Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про неможливість оскарження рішень національних судів, що порушили право на мирні зібрання

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 2а-14844/12/2670

Провадження № 11-162зва24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника адвоката Сидоренка І. О.,

представників позивача Мовчан Ю. М., Яровенко А. В

розглянула на відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Пащенко К. С.) від 29 жовтня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду (судді Кузьменко В. В., Шурко О. І., Федотов І. В.) від 13 грудня 2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України (судді Бутенко В. І., Лиска Т. О., Рецебуринський Ю. Й.) від 18 липня 2013 року у справі за позовом Київської міської державної адміністрації до Кредитної спілки «Тринадцята зарплатня», Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство», Кредитної спілки «Київське кредитне товариство», Кредитної спілки «Акорд», Кредитної спілки «Профіт-Центр 2004» про встановлення обмеження права на мирні зібрання і

ВСТАНОВИЛА:

1. 29 жовтня 2012 року Київська міська державна адміністрація (далі - КМДА) звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила встановити обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, зборів та інше) шляхом заборони вкладникам Кредитних спілок (далі - КС) «Тринадцята зарплатня», «Київське кредитне товариство», «Акорд», «Всеукраїнське народне кредитне товариство», «Профіт-Центр 2004» та іншим суб`єктам, які реалізують право на мирні зібрання, проведення заходів з 30 жовтня по 31 грудня 2012 року в місті Києві на вулиці Інститутській, 9 (біля Національного банку України).

КМДА прохання мотивувала тим, що згідно з наданими до КМДА заявами та повідомленнями з 2006 року щочетверга біля входу до приміщення Національного банку України на вулиці Інститутській, 9 проводять акції вкладники кредитних спілок та банків, серед яких: «Український фінансовий союз» в особі Десятнікова С. А., «Витязь-инвест» в особі Виноградова О. В., «Тринадцята зарплатня» в особах Цеплика В. О. , П`янова В. Д. , «Либідь» в особі Медведенка М. Ф. , «Профіт-Центр 2004» в особах Тимченка В. І. , Чернякова Л. Ю. , «Український кредитний альянс» в особі Мельника O. K., «Всеукраїнське народне кредитне товариство» в особі Біляєва М. П., «Київське кредитне товариство» в особі Борисейка П. А., «Акорд» в особі Головченка К. І. , «Європейський банк розвитку та заощаджень» в особі Худобец Т. А. , страйкового комітету АКБ «Інтернаціональ», «Гарант» в особі Белова О. С. та страйкового комітету АКБ «ОЛБанк» в особі ОСОБА_1 , які не лише створюють незручності пересічним громадянам, а й перешкоджають нормальній діяльності вищої банківської установи держави.

Окружний адміністративний суд міста Києва 29 жовтня 2012 року виніс постанову, якою позов задовольнив частково. Встановив обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, зборів та інше) шляхом заборони [саме] вкладникам КС «Тринадцята зарплатня», «Київське кредитне товариство», «Акорд», «Всеукраїнське народне кредитне товариство» та «Профіт-Центр 2004» проведення заходів з 30 жовтня по 31 грудня 2012 року в місті Києві на вулиці Інститутській, 9.

У решті позовних вимог відмовив.

Приватне підприємство (далі - ПП) «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» як зацікавлена особа не погодилося з цим судовим рішенням і подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції через те, що це рішення суд постановив з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову цілком.

Київський апеляційний адміністративний суд за наслідками апеляційного перегляду ухвалою від 13 грудня 2012 року апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін

ПП «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» не примирилося з таким рішенням і оскаржило судові рішення судів попередніх інстанцій до касаційної інстанції.

18 липня 2013 року Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду касаційної скарги ухвалив касаційну скаргу ПП «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року - без змін.

2. ОСОБА_1 звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський Суд, Суд), у якій зазначив про порушення приписів Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), яке полягало в тому, що йому створювали перешкоди в проведенні публічних заходів.

