Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення порушення прав боржників

[Йивгеней]

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення порушення прав боржників та запровадження процедури банкрутства фізичної особи»

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Внаслідок економічної кризи обсяг проблемних кредитів у банківській системі вже перевищив 180 млрд. грн., десятки тисяч позичальників потрапили в скрутне фінансове становище і не спроможні обслуговувати свої борги. Збільшення кількості суїцидів банківських позичальників в умовах фінансово-економічної кризи є однією з проблем для українців, а кількість самогубств в Україні через неможливість погасити взятий кредит вже перевищила 200 осіб (є випадки, коли суїцид скоюють сім'ями). Працівники колекторських компаній за допомогою листування, телефонних розмов та коротких текстових повідомлень намагаються змусити боржника добровільно погасити борг за допомогою психологічного тиску. При цьому зазвичай телефонні дзвінки відбуваються як вдень, так і вночі, а листи, що надсилаються боржникові, містять погрози й залякування. Більше того, колектори тиснуть на неплатників шляхом "знайомства" з їх близькими та родичами, а також шляхом повідомлення на роботу про наявність у неплатника невиконаного зобов'язання. Проте законодавством України не передбачено процедури банкрутства фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю і не врегулюванні правила функціонування колекторських компаній.

В даний час питання банкрутства громадянина регулюються Цивільним кодексом та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» тільки в тому випадку, якщо громадянин займається підприємницькою діяльністю.

У той же час розширення ринку іпотечного кредитування, споживчого кредитування та зростання обсягу простроченої заборгованості за кредитами зумовили необхідність адекватного законодавчого регулювання у сфері банкрутства громадянина, який не є приватним підприємцем.

В даний час виконання завдання забезпечення розвитку ринку споживчого кредитування значним чином ускладнене негативними очікуваннями споживачів - страх перед можливістю опинитися нездатним вчасно розплатитися з кредитною організацією. В результаті виконавчого провадження громадянин-боржник залишається з мінімумом майна, що аж ніяк не стимулює ділову активність населення.

З іншого боку, чинне законодавство не відповідає інтересам кредиторів, обмежуючи їх у можливості нормальними правовими засобами стягування боргів. Єдина можливість для банку стягнути борги з неплатоспроможного позичальника - це виконавче провадження, суть якого полягає у зверненні стягнення на майно громадянина державними виконавцями на вимогу першого кредитора, який звернувся до суду з такою вимогою. Кредитори, що не встигли пред'явити свої вимоги через незнання, залишаються ні з чим. Ці недоліки законодавства збільшують витрати кредиторів у зв'язку з необхідністю постійного моніторингу боржника, стимулює кредиторів, у тому числі кредитні установи, до використання напівкримінальних способів стягнення боргів через так звані колекторські компанії, що також збільшує витрати на обслуговування кредитів і , відповідно, процентну ставку. Нарешті, якщо майна громадянина недостатньо, банку вигідніше не забирати у боржника останнє майно, як це робиться зараз, фіксуючи в документах дефолт за виданим кредитом, а допомогти боржнику зберегти майновий і соціальний статус з реструктуризацією виплат по кредиту.

У зв'язку з цим є доцільним законодавче закріплення інституту банкрутства фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю та введення додаткових обмежень на примусове дострокове погашення проблемних споживчих кредитів. Світова практика регулювання процедур банкрутства виходить з визнання інституту «споживчого банкрутства» благом для сумлінного громадянина, оскільки дозволяє йому в ході одного процесу звільнитися від боргів, надавши для розрахунку з кредиторами своє майно. В іноземному законодавстві, що регулює відносини, пов'язані з банкрутством, є досить успішні механізми застосування подібних процедур, зокрема в США (глава 13 Кодексу про банкрутство 1978 р.), Німеччині (Закон про банкрутство 1994 р.), Швеції (Закон про банкрутство і прийнятий на додаток до нього Акт про звільнення від боргів).

2. Цілі і завдання прийняття акта

Законопроект спрямований на розширення можливостей врегулювання заборгованості фізичних осіб та передбачає:

- можливість введення плану погашення боргів, що дає можливість реструктуризації боргів відповідно до плану, який затверджується господарським судом;

- надання боржнику, який опинився в складному становищі, можливості звільнитися від боргів, надавши кредиторам свої кошти, майно та майнові права

- зниження ризиків і витрат кредиторів у зв'язку зі складністю стягнення боргів;

- зменшення витрат на адміністрування процедури банкрутства громадянина.

