РЕШЕНИЯ СУДОВ ПО 524 - называется ПРИПЛЫЛИ!!!!

[Yuriy 19]

Справа № 2-2160/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2011 року Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі :

головуючої судді: Шевченко І.М.

при секретарі: Фришко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про визнання положень кредитно договору такими, що порушують діюче законодавство, -

В с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання положень кредитно договору такими, що порушують діюче законодавство мотивуючи його тим, що 03.04.2007 року між ним та банком був укладений кредитний договір № KGN0GK01580436, відповідно до п.7 якого банк зобов»язався надати йому кредитні кошти, шляхом видачі готівки через касу на термін з 03.04.2007 року по 02.04.2020 року включно, у вигляді не відновлювальної кредитної лінії у сумі 40 000,00 доларів США на придбання житлового будинку, з платою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20% на місяць від суми виданого кредиту.

Для погашення заборгованості за кредитом, відсоткам і винагороді він повинен надавати банку кошти в сумі 544,34 долари США щомісяця.

Вказані грошові зобов»язання, що випливають з пункту 7 даного договору виражені в доларах США, що суперечить ст. 524 ЦПК України. Просить визнати даний пункт договору таким, що порушує ч.1 ст. 524 ЦК України.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та посилаючись на норми діючого законодавства і просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надав суду заперечення та пояснив, що договір відповідає вимогам чинного законодавства, банк має право на здійснення операцій з валютними цінностями, просить в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 03.04.2007 року між «ПриватБанком» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № KGN0GK01580436.

Відповідно до п.7.1 даного договору банк зобов»язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на термін з 03.04.2007 року по 02.04.2020 року включно, у вигляді не відновлювальної кредитної лінії у сумі 40 000,00 доларів США на придбання житлового будинку, а також у розмірі 5 200,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п. п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20% на місяць від суми виданого кредиту (щомісяця в період сплати) відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 договору..

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позичкодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позичкодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того є роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що договір укладається в письмовій формі, а ст. 627 цього Кодексу передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ч.1 статті 524 ЦК України визначено, що зобов»язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, а частина 2 вказаної статті передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 47 вказаного Закону необхідне надання дозволу Національного банку України, у тому числі і на здійснення операцій з валютними цінностями.

Згідно п. 2.3 глави 2 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч. 2 та ч. 4 статті 47 зазначеного Закону видано ЗАТ КБ «ПриватБанк» за № 22-2 від 29.07.2003 року. У додатку 1,2 до Дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція, наявність банківської ліцензії та дозволу НБУ є необхідною і достатньою умовою для надання кредиту в іноземній валюті і відповідає характеру укладеної між сторонами кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

Суд дійшов висновку, що вказаний правочин вчинено у письмовій формі, з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством. Погодження умов п.7 даного договору відповідають положенням ч.1 ст. 628 ЦК України про те, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного і ст.ст. 524, 627, 628, 1046, 1055 ЦК України, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213 - 215 ЦПК України, суд ,-

В и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання положень кредитного договору такими, що порушують діюче законодавство - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів.

Суддя Ленінського районного

суду м. Кіровограда Шевченко

Апеляційний суд Кіровоградської області

Справа № 22ц-3038/11 Головуючий у суді І-ї інстанції Шевченко І.М.

26 Доповідач Кривохижа В. І.

УХВАЛА

Іменем України

23.11.2011 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючої: Кривохижі В.І.

Суддів: Карпенка О.Л.

Черниш Т.В. при секретарі Дімановій Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 вересня 2011 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2011 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до

Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»/далі-банк/ про визнання положень кредитного договору такими, що порушують діюче законодавство.

Зазначав, що 3 квітня 2007 року між ним та банком був укладений кредитний договір, відповідно до п.7 якого банк зобов»язався надати йому кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на термін з 3 квітня 2007 року по 2 квітня 2020 року включно у вигляді не відновлювальної кредитної лінії у сумі 40 000 доларів США на придбання житлового будинку, з платою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20 % на місяць від суми виданого кредиту. Для погашення заборгованості за кредитом, відсоткам і винагороди він повинен надавати банку кошти в сумі 544,34 доларів США щомісяця. Оскільки зазначені грошові зобов»язання, вказані у пункті 7 даного договору, виражені у доларах США, що суперечить ст.524 ЦК України, він і просив визнати даний пункт договору таким, що порушує ч.1 ст.524 ЦК України.

Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 29 вересня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку, що вказаний правочин вчинений у письмовій формі, з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, зокрема, що судом не дана належна оцінка його доводам про те, що згідно ст.524 ЦК України всі зобов»язання мають бути виражені у національній валюті.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, який підтримував доводи скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено, що 3 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до умов п.7.1 якого банк зобов»язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на термін з 3 квітня 2007 року по 2 квітня 2020 року включно у вигляді не відновлювальної кредитної лінії у сумі 40 000 доларів США на придбання житлового будинку, а також у розмірі 5 200 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20% на місяць від суми виданого кредиту. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 544,34 доларів США (а.с.4-6).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визнання положень укладеного кредитного договору такими, що порушують діюче законодавство, є те, що кредитний договір передбачає надання та повернення кредиту в іноземній валюті, хоча єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня.

За положеннями статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Конституцією України не встановлено обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Частиною 1 ст. 524 ЦК України, визначено, що зобов»язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, а частина 2 цієї статті передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст.192 та ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов»язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти - це гроші у національній або іноземній валюті, а статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до.ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати

на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення не установлено і межі термінів і суми кредитів в іноземній валюті. операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак чинним законодавством не установлено і межі термінів і суми кредитів в іноземній валюті.

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за №1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Згідно з ліцензією, виданою «ПриватБанку»Національним банком України 4 грудня 2001 року №22 та дозволом від 29 липня 2003 року №22-2 із зазначенням переліку операцій (а.с.17-20) «ПриватБанк»має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті, ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті тощо.

Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність банківської ліцензії та дозволу є необхідною і достатньою умовою для надання кредиту в іноземній валюті і відповідає характеру укладеної між сторонами кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч.1 ст.638 та ст.1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачені.

Згідно з п.3 ст.3 та ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Позивач погодився з усіма умовами кредитного договору та власноручно підписав заяву на отримання даного кредиту в доларах США і кредитний договір, чим підтвердив факт ознайомлення його з елементами вартості кредиту, які він повинен сплатити по договору, умовами кредитування в іноземній валюті.

З урахуванням наведеного, є правильним висновок суду щодо вчинення між сторонами правочину з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством, та відсутності підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з додержанням норм процесуального законодавства достатньо повно з»ясував всі обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх доводів і заперечень, правильно застосував норми матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини, дав належну правову оцінку доказам та ухвалив законне і справедливе рішення. Передбачені ст.309 ЦПК України підстави для його скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 вересня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча:

Судді:

УРОДЫ!!!!! УРОДЫ!!!!! УРОДЫ!!!!! УРОДЫ!!!!! УРОДЫ!!!!! УРОДЫ!!!!! УРОДЫ!!!!! УРОДЫ!!!!! УРОДЫ!!!!! УРОДЫ!!!!! УРОДЫ!!!!! УРОДЫ!!!!!

[Yuriy 19]

.

[Йивгеней]

Да. Тупо по лицензиям пробежались, а вот сам вопрос по ч.1 ст.524 не раскрыли вообще.

[Yuriy 19]

Да. Тупо по лицензиям пробежались, а вот сам вопрос по ч.1 ст.524 не раскрыли вообще.

А что там раскрывать? Иск надо удовлетворять.Нарушение очевидно...

Банк в апелляцию не пришел... А что они будут говорить?....

В апелляции был один вопрос. Почему Вы перелаживаете вину на банк?...Непонятно какую вину и причем этот вопрос к предмету иска?...

Апелляция закончилась так..

- У вас нет ни совести ни профессиональной чести и достоинства..

-Не оскорбляйте суд..

-Уроды.....

[dopovnp]

Проклинать судей "Уродами" конечно можно, однако если можно выложите сам иск, в том виде, который был подан в суд. Давайте посмотрим первоисточник, а потом вместе обсудим эту тему. Кстати, подход к решению проблемы очень интересный, и должен иметь продолжение.

[dopovnp]

Проклинать судей "Уродами" конечно можно, однако если можно выложите сам иск, в том виде, который был подан в суд. Давайте посмотрим первоисточник, а потом вместе обсудим эту тему. Кстати, подход к решению проблемы очень интересный, и должен иметь продолжение.

[dopovnp]

Проклинать судей "Уродами" конечно можно, однако если можно выложите сам иск, в том виде, который был подан в суд. Давайте посмотрим первоисточник, а потом вместе обсудим эту тему. Кстати, подход к решению проблемы очень интересный, и должен иметь продолжение.

