возражения банку в суде

[люси]

Я НЕ ЮРИСТ, ЭТО МОЙ ЭКСПРОМТ, ЧИСТОЙ ВОДЫ. Готовила для себя, как «заперечення банку» в суде. Разные сведения собирала по крупицам.

Писала несколько месяцев назад, может где-то допустила неточность, не осудите.

Вдруг кому то поможет с защитной речью!

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------

НЕЧЕТКИЕ ИЛИ ДВУЗНАЧНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ ДОГОВОРОВ С ПОТРЕБИТЕЛЯМИ ТОЛКУЮТСЯ В ПОЛЬЗУ ПОТРЕБИТЕЛЯ.

(Ч.8 СТ. 18 ЗАКОНА « О ЗАЩИТЕ ПРАВ ПОТРЕБИТЕЛЕЙ»

СТ.10 ЗУ « О ЗАЩИТЕ ПРАВ ПОТРЕБИТЕЛЕЙ» - ПОТРЕБИТЕЛЬ ИМЕЕТ ПРАВО ОТКАЗАТЬСЯ ОТ ДОГОВОРА ОБ ОКАЗАНИИ УСЛУГ БЕЗ ШТРАФНЫХ САНКЦИЙ СО СТОРОНЫ ИСПОЛНИТЕЛЯ В СЛУЧАЕ, ЕСЛИ ПОСЛЕ ЗАКЛЮЧЕНИЯ ДОГОВОРА СТАНЕТ ОЧЕВИДНЫМ, ЧТО УСЛУГИ, УЧИТЫВАЯ ИХ ЦЕНУ (СТОИМОСТЬ) И ХАРАКТЕРИСТИКИ ИЛИ ДРУГИЕ ОБСТОЯТЕЛЬСТВА, ЯВНО НЕ УДОВЛЕТВОРЯЮТ ИНТЕРЕСЫ ИЛИ ТРЕБОВАНИЯ ПОТРЕБИТЕЛЯ, ЕСЛИ СТОИМОСТЬ УСЛУГ МОЖЕТ СУЩЕСТВЕННО ВОЗРАСТИ, ЧЕМ МОЖНО БЫЛО ОЖИДАТЬ ПРИ ЗАКЛЮЧЕНИИ ДОГОВОРА.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------

В результате незаконного повышения банком процентной ставки до 15,12%, мой кредитный долг банку возрос на 24655.18$ США.

Поэтому, стоимость услуг возрасла ОЧЕНЬ существенно!

В ФЕВРАЛЕ между мной и Приватбанком был заключен договор потребительского

кредита с оговоренной ФИКСИРОВАННОЙ ПРОЦЕНТНОЙ СТАВКОЙ, без поручителей, на приобретение жилья, на сумму 100000$, с первоначальным взносом 30000$.

Итого, реальная сумма предоставленного мне кредита составила 70000.00 дол..США ,

Залогом кредита выступило приобретаемое жилье.

Никакого недоразумения с банком, на тот момент, у нас не возникло.

Но, как оказалось позже:

Підписання зазначеного договору про надання споживчого кредиту стало наслідком чисельних порушень з боку банку норм чинного законодавства та моїх прав , як споживача кредитної послуги, а саме:

Одним з перших порушень закону «Про захист прав споживачів» я вважаю було порушення, коли при підписанні договір виявився надрукованим занадто дрібним шрифтом і тому його практично неможливо було прочитати без допомоги збільшуваного скла (лупи).

До моменту підписання договір мені не надавався, я його не бачила, все пояснювалось в усній формі.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є:

- істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача;

- установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він

не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

- надання кредитодавцю права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Згідно ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів” якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до статті 19 Закону України „Про захист прав споживачів” нечесна підприємницька практика забороняється, а правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами згідно вимог ст.18 Закону тлумачаться на користь споживача.

Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Приклад:

В додатку №1 «Загальна вартість кредиту» , який є невід”ємним додатком до даного договору вказано, що кредит мені наданий з фіксованою процентною ставкою, на що неодноразово вказував і запевняв мене в цьому кредитний менеджер при підписані договору. А потім з’ясувалося , що банк має в договорі ще один пп.2.3.1 де дозволяє сам собі при певних обставинах підвищувати процентну ставку на свій власний розсуд. І цей підпункт банк вбачає пріорітетнішим для себе, ніж той, про який ми з ним офіційно домовлялись та відобразили в додатку №1 до договору.