3. Загальна характеристика і основні положення законопроекту

Законом передбачається, що справа про банкрутство фізичної особи порушується судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше ста п’ятдесяти мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом шести місяців після встановленого для їх погашення строку, або якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) випливають із зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, кредиторів, які мають вимоги щодо стягнення аліментів і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Протягом п’яти років після визнання фізичної особи банкрутом така фізична особа не може бути зареєстрована фізичною особою-підприємцем, не може бути призначена або обрана одноосібним виконавчим органом юридичної особи, набувати майно або отримувати грошові кошти у кредит, надавати поруку, передавати майно у заставу

4. Стан нормативно-правової бази у цій сфері правового регулювання

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють відносини у цій сфері є: Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Закон України «Про захист прав споживачів» та Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Розгляд зазначеного законопроекту та реалізація його положень не потребуватиме змін до інших законів та нормативних актів.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проекту Закону не потребує додаткових видатків коштів з державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта

Прийняття цього проекту Закону дасть змогу запровадити інститут банкрутства фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю, зменшити обсяг проблемних кредитів в банківській системі і допомогти позичальникам, які потрапили в скрутне фінансове становище і не спроможні обслуговувати свої борги.

Народний депутат України М.Д. Катеринчук

проект вноситься народним депутатом УкраїниКатеринчуком М.Д.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України

щодо недопущення порушення прав боржників та запровадження процедури банкрутства фізичної особи

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Цивільному кодексі України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356):

1) доповнити статтею 30-1 такого змісту:

«Стаття 30-1. Банкрутство фізичної особи

1. Справа про банкрутство фізичної особи порушується судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше ста п’ятдесяти мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом шести місяців після встановленого для їх погашення строку.

2. Фізична особа може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

3. Протягом п’яти років після визнання фізичної особи банкрутом така фізична особа не може бути зареєстрована фізичною особою-підприємцем, не може бути призначена або обрана одноосібним виконавчим органом юридичної особи, набувати майно або отримувати грошові кошти у кредит, надавати поруку, передавати майно у заставу.

Законами можуть бути встановлені інші обмеження, пов’язані з визнанням фізичної особи банкрутом.».

2. У Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492):

1). частину першу статті 15 доповнити пунктом другим наступного змісту:

«2) банкрутства фізичних осіб у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";»;

2). статтю 109 доповнити частиною третьою:

«3. Справи про банкрутство фізичних осіб розглядаються судом за місцезнаходженням боржника.»;

3). частину першу статті 293 доповнити пунктом тридцять четвертим наступного змісту:

«34) у справах про банкрутство фізичних осіб у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";».

3. У Законі України «Про захист прав споживачів» (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 30, ст.379):

1). частину четверту статті 11 викласти в такій редакції:

«4. Договір про надання споживчого кредиту, всі додатки та доповнення до договору протягом його дії укладаються у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) умови дострокового розірвання договору;

6-1) умови зміни або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин з визначенням переліку істотних змін обставин;

7) інші умови, визначені законодавством.

Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання cпоживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону.»;

2). частину п’яту статті 11 після пункту 2 доповнити пунктом 2-1 такого змісту:

«2-1) споживач зобов’язаний укладати договір страхування, передбачений умовами договору кредитування, виключно з особою, визначеною кредитодавцем;»;

3). частину десяту статті 11 Закону викласти в такій редакції:

«10. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:

1) перевищення сумою поточної заборгованості суми сукупної вартості кредиту більш як на п’ятдесят відсотків;

2) іншого порушення істотних умов кредитного договору, а саме відмови споживача від страхування продукції або особистого страхування, якщо це передбачено умовами договору.

В інших випадках порушення умов кредитного договору кредитодавець має право:

1) стягнути з позивача поточну заборгованість;

2) реалізувати право на застосування штрафних санкцій та нарахування пені згідно умов договору.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає повернення споживчого кредиту, повернення споживчого кредиту може бути здійснене споживачем протягом двох місяців, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - чотирьох місяців з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.»;

4). статтю 11 доповнити новою частиною 14 такого змісту:

«14. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про нечесну підприємницьку практику, яка вводить споживача в оману та агресивну підприємницьку практику, зокрема такі дії, як:

1) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача;

2) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії;

3) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором;

4) здійснення агресивних дій за рахунок третьої особи, колекторських підприємств тощо;

5) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла.»;

5). абзац перший частини першої статті 15 викласти в такій редакції:

«1. Споживач має право на одержання повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Належна інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Споживач має право на отримання додаткової інформації під час дії договору, отримання послуги (роботи). Інформація, передана споживачу до та під час укладення (дії) договору не вважається рекламою.».