[Йивгеней]

Спасибо, дошло.

[Йивгеней]

Тему по ч.1 ст. 524 я уже поднимал здесь.

Там все не так просто.

[dopovnp]

Народ, может я чего не понимаю, но разъясните мне темному к чему в решении суда первой инстанции судья применил норму ст.1046 ГК Украины - тобиш: "Договір позики", параграф 1 главы 71 ГК Украины. По моему разумению, есть различие между договором займа и договором кредита (параграф 2 главы 71 ГК Украины). Неужели это уровень наших судей, которые не отличают понятий заем и кредит?

[Yuriy 19]

Тему по ч.1 ст. 524 я уже поднимал здесь.

Там все не так просто.

Как раз наоборот...Все очень просто.....

Обязательства в кредитном договоре выраженные в инвалюте противоречат ст.524...

[Йивгеней]

Почитайте - я там немного обобщил практику.

Суды вплоть до ВСУ находят легкий выход из вашего "очень просто..."

Вот как бы связать ХК и ГК?

Хозяйственный кодекс Украины

ВР Украины

Кодекс хозяйственный от 16.01.2003 № 436-IV редакция действует с 02.10.2011

Глава 21

ЦІНИ І ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 189. Ціна у господарських зобов'язаннях

1. Ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

2. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Но разваливают они просто:

Згідно ст. 198 ГК України "Виконання грошових зобов'язань" грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.

За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 524 "Валюта зобов'язання" ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Ця стаття міститься в главі 47 "Поняття зобов'язання" ЦК України.

Разом з тим, за ст. 533 ЦК України, виконуватися грошове зобов'язання повинно в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За таких обставин Львівський апеляційний господарський суд прийшов до юридично вірного висновку про відповідність спірної угоди вимогам закону щодо визначення валюти зобов'язання і відсутність боргу відповідача за одержане за вказаним договором обладнання, правильно застосував ст. 189 ч. 2 і 524 ч. 2 ЦК України і обґрунтовано відмовив у позові.

Твердження касаційної скарги про порушення ст. 198 ГК України безпідставне.

[nameless]

ничерта не понял.

И где ж "развал" нормы?

Где сказанно, что можно обязательство в баксах выражать для физика?

[Yuriy 19]

Почитайте - я там немного обобщил практику.

Суды вплоть до ВСУ находят легкий выход из вашего "очень просто..."

Вот как бы связать ХК и ГК?

Наши суды могут два раза арестовать, а если бы была высшая мера- то и два раза расстрелять...

ст.524 обязательства должны быть выражены в национальной валюте.. и п.1 и п.2 этой статьи не разрешают выражение обязательств в инвалюте.. п.2 допускает выражение в гривневом эквиваленте иностранной валюты, но в гривне...

Ни какая другая норма не разрешает выражение обязательств в иностранной валюте...

Даже если бы она и была бы все одно надо пользоваться ГК...

По статусу выше ГК только Конституция..

А вы попробуйте дать ответ на вопрос.. Нарушает ли выражение обязательств в иностранной валюте ст.524 не ссылаясь на другие нормы ?....

А суды могут, признавая законными валютные КД, сослаться на что угодно, даже на семейный кодекс или , к примеру на закон о защите бродячих собак..

[Йивгеней]

Цена товара не в гривнах. Можно ли?

Довольно часто в рекламных проспектах можно увидеть, что цена того или иного товара указана в иностранной валюте (как правило, долларах США или евро) или в условных единицах (у.е.). Но реклама — это полбеды. Беда тогда, когда возникает вопрос, можно ли цену товара в договоре или в счете на оплату указывать в иностранной валюте или в у.е. И если указано, то как это отразить в учете? Попробуем найти ответы на эти вопросы.

Цена и обязательства в договоре

Смысл понятия «цена» в ГКУ не определен. Так в ст. 632 ГКУ указано, что цена в договоре устанавливается по договоренности сторон. При этом из содержания ст. 632 ГКУ и некоторых других статей ГКУ следует, что если нормы ГКУ прямо не указывают, что цена является существенным условием договора, то в договоре цена товара (работы, услуги) может быть прямо не установлена.

