна позивачу ОСОБА_2 набуває права на звернення до суду із заявою про визнання виконавчого листа у справі № 201/12569/16 таким, що не підлягає виконанню, тому посилання відповідачки на подвійне притягнення її до цивільно-правової відповідальності суд касаційної інстанції відхиляє.

Щодо суті спору

130. За обставинами цієї справи позивач у зв`язку з неможливістю виконання рішення суду, що набрало законної сили, про витребування належного йому транспортного засобу з чужого незаконного володіння звернувся до суду з позовом про відшкодування вартості належного йому автомобіля, який відповідачка безпідставно зберегла.

131. Суди встановили, що рішення суду про задоволення віндикаційного позову тривалий час перебувало на примусовому виконанні, виконавці здійснили ряд необхідних дій для виконання рішення суду. Відповідачка - боржниця у виконавчому провадженні - не з`являлася на виклики виконавців та всупереч вжитим місцевим судом заходам забезпечення позову передала автомобіль сторонній особі. Накладені виконавцем штрафи та подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності також не сприяли виконанню судового рішення. Спірний автомобіль не вдалося відшукати протягом року, у зв`язку із чим виконавець повернув виконавчий лист стягувачу. Відповідачка підтвердила факт відсутності в неї спірного автомобіля у зв`язку з тим, що передала його своєму синові; місцезнаходження транспортного засобу на момент розгляду судами цієї справи їй невідомо.

132. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно обґрунтовували свої висновки на тому, що обставини неможливості розшукати автомобіль є такими, що підтверджують неможливість повернути цей автомобіль позивачу в натурі.

133. Визначаючи вартість транспортного засобу, яка підлягає відшкодуванню, суд першої інстанції врахував висновок судової транспортно-товарознавчої експертизи, згідно з яким вартість спірного автомобіля склала 1 796 120,00 грн.

134. Вартість безпідставно збереженого майна визначена експертним шляхом станом на 08 вересня 2016 року, тобто на момент розгляду справи № 201/12569/16 про витребування автомобіля з чужого незаконного володіння, що повною мірою відповідає вимогам частини другої статті 1213 ЦК України.

Щодо поширення кондикційного позову на речі, визначені індивідуальними ознаками, та відступу від висновків Верховного Суду України

135. Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і зі способами їхньої індивідуалізації.

136. За змістом статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Натомість річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

137. Тобто індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками, а саме: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду.

138. Поряд з предметами, єдиними у своєму роді, до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей.

139. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

140. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в усіх статтях глави 83 ЦК України (статті 1212-1215 цього Кодексу) законодавець використав термін «майно». Майном як особливим об`єктом є окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

141. Вочевидь, як речі, визначені родовими ознаками, так і речі, визначені індивідуальними ознаками, є майном у розумінні статті 190 ЦК України.

142. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що залежно від обсягу змісту, який вкладають у правову норму, розрізняють буквальне, розширювальне та звужувальне тлумачення. За звужувального тлумачення фактичний зміст правової норми виявляється вужчим за той, що випливає з формально-догматичного її сприйняття.

143. Аналіз норм глави 83 ЦК України свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції залежно від родових чи індивідуальних ознак її об`єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками.

144. Поширення правил кондикції лише на речі, визначені родовими ознаками, є проявом звужувального тлумачення норм права, яке в цій ситуації є невиправданим і таким, що прямо суперечить приписам статті 1213 ЦК України, яка передбачає обов`язок набувача майна повернути його власнику в натурі, а у разі неможливості повернення майна в натурі - відшкодувати його вартість.

145. На переконання Великої Палати Верховного Суду, застереження законодавця щодо неможливості повернення майна в натурі та необхідності відшкодування його вартості стосується насамперед речей, визначених індивідуальними ознаками, адже речі, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто такими, що не можуть бути безповоротно втрачені.

146. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 21 лютого 2024 року, про те, що кондикційний позов може поширюватися на речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками.

147. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив про необхідність відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, за змістом яких кондикційний позов застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками.

148. Вирішуючи питання про наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду враховує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

149. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

150. З урахуванням наведених у цьому розділі мотивів Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків щодо застосування норм глави 83 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, за змістом яких кондикційний позов застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками, сформулювавши такі висновки щодо застосування норм матеріального права:

- аналіз норм глави 83 ЦК України свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції в залежності від родових чи індивідуальних ознак її об`єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками;

- поширення правил кондикції лише на речі, визначені родовими ознаками, є проявом звужувального тлумачення норм права, яке в цій ситуації є невиправданим і таким, що суперечить приписам статті 1213 ЦК України, яка передбачає обов`язок набувача майна повернути його власнику в натурі, а у разі неможливості повернення майна в натурі - відшкодувати його вартість;

- застереження законодавця щодо необхідності відшкодування вартості майна в разі неможливості його повернення в натурі стосується насамперед речей, визначених індивідуальними ознаками, адже речі, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто такими, що не можуть бути безповоротно втрачені.

151. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду

152. Посилаючись на правові висновки, викладені в постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у складі Верховного Суду у справі № 759/13986/17-ц, колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 672/362/20, скаржниця вказала на неможливість застосування приписів глави 83 ЦК України (кондикції) до речей, визначених родовими ознаками, однак оскільки Велика Палата Верховного Суду цією постановою відступає від цього висновку, аргументи касаційної скарги в зазначеній частині не заслуговують на увагу і не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

153. Зазначаючи про неврахування висновків, висловлених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, скаржниця наполягає на тому, що саме віндикація є належним способом захисту права позивача в цій справі.

154. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

155. У справах № 369/6892/15-ц та № 488/5027/14-ц спір стосувався витребування прокурором в інтересах держави нерухомого майна (земельних ділянок лісогосподарського призначення), а у справі № 653/1096/16-ц пред`явлено позов про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та їх виселення.

156. Натомість у справі, яка переглядається, предметом спору є відшкодування вартості безпідставно збереженого рухомого майна, яке за судовим рішенням в іншій справі, що набрало законної сили, вже було витребувано на користь позивача.

157. Велика Палата Верховного Суду повторює свій висновок, сформульований у пункті 110 цієї постанови, про те, що в цій справі немає конкуренції між кондикцією та віндикацією як способами захисту у спірних правовідносинах. Правовідносини між сторонами виникли внаслідок вибуття транспортного засобу з володіння позивача поза його волею, регулюються статтями 387, 388 ЦК України, однак уже після ухвалення судом рішення у справі № 201/12569/16 про витребування майна з чужого незаконного володіння виникла обставина неможливості повернення цього майна в натурі.

158. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує неподібність правовідносин за змістовим критерієм у справі, яка переглядається, та справах № 369/6892/15-ц, № 488/5027/14-ц і № 653/1096/16-ц.

159. З цих же підстав Велика Палата Верховного Суду не враховує висновки постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, на які посилається скаржниця в касаційній скарзі, як такі, що є нерелевантними до спірних правовідносин, адже стосуються витребування нерухомого майна у добросовісного позивача і виникнення у зв`язку з цим в останнього надмірного індивідуального тягаря.

160. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що в цій справі не йдеться про втручання у право відповідачки на мирне володіння майном (транспортним засобом), оскільки питання про його витребування вже вирішено в іншій справі.

161. Що стосується принципу пропорційності, то обсяг втручання у право особи, яка незаконно заволоділа майном і своїми діями унеможливила виконання рішення суду про витребування цього майна, не змінюється у зв`язку із субсидіарним застосуванням у цій справі особливих правил про кондикцію шляхом відшкодування вартості цього майна, яке не може бути повернене в натурі.

162. Доводи заявниці про недоведеність факту втрати спірного автомобіля і неможливість виконання рішення суду про витребування майна з посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 179/110/21 є безпідставними і зводяться до переоцінки доказів та незгоди з установленими судами попередніх інстанцій обставинами справи.

163. Фактично відповідачка вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини в справі на підставі здійсненої ними оцінки доказів в їх сукупності та що Верховний Суд має переоцінити їх. Оскільки у цій справі порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права

164. У касаційній скарзі заявниця зазначила про порушення судом першої інстанції під час вирішення питання про розподіл судових витрат норм процесуального права, які проігнорував апеляційний суд.

165. Так, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, вказувала на непідтвердження позивачем наданого йому обсягу робіт, виконаних адвокатом, у зв`язку з відсутністю у справі детального опису таких робіт.

166. Водночас місцевий суд встановив обсяг виконаних адвокатом Вербою А. П. робіт з надання правової допомоги позивачу, визначив, що в договорі про надання правової допомоги від 07 липня 2021 року сторони домовилися про сплату фіксованого розміру гонорару в розмірі 28 000,00 грн, який позивач сплатив 11 листопада 2022 року. Обсяг і види наданої адвокатом правової допомоги позивач конкретизував у поданій ним заяві про ухвалення додаткового рішення від 25 листопада 2022 року та в підписаному сторонами акті виконаних робіт від 21 листопада 2022 року, за змістом яких загальна тривалість надання правової допомоги становить 56 годин.

167. У згаданій постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм в оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

168. Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність розміру заявлених судових витрат, зокрема й на правничу допомогу. Представник відповідачки, який в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви позивача, не навів переконливих аргументів, які давали б підстави відмовити у відшкодуванні позивачу понесених ним судових витрат.

169. Доводи касаційної скарги про те, що сторона позивача не заявила про намір подати докази на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу в порядку і з дотриманням строків, визначених частиною восьмою статті 141 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки договором про надання правової допомоги від 07 липня 2021 року передбачено сплату фіксованого розміру гонорару, розмір якого не залежить від обсягу виконаних адвокатом робіт та, відповідно, не потребує подання позивачем додаткових доказів на підтвердження факту понесення таких витрат.

