Приговор Пукачу


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

http://reyestr.court.gov.ua/Review/28953256

Справа № 1-368/11

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Мельника А.В.,

членів колегії суддів Крижанівської Г.В., Бортницької В.В.,

при секретарі Адерейко Т.В.,

за участю прокурорів Шилова В.Д., Волошина Р.Ф.,

захисника ОСОБА_1,

потерпілого ОСОБА_2,

представника потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_3,

представника потерпілої ОСОБА_4,

розглянувши в закритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу по обвинуваченню

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, з вищою освітою, розлученого, колишнього начальника Департаменту оперативної служби МВС України, зі спеціальним званням генерал-лейтенант міліції, звільненого у відставку з 21 жовтня 2003 року, інваліда 2 групи, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 365, ч.3 ст. 364 КК України, ч.3 ст. 166 та п.п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_5, працюючи на посаді першого заступника начальника Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України (далі ГУКП МВС України) та маючи спеціальне звання - полковник міліції, тобто будучи службовою особою, яка здійснює функції представника виконавчої влади, на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), у травні - червні 2000 року спільно із своїми підлеглими працівниками міліції ОСОБА_6 та ОСОБА_7, перевищив владу і свої службові повноваження, тобто умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та службових повноважень, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_2, який займався громадською діяльністю, та супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого ОСОБА_2, діями.

Крім того, в липні - вересні 2000 року ОСОБА_5, працюючи на посаді першого заступника начальника ГУКП МВС України, а в подальшому - начальника цього Управління, спільно із своїми підлеглими працівниками міліції ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження (т.120, а.с.185-188), перевищив владу та посадові повноваження, тобто умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам громадянина ОСОБА_11, який займався журналістською та громадською діяльністю і супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність ОСОБА_11 діями та спричинило тяжкі наслідки.

17 вересня 2000 року ОСОБА_5 на виконання явно злочинного усного наказу особи, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), за попереднім зговором групою осіб спільно з ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які не були обізнані про цей злочинний наказ, умисно вчинив вбивство журналіста ОСОБА_11 в зв'язку з виконанням останнім свого громадського обов'язку.

Крім цього, у липні 2003 року ОСОБА_5, обіймаючи посаду начальника Департаменту оперативної служби МВС України у званні генерал-лейтенанта міліції, зловживаючи своїм службовим становищем, дав незаконну вказівку підлеглим працівникам ДОС МВС України знищити офіційні документи щодо діяльності працівників ГУКП МВС України, в тому числі щодо незаконного зовнішнього спостереження за ОСОБА_11 В результаті вказаних дій ОСОБА_5 було вчинено перешкоду органам досудового слідства в розкритті умисного вбивства ОСОБА_11

Вказані злочини ОСОБА_5 вчинив за наступних обставин.

ОСОБА_5 згідно наказу МВС України № 30о/с від 20 січня 2000 року обіймав посаду першого заступника начальника ГУКП МВС України та згідно наказу МВС України № 337 о/с від 31 серпня 2000 року - посаду начальника ГУКП МВС України. Станом на 9-10 червня 2000 року ОСОБА_5 мав спеціальне звання - полковник міліції, станом на 15-17 вересня 2000 року - генерал-майор міліції, а з 22 серпня 2002 року - генерал-лейтенант міліції.

Владні права та службові повноваження ОСОБА_5, як працівника міліції, регламентувалися Конституцією України 1996 року, Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року та Наказом МВС України № 005цт від 04 червня 1992 року.

Перебуваючи на службі в ГУКП МВС України, ОСОБА_5, як працівник міліції, давав присягу бути завжди відданим народові України, зобов'язувався, не шкодуючи своїх сил і власного життя, захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, виконувати свої завдання в точній відповідності із Конституцією України, зазначеними законами та відомчим наказом. При цьому, в силу ст. 5 Закону України «Про міліцію», ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не могли бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності ОСОБА_5 У зв'язку із виконанням своїх службових обов'язків він, як працівник органу виконавчої влади, також мав право на тимчасове обмеження прав і свобод громадян та їх затримання виключно при наявності передбачених чинним законодавством підстав і в межах своєї компетенції, визначеної, у тому числі, діючим Наказом МВС України № 005цт від 04 червня 1992 року.

Всупереч вищезазначеним нормативним актам підсудний як перший заступник начальник ГУКП МВС України від особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), отримав усний незаконний наказ здійснити негласні оперативні заходи щодо ОСОБА_2 для наступного протизаконного впливу на нього з метою припинення розповсюдження критичних матеріалів, оскільки ОСОБА_2 упродовж 1999 року та першого півріччя 2000 року, будучи членом Київського громадського Правозахисного об'єднання «МИ», активно займався громадською діяльністю, опублікував і розповсюджував газети та листівки з критичними статями на адресу діючого на той час Президента України, посадових осіб МВС України, у яких стверджувалося про незаконні дії та корупцію серед вищих посадових осіб України.

Наприкінці травня 2000 року ОСОБА_5, усвідомлюючи явну незаконність і злочинність наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), перевищуючи владу і свої службові повноваження, передбачені вказаними нормами Законів України, а саме без наявності будь-яких даних про те, що ОСОБА_2 вчинив або готується вчинити тяжкий злочин, віддав усне розпорядження своїм підлеглим співробітникам ГУКП МВС України про проведення негласних оперативних заходів стосовно ОСОБА_2, спрямованих на встановлення всіх даних про його особу, місце проживання, зв'язки та розпорядок дня. У подальшому, з кінця травня по 9 червня 2000 року працівниками ГУКП МВС України, якими не усвідомлювався незаконний характер цього розпорядження ОСОБА_5, стосовно ОСОБА_2 були здійснені негласні оперативні заходи, в ході яких зібрано дані про його особу, місце проживання та громадську діяльність.

02 та 05 червня 2000 року в числі інших членів громадського Правозахисного об'єднання «МИ» ОСОБА_2 організував і активно брав участь у мітингах біля будівлі Міністерства внутрішніх справ України по вул. Богомольця, 10 в м. Києві, під час яких розповсюджував листівки - «Куди йдемо, Україно» та «Повідомлення для ЗМІ» критичного змісту на адресу вищих посадових осіб України. У зв'язку з цим, 2 червня 2000 року працівники міліції доставили ОСОБА_2 до Печерського РУГУ МВС України в м. Києві для встановлення його особи, а після чого звільнили з райвідділу. Незважаючи на це, ОСОБА_2 продовжував розповсюджувати вказані та інші аналогічні статті і листівки.

09 червня 2000 року приблизно о 14 годині в приміщенні МВС України по вул. Богомольця, 10 в м. Києві ОСОБА_5 отримав від особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), вказівку затримати ОСОБА_2, побити його, залякати, вчинити інші дії, якими примусити відмовитись від участі у громадсько-політичній діяльності та розповсюдженні на адресу керівництва держави критичних статей та листівок.

Усвідомлюючи, що цей наказ особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), є явно злочинним, в порушення положень ст.10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відповідних положень Наказу МВС України № 005цт, якими визначено вичерпний перелік цілей використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності виключно для боротьби із злочинністю, ОСОБА_5, перевищуючи владу та свої службові повноваження, використав дані проведених щодо ОСОБА_2 оперативно-розшукових заходів для продовження своїх протиправних дій. А саме, дізнавшись про місце перебування ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_2, діючи з особистої зацікавленості, не бажаючи ускладнювати стосунки з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120, а.с.185-188), та розраховуючи здобути її прихильність, а також отримати підвищення по службі та підвищення спеціального звання працівника міліції, ОСОБА_5 приблизно о 16 годині 9 червня 2000 року на закріпленому за ним службовому автомобілі «Хюндай Соната» під керуванням ОСОБА_7, прибув на Львівську площу в м. Києві, де в цей час також знаходився при виконанні своїх службових обов'язків ОСОБА_6

В числі інших працівників ГУКП МВС України, якими не усвідомлювався незаконний характер оперативних заходів, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 здійснювали спостереження за ОСОБА_2, який протягом дня неодноразово відвідував квартиру АДРЕСА_2.

Надалі ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6, який мав при собі оперативний засіб зв'язку, перебували в службовому автомобілі «Хюндай Соната» в районі Львівської площі м. Києва, де очікували на появу ОСОБА_2 Приблизно о 22 год. 30 хв. вони отримали оперативну інформацію про те, що ОСОБА_2 вийшов з квартири АДРЕСА_2.

Після надходження зазначеної інформації ОСОБА_5, на виконання злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), діючи з кар'єрних спонукань, запропонував своїм підлеглим - заступнику начальника відділу ГУКП МВС України майору міліції ОСОБА_6 і оперативному уповноваженому ГУКП МВС України старшому лейтенанту міліції ОСОБА_7 затримати ОСОБА_2, вивезти його за межі м. Києва, побити, залякати та примусити припинити публікувати і розповсюджувати критичні статті на адресу вищих посадових осіб України. При цьому ОСОБА_5 не ставив до відома ОСОБА_6 і ОСОБА_7, що такий наказ він отримав від особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188).

Усвідомлюючи, що такі, запропоновані ОСОБА_5, дії стосовно ОСОБА_2 суперечать вимогам ст. ст. 10, 11, 12, 13,14 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 6, 7, 8, 9, 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Наказу МВС України № 005цт, не маючи передбачених цими законами підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності щодо ОСОБА_2, не маючи підстав для його затримання та застосування щодо нього заходів фізичного впливу і спеціальних засобів, розуміючи, що такі дії є перевищенням влади та службових повноважень, тобто явно виходять за межі наданих їм прав і повноважень, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 погодились спільно вчинити запропоновані ОСОБА_5 протиправні дії щодо ОСОБА_2

З метою реалізації цього спільного злочинного умислу підсудний ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, рухаючись в службовому автомобілі «Хюндай - Соната» під керуванням ОСОБА_7, простежили за ОСОБА_2 і побачили, що той на зупинці громадського транспорту на Львівській площі намагається зупинити таксі. За вказівкою ОСОБА_5, під виглядом надання послуг по перевезенню пасажирів, ОСОБА_7 під'їхав до ОСОБА_2 та зупинився.

Не усвідомлюючи злочинних намірів щодо нього, ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_7 з проханням підвезти його на житловий масив «Оболонь» в м. Києві і, отримавши згоду, сів в автомобіль «Хюндай Соната» на заднє сидіння з правої сторони поруч з ОСОБА_6 Під час руху транспортного засобу по вул. Мельникова в м. Києві у ОСОБА_2 виникли підозри, що особи, які знаходяться з ним в автомобілі, мають намір вчинити відносно нього протиправні дії. У зв'язку з цим він звернувся до ОСОБА_7 з проханням зупинити автомобіль. У відповідь на це ОСОБА_7 заперечив можливість зупинки, збільшив швидкість руху транспортного засобу та при в'їзді на вул. О. Теліги, неподалік від станції метро «Дорогожичі» за вказівкою ОСОБА_5 зупинив автомобіль. ОСОБА_2 відкрив задні праві двері та спробував вийти з автомобіля. Тоді, перевищуючи владу і свої службові повноваження, ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 застосували до ОСОБА_2 насильство, зокрема, ОСОБА_6 руками схопив і утримував ОСОБА_2 за шию, ОСОБА_7 обхопив його руками за тулуб і руки, а ОСОБА_5, який знаходився на передньому пасажирському сидінні, вийшов з автомобіля та наніс удари ОСОБА_2 гумовою палицею по руках, ногах та голові. Потім, ображаючи особисту гідність ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 поклали його на підлогу автомобіля між заднім та передніми сидіннями і утримували в такому положенні, а ОСОБА_7, керуючи автомобілем, продовжив рух у напрямку виїзду за межі м. Києва.

В районі вул. Фрунзе в м. Києві ОСОБА_7 зупинив автомобіль і замінив на інші реєстраційні номерні знаки, що перебували в його розпорядженні, як оперативного працівника ГУКП МВС України, з метою запобігання можливості ідентифікувати транспортний засіб та припинити їх протиправні дії за повідомленням можливих свідків.

Будучи захопленим і перебуваючи в автомобілі під час руху транспортного засобу, ОСОБА_2 неодноразово звертався до учасників злочину з проханнями пояснити причини захоплення та звільнити його. Незважаючи на це, підсудний ОСОБА_5, усвідомлюючи, що його дії та дії його підлеглих явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, продовжував незаконно утримувати ОСОБА_2 на підлозі автомобіля. З метою пригнічення його волі до опору, ОСОБА_5 застосовував насильство, наносячи удари потерпілому гумовим кийком по ногах.

Виїхавши за межі м. Києва по автотрасі Київ - Суми, близько 00 годин 30 хвилин 10 червня 2000 року неподалік від с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області ОСОБА_7 за вказівкою ОСОБА_5 звернув з дороги до полезахисної лісосмуги, що знаходилась в полі на відстані приблизно 1 км від зазначеної автотраси, де зупинив автомобіль.

Перевищуючи владу та службові повноваження і діючи узгоджено між собою, підсудний ОСОБА_5, а також ОСОБА_6 і ОСОБА_7, не маючи підстав, передбачених ст. ст. 11-14 Закону України «Про міліцію» від 25 грудня 1990 року, знов застосували до ОСОБА_2 фізичне та психічне насильство, спеціальний засіб - гумовий кийок, з метою залякати його та примусити відмовитись від участі в громадсько-політичній діяльності. При цьому ОСОБА_6, взявши ОСОБА_2 за волосся і погрожуючи викопуванням ним власної могили, змусив потерпілого вилізти на руках із автомобіля та повзти до лісосмуги. ОСОБА_7, діючи узгоджено з ОСОБА_6 та ОСОБА_5, дістав із багажника автомобіля каністру бензину і лопату та продемонстрував їх ОСОБА_2 в підтвердження висловлених погроз, а ОСОБА_5 в цей же час наніс удари ОСОБА_2 гумовим кийком по ногам і спині.

Захищаючись від ударів, ОСОБА_2 перевернувся на спину. Тоді ОСОБА_6, взявшись за ремінь на штанях, спробував перевернути його на живіт. Проте зробити йому це не вдалось, оскільки ремінь розірвався. Після цього ОСОБА_5 і ОСОБА_6 продовжили наносити ОСОБА_2 удари ногами в тулуб та в живіт, гумовим кийком по ногам. ОСОБА_7, поклавши до автомобіля каністру і лопату, приєднався до побиття ОСОБА_2, завдавши йому удари ногами в ліву бокову частину тулуба.

Продовжуючи застосовувати фізичне та психічне насильство, ОСОБА_6 взяв частину розірваного ременя ОСОБА_2 і з метою залякування став затягувати на його шиї.

В ході побиття ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ображали його особисту гідність нецензурною лайкою, погрожували вбивством, якщо він не припинить свою участь в громадсько-політичній діяльності та розповсюдженні на адресу вищих посадових осіб України критичних публікацій і листівок та спричинили йому легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я у вигляді крововиливів в ділянці плечей, ліктьових суглобів, передпліч, правого плечового суглобу, правої лопатки, в проекції крила правої клубової кістки, в поперековій ділянці справа, зовнішніх поверхонь правого і лівого стегон, правого колінного суглобу, синців в ділянці сідниць, садна в потиличній ділянці ліворуч, полосовидного синця на боковій поверхні шиї праворуч.

Після вчинення зазначених протиправних дій ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в нічний час залишили ОСОБА_2 в полі біля лісосмуги та на службовому автомобілі «Хюндай Соната» поїхали з місця злочину.

Повернувшись у м. Київ, ОСОБА_5 наказав ОСОБА_7 слідувати до будинку АДРЕСА_2, де у квартирі НОМЕР_4, що належала громадянину ОСОБА_12, тимчасово мешкав ОСОБА_2

Прибувши близько 3 години 10 червня 2000 року до цього будинку, ОСОБА_5, не ставлячи ОСОБА_7 і ОСОБА_6 до відома про свої наміри, продовжуючи реалізовувати спільний з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), злочинний умисел, спрямований на залякування ОСОБА_2 і примушування його до відмови від участі у громадсько-політичній діяльності, помилково вважаючи, що ця квартира належить ОСОБА_2, перевищуючи владу та свої службові повноваження, із пляшки облив пальним вхідні двері квартири НОМЕР_4 і підпалив їх, після чого разом з ОСОБА_7 і ОСОБА_6 поїхав з місця злочину. В результаті підпалу ОСОБА_5 знищено та пошкоджено індивідуальне майно ОСОБА_12, а саме: шкірозамінник вартістю 75 гривень, поролон вартістю 25 гривень, дверне вічко вартістю 25 гривень, а всього, на суму 125 гривень.

Вказані дії, вчинені ОСОБА_5 на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), спільно з ОСОБА_6 і ОСОБА_7, заподіяли істотну шкоду охоронюваним ст.ст. 28, 29, 34 Конституції України правам і інтересам громадянина ОСОБА_2 на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також заподіяли істотну шкоду державним інтересам у вигляді підриву авторитету правоохоронного органу - Міністерства внутрішніх справ України - міліції, як державного озброєного органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Також упродовж 1999 року та першого півріччя 2000 року журналіст та керівник проекту Інтернет-видання «Українська правда» ОСОБА_11 опублікував у засобах масової інформації та Інтернет - виданні низку критичних статей щодо влади в Україні, діючого на той час Президента України, посадових осіб МВС України, стверджував про корупцію серед вищих посадових осіб України, а також на ці теми провів ряд програм на радіо та телебаченні.

У липні 2000 року в приміщенні Міністерства внутрішніх справ України по вул. Богомольця, 10 в м. Києві, в порушення вимог статей 3, 34, 68 Конституції України, статей 1, 2, 5, 10, 11 п. 10 Закону України «Про міліцію», статей 1, 6, 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відповідних вимог Наказу МВС України № 005цт, особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), віддала заступнику начальника ГУКП МВС України ОСОБА_5 усний наказ - здійснити негласні оперативно-розшукові заходи щодо ОСОБА_11

Усвідомлюючи явну злочинність цього наказу, ОСОБА_5, перевищуючи владу і свої посадові повноваження, передбачені вказаними нормами Законів України, без наявності будь-яких даних про те, що ОСОБА_11 вчинив або готується вчинити тяжкий злочин, віддав усне розпорядження своїм підлеглим співробітникам ГУКП МВС України про проведення негласних оперативних заходів відносно ОСОБА_11, спрямованих на встановлення всіх даних про його особу, місце проживання, зв'язки та розпорядок дня.

Упродовж першої половини липня 2000 року проведення щодо ОСОБА_11 негласних оперативних заходів здійснювалось з використанням спецтехніки, службових транспортних засобів та із залученням до цього ОСОБА_5 працівників підрозділів ГУКП МВС України, які не усвідомлювали незаконний характер таких заходів.

ОСОБА_11, виявивши здійснення за собою візуального спостереження працівниками міліції, вважаючи їх дії незаконними та спрямованими на його залякування та перешкоджання громадській і журналістській діяльності, 14 липня 2000 року звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України, в якому зазначив обставини подій, номерний знак, встановлений на автомобілі, що був задіяний в ході проведення заходів спостереження, обґрунтовано висловив вимоги про свій захист, поновлення порушених прав та притягнення винних у цьому осіб до відповідальності. Оскільки факт незаконного проведення оперативних заходів щодо ОСОБА_11 набув розголосу, за вказівкою особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), їх подальше здійснення влітку 2000 року за його вказівкою було зупинено.

Упродовж кінця серпня - початку вересня 2000 року очолюване ОСОБА_11 Інтернет - видання «Українська правда» розповсюдило нові публікації критичного та сатиричного змісту на адресу вищих посадових осіб України.

