Рішення Кельменецького районного суд Чернівецької області про скасування двох постанов про адмінправопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП (порушення правил військового обліку та відмова від ВЛК)

[ANTIRAID]

Справа №717/2887/24

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 року Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Туржанського В.В.,

при секретарі: Тихоненко І.В.

розглянув увідкритому судовомузасіданні взалі судув селищіКельменці адміністративнусправу запозовами ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними та скасування постанов у справах про адміністративні правопорушення.

Представник позивача ОСОБА_2 подав до Кельменецького районного суду Чернівецької області, позовні заяви, у яких просить:

-скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.10.2024 року № 979, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення;

-скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.10.2024 року №980, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Представники позивача: ОСОБА_2

Мартиненко Анна Василівна

Представник відповідача: Іванічек Віталіна Вікторівна

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.

Представник позивача Кравець Р.Ю. в судове засідання не з'явився.

Представник позивача Мартиненко А.В. підтримала позов з підстав зазначених у позовній заяві та просить повернути відзив відповідачу з тих підстав, що відзив подано з порушення строків встановлених в ухвалі про відкриття провадження, а копію відзиву не направлено позивачу. ОСОБА_3 не вповноважена подавати відзив. Представник позивача вважає, що всі наявні у матеріалах справ про адміністративні правопорушення докази є неналежними. Відсутній протокол про адміністративне затримання позивача. Позивач був примусово доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач був затриманий. Крім того, позивач не був ознайомлений із додатками до протоколів про адміністративні правопорушення. Позивачем направлялися до ІНФОРМАЦІЯ_1 письмові пояснення, які не були враховані при винесенні постанов. У протоколах про адміністративні правопорушення та у постановах по справах допущена різна кваліфікація, вказані норми різних нормативних актів. Перекваліфікація дій ОСОБА_1 проведена з порушенням. Крім того, представник позивача вважає, що інструктор із рекрутингу не мав повноважень складати протокол про адміністративне правопорушення. Представник позивача вважає наказ №597 від 28 грудня 2023 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 недійсним, оскільки такий наказ не підписаний. У справах відсутні докази вчинення правопорушень. У матеріалах справи відсутнє рішення згідно до якого ОСОБА_1 повинен був пройти військово-лікарську комісію. У заяві ОСОБА_1 зазначено лише його прохання пройти військово-лікарську комісію за місцем реєстрації. При винесенні постанови відповідачем не було враховано примітку до ст. 210 КУпАП. Представник позивача вважає, що не доведено наявність події правопорушення , а також наявність складу правопорушення у діях позивача.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з'явився. У поданому до суду відзиві просить відмовити у задоволені позову.

Судом встановлено, що згідно до протоколу про адміністративне правопорушення №979 від 25 вересня 2024 року, складеного інструктором відділення рекрутингу ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ОСОБА_1 25 вересня 2024 року був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Встановлено, що ОСОБА_1 не оновлював військово-облікові дані протягом 60 днів відповідно до Закону України №3633-ІХ від 11 квітня 2024 року та не має при собі паспорта громадянина України та будь-яких інших документів, що посвідчують особу та військово-облікових документів. ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Позивачу роз'яснено ст.63 Конституції України та права і обов'язки передбачені ст.268 КУпАП, а також повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення буде відбуватися о 11 годині 02 жовтня 2024 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , в АДРЕСА_1 .

Згідно до постанови №979 від 02 жовтня 2024 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_5 , позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3ст.210-1КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень.

В оскаржуваній постанові №979 від 02 жовтня 2024 року зазначено, що ОСОБА_1 будучи військовозобов'язаним та перебуваючи на військовому обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 у визначений законом 60-денний строк з дня набрання чинності Указу Президента України про оголошеня мобілізації, не уточнив свої персональні дані, а саме дані про місце проживання та номер телефону, чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинене в особливий період. Своїми протиправними винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 . Порушив вимоги абз. 2 ч.10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч.1,2 ст. 17 Закону України «Про оборону України», що призвело до порушення ним законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинене в особливий період. Тобто скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно до протоколу про адміністративне правопорушення №980 від 25 вересня 2024 року складеного офіцером відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , ОСОБА_1 25 вересня 2024 року був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_5 та переданий по рапорту працівниками поліції. В подальшому, після уточнення військово-облікових даних військовозобов'язаного, встановлено, що права на відстрочку від призову під час мобілізації у ОСОБА_1 немає, за місцем роботи не заброньований, а тому його направлено на медичне обстеження військово-лікарською комісією для визначення степеню придатності до військової служби. Однак він відмовився від проходження медичного огляду військово-лікарською комісією. Таким чином, ОСОБА_1 своєю бездіяльністю, а саме категоричною відмовою проходити обстеження та медичний огляд військовозобов'язаного для визначення ступеня придатності до військової служби, порушує Закон України «Про оборону» та процесуально унеможливлює встановлення свого ступеню придатності до військової служби, чим прямо здійснює дії щодо порушення приписів Закону України «Про оборону». Позивачу роз'яснено ст.63 Конституції України та права і обов'язки передбачені ст.268 КУпАП, а також повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення буде відбуватися о 11 годині 30 хвилин 02 жовтня 2024 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , в АДРЕСА_1 .