Так, например, существенными условиями договора комиссии, по которому комиссионер обязуется купить или продать имущество, является условие об этом имуществе и его цене (ч. 3 ст. 1012 ГКУ). А вот если в договоре подряда не установлена цена работы или способы ее определения, то в соответствии со ст. 843 ГКУ цена устанавливается по решению суда на основе цен, которые обычно применяются за аналогичные работы с учетом необходимых расходов, определенных сторонами. То есть норма ст. 843 ГКУ является свидетельством того, что цена не существенное условие такого договора.

В ХКУ позиция иная. Согласно ст. 180 ХКУ цена является важным условием договора. При этом если между сторонами не достигнуто соглашение относительно важных условий договора, то договор считается незаключенным. Таким образом, в соответствии с нормами ХКУ стороны обязательно должны прийти к соглашению относительно цены. И предусмотрено, что цена в хозяйственном договоре определяется в порядке, установленному ХКУ и другими законами и актами КМУ.

Согласно ХКУ цена (тариф) — это форма денежного определения стоимости продукции (работ, услуг), которую реализуют субъекты хозяйствования. При этом установлено, что цена указывается в договоре в гривнах. Цены во внешнеэкономических договорах (контрактах) могут определяться в иностранной валюте по согласию сторон (ст. 189 ХКУ).

В соответствии со ст. 509 ГКУ обязательством является правоотношение, в котором одна сторона (должник) обязана совершить в пользу второй стороны (кредитора) определенное действие (передать имущество, выполнить работу, оказать услугу, заплатить деньги и т.п.) или воздержаться от определенного действия, а кредитор имеет право требовать от должника выполнения его обязанности.

Обязательства могут возникать из договора как одного из оснований возникновения обязательств. Например, по договору купли-продажи одна сторона (продавец) передает или обязуется передать имущество (товар) в собственность другой стороне (покупателю), а покупатель принимает или обязуется принять имущество (товар) и уплатить за него определенную сумму денег. То есть у покупателя по этому договору возникло денежное обязательство — уплатить определенную сумму денег.

В соответствии со ст. 524 ГКУ денежное обязательство должно быть выражено в денежной единице Украины — гривнах. При этом указано, что стороны могут определить денежный эквивалент обязательства в иностранной валюте. Однако ст. 533 ГКУ устанавливает: «денежное обязательство должно быть выполнено в гривнах».

Если в обязательстве определен денежный эквивалент в иностранной валюте, сумма, подлежащая уплате в гривнах, определяется по официальному курсу соответствующей валюты на день платежа, если иной порядок ее определения не установлен договором, законом или другим нормативно-правовым актом.

Использование иностранной валюты, а также платежных документов в иностранной валюте при осуществлении расчетов на территории Украины по обязательствам допускается в случаях, порядке и на условиях, установленных законом.

По мнению автора, в данном случае закон (ГКУ) прямо не запрещает определить денежное обязательство с помощью каких-то расчетных единиц (например, условных единиц), которым (единицам) стороны устанавливают определенный денежный эквивалент. Здесь можно вспомнить положение ст. 6 ГКУ, в которой сказано, что стороны в договоре могут отступить от положений актов гражданского законодательства и урегулировать свои отношения по собственному усмотрению. Но стороны не могут отступить в договоре от положений актов гражданского законодательства, если это прямо указано в данных актах, а также в случае, если обязательность для сторон положений актов гражданского законодательства вытекает из их содержания или из сути отношений между сторонами.

Одновременно в ХКУ об обязательстве говорится иначе. Так, в соответствии со ст. 198 ХКУ денежные обязательства участников хозяйственных отношений выражаются и подлежат уплате в гривнах. Денежные обязательства могут быть выражены в иностранной валюте лишь в случаях, если субъекты хозяйствования имеют право проводить расчеты между собой в иностранной валюте в соответствии с законодательством. Выполнение обязательств, выраженных в иностранной валюте, осуществляется в соответствии с законом.

Таким образом, хозяйственные обязательства, возникающие из хозяйственных договоров, необходимо выражать в гривнах.

Что же относительно положения ГКУ о том, что денежные обязательства могут быть выражены в иностранной валюте лишь в случаях, если субъекты хозяйствования имеют право проводить расчеты между собой в иностранной валюте в соответствии с законодательством, то можно сказать, что звучат они не совсем корректно. Поскольку в некоторых случаях выражать денежные обязательства в иностранной валюте субъекты не только могут, но и обязаны.

Так, расчеты между резидентами и нерезидентами в пределах торгового оборота возможны только в иностранной валюте. Иначе выполнить такое обязательство будет проблематично.