4. У Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Офіційний вісник України від 27.01.2012 р., № 5, стор. 11, стаття 164):

1). у частині першій статті 1:

у абзаці третьому після слів «суб’єкт підприємницької діяльності» доповнити словами «або фізична особа»;

у абзаці п’ятому слова «підприємцем (фізичною особою)» замінити словами «фізичною особою»;

у абзаці восьмому після слів «підприємницької діяльності» доповнити словами «або фізичної особи»;

2). у статті 2:

у частині четвертій слова «справах про банкрутство окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності» замінити словами «справах про банкрутство окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб»;

3). статтю 9 доповнити новою частиною 2 такого змісту:

«2. Справи про банкрутство фізичних осіб розглядаються судами загальної юрисдикції за правилами, передбаченими Цивільним процесуальним кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.»;

4). назву розділу VIІ після слів «підприємницької діяльності» доповнити словами «та фізичних осіб»;

5). у частині першій статті 84 після слів «підприємницької діяльності, визначених у цьому розділі,» доповнити словами «та фізичних осіб»;

6). доповнити статтею 93-1 такого змісту:

«Стаття 93-1. Банкрутство фізичної особи

1. Відносини, пов'язані з банкрутством фізичної особи, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей регулювання відносин, пов’язаних з визнанням банкрутом фізичної особи - підприємця.

2. Заява про порушення справи про банкрутство фізичної особи подається боржником, який зобов’язаний обґрунтувати у заяві неможливість виконання грошових вимог кредиторів у повному обсязі. Одночасно з заявою боржник подає план погашення боргів.

3. Якщо заява про порушення справи про банкрутство фізичної особи подається кредитором, то боржник має право протягом місяця з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство фізичної особи подати до суду план погашення боргів, копії якого одночасно направляються боржником кредиторам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство.

4. План погашення боргів повинен включати:

перелік боргів фізичної особи, які він визнає та має намір погасити;

строк його виконання, який не може перевищувати п’яти років, а за зобов’язаннями, що виникають з іпотеки – двадцяти років;

перелік та повний опис майнових активів фізичної особи (кошти, майно та майнові права), які належать йому на праві власності на момент складення плану погашення боргів;

відомості про постійні доходи фізичної особи;

розмір суми, яка щомісячно залишається фізичній особі та членам її сім’ї на споживання;

розмір сум, спосіб та строки, протягом яких боржник направлятиме їх на погашення вимог кредиторів;

заяву фізичної особи про достовірність і повноту відомостей, зазначених у плані погашення боргів;

інші умови, які боржник вважає за необхідне вказати у плані погашення боргів.

5. Боржник, протягом місяця з дня прийняття судом заяви про порушення справи про банкрутство, зобов’язаний надати суду, кредиторам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство перелік та повний опис своїх майнових активів (кошти, майно та майнові права), які належать йому на праві власності на момент складення такого переліку, за винятком випадків, коли боржник подає план погашення боргів.

6. Введення процедури розпорядження майном боржника і призначення розпорядника майна допускається на будь-якій стадії розгляду справи лише у разі, якщо невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим погашення вимог кредиторів та інших учасників провадження у справі про банкрутство.

7. Вимоги кредиторів фізичної особи задовольняються в такій черговості:

у першу чергу задовольняються вимоги громадян, перед якими фізична особа несе відповідальність за заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, а також вимоги щодо стягнення аліментів;

у другу чергу задовольняються інші вимоги особистого характеру;

у третю чергу задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна фізичної особи;

у четверту чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

у п'яту чергу проводяться розрахунки з іншими кредиторами.».

II. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, але не раніше 19 січня 2013 року.

Голова Верховної Ради

України В.ЛИТВИН

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Відповідно до частини першої статті 93 Конституції України, статті 12 Закону України «Про статус народного депутата України» та статті 89 Регламенту Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи вношу на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення порушення прав боржників та запровадження процедури банкрутства фізичної особи».

Доповідати на пленарному засіданні Верховної Ради України щодо цього законопроекту буде Заступник голови Комітету з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики, народний депутат України Катеринчук М.Д.

Додатки:

1. Проект Закону України про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення порушення прав боржників та запровадження процедури банкрутства фізичної особи» на 6 арк.

