Постановление ВСУ по пересмотру о применении срока исковой давности


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2012 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Яреми А.Г.

Суддів: Патрюка М.В., Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М.,

Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області про визнання договору про дольову участь у будівництві будинку та свідоцтва про право власності на квартиру недійсними, визнання права власності на квартиру та виселення з неї,

в с т а н о в и л а :

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області про визнання договору про дольову участь у будівництві будинку та свідоцтва про право власності на квартиру недійсними, визнання права власності на квартиру та виселення з неї.

Позивач зазначав, що 1 червня 2006 року уклав з відповідачем ОСОБА_3 договір про дольову участь у будівництві багатоквартирного жилого будинку АДРЕСА_1, за яким зобов’язався взяти участь у будівництві ОСОБА_3 зазначеного жилого будинку, здійснивши його фінансування в розмірі 1 200 000 грн., а після введення будинку в експлуатацію мав набути право власності на S частку будинку, яка складається з квартири АДРЕСА_1 загальною площею S кв. м. Свої зобов’язання за договором він виконав. Після введення будинку в експлуатацію до нього звернувся його знайомий ОСОБА_4 з проханням оформити квартиру на його, ОСОБА_4 дочку – ОСОБА_2, з тим щоб одержати під заставу цієї квартири банківський кредит. Знаючи ОСОБА_4 тривалий час та довіряючи йому він, позивач, погодився, однак за умови надання йому останнім гарантій повернення квартири в майбутньому, про що повідомив ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після смерті останнього він, позивач, довідався, що квартира на підставі укладеного 1 червня 2006 року ОСОБА_3 з ОСОБА_2 договору про дольову участь останньої у будівництві будинку оформлена на ОСОБА_2. Оскільки на його вимогу переоформити квартиру на нього ОСОБА_2 відмовилася, позивач, посилаючись на те, що за умовами укладеного ним договору про дольову участь у будівництві передача ОСОБА_3 прав за цим договором третій особі є можливою лише за його, позивача, письмовою згодою, а він такої згоди нікому не давав, а також на порушення ст.ст. 18 та 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» позивач просив визнати укладений ОСОБА_3 з ОСОБА_2 договір про дольову участь у будівництві будинку недійсним, визнати недійсним видане на підставі цього договору на ім’я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на квартиру, визнати за ним право власності на неї та виселити ОСОБА_2 разом з членами її сім’ї з цієї квартири.

Рішенням Іллічівського міського суду від 9 серпня 2011 року позов задоволено. Визнано недійсним укладений 1 червня 2006 року ОСОБА_3 з ОСОБА_2 договір про її дольову участь у будівництві багатоквартирного жилого будинку. Визнано недійсним видане виконавчим комітетом Іллічівської міської ради на ім’я ОСОБА_2 на підставі цього договору свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнано право власності на цю квартиру за ОСОБА_1. Постановлено виселити ОСОБА_2 разом з членами її сім’ї з зазначеної квартири.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2012 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та передати справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст.ст. 261 та 267 ЦК України. Зокрема, заявник вказує, що в цій справі суд, на відміну він інших справ з подібних правовідносин, невірно визначив початок перебігу позовної давності та застосував її без письмової заяви сторони у спорі. Також, як зазначає заявник, до спірних правовідносин судом помилково не застосовано Закон України «Про інвестиційну діяльність», хоча в інших справах з подібних правовідносин суд касаційної інстанції цей закон застосовував. Разом з тим, на підставі зазначеного Закону ОСОБА_2 не може бути власником квартири, оскільки не сплатила гроші по договору.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_3 на підтримання заяви, а також відповідачки ОСОБА_2 та представників третьої особи -, ОСОБА_5– ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що укладений ОСОБА_3 з ОСОБА_2 договір про дольову участь останньої у будівництві багатоквартирного жилого будинку був зареєстрований в бюро технічної інвентаризації і після здачі ОСОБА_3 будинку в експлуатацію ОСОБА_2 на підставі акту прийому-передачі спірної квартири було правомірно видано свідоцтво про право власності на неї, тоді як ОСОБА_1 ніяких дій по оформленню квартири на своє ім’я не вчиняв, а його посилання на домовленість з ОСОБА_4 є голослівним і зібраними у справі доказами не стверджується. Також суд вказав, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, про що було заявлено відповідачкою, адже будинок здано в експлуатацію в лютому 2008 року, а позов до суду ОСОБА_1 пред’явив лише в квітні 2011 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому йдеться про винесення рішення судом першої інстанції, оскільки саме ухваленням ним свого рішення закінчується судовий розгляд спору (ч. 3 ст. 208 ЦПК України).