Враховуючи ці публікації журналіста, приблизно 13-14 вересня 2000 року у своєму службовому кабінеті в м. Києві по вул. Богомольця, 10 особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), усно віддала начальнику ГУКП МВС України ОСОБА_5 явно злочинний наказ - вбити журналіста ОСОБА_11 для припинення у такий спосіб його журналістської та громадської діяльності, спрямованої на створення і публікацію у засобах масової інформації та Інтернет-виданні критичних статей щодо влади в Україні.

Усвідомлюючи, що цей наказ особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), є явно злочинним, в порушення положень ст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відповідних положень Наказу МВС України № 005 цт, якими визначено вичерпний перелік цілей використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності виключно для боротьби із злочинністю, ОСОБА_5 погодився його виконати вступивши таким чином у попередній зговір з особою кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), та, перевищуючи владу і свої посадові повноваження, використав дані раніше проведених щодо ОСОБА_11 оперативно-розшукових заходів про його особу, місце проживання, зв'язків та розпорядку дня для продовження своїх протиправних дій.

15 вересня 2000 року ОСОБА_5 доручив своїм підлеглим ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, а також іншим співробітникам ГУКП МВС України, продовжити проведення на території м. Києва негласних оперативних заходів відносно ОСОБА_11 з використанням спецтехніки та службових автомобілів.

У другій половині дня 15 вересня 2000 року ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на службовому автомобілі ГУКП МВС України «Хюндай-Соната» під керуванням ОСОБА_10 прибули на вулицю Мельникова в м. Києві, де за вказівкою ОСОБА_5 до них приєднався ОСОБА_9

Приймаючи безпосередньо участь в проведенні оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 отримували від інших, залучених до проведення оперативних заходів співробітників ГУКП МВС України, необізнаних про їх незаконний характер, інформацію про пересування та місце знаходження ОСОБА_11 У відповідності з цими даними щодо пересувань ОСОБА_11 також рухався автомобіль «Хюндай-Соната» під керуванням ОСОБА_10, в салоні якого перебували ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 Під час перебування в автомобілі ОСОБА_5 запропонував своїм підлеглим ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, не ставлячи їх до відома про характер і мету злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), затримати ОСОБА_11, вивезти його за межі м. Києва, побити і залякати з метою примусити припинити публікувати і розповсюджувати критичні статті на адресу вищих посадових осіб України.

Незважаючи на те, що об'єктивних даних, які б свідчили про скоєння ОСОБА_11 правопорушення, злочину чи його причетність до злочину не було, усвідомлюючи, що такі, запропоновані ОСОБА_5, дії стосовно ОСОБА_11 суперечать вимогам ст. ст. 10, 11, 12, 13, 14 Закону України «Про міліцію», ст. ст. 6, 7, 8, 9, 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Наказу МВС України № 005 цт, не маючи передбачених цими законами підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності щодо ОСОБА_11, не маючи підстав для його затримання та застосування щодо нього заходів фізичного впливу і спеціальних засобів, розуміючи, що такі дії є перевищенням влади та посадових повноважень, тобто явно виходять за межі наданих їм прав і повноважень і завдадуть істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом його правам громадянина на свободу та особисту недоторканість, працівники міліції ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, погодились спільно вчинити вказані запропоновані ОСОБА_5 протиправні дії щодо ОСОБА_11 При цьому ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 також усвідомлювали, що вчинення таких умисних дій явно суперечить обов'язку працівників міліції захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян.

15 вересня 2000 року близько 22 години, отримавши оперативну інформацію про те, що ОСОБА_11 зайшов до будинку АДРЕСА_3, з метою реалізації спільного злочинного умислу, спрямованого на незаконне затримання ОСОБА_11, ОСОБА_5 дав вказівку ОСОБА_10 зупинити службовий автомобіль «Хюндай-Соната» на проїзній частині бул. Л.Українки на відстані близько ста метрів від вказаного будинку. Знаходячись у зазначеному місці в службовому автомобілі, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 узгодили між собою план незаконного затримання ОСОБА_11, розподіливши ролі кожного з учасників злочину. Діючи, відповідно до розробленого плану, ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вийшли з автомобіля «Хюндай-Соната» та знаходились поруч з будинком АДРЕСА_3 і очікували виходу ОСОБА_11 на проїзну частину дороги, де останній, як було встановлено в ході раніше проведених заходів, мав звичку зупиняти таксі. ОСОБА_10 перебував за кермом, закріпленого за ним автомобіля «Хюндай-Соната» і так як він не знав ОСОБА_11 в обличчя, то згідно попередньої домовленості, мав отримати умовний сигнал і відразу під'їхати автомобілем та під виглядом надання послуг по перевезенню пасажирів запропонувати ОСОБА_11 сісти в автомобіль на заднє пасажирське сидіння. Для запобігання посадці ОСОБА_11 на переднє пасажирське сидіння ОСОБА_10 повинен був сказати, що воно зламане, а для унеможливлення вільного виходу ОСОБА_11 з транспортного засобу, завчасно поставити задні двері автомобіля у режим блокування. У такий спосіб, використовуючи у злочинних намірах оперативну інформацію про звички ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 планували помістити його в службовий автомобіль та незаконно затримати.

Приблизно о 23 годині ОСОБА_11 вийшов із зазначеного будинку, але через те, що був помічений несвоєчасно, ОСОБА_10 не встиг під'їхати до ОСОБА_11, який на проїзній частині бул. Л. Українки зупинив інший автомобіль, на якому і прибув до місця свого проживання АДРЕСА_4.

У зв'язку з тим, що 15 вересня 2000 року не вдалось затримати ОСОБА_11, здійснення щодо нього оперативних заходів з метою реалізації спланованого ОСОБА_5 злочину було продовжено 16 вересня 2000 року з посиленим особовим складом співробітників ГУКП МВС України, використанням спецтехніки і транспортних засобів. При цьому ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9, а також інші необізнані про їх злочинні наміри працівники ГУКП МВС України, також були залучені до цих заходів.

16 вересня 2000 року близько 11 години ОСОБА_9 прибув до будинку АДРЕСА_3, де став очікувати на появу ОСОБА_11

У цей же день, близько 12 години, біля станції метро «Республіканський стадіон» в м. Києві, ОСОБА_8 за домовленістю з ОСОБА_5 приєднався до нього, сівши в службовий автомобіль ГУКП МВС України «Хюндай-Соната» за кермом якого знаходився ОСОБА_10 На зазначеному автомобілі упродовж дня ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_10 переміщувались по м. Києву відповідно до отриманих даних про місце знаходження ОСОБА_11

Приблизно о 21 годині 16 вересня 2000 року, маючи інформацію про те, що ОСОБА_11 зайшов до будинку АДРЕСА_3, де мешкала його колега - журналіст Інтернет-видання «Українська правда» ОСОБА_13, ОСОБА_5 з ОСОБА_8 на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» під керуванням ОСОБА_10 прибули на бул. Л. Українки для незаконного, з участю ОСОБА_9, затримання ОСОБА_11

Близько 22 години 16 вересня 2000 року, перебуваючи в службовому автомобілі «Хюндай-Соната» неподалік від будинку АДРЕСА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 додатково узгодили план незаконного затримання ОСОБА_11 та визначили ролі кожного з учасників злочину. Діючи відповідно до розробленого плану, ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вийшли з автомобіля та стали очікувати ОСОБА_11 на вулиці неподалік від будинку АДРЕСА_3. ОСОБА_10 згідно з попередньою домовленістю з метою приховати належність транспортного засобу органам внутрішніх справ, замінив встановлені на автомобілі номерні знаки на іноземні транзитні, посунув вперед переднє пасажирське сидіння, з метою унеможливити вільний вихід ОСОБА_11 з салону, поставив в режим блокування задні дверцята та розташував закріплений за ним службовий автомобіль «Хюндай-Соната» на проїзній частині бул. Л.Українки в полі зору ОСОБА_5

Отримавши інформацію про вихід ОСОБА_11 з будинку АДРЕСА_3, ОСОБА_10 за вказівкою ОСОБА_5, керуючи службовим автомобілем «Хюндай-Соната», почав рухатись по проїзній частині дороги до вказаного будинку.

Приблизно о 22 годині 30 хвилин 16 вересня 2000 року ОСОБА_11 вийшов на проїзну частину бул. Л.Українки та з метою прибуття до місця свого проживання - АДРЕСА_4 намагався зупиняти автомобілі. У цей момент ОСОБА_10, діючи узгоджено з ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, під'їхав на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» до ОСОБА_11 і запропонував свої послуги по перевезенню. ОСОБА_11, будучи не обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, погодився скористатися вказаною послугою та виявив намір сісти на переднє сидіння автомобіля. ОСОБА_10, діючи відповідно до злочинного плану, з метою забезпечення незаконного затримання ОСОБА_11, під приводом того, що посунуте уперед переднє сидіння начебто зламане, запропонував тому розміститись на задньому сидінні. Введений в оману ОСОБА_11, вимушений був сісти на запропоноване йому ОСОБА_10 місце в салоні. Одночасно з цим, діючи узгоджено з ОСОБА_10, до автомобіля підбігли ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

ОСОБА_5 посунув назад переднє пасажирське сидіння і сів на нього, а ОСОБА_8 з ОСОБА_9 сіли на заднє сидіння праворуч і ліворуч ОСОБА_11, закривши заздалегідь поставлені ОСОБА_10 у режим блокування задні дверцята, що унеможливлювало вихід ОСОБА_11 з автомобіля «Хюндай-Соната».

Після проведення незаконного затримання ОСОБА_11, ОСОБА_10, за вказівкою ОСОБА_5 скерував автомобіль в напрямку виїзду за межі м. Києва.

Продовжуючи перевищувати владу і свої посадові повноваження, дискредитуючи органи внутрішніх справ України, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 застосували до ОСОБА_11 насильство, а також вчинили болісні і такі, що ображають його особисту гідність дії. Зокрема, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, утримуючи ОСОБА_11 з двох боків на задньому сидінні автомобіля, застосувавши фізичну силу, завели його руки за спину і стали утримувати в такому положенні. ОСОБА_5 при цьому розвернувся до ОСОБА_11 і наніс йому декілька ударів гумовим кийком по тулубу, чим спричинив фізичний біль. ОСОБА_11 заперечував обґрунтованість свого затримання, неодноразово називав своє ім'я та прізвище, казав, що він журналіст і злочинів не вчиняв, просив його відпустити або ж надати можливість передати ключі від квартири дружині, яка його очікувала. Ці звернення ОСОБА_11 працівники міліції ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9 залишили поза увагою та, діючи узгоджено між собою, замість того, щоб захистити життя, здоров'я, права і свободи ОСОБА_11, навпаки, продовжили вчинення щодо нього протиправних дій, які супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають його особисту гідність діям, завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_11, підірвали авторитет і престиж органів державної влади.

На виїзді із міста, на автодорозі Київ-Одеса, неподалік від поста ДАІ, ОСОБА_10 за вказівкою ОСОБА_5 зупинив службовий автомобіль «Хюндай-Соната». ОСОБА_5 вийшов з нього та дав вказівку іншим, необізнаним про його злочинні наміри співробітникам ГУКП МВС України, які знаходились у іншому транспортному засобі позаду на певній відстані, припинити здійснення оперативних заходів та повернутись за місцем розташування підрозділу. Далі ОСОБА_5 спільно із своїми підлеглими ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, незаконно утримуючи ОСОБА_11 в автомобілі «Хюндай-Соната», продовжили рух по автодорозі Київ-Одеса у напрямку м. Біла Церква. При цьому ОСОБА_10, діючи з метою приховати протиправну діяльність та запобігти можливості ідентифікувати службовий автомобіль, декілька разів змінював на ньому номерні знаки. Упродовж руху ОСОБА_11 звертався до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 проханнями пояснити причини затримання, відпустити його, повідомляв, що він журналіст і непричетний до вчинення будь-яких злочинів. Проте, перевищуючи свої посадові та владні повноваження, діючи узгоджено між собою, вказані працівники міліції продовжували із застосуванням фізичної сили подавляти його волю до опору і незаконно утримувати ОСОБА_11

Приблизно о 23 годині 45 хвилин 16 вересня 2000 року ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 разом з затриманим ними ОСОБА_11 прибули АДРЕСА_6, де з подвір'я родичів дружини підсудного, що проживали у будинку АДРЕСА_5 ОСОБА_5 взяв мотузку і лопату, які поклав до багажного відділення автомобіля.

Далі ОСОБА_10, керуючи автомобілем «Хюндай-Соната», діючи узгоджено з ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, за вказівкою ОСОБА_5 доставили ОСОБА_11 у безлюдне місце - у поле біля лісу, що знаходиться приблизно на відстані трьох кілометрів від с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області. По дорозі, з метою приховати злочинну діяльність, ОСОБА_10 зупиняв автомобіль та змінював на ньому номерні знаки.

Біля 00 годин 10 хвилин 17 вересня 2000 року, перебуваючи на галявині лісу, працівники міліції ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9, діючи з особистої зацікавленості та кар'єрних спонукань, не бажаючи ускладнювати стосунки з ОСОБА_5, розраховуючи здобути його прихильність та отримати підвищення по службі, вступили з ОСОБА_5, який не ставив їх до відому, що сам особисто діє за наказом особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), та між собою в злочину змову для скоєння з розподілом ролей умисного вбивства ОСОБА_11

Реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на протиправне, за попереднім зговором групою осіб, позбавлення життя ОСОБА_11, ОСОБА_10 за вказівкою ОСОБА_5 неподалік від місця зупинки автомобіля викопав лопатою прямокутну яму приблизно шириною 70 см та глибиною 1 м. У цей час ОСОБА_8 і ОСОБА_9, залишались в автомобілі «Хюндай-Соната», продовжували незаконно утримувати в ньому ОСОБА_11 Далі ОСОБА_8 і ОСОБА_9, діючи узгоджено між собою, ОСОБА_10 і ОСОБА_5, вивели ОСОБА_11 із службового транспортного засобу, стягнули з нього куртку, повалили на землю та зняли черевики. Потім ОСОБА_9 зв'язав мотузкою руки і ноги ОСОБА_11, якого при цьому утримували із застосуванням фізичної сили ОСОБА_5 і ОСОБА_8 Далі ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 віднесли зв'язаного ОСОБА_11 до викопаної ОСОБА_10 ями та поклали на землю обличчям униз. ОСОБА_9, виконуючи вказівку ОСОБА_5, обшукав ОСОБА_11, вилучив у нього з кишені штанів ключі та носову хусточку і передав їх ОСОБА_5 Після цього ОСОБА_5 разом із ОСОБА_9 та ОСОБА_8 перевернули ОСОБА_11 і поклали його обличчям уверх. У цей час ОСОБА_11, усвідомлюючи злочинні наміри щодо нього, став просити не вбивати його. Незважаючи на це, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, діючи узгоджено між собою, продовжили вчиняти умисні дії, спрямованні на протиправне позбавлення ОСОБА_11 життя. Зокрема, ОСОБА_5, реалізуючи свій умисел на вбивство ОСОБА_11 та спільний з ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 умисел на вбивство за попереднім зговором групою осіб, запхав до рота ОСОБА_11 носову хустинку та почав руками здавлювати його горло і шию. При цьому ОСОБА_8, для подолання опору ОСОБА_11, з метою вчинення вбивства, утримував того за плечі. Оскільки у такий спосіб задушити ОСОБА_11 не вдалося, ОСОБА_10, діючи узгоджено з іншими співучасниками злочину, за вказівкою ОСОБА_5 витягнув із штанів ОСОБА_11 ремінь та передав його в якості знаряддя вбивства ОСОБА_5 Зробивши з ременя петлю, ОСОБА_5 накинув її на шию ОСОБА_11, вперся коліном у ділянку грудей і його лівого плеча та із силою став її затягувати.

В цей час ОСОБА_8 утримував ОСОБА_11 за праве плече, а ОСОБА_9 - за ноги. Намагаючись уникнути смерті, ОСОБА_11 набрав у легені повітря. Тоді, за вказівкою ОСОБА_5, реалізуючи спільний злочинний умисел на вбивство, ОСОБА_10 для того, щоб змусити ОСОБА_11 видихнути повітря, в процесі удушення ОСОБА_5 наніс потерпілому п'ятою декілька ударів у живіт. За таких обставин ОСОБА_11 видихнув повітря з легень і внаслідок продовження здавлювання ОСОБА_5 його шиї петлею з ременя у ОСОБА_11 був зламаний щитоподібний хрящ і почались конвульсії. При цьому ОСОБА_8 і ОСОБА_9 утримували ОСОБА_11 за ноги до настання його смерті. Приблизно ІНФОРМАЦІЯ_5, в результаті наведених спільних, узгоджених, умисних дій ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, внаслідок стискання органів шиї петлею з ременя, від механічної странгуляційної асфіксії настала смерть ОСОБА_11

Упевнившись, що ОСОБА_11 не виявляє ознак життя, ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 скинули його тіло у заздалегідь викопану ОСОБА_10 яму. З метою приховати скоєні злочини, вчинені відносно ОСОБА_11, ОСОБА_10 за вказівкою ОСОБА_5 дістав з багажного відділення автомобіля каністру з пальним, облив ним труп ОСОБА_11 після чого ОСОБА_5 його підпалив. Коли полум'я згасло ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 закидали яму з тілом ОСОБА_11 землею, замаскували місце поховання травою, викинули кавуни, які були у ОСОБА_11 при затриманні, перевірили чи не залишили вони власних речей та на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» покинули місце злочину.

Повертаючись до м. Києва, ОСОБА_10 з метою унеможливити ідентифікацію транспортного засобу, замінив на автомобілі номерні знаки та викинув раніше встановлені на ньому іноземні. Також по дорозі до м. Києва вони викинули у різних місцях належні ОСОБА_11 особисті речі, залишивши сумку та мобільний телефон. Наступного дня ОСОБА_5 доповів особі, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), про виконання її наказу про вбивство журналіста ОСОБА_11 Після чого разом з ОСОБА_10 позбавились сумки та мобільного телефону ОСОБА_11, викинувши сумку в озеро поблизу Південного мосту, а мобільний телефон - в Русанівський канал поблизу готелю «Славутич» в м. Києві.

На початку жовтня 2000 року, діючи за вказівкою особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), з метою приховати вчинені стосовно ОСОБА_11 злочини, ОСОБА_5 на службовому автомобілі «Ніссан» під власним керуванням прибув на місце поховання трупа ОСОБА_11, викопав його та відвіз у лісовий масив Улашівського лісництва Таращанського району Київської області, де сокирою відчленував голову від тіла та закопав обезголовлений труп ОСОБА_11 Відчленовану голову ОСОБА_11 з прилеглими кістками ОСОБА_5 відвіз і закопав у кінці лісосмуги на відстані 1,4 км від автодороги між селами Довголівське - Колісникове 136 км автотраси Київ - Золотоноша Рокитнянського району Київської області.

