Определение ВССУГУД об отказе Приватбанку в обращении взыскания на предмет ипотеки и залога и передачи залога банку

[ANTIRAID]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2010 р.

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Євграфової Є.П., Кузнєцова В.О., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на майно,

в с т а н о в и л а:

У липні 2009 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк»), звернувшись до суду з указаним позовом, зазначало, що відповідно до кредитного договору від 5 червня 2008 року ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 50 тис. доларів США строком до 4 червня 2013 року зі сплатою 18 % річних.

У забезпечення виконання зобов’язання 5 червня 2008 року між ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір та між ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_4 – договір застави автотранспорту.

Оскільки ОСОБА_3 зобов’язання за кредитом не виконує, ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки та на заставлене майно.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2010 року позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 5 червня 2008 року в розмірі 481 543 грн. 07 коп., що складається із: 377 208 грн. 57 коп. – заборгованості за кредитом; 72 224 грн. 43 коп. – заборгованості за відсотками; 8 703 грн. 25 коп. – заборгованості із пені; 500 грн. – заборгованості з фіксованого штрафу та 22 906 грн. 81 коп. – заборгованості із штрафу за відсоткову заборгованість звернено стягнення на жилий будинок АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 29,1 кв. м шляхом продажу майна за початковою ціною, не нижчій за звичайну ринкову ціну на цей вид майна з укладанням від імені ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» договору купівлі-продажу з правом отримання витягу з державного реєстру прав власності; на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу за початковою ціною, не нижчій за звичайну ринкову ціну на цей вид майна з укладанням від імені ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» договору купівлі-продажу з правом отримання витягу з державного реєстру прав власності та на автомобіль «МАН», державний номер НОМЕР_1. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 30 вересня 2010 року зазначене судове рішення в частині відмови в позові про передачу позивачу предмету застави шляхом вилучення автомобіля скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 5 червня 2008 року звернено стягнення на предмет застави – автомобіль «МАН», державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4 шляхом продажу ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» з укладанням від імені останнього договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ, а також з наданням ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення такого продажу. Передано в заклад ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» шляхом вилучення у ОСОБА_4 належне йому на праві власності майно – автомобіль «МАН», державний номер НОМЕР_1. У решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені в справі рішення скасувати, посилаючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що відповідно до кредитного договору від 5 червня 2008 року ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 50 тис. доларів США строком до 4 червня 2013 року зі сплатою 18 % річних.

У забезпечення виконання зобов’язань за зазначеним договором позивачем з відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір застави рухомого майна (автомобіль, вантажний фургон), а з відповідачем ОСОБА_3 – договір іпотеки нерухомого майна (будинку загальною площею 29,1 кв. м та квартири загальною площею 76,0 кв. м).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що в силу положень ст. 19 Закону України «Про заставу», ст. 590 ЦК України та ст. 20 Закону України «Про іпотеку» позивач набув права на звернення стягнення на заставлене майно, оскільки відповідачем ОСОБА_3 у встановлений строк (термін) не були виконані зобов’язання зі сплати належних за кредитним договором платежів на зальну суму 481 543 грн. 07 коп., з яких 377 208 грн. 57 коп. – заборгованість із погашення тіла кредиту; 72 224 грн. 43 коп. – заборгованість за відсотками; 8 703 грн. 25 коп. – заборгованість із пені, 500 грн. – заборгованість з фіксованого штрафу та 22 906 грн. 81 коп. – заборгованість зі штрафу за відсоткову заборгованість.

Скасовуючи рішення суду в частині відмови в позові та задовольняючи вимоги щодо передачі заставленого рухомого майна в заклад позивачу, апеляційний суд керувався положеннями ст. 44 Закону України «Про заставу».

Проте із такими висновками судів не можна погодитись з огляду на наступне.

Як вбачається з розрахунку позовних вимог, що був поданий позивачем до зміненої позовної заяви, заявлена в обґрунтування позовних вимог сума 22 906 грн. 81 коп. є штрафом, що нарахований відповідно до п. 6.6 договору в розмірі 5 % від суми позову.

Зазначена сума обрахована позивачем з врахуванням сум заборгованості за кредитом, сум заборгованості за відсотками та суми пені за прострочення виконання зобов’язання.

Отже, за порушення позичальником строків виконання зобов’язання за кредитним договором позивачем одночасно нараховано пеню та штраф, при цьому останній нараховано, в тому числі, й на суму пені.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Тобто пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

Заявлені позивачем вимоги про одночасне стягнення з відповідача 22 906 грн. 81 коп. штрафу та 8 703 грн. 25 коп. пені за прострочення сплати суми кредиту та відсотків переконливо свідчать про безпідставне намагання кредитора застосувати до боржника (відповідача) подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж порушення договірного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 549 ЦК України пеня і штраф як різновиди неустойки обчислюються у відсотках саме від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, можливість нарахування одного виду неустойки на інший виключається.

У порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд не звернув уваги на положення ст. 549 ЦК України, визнавши обґрунтованими вимоги про стягнення неустойки у вигляді штрафу, нарахованого, в тому числі, на суми неустойки у вигляді пені.

Звернення стягнення на рухоме майно, що є предметом застави, регулюється нормами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до ст. 24 зазначеного Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Окрім того, відповідно до ст. 25 Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Додержання позивачем визначеного Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» порядку звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження судом не перевірялось, докази реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження в матеріалах справи відсутні.

Звертаючи стягнення на майно, що було предметом договору іпотеки, суд визначив, що майно підлягає продажу за початковою вартістю, не нижчою за звичайну ринкову ціну на цей вид майна з укладанням від імені ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» договору купівлі-продажу, з правом отримання витягу з державного реєстру прав власності.

Разом з тим, відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Відповідно до процедури продажу, визначеної ст. 38 зазначеного Закону, дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Отже, призначивши, окрім способу реалізації майна (продажу), особу (позивача), від імені якої має укладатися договір купівлі продажу, суд вийшов за межі своєї компетенції.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін в частині задоволених вимог.

Також не можна погодитись і з висновками апеляційного суду щодо задоволення вимог про передачу заставленого рухомого майна в заклад, що ґрунтуються на положеннях ст. 44 Закону України «Про заставу», оскільки заклад як самостійний вид застави виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідних положень законодавства, що надають право вимагати передачі в заклад майна, що на підставі договору застави знаходиться в розпорядженні заставодавця, апеляційним судом не наведено, а за вказаних обставин висновок про обґрунтованість вимог позивача є передчасним.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2010 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 30 вересня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.П. Пшонка

Судді: В.П. Гончар

Т.П. Дербенцева

Є.П. Євграфова

В.О. Кузнєцов

http://reyestr.court.gov.ua/Review/13706472