Постанова ВП ВС про відмову Всеволоду Князєву у задоволенні скарги на рішення ВРП, яким його звільнено з посади судді

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 990SCGC/18/24
Провадження № 11-194сап24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючої судді-доповідачки Усенко Є. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Проценко Р. А.,

скаржника ОСОБА_1 ,

представників скаржника - Ліщини І. Ю., Романова О. О., Старости І. І.,

представника Вищої ради правосуддя - Белінської О. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 18.07.2024 № 2218/0/15-24, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17.06.2024 № 1839/1дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності,

УСТАНОВИЛА:

1. Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог

1.1. 15.08.2024 ОСОБА_1 (далі також - скаржник) звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, у якій просить скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 18.07.2024 № 2218/0/15-24 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 червня 2024 року № 1839/1дп/15-24 про притягнення судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - оскаржуване рішення).

1.2. Це рішення ВРП ОСОБА_1 оскаржує з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 52 Закону України від 21.12.2016 № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).

1.3. На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_1 наводить такі доводи і аргументи.

1.3.1. Під час розгляду ВРП його скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП він заявив відвід Голові ВРП ОСОБА_15 та членам ВРП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Підставою для відводів було порушення Головою ВРП ОСОБА_15 та членом ВРП, Головою Верховного Суду ОСОБА_2 принципу презумпції невинуватості внаслідок публічних висловлювань щодо нього (скаржника), тоді як за практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «думки, що висловлюються, не можуть зводитися до тверджень посадових осіб щодо вини заявника, що можуть заохочувати громадськість повірити у винуватість особи та передчасно засуджувати її ще до того, як факти його справи будуть оцінені компетентним органом правосуддя».

На переконання скаржника, відповідні висловлювання вплинули на безсторонність всього складу ВРП, який розглядав його дисциплінарну справу. Обвинувальна оцінка з боку Голови Верховного Суду і одночасно Голови ВРП щодо нього фактично унеможливила безсторонній розгляд дисциплінарної справи, адже найвища посадова особа в системі правосуддя вже визнала його винним, розцінила його дії як «удар» по судовій системі та закликала у зв`язку із цим покарати його, посиливши боротьбу з корупцією загалом. Інші члени ВРП не могли не зазнати впливу публічних обвинувальних висловлювань свого керівника - Голови ВРП. Більше того, публічні висловлювання Голови ВРП сприймаються як позиція всього органу - ВРП.

За таких обставин склад ВРП не був повноважним розглядати скаргу на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП, оскільки не відповідав конвенційному стандарту «суд, встановлений законом».

1.3.2. Не відповідає цій вимозі і рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП, оскільки воно так само було ухвалено з порушенням права на відвід, що, однак, незважаючи на його доводи про це у скарзі, залишилося без належної оцінки ВРП.

Водночас відхилення Першою Дисциплінарною палатою ВРП клопотання його представника про зупинення розгляду дисциплінарної справи (таке клопотання було обумовлене його (скаржника) станом здоров`я (перебування на лікарняному) та відпусткою) викликало обґрунтовані підстави для сумніву в неупередженості всіх членів Першої Дисциплінарної палати ВРП. Однак заява його представника про відвід не була розглянута по суті з формальних підстав (заява про відвід подана щодо всіх членів Першої Дисциплінарної палати ВРП, а не кожного окремо). Разом з тим статтею 33 Закону № 1798-VІІІ не вимагається подання заяви про відвід кожному члену дисциплінарної палати ВРП окремо та не передбачено можливості залишення заяви про відвід без розгляду у випадках, якщо заяву складено не у належний (на думку дисциплінарного органу) спосіб.

1.3.3. Оскаржуване рішення ВРП не відповідає вимогам пункту 3 частини восьмої статті 50 Закону № 1798-VIII щодо вмотивованості рішення, оскільки в ньому не встановлено фактичних ознак дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), які йому (скаржнику) ставляться у провину: з аналізу фактичних обставин, які покладено в основу рішення, не можна зробити стверджувального висновку про вчинення ним, суддею ОСОБА_1, дій, факт вчинення яких встановлений у рішенні, та про допущення ним порушень чітких і зрозумілих заборон. Оскаржуване рішення ґрунтується на оціночних (суб`єктивних) судженнях та припущеннях щодо вчинення ним дисциплінарних проступків.

У контексті цього доводу ОСОБА_1 звертає увагу на те, що навіть за наявності постанови Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023 у справі про адміністративне правопорушення № 757/50993/23-п, яка набрала законної сили і якою його визнано винним у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією [частина перша статті 172-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП)], ВРП повинна була встановити його винуватість у вчиненні зазначеного правопорушення при розгляді дисциплінарної справи з дослідженням усіх доказів, які є у дисциплінарній справі, та з наданням їм відповідної оцінки.

На думку скаржника, ВРП мала вирішити два основних питання: чи отримував він подарунки від пенсіонерки ОСОБА_13 , і якщо так, то чи порушив він цим законодавчі обмеження на одержання подарунків. Натомість ВРП обмежилася висновком у постанові Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023 щодо обставин оренди ним у ОСОБА_13 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , безпідставно відхиливши надані ним пояснення про фактичний розмір орендної плати; про причину, з якої у двох екземплярах договору оренди від 19.11.2017 було зазначено різний розмір орендної плати [1 100 доларів США (власне за квартиру) та 1 000 грн (за паркомісце)]; про обставини, за яких екземпляр договору з розміром орендної плати 1 100 доларів США був вилучений і став підставою для складення уповноваженою особою Національного агенства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) протоколу про вчинення ним правопорушення, передбаченого статтею 172-5 КУпАП (вилучення екземпляра договору детективами Національного антикорупційного бюро (далі - НАБУ) під час обшуку у квартирі в ніч з 15.05.2023 на 16.05.2023); про обставини розгляду Печерським районним судом міста Києва справи № 757/50993/23-п (надання ним суду екземпляра договору оренди з розміром орендної плати 1 100 доларів США та відомостей щодо розрахунків за оренду в такому розмірі). Так само ВРП не дала належної оцінки доказам, які він надав у дисциплінарній справі: договору оренди від 19.11.2017 з розміром орендної плати 1 100 доларів США, відомостям про щомісячні розрахунки за оренду квартири за цим договором, договору про надання послуг з агенством нерухомості «Люкс нерухомість» від 19.11.2017, вартість послуг за яким (10 720 грн, або 400 доларів США) визначена виходячи з вартості оренди квартири за один місяць; не допитала свідка ОСОБА_13 , про допит якої він заявляв під час розгляду дисциплінарної справи Першою Дисциплінарною палатою ВРП.

1.3.4. Відповідно до сталої судової практики відповідальність за частиною першою статті 172-5 КУпАП настає, якщо встановлено причинно-наслідковий зв`язок між отриманням подарунка та здійсненням діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави.

Водночас при розгляді справи про адміністративне правопорушення № 757/50993/23-п суд застосував до нього інший підхід. Суд, а потім і ВРП діяли в умовах порушення презумпції невинуватості, під тиском сформованої суспільної думки щодо дотримання ним, суддею ОСОБА_1 , вимог статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII«Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII), а тому право на справедливий суд йому не було забезпечено.