Вказані дії, вчинені ОСОБА_5 на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), спільно з ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 заподіяли істотну шкоду охоронюваним ст. ст. 27, 28, 29, 34 Конституції України правам і інтересам громадянина ОСОБА_11 на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на життя, а також спричинили тяжкі наслідки - настання смерті ОСОБА_11 і заподіяли істотну шкоду державним інтересам у вигляді підриву авторитету правоохоронного органу - Міністерства внутрішніх справ України - міліції, як державного озброєного органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Крім цього, упродовж липня - вересня 2000 року за журналістом ОСОБА_11 незаконно за вказівкою особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), ОСОБА_5 було організоване та проведене зовнішнє спостереження працівниками ГУКП МВС України, згодом перейменованого на Департамент оперативної служби (ДОС) МВС України, начальником якого, на той час, був ОСОБА_5

Враховуючи ці обставини, в ході розслідування кримінальної справа за фактом умисного вбивства журналіста ОСОБА_11, з метою встановлення кола працівників ГУКП МВС України, задіяних в здійсненні незаконного зовнішнього спостереження за ОСОБА_11, для їх допиту та проведення інших слідчих дій, спрямованих на розкриття тяжкого злочину, Генеральною прокуратурою України 3 липня 2003 року до МВС України направлено вимогу щодо підготовки для вилучення в ДОС МВС України табелів і щомісячних накопичувальних відомостей обліку робочого часу для обчислення пільг працівникам підрозділів кримінального пошуку за липень-вересень 2000 року, які були документами, що містили цю важливу для слідства інформацію. Отримавши вказану вимогу, ОСОБА_5 в липні 2003 року на території м. Києва зустрівся з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), та повідомив їй про цю обставину.

Особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), розуміючи, що відомості, які містяться у документах ДОС МВС України, допоможуть викрити факт безпосередньої причетності його та інших оперативних працівників міліції до організації та здійснення незаконного зовнішнього спостереження за ОСОБА_11, та, завідомо знаючи про обов'язковість їх надання до Генеральної прокуратури України, діючи з метою приховання раніше вчинених злочинів стосовно ОСОБА_11, запропонував ОСОБА_5 умисно приховати від слідства ці важливі відомості шляхом знищення зазначених документів і тим самим перешкодити правомірній діяльності органів прокуратури по прийняттю заходів щодо розкриття вбивства журналіста. На цю пропозицію ОСОБА_5, також зацікавлений в приховуванні слідів раніше вчиненого злочину, відповів згодою, вступивши таким чином в злочинну змову з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження.

10 липня 2003 року, реалізуючи спільний з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), умисел, ОСОБА_5 як керівник структурного підрозділу МВС України - начальник ДОС МВС України, будучи наділеним владними та службовими повноваженнями, а тому являючись службовою особою та працівником правоохоронного органу, діючи з особистих інтересів та використовуючи свої службові повноваження всупереч інтересам служби, у своєму службовому кабінеті дав усну вказівку підлеглим співробітникам ДОС МВС України знищити три томи номенклатурної справи № 23 табелів обліку робочого часу за липень, серпень і вересень 2000 року за інвентарними номерами « 3598», « 3599» та « 3600» для обчислення пільг співробітникам підрозділів кримінального пошуку, ще до закінчення трирічного терміну їх зберігання, встановленого Наказом МВС України № 07т від 09 лютого 1994 року, незважаючи на те, що ці документи підлягали вилученню в ході досудового слідства у справі № 60-1241 про вбивство ОСОБА_11 за постановою від 3 липня 2003 року, санкціонованою заступником Генерального прокурора України.

Діючи умисно, за попередньою змовою із особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), та незважаючи на заперечення підлеглих працівників щодо незаконності отриманої усної вказівки про знищення вищевказаних документів та посилання на обов'язковість їх надання до Генеральної прокуратури України, ОСОБА_5, зловживаючи своїм службовим становищем, підтвердив свою вказівку про обов'язкове їх знищення. У подальшому, працівники ДОС МВС України, виконуючи незаконну вказівку свого керівника ОСОБА_5, 29 липня 2003 року склали комісійний акт «Про відбирання на знищення та знищення журналів та робочих зошитів», до якого включили три томи номенклатурної справи № 23 «Табелі обліку робочого часу для обчислення пільг співробітникам підрозділів кримінального пошуку» за інвентарними номерами « 3598», « 3599», « 3600» за 2000 рік.

30 липня 2003 року начальник ДОС МВС України генерал-лейтенант міліції ОСОБА_5, зловживаючи службовим становищем та продовжуючи свої злочинні дії, затвердив зазначений акт. В той же день вказані документи були доставлені на ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» у м. Обухів Київської області, де були знищені.

Таким чином, вищезазначені офіційні документи щодо діяльності працівників ГУКП МВС України були знищені, що призвело до того, що МВС України, як правоохоронний орган, на який покладено проведення оперативно-розшукових заходів по боротьбі зі злочинністю, було позбавлено володіння особливо важливою достовірною інформацією щодо оперативних заходів ГУКП МВС України протягом 2000 року, в тому числі і незаконного зовнішнього спостереження за ОСОБА_11 Крім того, в результаті зазначених умисних протиправних дій ОСОБА_5 та особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), вчинено перешкоду органам досудового слідства в здійсненні законних заходів у кримінальній справі по розкриттю умисного вбивства ОСОБА_11, яка виразилася в непоправній втраті об'єктивних документальних доказів по справі, чим заподіяно істотну шкоду державним та громадським інтересам та підірвано авторитет правоохоронних органів України в боротьбі зі злочинністю.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 08 травня 2007 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 засуджені за ч.2 ст. 365 КК України та визнані винними у вчиненні 09-10 червня 2000 року за вказаних у вироку обставин умисних дій, які явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, внаслідок яких заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого ОСОБА_2, що супроводжувалось насильством над ним, погрозами вбивством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями.

(т.59 а.с.3-13)

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2008 року ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 засуджені за п. «і» ст.93, ч.3 ст.166 КК України 1960 року та визнані винними у вчиненні 15-17 вересня 2000 року за вищевказаних у вироку обставин умисних дій, що явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, що завдали при цьому істотної шкоди державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_11, що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність ОСОБА_11 діями та спричинили тяжкі наслідки, а також скоєні за попереднім зговором групою осіб умисного вбивства ОСОБА_11

(т.59 а.с.18-105)

Враховуючи ту обставину, що повні анкетні дані свідків - співробітників ГУКП МВС України в силу Закону України «Про державну таємницю» розголошенню не підлягають, вони приводяться у вироку у скороченому вигляді, із зазначенням аркушу і тому справи, де містяться повні відомості.

Допитаний в судовому засіданні в якості підсудного ОСОБА_5, свою вину у пред'явленому обвинуваченні визнав частково, зокрема, не заперечував незаконності застосування ним фізичної сили до ОСОБА_2, однак заперечував наявність умислу та змови на вчинення вбивства ОСОБА_11, незаконність здійснення оперативних заходів щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_11, незаконність знищення документів стосовно ведення спостереження за ОСОБА_11

Підсудний показав, що в травні - червні 2000 року, коли він обіймав посаду першого заступника начальника ГУКП МВС України, він отримав через керівника апарату Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_14 наказ Міністра внутрішніх справ ОСОБА_15 встановити місце проживання ОСОБА_2, вивезти його за межі м. Києва і залякати з метою припинення дискредитації ОСОБА_2 керівництва держави.

При цьому ОСОБА_14 вчиняв моральний тиск на нього, зазначаючи про зацікавленість вищих посадових осіб держави у виконанні завдання, казав, що йому -ОСОБА_5 нікуди дітися і він повинен виконувати наказ, оскільки дії, що необхідно вчинити відносно ОСОБА_2 - це спеціальна операція, яка проводиться вищим керівництвом держави.

Після розмови він був морально зламаний та викликав до себе одного з керівників управління ОСОБА_16, повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), якого повідомив про необхідність здійснення оперативних заходів щодо ОСОБА_2, не повідомляючи про зміст завдання яке він отримав від ОСОБА_14 При цьому до управління надійшло письмове завдання про здійснення оперативних заходів щодо ОСОБА_2

Контролюючи хід операції, ОСОБА_14 через деякий час виказав невдоволення ОСОБА_15 щодо виконання поставленого завдання, оскільки ОСОБА_2 продовжує розповсюджувати листівки, які дискредитують керівництво держави. Також ОСОБА_14 вимагав від нього в цей же день доповісти про результати виконання завдання.

З метою виконання отриманого завдання, він 09 червня 2000 року на службовому автомобілі «Хюндай - Соната» під керуванням ОСОБА_7 прибув на Львівську площу де проводилося зовнішнє спостереження за ОСОБА_2 Потерпілий в цей час знаходився в ресторані.

Він не знав співробітників, які здійснювали оперативні заходи щодо ОСОБА_2, тому, обираючи особу, яку можна було залучити до виконання завдання по залякуванню ОСОБА_2, опитав працівників ГУКП про те чи займаються вони спортом та обрав ОСОБА_6, який на його думку міг взяти участь в операції, оскільки був «афганцем».

Очікували поки ОСОБА_2 вийде з ресторану приблизно годину - дві. Коли той вийшов, ОСОБА_6 за допомогою засобів оперативного зв'язку про це повідомили. Також вони побачили, що ОСОБА_2 переходить дорогу на зелений сигнал світлофору на перехресті вулиць Велика Житомирська, Воровського та Артема. Коли ОСОБА_2 перейшов на протилежний бік вулиці та почав зупиняти машини, він дав команду ОСОБА_7 під'їхати до ОСОБА_2 і сказати, що вони підвезуть його в потрібному напрямку.

Після того як ОСОБА_7 зупинив автомобіль поряд з ОСОБА_2, останній, не усвідомлюючи злочинних намірів щодо себе, звернувся до ОСОБА_7 з проханням підвезти його до житлового масиву «Оболонь», на що отримав згоду і сів до автомобіля на заднє сидіння поряд з ОСОБА_6 При цьому він - ОСОБА_5 сидів на передньому пасажирському сидінні, а ОСОБА_6 на задньому, за водієм ОСОБА_7

В перші хвилини перебування в автомобілі ОСОБА_2 щось розповідав, але згодом помітив, що «щось не так» в їхній поведінці та почав просити зупинити автомобіль, щоб він мав можливість вийти.

За його вказівкою ОСОБА_7 проїхав не зупиняючись ділянку дороги на якій знаходились зупинки громадського транспорту та багато людей, а потім зупинився.

ОСОБА_2 спробував вийти з автомобіля та відчинив дверцята, але він вийшов з автомобілю та фізично перешкодив цьому. Він сів в автомобіль на заднє сидіння, ОСОБА_2 при цьому сидів на задньому сидінні між ним та ОСОБА_6 Після чого він дав ОСОБА_7 команду рухатись далі. Під час руху через деякий час він помітив, що за ними рухається оперативний автомобіль з працівниками ГУКП, якій здійснювали зовнішнє спостереження за ОСОБА_2

ОСОБА_7 за його вказівкою зупинив автомобіль, він вийшов та наказав працівниками ГУКП, які їхали за ними повертатись, що вони і зробили. ОСОБА_6 при цьому утримував ОСОБА_2 в автомобілі.

Після цього ОСОБА_7 за його вказівкою замінив номерні знаки на автомобілі і вони почали рухатись далі на виїзд з м. Києва в сторону м. Бровари.

Під час руху ОСОБА_2 неодноразово намагався з'ясувати причини свого захоплення, проте на ці запитання він не відповідав, а наносив йому удари гумовим кийком. Потім ОСОБА_2 вів себе скромно, одразу визнав свою провину та сказав, що він простий вчитель. Перед заїздом в один з населених пунктів він наказав ОСОБА_7 звернути в поле. Він попросив ОСОБА_2 зняти окуляри та поклав їх біля заднього скла автомобіля. Після того, як машина зупинилася, він вийшов, а ОСОБА_6 виштовхнув ОСОБА_2 з автомобіля. Застосовуючи фізичну силу шляхом нанесення ударів гумовою палицею по спині, ногам, сідницям потерпілого, він погрожував розправою в разі, якщо ОСОБА_2 не припинить критикувати керівництво держави. При цьому ОСОБА_6 наносив удари ногами і руками, а ОСОБА_7 за його вказівкою дістав з багажника автомобіля каністру з бензином та лопату, які продемонстрували потерпілому на підтвердження реальності погроз. Після побиття, вони залишили ОСОБА_2 лежати на спині та поїхали до м. Києва.

З метою продовження залякування ОСОБА_2, приїхали до місця проживання потерпілого АДРЕСА_2. Він з ОСОБА_6 вийшов з машини, зайшов в під'їзд будинку, піднявся на другий поверх та, обливши заздалегідь підготовленим розчином двері квартири, де мешкав ОСОБА_2, підпалив їх. Після чого вони відвезли додому ОСОБА_6, а потім роз'їхались по домівках.

Наступного дня від доповів керівнику апарату Міністра про виконання завдання щодо ОСОБА_2

З приводу обставин смерті журналіста ОСОБА_11 підсудний вказав, що 10 червня 2000 року ОСОБА_15 викликав його до свого службового кабінету, та наказав зібрати інформацію щодо журналіста на прізвище «ОСОБА_11», який розповсюджує неправдиву інформацію про вище керівництво держави.

Після вказаної розмови підсудний викликав свого заступника ОСОБА_16, повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.127, а.с.3), який через канцелярію отримав завдання про проведення оперативних заходів щодо ОСОБА_11, та розповів йому про зацікавленість керівництва у якості проведення заходів.

Завдання щодо ОСОБА_11 було виписане абсолютно законно, оскільки у підрозділі проводився інструктаж особового складу, видавались спецзасоби, а після зміни працівниками складались відповідні документи, які передавились безпосереднім керівникам.

Про результати проведення оперативних заходів щодо ОСОБА_11 він доповідав ОСОБА_15

Пізніше, вказує підсудний, його викликав ОСОБА_15 та повідомив, що у ЗМІ з'явилася інформація про розшифровку оперативних груп, також повідомлялося про номери автомобілів та прізвища співробітників, що здійснювали стеження за журналістом ОСОБА_11. З приводу вказаних обставин виступили народні депутати, керівники опозиційних партій та фракції.

Зазвичай, в таких випадках проводиться службове розслідування, однак у даному випадку, потрібно було і надалі працювати, що його здивувало.

За результатами проведеної роботи його підрозділом у відповідності до відомчого наказу № 005цт було складено довідку про результати проведення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_11, яку він передав ОСОБА_15, який в той час перебував на відпочинку в Автономній Республіці Крим.

Пізніше, наприкінці серпня 2000 року, під час розмови з ОСОБА_15, який викликав його до себе, останній повідомив його про те, що він задоволений виконанням його наказу щодо проведення зовнішнього спостереження за ОСОБА_11 і він, ОСОБА_5, буде призначений керівником ГУКП МВС України.

Приблизно 11 вересня 2000 року його викликав ОСОБА_15 та повідомив, що по ОСОБА_11 необхідно провести такі заходи, які були проведені щодо ОСОБА_2 Зокрема, було зазначено про необхідність «прибрати» ОСОБА_11, вивезти так, щоб ніхто ніколи його не знайшов, оскільки він передає закордон неправдиву інформацію щодо керівництва держави. На його питання, що мається на увазі «прибрати» ОСОБА_11, ОСОБА_15 розлютився та сказав, що ОСОБА_11 необхідно вбити, а тіло спалити і закопати. Також ОСОБА_15 повідомив підсудного про те, що він говорить від імені Президента України ОСОБА_17

Він заперечував проти виконання отриманого наказу, посилаючись на те, що з приводу стеження за потерпілим було багато публікацій.

Після цього, як зазначив підсудний, він вийшов з кабінету, зайшов до керівника апарату Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_14 та розповів останньому про розмову з ОСОБА_15, очікуючи отримати пораду та підтримку. Через 15 хвилин після розмови з керівником апарату Міністра, ОСОБА_15 викликав його до себе, був розлючений, почав психологічно тиснути на нього, казав, що він не для того брав підсудного на роботу, щоб той відмовлявся виконувати його накази.

Як показав далі підсудний, наступного дня він особисто зібрав весь особовий склад та в залі проведення оперативних нарад провів інструктаж. Загалом, до участі у заходах було залучено 80 % особового складу ГУКП, що свідчить, на думку підсудного, про його неадекватний стан.

16 вересня 2000 року, коли ОСОБА_11 вийшов з будинку, в якому мешкала ОСОБА_13, він спільно зі своїми підлеглими, провели оперативну комбінацію по посадці потерпілого в автомобіль під керуванням водія ОСОБА_10 Для того, щоб потерпілий сів на заднє сидіння, була використана версія про зламане переднє сидіння автомобіля В момент посадки ОСОБА_11 в автомобіль з двох сторін до нього підбігли ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та сіли на заднє сидіння, він при цьому сів на переднє сидіння.

Посадивши потерпілого до автомобіля, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заломили потерпілому руки за спину, а він почав з ОСОБА_11 розмову про проведення останнім підривної діяльності та участі у бойових діях на території Абхазії в складі незаконного військового формування, його розвідувальну діяльність, застосовуючи при цьому фізичну силу. Підсудний вказує, що потерпілий підтвердив, що заходив до прес-центру посольства США, заносив туди інформацію, повинен був отримати за це кошти, однак не отримав, оскільки господаря не було, хоча отримав чотириста доларів США. Також запитував, чому його затримали. Під час руху автомобіля в напрямку Одеської площі вони зупинились на вул. Боженка, де він дав водієві вказівку змінити номерні знаки автомобіля. Після цього виїхали в напрямку м. Одеси і біля КП ДАІ він помітив, що за ними рухаються автомобілі підрозділу. В зв'язку з чим він дав наказ водієві зупинитись, вийшов з автомобіля та наказав співробітникам, які їхали за ними, повертатись на робоче місце. Після цього вони продовжили рух у напрямку м. Одеса.

Далі підсудний вказував про те, що спочатку він мав намір відвезти ОСОБА_11 до Криму, а саме в м. Керч, оскільки мав намір в ході подорожі довести потерпілого до такого стану, який би змусив його виїхати за межі України. При цьому наполягав на тому, що якби мав намір на вбивство ОСОБА_11, то не залучав би таку кількість оперативних працівників та не садив так відкрито ОСОБА_11 до свого службового автомобіля.

Продовжуючи рух в напрямку м. Одеси та проїжджаючи м. Біла Церква, він дав вказівку водієві повернули в напрямку с. Сухоліси. У дворі одного з будинків він взяв лопату та вони поїхали до лісу. Зупинившись в лісі, надав вказівку своєму підлеглому ОСОБА_10 копати яму. Після того, як яма була викопана, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вивели ОСОБА_11 з автомобіля, при цьому ОСОБА_11 просив його не вбивати.

Підсудний наполягав, що наміру вбивати ОСОБА_11 в нього не було, він лише намагався отримати необхідну йому інформацію про співпрацю потерпілого з іноземними спецслужбами. При цьому потерпілого тримали ОСОБА_9 та ОСОБА_8, а він спочатку руками, а потім за допомогою ременя намагався стиснути сонні артерії ОСОБА_11, щоб привести потерпілого у непритомний стан та отримати у нього інформацію про шпигунську діяльність останнього, але при цьому пряжкою ременя ненавмисно натиснув на кадик потерпілого, внаслідок чого кадик провалився і потерпілий помер. За декілька секунд до цього він засунув до рота потерпілого носову хусточку. На його думку смерть ОСОБА_11 була нещасним випадком. Після цього тіло померлого скинули у яму. ОСОБА_10 приніс з автомобіля каністру з бензином, яким облили тіло ОСОБА_11 і він підпалив тіло. За допомогою лопати, яку він взяв в дворі будинку АДРЕСА_6, тіло засипали землею.

В подальшому, він разом з ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 сіли в автомобіль і поїхали до м. Києва, викидаючи по дорозі речі, що належали ОСОБА_11, зокрема: парасольку, ключі, куртку, крім сумки, що містила робочий зошит, який був розписаний кодами, шифрами та номерами.