2. Порівняльна таблиця на 14 арк.

3. Пояснювальна записка на 3 арк.

4. Проект Постанови Верховної Ради України про прийняття за основу проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення порушення прав боржників та запровадження процедури банкрутства фізичної особи» на 1 арк.

5. Список авторів законопроекту на 1 арк.

6. Електронна копія документів права законодавчої ініціативи.

Народний депутат Україна М.Д. Катеринчук

СПИСОК АВТОРІВ

проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення порушення прав боржників та запровадження процедури банкрутства фізичної особи»

1. Катеринчук Микола Дмитрович – народний депутат України.

[Byyf]

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=42758

[Yuriy 19]

Лучше бы они приняли закон об уголовной ответственности судей за игнорирование и нарушение валютного законодательства при рассмотрении исков о признании валютных кредитных договоров не действительными..

[valmak]

Браво!!!

ДАже не вчитываюсь в текст!

Попытка номер 5-ть ( если не ошибаюсь). Предыдущие не дотягивали до первого чтения.

Здесь , как в анекдоте: "Хоть тушкой, хоть чучелом..." Но однозначно - не страусом:делать "законодательный" вид , мол "тема не актуальна" , или- и так всё законодательно врегулировано.

Нет.

Не врегулировано.

Актуально.

Ждём-с... Ну и надеемся...

[stairtov]

Лучше бы они приняли закон об уголовной ответственности судей за игнорирование и нарушение валютного законодательства при рассмотрении исков о признании валютных кредитных договоров не действительными..

отож

не вижу чтобы он распространялся на ранее выданные кредиты

[Йивгеней]

Олеж, при чем банкротство физлица к ранее выданным кредитам?

[Йивгеней]

Ткачук М.В.,

Буковинська державна фінансова академія, м.Чернівці

Науковий керівник: Меленко О.В.

Банкрутство фізичної особи:

необхідність його запровадження в Україні

У статті досліджено проблему відсутності інституту банкрутства фізичної особи, що не є суб’єктом господарської діяльності, в Україні, проаналізовано можливості та наслідки його впровадження, надано пропозиції щодо законодавчого регламентування здійснення процедури банкрутства фізичної особи.

Ключові слова: банкрутство, боржник, економічна криза, зобов’язання, кредитор, неплатоспроможність, позичальник, фізична особа, фінансово-кредитні установи.

Постановка проблеми. Світова економічна криза внесла свої корективи у процес розвитку української економіки, рівень споживання населення, рівень його добробуту (зміна загальносвітової кон’юктури, коливання курсу національної валюти, неефективна бюджетна політика і, в підсумку, інфляційні процеси в країні). Однією з актуальних проблем, що загострилась в цій ситуації стосується взаємовідносин між кредиторами та позичальниками, які не спроможні повернути кредити, тобто є неплатоспроможними. Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати. Основними заходами, що застосовуються до неплатоспроможного боржника є санація та банкрутство.

Як відомо, позики можуть надаватися юридичним та фізичним особам. В теперішній ситуації розрахуватись за своїми зобов’язаннями не можуть як перші, так і другі. При цьому законодавством передбачена процедура банкрутства, що застосовується лише до юридичної особи чи юридичної особи-підприємця (як суб’єктів підприємницької діяльності). Банкрутства ж саме фізичної особи, що не є підприємцем, не існує. Фізична особа, навіть, не може бути визнана неплатоспроможною.

Не врахування законодавцем при прийнятті Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» того, що звичайні громадяни є також учасниками торгового обороту, а отже можуть мати значний обсяг зобов’язань перед своїми кредиторами (зокрема щодо погашення споживчих кредитів) призвела до ситуації, що нагадує війну між обома сторонами, які відстоюють тільки власні інтереси. Пропозиції, які здійснювались урядовцями щодо врегулювання ситуації, на жаль, залишаються лише пропозиціями, адже конкретних обдуманих дій поки що не здійснювалось.

Зрозуміло, що питання позбавлення зобов’язань з боку позичальників є дуже актуальним, тому кожен з них знаходиться в пошуку шляхів його вирішення. Попит породжує пропозицію. Останнім часом стали з’являтися численні статті, в яких детально пояснюються, як позичальникам, які не в змозі повернути кредит, можуть позбавитись своїх зобов’язань не залишившись боржником перед банком. Можна зробити висновок, що на відсутність чіткого правового врегулювання процесу банкрутства фізичних осіб мають можливість належить різноманітні «фахівці з банкрутства». Дані схеми позбавляють людей грошей, а й часу, протягом якого можна було б юридично вірно вирішити дану проблему.