Згідно до постанови №980 від 02 жовтня 2024 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_5 , позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3ст.210-1КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень.

В оскаржуваній постанові №980 від 02 жовтня 2024 року зазначено, що 25 вересня 2024 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 встановлено, що ОСОБА_1 відмовився від отримання направлення на медичний огляд №1738 від 25 вересня 2024 року та проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації, тобто порушив правила військового обліку в особливий період. Своїми протиправними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу 4 частини 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», абзац ч.4 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.п. 3.1,3.2 глави 3 розділу 2 Наказу МОУ №402 від 14.08.2008 року «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», що призвело до порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період та вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Разом зтим,згідно ч.3ст.22 ЗаконуУкраїни «Промобілізаційну підготовкута мобілізацію» інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.

При цьому, в протоколі про адміністративне правопорушення від 25.09.2024 року зазначено, що позивач був доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 та встановлено, що він не оновлював військово облікові дані протягом 60 днів відповідно до Закону України №3633 від 11.04.2024 року та не має при собі паспорта громадянина України чи будь- яких інших документів, що посвідчують особу та військово облікових документів.

Отже, при винесені оскаржуваної постанови начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 вийшов за межі зазначеного у протоколі про адміністративне правопорушення №979 від 25 вересня 2024 року обвинувачення, оскільки згідно з оскаржуваною постановою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що він не уточнив свої облікові дані, а в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що він не оновлював свої дані відповідно до закону.

Крім того,в оскаржуванійпостанові незазначено доказів,що відповідач,як держательЄдиного державногореєстру призовників,військовозобов'язаних тарезервістів, не мав можливості отримати доступ до персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, оскільки відповідно до примітки до ст.210 КУпАП положеннястатей 210,210-1цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Для вирішення питання правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно достатті 210-1 КУпАПвстановленню підлягають наступні обставини: чи вчинені особою відповідні дії (бездіяльність), що становлять об'єктивну сторону вказаного правопорушення та стали підставою для прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.

З огляду на зазначене вище, при винесені оскаржуваної постанови відповідачем не з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні, а представником відповідача не надано суду докази, що позивач отримав повістку і не з'явився відповідно до отриманих ним документів до ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також докази, що ІНФОРМАЦІЯ_6 не мав можливості отримати персональні дані позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, тим більше, в оскаржуваній постанові зазначено, що позивач перебуває навійськовому облікувійськовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Судом встановлено, що, підставою для притягнення позивача до відповідальності та прийняття постанови №980 від 25 вересня 2024 року стала відмова позивача ОСОБА_1 25.09.2024 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 від отримання направлення на медичний огляд та відмова та проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації, тобто порушення, на думку відповідача, правил військового обліку в особливий період.

В оскаржуванійпостанові зазначено,що позивач ОСОБА_1 порушив вимогиабз.4ч.1ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме обов'язок пройти медичний огляд.

Разом зтим згідноч.1ст.22 ЗаконуУкраїни «Промобілізаційну підготовкута мобілізацію» громадяни зобов'язані , крім іншого, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно абз. 4 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центрукомплектування та соціальної підтримки.

Також відповідно до п.п.3.1 3.2 глави 3 розділу 2 «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17листопада 2008року за№ 1109/15800 медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України, на підставі направлення за формою, наведеною удодатку 11до Порядкупроведення призовугромадян навійськову службупід часмобілізації,на особливийперіод,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від16травня 2024року №560,ВЛК приТЦК таСП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП, та повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.