Європейський Суд розглянув заяву і 27 червня 2024 року ухвалив рішення у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13) (далі - Рішення Суду), якою оголосив неприйнятними скарги стосовно постанови [національного суду в конкретній справі] від 28 лютого 2013 року, а решту скарг у заяві - прийнятними, констатував і в цьому Рішенні постановив, що були порушені:

- стаття 11 Конвенції - право заявника на мирні зібрання через відсутність чіткої та передбачуваної процедури організації та проведення таких зібрань;

- статті 13 - право заявника на ефективний захист свого права на проведення мирних зібрань під час і у зв`язку з розглядом національними судами його скарг на судові рішення, серед яких і рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року, якими були запровадженні обмеження з проведення мирних зібрань.

3.23 липня 2024 року до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) надійшла заява, підписантами якої значиться ОСОБА_1 як фізична особа і окремо як генеральний директор ПП «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала», про перегляд за виключними обставинами судових рішень. Заявник просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2013 року.

Як підставу для перегляду судових рішень у справі заявник використовує факт встановлення ЄСПЛ у рішенні від 27 червня 2024 року в справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13), яке набуло статусу остаточного, порушення Україною статей 11 та 13 Конвенції під час вирішення судом адміністративного спору в справі № 2а-14844/12/2670.

Заявник ОСОБА_1 просить скасувати згадані вище судові рішення національних судів у справі № 2а-14844/12/2670 та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

Автор заяви вважає, що оскаржувані судові рішення порушують вимоги Конституції України (стаття 39 Основного Закону України) та чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (статті 11, 13, 46 Конвенції), а отже, вони є незаконними, позаяк не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та іншим вимогам процесуального законодавства. Висновки судових рішень є неповними, непереконливими, тобто такими, що не опираються на об`єктивні відомості. Вони є викривленими, оскільки фактична та юридичної кваліфікація фактів події проведення публічних заходів, які об`єктивно встановили національні суди, а також їхня значеннєва властивість є неадекватною, неспівставною з дійсністю та неправдивою.

Гадає, що позаяк Європейський Суд установив порушення Україною статей 11 та 13 Конвенції, яке проявилося, зокрема, в тому, що, як зазначається у заявах до міжнародної судової установи та до національного суду, не було (не існувало, не був запроваджений) ефективного засобу на правничий захист свого права на вільне висловлення своєї думки та вільне волевиявлення своєї громадянської позиції на мирних мітингах під стінами Національного банку України на вулиці Інститутській, 9 в місті Києві, тому оскаржені судові рішення підлягають скасуванню на виконання вимог статті 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) з ухваленням нового судового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі (№ 2а-14844/12/2670).

4. Відповідач не скористався своїм правом надати заперечення на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

5. Суддя Великої Палати ухвалою від 28 серпня 2024 року відкрив провадження за виключними обставинами в цій справі лише за заявою фізичної особи ОСОБА_1 , хоча в цій заяві він заодно поіменував себе і як генеральний директор ПП «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «СКАЛА», а ухвалою від 11 листопада 2024 року призначив справу до розгляду на судовому засіданні на 14 годину 05 грудня 2024 року.

6. На судовому засіданні ОСОБА_1 просив задовольнити вимоги, які він виклав у своїй заяві про перегляд за виключними обставинами рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

7. Велика Палата заслухала суддю-доповідача, сторони, які з`явилися на судове засідання, перевірила викладені в заяві доводи й вирішила, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію й зобов`язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

Пунктом 1 статті 6 розділу І Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одним з елементів закріпленого в цій статті права на справедливий суд є належне відправлення правосуддя.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема, про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності всіх перед законом та судом і у зв`язку із цим обмежувати право на судовий захист (абзац п`ятнадцятий пункту 3, абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

8. Обставини, які встановлені судами, можна коротко викласти таким чином.

У жовтні 2012 року Київська міська державна адміністрація звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила встановити обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори та інше) шляхом заборони вкладникам КС «Тринадцята зарплатня», «Київське кредитне товариство», «Акорд», «Всеукраїнське народне кредитне товариство», «Профіт-Центр 2004» та іншим суб`єктам, які реалізують право на мирні зібрання, проведення заходів з 30 жовтня по 31 грудня 2012 року в місті Києві на вулиці Інститутській, 9 (біля Національного банку України).