170. Враховуючи, що ОСОБА_2 оскаржила додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а зазначене нею обґрунтування не свідчить про застосування судами норм процесуального права без урахування висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, то підстав для скасування додаткового судового рішення немає.

171. Аргументи відповідачки про безпідставне стягнення з неї судом першої інстанції витрат на відправлення поштової кореспонденції Велика Палата Верховного Суду відхиляє з таких мотивів.

172. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

173. Відповідно до абзацу другого частини шостої статті 128 ЦПК України стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу.

174. У цій справі суд першої інстанції встановив, що позивач неодноразово надсилав судові повістки іншим учасникам справи у зв`язку з відсутністю фінансування в суді, про що в матеріалах справи є відповідні докази. Такі процесуальні дії викликані об`єктивною необхідністю, а не примхою позивача.

175. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на відправлення поштової кореспонденції у сумі 3 147,60 грн.

176. Висновок про можливість розподілу між сторонами витрат на відправлення поштової кореспонденції іншим учасникам справи міститься і у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 910/4474/17.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Щодо суті касаційної скарги

177. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

178. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша, третя статті 412 ЦПК України).

179. З огляду на викладені вище висновки, на підставі здійсненої оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Велика Палата Верховного Суду вирішила частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 .

180. Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення, однак у своїх мотивувальних частинах послалися на висновки Верховного Суду України щодо застосування статей 1212, 1213 ЦК України, від яких Велика Палата Верховного Суду відступає цією постановою, то оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

181. Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

182. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

183. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

184. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про зміну оскаржених судових рішень лише у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

185. Що стосується витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в касаційному порядку, то у вересні 2023 року представник позивача адвокат Верба А. П. разом із додатковими поясненнями подав заяву, в якій просив вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті вимог касаційної скарги ОСОБА_2 . У зазначеній заяві представник позивача навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ОСОБА_1 поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи, зазначивши, що остаточний розрахунок судових витрат та докази на підтвердження факту їх понесення сторона позивача надасть протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за результатами касаційного перегляду справи відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України.

186. Тому розподіл витрат сторін на правничу допомогу за наслідками касаційного перегляду справи Велика Палата Верховного Суду у цій постанові не здійснює, а позивач має право надати остаточний розрахунок своїх витрат протягом п`яти днів після прийняття цієї постанови.

Щодо поновлення виконання судових рішень

187. За частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскарженого судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

188. Оскільки Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 квітня 2023 року зупинив виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року, додаткового рішення цього суду від 08 грудня 2022 року, залишених без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, то виконання цих судових рішень необхідно поновити.

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Щодо застосування частини третьої статті 1212 та статті 1213 ЦК України

189. Аналіз норм глави 83 ЦК України свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції в залежності від родових чи індивідуальних ознак її об`єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками.

190. Поширення правил кондикції лише на речі, визначені родовими ознаками, є проявом звужувального тлумачення норм права, яке в цій ситуації є невиправданим та таким, що прямо суперечить приписам статті 1213 ЦК України, яка передбачає обов`язок набувача майна повернути його власнику в натурі, а у випадку неможливості повернення майна в натурі - відшкодувати його вартість. Застереження законодавця щодо необхідності відшкодування вартості майна в разі неможливості його повернення в натурі стосується насамперед речей, визначених індивідуальними ознаками, адже речі, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто такими, що не можуть бути безповоротно втрачені.

191. За своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають існування інших (зокрема, речових) відносин між їх учасниками. Це випливає, зокрема, зі змісту частини третьої статті 1212 ЦК України, згідно з якою ці правила можуть бути застосовані також і до інших відносин, які за своєю правовою природою не є суто кондикційними.

192. Правила частини третьої статті 1212 ЦК України містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Вочевидь, що приписи частини третьої статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані до відносин з витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна забезпечити повернення майна неволодіючому власнику. Такі правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття особа мала формальні підстави для володіння майном, проте ці підстави згідно з рішенням суду є дефектними та втратили свою силу, адже спірне майно повернуто у власність позивача.

193. Враховуючи, що правила про віндикацію не мають спеціальних правил, якими було б врегульовано подібні відносини, то згідно з частиною третьою статті 1212 ЦК України правила про заборону незаконного збагачення застосовні до них субсидіарно.

194. У випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, як правило, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути майно іншій особі.

195. Відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов`язані зі вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі. Тлумачення статті 1213 ЦК України дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов`язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправною передачею третій особі тощо.

196. З урахуванням особливостей транспортного засобу як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно збереженого майна в натурі.