Отже, суд вважає, що для проходження військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби законодавством передбачено прийняття відповідного рішення військово-лікарською комісією чи відповідним районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, або керівником ТЦК та СП або ВЛК ТЦК та СП.

Відповідно до п.12 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право: видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.

При цьомув матеріалахсправи відсутнідані,що позивач отримавповістку провиклик дотериторіального центрукомплектування тасоціальної підтримки,як цепередбачено ч.3ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якою встановлено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.

Згідно ч.3ст.22 ЗаконуУкраїни «Промобілізаційну підготовкута мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.

Крім того, відповідно до п.20, 38-40, 47 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі - Порядок) з оголошенням мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: резервісти тавійськовозобов'язані,які приписанідо військовихчастин дляпроходження військовоїслужби увоєнний часабо доінших підрозділівчи формуваньдля виконанняобов'язків запосадами,передбаченими штатамивоєнного часу,-на збірніпункти територіальнихцентрів комплектуваннята соціальноїпідтримки устроки,зазначені вотриманих нимиповістках абомобілізаційних розпорядженнях(п.20);

За викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби(п.21).

Під час мобілізації громадяни викликаються з метою: 1) до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби(п.27);

Виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання)повістки(додаток 1)(п.28).

У громадських місцях, громадських будинках та спорудах, місцях масового скупчення людей, на пунктах пропуску (блок-постах), пунктах пропуску через державний кордон України резервісти та військовозобов'язані можуть бути оповіщені: представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки; групами оповіщення,до складуяких можутьвключатися представникирайонних,міських держадміністрацій(військовихадміністрацій),територіальних центрівкомплектування тасоціальної підтримкита поліцейські. У районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки резервістам та військовозобов'язаним повістка вручається військовослужбовцями або працівниками таких центрів. Під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським. Старший групи оповіщення, представник, уповноважений вручати повістки, територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органах СБУ зупиняє (підходить до) громадянина та відрекомендовується, повідомляє про мету зупинки (прибуття) та спілкування. На вимогу громадянина пред'являє свій паспорт громадянина (посвідчення офіцера, військовий квиток, службове посвідчення), службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, а також пропонує громадянину пред'явити його паспорт та військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) (п.38 -39).

Якщо особа підлягає оповіщенню відповідно до розпорядження голови (начальника) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації) або відповідного керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов'язаних районного (міського) територіального центру комплектування, їй вручається повістка.

У разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.

Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.

Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

У разі відмови від отримання повістки поліцейський, який входить складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на підставістатей 261і262Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.38-40).

При цьому також слід зауважити, що згідно абзацу 3 п. 69 Порядку громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.

З матеріалів справи вбачається, позивач був доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою уточнення своїх облікових даних, з протоколу про адміністративне правопорушення №980 від 25.09.2024 року вбачається, що позивач після уточнення військово - облікових даних військовозобовязаного був направлений на медичне обстеження військово - лікарською комісією для визначення ступеню придатності до військової служби, однак він відмовивився від проходження такого огляду.

Отже, з огляду на абзац 3 п. 69 Порядку позивач міг бути направлений на медичний огляд після уточнення своїх облікових даних, лише шляхом виклику повісткою та на підставі рішення військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, або керівника ТЦК та СП, а не шляхом вручення йому направлення на медичний огляд

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач в порушення ч.2 ст.77 КАС України не надав суду доказів, що позивач уточнив свої облікові дані, після цього позивачу відповідно до абзацу 3 п.69 Порядку була вручена повістка про направлення на медичний огляд і позивач відмовився від отримання даної повістки та від виконання рішення керівника ІНФОРМАЦІЯ_7 , чи іншого повноважного органу про направлення його на медичний огляд.

Представник відповідача в порушення ч.2 ст.77 КАС України не надав суду доказів, що позивачу відповідно до абзацу 3 п.69 Порядку була вручена повістка для проходження військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 після його затримання та доставлення працівником поліції, які відбулися з порушенням вказаних вище норм Порядку, тобто не надано відповідне розпорядження голови (начальника) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації) або відповідного керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов'язаних районного (міського) територіального центру комплектування та акт відмови позивача від від отримання повістки.

Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення позивач притягувався до адміністративної відповідальності за відмову від проходження медичного огляду і при цьому представник відповідача посилався на норми Конституції України та статті Закону України «Про оборону».