Про існуючий інший пункт банк взагалі вмовчав при підписанні договору.

Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 22е) цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

В підтвердження моїх слів, Приватбанком з листопада місяця 2008 року в односторонньому порядку мені була збільшена процентна ставка до 15.12% , не приймаючи до уваги те, що банк надав мені кредит з фіксованою процентною ставкою, а значить такою, яка ні при яких обставинах не підлягає підвищенню, що підкреслюю, було для мене дуже важливо при підписанні договору. В іншому разі ставка повинна була вказуватись, як плаваюча.

Якби я знала, що банк може змінювати мені процентну ставку в сторону збільшення, я ніколи б не заключила цей договір з банком.

В наслідок незаконно підвищеної мені процентної ставки, мій борг банку зріс на 24655.18 дол. США., що є дуже значною сумою.

Як з”ясувалося, банком не було виконано цілий ряд переддоговірної роботи зі мною, як з позичальником.

Найважливіша інформація майже в повному обсязі не була мені надана , а та, яка все ж таки була надана, містила двозначний підтекст та двоякі поняття . Один пункт договору прописував фіксовану ставку, а вже в іншому пункті ставка мала право змінюватись. Це противоріче законодавству і тому я вважаю, що кредитний договір цілеспрямовано був укладений шляхом хитрощів та обману з боку банку.

В порушення вказаних норм, Приватбанком мені не надана достовірна інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту.

Ч. 2 п. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»: У договорі про надання споживчою кредиту зазначаються: - детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема:

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. І т.д.

Форми кредитування не розкриті, тип відсоткової ставки незрозумілий , сукупна вартість не відповідає вимогам банку, недоліки приховані, умови фактично змінені без моєї згоди. Валютні ризики також покладені на мене.

СТ.42 ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ВИМАГАЄ, ЩО ВСІ РИЗИКИ, В ТОМУ ЧИСЛІ І ВАЛЮТНІ ПОВИННІ НЕСТИ БАНКИ.

Якби я раніше знала, що курс іноземної валюти зміниться так, як це відбулося , і банк всі ризики по зміні курсу покладе на мене, то я би ніколи не підписала цей кредитний договір

Відповідно актів НБУ, валютні ризики розуміються як ризик зміни сум у гривні при конвертації валюти зобов’язання у валюту платежу – гривню, як єдиний законний засіб платежу, платіжний засіб, якщо еквівалент зобов’язання виражений у іноземній валюті. У даному випадку, зобов’язання протизаконно виражено тільки у іноземній валюті, чим на споживача покладено комерційні ризики банку, та фактично покладено валютні ризики, а Банк не повідомляв про конвертації сум, оскільки згідно договору кредит сплачується коштами, що надаються, тобто доларами США. Але при придбанні доларів США, споживач відчуває шкоду від прихованих валютних ризиків.

У листі Національного Банку України від 16.06.2007 N 40-117/2093-6134 керівників банків зобов’язано забезпечити належне виконання вимог постанови НБУ від 10.05.2007р, N 168 а також вказано, що

„Крім того, вважаємо за необхідне звернути увагу, що норми щодо захисту прав споживачів при отриманні споживчого кредиту містяться не тільки у статті 11 Закону ( 1023-12 ), частиною 5 якої зокрема визначено, що до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення Закону про справедливі умови, перелік яких не є виключним. Так, відповідно до частини другої статті 18 Закону умови договору є несправедливими, якщо

всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Підлягають безумовному виконанню при наданні банками споживчих кредитів також приписи статей 19 (Заборона нечесної підприємницької практики) та 21 (Порушення прав споживачів)

Закону.”

Наданий мені банком детальний розпис загальної вартості кредиту не відповідає дійсності.

Так, як банк вважає, що має право будь коли та будь як його змінювати, що, до речі, він і зробив, сума кредиту не співпадає з сумою вказаною в графіку при підписанні договору, а виявилася на багато більшою, ніж ми домовлялися з банком при підписанні договору.

Таким чином ВІДСУТНЯ ІСТОТНА УМОВА ДОГОВОРУ - ЦІНА (ст. 632 ЦК України).