Так застосував зазначену норму права Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 18 квітня 2012 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, посилається заявник.

Однак, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, встановивши, що відповідачка ОСОБА_2 зробила заяву про застосування позовної давності лише на засіданні апеляційного суду, тобто після винесення рішення судом першої інстанції, дійшов помилкового висновку про правомірність застосування апеляційним судом позовної давності.

Разом з тим, оскільки судом відмовлено в позові не лише з підстав спливу позовної давності, а і за безпідставністю позову, то це неправильне застосування норми матеріального права не призвело до незаконності рішення в цілому і не може бути підставою для його скасування.

Щодо посилання ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду України як суду касаційної інстанції від 5 листопада 2008 року, якими до подібних правовідносин, на відміну від справи, яка переглядається, судом застосовано Закон України «Про інвестиційну діяльність», то воно теж не може бути підставою для задоволення його заяви. Так, встановлюючи в преамбулі, що цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, в його ст. 1 уточнюється, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Однак, укладаючи договір про участь у будівництві багатоквартирного жилого будинку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ставили собі за мету набути у власність квартиру в цьому будинку, а не створити прибуток (доход) чи досягти соціального ефекту. За таких обставин їх участь у будівництві будинку не є інвестиціями в розумінні зазначеного Закону і суд обґрунтовано не застосував його до спірних правовідносин. Крім того, посилаючись за положення зазначеного Закону заявник вказує, що ОСОБА_2 не могла набути право власності на спірну квартиру, оскільки грошей на виконання укладеного з ОСОБА_3 договору не сплатила. Разом з тим, за умовами зазначеного договору право власності у ОСОБА_2 на спірну квартиру виникає після закінчення будівництва багатоквартирного жилого будинку і здачі його в експлуатацію (п. 4.1 договору) і не пов’язується з обов’язковою попередньою оплатою. Згідно з п. 3.2.2. договору ОСОБА_2 зобов’язана здійснювати оплату в двохденний строк з моменту отримання письмової вимоги забудівника. Авансування цих сум зазначеним пунктом договору допускається, але не вимагається.

Отже, підстави для скасування рішення суду касаційної інстанції відсутні і в задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді

М.В. Патрюк

Л.І. Григор‘єва

В.І. Гуменюк

Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК

Верховного Суду України щодо застосування Закону України «Про інвестиційну діяльність» при вирішенні судом спору про виконання зобов»язань за договором про дольову участь у будівництві багатоквартирного жилого будинку

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 21 листопада 2012 року розглянув справу № 6-101 цс 12, при розгляді якої зробив правовий висновок, відповідно до якого участь особи у будівництві багатоквартирного будинку з метою набуття права власності на квартиру в ньому не є інвестицією в розумінні Закону України «Про інвестиційну діяльність» і у разі виникнення спору щодо виконання зобов»язань за договором про таку участь у будівництві зазначений Закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК

Верховного Суду України щодо застосування судом позовної давності

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 21 листопада 2012 року розглянув справу № 6-101 цс 12, при розгляді якої зробив правовий висновок, відповідно до якого позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою нею до винесення рішення судом першої інстанції.

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...67?OpenDocument

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show