Окружний адміністративний суд міста Києва за наслідками розгляду позову у справі № 2а-14844/12/2670 29 жовтня 2012 року виніс постанову, залишену без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду та Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2012 року і 18 липня 2013 року відповідно, якою позов задовольнив частково: встановив обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори та інше) шляхом заборони вкладникам КС «Тринадцята зарплатня», «Київське кредитне товариство», «Акорд», «Всеукраїнське народне кредитне товариство» та «Профіт-Центр 2004» проведення заходів з 30 жовтня по 31 грудня 2012 року в місті Києві на вулиці Інститутській, 9.

У решті позовних вимог відмовив.

Авторами апеляційної та касаційної скарг було ПП «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» не як сторона чи учасник спору, а як зацікавлена особа.

9. 27 червня 2024 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13), яким, серед іншого, встановив порушення Україною статті 11 та 13 Конвенції.

У цьому рішенні Суд, зокрема, зазначив, що заявник ( ОСОБА_1 ), посилаючись на статтю 11 Конвенції, скаржився на те, що йому завадили провести публічні заходи перед Центральною виборчою комісією 29 жовтня 2012 року, перед Національним банком України 01 і 08 листопада 2012 року, а також з 06 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року. Він скаржився також, що постанова [національного] суду від 28 лютого 2013 року обмежила його право на проведення усіх мирних зібрань перед Генеральною прокуратурою України. Скаржився й на те, що він не мав ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із зазначеними скаргами (стаття 13 Конвенції).

Європейський Суд визнав, що була порушена стаття 11 Конвенції, і зазначив, що загальні принципи, застосовні у цій справі, та відповідне національне законодавство наведені в рішеннях у справах «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, пункти 52-57, від 11 квітня 2013 року та «Черемський проти України» (Cheremskyy v. Ukraine), заява № 20981/13, пункти 11-13 і 25-33, від 07 грудня 2023 року.

Зокрема, в цьому контексті Європейський Суд ще раз нагадав, що стаття 11 Конвенції гарантує кожному право на свободу мирних зібрань та свободу об`єднань з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.

10. Щодо фактів подій 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року Суд зазначив, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «a» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона визнана прийнятною.

Суд зауважив, що 29 жовтня 2012 року працівники міліції заборонили заявнику провести мирне зібрання, посилаючись на загальне обмеження проведення масових заходів, встановлене постановою суду від 27 жовтня 2012 року. 01 та 08 листопада 2012 року, посилаючись на постанову [Окружного адміністративного суду міста Києва] від 29 жовтня 2012 року, працівники міліції розігнали мирні зібрання заявника перед Національним банком України. Пізніше працівники міліції висунули заявнику обвинувачення у вчиненні адміністративних правопорушень у зв`язку з подіями 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року, але суди звільнили його від адміністративної відповідальності і встановили, що він [ ОСОБА_1 ] не порушив законодавства. І цього було достатньо для висновку Суду, що дії працівників міліції 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року не ґрунтувалися на законодавстві у розумінні пункту 2 статті 11 Конвенції і були порушені приписи цієї статті.

11. Стосовно постанови суду від 05 грудня 2012 року, то ЄСПЛ констатував, що з 06 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року заявник не міг проводити свої звичайні мирні зібрання перед Національним банком України, оскільки суд постановою від 05 грудня 2012 року обмежив право на мирні зібрання у цей час. Суд зазначив, що детально вивчив законодавчі положення, на які посилався Окружний адміністративний суд міста Києва у своїй постанові від 05 грудня 2012 року, і встановив, що вони не відповідали вимогам Конвенції щодо якості закону. Зокрема, було видимим те, що нормотворче право органів місцевого самоврядування стосовно подібного важливого питання свободи зібрань не має законних підстав в українському законодавстві. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року, стаття 39 Конституції України та інші правила законодавства, взяті окремо чи у сукупності, також не становлять достатню законну підставу для встановлення обмежень права на свободу зібрань. В аспекті казаного Суд не знайшов підстав відходити від своїх висновків у цій справі та встановив, що була порушена стаття 11 Конвенції.