197. Субсидіарна реалізація механізму, передбаченого частиною другою статті 1213 ЦК України, у ситуації, коли рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння неможливо виконати з причин втрати такого майна після ухвалення рішення суду, допускається як у порядку, визначеному розділом VI ЦПК України, через подання заяви про зміну способу виконання судового рішення, так і шляхом пред`явлення окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна. Водночас вартість такого майна на підставі частини другої статті 1213 ЦК України підлягає встановленню на момент розгляду справи про повернення майна, тобто на момент розгляду віндикаційного позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу адвоката Ясира Сергія Андрійовича в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у частині задоволення вимоги позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна змінити шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року та додаткового рішення цього суду від 08 грудня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

М. І. Гриців С. О. Погрібний

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

І. В. Желєзний І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда Є. А. Усенко

Н. В. Шевцова

Текст постанови на підставі частини третьої статті 415 ЦПК України оформила суддя О. В. Ступак

Джерело: ЄДРСР 122434169

[ANTIRAID]

Велика палати зазначила:

189. Аналіз норм глави 83 ЦК України свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції в залежності від родових чи індивідуальних ознак її об`єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками.

190. Поширення правил кондикції лише на речі, визначені родовими ознаками, є проявом звужувального тлумачення норм права, яке в цій ситуації є невиправданим та таким, що прямо суперечить приписам статті 1213 ЦК України, яка передбачає обов`язок набувача майна повернути його власнику в натурі, а у випадку неможливості повернення майна в натурі - відшкодувати його вартість. Застереження законодавця щодо необхідності відшкодування вартості майна в разі неможливості його повернення в натурі стосується насамперед речей, визначених індивідуальними ознаками, адже речі, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто такими, що не можуть бути безповоротно втрачені.

191. За своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають існування інших (зокрема, речових) відносин між їх учасниками. Це випливає, зокрема, зі змісту частини третьої статті 1212 ЦК України, згідно з якою ці правила можуть бути застосовані також і до інших відносин, які за своєю правовою природою не є суто кондикційними.

192. Правила частини третьої статті 1212 ЦК України містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Вочевидь, що приписи частини третьої статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані до відносин з витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна забезпечити повернення майна неволодіючому власнику. Такі правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття особа мала формальні підстави для володіння майном, проте ці підстави згідно з рішенням суду є дефектними та втратили свою силу, адже спірне майно повернуто у власність позивача.

193. Враховуючи, що правила про віндикацію не мають спеціальних правил, якими було б врегульовано подібні відносини, то згідно з частиною третьою статті 1212 ЦК України правила про заборону незаконного збагачення застосовні до них субсидіарно.

194. У випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, як правило, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути майно іншій особі.

195. Відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов`язані зі вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі. Тлумачення статті 1213 ЦК України дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов`язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправною передачею третій особі тощо.

196. З урахуванням особливостей транспортного засобу як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно збереженого майна в натурі.

197. Субсидіарна реалізація механізму, передбаченого частиною другою статті 1213 ЦК України, у ситуації, коли рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння неможливо виконати з причин втрати такого майна після ухвалення рішення суду, допускається як у порядку, визначеному розділом VI ЦПК України, через подання заяви про зміну способу виконання судового рішення, так і шляхом пред`явлення окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна. Водночас вартість такого майна на підставі частини другої статті 1213 ЦК України підлягає встановленню на момент розгляду справи про повернення майна, тобто на момент розгляду віндикаційного позову.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(збіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Шевцової Н. В.

25 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 201/9127/21
Провадження № 14-33цс24

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопровайдер», Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, про захист права власності шляхом стягнення грошових коштів та зобов`язання утриматися від певних дій

за касаційною скаргою адвоката Ясира Сергія Андрійовича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року і додаткове рішення цього суду від 08 грудня 2022 року, постановлені суддею Демидовою С. О., постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.

Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У цій справі власника позбавили володіння автомобілем за рядом фіктивних правочинів.

2. Рішенням від 22 лютого 2018 року, яке набрало законної сили, у справі № 201/12569/16-ц Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська витребував цей автомобіль з чужого незаконного володіння останньої набувачки та видав виконавчий лист.

3. Цей виконавчий лист перебував на примусовому виконанні, а виконавець вжила всіх необхідних заходів для виконання рішення суду.

4. Проте боржниця умисно вчиняла дії для унеможливлення повернення спірного автомобіля, не з`являлася на виклики виконавця та свідомо, всупереч вжитим судом заходам забезпечення позову, передала автомобіль іншій особі.

5. Виконавець наклала на боржницю штраф за умисне невиконання рішення суду та оголосила спірний автомобіль у розшук. Також місцевий відділ поліції вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості про кримінальне правопорушення за фактом умисного невиконання боржницею рішення суду.

6. Вжиті заходи не привели до позитивного результату - виконання рішення суду, тому виконавець повернула виконавчий документ стягувачу, пославшись на те, що транспортний засіб боржника поліція не виявила протягом року з дня оголошення розшуку.

7. Позивач намагався змінити порядок виконання рішення суду у справі № 201/12569/16-ц з витребування майна на стягнення його вартості, проте суд відмовив у задоволенні його заяви за неможливістю її задоволення шляхом зміни суті рішення суду та обраного позивачем способу захисту, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.