Оскільки тлумачення статті 23 Закону № 1700-VII, застосоване до нього, було непослідовним та непередбачуваним, він не зміг би розрізнити дозволену та заборонену поведінку, а отже, не зміг передбачити з необхідним ступенем визначеності, який вимагається статтею 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), що отримання знижки на орендну плату за квартиру поза будь-яким зв`язком з його службовими повноваженнями становитиме правопорушення.

1.3.5. Визнавши його винним у вчиненні дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VII (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності), ВРП не зазначила, яку конкретно норму чи заборону (зокрема, правил суддівської етики) він порушив. Встановлення в діянні судді ознак порушення правил суддівської етики, визначених Кодексом суддівської етики, не може бути достатньою підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, якщо не встановлено порушення ним правових актів. До того ж норми зазначеного Кодексу є лише орієнтиром та прикладом етичної поведінки судді, вони не містять чітких диспозицій, заборон чи правил, через що їх не можна розцінювати як імперативні, а за їх недотримання до судді не може бути застосовано дисциплінарне стягнення найвищої суворості у виді звільнення з посади.

Визначений в оскаржуваному рішенні об`єктивний склад дисциплінарного проступку, а саме поведінка судді, пов`язана з отриманням подарунка на загальну суму 906 600 грн з порушенням вимог Закону № 1700-VII, що підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; вплив цих подій на авторитет Верховного Суду, який очолював ОСОБА_1 та національну судову систему в цілому, оскільки набули масштабного розголосу в медіа та викликали негативну оцінку громадськості, - не конкретний, базується на суб`єктивному сприйнятті фактів та його, ОСОБА_1 , характеристики.

Орендні відносини між ОСОБА_1 і ОСОБА_13 існували з 19.11.2017, були відомі контролюючим органам і жодним чином не порочили звання судді та не підривали авторитет правосуддя, принаймні до травня 2023 року. ВРП не обґрунтувала в оскаржуваному рішенні, яким чином сам лише факт оренди ним житла, як стверджує скаржник, за звичайною ринковою ціною, міг підірвати авторитет судової влади України та опорочити звання судді.

Публічний же розголос щодо його, ОСОБА_1 , кримінального й адміністративного переслідування, до якого він не причетний, не може ставитися йому за провину з отриманням за це негативних наслідків, зокрема звинуваченням у «підриві» авторитету правосуддя.

1.3.6. Насамкінець ОСОБА_1 наголошує, що в межах скарги не ставить за мету переглянути та оцінити законність і обґрунтованість судового рішення у справі № 757/50993/23-п про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 172-5 КУпАП, хоча й не погоджується з ним, усвідомлюючи, що таке не у повноваженнях Великої Палати Верховного Суду у справі за його скаргою.

2. Позиція Вищої ради правосуддя

2.1. 01.10.2024 до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив ВРП на скаргу, у якому ВРП просить залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

2.2. Відзив на скаргу обґрунтований тими ж підставами, з яких ВРП виходила при ухваленні оскаржуваного рішення, водночас з наголосом на тому, що докази та встановлені в дисциплінарній справі обставини є чіткими, переконливими та з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Додатково ВРП повідомляє, що оскаржуване рішення прийнято повноважним складом, підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, а в засіданні 18.07.2024 суддя ОСОБА_1 та його представникибрали участь.

2.3. ВРП стверджує, що Перша Дисциплінарна палата ВРП обґрунтовано встановила наявність у діянні судді складу дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а визначених статтею 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП, що перевірялося при розгляді скарг ОСОБА_1 і його представника на це рішення, немає.

2.4. На доводи ОСОБА_1 , що Перша Дисциплінарна палата ВРП безпідставно відмовила у зупиненні дисциплінарного провадження та розглянула дисциплінарну справу без його участі, ВРП зазначає, що Перша Дисциплінарна палата ВРП виходила з того, що в медичних рекомендаціях, які ОСОБА_1 отримав при виписці з клініки - Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, де проходив лікування з 05.02.2024 до 20.02.2024, не було припису щодо необхідності подальшого (повторного) стаціонарного лікування. Доказів про наявність у судді ОСОБА_1 хронічних захворювань, які перешкоджали йому брати участь у засіданні Першої Дисциплінарної палати ВРП 17.06.2024 (особисто або в режимі відеоконференцзв`язку), у дисциплінарній справі немає. Розгляд дисциплінарної справи за відсутності судді ОСОБА_1 , який був належним чином повідомлений про час і дату засідання Першої Дисциплінарної палати ВРП та повторно не з`явився на засідання, відбувся з дотриманням частини четвертої статті 47 Закону № 1798-VIII, відповідно до якої у разі повторної відсутності судді розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою без його участі, крім випадків, якщо суддя не був повідомлений або повідомлений з порушенням частини п`ятої статті 48 цього Закону.

Те, що Перша Дисциплінарна палата ВРП залишила без розгляду заяву представника ОСОБА_1 про відвід усьому складу палати, відповідає пункту 8.5 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженому рішенням ВРП від 24.01.2017 № 52/0/15-17 (далі - Регламент).

3. Рух скарги

3.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05.09.2024 відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП від 18.07.2024 № 2218/0/15-24, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17.06.2024 № 1839/1дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності, а ухвалою від 03.10.2024 призначила розгляд справи в судовому засіданні.

4. Обставини справи

4.1. ОСОБА_1 Указом Президента України від 18.10.2013 № 571/2013 призначений на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду строком на п`ять років. Указом Президента України від 10.11.2017 № 357/2017 призначений на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

4.2. 22.10.2021 Пленум Верховного Суду таємним голосуванням обрав ОСОБА_1 . Головою Верховного Суду (постанова Пленуму Верховного Суду від 22.10.2021 № 10).

4.3. Постановою Пленуму Верховного Суду від 16.05.2023 № 16 достроково припинено повноваження Голови Верховного Суду ОСОБА_1 у зв`язку з висловленням йому недовіри.

4.4. У деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017-2022 роки суддя ОСОБА_1 зазначив місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , а також про те, що ця квартира перебувала в його користуванні на підставі договору оренди від 19.11.2017.

4.5. 15.05.2023 та 16.05.2023 під час проведення обшуку в ході кримінального провадження № 52023000000000202 від 01.05.2023 за місцем проживання судді ОСОБА_1 за зазначеною адресою виявлено договір найму (оренди) нерухомого майна (згаданої квартири) від 19.11.2017 між ОСОБА_13 та ОСОБА_1 , який було долучено як додаток до протоколу обшуку. Відповідно до пункту 3.1 цього договору «за домовленістю Сторін щомісячна плата за користування об`єктом складає 1 000 (одна тисяча) гривень».

4.6. Здійснюючи відповідно до пункту 6-1 частини першої статті 11 Закону № 1700-VII моніторинг та контроль за виконанням актів законодавства із запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у судді ОСОБА_1, НАЗК отримало від Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора копію зазначеного договору найму (оренди) нерухомого майна від 19.11.2017.

4.7. 07.06.2023 НАЗК надіслало до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» запит для вручення судді ОСОБА_1 , у якому повідомило про необхідність надати письмові пояснення, а саме у зв`язку із чим був укладений договір оренди за ціною 1 000 грн на місяць. У відповіді на запит суддя ОСОБА_1 повідомив, що договір оренди був укладений на умовах, погоджених його сторонами, які на той час були прийнятними для обох сторін.

4.8. 10.10.2023 НАЗК склало протокол про адміністративне правопорушення № 39-02/36, відповідно до якого ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 172-5 КУпАП [порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків], який надалі скерувало для розгляду до Печерського районного суду міста Києва.