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” зазначено наступне:

Згідно ст.22 Закону України „Про захист прав споживачів” - захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Право позивачів на звернення до суду за захистом своїх прав, невизнаних або оспорюваних прав передбачено ст.3 ЦПК України.

Споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору.

До відносин, які регулюються законом, належать зокрема ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг, у тому числі про надання кредитів.

У справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про послугу чи недобросовісної реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів, робіт, послуг.

-------------------------------------------------------------------------

(т.е. Не наша забота знать о том, что такое НБУ вообще и причём тут курс. Мы спросили банк СКОЛЬКО платить - он нам сказал СТОЛЬКО-ТО ГРИВЕН, но забыл сказать что это "столько" может меняться от «фанаря».

Частина 4 статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів” забороняє вимагати від Споживача сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. )

Насчёт того, что есть договор и есть условия, и вы подписали, значит всё хорошо, типа "свобода договора":

Ст. 628 Цивільного кодексу України визначає, що зміст договору становлять умови, які погоджені сторонами, та умови, які є обов’язковими.

Так, у відповідності до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна договору встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору не допускається, окрім випадків, встановлених законодавством.

Мета кредиту – отримання коштів для споживчих потреб, а саме на **********. Придбання **********, оплата послуг за ремонт, інші необхідні покупки здійснюються в Україні за грошову одиницю – гривню.

Однак в Кредитному договорі відсутня ціна договору, прямо виражена в національній валюті України.

за ст. 215 Цивільного кодексу України, де зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 13 ЦК цивільні права за договором здійснюються особою у межах, наданих актами цивільного законодавства.

Дії Банку щодо вчинення правочину, вказаного ст. 1054 ЦК, повинні відповідати вимогам закону, що встановлено ст. ст. 6, 13, 203 ЦК, а встановлений порядок щодо сплати та нарахування відсотків закріплюється у договорі не тільки на власний розсуд Відповідача, а з обов’язковим дотриманням вимог законодавства, як встановлено законом.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно ч.3 ст. 5 Господарського кодексу України, суб’єкт господарювання - Банківська установа, повинна здійснювати діяльність в межах встановленого правового порядку, з обов’язковим додержанням вимог законодавства. Також Відповідач повинен дотримуватись вимог п.2,3 ст. 14 Господарського Кодексу України, зокрема принципів закладених у ст..6 цього Кодексу, одним з яких є принцип не заподіяння майнової шкоди споживачу.

Вказані норми прямо вказують на те, що вчиняти правочин без дотримання вимог законодавства, лише на підставі умов договору, що виражені у договорі на власний розсуд – не дозволяється.

Відповідно до ст. 35 Закону України „Про Національний банк України” гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що обіг і використання, як засобу платежу, на території України інших грошових одиниць, окрім національної, забороняються.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 1993р., валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Ст. 533 Цивільного кодексу України встановлює, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Ст. 198 Господарського кодексу України встановлює, що зобов’язання виражається та виконується у гривнях.

Це положення дублюється за змістом положенням статті 192 Цивільного кодексу України, що передбачає беззаперечну заборону використання іноземної валюти окрім випадків, що прямо передбачені та умови яких визначені законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.

Жодним законом мені не надано права виконувати зобов’язання у іноземній валюті, тобто заборонено. Що стосується підзаконних актів, то у статті 6 „Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 N 200, яка встановлює порядок використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу є деякі виключання з правила заборони. Але розрахунків у валюті за кредитними договорами, як і за будь-якими фінансовими зобов’язаннями між резидентами України постановою не передбачено, оскільки такі розрахунки заборонені без отримання спеціальних ліцензій на спеціальних умовах, якщо такі передбачені діючим законодавством. Це повністю відповідає діючому законодавству, що наведене вище.

Таким чином, згідно діючого законодавства що відноситься до даного договору, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України - є гривня, яка є єдиним законним засобом виконання зобов’язання, та єдиним законним способом вираження зобов’язання - є вираження його у гривні.