Все другие расчеты (платежи) в валюте Украины между резидентами и нерезидентами в пределах торгового оборота осуществляются на основании лицензии.

Итак, имеем некоторое несоответствие между Гражданским и Хозяйственным кодексом. Поэтому возникает вопрос, какой из них «главнее».

Какой кодекс «главнее»: Хозяйственный или Гражданский?

К сожалению, ответ на этот вопрос не могут дать ни юристы, ни те, кто эти кодексы разрабатывал. Хотя некоторые из юристов придерживаются мнения, суть которого сводится к тому, что приоритет зависит от категории лиц, заключивших соглашение.

Так, гражданским законодательством регулируются личные неимущественные и имущественные отношения (гражданские отношения), основанные на юридическом равенстве, свободном волеизъявлении, имущественной самостоятельности их участников (ст. 1 ГКУ). ХКУ определяет основы хозяйствования в Украине и регулирует хозяйственные отношения, возникшие в процессе организации и осуществления хозяйственной деятельности между субъектами хозяйствования, а также между данными субъектами и другими участниками отношений в сфере хозяйствования (ст. 1 ХКУ).

В соответствии со ст. 9 ГКУ законом могут быть преду­смотрены особенности регулирования имущественных отношений в сфере хозяйствования. А ст. 4 ХКУ установлено, что особенности регулирования имущественных отношений субъектов хозяйствование определяются данным Кодексом. Таким образом, в сфере хозяйственных отношений ХКУ является специальным законом. То есть если нормы специального закона будут устанавливать определенные особенности по сравнению с нормами основного закона, то приоритет будет у норм специального закона.

ГКУ регулирует гражданские обязательства, в т.ч. вытекающие из гражданских договоров. А вот имущественно-хозяйственные обязательства, возникающие между участниками хозяйственных отношений, регулируются ГКУ с учетом особенностей, предусмотренных ХКУ. Соответственно, хозяйственные договоры заключаются по правилам, установленным ГКУ с учетом особенностей, предусмотренных ХКУ, другими нормативно-правовыми актами относительно отдельных видов договоров (ст. 179 ГК).

При этом важно заметить, что обязательства имущественного характера, возникающие между субъектами хозяйствования и нехозяйствующими субъектами - гражданами, не являются хозяйственными (ст. 175 ХКУ). А значит, не являются хозяйственными договоры, которые заключаются между субъектами хозяйствования и нехозяйствующими субъектами, например, гражданами (т.е. предпринимателями) или благотворительным фондом.

Другое мнение по этому поводу следующее. Никакого размежевания, в т.ч. условного, не существует. Для обобщающего вывода применяют термин «гражданско-правовой договор», а для конкретизации отношений по субъектному составу — «хозяйственный договор». То есть первый термин — общий, а второй — более конкретный. И если внимательно посмотреть на положение ХКУ, то он содержит отсылочные нормы к положениям ГКУ, которым, в свою очередь, урегулированы основные виды договоров. Итак, эти два кодекса друг друга дополняют, а не разграничивают.

Итак, если придерживаться первой позиции, то между двумя юрлицами - субъектами хозяйствования ни цена, ни обязательства в договоре не могут быть выражены ни в иностранной валюте, ни в «условных единицах». Тем не менее практика показывает, что имеет распространение второй вариант, и контрагенты разрешают себе в договорах указывать если не цену, то определять эквивалент денежного обязательства в иностранной валюте. Поэтому далее рассмотрим несколько связанных с этим ситуаций.

[Yuriy 19]

Цена товара не в гривнах. Можно ли?

Читая решения судов в первом посте мы видим что выражение обязательств в инвалюте не нарушает нормы с.524 которая запрещает выражение обязательств в инвалюте..Но это еще не означает что это утверждение соответствует действительности..

Понятие условная единица ни одной правовой нормой не толкуется..,а выражение цены на товар в инвалюте нарушает законодательство Украины, что и кто бы об этом не писал..

[nameless]

заведомо неправосудное решение.

только вот ничего им за это не будет.

Расстройство желудка какое-то. Всем понятно что незаконно, в законе написано, что это незаконно, а суд пишет что законно

Давайте подитожим что ж говорит ЗАКОН:

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та договором між клієнтом та банком. Тобто, умови договору та дії банку мають здійснюватись у рамках дозволених законом меж.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства.