В оскаржуванійпостанові позивачатакож притягнутодо адміністративноївідповідальності завідмову відпроходження медичногоогляду длявизначення придатностідо військовоїслужби зпосиланням наінші норми законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, та відповідачем допущено неправильне формулювання об'єктивної сторони правопорушення «відмова від проходження військово лікарської комісії», хоча відповідні норми законодавства передбачають формулювання : «проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби», проте, по суті зміст обвинувачення в протоколі про адміністративне правопорушення та оскаржуваній постанові співпадає.

Тому суд відхиляє доводи представника позивача Кравця Р.Ю. про вихід відповідача за межі пред'явленого обвинувачення при розгляді справи та ухваленні оскаржуваної постанови, порівняно з обвинуваченням, зазначеним в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки обсяг обвинувачення, зазначений в оскаржуваній постанові №980 від 02.10.2024 року не збільшувався, а лише було зазначено законодавство, яке, на погляд відповідача, порушив позивач, відмовившись від отримання направлення на медичний огляд та від проходження військово лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, для вирішення питання правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно достатті 210-1 КУпАПвстановленню підлягають наступні обставини: чи вчинені особою відповідні дії (бездіяльність), що становлять об'єктивну сторону вказаного правопорушення та стали підставою для прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.

З огляду на зазначене вище, при винесені оскаржуваних постанов відповідачем не встановлено чи вчинені позивачем відповідні дії (бездіяльність), що становлять об'єктивну сторону вказаного правопорушення ч.3 ст.210 -1 КУпАП.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Проте, посадова особа відповідача при розгляді справ про адміністративні правопорушення стосовно позивача не врахувала вимоги даної статті щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справ, зокрема дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, обставини, за яких було вчинено правопорушення, зокрема чи не було вчинено позивачем певні дії в умовах крайньої необхідності і чи наявний в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Відповідач та його представник, не надали суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення посадова особа дотрималася вимог ст. 280 КУпАП врахувала вимоги щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи.

Згідно ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Відповідно до ст.279 КУпАП розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Відповідач та його представник в порушення ч.2 ст.77 КАС України не надали суду доказів, що розгляд справ про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбувався відповідно до вказаних вище вимог КУпАП.

Матеріали справи не містять належних доказів що оскаржувані постанови прийняті в спосіб, який передбачений нормами КУпАП. Зокрема, оскаржувані постанови прийняті без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та без дослідження всіх доказів по справі, зокрема пояснень свідків, зазначених в протоколах про адміністративні правопорушення та заяви позивача про те, що він погоджується пройти військово - лікарську комісію за місцем свого проживання.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи враховуючи викладене вище, суд вважає, що позови слід задовольнити частково. Постанови про накладення адміністративних стягнень по справах про адміністративні правопорушення №979 від 02 жовтня 2024 року та №980 від 02 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3ст.210-1Кодексу Українипро адміністративніправопорушення слід скасувати та закрити справи про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Суд вважає, що посилання представника позивача Кравця Р.Ю. на рішення ЄСПЛ в частині доктрини «плодів отруйного дерева» є недоцільними в даній справі, оскільки відповідач не приймав оскаржувані рішення на підставі доказів, які були неприйнятими у даних справах.

Недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, яка отримана внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

На думку ЄСПЛ, необхідно надавати оцінку допустимості всього ланцюга доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу.

Суд відхиляє доводи представника позивача про неналежність доказів, використаних відповідачем при розгляді даних справ та винесенні оскаржуваних постанови протоколу затримання позивача, оскільки факт затримання та відповідний протокол затримання не був доказом у справах, в яких прийняті оскаржувані постанови, а також не використовувався відповідачем при ухвалені оскаржуваних рішень.

Позивач мав право оскаржити незаконність свого затримання у встановленому порядку і даний факт та протокол його затримання не був джерелом доказів в даних справах.

Суд відхиляє доводи представника позивача Кравця Р.Ю., що протокол про адміністративне правопорушення 25.09.2024 року №979 складено неуповноваженою, особою, оскільки з протоколу про адміністративне правопорушення та доказів, наданих представником відповідача вбачається, що особа, яка склала протокол про адміністративне правопорушення була уповноважена на складання протоколу наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 28.12.2023 року № 597, витяг якого наданий представником відповідачем та досліджений судом в судовому засіданні та який узгоджується з п.2 Розділу І «Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» затвердженої наказом Міністерства оборони України 01 січня 2024 року № 3 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 січня 2024 р. за № 36/41381, яким встановлено, що уповноважені посадові особи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, яким надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення (додаток 1) (далі - протокол), передбаченістаттями 210,210-1,211Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), визначаються наказами керівників відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Суд вважає безпідставним клопотання представника позивача Мартиненко А.В. про повернення відзиву з додатками відповідачу з тих підстав, що відзив подано з порушення строків встановлених в ухвалі про відкриття провадження, а копію відзиву не направлено позивачу, а ОСОБА_3 , яка підписала відзив, не вповноважена подавати відзив.