Отже, аналіз теперішньої ситуації вимагає активних дій щодо не лише економічного врегулювання ситуації, а й застосуванні саме правових заходів, де процедура банкрутства фізичної особи могла б стати дієвим засобом цивілізованого і законного врегулювання відносин між кредиторами і позичальниками.

Огляд останніх публікацій. Актуальність даної теми відображається у ступені її обговорення у наукових та практичних колах. Дослідженням даної тематики, розробкою конкретних заходів та застережень займаються і політики, і економісти, і науковці, і практикуючі юристи. До них належать: Ю.Петренко[9], Л.Питель[5], Я.Сколота[7], В.Писаренко[8]. Одні з них наполягають на введенні в законодавство процедури банкрутства фізичної особи, інші ж зазначають, що Україна ще не готова до такої реформи, зокрема В. Васько[10]. В. Писаренко є автором відповідних змін до законодавства, що передбачали дану реформу. Також можна зазначити, що існують думки про загальну реформу інституту банкрутства, внаслідок чого було би усунуто всі недоліки в законодавстві з даного питання та краще забезпечити інтереси всіх сторін-учасниць.

Виклад основного матеріалу. Необхідність запровадження інституту банкрутства виникла ще з початком прояву кризових явищ. До того ж, навіть не прив’язуючи цю проблему до кризової ситуації, можна побачити, що в будь-якому випадку запровадження даного нововведення в законодавство України є необхідним, адже неплатоспроможність пересічної людини може мати місце і в період економічного піднесення. Деякі експерти схиляються до думки, що Україна ще не готова до введення такої процедури. Проте, на нашу думку, її наявність буде мати менше негативних наслідків.

Першим законом, що врегулював процедуру банкрутства в Україні, був Закон України "Про банкрутство", прийнятий 14 травня 1992 року №2343-XII. 30 червня 1999 року була прийнята нова редакція закону під назвою Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка набула чинності з 1 січня 2000 року і діє по теперішній час зі змінами і доповненнями[3]. З 1 січня 2004 року процедури запобігання банкрутству, відновлення платоспроможності боржника чи ліквідації банкрута регулюються також Главою 23 Господарського кодексу України[1]. Щодо окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності та державних підприємств, щодо яких передбачаються додаткові вимоги та гарантії, застосовують також норми інших законодавчих актів України. Отже, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.[4]

Банкрутство юридичної особи та фізичної особи-підприємця, в яких недостатньо коштів для погашення заборгованості перед кредиторами, є досить поширеною практикою[9]. Тому, особливу увагу необхідно приділити запровадженню правого інституту банкрутства фізичної особи, при цьому важливо розуміти різницю між фізичною особою і фізичною особою-підприємцем, здійснення процедури банкрутства якого регулюється ст. 47-49 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»[3].

Для початку звернімось до зарубіжного досвіду[5]. Інститут банкрутства фізичних осіб успішно функціонує в країнах Західної Європи, робляться перші спроби запровадження банкрутства фізичних осіб на практиці в Росії, але найбільш поширеним та розвинутим це явище є в США[7].

У Сполучених Штатах існують два основні типи банкрутства, що застосовуються до фізичних осіб. Перший - банкрутство на підставі розділу 7 Федерального кодексу про Банкрутство. Його норми дозволяють людям, що потрапили в скрутне фінансове становище, списувати більшість боргів, у частині, що перевищує вартість майна боржника. Інша частина боргів погашається шляхом продажу наявного майна, причому в першу чергу погашаються борги, забезпечені заставою.

Другий тип, грунтується на нормах розділу 13 Федерального кодексу про банкрутство, дозволяє потенційним банкрутам виплачувати свої борги за затвердженим судом планом погашення заборгованості, що розрахований переважно на строк від трьох до п’яти років. Як правило, передбачається сплата не всіх, а основної частини боргів, без сплати, наприклад, штрафних санкцій, процентів за кредитними договорами, або навіть частини основного боргу. В кінці цього строку, за умови добросовісного виконання боржником плану погашення, борги, що залишаються, «пробачаються» кредиторами. Вказаний тип банкрутства застосовується переважно для погашення забезпеченого боргу, з метою збереження за боржником заставленого майна.[5]

Не можна сказати, що спроби здійснити зміни в законодавстві з даного питання не робляться взагалі. Відповідний проект закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи)» надійшов до ВРУ ще 27.03.2009 р., коли і пройшов перше читання[8]. За словами автора законопроекту, при його написанні досвід вказаних вище країн не було враховано, його було засновано лише на досвіді України у даному напрямку[7].