8. За неможливістю виконання рішення суду про витребування спірного автомобіля, позивач змушено звернувся до суду з новим позовом, в якому просив стягнути з особи, яка незаконно заволоділа його майном, - ОСОБА_2 вартість спірного автомобіля. Суди задовольнили і цей позов.

9. Остання набувачка не погодилася зі стягненням з неї грошових коштів (вартості спірного автомобіля), наполягає, що єдиним належним способом захисту права позивача є віндикаційний позов, а задоволення кондикційного позову не є можливим щодо індивідуально визначеного майна та призведе до подвійного стягнення з неї вартості цього майна.

10. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 21 лютого 2024 року передав, а Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2024 року прийняла цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України для відступу від висновків щодо застосування статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, сформованих у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, за змістом яких кондикційна вимога застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками.

11. У цій справі перед Великою Палатою Верховного Суду постали такі ключові питання:

- щодо можливості поширення кондикційного позову на речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками;

- щодо співвідношення віндикації і кондикції та можливості їх субсидіарного застосування у правовідносинах щодо повернення індивідуально визначеної речі її законному власникові.

12. Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу Ясира С. А. в інтересах ОСОБА_2 задовольнила частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна змінила шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови. Додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року залишила без змін.

13. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм глави 83 ЦК України, відображених у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, сформулювавши такі висновки:

- аналіз норм глави 83 ЦК України свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції в залежності від родових чи індивідуальних ознак її об`єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками;

- поширення правил кондикції лише на речі, визначені родовими ознаками, є проявом звужувального тлумачення норм права, яке в цій ситуації є невиправданим та таким, що прямо суперечить приписам статті 1213 ЦК України, яка передбачає обов`язок набувача майна повернути його власнику в натурі, а у випадку неможливості повернення майна в натурі - відшкодувати його вартість;

- застереження законодавця щодо необхідності відшкодування вартості майна в разі неможливості його повернення в натурі стосується насамперед речей, визначених індивідуальними ознаками, адже речі, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто такими, що не можуть бути безповоротно втрачені.

14. З урахуванням наведеного дійшла переконання, що оскільки суди попередніх інстанцій правильно виснували про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення, однак у своїх мотивувальних частинах послалися на висновки Верховного Суду України щодо застосування статей 1212, 1213 ЦК України, від яких Велика Палата Верховного Суду відступає цією постановою, то оскаржені судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

ІІ. ЗМІСТ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

15. Погоджуючись з результатом розгляду справи, а також з висновками щодо застосування норм глави 83 ЦК України (наведеними у пункті 13 цієї окремої думки), сформованими у зв`язку з відступом від висновків Верховного Суду України, відображених в постановах від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, вважаємо за необхідне висловити свої заперечення щодо певних висновків Великої Палати Верховного Суду.

Щодо висновку, сформованого в пункті 197 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24)

«Субсидіарна реалізація механізму, передбаченого частиною другою статті 1213 ЦК України, у ситуації, коли рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння неможливо виконати з причин втрати такого майна після ухвалення рішення суду, допускається як у порядку, визначеному розділом VI ЦПК України, через подання заяви про зміну способу виконання судового рішення, так і шляхом пред`явлення окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна. Водночас вартість такого майна на підставі частини другої статті 1213 ЦК України підлягає встановленню на момент розгляду справи про повернення майна, тобто на момент розгляду віндикаційного позову».

16. Формуючи зазначений висновок, Великій Палаті Верховного Суду слід було звернути увагу на те, що:

1) у цій справі питання про належний процесуальний спосіб субсидіарного застосування кондикції у випадку неможливості виконання рішення суду про витребування майна (про задоволення віндикаційного позову) не охоплене доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження;

2) у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі

№ 6-1829цс15 сформовано такі правові висновки:

«Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.

Задовольняючи заяву про зміну способу виконання судового рішення з повернення майна (відновлення становища, яке існувало до порушення - пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України) на стягнення його вартості (відшкодування майнової шкоди - пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України), суди фактично змінюють рішення суду по суті та самостійно змінюють спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України».

Враховуючи зазначене, Верховний Суд України скасував рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалив нове рішення - про відмову у заяві про зміну способу виконання рішення суду.

Посилаючись на цей правовий висновок Верховного Суду України, суди у справі № 201/12569/16-ц (про віндикацію майна) відмовили позивачеві у задоволенні його заяви про зміну способу виконання рішення суду.

Крім цього, цей висновок послідовно застосовує Верховний Суд (див., зокрема, постанови від 11 квітня 2018 року у справі № 904/1478/15; від 05 вересня 2018 року у справі № 2-749/11/2229; від 11 грудня 2018 року у справі № 757/14092/15-ц; від 10 червня 2019 року у справі № 350/426/16-ц; від 16 червня 2021 року у справі № 693/426/17).

17. Отже, навіть якщо не враховувати межі касаційного оскарження судових рішень, Велика Палата Верховного Суду побіжно відступила від висновків Верховного Суду України, сформованих у постанові від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1829цс15 (який, до речі, у справі, яка переглядається, не застосовувався), не зазначивши прямо про це в постанові від 25 вересня 2024 року.