Рухаючись у напрямку м. Києва, вони заїхали в кафе, повечеряли та випили пляшку горілки. Після приїзду до м. Києва висадили ОСОБА_9, потім його.

Вранці наступного дня він доповів про вищеописані події ОСОБА_15, який наказав позбавитись речей потерпілого.

В цей же день в районі готелю «Славутич» він разом з ОСОБА_10 викинув в канал телефон потерпілого, а його сумку з робочим зошитом викинув у озеро в районі Осокорків-Позняків.

Через один-два тижні ОСОБА_15 викликав його та надав вказівку перепоховати тіло ОСОБА_11.

Підсудний зазначає, що виконуючи вказівку ОСОБА_15, він взяв лопату, сокиру, придбав рукавички, поїхав, відкопав тіло та, використовуючи сокиру, відчленував голову тіла. Голову та тіло потерпілого він закопав в різних місцях. Наступного дня він доповів ОСОБА_15 про виконання його розпорядження, у зв'язку з чим ОСОБА_15 наказав йому спалити автомобіль, на якому вивозили ОСОБА_11 та автомобіль який використовувався під час перепоховання останнього.

Пізніше, коли знайшли труп потерпілого, ОСОБА_15 запитав у нього, чому він ні при похованні, ні при перепохованні не зняв прикраси з померлого. Однак підсудний вказав, що він жодного разу не бачив цих прикрас, а лише знає про них з публікацій у пресі.

Підсудний вказував, що не мав наміру вбивати ОСОБА_11, а яма була викопана лише з метою залякування останнього, щоб він сказав всю правду про те, що він є шпигуном та займається підривною діяльністю.

ОСОБА_5 вказував, що всі ці обставини ОСОБА_11 підтвердив під час розмови в автомобілі і саме тому він був в такому стані, що не міг розуміти значення своїх дій. І хоча ОСОБА_11 не зізнався в тому, що він є шпигуном, однак розповів про збір інформації, який він проводив з метою зміни влади в Україні.

По суті пред'явленого обвинувачення за ст. 364 ч.3 КК України підсудний вину не визнав та пояснив, що на початку 2003 року він займав посаду начальника ДОС МВС України. У нього відбулась зустріч з ОСОБА_15 Вказана зустріч була організована його колишнім заступником ОСОБА_18, повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т. 130 а.с.25). Під час даної зустрічі ОСОБА_15 надав підсудному вказівку знищити всі документи, які можуть містити відомості про стеження за ОСОБА_11, оскільки термін зберігання вказаних документів сплинув ще рік тому.

Підсудний вказує, що через деякий час після даної зустрічі він викликав до кабінету свого заступника ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), який був головою комісії по знищенню документів, та надав останньому вказівку знищити документи за 2000 рік, оскільки, згідно відомчого наказу № 005 цт, термін зберігання таких документів сплинув. Разом з тим, голова комісії по знищенню документів заперечував проти знищення вказаних документів, посилаючись на те, що термін їх зберігання обчислюється не згідно наказу № 005 цт, а іншим наказом. Однак, як зазначив підсудний, він наполягав на виконанні ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), раніше отриманої вказівки про знищення документів

Після цього, як відомо підсудному, ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), зібрав членів комісії по знищенню документів.

Одразу після розмови з ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 128 а.с.214), він виїхав у відрядження, з якого повернувся через 2 тижні, а можливо - місяці, після чого «заднім» числом підписав акт про знищення документів, а саме 30-м липня 2003 року, які на той момент вже були знищені.

Щодо чинення перешкод Генеральній прокуратурі України у розслідуванні кримінальної справи про вбивство журналіста ОСОБА_11, шляхом знищення документів про стеження за останнім, підсудний вказав, що у той період часу, коли до ДОС МВС України надійшов запит Генеральної прокуратури України про витребування документів, він перебував у відрядженні. Він особисто вказаний запит не бачив, його резолюція на ньому не стоїть. Жодних перешкод він не чинив, а лише діяв так, як всі інші підрозділи МВС України, якими вже були знищені документи за 2000 рік.

Також підсудний зазначив, що знищення табелів обліку робочого часу працівників ГУКП МВС України за період проведення ними стеження за ОСОБА_11 ніяким чином не пов'язано з тією обставиною, що в цей час слідчі Генеральної прокуратури України намагались провести виїмку вказаних документів.

Вина підсудного у вчиненні злочинів при обставинах, викладених у вироку, крім показань підсудного, в яких він не заперечував фактичний перебіг подій та частково визнав пред'явлене обвинувачення, підтверджується іншими, дослідженими в судовому засіданні доказами в їх сукупності.

По епізоду вчинення перевищення влади і службових повноважень щодо ОСОБА_2 винність підсудного доведена показаннями потерпілого, свідків, протоколами відтворень обстановки та обставин події, висновками експертиз та іншими матеріалами справи.

Під час судового розгляду були оголошені показання ОСОБА_5, в яких він зазначав, що наказ про проведення незаконних оперативних заходів, захоплення і побиття ОСОБА_2 він отримав у травні 2000 року від Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_15 через керівника апарату Міністра ОСОБА_14, якому і доручався контроль за його якісним та своєчасним виконанням.

Для виконання операції по захопленню ОСОБА_2 були залучені працівники ГУКП МВС України ОСОБА_7 і ОСОБА_6 Вся інформація про спостереження за ОСОБА_2 надавалась підлеглими йому особисто і використовувалась ним безпосередньо при захопленні ОСОБА_2

Так, 9 червня 2000 року о 16 годині після розмови з керівником апарату Міністра про негайне виконання завдання щодо захоплення та побиття ОСОБА_2, він на службовому автомобілі «Хюндай Соната» під керуванням ОСОБА_7 прибув на Львівську площу м. Києва, де в цей час проводились оперативні заходи щодо ОСОБА_2

Надалі, разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_6, який мав при собі оперативний засіб зв'язку, він перебував в службовому автомобілі «Хюндай - Соната» в районі Львівської площі м. Києва, де очікував саме на появу ОСОБА_2

Приблизно о 22 год. 30 хв. надійшла оперативна інформація про те, що ОСОБА_2 вийшов із квартири АДРЕСА_2 та намагається скористатись послугами приватних перевізників.

З метою захоплення та побиття ОСОБА_2 він наказав ОСОБА_7 рухатись службовим автомобілем «Хюндай - Соната» до зупинки громадського транспорту і зупинитись поруч з ОСОБА_2, запропонувавши останньому сісти до його службового автомобіля.

За його вказівкою, під виглядом надання послуг по перевезенню пасажирів, ОСОБА_7 під'їхав до ОСОБА_2 і зупинився. Не усвідомлюючи намірів щодо себе, ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_7 з проханням підвезти його на масив «Оболонь» в м. Києві і, отримавши згоду, сів в автомобіль «Хюндай - Соната». Під час руху транспортного засобу у ОСОБА_2 виникла підозра та останній звернувся з вимогою зупинитись. При в'їзді на вул. О. Теліги, неподалік від станції метро «Дорогожичі», за його вказівкою ОСОБА_7 зупинив автомобіль. ОСОБА_2 спробував відчинити дверцята та вийти із автомобіля, однак він, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 застосували до потерпілого фізичну силу. ОСОБА_7 і ОСОБА_6 утримували руками потерпілого в салоні, а він, вийшовши із автомобіля, наніс ОСОБА_2 декілька ударів руками та гумовим кийком по різним частинам тіла. У подальшому, утримуючи разом з ОСОБА_6 потерпілого ОСОБА_2 на задньому сидінні, автомобіль під керуванням ОСОБА_7 продовжив рух в напрямку виїзду за межі м.Києва.

Під час руху, перед виїздом з міста, ОСОБА_7 зупинив автомобіль і замінив реєстраційні номерні знаки автомобіля на інші номерні знаки з метою неможливості ідентифікації транспортного засобу.

Під час руху ОСОБА_2 неодноразово намагався з'ясувати причини свого захоплення, однак відразу отримував від нього удари гумовим кийком по ногам.

Далі, рухаючись по автотрасі Київ-Суми, неподалік від с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області, ОСОБА_7 за його наказом звернув з дороги до безлюдного місця, де на значній відстані від автотраси зупинився і побиття ОСОБА_2 продовжувалось. При цьому ОСОБА_2 силою витягнули із автомобіля та нанесли йому численні удари ногами, руками та гумовим кийком по різним частинам тіла.

З метою психологічного тиску на потерпілого останньому на підтвердження висловлених погроз, пропонувалось копати власну могилу, демонструвалась каністра з пальним та лопата.

У момент знаходження потерпілого на землі, з останнього намагались стягнути одяг для того, щоб залишити його на місці побиття в оголеному вигляді.

Побиття ОСОБА_2 здійснювалось лише з метою його залякування та у зв'язку із розповсюдженням ним критичних статей на адресу вищих посадових осіб держави.

При побитті ОСОБА_2 зізнавався у своїй провині та запевняв присутніх, що ніколи більше не буде писати критичних статей.

Як зазначив обвинувачений ОСОБА_5, удари наносились кожним із присутніх особисто та на власний розсуд. Він особисто наніс ОСОБА_2 декілька ударів гумовою палицею в область спини та ніг під час знаходження потерпілого на землі животом до низу.

Згодом ОСОБА_7, не вмикаючи світло автомобіля, від'їхав від місця побиття потерпілого та почав очікував його та ОСОБА_6 на незначній відстані від місця побиття, що не давало можливості ОСОБА_2 запам'ятати номерні знаки автомобіля в променях світла габаритних вогнів.

Залишивши потерпілого ОСОБА_2 в полі, вони повернулись до м. Києва приблизно о 2-3 годині ночі уже 10 червня 2000 року. Після чого, він разом з ОСОБА_6 здійснив підпал вхідних дверей помешкання ОСОБА_2 Підпал вхідних дверей був частиною плану по залякуванню потерпілого. Умислу на знищення помешкання ОСОБА_2 він не мав, бажав лише пошкодити майно та залякати потерпілого.

Про місце знаходження помешкання ОСОБА_2 він дізнався від ОСОБА_6, який напередодні приймав участь у проведенні оперативних заходів стосовно ОСОБА_2 та був обізнаний про місце його постійного перебування упродовж дня.

Вхідні двері квартири, на які вказав ОСОБА_6, знаходились в одному з будинків у Шевченківському районі м. Києва. На сходинковому майданчику знаходились двері двох чи трьох квартир. ОСОБА_6 вказав на двері квартири, розташованої праворуч від сходів майданчика. Для підпалу вхідних дверей, скоріше за все, він використовував невеликий балон чи пляшку, яку заздалегідь заповнив пальним.

У вказаний період часу ОСОБА_7 знаходився в автомобілі і очікував його та ОСОБА_6 Після підпалу вхідних дверей вони повернулись до автомобіля та дали команду ОСОБА_7 негайно їхати.

10 червня 2000 року приблизно о 10-11 годині він доповів керівнику апарату Міністра МВС України в його службовому кабінеті по вул. Богомольця, 10 в м. Києві про виконання наказу щодо вивезення ОСОБА_2 за межі Київської області, про його побиття, залякування, залишення вночі у безлюдному місці та про підпал дверей його квартири. Відразу зазначену інформацію керівник апарату Міністра внутрішніх справ України передав Міністру внутрішніх справ України ОСОБА_15

Згодом від керівника апарату Міністра він дізнався, що ОСОБА_15 задоволений результатами його роботи і тому згоден заохотити працівників, які приймали участь у захопленні та побитті ОСОБА_2, але з метою уникнення можливого розголосу заохочення буде приурочено до святкування річниці Конституції України.

Вдруге прізвище ОСОБА_2 він почув лише у вересні 2000 року, коли ОСОБА_15 особисто віддавав йому наказ про захоплення і вбивство журналіста ОСОБА_11 При цьому ОСОБА_15 наголосив, що з ОСОБА_11 потрібно розібратись не так м'яко як з ОСОБА_2, його треба знищити, вбити, а тіло його спалити. Журналіст ОСОБА_11 не повинен залишитись живим.

(т. 93 а.с.61-70, 150-156, т. 94 а.с.21-39, 40-71, 150-174)

Свої показання ОСОБА_5 підтвердив в ході відтворення обстановки та обставин події злочину. Під час якого ОСОБА_5 детально розповів про вчинені злочини та дії, які вчинялись ним та співучасниками ОСОБА_6 і ОСОБА_7 при вчиненні злочину щодо ОСОБА_2

(т. 94 а.с.75-101)

Потерпілий ОСОБА_2 під час судового розгляду справи дав показання про обставини вчиненого щодо нього злочину, які аналогічні його показанням підчас досудового слідства (т. 48 а.с.76-80, т. 56 а.с.4-11, 48-51, 79-100, 101-107, 109-115, 116-121, 122-129, 218-223, 226-229, 230-233, 246-252, 284-292, т.58 а.с.212-216, т.75 а.с.180-183) та зазначив, що у 2000 році він був членом громадського об'єднання «МИ». Під час передвиборчої кампанії по виборам Президента України в 1999 році він написав ряд статей з критикою діючого на той час Президента України і Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_15 та їх оточення. Офіційні друковані матеріали правозахисного об'єднання розповсюджували члени об'єднання перед державними установами.

Як правило, ці матеріали виходили за підписами народного депутата України ОСОБА_20 та одного з лідерів об'єднання «МИ» ОСОБА_12. Під час розповсюдження 02 та 05 червня 2000 року матеріалів серед працівників центрального апарату МВС України, в яких, зокрема, містилась критика на адресу керівництва МВС та Президента України, його двічі затримували працівники міліції і вимагали припинити поширення матеріалів.

Крім того, на початку 2000 року він спільно з ОСОБА_12 став працювати у його приватній квартирі АДРЕСА_2.

Приймаючи участь в роботі об'єднання «МИ» щодо народного референдуму з конституційних питань, він підготував статтю «Куди йдемо, Україно» з критикою політики Президента України та Міністра внутрішніх справ України.

Ця стаття розповсюджувалася як серед депутатів Верховної Ради, так і посадових осіб виконавчої влади України. Об'єднання «МИ» доручило йому розповсюдити цей матеріал серед працівників МВС України.

З цією метою вранці 02 червня 2000 року біля клубу МВС України, що на розі вул. Богомольця і П. Орлика, він роздавав згадану статтю працівникам МВС України, які йшли на службу. Майже відразу до нього підійшов працівник міліції, який ніс службу на прохідній Міністерства, з вимогою припинити розповсюдження матеріалів. Посилаючись на Конституцію України, він відмовився. Після цього прапорщик міліції перевірив у нього документи і забрав паспорт, а хвилин через п'ятнадцять біля нього зупинився міліцейський патрульний автомобіль і міліціонери стали вимагати у нього документи. А коли він повідомив, що паспорт у нього уже забрали, то міліціонер віддав його працівникам міліції і, незважаючи на його протести, вони силою заштовхнули його в автомобіль, погрожуючи порушенням проти нього кримінальної справи за непокору працівникам міліції, доставили в Печерське РУГУ МВС України в м. Києві, де він знаходився 3 години.

Через кілька днів він знову став розповсюджувати матеріали об'єднання «МИ» на тому самому місці, але в цей раз разом з ОСОБА_21 Майже одразу до них підійшли працівники міліції, які запропонували проїхати разом з ними у міліцію. Вони відмовилися це зробити і запропонували для перевірки свої документи. Тоді працівники міліції без перевірки паспортів посадили їх в автомобіль і знову відвезли в Печерське районне управління внутрішніх справ.

Як далі пояснив ОСОБА_2, 09 червня 2000 року приблизно о 22 год. 30 хв. він вийшов з квартири АДРЕСА_2 і на зупинці тролейбуса, що на Львівській площі став зупиняти автомобіль для поїздки на масив «Оболонь». До нього під'їхав автомобіль «Хюндай - Соната» темно - синього кольору, за кермом якого знаходився, як він потім дізнався, ОСОБА_7, який погодився підвезти на масив «Оболонь» в м. Києві. На передньому пасажирському сидінні в автомобілі знаходився ОСОБА_5, на задньому сидінні з лівої сторони - ОСОБА_6

Після посадки в автомобіль він вважав, що в автомобілі знаходяться пасажири. Перебуваючи у хорошому настрої під час руху транспортного засобу він розпочав розмову з присутніми в автомобілі про приємну подію в його житті - народження онуки, однак у відповідь з боку присутніх було мовчання, що і стало приводом виникнення у нього під час руху по вул. Мельникова підозри щодо вчинення відносно нього протиправних дій. З цих підстав він став вимагати зупинити автомобіль, на що ОСОБА_7 відповів відмовою і збільшив швидкість руху. А коли ОСОБА_7 зупинив автомобіль за станцією метро «Дорогожичі», то, на його думку, відбулись узгоджені та сплановані дії ОСОБА_5 і його підлеглих. У момент зупинки він зробив спробу вийти з автомобіля і відкрити задні двері. У цей час ОСОБА_6 обхватив його шию, а ОСОБА_7 став утримувати його руками. ОСОБА_5, в свою чергу, почав гумовим кийком наносити йому удари по передпліччю, руках та колінах.

У подальшому ОСОБА_6 і ОСОБА_5 підштовхуючи, поклали його на підлогу між задніми і передніми сидіннями в автомобілі. ОСОБА_6 розмістився з правої сторони його тулуба. ОСОБА_5 і ОСОБА_7 вийшли із автомобіля під час його зупинки і розмовляли під звуки брязкання якихось металевих предметів в багажнику. Чи то ОСОБА_7, чи ОСОБА_5 комусь повідомили про те, що везуть в баню. Після цього ОСОБА_5 повернувся в автомобіль і сів на заднє сидіння з лівої сторони, а ОСОБА_7 продовжив рух. ОСОБА_6 зняв з нього окуляри. Під час руху автомобіля він намагався з'ясувати причину захоплення, але у відповідь, без будь - яких пояснень, отримував удари гумовим кийком по коліну.

Далі потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що в такому положенні його везли в автомобілі тривалий час. За вказівкою ОСОБА_5 ОСОБА_7 скерував автомобіль на ґрунтову дорогу і зупинив його в полі приблизно в 20 м від полезахисної лісосмуги. ОСОБА_5, а потім ОСОБА_7 вийшли із автомобіля. ОСОБА_6 схватив його за волосся і наказав виповзати із автомобіля, не зводячись на ноги. При цьому ОСОБА_6 погрожував, що він зараз викопає власну могилу, що було розцінено потерпілим як погроза вбивством. На підтвердження реалізації цієї погрози ОСОБА_7 демонстрував, тримаючи в руках, каністру і лопату. Потім ОСОБА_6 і ОСОБА_5 ударами ніг та ударами гумовою палицею по спині, ногах примусили його повзти від автомобіля під світло фар. У цей час він бачив як ОСОБА_7 прямував з лопатою і каністрою в напрямку до автомобіля, а потім приєднався до його побиття спільно з ОСОБА_6 і ОСОБА_5

Крім того, ОСОБА_6 намагався взяти його за ремінь та перевернути на спину, однак ремінь розірвався. Під час побиття він голосно кричав, звертався до ОСОБА_5 та інших з проханням відвезти до їх начальника, мотивуючи, що він є лише простий вчитель. У цей час звучали погрози і на адресу ОСОБА_20. ОСОБА_6, в свою чергу, погрожуючи, наголошував, якщо він з ОСОБА_20 будуть продовжувати писати, то вони його уб'ють. Потім ОСОБА_6 накинув йому на шию частину розірваного ременя і стиснув шию. При цьому ОСОБА_5 знаходився поряд, а ОСОБА_7 пішов відганяти автомобіль.