12. Щодо постанови суду від 28 лютого 2013 року, то Суд зауважив, що скарга заявника у зв`язку із цим була досить загальною, і незрозуміло, чи справді заявник мав намір провести мирне зібрання перед Генеральною прокуратурою України. Суд вважав, що у контексті всіх наявних у нього матеріалів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції його скарга у зв`язку із цим не виявляє жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Із цих підстав Суд виснував, що ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.

13. Далі Європейський Суд зазначив, що з огляду на свій висновок за статтею 11 Конвенції стосовно постанови від 28 лютого 2013 року вважає, що заявник не висунув небезпідставну скаргу за статтею 13 Конвенції у зв`язку із цією постановою. Стосовно решти оскаржуваних судових постанов, то з огляду на свої висновки за статтею 11 Конвенції Суд виснував, що заявник висунув небезпідставну скаргу щодо його прав за статтею 13 Конвенції.

Поняття ефективного засобу юридичного захисту означало, що заявник повинен був мати можливість домогтися розгляду судами його скарг на постанови від 27 і 29 жовтня 2012 року та 05 грудня 2012 року до дати запланованих подій (див. рішення у справі «Бьончковський та інші проти Польщі» (Baczkowski and Others v. Poland), заява № 1543/06, пункти 83 і 84, від 03 травня 2007 року). Коли заявник прибув до Центральної виборчої комісії 29 жовтня 2012 року та до Національного банку України 01 листопада 2012 року, він не знав про постанови суду, якими були встановлені обмеження на проведення публічних заходів біля цих установ. Із цих підстав він не міг оскаржити їх до дат запланованих ним заходів. Також Суд зазначив, що жодні передбачені законодавством терміни не зобов`язували суди ухвалювати свої остаточні постанови до запланованої дати проведення заходів заявником. Тому Суд не переконаний, що доступні заявнику засоби юридичного захисту, які мали ретроспективний характер, могли забезпечити належне відшкодування у зв`язку зі стверджуваними порушеннями Конвенції [див. згадане рішення у справі «Бьончковський та інші проти Польщі» (Baczkowski and Others v. Poland)]. Суд зауважив, що розслідування скарги заявника щодо дій працівників міліції 01 і 08 листопада 2012 року тривало з 2013 року щонайменше до 2020 року. У контексті наведеного Суд визнав, що у заявника не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з його скаргами за статтею 11 Конвенції і було порушено статтю 13 Конвенції.

14. Отож, як випливає зі змісту та суті Рішення Суду, порушення конвенційних приписів полягало в обмеженні та втручанні у право людини на мирні зібрання, яке здійснено не на основі Конституції та законів України, попри те, що така вимога гарантована Конституцією України (статті 39 та 92), а також у тому, що позивач не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту.

Застосування правил статті 39 Конституції України в системному зв`язку із приписами статті 92 Основного Закону України переконують у тому, що порядок організації проведення зборів має бути встановлений Верховною Радою України і виключно на підставі закону, оскільки саме законами України визначаються права та свободи людини і громадянина, зокрема й право на мирні збори, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

З відсиланням на загальні принципи, застосовні у цій справі, на відповідне національне законодавство, наведене в рішенні у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, від 11 квітня 2013 року, Європейський Суд, з-поміж іншого, констатував, що Конституція України передбачає загальні правила щодо можливих обмежень свободи зібрань, але ці правила вимагають юридичного розвитку в національному законодавстві. На погляд Суду, парламент України не ввів у дію жодного закону, який би регулював порядок проведення мирних демонстрацій, зважаючи на те, що статті 39 та 92 Конституції України чітко вимагають того, щоб такий порядок був встановлений законом. Суд проаналізував нормативні документи, які існували на момент прийняття рішення судами і регулювали процедури застосування обмежень на проведення зібрань. Зокрема, Суд зазначив, що Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» (далі - Указ 1988 року) не може бути визнаний загальноприйнятним нормативним документом, що регулює порядок проведення демонстрацій, оскільки передбачає інший порядок проведення означених заходів, ніж той, що визначений Конституцією України. Зокрема, Указ 1988 року передбачає отримання дозволу від влади на проведення зібрань чи демонстрацій, встановлює право органів влади на заборону їх проведенні, в історичному аспекті переслідує інші цілі. Конституція України таких обмежень не встановлює.