18. Такий підхід не узгоджується із основним завданням Великої Палати Верховного Суду - формуванням єдиної правозастосовної практики.

19. З огляду на формування відповідних висновків щодо застосування, зокрема, статті 435 ЦПК України у спірних правовідносинах вважаємо за необхідне заперечити проти альтернативи у виборі процесуального способу застосування кондикції у випадку неможливості виконання рішення суду про витребування майна (про задоволення віндикаційного позову), а також моменту, на який слід визначати вартість майна, що підлягає відшкодуванню.

Щодо належного процесуального способу субсидіарного застосування кондикції у випадку неможливості виконання рішення суду про витребування майна (про задоволення віндикаційного позову)

20. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм [див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження

№ 61-7013св20), постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс2), постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)].

21. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту [див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)].

22. За принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)].

23. Відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

24. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина третя статті 435 ЦПК України).

25. У справі «Глоба проти України» (рішення від 05 липня 2012 року, заява № 15729/07, §§ 26, 27) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). ЄСПЛ наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. також рішення ЄСПЛ від 07 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, § 84).

26. Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Подібні правові висновки Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного господарського суду виклав у пункті 13 постанови від 30 серпня 2018 у справі № 916/4106/14 та підпункті 8.12 пункту 8 постанови від 25 вересня 2020 у справі № 924/315/17.

27. Задовольняючи позов про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикацію), суд у своєму рішенні встановлює обставини протиправного вибуття такого майна з володіння власника і наводить обґрунтування необхідності його повернення законному володільцеві. Тобто суд констатує необхідність поновлення прав позивача і належність обраного ним способу захисту.

28. Водночас у процесі виконання рішення можуть виникнути обставини, які суттєво ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду про віндикацію. До прикладу, це може бути втрата поточним володільцем індивідуально визначеного майна, яке витребовується за рішенням суду.

29. Правове регулювання не повинне ігнорувати чи толерувати випадки існування невиконаних судових рішень, оскільки сам факт винесення рішення суду про задоволення позову жодним чином не впливає на відновлення порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду. Насамперед необхідно виходити з того, що захист порушеного права має бути реальним, а не таким, що існує на папері.

30. Також правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень [див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21)].

31. Зафіксований у рішенні суду факт порушення майнового права позивача і необхідність його поновлення у обраний ним спосіб (який суд визнав належним) не повинен спонукати останнього до пошуку шляхів поновлення свого права в інший спосіб - пред`являючи новий позов лише у зв`язку з тим, що держава не забезпечила виконання взятого на себе зобов`язання з виконання рішення суду, що набрало законної сили.

32. На користь зазначеного також свідчать положення частини третьої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

33. Отже, за обставин, що суттєво ускладнюють виконання судового рішення про витребування майна або роблять його неможливим, позивач або виконавець (у порядку, передбаченому законом) вправі звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, що може включати в себе зміну способу захисту на той, що забезпечить ефективне відновлення порушеного права позивача за конкретних обставин справи, зокрема на відшкодування вартості безпідставно набутого майна.

34. При цьому суд повинен належно мотивувати своє рішення в частині необхідності зміни способу захисту порушеного права позивача насамперед об`єктивною неможливістю відновити права позивача у спосіб, відображений у відповідному рішенні суду, що набрало законної сили.

35. У такому разі зміна способу виконання рішення суду не змінюватиме суті цього рішення, так як йдеться про захист прав, порушення і необхідність відновлення яких вже констатував суд у своєму рішенні, яке не може бути виконане у спосіб, зазначений в його резолютивній частині.

36. Крім того, спосіб захисту права власника, за неможливості повернення належного йому майна в натурі, прямо передбачений частиною другою статті 1213 ЦК України. Таким способом захисту є відшкодування йому вартості безпідставно набутого майна на момент розгляду судом справи про повернення цього майна.

37. Такий підхід сприятиме дотриманню такої засади приватного права, як розумність у контексті: досягнення ефективного і реального відновлення порушеного права в коротший термін; уникнення штучного подвоєння судового процесу; мінімізація витрат учасників справи на участь у судовому процесі, а держави - на його організацію.

38. Висновки про можливість відшкодування вартості безпідставно набутого майна як у порядку статті 435 ЦПК України через подання заяви про зміну способу виконання судового рішення, так і шляхом пред`явлення окремого позову:

1) призведуть до формування неоднакової судової практики: деякі суди продовжать керуватися висновками Верховного Суду України (від яких Велика Палата Верховного Суду не відступила) та відмовляти в задоволенні заяв про зміну способу виконання судового рішення у подібних правовідносинах, інші ж суди будуть враховувати позицію Великої Палати Верховного Суду в цій справі та задовольняти такі заяви;