4.9. Постановою Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023 у справі № 757/50993/23-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-5 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2 550 грн з конфіскацією подарунку в розмірі 906 600 грн.

У постанові від 26.12.2023 зазначено, що відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII ОСОБА_1 є суб`єктом, на якого поширюється дія цього Закону, зокрема обмеження, визначені статтею 23 згаданого Закону. Згідно із частиною другою статті 23 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків одноразово не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на день прийняття подарунка, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня року, в якому прийнято подарунки.

Частиною першою статті 1 Закону № 1700-VII визначено, що подарунок - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають, одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

У цій же постанові Печерський районний суд міста Києва [поряд з обставинами щодо зазначення ОСОБА_1 у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017-2022 роки місця проживання: АДРЕСА_2 та права оренди на цю квартиру з 19.11.2017], установив, що за договором найму (оренди) нерухомого майна від 19.11.2017 наймодавець ОСОБА_13 передала наймачеві ОСОБА_1 квартиру за вказаною адресою з місячною платою за оренду 1 000 грн, а наймач ОСОБА_1 прийняв вказану квартиру.

ОСОБА_1 та ОСОБА_13 не є близькими особами в розумінні абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону № 1700-VII.

Після 15.05.2023 ОСОБА_1 у вказаній квартирі не проживав.

Відповідно до листа директора Науково-дослідного інституту судових експертиз О. Рувіна від 07.09.2023 № 39-02/21116-23 на запит НАЗК за результатами аналізу статистичних даних, а також за відомостями з доступних джерел інформації мінімальна ринкова вартість оренди квартири площею 133 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 могла становити:

станом на 19.11.2021 - 51 500 грн на місяць (тобто 387 грн за 1 кв. м);

станом на 19.11.2022 - 51 100 грн на місяць (тобто 384 грн за 1 кв. м);

станом на 15.05.2023 - 57 400 грн на місяць (тобто 431 грн за 1 кв. м).

Прожитковий мінімум для однієї працездатної особи в розрахунку на місяць становив: з 01.01.2021 - 2 270 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»); з 01.01.2022 - 2 481 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»); з 01.01.2023 - 2 684 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).

За висновком суду, мінімальна ринкова вартість оренди вказаної квартири становила:

1) з 19.11.2021 до 19.11.2022: мінімальна ринкова вартість оренди на місяць 51 500 грн ? 12 місяців = 618 000 грн (мінімальний річний платіж за оренду квартири); фактична вартість оренди становила 1 000 грн ? 12 місяців = 12 000 грн; різниця між мінімальною ринковою вартістю та фактичною вартістю - 606 000 грн;

2) з 19.11.2022 до 15.05.2023: мінімальна ринкова вартість оренди на місяць 51 100 грн ? 6 місяців = 306 600 грн (мінімальний платіж за оренду квартири за 6 місяців); фактична вартість оренди становила 1 000 грн ? 6 місяців = 6 000 грн; різниця між мінімальною ринковою вартістю та фактичною вартістю - 300 600 грн.

Печерський районний суд міста Києва в постанові від 26.12.2023 дійшов висновку, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи свій статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави, та наявність обмежень щодо одержання подарунків, які визначені статтею 23 Закону № 1700-VII, добровільно уклав договір найму (оренди) вказаної квартири площею 133 кв. м за орендну плату 1 000 грн на місяць, що була нижчою за мінімальну ринкову вартість оренди такої квартири в Печерському районі міста Києва в 2021-2023 роках.

Прийнявши пропозицію оренди квартири за 1 000 грн на місяць, ОСОБА_1 з 19.11.2021 по 15.05.2023 щомісяця приймав подарунки від ОСОБА_13 , що задовольняли його приватний інтерес (плата за оренду квартири на вигідних для нього умовах за ціною, що є нижчою за мінімальну ринкову). Недоплативши за оренду 906 600 грн, ОСОБА_1 отримав по суті дозвіл від ОСОБА_13 на збереження для себе цих коштів, чим порушив обмеження, встановлене частиною другою статті 23 Закону № 1700-VII, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 172-5 КУпАП (порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків).

Постанова Печерського районного суду міста Києва містить оцінку доказів, на підставі якої суд встановив наведені вище обставини щодо вчинення ОСОБА_1 правопорушення. Зокрема, оцінку доводів у судових засіданнях ОСОБА_1 та його представників про те, що мало місце укладення договору оренди від 19.11.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 , за умовами якого орендна плата сплачувалась у розмірі 1 100 доларів США і що договір оренди з ціною 1 000 грн фактично стосувався користування паркомісцем. Відхиляючи ці доводи, як не підтверджені належними і достатніми доказами, суд виходив з того, що в поясненнях від 16.06.2023 на запит НАЗК щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 не повідомив про договір оренди з ціною 1 100 доларів США, а також про те, що виявлений під час обшуку договір оренди із ціною 1 000 грн стосувався оренди паркомісця. Так само ОСОБА_1 додав до відповідних пояснень до НАЗК від 14.05.2019 копію договору оренди квартири з ціною 1 000 грн. У цих поясненнях ОСОБА_1 також не зазначив, що предметом вказаного договору оренди є паркомісце, та не повідомив про існування договору оренди квартири із ціною 1 100 доларів США.

ОСОБА_1 не пояснив, чи повідомляв він детективам НАБУ під час обшуку про існування іншого, ніж був вилучений, договору оренди (з орендною платою 1 100 доларів США), а зауважень до протоколу обшуку не вніс.

У деклараціях за 2017-2022 роки ОСОБА_1 декларував квартиру як об`єкт оренди на підставі договору, укладеного із власником ОСОБА_13 , з датою набуття права - 19.11.2017 і не зазначав як об`єкт оренди паркомісце. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_13 не зареєстровано право на паркомісце, розташоване за адресою квартири, яку орендував ОСОБА_1 , а прокурор в судовому засіданні повідомив суд, що за адресою квартири, яку орендував ОСОБА_1 , паркомісць не виявлено.

4.10. Постановою Київського апеляційного суду від 11.03.2024 апеляційну скаргу адвоката Романова О. О., подану в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а постанову Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023 - без змін.

Київський апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , орендуючи квартиру за ціною, що нижча, ніж мінімальна ринкова, зберіг власні кошти в розмірі 906 600 грн і в такий спосіб отримав від ОСОБА_13 подарунок у розумінні статті 1 Закону № 1700-VII.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Печерський районний суд міста Києва відповідно до положень статті 252 КУпАП всебічно, повно й об`єктивно дослідив докази у справі та дав їм належну оцінку, зокрема договору найму (оренди) нерухомого майна від 19.11.2017 та додаткам до нього, в якому розмір орендної плати за квартиру вказано як 1 100 доларів США.

У постанові апеляційного суду зазначено, що відсутність будь-яких заперечень ОСОБА_1 щодо розміру орендної плати за квартиру, яку він винаймав у ОСОБА_13 , під час проведення перевірки НАЗК та ненадання ним на цій стадії провадження стверджуючих пояснень щодо іншого договору оренди свідчить про те, що наведені у протоколі НАЗК обставини та розмір орендної плати квартири (1 000 грн) встановлені на підставі об`єктивних даних і доказів, які зібрав контролюючий орган під час здійснення перевірки та які були наявні на день виявлення адміністративного правопорушення.