ч.3 ст. 6 ЦК України встановила, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Згідно ч.3 ст. 5 Господарського кодексу України, банк повинен здійснювати діяльність в межах встановленого правового порядку, з обов’язковим додержанням вимог законодавства. Тобто Банк, як фінансова установа може здійснювати лише ту діяльність, що прямо дозволена законом.

Стаття 193 ЦК України вказує, що види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Відповідно ст. 1 Декрету КМУ № 15-93 валютними цінностями є іноземна валюта. Таким чином, правочин, де використовується іноземна валюта - не можна вчиняти на власний розсуд, а лише за порядком, визначеним законом.

Таким чином, в законі прямо вказано про те, що при укладанні договору, сторони не можуть визначити умови інакше, якщо в законі прямо вказано порядок та правила вчинення правочину та його умов.

Виходячи із редакції ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов'язується повернути таку ж кількість коштів та сплатити винагороду за надання фінансової послуги - проценти.

Між тим, ст. 1054 ЦК України передбачає визначення кредитного договору та не врегульовує правовідносини між сторонами договору.

Ст. 524 Цивільного кодексу України імперативно вимагає визначення договірного зобов’язання у гривні.

Ст. 533 Цивільного кодексу України встановлює, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Відповідно до ст. 35 Закону України „Про Національний банк України” гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 1993р., валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні.

Відповідно ст. 192 Цивільного кодексу – національна валюта є єдиним законним засобом платежу.

Отже, вираження та виконання зобов’язання за договорами в Україні здійснюється у національній валюті країни – гривні. Зобов’язання може бути виражено іноземною валютою та/чи виконане нею виключно у випадку, коли закон прямо дозволяє такі дії.

Можливість виразити зобов’язання іноземною валютою надає Господарський кодекс, у випадку зовнішньоекономічного контракту або міжнародного договору, Указ Президента від 27.06.99 та Постанова НБУ №270 при наданні кредиту нерезиденту, які не стосується оспорюваного договору.

Зобов’язання для Позичальника виражене у спосіб, що суперечить закону.

Виконувати зобов’язання Позичальник повинен у спосіб, що суперечить закону.

Позичальник не може брати на себе зобов’язання у іноземній валюті, проводити розрахунки у готівковій іноземній валюті, не має за законом права вчиняти дії з валютними цінностями, що передбачені договором.

Згідно ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права за договором здійснюються особою у межах, наданих актами цивільного законодавства. Тобто не можна вчиняти дії, які обмежені законом, а операції з валютними цінностями є обмеженими.

Отже недодержані вимоги ч.1 ст. 203 ЦК України, що за приписом ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності.

Відповідно Узагальненням, наданим ВСУ від 24.11.2008р, виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами правочину має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Суди повинні з’ясувати дотримання сторонами вимог, які є необхідними для чинності правочину (частини 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК).

Ну - а дальше ВОПРОС ПРОФПРИГОДНОСТИ СУДЕЙ

[Yuriy 19]

Приплыли!...Но действие положения Конституции о "верховенстве "права в Украине продолжается...

Генеральная прокуратура отказывается принимать,регистрировать и реагировать в соответствии с УПК Украины на заявление о совершении судьями преступления,принятие заведомо не правосудного решения...

Пришлось подать жалобу на ГПУ в известный своим "правосудием", вернее его отсутствием, Печерский суд...Но шансов на законное решение практически нет..

И что дальше?!!!... Только вилы?!....

[nameless]

Ну, в данном случае, это спокойствие сильных и агрессия слабых.

Вилы не помогут, у них танки и армия. Это называется государство. Нас просто приучили с 2004 к демократии и правовому государству, но теперь отучают.

Попробовать можно написать заявление о разьяснении решения по сути. У них это не выйдет. Или опять напишут какую-то лажу.

Правда пересмотром решения тут не пахнет. Кассацию я бы не подавал. Это всех утопит.

[Yuriy 19]

Кассация уже отправлена,но надежд на нее нет....

99.99% что она рассмотрена не будет под любым предлогом...

524 самое слабое место в обосновании "законности" валютного кредитования НБУ,банками и судами...

ч.2,533 они применяют подменяя Декрет Законом "О банках", ст.3 Декрета- подменяя Постановлением НБУ "О порядке выдачи индивидуальных лицензий..., не смотря на то, что Закон " О банках " не регулирует использование инвалюты в Украине, а Постановление НБУ не может противоречить закону(Декрету) на основании которого он принят...

А 524 им как нож в сердце...они просто ее игнорируют...но как долго это будет продолжаться?....