2) поступово нівелюватимуть принцип обов`язковості рішення суду. Законний володілець буде змушений нести додаткові (зазвичай значні) витрати на участь у новому судовому процесі, а особа, яка володіє майном без законної на те правової підстави і не бажає виконувати рішення суду про віндикацію, буде зацікавлена в максимальній тривалості нового судового процесу;

3) вирішення судом одного й того ж питання буде оформлюватися різними видами судових рішень: в одному випадку ухвалою, в іншому - рішенням / постановою. Це ж призведе до різного порядку оскарження та перегляду таких судових рішень. Якщо особа звернеться з позовом, то ухвалене судове рішення зможе бути переглянуте як в апеляційному, так і в касаційному порядку. Також учасники справи зможуть заявляти різні клопотання, зокрема про зупинення виконання судового рішення. У випадку ж вирішення цього питання в порядку зміни способу виконання судового рішення, результат вирішення такого процесуального питання не зможе бути переглянутий касаційний судом через невіднесення відповідних судових рішень до переліку ухвал, які можуть бути переглянуті в касаційному порядку згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України.

39. Виходячи з наведеного варто звернути увагу на висновки ЄСПЛ, відображені в рішенні від 29 серпня 2024 року у справі «Ганущак проти України» (CASE OF GANUSHCHAK v. UKRAINE), заява № 40776/16.

У зазначеній справі ЄСПЛ встановив, що суди неоднаково застосовували статтю 482 Митного кодексу України. Виснував, що розбіжностей у практиці з цього питання достатньо для встановлення за обставин цієї справи, що заявник не міг передбачити оскаржуване втручання у вигляді постанови апеляційного суду від 14 січня 2016 року та його наслідки, а тому воно було несумісним із принципом законності, закріпленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Резюмував, що цього висновку достатньо, щоб не розглядати питання, чи було встановлено справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав заявника. У зв`язку із цим констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Так, у пункті 20 цього рішення ЄСПЛ наголосив, що зазвичай саме національні органи влади, зокрема суди, повинні тлумачити та застосовувати національне законодавство. Однак ЄСПЛ зобов`язаний перевірити, чи спричинили спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, які відповідали принципам Конвенції [див. рішення у справі «Муллай та інші проти Албанії» (Mullai and Others v. Albania), заява № 9074/07, пункт 114, від 23 березня 2010 року].

В пункті 24 зазначив, що ЄСПЛ уже неодноразово встановлював, що якщо явно суперечливі рішення втручаються у право на мирне володіння майном і не містять обґрунтованого пояснення розбіжності, таке втручання не може вважатися законним для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки призводить до неузгодженості практики, якій бракує необхідної точності, аби фізичні особи могли передбачити наслідки своїх дій (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Йокела проти Фінляндії» (Jokela v. Finland), заява № 28856/95, пункт 65, ЄСПЛ

2002-IV; «Сагінадзе та інші проти Грузії» (Saghinadze and Others v. Georgia), заява № 18768/05, пункти 116-118, від 27 травня 2010 року; «Брезовец проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07, пункти 67 і 68, від 29 березня 2011 року).

Суд зауважує, що заявник не мав змоги усунути двозначність у практиці національного суду, звернувшись до суду вищої інстанції, оскільки згідно з національним законодавством рішення апеляційного суду було остаточним і оскарженню не підлягало (пункт 25).

40. Також неоднозначним є висновок Великої Палати Верховного Суду про необхідність визначення вартості майна на момент розгляду справи провіндикацію майна.

41. По-перше, не зазначено, на який саме момент: пред`явлення позову, відкриття провадження у справі, винесення рішення суду чи його перегляду в апеляційному або касаційному порядку. Це питання виникає з огляду на те, що, як правило, у справі про віндикацію майна учасники справи не подають до суду доказів про вартість цього майна.

42. По-друге, вимогами віндикаційного позову вирішується питання витребування майна, а не його повернення.

На наше переконання, визначати вартість майна, яке не вдалося витребувати, необхідно на момент ініціювання питання про відшкодування вартості цього майна, тобто на час звернення до суду із заявою про зміну способу виконання судового рішення.

43. Також вважаємо за доцільне висловити свої заперечення щодо інших правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які хоча й стосуються питань, охоплених підставами касаційного оскарження в цій справі, однак ми не погоджуємося з їх формулюванням.

Щодо висновку, сформованого в пункті 195 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24)

«Відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов`язані зі вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі. Тлумачення статті 1213 ЦК України дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна як спосіб захисту застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов`язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправною передачею третій особі тощо».

44. Ми, автори окремої думки, переконані, що висновки Верховного Суду мають бути чіткими, зрозумілими та забезпечувати передбачуваність правових наслідків. Нечіткі формулювання можуть призвести до неправильного тлумачення норм права, що, у свою чергу, може викликати юридичні помилки чи зловживання. Крім цього, судові рішення повинні бути доступними для розуміння не лише юристами, а й громадянами, які не мають правової освіти. Це відноситься до індикаторів прозорості правосуддя та впливає на довіру громадян до судової системи в цілому.