В зазначеному законопроекті пропонується внести зміни до ст. 30 Цивільного кодексу України і передбачити, що фізична особа яка визнається банкрутом, протягом п'яти років не зможе вчинювати наступних дій: реєструватися фізичною особою-підприємцем; ставати засновником (учасником) юридичної особи (за винятком набуття права на участь у юридичній особі у порядку спадкування); входити до складу колегіального органу юридичної особи або бути призначеним (обраним) одноосібним виконавчим органом юридичної особи; набувати майно або отримувати грошові кошти у кредит; надавати поруку; передавати майно у заставу.

Підставами для визнання фізичної особи банкрутом можуть бути наступні вимоги кредитора до боржника: ті, що сукупно перевищують вартість майна, належного боржнику на праві власності; ті, що сукупно складають не менше ста п'ятдесяти мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку; ті, що випливають із зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; щодо стягнення аліментів, що не були задоволені протягом двох місяців після встановленого для їх погашення строку.

При цьому передбачалась така черговість задоволення вимог кредиторів:

1) задовольняються вимоги громадян, перед якими фізична особа несе відповідальність за заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, а також вимоги щодо стягнення аліментів;

2) задовольняються інші вимоги особистого характеру;

3) задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна фізичної особи;

4) задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

5) проводяться розрахунки з іншими кредиторами.[7]

Небезпечним у даному законі можна виділити те, що у випадку банкрутства фізичної особи його заставне майно може потрапити в загальну ліквідаційну масу, і заставоутримувач повинен буде поділитися вартістю цього майна з рівними йому іншими кредиторами відповідної черги. На мою думку, це є неправильним, оскільки в будь-якому випадку майно, що перебуває в заставі має перейти до заставодержателя. Крім того, частина обмежень позбавляє громадянина певних джерел отримання доходів, якими він зміг би забезпечувати не лише себе, але і свою родину. За таких умов запровадження обмеження цивільної дієздатності матиме негативні соціальні наслідки, оскільки особа втрачає ряд можливостей отримання доходу і стає суб‘єктом отримання державної допомоги за умов, коли потенційно та фактично ця особа здатна забезпечувати себе самостійно.[7]

Справи про банкрутство фізичної особи пропонується розглядати у господарських судах, які матимуть право припиняти незадоволені вимоги кредиторів[7]. Насправді, логічніше віднести справи про банкрутство фізичних осіб до юрисдикції саме господарських судів з тих мотивів, що вони є мобільніші ніж суди загальної юрисдикції, та мають достатньо досвіду та практики розгляду справ про банкрутство, у т.ч. однорідні справи про банкрутство громадян-підприємців[9].

Проте, 16 лютого 2010р. Верховна Рада не прийняла за основу законопроект про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи), передає кореспондент ІМК. За цей законопроект проголосував 31 народний депутат. Після цього Рада відмовилась направляти даний законопроект на повторне перше читання, і він був відхилений.[6]

Із уведенням процедури банкрутства фізичної особи кредиторам необхідно повністю змінити методи роботи і оцінку ризиків при роботі з фізичними особами, оскільки такі ризики доведеться оцінювати як і ризики, які виникають при роботі з господарськими суб'єктами. Кредитні договори стануть більш детальними з розширенням кола обов'язків фізичних осіб щодо інформування позичальником банку про деякі факти, а також в частині більш жорстких фінансових санкцій по відношенню до позичальників у разі виникнення деяких обставин. Збільшиться собівартість складання таких кредитних договорів, процентні ставки, комісії банку, витрати на страхування і т. д., що відобразиться на ринку кредитування.[10]

Досить дієвим засобом захисту боржників було б, наприклад, уведення в процедурі банкрутства фізичної особи мораторію на задоволення вимог кредиторів[5]. Таким чином можна було б зупинити нарахування штрафних санкцій по прострочених платежах, відстрочувати оплату чергових платежів, що б попередило потрапляння особи до «боргової ями». Доцільно було б надати суду повноваження своєю ухвалою розстрочувати або відстрочувати виконання боржником своїх зобов’язань без погодження кредитора[5]. Відповідно необхідно забезпечити нагляд за добросовісністю відшкодування та взяттям на себе особою нових зобов’язань, бо немає гарантії, що фізична особа знову не збанкрутує, при цьому не повернувши попередні борги.