Не забезпечують достатніх правових підстав регулювання організації та проведення демонстрацій і правила, запроваджені органами місцевого самоврядування; причина та сама - відсутність загального акта парламенту (спеціального закону), на підставі якого можна розробляти документи органів місцевої влади.

15. За змістом пункту 1 статті 46 розділу ІІ Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною. Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон № 3477-IV.

На підставі глави 3 цього Закону констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів. За статтею 10 цього Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні суду. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Згідно із Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції або в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

16. Стаття 11 Конвенції гарантує кожному право на свободу мирних зібрань та свободу об`єднань з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.

Ці конвенційні приписи узгоджуються з приписами Конституції України, яка гарантує громадянам України право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких вони мають завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Зазначені конвенційні та конституційні правила не є абсолютними; щодо права на мирні зібрання та об`єднання на тому ж нормативному рівні встановлені обмеження, які повинні відповідати трьохскладовим умовам: 1) такі обмеження мають бути встановлені законом; 2) вони мають відповідати легітимним цілям - інтересам національної або громадської безпеки, охороні здоров`я або моралі, захисту прав і свобод інших громадян; 3) бути необхідними в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 11 Конвенції, частина друга статті 39 Конституції України).

За рішенням Суду використаний в інтерпретованій ним конвенційній нормі вислів «встановлено законом» означає не тільки те, що обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання мають ґрунтуватися на законі, але вимагає також, щоб нормативний акт, який регулюватиме такі обмеження, відповідав певним якісним характеристикам: був доступним, сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати зацікавленим особам можливість регулювати свою поведінку, бути здатним - за потреби, за відповідної консультації - передбачити міру, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути його дія.

17. ОСОБА_1 , коли подав до Великої Палати заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, наголошував, що ЄСПЛ у своєму Рішенні встановив порушення статей 11 та 13 Конвенції в адміністративній справі № 2а-14844/12/2670 (рішення у якій просить переглянути). Тобто, як гадає заявник, Суд надав відповідну правничу оцінку постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року, якою, на думку заявника, було обмежено проведення ОСОБА_1 мирного мітингу під стінами Національно банку України.

З приводу цієї заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами Велика Палата вважає, що ЄСПЛ в своєму Рішенні констатував, що властиво в інших, згадуваних в Рішенні ЄСПЛ, справах постановами національного суду від 05 грудня 2012 року та від 28 лютого 2013 року були порушені права заявника, гарантовані статтею 11 Конвенції. Понад це, через неможливість домогтися розгляду судами скарг ОСОБА_1 на постанови від 27 і 29 жовтня 2012 року та 05 грудня 2012 року до дати запланованих подій та через законодавче неунормування обов`язку для суду ухвалювати свої остаточні постанови до запланованої дати проведення заходів заявником у нього ( ОСОБА_1 ), як узагальнив Суд, не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з його скаргами за статтею 11 Конвенції, чим і була порушена стаття 13 Конвенції.

18. Втім треба наголосити, що Рішення Суду не містить констатації порушення національними судами конвенційних прав заявника під час розв`язання спору у справі № 2а-14844/12/2670 за позовом КМДА до Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство», Кредитної спілки «Київське кредитне товариство», Кредитної спілки «Акорд», Кредитної спілки «Профіт-Центр 2004» про встановлення обмеження права на мирні зібрання. ОСОБА_1 не був стороною в адміністративному процесі, коли розглядався позов КМДА до перелічених вище відповідачів. Національні суди вищого рівня не обмежили право заявника на доступ до суду, коли він як зацікавлена особа (натепер як особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) звернувся спочатку до апеляційного, а потім до касаційного судів зі скаргами відповідного змісту та форми, які ці суди розглянули по суті з ухваленням відповідних судових рішень. Не містить Рішення Суду й будь-яких згадок про порушення приписів національного законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.

Ще раз треба нагадати, що рішення національних судів, які були постановлені чи ухвалені у справі № 2а-14844/12/2670, не були предметом дослідження, коли ЄСПЛ виносив рішення у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13). Встановленні у Рішенні Суду порушення Україною правил Конвенції (статей 11 та 13) стосувалися інших справ, де стороною теж є ОСОБА_1 або як фізична особа, або як представник юридичної особи.