Ураховуючи докази у справі, які згідно з висновком суду апеляційної інстанції повністю узгоджуються між собою та є такими, що не викликають сумніву в їх достовірності та допустимості, Київський апеляційний суд підтвердив наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-5 КУпАП.

4.11. До ВРП надійшли дисциплінарні скарги: 16.02.2024 - ОСОБА_14 , 18.03.2024 - НАЗК щодо дисциплінарного проступку судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 .

Скаржники повідомили, що постановою Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023 у справі № 757/50993/23-п, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 11.03.2024, суддю ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-5 КУпАП.

ОСОБА_14 та НАЗК зазначили, що вчинене суддею ОСОБА_1 правопорушення пов`язане з корупцією та полягало в отриманні від громадянки ОСОБА_13 , яка не є йому близькою особою, подарунка у вигляді оренди квартири площею 133 кв. м за 1 000 грн на місяць, що нижче за мінімальну ринкову вартість оренди житла в місті Києві. Скаржники стверджували, що суддя ОСОБА_1 порушив обмеження, встановлені абзацом першим частини другої статті 23 Закону № 1700-VII, у зв`язку із чим просили притягнути його до дисциплінарної відповідальності.

4.12. Ухвалою Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15.04.2024 № 1115/1дп/15-24 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 за ознаками дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII [допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 3); визнання судді винним у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією, у випадках, установлених законом (пункт 15)].

4.13. Рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17.06.2024 № 1839/1дп/15-24 суддю Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 вчинив дії, які містять склад дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

Висновуючи щодо вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, Перша Дисциплінарна палата ВРП виходила з того, що він визнаний винним у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією, судовим рішення, яке набрало законної сили.

Що ж до наявності в діях судді ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, то Перша Дисциплінарна палата ВРП зазначила, що він, будучи обізнаним зі встановленими Законом № 1402-VIII, Кодексом суддівської етики, актами структурних органів міжнародних організацій (Економічної і соціальної ради ООН, Консультативної ради європейських суддів як дорадчого органу Ради Європи тощо) вимогами до стандартів етичної поведінки судді, а також з вимогами Закону № 1700-VII, не міг не усвідомлювати, що їх недотримання матиме негативний вплив на рівень суспільної довіри до суду.

Події, які стали підставою для звернення з дисциплінарними скаргами щодо судді ОСОБА_1 , набули масштабного розголосу в медіа та викликали у громадськості негативну оцінку. Ці обставини, безумовно, мають негативний вплив на авторитет не лише судді ОСОБА_1 , суду, який він очолював, а й судової системи загалом.

За висновком Першої Дисциплінарної палати ВРП, поведінка судді ОСОБА_1 , яка пов`язана з порушенням вимог Закону № 1700-VII, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, Перша Дисциплінарна палата ВРП врахувала характер та зміст вчиненого суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, який відповідно до статті 109 Закону № 1402-VIII є істотним, наслідки такого проступку (а саме підрив авторитету правосуддя та негативний вплив на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому) та дійшла висновку, що до нього не може бути застосовано інше стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, яке є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII, статті 50 Закону № 1798-VIII.

4.14. Не погодившись із рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП, адвокат Романов О. О., діючи в інтересах судді ОСОБА_1, подав скаргу, у якій просив скасувати це рішення та закрити дисциплінарне провадження.

У скарзі стверджувалося, що дисциплінарна справа щодо судді ОСОБА_1 відкрита безпідставно, оскільки в його діях немає ознак дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а обставини, які дисциплінарний орган кваліфікував як підставу для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, в дисциплінарному провадженні не встановлені; у дисциплінарній справі немає переконливих доказів, які з точки зору звичайної розсудливої людини дають змогу дійти висновку про наявність таких обставин.

4.15. За результатами розгляду скарги ВРП прийняла рішення від 18.07.2024 № 2218/0/15-24 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 червня 2024 року № 1839/1дп/15-24 про притягнення судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

ВРП погодилася з висновками Першої Дисциплінарної палати ВРП про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. При цьому ВРП виходила з тих же підстав, які зазначені в рішенні дисциплінарного органу. Так само ВРП визнала обґрунтованим і пропорційним застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади.

Мотивуючи такі висновки, ВРП виходила насамперед з факту, що суддя ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією, у встановленому законом порядку: протокол щодо діяння, яке ставилося судді за провину, складено уповноваженим суб`єктом у сфері протидії корупції; факт вчинення суддею адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-5 КУпАП, установив Печерський районний суд міста Києва, який розглянув та вирішив справу про адміністративне правопорушення, за результатом чого ухвалив постанову про визнання винним судді ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією; зазначена постанова набрала законної сили.

Ураховуючи встановлений у дисциплінарному провадженні факт визнання судді ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією, в постанові Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023 та обставини вчиненого правопорушення, викладені в цій постанові, ВРП визнала, що дії судді ОСОБА_1, за які його притягнуто до адміністративної відповідальності за вказане правопорушення (укладення договору оренди квартири із ціною оренди, що вочевидь у рази нижча, ніж мінімальна ринкова вартість оренди такої квартири; тривале виконання умов договору з такими умовами), на думку розсудливої, законослухняної та відповідальної людини не можуть вважатися такими, що свідчать про дотримання суддею встановлених Законом № 1700-VII обмежень щодо отримання подарунків поза розумним сумнівом.

При цьому ВРП наголошено на характері дій судді ОСОБА_1, який, будучи фахівцем у галузі права, обіймаючи одну з найвищих посад у судовій системі та здійснюючи правосуддя від імені держави, свідомо уклав правочин, унаслідок якого отримав благо у вигляді збереження власних коштів, незважаючи на установлені законом обмеження щодо отримання таких благ. Зазначена поведінка судді мала триваючий характер з огляду на те, що пов`язане з корупцією правопорушення, яке поставлене у провину ОСОБА_1 , вчинено впродовж періоду з 19.11.2021 до 15.05.2023.

Поряд з наведеним вище обґрунтуванням висновку про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за пунктом 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII ВРП здійснила заходи задля перевірки його доводів про те, що фактично орендна плата, яку він сплачував ОСОБА_13 за квартиру, складала 1 100 доларів США в місяць (на підтвердження цього доводу ОСОБА_1 посилався на ті ж обставини і докази, про які зазначено в постанові Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023 і які наведені вище).

Так, ВРП дослідила відеозапис із фрагментом обшуку 15.05.2023 у квартирі судді ОСОБА_1 і встановила, що під час обшуку детектив НАБУ виявив договір оренди, на що суддя пояснив, що це договір оренди квартири, у якій проводиться обшук. Після цього детектив знайшов ще один договір оренди цієї ж квартири. Зміст розмови між детективом НАБУ та ОСОБА_1 свідчить, що це два примірники одного і того ж договору. Суддя ОСОБА_1 погодився віддати один примірник договору, не повідомивши, зокрема, про те, що один з виявлених договорів стосується квартири, а інший - паркомісця.

ВРП звернула увагу, що цим обставинам не відповідають пояснення судді ОСОБА_1 на засіданні з розгляду його скарги, що на прохання власниці квартири, яка, як він припускав, хотіла уникнути сплати податку в більшому розмірі, були підписані два договори оренди від 19.11.2017, в одному з яких орендна плата була визначена як 1 100 доларів США, а в іншому - 1 000 грн. Із цієї ж причини (приязні стосунки із власницею квартири), як стверджував ОСОБА_1 , він не вказав про договір оренди з орендною платою 1 100 доларів США у поясненнях на запит НАЗК.