Після застосування до нього фізичного насильства ОСОБА_6 зняв з нього жилет, обшукав, забрав гроші, цигарки і ключі. Паспорт у нього забрали раніше в салоні автомобіля під час його руху. Він просив ОСОБА_6 повернути йому цигарки і окуляри, однак окуляри він не повернув. У подальшому ОСОБА_5 і його підлеглі на автомобілі «Хюндай Соната» поїхали, а його залишили в полі серед ночі.

Він вважає, що цей злочин був вчинений за прямою вказівкою тодішнього Міністра внутрішніх справ України - ОСОБА_15 у зв'язку з його опозиційною діяльністю до колишнього Президента України.

Обґрунтовуючи цивільний позов зазначив, що внаслідок злочину йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 100 000 гривень та матеріальна шкода в розмірі 3 000 гривень, оскільки були втрачені його речі, а саме: паспорт, окуляри, а також були пошкоджені двері квартири, яку він винаймав.

Показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які були засуджені вироком Апеляційного суду м. Києва від 08.05.2007 р. та визнанні винними у вчиненні 09-10 червня 2000 року за вищевказаних у вироку обставинах умисних дій, які явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, внаслідок яких заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого ОСОБА_2, що супроводжувалось насильством над ним, погрозами вбивством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що в 2000 році він працював на посаді заступника начальника 2-го відділу 2-го управління ГУКП МВС України. В червні 2000 року працівниками ГУКП проводились оперативні заходи в районі Львівської площі в м. Києві з метою виявлення осіб, що займаються квартирними крадіжками. В той день він приїхав перевіряти підлеглих, які були задіяні у цих заходах. Відразу після закінчення перевірки хтось з підлеглих повідомив йому, що в район здійснення заходів приїхав їх керівник ОСОБА_5, який чекає його в своїй службовій машині. Він сів в машину ОСОБА_5, в цей час надійшла оперативна інформація про те, що ОСОБА_2 знаходиться поруч з зупинкою громадського транспорту на Львівській площі в м. Києві та намагається зупинити автотранспорт, що проїжджає повз нього. ОСОБА_5 дав команду водію ОСОБА_7 «підставити» ОСОБА_2 службовий автомобіль як таксі. ОСОБА_2 сів в автомобіль, назвав адресу в районі «Оболонь» і вони поїхали. Під час руху поблизу станції метро «Дорогожичі» ОСОБА_2 попросив зупинити автомобіль, мотивуючи прохання тим, що він хоче вийти. ОСОБА_5, який сидів на передньому сидінні, швидко вийшов і коли ОСОБА_2 відчинив дверцята автомобіля, заштовхнув останнього всередину.

Після цього він - ОСОБА_6 почав утримувати ОСОБА_2 разом з ОСОБА_5 всередині автомобіля. ОСОБА_2 вивезли за межі Київської області, витягнули з автомобіля, побили та залишили, а самі повернулись до м. Києва. Після повернення в Київ вони приїхали АДРЕСА_2 і він разом з ОСОБА_5 зайшли до під'їзду будинку, де проживав потерпілий. За вказівкою ОСОБА_5 він залишився на першому поверсі і став спостерігати за тим, щоб ніхто не йшов, а ОСОБА_5 піднявся на другий поверх. Через деякий час ОСОБА_5 збіг по сходах та сказав «тікаймо». Вони сіли в машину і поїхали.

Свідок також зазначив, що це все, що він пам'ятає про вказані події, оскільки минув значний проміжок часу та підтвердив, що під час проведення досудового слідства по кримінальній справі відносно нього та відносно ОСОБА_5 він давав більш детальні покази про вказані події.

В зв'язку з цим судом під час розгляду справи були досліджені та оголошені протоколи допитів свідка під час розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_5, а також допитів та відтворення обстановки та обставин подій, які проводились з ОСОБА_6 під час розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч.2 ст. 365 КК України, за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду м. Києва від 08.05.2007 р. останні були визнанні винними у вчиненні 09-10 червня 2000 року за вказаних у вироку обставинах умисних дій, які явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, внаслідок яких заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого ОСОБА_2, що супроводжувалось насильством над ним, погрозами вбивством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями.

Під час вказаних слідчих дій ОСОБА_6 показав, що працюючи на посаді заступника начальника 2-го відділу 2-го управління ГУКП МВС України 9 червня 2000 року він отримав наказ від ОСОБА_5 прибути на вул. Воровського в м. Києві. Там ОСОБА_5 дав йому вказівку взяти під зовнішнє спостереження особу на прізвище ОСОБА_2, яке потім йому стало відомо.

Для підтримання зв'язку при проведенні оперативних заходів він знаходився разом з ОСОБА_5 в його службовому автомобілі «Хюндай-Соната» під керування водія ОСОБА_7

Ввечері 9 червня 2000 року надійшла оперативна інформація про те, що ОСОБА_2 знаходиться поруч з зупинкою громадського транспорту на Львівської площі в м. Києві та намагається зупинити автотранспорт, що проїжджає поряд з ним.

Після надходження вказаної інформації ОСОБА_5 наказав ОСОБА_7 рухатись службовим автомобілем до місця знаходження ОСОБА_2, зупинитись та запропонувати ОСОБА_2 послуги по перевезенню.

На пропозицію підвезти ОСОБА_2 погодився та, сівши до салону автомобіля, повідомив, що направляється до району «Оболонь» м. Києва.

В районі станції метро «Дорогожичі» ОСОБА_2 попросив зупинити автомобіль та висадити його. ОСОБА_7, погодивши питання зупинки автомобіля з ОСОБА_5, зупинився. Після чого ОСОБА_2 спробував залишити автомобіль, майже відкрив двері, але ОСОБА_5 його випередив та поштовхом рук повернув його до салону автомобіля, при цьому він - ОСОБА_6 також почав утримувати ОСОБА_2 в салоні автомобіля, а ОСОБА_5 наніс йому декілька ударів невеликою гумовою палицею в область ніг. Поваливши ОСОБА_2 на підлогу між заднім та передніми сидіннями автомобіля, ОСОБА_7, за вказівкою ОСОБА_5, продовжив рух автомобіля в напрямку до району «Петрівка» м. Києва.

Продовжуючи свої показання, ОСОБА_6 пояснив, що під час руху автомобіля він зняв з ОСОБА_2 окуляри, щоб вони не розбились і не пошкодили йому очі і передав їх ОСОБА_5 Для того, щоб ОСОБА_2 не піднімався він коліном притиснув йому плече, а ОСОБА_5 ноги. При цьому ОСОБА_5 бив ОСОБА_2 гумовою палицею по ногам, коли той намагався поцікавитись причиною затримання.

Знаходячись за містом та рухаючись по трасі перед селом, як пізніше він дізнався, Петрівське Прилуцького району Чернігівської області, ОСОБА_7 за вказівкою ОСОБА_5 з'їхав із траси та проїхав по ґрунтовій дорозі приблизно 1-1,5км, де зупинив автомобіль поруч з лісосмугою. За наказом ОСОБА_5 він витягнув ОСОБА_2 із салону автомобіля, утримуючи потерпілого руками за волосся.

З метою залякування потерпілого, він запропонував ОСОБА_2 копати собі могилу. ОСОБА_7 у вказаний час підійшов до ОСОБА_2 з лопатою та каністрою з пальним.

ОСОБА_5 бив ОСОБА_2 гумовою палицею по ногам, рукам і спині. Він, в свою чергу, разом з ОСОБА_7 бив потерпілого ногами по тулубу. Під час побиття ОСОБА_2 він розірвав брючний ремінь потерпілого. Згодом, ОСОБА_5 наказав ОСОБА_7 відігнати автомобіль від місця побиття ОСОБА_2 ОСОБА_7 поклав до багажника автомобіля лопату та каністру з пальним та відігнав автомобіль на відстань 10-15 м. У цей час ОСОБА_5 накинув на шию ОСОБА_2 частину його розірваного ременя і з метою залякування став затягувати його на шиї ОСОБА_2 Після цього ОСОБА_5 показав жестом руки, щоб він обшукав ОСОБА_2, а сам пішов до автомобіля. В кишені жилета ОСОБА_2 він знайшов його паспорт, який забрав з собою для того, щоб дізнатись кого було захоплено та побито. Залишивши ОСОБА_2, він також направився до автомобіля, де сказав ОСОБА_5 про знайдений паспорт і передав йому цей документ.

Як далі показав ОСОБА_6, за вказівкою ОСОБА_5 вони на автомобілі повернулись в Київ АДРЕСА_2, де ОСОБА_5 наказав вийти із автомобіля та оглянути вулицю, під'їзд та сходинкові майданчики будинку АДРЕСА_2 щодо наявності сторонніх осіб та можливих свідків. Оглянувши територію та під'їзд будинку, він зустрів ОСОБА_5, якому повідомив про відсутність в під'їзді сторонніх осіб. ОСОБА_5 наказав йому стояти в під'їзді біля дверей та попередити його у разі необхідності про присутність сторонніх. Через кілька хвилин ОСОБА_5 спустився сходами до низу та наказав тікати. При цьому знаходячись поруч з ОСОБА_5 він відчув запах пального (газу чи бензину) та побачив на сходинковому майданчику відблиски полум'я.

Вибігши на вулицю, вони разом з ОСОБА_5 сіли в автомобіль та направились по домівкам. Перед вказаними подіями ОСОБА_5 попередив його та ОСОБА_7 про те, що з приводу захоплення та побиття ОСОБА_2 необхідно мовчати.

(т. 54 цт а.с.77-85, 86-88, 89-90, 98-104, 116-121)

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_7, який зазначив, що весною, а можливо на початку літа 2000 року, коли він працював водієм у ОСОБА_5, разом з ним під'їхав на Львівську площу в м. Києві. Після чого за вказівкою ОСОБА_5, він зупинив автомобіль біля незнайомого чоловіка, як потім виявилось ОСОБА_2, який стояв на узбіччі та намагався зупинити автомобілі. Разом з ОСОБА_2 на прохання останнього вони поїхали в напрямку масиву «Оболонь». В автомобілі в цей час знаходився ОСОБА_6, який сидів позаду нього. ОСОБА_2 сів в автомобіль поряд з ОСОБА_6, ОСОБА_5 сидів на передньому пасажирському сидінні. В районі станції метро «Дорогожичі» ОСОБА_2 попросив зупинити автомобіль, що він і зробив. Під час зупинки ОСОБА_5, якій сидів на передньому пасажирському сидінні, пересів на заднє сидіння та сів поряд з ОСОБА_2, при цьому ОСОБА_2 намагався вийти з автомобіля, а ОСОБА_5 своїми діями перешкодив цьому. За вказівкою ОСОБА_5 він замінив задній номерний знак на автомобілі.

Після цього вони поїхали за місто, напрямок він не пам'ятає, але виїхали на відстань близько 50 км. Напрямок руху жестами вказував ОСОБА_5

Вони з'їхали з траси, після чого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом з ОСОБА_2 вийшли з автомобіля, а хвилин через двадцять ОСОБА_5 з ОСОБА_6 повернулись вдвох без ОСОБА_2 Що відбувалось поза автомобілем він не бачив. Вони повернулись до Києва на Львівську площу. Він залишився в автомобілі, ОСОБА_5 разом з ОСОБА_6 вийшли, а коли повернулись десь за 15 хвилин, він розвіз їх по домівках.

Також свідок зазначив, що можливо він не пам'ятає деталі цих подій, які відбувались в 2000 році і він намагається забути ці неприємні спогади.

В зв'язку з цим, судом під час розгляду справи були досліджені та оголошені протоколи допитів свідка на попередньому слідстві, а також протоколи допитів, відтворення обстановки та обставин подій, які проводились з ОСОБА_7 під час розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч.2 ст. 365 КК України, за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду м. Києва від 08 травня 2007 року останні були визнанні винними у вчиненні 09-10 червня 2000 року за вказаних у вироку обставин умисних дій, які явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, внаслідок яких заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого ОСОБА_2, що супроводжувалось насильством над ним, погрозами вбивством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями.

Під час вказаних слідчих дій ОСОБА_7 показав, що станом на червень 2000 року він працював на посаді оперативного уповноваженого відділу ГУКП МВС України та виконував обов'язки водія ОСОБА_5 на службовому автомобілі «Хюндай - Соната».

Ввечері 09 червня 2000 року за наказом ОСОБА_5 він відвіз його на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» на Львівську площу в м. Києві. Згодом до салону автомобіля сів ОСОБА_6 та всі разом вони направились по вул. Артема в напрямку Львівської площі.

Проїжджаючи поруч із зупинкою громадського транспорту, він помітив чоловіка, як потім стало відомо, ОСОБА_2, який жестом руки намагався зупинити транспорт, що рухався в попутному напрямку. ОСОБА_5 наказав зупинити автомобіль та підвезти вказану особу. Відкривши задні праві дверцята, ОСОБА_2 запитав, чи може він з ними дістатись до району «Оболонь» м. Києва. ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_2 сісти на заднє сидіння праворуч і поряд з ОСОБА_6

За розпорядженням ОСОБА_5 рух автомобіля було продовжено. Він скерував автомобіль в напрямку району «Оболонь» м. Києва. На перехресті вул. Мельникова та Олени Теліги потерпілий зажадав зупинити автомобіль та вийти. Автомобіль було зупинено неподалік від станції метро «Дорогожичі» по вул. Олени Теліги в м. Києві.

Далі ОСОБА_7 показав, що при спробі ОСОБА_2 вийти із автомобіля, ОСОБА_5 випередив його і поштовхом рук у груди змусив ОСОБА_2 повернутись до салону автомобіля, сказавши при цьому, що він заарештований. Згодом ОСОБА_5 сів на заднє сидіння автомобіля поряд з ОСОБА_2 Чи застосовувалось фізичне насильство до ОСОБА_2 він не бачив, але не заперечив, що ОСОБА_6 тримав ОСОБА_2 за шию, а ОСОБА_5 міг наносити потерпілому удари гумовою палицею. На вул. Фрунзе в м. Києві за наказом ОСОБА_5 він дійсно замінив реєстраційні номерні знаки на автомобілі на інші номерні знаки. Після заміни реєстраційних знаків він продовжив рух автомобіля за межі м. Києва.

Щодо подальших обставин вчинення злочину ОСОБА_7 показав, що, виїхавши за межі м. Києва він, за вказівкою ОСОБА_5 направив автомобіль в напрямку м. Прилуки. Приблизно через годину, неподалік від с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області ОСОБА_5 жестом руки вказав дорогу на яку необхідно було звернути з головної траси. Це було приблизно 00 годин 30 хвилин 10 червня 2000 року. Проїхавши деяку відстань по ґрунтовій дорозі, він за наказом ОСОБА_5 зупинив автомобіль поруч з лісосмугою. Там ОСОБА_5 і ОСОБА_6 вийшли і стали витягувати ОСОБА_2 із салону автомобіля. Потерпілий висловлював своє обурення тим, як з ним поводяться та витягують із автомобіля. Приблизно через 5-10 хвилин ОСОБА_5 і ОСОБА_6 повернулись назад та сіли до салону автомобіля. Чи приносили вони з собою будь-які речі, він не бачив і йому не відомо де залишився ОСОБА_2 після вказаних подій.

Під час руху автомобіля до м. Києва ніяких розмов між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в салоні автомобіля не відбувалось. Повернувшись пізно в м. Київ, він за вказівкою ОСОБА_5 зупинив автомобіль на вул. Ярославів Вал, що поряд з Львівською площею. Там ОСОБА_5 і ОСОБА_6 вийшли із автомобіля і повернулись приблизно через 10 хвилин. Після цього ОСОБА_5 і ОСОБА_6 він відвіз автомобілем по домівкам. При цьому ніяких розмов з приводу затримання та побиття потерпілого ОСОБА_5 не вів.

(т. 53 цт а.с.114-119, 124-126, 127-132, 134-139, 147-151).

Протоколом відтворення обстановки та обставин події згідно якого ОСОБА_6 детально розповів та показав при яких обставинах був вчинений злочин щодо ОСОБА_2

(т. 54 цт а.с.48-66)

Протоколом очної ставки між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, згідно якого ОСОБА_6, вказав, що саме ОСОБА_7 утримував ОСОБА_2 за тулуб і руки в той час, коли ОСОБА_5 наносив ОСОБА_2 удари гумовою палицею біля станції метро «Дорогожичі», а також вказав на те, що саме ОСОБА_7 демонстрував лопату та каністру для бензину на підтвердження його слів, що ОСОБА_2 буде копати собі могилу та наносив удари ОСОБА_2 в бокову частину тулуба при побитті його біля с. Петрівське.

(т. 54 цт а.с.105-108)

Протоколом пред'явлення потерпілому фотознімків для впізнання, згідно якого ОСОБА_2 вказав на фотозображення ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та показав, що саме ці особи вчинили стосовно нього протиправні дії 09 червня 2000 року.

(т. 56 а.с.133-135)

Протоколом пред'явлення потерпілому фотознімків для впізнання, згідно якого ОСОБА_2 вказав на фотозображення ОСОБА_7 і показав, що саме ця особа була водієм службового автомобіля ОСОБА_5, який брав участь у його захопленні, утриманні в автомобілі, при побитті ОСОБА_5 біля станції метро «Дорогожичі». Саме він демонстрував лопату і каністру для бензину та брав участь в його побитті спільно з іншими співучасниками біля с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області.

(т. 56 а.с.138-141)

Протоколом відтворення обстановки та обставин події, згідно якого, потерпілий ОСОБА_2 детально розповів та показав при яких обставинах стосовно нього ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 були вчинені протиправні дії.

(т. 56 цт а.с.178-216)

Протоколом очної ставки між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 і ОСОБА_6 із якого слідує, що ОСОБА_2, викриваючи ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у спільних злочинних діях, вказав, що саме ці особи вчинили стосовно нього злочин 09 червня 2000 року.

(т. 53 цт а.с.62-65, т.54 а.с.105-108)

Протоколом огляду транспортного засобу - автомобіля «Хюндай-Соната», державний номер НОМЕР_1, згідно якого потерпілий ОСОБА_2 вказав, що саме на цьому автомобілі 09 червня 2000 року працівники міліції ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 вивезли його із м. Києва до с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області та побили.

(т. 55 цт а.с.185-193)

Даними із книги обліку доставлених осіб Печерського РУГУ МВС України в м. Києві, згідно яких 02 червня 2000 року за № 4045 зафіксовано доставку ОСОБА_2 до відділу міліції.

(т. 56 а.с.14-22)

Випискою із книги № Т-16 обліку інформації про злочини і пригоди в Печерському РУ ГУ МВС України м. Києва за 2000 рік, із якої вбачається, що 05 червня 2000 року в Печерський районний відділ міліції м. Києва надійшло повідомлення про те, що на вул. П.Орлика,16 в м. Києві розповсюджують листівки.

(т. 56 а.с.23)

Показаннями свідка ОСОБА_22, повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.129 а.с.233), - працівника ГУКП МВС України, який пояснив, що він, працюючи співробітником ГУКП МВС України, влітку 2000 року отримав завдання здійснити оперативні заходи щодо особи на прізвище ОСОБА_2, який проживав АДРЕСА_2. Завдання було офіційним та належним чином оформленим. Протягом дня він здійснив необхідні оперативні дії та виклав результати у письмовому вигляді.

Один з керівників підрозділу, який давав йому завдання повідомив, що воно є терміновим та перебуває на контролі у ОСОБА_5

Аналогічні показання свідок дав під час допитів на попередньому слідстві.