19. Тим часом Велика Палата не може оминути увагою, що в Рішенні Суду згадується постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року, на яку працівники міліції посилалися як на загальне обмеження проведення масових заходів, коли 01 та 08 листопада 2012 року розігнали мирні зібрання заявника перед Національним банком України і використали для його затримання.

Хоча в Рішенні Суду є посилання на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року(справа № 2а-14844/12/2670), проте саме по собі таке згадування ще не є ознакою того, що під час розгляду цієї справи національний суд допустив стверджувані заявником конвенційні порушення його права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації.

Як видно зі змісту судового рішення суду першої інстанції, цей суд встановив «обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори та інше) шляхом заборони вкладникам кредитних спілок «Тринадцята зарплатня», «Київське кредитне товариство», «Акорд», «Всеукраїнське народне кредитне товариство» та «Профіт-Центр 2004» проведення заходів з 30 жовтня по 31 грудня 2012 року у м. Києві по вулиці Інститутській, 9». КМДА, коли зверталася до суду з позовними вимогами встановити описані обмеження, просила їх встановити не тільки для вкладників згаданих кредитних спілок, але й для інших суб`єктів, які реалізують право на мирні зібрання. Проте суд першої інстанції в частині вимог позивача про встановлення обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори та інше) шляхом заборони іншим суб`єктам, які реалізують право на мирні зібрання, проведення заходів в означені час та місці відмовив, «оскільки рішення суду не може розповсюджуватись на невизначене коло осіб.».

Зі змісту цього рішення можна виснувати, що встановлені ним обмеження на проведення мирних зібрань стосувалися певного кола учасників, але формально не стосувалися (не обмежували) права, зокрема, заявника на проведення мирних зібрань 01 та 08 листопада 2012 року.

Органи державної влади в особі працівників міліції послалися на це рішення суду як на загальну підставу, що наче дозволяє їм затримати заявника 01 та 08 листопада 2012 року за порушення порядку проведення мирних зібрань біля Національного банку України. Проте постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвали судів вищих інстанцій, які залишили його без змін, за змістовним визначенням самих національних судів та Європейського Суду в Рішенні Суду на ділі не є (не були) тими судовими рішеннями, які порушили право заявника ОСОБА_1 як зацікавленої особи на мирне зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрацію, мітинг, збори чи ще на щось), оскільки саме ці судові рішення не містять таких заборон для заявника.

Як установив (констатував) ЄСПЛ, змістовно-динамічна дія порушення прав заявника на мирне зібрання за описаних вище обставин полягала в тому, що органи державної влади в особі дій працівників міліції не на підставі, в порядку та умовах встановлених законом, а через використання спотвореної інтерпретації присуду постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року про встановлення для заявника обмеження на проведення мітингу під стінами Національного банку України,- фактично безпідставно і незаконно не дозволили йому 01 листопада 2012 року провести мирне зібрання біля Національного банку України, застосували примус і затримали його. Тобто власне дії працівників міліції, які реально не дозволили заявникові провести мирне зібрання описаним способом, становлять зміст та суть стверджуваного порушення прав заявника, які встановлені і гарантовані статтею 11 Конвенції.

Ці та інші констатовані Європейським Судом конкретні встановлені прояви порушення конвенційних прав заявника на проведення мирних зібрань, якщо їх зіставити з мотивацією та рішеннями національних судів, які у цій справі заявник просить скасувати, переконують в тому, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвали судів вищих інстанцій цільово, формально не обмежували право заявника на проведення мирного зібрання у відомі дні настільки, щоб заявник мав правомірні сподівання на їхнє скасування. Ці судові рішення не є актами судової влади, які чинять і продовжують чинити негативну дію на право заявника ОСОБА_1 на мирні зібрання настільки, щоби вимагати поновлення судового провадження та ухвалення запропонованого заявником варіанта вирішення спору за позовом КМДА до перелічених вище кредитних спілок. Така пропозиція неможлива, бо об`єктивно годі в просторі відновити право (ретроспективну дію права) на проведення мирного зібрання в часі, що минув.