ВРП не знайшла слушним довід судді ОСОБА_1 про вибірковий підхід при визнанні його винним за статтею 172-5 КУпАП ( ОСОБА_1 доводив, що практика судів щодо застосування цієї статті визнає обов`язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності отримання подарунка особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у зв`язку з виконанням службових обов`язків). ВРП зауважила, що обмеження, передбачене частиною другою статті 23 Закону № 1700-VII, не вимагає причинно-наслідкового зв`язку між отриманням подарунка та здійсненням зазначеної діяльності, оскільки сутність такого обмеження полягає у вартості отриманого подарунка від осіб, які не є близькими особами щодо особи, для якої встановлено таке обмеження.

Вирішуючи питання щодо кваліфікації дій судді ОСОБА_1 остаточно, ВРП наголосила, що присяга судді вимагає, зокрема, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, та виснувала, що його поведінка, яка стала підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, на думку розсудливої, законослухняної та відповідальної людини, не може вважатися бездоганною. Навпаки, на думку стороннього спостерігача, така поведінка ставить під сумнів моральний та етичний аспект особистості та характеру судді, а також порушує стандарти етичної поведінки, зокрема стандарт дотримання суддею належної поведінки поза виконанням своїх суддівських обов`язків (у приватному житті).

При цьому ВРП послалася, зокрема, на оцінку поведінки судді ОСОБА_1 під час розгляду судом справи за протоколом НАЗК про вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, з позиції скаржниці ОСОБА_14 , а саме про непослідовність його пояснень щодо обставин укладення договору оренди квартири та щодо розміру орендної плати під час перевірки НАЗК та в судовому процесі, що з її точки зору як стороннього спостерігача сприймається як стратегія захисту задля уникнення відповідальності.

У контексті дотримання суддею ОСОБА_1 морально-етичних засад, які відповідають званню судді та забезпечують авторитет правосуддя, ВРП зазначила, що посада Голови Верховного Суду як очільника найвищого суду в системі судоустрою України, яку обіймав ОСОБА_1 , насамперед пов`язана з представництвом цього суду та судової системи в цілому, не тільки у зносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а й із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями. Зазначене, своєю чергою, покладало на суддю ОСОБА_1 додатковий тягар відповідальності за дотримання високих стандартів поведінки.

Як представник судової влади та очільник найвищого суду в системі судоустрою України суддя ОСОБА_1 мав пропагувати етичну поведінку судді, подаючи особистий приклад, тобто на роботі та поза її межами, у повсякденному житті мав демонструвати таку поведінку, щоб оточуючі бачили в ньому еталон порядності і справедливості - високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину.

Крім того, як член ВРП за посадою суддя ОСОБА_1 був уповноважений, зокрема, брати участь у формуванні доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, а також у розгляді та вирішенні дисциплінарних проваджень, зокрема тих, що розпочаті за фактом порушення професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Суддя ОСОБА_1 мав демонструвати бездоганну поведінку, з точки зору юридичної спільноти та стороннього спостерігача, а також, ураховуючи свій високий статус та підвищений інтерес суспільства до діяльності судової влади, суддя ОСОБА_1 мав усвідомлювати, що допущення ним неналежної поведінки в будь-якій сфері життя дискредитує судову систему в цілому.

З огляду на викладене та високий суспільний запит на боротьбу з будь-якими проявами корупційних факторів у діяльності органів державної влади загалом та в судовій системі зокрема, факт притягнення судді ОСОБА_1, який до того ж обіймав посаду Голови Верховного Суду та був членом ВРП, до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, нівелює довіру громадськості до суду та завдає шкоди авторитету правосуддя в цілому.

Акцентовано увагу ВРП і на тому, що події, які є предметом розгляду в дисциплінарній справі, набули масштабного розголосу в медіа. Зокрема, в мережі «Інтернет» опубліковано низку статей стосовно складення щодо судді ОСОБА_1.протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення його до відповідальності, у яких висвітлено, що суддя ОСОБА_1 станом на день виявлення правопорушення, пов`язаного з корупцією, обіймав посаду Голови Верховного Суду. Описані в них події викликали обурення громадськості, що, безумовно, має негативний вплив на авторитет судової системи загалом.

Крім того, внесення до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, відомостей про вчинення суддею ОСОБА_1 , який обіймав посаду Голови Верховного Суду та був членом ВРП, адміністративного правопорушення, безумовно, шкодить авторитету судової влади.

Як наслідок, ВРП визнала, що дії судді ОСОБА_1, що є предметом оцінки дисциплінарного провадження, стосуються визнання його винним у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією, та охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, водночас потребують додаткової кваліфікації за пунктом 3 частини першої цієї статті, оскільки порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Недотримання суддею ОСОБА_1 норм суддівської етики, допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя, полягає в тому, що суддя, маючи особливо відповідальне становище в державі, обіймаючи посаду Голови Верховного Суду та члена ВРП, порушив стандарти поведінки судді поза виконанням своїх суддівських обов`язків, оскільки не дотримався встановлених Законом № 1700-VIIобмежень щодо отримання подарунків, чим вчинив правопорушення, пов`язане з корупцією, що призвело до негативних наслідків у вигляді суспільного резонансу, осуду та негативної реакції з боку суспільства.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5.1. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, перевіривши наведені в скарзі на рішення ВРП доводи та заперечення на них, дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду обґрунтовує мотивами та аргументами, які викладаються нижче.

5.2. Згідно з положеннями статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Статтею 1 Закону № 1798-VIIIпередбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює Дисциплінарні палати з числа членів ВРП (частина друга статті 26 цього ж Закону).

Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів. Так, частиною першою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники.

У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.

Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов`язані зі скаргою, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних (частини сьома, восьма цієї ж статті).

Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право: 1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

5.3. На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення.

Рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків (частина перша статі 52 Закону № 1798-VIII).

5.4. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

У пункті 123 рішення від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10.02.1983 у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14.11.2006 у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22.11.1995 у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Наведені положення Конвенції та висновки ЄСПЛ спонукають Велику Палату Верховного Суду до повної та всебічної перевірки оскаржуваного суддею ОСОБА_1 рішення, зокрема, на предмет відповідності положенням статті 52 Закону № 1798-VIII щодо підстав, з яких рішення ВРП може бути скасоване.

5.5. Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП (ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, як це визначено статтею 18 цього ж Закону).

Як свідчать матеріали справи, на засіданні ВРП 18.07.2024 при розгляді скарги адвоката Романова О.О., поданої в інтересах судді ОСОБА_1, були присутні 12 членів ВРП; рішення, ухвалене за результатами розгляду скарги, підписали всі члени ВРП, які брали участь в його ухваленні.

Дотримано також вимог частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII, якими встановлено неможливість участі у розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді тих членів ВРП, які брали участь у прийнятті цією Дисциплінарною палатою оскаржуваного рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Отже, рішення ухвалено повноважним складом ВРП.

5.6. Доводи ОСОБА_1 про те, що колегія ВРП не відповідала конвенційному стандарту «суд, встановлений законом» через формальне, на його думку, відхилення його заяв про відвід членам колегії, не знайшли підтвердження в судовому процесі.

Так, ухвалами ВРП від 18.07.2024 відмовлено в задоволенні заяв судді ОСОБА_1 про відвід усіх присутніх на засіданні членів ВРП від участі в розгляді скарги його представника - адвоката Романова О. О. на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17.06.2024 № 1839/1дп/15-24.