45. Класичне визначення кондикції (condictio) в цивільному праві полягає в тому, що це правовий механізм, який дозволяє одній особі вимагати повернення свого майна, яке було отримане іншою особою без правової підстави. Основна суть кондикції зводиться до принципу «нікому не належить збагачення за рахунок іншого без законних підстав».

46. Основними елементами кондикції є:

- безпідставність: ключовою характеристикою кондикційних зобов`язань є відсутність правових підстав для отримання чи збереження у себе майна;

- збагачення: одна сторона (особа, яка безпідставно набула чи зберегла у себе майно) отримує майно або вигоду, в той час як інша сторона (зокрема, законний володілець) зазнає майнових втрат;

- обов`язок з повернення: особа, яка безпідставно набула чи зберегла у себе майно, зобов`язана повернути це майно потерпілому (законному володільцю), навіть якщо воно не було передане з наміром обману чи порушення.

47. Ці елементи імплементовані у главу 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави». В межах цієї справи застосуванню підлягали норми статей 1212, 1213 згаданої глави ЦК України.

48. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (стаття 1212 ЦК України).

49. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 ЦК України).

50. Основною метою кондикції є відновлення справедливості шляхом повернення майна до власника. При цьому це стосується як майна безпідставно набутого, збереженого без достатньої правової підстави, так і майна набутого на законній підставі, однак коли така підстава згодом відпала (у тому числі за рішенням суду про віндикацію майна).

51. Отже, відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом є кондикційними. Ці «спеціальні заходи замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі» є частиною кондикційного зобов`язання та прямо передбачені статтею 1213 ЦК України.

52. Крім цього, вважаємо, що введення категорії «спеціальні заходи замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі» та вживання її в судовому рішенні, яке містить правові висновки щодо застосування норм права, потребує насамперед належної аргументації: варто навести визначення цієї категорії та приклади правовідносин, у яких вона застосовується, оскільки без конкретних прикладів важко зрозуміти, чому ці відносини не є кондикційними.

53. В контексті наведених мотивів вважаємо за доцільне також висловити свою незгоду з висновками, сформованими Великою Палатою Верховного Суду в пункті 194 постанови від 25 вересня 2024 року.

Щодо висновку, сформованого в пункті 194 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24)

«У випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, як правило, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути майно іншій особі».

54. Насамперед, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, є не рішення суду, а набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, для протидії цьому і створений інститут кондикції, межі застосування якого законодавець окреслив у назві розділу 83 ЦК України.

55. По-друге, в рішенні суду про задоволення позову про віндикацію суд констатує факт перебування майна у чужому незаконному володінні особи. Сама ж особа, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа майном, не набуває право власності на нього. Тобто це майно безпідставно перебувало в особи, від якої його витребували, з моменту вибуття його із законного володіння власника (а не з моменту ухвалення рішення суду), а суд своїм рішенням не встановлює зобов`язання з його повернення, а витребовує його на користь законного володільця.

56. Також зазначаємо свою незгоду з висновком, відображеним в пункті 192 цієї ж постанови, згідно з яким: приписи частини третьої статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані до відносин з витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна забезпечити повернення майна неволодіючому власнику. Такі правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття особа мала формальні підстави для володіння майном, проте ці підстави згідно з рішенням суду є дефектними та втратили свою силу, адже спірне майно повернуто у власність позивача.

У рішенні про задоволення позову про віндикацію майна суд встановлює перебування майна в чужому незаконному володінні іншої особи з моменту його заволодіння цією особою, при цьому це майно не вибуває із власності законного володільця, а лише з його володіння.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого не власника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом [див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)].

57. Насамкінець, норми статті 1212 ЦК України не пов`язують застосування кондикції з обізнаністю набувача майна про володіння чужим майном без достатньої правової підстави. Так, згідно із частиною другою статті 1212 ЦК України положення цієї (83) глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

58. Крім цього, якщо пов`язувати субсидіарне застосування кондикції виключно із рішенням суду про віндикацію майна, то як бути у ситуації, коли законний володілець усвідомлює про неможливість витребування його майна, наприклад, у зв`язку з його знищенням до моменту звернення до суду з позовом про його віндикацію.

59. З урахуванням наведеного вважаємо, що Великій Палаті Верховного Суду слід було сформувати такі висновки щодо застосування статей 1212, 1213 ЦК України у спірних правовідносинах:

Кондикція може застосовуватися, якщо відсутні умови для пред`явлення віндикації або ж у випадку, коли задоволення віндикаційного позову не призведе до відновлення порушених прав позивача, наприклад, коли індивідуально визначена річ не може бути витребувана в натурі у зв`язку з її втратою чи знищенням.

Кондикція також застосовується субсидіарно до віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Крім цього, кондикція може доповнювати віндикацію та розглядатися як «засіб останньої надії», тобто спосіб захисту, який застосовується тоді, коли всі інші способи захисту (зокрема, віндикація) виявляються недієвими.

Судді: С. Ю. Мартєв Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 122511435