20. Зрештою,Велика Палата не має наміру і не може заперечувати існування конкретних фактів, які Європейський Суд стосовно особи ОСОБА_1 оцінив як порушення конкретних статей Конвенції. Виглядає так, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року містить в собі рішення, які за оцінкою Європейського Суду в його Рішенні в справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13) встановлюють обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання не на «законі», який регулював би такі обмеження, відповідав певним якісним характеристикам: був доступним, сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати зацікавленим особам можливість регулювати свою поведінку, тощо.

Як мовилося вище, Європейський Суд через визначення поняття ефективного засобу юридичного захисту в аспекті фактів, відображених у Рішенні в справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13), вирішив, що заявник повинен був мати можливість домогтися розгляду судами його скарг на, зокрема, постанову [Окружного адміністративного суду міста Києва] від 29 жовтня 2012 року до дати запланованих подій біля Національного банку України (01 листопада 2012 року). Але він не знав про постанову суду (від 29 жовтня 2012 року), якою були встановлені обмеження на проведення публічних заходів біля цієї установи. Як визнав Суд, із цієї підстави він не міг оскаржити її до дати запланованих ним заходів.

Суд також зазначив, що жодні передбачені законодавством терміни не зобов`язували суди ухвалювати свої остаточні постанови до запланованої дати проведення заходів заявником. Із цього Суд виснував, що доступні заявнику засоби юридичного захисту, які мали ретроспективний характер, могли забезпечити належне відшкодування у зв`язку зі стверджуваними порушеннями.

Суд зауважив, що розслідування скарги заявника щодо дій працівників міліції 01 і 08 листопада 2012 року тривало з 2013 року щонайменше до 2020 року. У контексті наведеного Суд визнав, що у заявника не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з його скаргами за статтею 11 Конвенції і було порушено статтю 13 Конвенції.

21. Велика Палата вважає, що в аспекті окреслених фактів перебігу події стверджуваного заявником порушення його прав, гарантованих статтею 13 Конвенції, оцінки їх Європейським Судом як власне порушення приписів цієї статті Конвенції, змісту та характеру констатованих Судом порушень - вимоги заявника про скасування судових рішень національних судів з підстави позбавлення права на використання ефективного засобу юридичного захисту відносяться до тих видів конвенційних порушень, які не можуть вимагати повторного розгляду чи поновлення судового провадження. У площині причинно-наслідкового зв`язку позбавлення особи права на ефективні засоби юридичного захисту може призвести до настання негативного, шкідливого впливу (дії, чинення) на певні блага особи, до спричинення шкоди. Однак поновити право на ефективні засоби юридичного захисту не видається реальним і дієвим, позаяк через поновлення судового провадження не може оновитися (скоротитися, зменшитися, анулюватися, бути усунена тощо) невиправдана тривалість провадження у справі, яка була допущена у справі № 2а-14844/12/2670, як не може відновитися право на ефективний судовий захист у провадженні, в якому фактом своєї дії порушення цього права вже спричинило шкоду заявнику, принаймні тим, що позбавила можливості вчасно і продуктивно (плідно) захиститися від обмеження його права на мирні зібрання.

Треба додати, що встановлені Європейським Судом порушення статті 13 Конвенції не є такими, що спонукають до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції або що в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

У Рішенні ЄСПЛ зазначив, що огляду на характер, зокрема, скарги ОСОБА_1 встановлення порушення, яке зумовлює виникнення в держави-відповідача зобов`язання вжити спрямованих на забезпечення дотримання права на свободу зібрань заходів, наведених у рішенні у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, від 11 квітня 2013 року, становить достатню справедливу сатисфакцію.

У рішенні у справі, на яку робиться посилання, Європейський Суд констатував порушення статей 11 та 7 Конвенції, спричинені наявністю законодавчої прогалини щодо регулювання свободи зібрань, яка існує в законодавстві України протягом більш ніж двох десятиліть. Суд зазначив, що відповідно до його практики, у разі виявлення недолік(у)ів у національній правовій системі, він вказує на джерело відповідної проблеми, щоб допомогти Договірним державам у пошуку належного її вирішення, а Комітетові міністрів - у здійсненні нагляду за виконанням рішень (). Оскільки проблема, яку виявив Суд у цій справі (Вєренцова), має системний характер, Суд наголосив, що слід невідкладно реформувати законодавство та адміністративну практику України для приведення їх у відповідність із висновками Суду, викладеними у цьому рішенні, та вимогами статей 7 та 11 Конвенції.