Ухвали вмотивовані тим, що підстав для відводу членів ВРП, визначених статтею 33 Закону № 1798-VIII, немає; фактів, що члени ВРП, яким заявлено відводи, особисто, прямо чи побічно зацікавлені в результаті розгляду дисциплінарної справи, або інших обставин, що викликають сумнів у їх неупередженості, не встановлено; доказів, які б свідчили про такі факти, не надано. Тексти ж інтерв`ю Голови ВРП ОСОБА_15 та члена ВРП ОСОБА_2 , на які посилався суддя ОСОБА_1, пленарним складом ВРП не обговорювались та не погоджувались, відтак інші члени ВРП не можуть вважатись співавторами цих інтерв`ю. Що ж до самих Голови ВРП ОСОБА_15 та члена ВРП ОСОБА_2 , то їх відповіді під час інтерв`ю на питання, які стосувалися судді ОСОБА_1 та притягнення його до відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією, не виходили за межі інформації, яка була в загальнодоступних джерелах.

5.7. У судовому засіданні представник скаржника - адвокат Ліщина М. Г., посилаючись на рішення ЄСПЛ від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» та на неодноразові висловлювання Голови ВРП ОСОБА_15 та Голови Верховного Суду, члена ВРП ОСОБА_2 під час інтерв`ю щодо вчиненого суддею ОСОБА_1 проступку, що (на його думку) викликає об`єктивний сумнів щодо їхньої безсторонності при винесенні оскаржуваного рішення, доводив, що дисциплінарна справа щодо ОСОБА_1 була розглянута ВРП з порушенням вимог статті 6 Конвенції щодо незалежного і безстороннього суду.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, як свідчить зміст долучених ОСОБА_1 до скарги інтерв`ю Голови ВРП ОСОБА_15 та Голови Верховного Суду і члена ВРП ОСОБА_2, вони як посадові особи, що уособлюють керівний склад судової влади, в силу покладення на них відповідних повноважень, зокрема, в частині представництва очолюваних ними органів коментували переважно рішення Пленуму Верховного Суду від 19.06.2023 про висловлення недовіри Голові Верховного Суду ОСОБА_1 та припинення у зв'язку із цим його відповідних повноважень. Зміст інтерв`ю, на які посилається скаржник, має інформативний характер, зокрема й щодо подій, які передували проведенню Пленуму Верховного Суду. В цих інтерв`ю немає власної оцінки зазначеними посадовцями дій ОСОБА_1 як таких, що Пленум Верховного Суду розцінив як підставу для висловлення йому недовіри, так і таких, що судовим рішенням визнані правопорушенням, пов`язаним з корупцією.

Посилання на рішення ЄСПЛ від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» є нерелевантним до обстави цієї справи. Так, ухвалюючи це рішення, ЄСПЛ виходив з факту, що посадові особі, які брали участь у голосуванні щодо рішення про звільнення з посади заявника, перед цим, будучи членами Вищої ради юстиції, вносили пропозиції про його звільнення з посади судді у зв`язку з порушенням присяги; а ще один член Вищої ради юстиції після прийняття рішення про звільнення заявника з посади судді, головуючи на парламентському комітеті, голосував за рекомендацію парламенту звільнити заявника з посади судді. Тобто висновок ЄСПЛ у зазначеному рішенні про незаконний та небезсторонній суд зроблено відповідно до тієї обставини, що ухваленню рішень про звільнення заявника передувало висловлення посадовими особами (які брали участь у прийнятті цих рішень) своєї позиції щодо підстав для звільнення заявника; тим більше, що вони були ініціаторами його звільнення.

Втім, у цій справі, як зазначено вище, жоден із членів ВРП не надавав власної оцінки діям судді ОСОБА_1 , які стали підставою для його звільнення з посади.

5.8. За таких обставин, повертаючись до мотивів, з яких ОСОБА_1 заявив відвід членам ВРП (порушення Головою ВРП ОСОБА_15 принципу презумпції невинуватості через висловлювання щодо позивача в інтерв`ю, що, на його думку, свідчить про упередженість як самого ОСОБА_15 , так і відображає позицію ВРП у цілому), Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав, щоб визнати доведеними доводи скаржника про упередженість колегії ВРП.

5.9. Додатковим аргументом для відхилення доводу скаржника, що колегія ВРП не була належним судом у його дисциплінарній справі, є те, що відповідно до положень частини третьої статті 51 Закону № 1798-VІІІ ВРП визначено органом (до того ж, єдиним), який наділений повноваженнями щодо перегляду рішення Дисциплінарної палати (дисциплінарного органу в системі правового порядку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності).

5.10. З огляду на викладене, а також на особисту участь судді ОСОБА_1 у засіданні ВРП визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

5.11. Оцінюючи ж оскаржуване рішення на відповідність вимогам пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII щодо зазначення передбачених законом підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду, як і в інших подібних за предметом спору справах, виходить з того, що визначальним для правомірності рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади є встановлення у дисциплінарній справі обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак істотного дисциплінарного проступку.

5.12. Як уже зазначено вище, рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17.06.2024 № 1839/1дп/15-24 суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

Частиною першою статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу (пункт 3);

визнання судді винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, у випадках, установлених законом (пункт 15).

5.13. Згідно із частинами шостою, сьомою статті 56 Закону № 1402-VІІІ суддя повинен додержуватися присяги; суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

5.14. Статтею 57 Закону № 1402-VІІІ визначено, що особа, призначена на посаду судді, складає присягу такого змісту: «Я, (ім`я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя».

Пленум Верховного Суду, розглянувши деякі аспекти реалізації гарантій незалежності та підзвітності суддів, у постанові від 18.09.2020 № 13 зазначив: «Авторитет судової влади залежить від дій кожного судді […]. Тільки для захисту прав і свобод людини суддя може і повинен використовувати свої повноваження. І саме для цього судді отримують свою незалежність, яка не є ані привілеєм, ані шляхом до збагачення […]. Незалежний суд є основою вільної, демократичної та правової держави. І для судді немає і не може бути ніякої іншої мети, окрім верховенства права та захисту прав людини. Саме цими цінностями керується Верховний Суд у своїй діяльності».

На національному рівні «авторитет правосуддя» розуміють як сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, які характеризують діяльність зі здійснення правосуддя, таких як справедливість провадження, незалежність правосуддя, безсторонність, публічність, моральність, та які мають вселяти повагу до суду у громадськості в демократичному суспільстві. Під авторитетом судової влади потрібно розуміти як визнання за судовою владою видатних досягнень, здібностей, особливого становища та статусу в державі, так і значення її впливу на довіру осіб до неї. Схожим змістом наділено і поняття «авторитет судді», який (суддя) виступає як представник судової влади та є зовнішнім втіленням і подальшою демонстрацією її авторитету (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 04.02.2016 № 1).

Стандарти етичної поведінки, яких має додержуватися суддя (поряд із загальновизнаними морально-етичними вимогами), встановлені Кодексом суддівської етики (затверджений ІХ черговим з`їздом суддів України 22.02.2013) відповідно до статті 58 Закону № 1402-VІІІ, який співзвучний у цьому аспекті з актами міжнародних організацій [до прикладу, Економічної і соціальної ради ООН, Консультативної ради європейських судів (далі - КРЄС) (як дорадчого органу Ради Європи)]. Один із таких стандартів вимагає дотримання суддею належної поведінки не лише під час здійснення правосуддя, а й поза виконанням своїх суддівських обов`язків, тобто у приватному житті.