(т.34цт а.с.12-19, 21-25, т.39цт а.с.117-121, т.55цт а.с.1-5, 148-157)

Протоколом відтворення обстановки та обставин події з участю свідка ОСОБА_22, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.233), із якого вбачається, що він вказав на вхідні двері квартири АДРЕСА_2 і пояснив, що саме в цю квартиру заходив чоловік щодо якого проводились оперативні заходи влітку 2000 року. При цьому він зазначив, що на той час двері були оббиті коричневим шкірозамінником, якого на час проведення відтворення не було.

(т.55цт а.с.153-163)

Показаннями свідка ОСОБА_23 про те, що у 2000 році він займав посаду начальника Печерського РУГУ МВС України в м. Києві та повідомив, що влітку 2000 року потерпілого ОСОБА_2 доставляли до Печерського РУГУ МВС України в м. Києва з метою встановлення його особи, у зв'язку з тим, що останній розповсюджував агітаційні листівки біля входу до приміщення МВС України по вул. Богомольця, 10.

Наказом Міністра внутрішніх справ України № 30о/с від 20 січня 2000 року, згідно якого ОСОБА_5 9-10 червня 2000 року працював на посаді першого заступника начальника ГУКП МВС України і мав спеціальне звання - полковник міліції, якій міститься в особовій справі ОСОБА_5, яка досліджена судом під час судового слідства та приєднана до матеріалів справи у виді окремого додатку.

Про перебування в розпорядженні МВС автомобіля «Хюндай - Соната», державний номерний знак НОМЕР_1, у відповідному підрозділі, підтверджується даними, які містяться в матеріалах справи.

(т. 45цт а.с.2-96, т. 85цт а.с.270-275)

Наказом МВС України № 005цт від 4 червня 1992 року, яким регламентована діяльність підрозділів кримінального пошуку органів внутрішніх справ України і який приєднаний до матеріалів справи у вигляді окремого додатку та був досліджений судом під час розгляду справи.

Висновком судово - медичної експертизи № 1143 від 14 жовтня 2000 року, згідно якого ОСОБА_2 спричинено тілесні ушкодження у вигляді синців в ділянці плечей, в ділянці ліктьових суглобів, в ділянці передпліч, правого плечового суглобу, правої лопатки, в проекції крила правої клубової кістки, в поперековій ділянці справа, в ділянці зовнішніх поверхонь правого і лівого стегон, правого колінного суглобу, синців в ділянці сідниць, садна в потиличній ділянці зліва, полосовидного синця на боковій поверхні шиї справа, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад його здоров'я.

(т. 48 а.с.90-91)

Журналом обліку вхідних документів № 1 ГУКП МВС України за 2000 рік, інвентарний № 468, який приєднаний до матеріалів справи у вигляді окремого додатку і був досліджений судом під час розгляду справи, з огляду якого встановлено облік Управлінням кримінального пошуку оперативних заходів щодо ОСОБА_2 та виконання вказаного завдання.

Згідно записів за 10 липня 2000 року завдання про проведення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_2 передано працівнику відділу кримінального пошуку. Зазначеними даними підтверджується проведення працівниками ГУКП МВС України оперативних заходів в 2000 році та виконання завдання на отримання оперативної інформації по вул. Воровського в м. Києві щодо ОСОБА_2

Протоколом огляду місця події від 10 червня 2000 року, згідно з яким біля березової лісосмуги на відстані 1000 м від с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області виявлені нечіткі протектори шин автомобіля, а на початку лісосмуги виявлені три шматки розірваного шкіряного ременя довжиною 80 см, 13 см та 15 см з пряжкою, 4 монети по 10 копійок, 2 монети по 2 копійки та металева частина газової запальнички.

(т. 48 а.с.3-4.)

Протоколом огляду місця події від 27 березня 2004 року на Львівській площі в м. Києві, згідно з цим протоколом зафіксовано місцезнаходження тролейбусної зупинки на Львівській площі, а також споруди поряд з зупинкою, що об'єктивно підтверджує показання потерпілого ОСОБА_2, свідків та підсудного ОСОБА_5 щодо місця захоплення потерпілого.

(т. 48 а.с.213-218)

Приєднаними до справи публікаціями з друкованих видань, агітаційними листівками, статтями в газеті «МИ», в яких критикуються дії високопосадовців України, правоохоронних органів України та окремих політичних діячів того періоду, чим об'єктивно підтверджуються показання потерпілого ОСОБА_2, свідків щодо його участі в громадсько-політичній діяльності країни.

(т. 48 а.с.26-62)

Протоколом № 6 засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України від 11 лютого 2003 року та його стенограмою, в яких зазначені показання ОСОБА_2 щодо його захоплення, вивезення із м. Києва та побиття працівниками міліції.

(т. 18 а.с.258-262)

Протоколом огляду кримінальної справи за фактом смерті ОСОБА_15 та приєднаними до справи копіями документів, згідно яких ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_15 був викликаний до Генеральної прокуратури України на допит як свідок у кримінальній справі за фактом захоплення і побиття громадського діяча ОСОБА_2, захоплення і вбивства журналіста ОСОБА_11

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_15 покінчив життя самогубством. В ході огляду місця події виявлено і вилучено передсмертну записку ОСОБА_15

(т.101 а.с.1- 275)

Постановою про проведення виїмки від 11 березня 2010 року, протоколом виїмки від 15 березня 2010 року та протоколом огляду передсмертної записки та документів із вільними зразками почерку ОСОБА_15

(т.106 а.с.139-148)

Висновком судово-технічної експертизи документів №1870 від 13 травня 2010 року щодо передсмертної записки, вилученої ІНФОРМАЦІЯ_2 під час огляду трупу ОСОБА_15, яким встановлено, що зміст рукописного тексту змінам не піддавався і є первісним.

(т.106 а.с.159-161)

Висновком судово-почеркознавчої експертизи №1871/10-11 від 01 травня 2010 року передсмертної записки, вилученої ІНФОРМАЦІЯ_2 під час огляду трупу ОСОБА_15, яким встановлено, що рукописний текст передсмертної записки виконаний ОСОБА_15

(т.106 а.с.165-176)

Наведеними вище доказами повністю підтверджується вина ОСОБА_5 у перевищенні влади і службових повноважень стосовно ОСОБА_2, вчинених за наказом особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), які супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображали особисту гідність потерпілого ОСОБА_2 діями і заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом його правам та інтересам, а також істотну шкоду державним інтересам.

Вина ОСОБА_5 у перевищенні влади і посадових повноважень щодо журналіста ОСОБА_11 та його умисному вбивстві за обставин зазначених у вироку, окрім вищенаведених показань підсудного про фактичні обставини вчинення вказаних злочинів доведена зібраними у справі та дослідженими судом доказами, зокрема, показаннями ОСОБА_5, які він давав під час допитів на досудовому слідстві, потерпілих, свідків, протоколами відтворень обстановки та обставин подій, висновками експертиз та іншими матеріалами справи.

Так, притягнутий до кримінальної відповідальності і допитаний в якості обвинуваченого ОСОБА_5 свою вину у вчиненні умисного вбивства журналіста ОСОБА_11 за попереднім зговором з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а.с.185-188), та за попереднім зговором з ОСОБА_9, ОСОБА_8 і ОСОБА_10 визнав частково і показав, що наказ про проведення незаконного зовнішнього спостереження за журналістом ОСОБА_11 та наказ про його вбивство отримав особисто від Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_15, який, на його думку, про результати проведених оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_11 доповідав іншим посадовим особам держави.

Так, у липні 2000 року в приміщенні Міністерства внутрішніх справ України по вул. Богомольця, 10 в м. Києві Міністр внутрішніх справ України ОСОБА_15, віддав йому наказ - здійснити негласні оперативно-розшукові заходи щодо журналіста ОСОБА_11

Він, у свою чергу, без наявності будь-яких даних про те, що ОСОБА_11 вчинив або готується вчинити тяжкий злочин, дав усне розпорядження своїм підлеглим працівникам ГУКП МВС України провести негласні оперативні заходи стосовно ОСОБА_11 для встановлення його особи, місця проживання, зв'язків, розпорядку дня, способів пересування містом.

Упродовж першої половини липня 2000 року проведення щодо ОСОБА_11 негласних оперативних заходів здійснювалось з використанням спецтехніки, службових транспортних засобів та із залученням працівників підрозділів ГУКП МВС України.

У липні 2000 року ОСОБА_11 виявив за собою спостереження з боку працівників міліції і звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України, в якому зазначив обставини подій, номерний знак автомобіля, що був задіяний в ході проведення заходів спостереження. Оскільки влітку 2000 року оперативні заходи щодо ОСОБА_11 набули розголосу, їх подальше здійснення було зупинено.

Приблизно 13-14 вересня 2000 року у своєму службовому кабінеті в м. Києві по вул. Богомольця, 10 Міністр внутрішніх справ України ОСОБА_15 наказав йому особисто, з використанням результатів раніше проведених оперативно-розшукових заходів, вчинити вбивство журналіста ОСОБА_11, спалити та закопати тіло, щоб його не змогли знайти.

У зв'язку з цим, 15 вересня 2000 року він дав вказівки своїм підлеглим працівникам ГУКП МВС України ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та іншим, які перебували на службі, продовжити проведення негласних оперативних заходів стосовно ОСОБА_11

Ввечері 15 вересня 2000 року він разом з ОСОБА_8 на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» під керуванням ОСОБА_10 прибув на вулицю Мельникова в м. Києві, де за його вказівкою до них приєднався ОСОБА_9

В ході проведення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_11 він отримував від своїх підлеглих детальну інформацію щодо пересування та місця знаходження ОСОБА_11 і відповідно до них визначав рух службового автомобіля «Хюндай-Соната» під керуванням ОСОБА_10, в салоні якого перебував він разом з ОСОБА_8 і ОСОБА_9 В автомобілі він сказав ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про необхідність затримання і вивезення ОСОБА_11 за межі м. Києва та його побиття.

15 вересня 2000 року близько 22 години, отримавши оперативну інформацію про те, що ОСОБА_11 зайшов до будинку АДРЕСА_3, з метою його захоплення він дав вказівку ОСОБА_10 зупинити службовий автомобіль «Хюндай-Соната» на проїзній частині бул. Л.Українки на відстані близько ста метрів від вказаного будинку. Знаходячись у зазначеному місці, в службовому автомобілі, він разом з ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 узгодили між собою план затримання журналіста, після чого вийшли із автомобіля та знаходились поруч з будинком, де очікували виходу ОСОБА_11 на проїзну частину дороги. ОСОБА_10 перебував за кермом закріпленого за ним автомобіля «Хюндай-Соната» і повинен був, отримавши умовний сигнал, розпочати рух автомобіля та зупинитись поруч з журналістом, який буде намагатись зупинити транспорт. Для того, щоб при посадці ОСОБА_11 не зміг сісти на переднє пасажирське сидіння ОСОБА_10 повинен був завчасно поставити задні двері автомобіля в режим блокування.

Приблизно о 23 годині ОСОБА_11 вийшов із будинку ОСОБА_13 Через те, що він був помічений несвоєчасно, ОСОБА_10 не встиг під'їхати до ОСОБА_11, який скористався іншим автомобілем, на якому і дістався до свого помешкання.

Наступного дня зовнішнє спостереження за ОСОБА_11 було продовжено. При цьому ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9, в числі інших працівників ГУКП МВС України, також були залучені до цих заходів.

16 вересня 2000 року близько 11 години ОСОБА_9 прибув до будинку АДРЕСА_3, де став очікувати на появу ОСОБА_11

У цей же день, близько 12 години біля станції метро «Республіканський стадіон» в м. Києві ОСОБА_8, згідно попередньої домовленості, приєднався до виконання запланованого захоплення та сів у його службовий автомобіль «Хюндай-Соната», за кермом якого знаходився ОСОБА_10

Приблизно о 21 годині 16 вересня 2000 року, маючи інформацію про те, що ОСОБА_11 зайшов до будинку АДРЕСА_3, де проживала його знайома журналістка - ОСОБА_13, він з ОСОБА_8 на службовому автомобілі під керуванням ОСОБА_10 знову прибув на бул. Л. Українки для здійснення разом з ОСОБА_9 затримання ОСОБА_11

Близько 22 години 16 вересня 2000 року неподалік від будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_10, отримавши інформацію про вихід ОСОБА_11 з будинку, направив автомобіль у бік об'єкта та зупинився навпроти нього, пропонуючи свої послуги для перевезення. ОСОБА_11, не усвідомлюючи наміри ОСОБА_10, сів на заднє сидіння автомобіля. В момент знаходження ОСОБА_11 в салоні автомобіля він, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 підбігли до автомобіля та сіли до салону, виключивши тим самим можливість виходу ОСОБА_11 із автомобіля «Хюндай-Соната».

Після затримання ОСОБА_11 за його вказівкою водій ОСОБА_10 скерував автомобіль в напрямку виїзду за межі м. Києва.

Під час руху автомобіля ОСОБА_11 утримувався ними на задньому сидінні автомобіля із застосуванням фізичного насильства. Зокрема, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 утримували ОСОБА_11 з двох боків, завівши його руки за спину, а він, знаходячись на передньому пасажирському сидінні, наносив потерпілому удари гумовим кийком по тулубу. ОСОБА_11 висловлював своє незадоволення, неодноразово називав своє ім'я та прізвище, казав, що він журналіст і злочинів не вчиняв, просив його відпустити або ж надати можливість передати ключі від квартири дружині, яка його очікувала.

На виїзді із міста Києва, на автотрасі Київ-Одеса, неподалік від поста ДАІ, він наказав зупинити автомобіль і дав вказівку іншим працівникам ГУКП МВС України припинити здійснення оперативних заходів та повернутись за місцем розташування підрозділу. Далі він разом з ОСОБА_8, ОСОБА_9, утримуючи ОСОБА_11 в автомобілі, продовжили рух по автодорозі Київ-Одеса у напрямку м. Біла Церква. З метою запобігання можливості ідентифікації службового автомобіля, ОСОБА_10 декілька разів змінював номерні знаки.

Приблизно о 23 годині 16 вересня 2000 року він разом з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 прибули АДРЕСА_6, де з подвір'я одного з будинків він взяв мотузку і лопату, які поклав до багажника автомобіля.

Далі за його вказівкою ОСОБА_11 був доставлений автомобілем у безлюдне місце - поле поблизу лісу Сухоліського лісництва. 17 вересня 2000 року близько 1 години ночі, перебуваючи на вказаному місці, він запропонував працівникам міліції ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 виконати наступні дії, а саме: ОСОБА_10 за його наказом неподалік від автомобіля викопав лопатою прямокутну яму, а ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у вказаний час залишались в автомобілі «Хюндай-Соната» та продовжували утримувати ОСОБА_11 Далі ОСОБА_8 і ОСОБА_9 разом з ним та ОСОБА_10 вивели ОСОБА_11 із автомобіля, стягнули з нього куртку, повалили на землю та зняли черевики. ОСОБА_9 зв'язав мотузкою руки і ноги ОСОБА_11, а потім вони разом з ОСОБА_8 і ОСОБА_9 віднесли зв'язаного ОСОБА_11 до викопаної ОСОБА_10 ями та поклали на землю обличчям донизу. ОСОБА_9, виконуючи його вказівки, обшукав ОСОБА_11, вилучив у нього з кишені штанів ключі та носову хустку. Після чого він разом з ОСОБА_8 перевернув ОСОБА_11 і поклав його обличчям уверх. Він почав руками здавлювати горло і шию потерпілого, намагаючись призвести його в непритомний стан, але це йому не вдалося. Тоді ОСОБА_10 за його вказівкою, витягнув із штанів ОСОБА_11 ремінь та передав йому. Він, зробивши з ременя петлю, накинув її на шию ОСОБА_11, і з силою став затягувати петлю. При цьому пряжка ременя попала на кадик потерпілого, кадик провалився, внаслідок чого потерпілий помер. Також ОСОБА_5 не виключав вірогідності того, що під час здавлювання шиї потерпілого йому до рота була засунута ганчірка для того, щоб потерпілий не кричав.

Після того як потерпілий перестав виявляти ознаки життя він, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 скинули тіло ОСОБА_11 у викопану ОСОБА_10 яму. Далі, за його вказівкою, ОСОБА_10 дістав з багажного відділення автомобіля каністру з пальним та облив ним тіло ОСОБА_11 Після цього він підпалив тіло. Коли полум'я згасло, вони закидали яму з тілом землею, замаскували місце поховання травою та на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» покинули місце злочину. По дорозі до м. Києва вони викинули у різних місцях належні ОСОБА_11 особисті речі, зокрема, куртку, парасольку, туфлі та ключі.

Наступного дня в службовому кабінеті Міністра внутрішніх справ України він доповів ОСОБА_15 про виконання його наказу про вбивство журналіста ОСОБА_11 Після чого разом з ОСОБА_10 позбавився сумки та мобільного телефону ОСОБА_11, викинувши сумку в озеро поблизу Південного мосту, а мобільний телефон - в Русанівський канал поблизу готелю «Славутич» в м. Києві.

На початку жовтня 2000 року за наказом ОСОБА_15 та з метою приховання вчиненого стосовно ОСОБА_11 злочину, він на службовому автомобілі «Ніссан» під власним керуванням прибув на місце поховання трупа ОСОБА_11, викопав його та відвіз у лісовий масив Улашівського лісництва Таращанського району Київської області, де сокирою відчленував голову від тіла і там же закопав обезголовлений труп ОСОБА_11.

Відчленовану голову ОСОБА_11 з прилеглими кістками він відвіз і закопав у кінці лісосмуги на відстані 1,4 км від автодороги між селами Довголівське - Колісникове неподалік від автотраси Київ - Золотоноша Рокитнянського району Київської області.

(т. 94 а.с.21-38, 40-71, 150-174, 175-183, 189-194, 195-198)

Свої показання, дані в ході досудового слідства, ОСОБА_5 підтвердив при відтворенні обстановки і обставин події 23 липня та 13 серпня 2009 року, в ході яких показав місце знаходження голови вбитого ним журналіста ОСОБА_11, та відтворив обстановку та обставини вчинених ним злочинів 15 та 16 вересня 2000 року.

(т. 93 а.с.121-141, т. 94 а.с.103-147)

На допиті 27 липня 2009 року ОСОБА_5, уточнюючи дату перепоховання тіла ОСОБА_11, показав, що відчленування голови від тіла та перепоховання здійснювалося ним особисто восени 2000 року під час перебування у відпустці. Для здійснення перепоховання тіла та від'єднання голови, за день до вказаних подій, він придбав металеву сокиру, лопату, медичні рукавички та поліетиленову плівку розміром 2х6 м. Лопату та сокиру він придбав в господарчому магазині «Киянка», який знаходиться поруч з автотрасою Київ-Одеса неподалік від виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) в м. Києві.

Довжина рублячого леза сокири складала близько 15-20 см, а довжина топорища - близько 35-40 см. Декілька пар медичних рукавичок білого кольору він придбав в аптеці на перехресті вулиць Червоноармійська - Щорса в м. Києві.

(т. 93 а.с.143-148)

Показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, що були дані під час розгляду кримінальної справи, а також під час слідчих дій, які проводились з вказаними особами в ході розслідування вказаної кримінальної справи відносно ОСОБА_5, кримінальної справи відносно ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 за п. «і» ст.93, ч.3 ст.166 КК України 1960 року, за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2008 року останні були визнанні винними у вчиненні 15-17 вересня 2000 року за вищевказаних у вироку обставинах умисних дій, що явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, що завдали при цьому істотної шкоди державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_11, що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність ОСОБА_11 діями та спричинили тяжкі наслідки, а також скоєнні за попереднім зговором групою осіб умисного вбивства ОСОБА_11

Свідок ОСОБА_9, будучи допитаним під час судового розгляду показав, що станом на вересень 2000 року він працював на посаді начальника відділення, 2-го відділу 2-го управління ГУКП МВС України.