Припасовуючи заходи (загального характеру), на які Європейський Суд звернув увагу у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, від 11 квітня 2013 року), до висновків, яких цей Суд дійшов у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13), можна констатувати, що ЄСПЛ спонукає до думки, що заявник зазнав шкоди (моральної), яка може бути відшкодована лише констатацією порушення його конвенційних прав і не потребує ні повторного розгляду справи, ні поновлення провадження.

Велика Палата підкреслює, що Суд не встановив більше інших порушень Конвенції, які б певним чином зобов`язували втручатися у рішення національних судів, ухвалених за наслідками розгляду справи (№ 2а-14844/12/2670), де позивачем була КМДА, а ПП «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «СКАЛА» ОСОБА_1 - як зацікавлена особа, котра оскаржувала в порядку апеляційного та касаційного проваджень рішення суду першої інстанції.

Також таких підстав не наведено і в заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

22. Отож конкретний зміст та суть доводів заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами; законодавче визначення, за яких причин може відбутися втручання в судові рішення за наслідками їхнього перегляду за винятковими обставинами, приміром, тоді, коли міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила порушення Україною конвенційних зобов`язань саме (прямо) під час розгляду конкретної (певної) судової справи; те, що окреслені заявником обставини містять посилання про перегляд судових рішень, але не називають фактичних підстав (явищ, подій), які би свідчили (демонстрували), що точно ці судові рішення спричинилися до порушення конвенційних прав заявника і надалі продовжують свою негативну дію на його права; а також те, що інших порушень конвенційних прав, ніж зазначені у Рішенні, Європейський Суд не встановив, - у своїй сукупності дають підстави ухвалити рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами по суті.

23. За змістом частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Керуючись статтями 344, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2013 року у справі за позовом Київської міської державної адміністрації до Кредитної спілки «Тринадцята зарплатня», Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство», Кредитної спілки «Київське кредитне товариство», Кредитної спілки «Акорд», Кредитної спілки «Профіт-Центр 2004» про встановлення обмеження права на мирні зібрання.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

І. В. Желєзний І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

В. В. Король Є. А. Усенко

О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

М. В. Мазур

Джерело: ЄДРСР 123992353

[ANTIRAID]

Не дивлячись на велику кількість рішень ЄСПЛ в яких встановлено порушення права на мирні зібрання, всі існуючи парламенти в Україні до цього часу, разом з Президентами України так і не прийняли закону який би врегулював питання права на мирні зібрання. Суд зазначив:

18. Втім треба наголосити, що Рішення Суду не містить констатації порушення національними судами конвенційних прав заявника під час розв`язання спору у справі № 2а-14844/12/2670 за позовом КМДА до Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство», Кредитної спілки «Київське кредитне товариство», Кредитної спілки «Акорд», Кредитної спілки «Профіт-Центр 2004» про встановлення обмеження права на мирні зібрання. ОСОБА_1 не був стороною в адміністративному процесі, коли розглядався позов КМДА до перелічених вище відповідачів. Національні суди вищого рівня не обмежили право заявника на доступ до суду, коли він як зацікавлена особа (натепер як особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) звернувся спочатку до апеляційного, а потім до касаційного судів зі скаргами відповідного змісту та форми, які ці суди розглянули по суті з ухваленням відповідних судових рішень. Не містить Рішення Суду й будь-яких згадок про порушення приписів національного законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.

Ще раз треба нагадати, що рішення національних судів, які були постановлені чи ухвалені у справі № 2а-14844/12/2670, не були предметом дослідження, коли ЄСПЛ виносив рішення у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13). Встановленні у Рішенні Суду порушення Україною правил Конвенції (статей 11 та 13) стосувалися інших справ, де стороною теж є ОСОБА_1 або як фізична особа, або як представник юридичної особи.