Згідно зі статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу та оточення бачили в ньому еталон порядності і справедливості - високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників процесу та оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших.

5.15. Неналежна поведінка суддів підриває упевненість громадян у справедливості судової системи. Судді мають усвідомлювати і пам`ятати, що вони перебувають під постійним та пильним контролем громадськості. У зв`язку із цим будь-який суддя повинен погодитися з обмеженнями, пов`язаними з дотриманням етичних норм, які на нього покладаються відповідно до його статусу. Ці обмеження можуть здаватися обтяжливими для пересічного громадянина, але суддя має дотримуватись таких обмежень добровільно та свідомо (Коментар до Кодексу суддівської етики).

5.16. Близькі за змістом положення містяться в Бангалорських принципах поведінки судді від 19.05.2006, схвалених Резолюцією економічної і соціальної ради ООН 27.07.2006 № 2006/23. Зокрема, пунктами 4.1 та 4.2 цих Принципів закріплено, що суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов`язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Стосовно правил поведінки судді КРЄС вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно під час виконання посадових обов`язків та в особистому житті [пункт 50 Висновку КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи № 3 (2002)].

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25.12.2008 № 1165(1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

Згідно з пунктом 22 Висновку № 3 (2002) КРЄС суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

Європейська асоціація суддів у пункті 2 Резолюції (м. Тронхейм, 27.09.2007) наголошує, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.

У параграфах 3, 6 Висновків першої експертної комісії Міжнародної асоціації суддів «Правила етичної поведінки суддів, їх застосування та дотримання» (2004 рік) зазначається, що професійні стандарти відображають ту модель поведінки, до якої судді мають прагнути, та підкреслюється необхідність розмежовувати поняття порушення професійних стандартів та дисциплінарних проступків.

5.17. Наведені положення однозначно вимагають, що посада судді покладає на нього додаткові обмеження та обов`язки, які водночас є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися. Не є винятком поведінка судді у повсякденному (приватному) житті, який повинен бути законослухняним і добропорядним, оскільки тільки така поведінка може бути запорукою утвердження довіри до суду.

5.18. Аналіз суб`єктивних та об`єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов`язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків.

Об`єктивна сторона дисциплінарного проступку, пов'язаного з порушенням суддею правил суддівської етики, передбачає наявність умислу в поведінці судді, свідоме порушення ним установлених законом та морально-етичними нормами вимог, а також настання (об'єктивну можливість настання) негативних наслідків.

Попри всю важливість дотримання суддею стандартів суддівської етики підставою дисциплінарної відповідальності судді може бути не будь-яка поведінка, що свідчить про недотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, а лише та, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

У разі якщо в діях (бездіяльності) судді встановлено порушення вимог закону, норми Кодексу суддівської етики є допоміжним інструментом для обґрунтування підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

5.19. Суддя ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення, пов'язаного з корупцією, постановою Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023, яка набрала законної сили з 11.03.2024.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 1402-VІІІ судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Факт визнання судді ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією, судовим рішенням, яке набрало законної сили, давав ВРП законні підстави для висновку, що він може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ. Установлені в постанові Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023 обставини вчинення ОСОБА_1 правопорушення, пов`язаного з корупцією, ВРП обґрунтовано взяла до відома як такі, що встановлені у визначеному законом порядку, а тому цілком правомірно відхилила доводи ОСОБА_1 , що він не вчиняв такого правопорушення, та докази, на які він при цьому посилався. До того ж ці докази (йдеться про договір оренди квартири від 19.11.2017 з розміром орендної плати 1 100 доларів США та пояснення ОСОБА_1 щодо укладення договору оренди) були досліджені й оцінені судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 757/50993/23-п.

5.20. Згідно з положеннями частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Керуючись наведеною нормою процесуального права, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи ОСОБА_1 , що він не вчиняв правопорушення, за яке встановлена відповідальність статтею 172-5 КУпАП, з посиланням на те, що сплачував орендну плату за квартиру в розмірі 1 100 доларів США за місяць. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду відповідає нормі частини шостої статті 78 КАС, якою чітко визначено межі повноважень суду при встановленні обставин в адміністративній справі щодо дій (бездіяльності) особи, стосовно якої є постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрала законної сили.

З цієї ж підстави відхиляється і довід ОСОБА_1 про вибірковий (як він стверджує) підхід суду при визнанні його винним за статтею 172-5 КУпАП, оскільки знову ж таки в питанні, чи мало місце отримання ОСОБА_1 подарунка у вигляді заниження орендної плати за квартиру, постанова Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023 у справі № 757/50993/23п є обов'язковою для Великої Палати Верховного Суду при розгляді цієї справи.

5.21. Перевіряючи правильність кваліфікації ВРП дій судді ОСОБА_1 за сукупністю пунктів 3, 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що кваліфікація діяння - це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені й поставлені у вину суб`єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв`язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду.

5.22. Визнання судді винним у вчиненні правопорушення вже саме по собі свідчить про невідповідність його поведінки визнаним стандартам та правилам суддівської етики. Разом з тим це не є безумовною підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Як уже зазначено вище, порушення суддею морально-етичних вимог та стандартів поведінки судді може ставитися йому у провину в контексті притягнення до дисциплінарної відповідальності, якщо вчинок судді настільки ганебний за виміром морально-етичних критеріїв, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. Застосування такого виміру в кожному конкретному випадку передбачає врахування всіх обставин як щодо вчинку судді, так і щодо його особистості.

5.23. При вимірі поведінки судді ОСОБА_1 щодо вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, за морально-етичними критеріями ВРП цілком обґрунтовано взяла до уваги не тільки обставини його вчинку, встановлені в постанові Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023 у справі № 757/50993/23п, а і його особливий професійний статус під час вчинення правопорушення як судді Верховного Суду, Голови Верховного Суду та члена ВРП.

5.24. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Верховний Суд очолює Голова Верховного Суду, який, зокрема, представляє Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України у зносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями (положення частин першої, другої статті 39 Закону № 1402-VIII).

Такі визначені законом повноваження Голови Верховного Суду, посаду якого обіймав суддя ОСОБА_1, покладали на нього додатковий тягар відповідальності за дотримання високих стандартів поведінки.

Крім того, як член ВРП за посадою суддя ОСОБА_1 був уповноважений, зокрема, брати участь у формуванні доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, а також у розгляді та вирішенні дисциплінарних проваджень, зокрема тих, що розпочаті за фактом порушення професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Як представник судової гілки влади та очільник найвищого суду в системі судоустрою України суддя ОСОБА_1 мав пропагувати бездоганну етичну поведінку судді, зокрема з точки зору юридичної спільноти та суспільства в цілому, подаючи особистий приклад, тобто на роботі та поза її межами, у повсякденному житті мав демонструвати таку поведінку, щоб оточення бачило в ньому еталон порядності і справедливості - високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя ОСОБА_1, зважаючи на свій високий статус не тільки в суддівському оточенні, але й у державі, мав усвідомлювати, що допущення ним неналежної поведінки в будь-якій сфері життя дискредитує судову систему в цілому.