"*" Договір встановлює умови, що є незаконними внаслідок порушення ст. 92, 99 Конституції України, ст. 3, 13, 192, 193, 524, 533, 627 Цивільного кодексу, ст. 5, 6, 14, 189, 198, 345 Господарського кодексу, ст. 19, 55 Закону „Про банки та банківську діяльність”, ст.. 32, 35 Закону „Про Національний Банк України”, ст. 1, 10, 11, 18, 19 Закону України „Про захист прав споживачів”, ст. 3, 7, 34 Закону „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст. ст. 2, 3 Закону „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, ст.1, 3, 6, 7 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, ст. 2, 3, 5, 16 Декрету КМУ № 15-93, п 2.1, 2.2 Положення „Про валютний контроль”, постанови Національного банку № 492, 483, 337, 281, 275, 270, 200, оскільки Відповідач не може надавати іноземну валюту споживачу для придбання товарів та послуг за долари США на території України, а останній не має права її використовувати з метою, встановленою у основному договорі.

Мета кредитування є невід’ємною, важливою частиною цього договору. Я не міг використати долар США для мети договору.

Зміст правочину суперечить чисельним нормам законодавства України, текст договору який складений Відповідачем носить положення, які значно погіршили мій стан .

Договір про надання споживчого кредиту суперечить ряду норм чинного законодавства, а саме:

- Відповідач надавши кредит у доларах США порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України. ст. З Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6. 7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 «Про затвердження Правил

використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважаю, що використання відповідачем долара США. як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесення в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду позичальника), що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій. Що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати в цілому кредитний договір недійсним.

. 3. Застосування іноземної валюти при споживчому кредитуванні населення.

Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов”язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань.

Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має бути виражене грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначній грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування па рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку пінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи вищевикладене. надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка мас відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Приймаючи до уваги, що в договорі був визначений обов’язок позивача по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, вважаю, що іноземна валюта долар США -- використовувалась у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії НБУ.

Проте, індивідуальна ліцензія, на надання Приватбанком та на отримання мною кредиту в іноземній валюті та ведення по ньому платежу в іноземній валюті жодною стороною не отримувалась, внаслідок чого, з урахуванням вимог ст.524 ЦК України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Більш того, Приватбанком, від імені якого діє філія, не надано доказів і про наявність в них генеральної ліцензії.

У зв’язку з тим, що вказана ліцензія у позивача і відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу».

Наявність банківської ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та не робить укладений кредитний договір законним.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України.

Крім того, на день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1 USD = 5,05 гри., та на сьогоднішній день становить 1 USD = 7.89 гри. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку позичальнику необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан.

Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одною із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті З Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так. як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов’язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг.

Несправедливістю є. зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США. що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункт), що значно погіршує становище позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій. Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими. якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.

Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин. визнаний судом недійсним, є недійсним з момент) його вчинення.

Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину. щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні у натурі все. що вона одержала на виконання цього правочину.

У разі застосування наслідків недійсності правочину позивач повинен повернути відповідачеві суму наданого кредиту, а саме 70000 доларів США. що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ по ставці 5,05 грн. у відношенні до 1 долару США (курс НБУ на 26.02.2008р.) . що складає 353500.00 грн. Відповідач повинен повернути позивачеві сплачені платежі за кредитом, а також …

Р.S. СТ.19 Ч.2. ВНЕСЕННЯ ЗМІН І ДОПОВНЕНЬ ДО ІПОТЕЧНОГО ДОГОВОРУ.

ЗМІНИ І ДОПОВНЕННЯ ДО ІПОТЕЧНОГО ДОГОВОРУ ПІДЛЯГАЮТЬ НОТАРІАЛЬНОМУ ПОСВІДЧЕННЮ.

… БУДЬ ЯКЕ ЗБІЛЬШЕННЯ ОСНОВНОГО ЗОБОВЬЯЗАННЯ АБО ПРОЦЕНТІВ ЗА ОСНОВНИМ ЗОБОВЬЯЗАННЯМ, КРІМ ВИПАДКІВ, КОЛИ ТАКЕ ЗБІЛЬШЕННЯ ПРЯМО ПЕРЕДБАЧЕНЕ ІПОТЕЧНИМ ДОГОВОРОМ, МОЖЕ БУТИ ЗДІЙСНЕНЕ ПІСЛЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ВІДПОВІДНИХ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ЗМІНУ УМОВ ОБТЯЖЕННЯ НЕРУХОМОГО МАЙНА ІПОТЕКОЮ….