Корисною була б можливість у судовому порядку надавати боржнику право продати заставлене майно для погашення вимог кредиторів[5]. Тому дуже важливим питанням у запровадженні такої процедури є саме визначення порядку та контролю за оцінкою і реалізацією як заставленого, так і не заставленого майна боржника, що входить до ліквідаційної маси. Необхідно, на мою думку, забезпечити об’єктивність та прозорість такої реалізації для забезпечення інтересів обох сторін, з метою максимально ефективного задоволення вимог кредиторів та мінімізації негативних наслідків для боржників.

Також необхідно буде надати можливість списання податкових зобов’язань та штрафних санкцій, нарахованих до початку процедури банкрутства, часткове або повне прощення кредиторами боргів позичальника за мировою угодою у певних випадках[5]. Важливо зрозуміти, що якщо юридична особа-банкрут припиняє своє існування відразу після процедури (ліквідація), чого явно не відбувається з фізичною особою. Тому процедура банкрутства не повинна здійснюватись однобоко. Людину, що є суб’єктом такої процедури необхідно буде забезпечити мінімально необхідними засобами існування та можливості заробітку, що відповідало би вимогам соціального захисту населення.

Важливим є також питання визначення переліку майна фізичної особи, за рахунок якого будуть задоволені вимоги кредиторів. В зазначений перелік на мою думку не слід включати особисті речі власника та інтелектуальну власність особи. При цьому слід врегулювати порядок включення майна, що перебуває у спільній власності, оскільки навіть, якщо банкрутом визнається однин зі спільних власників це ще не означає, що і інші повинні нести такі самі наслідки, що й така особа. З метою попередження негативних соціальних наслідків державі необхідно буде забезпечити також інтересів членів сім’ї фізичної особи-банкрута, що проживали з ним в одній квартирі, наприклад, оскільки згідно Цивільного Кодексу України такі особи втрачають право користування, проте збільшення частки бездомних в державі аж ніяк не збільшить економічне зростання в країні[2].

Проте, процедуру банкрутства фізичної особи не повинна розглядатись лише як вакцина боажника, як можливість уникнути сплати боргів. Вона повинна захистити і інтереси кредиторів, наприклад, через інститут «значних угод» - можливість у процедурі банкрутства оскаржити угоди боржника про відчуження свого майна, укладення за рік, (чи інший термін, відповідно до початку виникнення зобов’язань перед кредитором з метою уникнення спекуляцій у даній процедурі), до порушення провадження у справі про банкрутство, накладення арешту на нерухоме майно, депозитні рахунки, транспортні засоби боржника тощо. Тому законодавцю необхідно чітко усвідомити ці можливості та залатати недоліки з цьому процесі ще на етапі розробки та впровадження.

Запровадження процедури банкрутства фізичної особи несе в собі багато позитивних наслідків, саме це формує його необхідність. Проте робити це слід дуже обережно. При прийнятті такого закону в Україні необхідно врахувати позитивний та негативний як власний досвід, так і досвіди інший країн, вплив економічних, соціальних та правових факторів з метою прийняття найкращого варіанту саме для України.

Висновок. Загалом, урахувавши всі вищеперераховані положення, досвід та практику України, найкращою можна визначити модель банкрутства аналогічну 2 типу банкрутства в США. Дотриманням такої моделі можна забезпечити більш персональний підхід до боржника, запобігти порушенню прав інших осіб, забезпечити більшого ступеня гарантування повернення боргу. При цьому особі-боржнику може бути наданий широкий вибір щодо джерел погашення.

Отже, варіантів і можливостей запровадження в Україні інституту банкрутства фізичної особи досить багато. Позитивною стороною прийняття такого закону, в будь-якому випадку, є те, що він дав би змогу боржнику захиститись від свавілля банку та колекторських компаній, так і банкам гарантувати повернення якщо не всього, то хоча б основної частини боргу. Лише задля таких можливостей банкрутство фізичної особи уже варто запроваджувати. Як завжди, питання полягає лише в тому чи знайдеться час і бажання у українських політиків подолати політичні перешкоди і запровадити дану процедуру у тому вигляді, щоб максимально захистити позичальника та мінімізувати можливі втрати кредиторів.