15 вересня 2000 року він прийшов на роботу у другій половині дня, але заступник начальника відділу повідомив, що план роботи підрозділу змінився і необхідно їхати на інші заходи. Вони приїхали на вул. Мельникова, там знаходився основний фігурант, яким, як він потім дізнався, був ОСОБА_11 Він вийшов на вулицю і в цей час біля нього зупинився автомобіль «Хюндай-Соната», з якого вийшов начальник відділення і сказав йому сідати в автомобіль для підтримання зв'язку. Він сів в автомобіль, в якому знаходились ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10 Вони переміщались по місту за ОСОБА_11 і він підтримував зв'язок з оперативним нарядом. Коли приїхали на вул. Володимирську, ОСОБА_5 сказав, що в процесі заходів необхідно буде затримати ОСОБА_11 і доставити його в міліцію. Він запитав, що можливо необхідно знайти працівників гласних структур, і ОСОБА_5 сказав, що вони повинні це зробити самі. Деякий час вони стояли на розі вулиць Саксаганського і Володимирський. Подальші переміщення він не пам'ятає, але ввечері вони приїхали на бул. Лесі Українки, де на адресу зайшов основний об'єкт і там в автомобілі ОСОБА_5 сказав, що фігурант постійно переміщається на автомобілі таксі і потрібно буде «підставити» автомобіль фігуранту як таксі. Вони певний час ще знаходились в тому місці, після чого оперативний наряд з запізненням повідомив, що об'єкт вийшов з адреси і вони в той день не змогли провести затримання.

ОСОБА_5 був цим роздратований, сказав повертатись всім на базу і наступного дня виходити тим же складом, який працював, на роботу. Він приїхав на роботу, повідомив про це заступника начальника відділу та переробив оперативний наряд.

Наступного дня, 16 вересня 2000 року, він прийшов на роботу приблизно об 11 год. Інструктаж в цей день проводив безпосередньо ОСОБА_5 В заходах були задіяні близько 15 працівників та декілька автомобілів. ОСОБА_5 розташував людей безпосередньо за адресами ймовірної появи об'єкта. Він ще з одним оперуповноваженим стояв на адресі по бул. Лесі Українки. Десь ввечері біля 21 год. 00 хв. він почув за допомогою засобу зв'язку, що оперативний наряд супроводжує фігуранта, він зайшов на адресу по бул. Лесі Українки. На той момент знову під'їхав ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10 ОСОБА_5 сказав, що все залишається в силі, як було обумовлено вчора, тільки щоб об'єкт не сів на переднє сидіння. ОСОБА_10 відкинув спинку сидіння, щоб створити вигляд ніби воно зламане. Після 22 год. об'єкт вийшов з адреси, в цей час він разом з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 знаходилися внизу, біля входу до «Будинку подарунків». ОСОБА_10 під'їхав до об'єкта, коли той зупиняв автомобіль «таксі». Потерпілий сів на заднє сидіння і в цей час вони також сіли в автомобіль. ОСОБА_5 сказав взяти ОСОБА_11 під руки, а сам нагнув його і вдарив кілька разів по спині. ОСОБА_5 почав запитувати у ОСОБА_11 мету відвідування ним посольства США, на що ОСОБА_11 відповів що брав в борг гроші. Потім ОСОБА_5 весь час заспокоював ОСОБА_11 та казав йому сидіти тихенько. Більше ніяких розмов з ОСОБА_11 не відбувалось. В той час, коли він утримував ОСОБА_11 в машині, він відчув на дотик браслет на руці ОСОБА_11, також на руці у ОСОБА_11 був перстень. Спочатку вони поїхали в район вул. Горького, де змінили номерні знаки. Їх супроводжував один з оперативних автомобілів. Вони виїхали на автодорогу Київ-Одеса, де ОСОБА_5 вийшов з автомобіля, наскільки він зрозумів, підійшов до оперативного автомобіля, що їх супроводжував, і наказав повернутись за місцем розташування підрозділу. Після цього вони попрямували в напрямку м. Біла Церква. Через певний час вони приїхали в село, як він пізніше дізнався в процесі слідства це було с. Сухоліси. Було темно. ОСОБА_5 вийшов біля одного з приватних будинків і його не було певний час. Після цього ОСОБА_5 підійшов, відкрив багажне відділення і щось туди поклав. Під час руху від контрольного пункту міліції по автодорозі Київ-Одеса ніяких розмов з ОСОБА_11 не було. ОСОБА_5 мовчки, жестами показував ОСОБА_10 напрямок руху автомобіля. Вони попрямували до лісу. Приїхали на галявину, де ОСОБА_10 з ОСОБА_5 вийшли і їх не було десь хвилин двадцять, але він, ОСОБА_8 та об'єкт знаходились в автомобілі, при цьому ОСОБА_8 заспокоював ОСОБА_11 Після чого ОСОБА_5 підійшов до автомобілю, наказав вивести ОСОБА_11, покласти на землю, дав йому - ОСОБА_9 мотузку і наказав його зв'язати, що він і зробив. При цьому ОСОБА_5 та ОСОБА_8 утримували ОСОБА_11 В процесі зв'язування у ОСОБА_11 був вилучений гаманець, якій поклали в сумку ОСОБА_11, після цього зняли з нього туфлі. ОСОБА_5 сказав: «Беріть його і понесли». Вони відійшли на метрів двадцять і він побачив викопану яму. ОСОБА_10 знаходився в ямі і копав. ОСОБА_5 сказав йому: «Досить, вилазь». ОСОБА_11 вони поклали на певній відстані від ями. ОСОБА_5 нахилився і почав руками душити ОСОБА_11, засунувши йому до рота носову хустинку, яку в подальшому не доставав з рота потерпілого і потерпілий був позбавлений можливості розмовляти. Після цього ОСОБА_5 наказав ОСОБА_10 зняти з ОСОБА_11 ремінь. ОСОБА_10 зняв ремінь і передав його ОСОБА_5, який зробив з ременя зашморг та почав душити ОСОБА_11 При цьому ОСОБА_5 попросив, щоб ОСОБА_8 притримав ОСОБА_11 за плечі, а він за ноги. ОСОБА_11 перестав дихати. В цей час він стояв біля голови ОСОБА_11, а ОСОБА_5, коли почалась агонія, сказав притримати. Те, що внаслідок його дій ОСОБА_11 помер, ОСОБА_5 не здивувало. Після цього вони скинули ОСОБА_11 в заздалегідь викопану яму. ОСОБА_10 приніс з автомобіля каністру бензину, вилив у яму, а ОСОБА_5 підпалив пальне. Також свідок зазначив, що під час удушення потерпілого ОСОБА_5 не вів з останнім ніяких розмов. Крім того пояснив, що з часу затримання ОСОБА_11 до моменту його смерті ОСОБА_5 лише на початку запитав у останнього мету відвідування посольства США і після цього розмов з ОСОБА_11, в тому числі з приводу ведення ним шпигунської, підривної діяльності та участі у бойових діях не території Абхазії в складі незаконного військового формування ОСОБА_5 не вів.

Після того як пальне вигоріло ОСОБА_5 сказав закидати яму, накидати сухої трави і бур`яну зверху. Крім того, поряд з місцем закопування ОСОБА_11 з машини викинули пакет з кавунами, який мав при собі потерпілий.

Потім вони сіли в автомобіль і виїхали в напрямку міста Києва. По дорозі зупинились в кафе і повечеряли. Повертаючись, вони викинули належні ОСОБА_11 туфлі, парасольку та куртку. Також зігнули та викинули транзитні іноземні номерні знаки, які використовувались в цей день. Після цього його підвезли додому і він вийшов з автомобіля. Після вищеописаних подій ОСОБА_5 декілька разів казав йому, що про це необхідно мовчати.

Під час розгляду справи були досліджені та оголошені протоколи допитів свідка під час розслідування кримінальної справи, а також допитів, відтворення обстановки та обставин подій, які проводились з ОСОБА_9 під час розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2008 року останні були визнанні винними у вчиненні злочинів, передбачених п. «і» ст. 93, ч.3 ст. 166 КК України 1960 року.

Під час вказаних слідчих дій ОСОБА_9 дав більш детальні показання та зазначив, що, працюючи на посаді начальника відділення зовнішнього спостереження ГУКП МВС України 15 і 16 вересня 2000 року він з ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10 та іншими посадовими особами проводив незаконні оперативні заходи щодо ОСОБА_11 Спостереження за ОСОБА_11 виконувалось за усними вказівками керівника - ОСОБА_5, що є порушенням закону. Наслідком проведення цих незаконних дій стало захоплення журналіста ОСОБА_11 та вчинення ІНФОРМАЦІЯ_5 його вбивства.

Що стосується журналіста ОСОБА_11, як далі показав ОСОБА_9, то йому не було відомо яку саме тематику мали його статті. Про те, що йому особисто доведеться здійснювати зовнішнє спостереження за журналістом ОСОБА_11 він дізнався від ОСОБА_5 лише 15 вересня 2000 року. Всі вказівки ОСОБА_5, як керівника ГУКП МВС України, він та інші працівники сприймали як вказівки на проведення звичайної роботи, хоча йому особисто не були відомі підстави для проведення зовнішнього спостереження.

15 вересня 2000 року, знаходячись на роботі, він дізнався від працівників управління про поновлення зовнішнього спостереження за ОСОБА_11 В цей же день близько 15 години, коли він знаходився на вул. Мельникова у м. Києві неподалік від Посольства США в Україні, його до службового автомобіля «Хюндай-Соната» запросив начальник ГУКП ОСОБА_5 Від ОСОБА_5 він отримав вказівку знаходитись в автомобілі та за допомогою оперативного засобу зв'язку відслідковувати пересування працівників ГУКП, які проводили зовнішнє спостереження за ОСОБА_11

Крім того, ОСОБА_5 повідомив про необхідність затримання об'єкта - журналіста ОСОБА_11 та його доставки для бесіди в МВС. Під час зазначеної розмови з ОСОБА_5 в автомобілі знаходились ОСОБА_8 і водій ОСОБА_10 Коли стемніло, вони на автомобілі під'їхали до одного з будинків на бул. Л.Українки, де знаходився ОСОБА_11 Згідно з планом ОСОБА_5, працівники підрозділу повинні були підставити ОСОБА_11 автомобіль під виглядом таксі. Цей план перед початком захоплення особисто розробив ОСОБА_5 та довів до їх відома.

Про причини невдалої спроби захопити ОСОБА_11 в цей день ОСОБА_9 показав, що 15 вересня 2000 року увечері, не доїжджаючи до багатоповерхового будинку на бул. Л.Українки, вони зупинились і ОСОБА_5 дав вказівку всім вийти із автомобіля. Всі чекали на ОСОБА_11, який буде рухатись у напрямку проїзної частини бульвару.

Виконуючи цю вказівку, він вийшов із автомобіля і пішов до таксофону. За допомогою засобу оперативного зв'язку він почув, що ОСОБА_11 вийшов із будинку, але оскільки він не знав його в обличчя, то не зміг своєчасно повідомити про це інших учасників захоплення, в тому числі ОСОБА_5 і ОСОБА_8 ОСОБА_11 пройшов повз нього, зупинив інший автомобіль і поїхав. Таким чином, через його неуважність 15 вересня 2000 року захопити ОСОБА_11 їм не вдалось. ОСОБА_5 був дуже невдоволений таким розвитком подій і дав вказівку всім повернутись на базу. В цей день було явно видно, що ОСОБА_5 рішуче налаштований на захоплення ОСОБА_11 Про його вбивство розмови не було.

Далі ОСОБА_9 показав, що ввечері ОСОБА_5 наказав всім, у тому ж складі, вийти на роботу 16 вересня 2000 року.

Ранком наступного дня у приміщенні ГУКП ОСОБА_5 провів інструктаж, в ході якого розставив працівників Управління в місця вірогідної появи ОСОБА_11 При цьому ОСОБА_5 задіяв досить велику кількість працівників підрозділу. Єдиним поясненням таких дій було те, що захоплення ОСОБА_11 для ОСОБА_5 було важливим і невиконання цього наказу 16 вересня 2000 року виключалось.

16 вересня 2000 року близько 11 години за особистим розпорядженням ОСОБА_5 він прибув до будинку АДРЕСА_3, де повинен був очікувати журналіста ОСОБА_11 Протягом всього дня за запомогою оперативного засобу зв'язку він дізнавався про пересування ОСОБА_11 Близько 21 години він отримав інформацію про прибуття ОСОБА_11 до будинку АДРЕСА_3, в якому мешкала ОСОБА_13

В цей же час на бул. Л.Українки прибув ОСОБА_5 на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» під керуванням ОСОБА_10 для проведення операції по захопленню ОСОБА_11

Близько 22 години, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_3, він разом з ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_10, відповідно до раніше розробленого ОСОБА_5 плану, очікували виходу ОСОБА_11 із будинку ОСОБА_13

Згідно з цим планом ОСОБА_10 зупинив службовий автомобіль «Хюндай-Соната» на проїзній частині бул. Л.Українки в полі зору ОСОБА_5 За його ж вказівкою ОСОБА_10 перед захопленням ОСОБА_11 змінив номерні знаки на автомобілі на іноземні транзитні та поставив в режим блокування задні двері автомобіля. Після отримання інформації про вихід ОСОБА_11 з будинку, згідно з вказівкою ОСОБА_5, ОСОБА_10 став рухатись на автомобілі в напрямку будинку.

Приблизно о 22 годині ОСОБА_11 вийшов на проїзну частину бул. Л.Українки і став зупиняти автомобілі. ОСОБА_10 під'їхав до нього і запропонував свої послуги як таксист. ОСОБА_11 погодився і спробував сісти на переднє сидіння автомобіля. ОСОБА_10 з метою полегшення захоплення ОСОБА_11, запропонував йому сісти на заднє сидіння автомобіля, мотивуючи, що переднє сидіння зламане. В результаті ОСОБА_11 сів на заднє сидіння службового автомобіля ОСОБА_5 «Хюндай-Соната».

В цей момент він разом з ОСОБА_8 підбігли до автомобіля з обох сторін та сіли на заднє сидіння, а ОСОБА_5, як було раніше обумовлено, сів на переднє сидіння. Знаходячись по обидва боки від ОСОБА_11 на задньому сидінні, він і ОСОБА_8 заблокували останнього в автомобілі, заламали йому руки назад, а ОСОБА_5 своєю рукою нахилив голову ОСОБА_11 донизу. Після чого автомобіль під керуванням ОСОБА_10 почав рух по місту.

Утримуючи разом з ОСОБА_8 потерпілого за руки, вони застосували таким чином до нього фізичну силу, а ОСОБА_5, в свою чергу, наніс ОСОБА_11 кілька ударів гумовим кийком по спині, звинувачуючи його у шпигунстві на користь США. ОСОБА_11 заявляв, що він журналіст, ніяких злочинів не вчиняв, а посольство США відвідував з метою одержання коштів в борг. Крім цього, ОСОБА_11 повідомив, що його очікує дружина з дітьми, в якої немає ключів від квартири.

На виїзді із міста Києва на автодорогу Київ-Одеса, як далі показав ОСОБА_9, ОСОБА_5 наказав ОСОБА_10 зупинити автомобіль. Потім він вийшов із автомобіля і дав працівникам ГУКП, які супроводжували його службовий автомобіль, вказівку повернутись на базу у зв'язку з закінченням операції.

Під час руху по автодорозі Київ-Одеса ОСОБА_10 за вказівкою ОСОБА_5 неодноразово зупиняв автомобіль, змінював номерні знаки з метою уникнення можливого виявлення автомобіля ГУКП сторонніми особами.

Близько 1 години ночі 17 вересня 2000 року ОСОБА_10, перебуваючи за кермом службового автомобіля «Хюндай-Соната», за вказівкою ОСОБА_5 спрямував автомобіль в сторону с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області. В цьому селі в помешканні свого тестя, ОСОБА_5 взяв мотузку та лопату. Після цього за вказівкою ОСОБА_5 ОСОБА_10 заїхав у безлюдне місце в ліс, який знаходився поблизу села. При цьому він звернув увагу, що ОСОБА_5 діяв впевнено і за планом.

Коли вони прибули на вказане місце, ОСОБА_5 дав кожному з них вказівки: ОСОБА_10 недалеко від автомобіля викопати яму лопатою, а йому і ОСОБА_8 знаходитись в автомобілі та утримувати ОСОБА_11 В подальшому, за вказівкою ОСОБА_5 він з ОСОБА_8 вивели ОСОБА_11 із автомобіля і зняли з нього куртку, повалили на землю і зняли з нього туфлі. Коли ОСОБА_8 і ОСОБА_5 утримували ОСОБА_11 за плечі та ноги, він мотузкою зв'язав йому руки і ноги, таким чином, позбавивши можливості чинити опір. Потім зв'язаного ОСОБА_11 вони піднесли на руках до викопаної ями і поклали на землю обличчям вниз.

За вказівкою ОСОБА_5 він обшукав ОСОБА_11, знайшов у задній кишені штанів носову хустинку та ключі від квартири, а потім разом з ОСОБА_8 і ОСОБА_5 перевернули ОСОБА_11 на спину обличчям догори.

Про обставини вбивства ОСОБА_11 обвинувачений ОСОБА_9 показав, що ОСОБА_5, не звертаючи уваги на прохання ОСОБА_11 не вбивати, засунув йому носову хустинку в рот і став душити руками за шию. ОСОБА_8 в цей час утримував ОСОБА_11 за плечі, а він за ноги. ОСОБА_10 наніс ОСОБА_11 кілька ударів ногою в живіт.

Оскільки ОСОБА_5 не вдавалось задушити ОСОБА_11 руками, то за його вказівкою ОСОБА_10 зняв з брюк ОСОБА_11 ремінь та передав його ОСОБА_5, який зробив з нього петлю, затягнув її на шиї ОСОБА_11 і таким чином задушив останнього.

Після вказаних дій ОСОБА_11 перестав подавати ознаки життя, тобто перестав рухати руками, ногами, за які його утримували. Після вбивства ОСОБА_11 з метою приховання злочину вони всі разом стягнули його тіло у раніше викопану яму. Виконуючи вказівку ОСОБА_5, ОСОБА_10 приніс із автомобіля каністру з бензином і облив ним тіло ОСОБА_11, яке знаходилось в ямі. ОСОБА_5 підпалив тіло ОСОБА_11, а коли вогонь в ямі згаснув, вони всі разом закидали яму з обгорілим тілом землею, замаскували місце травою, а потім на автомобілі залишили місце злочину.

Щодо виявлення тіла ОСОБА_11 в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, а не на місці вчинення ними вбивства, ОСОБА_9 пояснив, що, на його думку, перепоховання тіла сталося з ініціативи ОСОБА_5, оскільки він не був впевнений, що учасники будуть мовчати про вчинений злочин.

На цьому ж допиті ОСОБА_9, продовжуючи показання про приховування слідів злочину, пояснив, що ключі, які знайшов в кишенях брюк ОСОБА_11, він особисто викинув у водоймище. Туфлі, парасольку та куртку ОСОБА_11, номерні знаки автомобіля учасники злочину викинули поруч з автотрасою.