Зокрема з копії довіреності від 09 травня 2024 року вбачається, що ОСОБА_3 уповноважена підписувати від імені ІНФОРМАЦІЯ_4 відзиви на позовні заяви. Представник відповідача ознайомилася із позовами 03 грудня 2024 року. Відзив подано до суду 05 грудня 2024 року , тобто на 10 день після відкриття провадження у справі, та на другий день після ознайомлення із позовними заявами. Суд також враховує, що позивач та його представники мали можливість ознайомитися із змістом відзиву.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Walchli v. France» від 26.07.2007). Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Суд вважає, що у даному випадку, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття відзиву у даному випадку буде порушенням права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, крім іншого, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантованостаттею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Витрати позивача на правничу допомогу в даній справі склали 30000 гривень, що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 30.09.2024 року № 1648 з Додатком1, попереднім розрахунком витрат на правничу допомогу від 18.11.2024 року, рахунками на оплату №1011 від 30.09.2024 року та № 1012 від 30.09.2024 року, квитанціями до платіжної інструкції на переказ готівки №25 від 02.10.2024 року та №26 від 02.10.2024 року, які надані представником позивача до заяв про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаєЗакон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI«Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон №5076-VI). Статтею 30 Закону №5076-VIпередбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень пункту 1 частини третьоїстатті 132 КАС Українидо витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістомстатті 134 КАС Українивитрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої, сьомоїстатті 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частинами першою та п'ятоюстатті 143 КАС Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі

З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Відповідно до частин шостої та сьомоїстатті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, чинне законодавство покладає обов'язок доведення неспівмірності витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вважає, що представником відповідача частково доведено неспівмірність витрат, заявлених представником позивача до відшкодування.

Зокрема, суд вважає, що розмір гонорару, визначений позивачем та його адвокатом, є частково неспівмірними зі складністю даної справи, яка розглядається за позовами, які не є новими в правовому плані, зважаючи на витрачений адвокатом час для підготовки позову та участі в справі, враховуючи принципи справедливості, враховуючи критерії розумності розміру витрат позивача на правничу допомогу, виходячи з обставин даної справи та фінансового стану обох сторін, суд вважає, що слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача 6000 гривень витрат на правничу допомогу.

Суд вважає, що слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача 1211 гривень 20 копійок судових витрат у вигляді судового збору.

Згідно до постанови у справі №543/775/17 від 18 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже розмір судового збору який слід було сплатити за кожну позовну вимогу становив 605 гривень 60 копійок.

На підставі ст. ст. 268, 279 КУпАП, керуючись ст.ст. 246, 286 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позови ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_2 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який розташований в АДРЕСА_1 , про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення по справах про адміністративні правопорушення - задовольнити частково.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №979 від 02 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3ст.210-1Кодексу Українипро адміністративніправопорушення і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №980 від 02 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3ст.210-1Кодексу Українипро адміністративніправопорушення і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок судових витрат у вигляді судового збору та 6000 (шість тисяч ) гривень у вигляді витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.

Повний текст рішення складено 13 грудня 2024 року.

Суддя:

Джерело: ЄДРСР 123736648

[ANTIRAID]

Це чергова наша справа. Суд зазначив:

Матеріали справи не містять належних доказів що оскаржувані постанови прийняті в спосіб, який передбачений нормами КУпАП. Зокрема, оскаржувані постанови прийняті без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та без дослідження всіх доказів по справі, зокрема пояснень свідків, зазначених в протоколах про адміністративні правопорушення та заяви позивача про те, що він погоджується пройти військово - лікарську комісію за місцем свого проживання.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи враховуючи викладене вище, суд вважає, що позови слід задовольнити частково. Постанови про накладення адміністративних стягнень по справах про адміністративні правопорушення №979 від 02 жовтня 2024 року та №980 від 02 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3ст.210-1Кодексу Українипро адміністративніправопорушення слід скасувати та закрити справи про адміністративні правопорушення.