Література:

1. Господарський кодекс України [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: Законодавство України – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua;

2. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: Законодавство України – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua;

3. Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: Законодавство України – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua;

4. Гайворонський В.М., Жушман В.П. Господарське право України. Підручник для юридичних спеціальностей ВНЗ. - Х.: Право, 2006. - 399 с.;

5. Банкрутство фізичних осіб - спосіб порозуміння [Електронний ресурс] / Л. Питель // Економічна правда - 20 січня 2009. - Режим доступу: http://www.epravda.com.ua;

6. ВР відхилила законопроект щодо банкрутства фізичної особи [Електронний ресурс] / А.Безродна // Інформаційне агентство Інтермедіа консалтинг – 16 лютого 2010 - Режим доступу: http://www.imk.com.ua;

[AlexKharkov]

Ждемс, принятия в виде Закона, а сами пока почитаем брошурки партии Катеринчука "Європейська". Если примут в виде закона , мы подумаем о голосовании.

[Йивгеней]

Уже несколько раз подобные законопроекты рубились.

Если бы его подал депутат из ПР - тогда другой вопрос.

[ivanko77]

Уже несколько раз подобные законопроекты рубились.

Если бы его подал депутат из ПР - тогда другой вопрос.

Даже из ПР - не прошел бы....

[Йивгеней]

Как вариант...

[Йивгеней]

Всемирный банк вступился за клиентов украинских финучреждений.

Всемирный банк разработал ряд рекомендаций для Украины по защите прав потребителей финансовых услуг. Организация предлагает создать департаменты защиты потребителей в структуре каждого финансового регулятора и усилить контроль надзорных органов за выполнением законодательства. От Украины требуется доработать законодательство, в частности принять закон о банкротстве физических лиц и усилить ответственность коллекторов. Финансовым учреждениям советуют стать более прозрачными: раскрывать информацию об эффективных кредитных ставках, рисках клиентов и реальных собственниках учреждений. Всемирный банк также требует полной ликвидации финансовых пирамид в Украине. По мнению учреждения, создание систем страхования или гарантирования средств станет возможным только после выполнения этих рекомендаций, пишет "Коммерсант-Украина".

Одной из наиболее важных норм, которая должна усилить защиту прав потребителей, станет появление финансового омбудсмена. "Необходимо создать эффективный механизм решения споров. Сейчас каждый гражданин может обратиться в любое госучреждение с жалобой, но ему никто не отвечает. Институт омбудсмена может быть создан в виде независимой или государственной структуры, либо при профильной ассоциации. Он будет видеть, кто и как обижает потребителей",— заявила глава глобальной программы ВБ по защите прав потребителей финансовых услуг Сьюзен Рутледж.

В Украине еще в минувшем году началась подготовка к выполнению этих рекомендаций. Законопроект о создании службы финансового омбудсмена был разработан экспертами ООН вместе с юристами компании "Довгань и партнеры". "Документ был передан в Минфин и регулятору. Мы предлагаем, чтобы омбудсмен выполнял арбитражные функции и его решения автоматически подтверждались решением суда",— рассказывает управляющий партнер "Довгань и партнеры" Виктор Довгань. При этом в парламент уже был подан законопроект о защите прав потребителей, позволяющий карать нарушителей лишением лицензий. "Мой законопроект вызвал широкий резонанс и неоднозначную реакцию банков. Сначала они выступали категорически против него, но сейчас стали более толерантными. Мне понятны причины их беспокойства, потому что в документе предусмотрены достаточно жесткие санкции,— объясняет депутат Юрий Полунеев (Партия регионов).— Больше всего банкиров смущает запрет отчуждения залоговой недвижимости на основании нотариальной подписи. Им также не нравится необходимость раскрывать всю информации при подписании контракта".

Всемирный банк не настаивает на применении санкций за нарушение прав. "Введение санкций — это крайняя мера, можно защищать потребителей другими способами. Например, во Франции банки были обязаны создать стандартные продукты, чтобы их можно было легко сравнить. Банки очень сопротивлялись этой инициативе, потому что говорили, что она мешает конкуренции. Но когда она заработала, сравнивать продукты стало легче",— отмечает старший советник по политике международной организации потребителей Consumers International Роберт Симпсон. "В Англии финансовые продукты не обязательно должны быть идентичными, но самая важная информация о них должна раскрываться в определенном порядке: цель контракта, затраты, главные риски, обязательства заемщика",— приводит пример экс-руководитель финансового отдела управления по финансовому регулированию и надзору Великобритании Шон Манди.

Подробности