5.25. З огляду на зазначене та з урахуванням високого суспільного запиту на боротьбу з будь-якими проявами корупційних факторів у діяльності органів державної влади загалом та в судовій системі зокрема, як поведінка судді ОСОБА_1 (яка стала підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності), так і факт притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення з унесенням відповідних відомостей щодо нього до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, безумовно нівелює довіру громадськості до суду та завдає шкоди авторитету правосуддя загалом.

5.26. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП, що поведінка судді ОСОБА_1, яка стала підставою для визнання його винним у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією, на думку розсудливої, законослухняної та відповідальної людини, не може вважатися бездоганною. Є всі підстави стверджувати, що така поведінка ставить під сумнів моральний та етичний аспект особистості судді, а також порушує стандарти суддівської етики, зокрема стандарт дотримання суддею належної поведінки у приватному житті. У зв'язку із цим ВРП обґрунтовано встановила в діях судді ОСОБА_1 також склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

5.27. Згідно з положеннями частин першої, четвертої статті 109 Закону № 1402-VІІІ у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, до такого судді можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення у виді: 1) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 2) подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 3) подання про звільнення судді з посади.

5.28. Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VІІІ під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

5.29. Пунктом 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

5.30. Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів:

- суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

- суддю визнано судом винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією (пункти 1, 4 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ).

5.31. За наведених вище обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП, що суддя ОСОБА_1 вчинив істотний дисциплінарний проступок, адже він, усвідомлюючи своє особливо відповідальне становище в державі, вчинив правопорушення, пов`язане з корупцією, чим порушив стандарти належної поведінки судді. Такі дії ОСОБА_1 вчинив свідомо, вони мали триваючий характер, викликали негативний суспільний резонанс та негативно вплинули на авторитет правосуддя, а з точки зору розсудливої, законослухняної та поінформованої людини поведінка судді ОСОБА_1 створює враження безкарності у судді.

5.32. При цьому позитивна характеристика судді ОСОБА_1 та відсутність у нього дисциплінарних стягнень не змінює характеру допущеного ним дисциплінарного проступку, який є істотним.

5.33. Підсумовуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що ВРП правильно кваліфікувала дії судді ОСОБА_1 як істотний дисциплінарний проступок, передбачений пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, і, обираючи вид стягнення у вигляді звільнення його з посади судді, врахувала характер дисциплінарного проступку, його негативні наслідки для авторитету судової влади, ступінь вини судді, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Визначене судді ОСОБА_1 дисциплінарним органом дисциплінарне стягнення є пропорційним учиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII та статті 50 Закону № 1798-VIII.

5.34. Щодо твердження ОСОБА_1 про порушення його права «бути почутим» під час дисциплінарного провадження (цей довід скаржник обґрунтовує посиланням на те, що його дисциплінарна справа була розглянута Першою Дисциплінарною палатою ВРП за його відсутності) слід зазначити, що відповідно до пункту 14.9 Регламенту скарга на рішення Дисциплінарної палати розглядається у порядку, визначеному статтею 49 Закону № 1798-VIII (якою установлено порядок розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарною палатою), з урахуванням положень частини восьмої статті 51 цього Закону. Тобто в засіданні ВРП 18.07.2024 дисциплінарна справа судді ОСОБА_1 фактично була розглянута в повному обсязі. Скаржник та його адвокати брали особисту участь у цьому засіданні, їм було надано можливість підтримати наведені у скарзі доводи, надавши пояснення та відповіді на запитання, чим у повному обсязі забезпечено право скаржника на участь у прийнятті рішення.

5.35. Враховуючи, що відповідно до частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII до суду може бути оскаржене рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Велика Палата Верховного Суду не дає оцінку іншим доводам ОСОБА_1 у скарзі щодо неправомірності рішень (дій) Першої дисциплінарної палати ВРП при розгляді дисциплінарної справи.

5.36. ВРП в оскаржуваному рішенні навела обґрунтування його прийняття, зокрема, у скаргах ОСОБА_1 та його представників дала оцінку доводам щодо дотримання Першою Дисциплінарною палатою ВРП вимог закону при розгляді дисциплінарної справи. Висновки ВРП щодо наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності є достатньо мотивованими. Водночас його незгода з мотивами такої оцінки не свідчить про відсутність таких підстав та достатніх мотивів щодо їх обґрунтування в оскаржуваному рішенні.

Доводи ОСОБА_1 зводяться до переоцінки встановлених ВРП та її дисциплінарним органом обставин справи. Фактично скаржник просить суд вдатися до аналізу не наявності у рішенні ВРП підстав та мотивів його ухвалення, як того вимагає закон, а до аналізу їх змісту та суті, переконливості доводів учасників дисциплінарної справи та наданих на їх підтвердження доказів, при цьому вдаючись до їх переоцінки.

6. Висновки за результатами розгляду скарги

6.1. Частиною восьмою статті 266 КАС передбачено, що Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.

6.2. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП прийняла оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, врахувала всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, а тому скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись статтями 266, 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 18.07.2024 № 2218/0/15-24«Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 червня 2024 року № 1839/1дп/15-24 про притягнення судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», залишити без задоволення.

Рішення Вищої ради правосуддя від 18.07.2024 № 2218/0/15-24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя-доповідачка Є. А. УсенкоСудді:О. О. БанаськоМ. В. Мазур О. Л. БулейкоС. Ю. Мартєв І. А. ВоробйоваС. О. Погрібний М. І. ГрицівО. В. Ступак О. А. ГубськаІ. В. Ткач В. В. КорольО. С. Ткачук О. В. КривендаН. В. Шевцова

Джерело:
ЄДРСР 123992366

[ANTIRAID]

Князєв на собі відчув всю справедливість та фейковість боротьби з корупцією активісті, яких він до цього захищав і допомагав знищувати незалежність судової гілки влади. Суд зазначив:

Факт визнання судді ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією, судовим рішенням, яке набрало законної сили, давав ВРП законні підстави для висновку, що він може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ. Установлені в постанові Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023 обставини вчинення ОСОБА_1 правопорушення, пов`язаного з корупцією, ВРП обґрунтовано взяла до відома як такі, що встановлені у визначеному законом порядку, а тому цілком правомірно відхилила доводи ОСОБА_1 , що він не вчиняв такого правопорушення, та докази, на які він при цьому посилався. До того ж ці докази (йдеться про договір оренди квартири від 19.11.2017 з розміром орендної плати 1 100 доларів США та пояснення ОСОБА_1 щодо укладення договору оренди) були досліджені й оцінені судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 757/50993/23-п.

5.25. З огляду на зазначене та з урахуванням високого суспільного запиту на боротьбу з будь-якими проявами корупційних факторів у діяльності органів державної влади загалом та в судовій системі зокрема, як поведінка судді ОСОБА_1 (яка стала підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності), так і факт притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення з унесенням відповідних відомостей щодо нього до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, безумовно нівелює довіру громадськості до суду та завдає шкоди авторитету правосуддя загалом.

5.26. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП, що поведінка судді ОСОБА_1, яка стала підставою для визнання його винним у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією, на думку розсудливої, законослухняної та відповідальної людини, не може вважатися бездоганною. Є всі підстави стверджувати, що така поведінка ставить під сумнів моральний та етичний аспект особистості судді, а також порушує стандарти суддівської етики, зокрема стандарт дотримання суддею належної поведінки у приватному житті. У зв'язку із цим ВРП обґрунтовано встановила в діях судді ОСОБА_1 також склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.