(т.42 цт а.с.151-158)

Аналогічні показання про обставини вбивства ОСОБА_11 і перевищення влади та посадових повноважень ОСОБА_9 дав на допитах як підозрюваний 01 березня 2005 року і обвинувачений 05 березня 2005 року у кримінальній справі, відносно ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 за п. «і» ст. 93, ч.3 ст. 166 КК України 1960 року, за результатами розгляду якої вони були засуджені вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2008 року, в яких також повідомив про роль кожного співучасника - ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_10 у вчиненні цих злочинів.

Що стосується одягу та предметів, які були у потерпілого ОСОБА_11, то ОСОБА_9 пояснив, що при утриманні ОСОБА_11 в автомобілі за руку він відчув у нього на одному із пальців перстень, а коли у лісі виводив із автомобіля, то на шиї у ОСОБА_11 був твердий ланцюжок, який на дотик був плоский. При обшуку ОСОБА_11 на місті злочину, він виявив у нього в задніх кишенях брюк хустинку світлого кольору, зв'язку ключів в кількості 2-3 штук, середньої довжини, які знаходились з металевим брелоком овальної форми.

На ОСОБА_11 була чорна куртка з цупкого синтетичного матеріалу, чорні туфлі, сині джинси і світлий светр. З собою у нього була сумка через плече, парасолька, довга, за розміром мов би палка, не складна, не автоматична.

(т. 42 цт а.с.56-64, 109-112, 137-140.)

На допиті 10 березня 2005 року ОСОБА_9, показав, що з самого початку та до того моменту як ОСОБА_11 вивезли до лісу, йому не були відомі наміри ОСОБА_5 Останній був його керівником, він знаходився під його впливом і не міг суперечити його наказам.

Далі ОСОБА_9 пояснив, що після вбивства ОСОБА_11 начальник Управління ОСОБА_5 надавав йому матеріальну допомогу та заохочення по службі. Зокрема, 18 вересня 2000 року надав йому матеріальну допомогу 100 гривень, а потім постійно чергові звання. При отриманні ним звання майора міліції, він заявив ОСОБА_5, що воно йому не потрібно. ОСОБА_5 в свою чергу сказав, що це звання він отримав як фахівець, а не як працівник, який з ним щось там робив.

(т.42 цт а.с.65-72.)

Свої показання про обставини вбивства ОСОБА_11 ОСОБА_9 підтвердив 14 березня 2005 року при відтворенні обстановки та обставин події в ході якого він детально розказав і показав місця захоплення і вбивства ОСОБА_11, спосіб його вбивства шляхом удушення, місце поховання тіла ОСОБА_11, та місця приховування предметів, одягу, які належали ОСОБА_11

У ході проведення цієї слідчої дії ОСОБА_9 пояснив, що куртка, в якій був ОСОБА_11 - із штучного, цупкого матеріалу чорного кольору, на замку. В куртці знаходився гаманець, в якому була кредитна картка «VISA» та долари США. Доларів було небагато, здається двадцять. В сумці знаходились записник і мобільний телефон. Про ці речі учасники вбивства повідомили ОСОБА_5, який розпорядився залишити їх в автомобілі.

(т.42 цт а.с.74-82)

При відтворенні обстановки та обставин події 14 червня 2005 року ОСОБА_9 ще раз підтвердив обставини вбивства ОСОБА_11 і показав місце вчинення його вбивства, наполягаючи на тому, що захоплення і вбивство ОСОБА_11 було вчинено саме так і в тому місці, де він вказував раніше на допитах та відтвореннях обстановки і обставин події.

(т.42 цт а.с.113-120)

20 березня 2005 року при відтворенні обстановки та обставин події ОСОБА_9 з участю ОСОБА_8, ОСОБА_10, статиста, за допомогою макетів і манекену спочатку розказав, а потім показав місце захоплення ОСОБА_11 16 вересня 2000 року на бул. Л.Українки в м. Києві, місце розташування та дії кожного учасника злочину, в тому числі в службовому автомобілі ОСОБА_5 «Хюндай-Соната». При цьому ОСОБА_9 продемонстрував за участю ОСОБА_8 і ОСОБА_10 та статистів обставини вбивства ОСОБА_11, спалення та приховування його тіла.

(т.43 цт а.с.174-272)

ОСОБА_9 1 березня 2005 року власноручно написав заяву Генеральному прокурору України, в якій повідомив органи слідства про обставини незаконних оперативних заходів щодо ОСОБА_11, його захоплення, вчинення його вбивства та приховування тіла.

(т.42 цт а.с.8-12)

Показаннями свідка ОСОБА_8, який зазначив, що 15 вересня 2000 року він перебував у відпустці. Напередодні ОСОБА_5 повідомив йому, щоб він нікуди не їхав та залишався м. Києві, оскільки є робота, але яка саме ОСОБА_5 не повідомив. Він зустрівся з ОСОБА_5 15 вересня 2000 року на станції метро «Палац Спорту». Після цього він перебував у службовому автомобілі ОСОБА_5 «Хюндай-Соната». В цей день оперативні заходи щодо ОСОБА_11 проводилися до вечора. Ввечері ОСОБА_11 вийшов з будинку на вулицю і поїхав. Перед цим ОСОБА_5 було поставлено завдання затримати ОСОБА_11 і доставити його в одно з управлінь внутрішніх справ. Але в цей день ОСОБА_11 затриманий не був.

Він домовився з ОСОБА_5 зустрітись наступного дня на тій самій станції метро. Вони зустрілись і він сів в машину ОСОБА_5 Практично цілий день проводились оперативні заходи. Вони при цьому перебували в районі вулиць Прорізної, Саксаганського, Володимирської. Оперативного засобу зв'язку в машині не було. З метою підтримки зв'язку в автомобілі знаходились працівники ГУКП.

Ввечері він вийшов з автомобіля біля будинку на бул. Лесі Українки в районі магазину «Будинок Подарунків». Близько 22 години ОСОБА_11 вийшов з будинку, перед цим було поставлено завдання посадити ОСОБА_11 в автомобіль, що і було зроблено. Близько опівночі вони приїхали в район с. Сухоліси. ОСОБА_5 вийшов з автомобіля разом з водієм ОСОБА_10, а через деякий час повернувся і дав команду вивести ОСОБА_11 При цьому потерпілий, він та ОСОБА_9 знаходились в автомобілі. Вони разом з ОСОБА_9 вивели ОСОБА_11 з автомобіля.

Коли вони їхали в автомобілі, то тримали руки ОСОБА_11 за спиною, але сили до нього не застосовували.

ОСОБА_11 поклали на землю та утримували: він з правої сторони, а ОСОБА_9 за ноги. ОСОБА_5 при цьому був поруч з головою з правої сторони. Все це відбувалось нетривалий час. Коли ОСОБА_11 помер, його кинули в яму.

ОСОБА_10 приніс каністру з бензином, яким облили ОСОБА_11 та підпалили, після чого яму закопали, засипали травою вказане місце та поїхали до м. Києва.

По дорозі заїхали в кафе. Потім приїхали в гараж, після чого роз'їхались по домівкам. В машині залишалась сумка потерпілого.

Також свідок пояснив, що йому не відомо чи були підстави для затримання ОСОБА_11, але відомо про проведення оперативних заходів щодо нього працівниками ГУКП МВС України. Деякі із співробітників, що проводили зовнішнє спостереження йому відомі.

В день затримання ОСОБА_5 поставив завдання посадити особу, на яку він вкаже, в автомобіль, але при цьому ОСОБА_5 не казав слова «затримати». Було поставлено завдання підставити автомобіль під виглядом таксі та доставити чоловіка, на якого вкаже ОСОБА_5, до одного з райвідділів міліції, оскільки було відомо, що ця особа часто користується послугам таксі.

ОСОБА_5 розподілив ролі, згідно яких ОСОБА_9 повинен був сісти з правого, а він з лівого боку від затриманого на заднє сидіння автомобіля.

Свідок вказав, що йому не відомо, чи був автомобіль спеціально підготовлений для затримання ОСОБА_11, а також, чи використовували при цьому декілька комплектів автомобільних номерних знаків.

Після затримання ОСОБА_11 вони з ОСОБА_9 завели руки потерпілого за спину та нахилили голову донизу, а ОСОБА_5 при цьому казав ОСОБА_11, що він американський шпигун, і запитував навіщо він відвідував посольство США.

При виїзді з м. Києва на контрольному пункті ДАІ вони зупинились і ОСОБА_5 вийшов з машини, з якою метою йому не відомо.

Потім вони зупинялись в с. Сухоліси і ОСОБА_5 знову виходив з машини. Близько опівночі вони приїхали на галявину біля лісу і ОСОБА_5 вийшов із машини разом з ОСОБА_10

Як зазначає свідок, в цей час він намагався заспокоїти ОСОБА_11

Крім того, він також утримував ОСОБА_11, коли ОСОБА_9 зв'язував останнього.

Після цього ОСОБА_5 почав душити ОСОБА_11 руками, засунувши до рота потерпілого носову хустинку.

В той час, коли ОСОБА_5 душив ОСОБА_11, він разом з ОСОБА_9 утримували потерпілого. ОСОБА_10 при цьому стояв поряд.

Також свідок зазначив, що він не пам'ятає про те, чи задавались ОСОБА_11 якісь запитання під час його удушення, та вказав, що ніякого попереднього зговору на вбивство потерпілого між ним, ОСОБА_5, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 не було.

Свідок також зазначив, що він не чув, щоб під час удушення ОСОБА_11 підсудний вів з потерпілим розмови з приводу передачі інформації іноземним спецслужбам, а лише на початку затримання ОСОБА_5 запитав у ОСОБА_11, чому він відвідував посольство США. Свідок також пояснив, що не чув розмов підсудного з потерпілим з приводу участі потерпілого в бойових діях на території Абхазії.

Також ОСОБА_8 зазначив про те, що він не пам'ятає багатьох деталей подій, що мали місце у 2000 році.

В зв'язку з цим під час розгляду справи були досліджені та оголошені показання свідка, що були дані ним під час розслідування кримінальної справи, протоколи допитів, а також відтворення обстановки та обставин подій, які проводились з ОСОБА_8 під час розслідування вказаної кримінальної справи та кримінальної справи відносно ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 за п. «і» ст.93, ч.3 ст.166 КК України 1960 року, за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2008 року останні були визнанні винними у вчиненні 15-17 вересня 2000 року за вищевказаних у вироку обставин умисних дій, що явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, що завдали при цьому істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_11, що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність ОСОБА_11 діями та спричинило тяжкі наслідки, а також скоєнні за попереднім зговором групою осіб умисного вбивства ОСОБА_11

Під час вказаних слідчих дій ОСОБА_8 дав більш детальні показання та зазначив, що працюючи на посаді помічника начальника чергової частини ГУКП МВС України, у вересні 2000 року в розмові з ОСОБА_5, дізнався про необхідність проведення оперативної комбінації, яка полягала у захопленні невідомого чоловіка та його транспортуванні службовим автомобілем до приміщення ГУМВС.

Приблизно в обідній час разом з ОСОБА_5 на його службовому автомобілі «Хюндай-Соната» темно-синього кольору, за кермом якого був водій ОСОБА_10, вони прибули на перехрестя вулиць Саксаганського - Володимирської в м. Києві.

На цьому перехресті в автомобіль сів ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), з оперативним засобом зв'язку і доповів ОСОБА_5 про переміщення об'єкта, за яким проводилось зовнішнє спостереження. В даний час він може сказати, що цим об'єктом був журналіст ОСОБА_11 Приблизно о 14 годині до автомобіля підійшов ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містятьсь в матеріалах справи ( т. 127, а.с.3), який також доповів про місцезнаходження об'єкта.

Близько 15 годині ОСОБА_5 доповіли, що об'єкт вийшов з офісу. Разом з ОСОБА_5 він вийшов із автомобіля і побачив, що по вулиці Саксаганського в бік Палацу спорту йде чоловік високого зросту, вдягнутий у джинси та світлий светр. ОСОБА_5 сказав, що це той чоловік, за яким проводиться спостереження.

На розі вулиць Саксаганського і Халтуріна ОСОБА_11 зустрівся з чоловіком, який був нижче за нього зростом, міцної статури із темно-русим волоссям та залисинами. Потім до них підійшов ще один чоловік віком до тридцяти років. Поспілкувавшись, вони розійшлись. Після цього ОСОБА_11 пішов у бік Палацу спорту у напрямку вул. Червоноармійської.

Через деякий час ОСОБА_11 повернувся до себе в офіс, про що ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містятьсь в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), повідомив ОСОБА_5

Приблизно о 18 годині ОСОБА_11 вийшов із офісу з жінкою, як він пізніше дізнався - з ОСОБА_13 і направився на вул. Хрещатик.

Знаходячись в автомобілі з ОСОБА_5, він почув по оперативному засобу зв'язку ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 129 а.с.72), що ОСОБА_11 і ОСОБА_13 зустрілися з чоловіком та зайшли до кафе. Пізніше, коли він з ОСОБА_5 знаходився уже на бул. Л.Українки, надійшла інформація, що ОСОБА_11 разом з ОСОБА_13 вийшли із кафе. На вказаному бульварі вони зупинилися біля будинку, в якому проживала ОСОБА_13, і ОСОБА_5 вийшов із автомобіля. Там він побачив ОСОБА_9 і інших працівників ГУКП, які вели зовнішнє спостереження за ОСОБА_11 Це було приблизно о 20 годині 30 хвилин. До автомобіля постійно підходив ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містятьсь в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), і доповідав ОСОБА_5 про переміщення ОСОБА_11

Перебуваючи в автомобілі, ОСОБА_5 розказав йому, ОСОБА_10 і ОСОБА_9 план операції по захопленню ОСОБА_11 Згідно з планом, ОСОБА_11 підставлявся автомобіль під виглядом таксі, а коли він сяде в нього, інші учасники захоплення повинні швидко сісти в автомобіль і не дати змоги ОСОБА_11 з нього вийти. Після захоплення ОСОБА_11 необхідно було доставити в ГУ МВС України.

Однак, 15 вересня 2000 року захопити ОСОБА_11 таким чином не вдалось, оскільки він вийшов із будинку, встиг зупинити інший автомобіль і від'їхати. Побачивши це, ОСОБА_5 наказав всім їхати на вул. Червоноармійську. У дворі будинку, розташованого на перехресті вулиць Червоноармійська та Димитрова, знаходились інші працівники ГУКП, які також проводили зовнішнє спостереження і доповіли ОСОБА_5, що ОСОБА_11 зайшов до будинку. Це було приблизно о 23 годині. У зв'язку з цим ОСОБА_5 наказав усьому складу наступного дня вийти на роботу, а йому прибути до Палацу спорту. Після цього вони роз'їхалися по домівках

16 вересня 2000 року приблизно об 11 годині він знаходився біля станції метро «Республіканський стадіон», до якої на автомобілі «Хюндай-Соната» під'їхали ОСОБА_5 з ОСОБА_10 і забрали його. Після цього вони поїхали на вул. Саксаганського, де зупинилися біля продовольчого магазину у напрямку Палацу спорту. Там в автомобіль сів ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), із засобом оперативного зв'язку. Він доповів ОСОБА_5 про переміщення ОСОБА_11 Судячи з оперативної інформації, яка надходила, було зрозуміло, що ОСОБА_11 знаходиться в офісі.

Приблизно о 19 годині ОСОБА_11 і ОСОБА_13 вийшли із офісу і пішли в бік вул. Хрещатик. Після цього на автомобілі ОСОБА_5 вони перемістилися на вул. Прорізну, де ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), і ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 129 а.с.72), продовжували доповідати про переміщення ОСОБА_11, в тому числі, що ОСОБА_11 і ОСОБА_13 зайшли в кафе.

Приблизно о 21 годині, як далі показав ОСОБА_8, ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містятьсь в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), доповів ОСОБА_5, що ОСОБА_11 з ОСОБА_13 прибули до будинку, де вона мешкала. ОСОБА_5 наказав ОСОБА_10 зупинити автомобіль трохи вище будинку ОСОБА_13 і поставив перед ним чітке завдання діяти згідно з узгодженим планом, а саме підставити ОСОБА_11 автомобіль. При цьому йому і ОСОБА_9, який також знаходився в автомобілі, необхідно було сісти в той момент на заднє сидіння з обох сторін від ОСОБА_11 А якщо конкретніше, то він повинен був сісти на заднє сидіння позаду ОСОБА_10, а ОСОБА_9 - позаду ОСОБА_5 Перед цим за вказівкою ОСОБА_5 ОСОБА_10 замінив на автомобілі номерні знаки і поставив знаки іноземної реєстрації.

Після цього він, ОСОБА_5 і ОСОБА_9 вийшли із автомобіля і знаходились на вулиці. В їх полі зору були працівники ГУКП ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містятьсь в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), ОСОБА_25, повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130, а.с.53), та інші, прізвища яких він не знає. Знаходячись разом з ОСОБА_9 на вулиці, за допомогою оперативного засобу зв'язку він почув, що ОСОБА_11 вийшов із будинку. Тоді він побачив як ОСОБА_11 перейшов вулицю, зайшов у магазин, де щось придбав і повернувся знову у будинок. Про це ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127, а.с.3), доповів ОСОБА_5 Однак, що придбав у магазині ОСОБА_11 він не почув.

Приблизно через півгодини по оперативному засобу зв'язку, який був у ОСОБА_9, він почув, що ОСОБА_11 вийшов із будинку і направився на бул. Л.Українки. Через певний час він побачив, що ОСОБА_11 вийшов на бульвар. Він був одягнутий у куртку чорного кольору, сині джинси та світлий светр, а через плече у нього висіла сумка темного кольору розмірами 30 на 60 см. В руках ОСОБА_11 був поліетиленовий пакет, в якому, як він дізнався пізніше, були кавуни.

ОСОБА_10, отримавши вказівку, почав з невеликою швидкістю рухатись на автомобілі по бул. Л.Українки до будинку, в якому мешкала ОСОБА_13 В цей час ОСОБА_11 вийшов на проїзну частину і став зупиняти автомобілі. Перед ним, згідно з планом, зупинився ОСОБА_10

Разом з ОСОБА_5 і ОСОБА_9 він підійшов ближче до місця, де стояв ОСОБА_11 Коли ОСОБА_11 сів на заднє сидіння автомобіля, яким керував ОСОБА_10, то в цей же момент ОСОБА_5 підійшов до передніх дверей, а він і ОСОБА_9 до задніх дверей автомобіля і, відповідно, він сів позаду ОСОБА_10, а ОСОБА_9 - позаду ОСОБА_5 В автомобілі ОСОБА_5 дав вказівку завести руки ОСОБА_11 за спину і нагнути його голову вниз, що і було зроблено. Після захоплення ОСОБА_11 ОСОБА_5 палицею чорного кольору наніс йому декілька ударів по верхньому відділу спини, запитуючи його, що він робив біля американського посольства, чи не є він американським шпигуном і чому так добре розмовляє українською мовою. Через деякий час автомобіль зупинився і ОСОБА_5 вийшов, а коли повернувся і сів в автомобіль, то зробив рух рукою, який означав «від'їжджайте». Наступна зупинка була біля міліцейського посту на виїзді із м. Києва на автодорогу Київ-Одеса. При цьому до автомобіля підійшов працівник ГУКП, якому ОСОБА_5 дав вказівку повертатись на базу. В цей час ОСОБА_11 знаходився в автомобілі в такому ж положенні тобто, з заламаними назад руками.

Продовжуючи свої показання, ОСОБА_8 пояснив, що з автодороги Київ-Одеса, вони повернули та зупинились у якомусь селі. Там де вони зупинились, він побачив, що зліва від них будинків не було, будинки були лише праворуч від них. ОСОБА_5 вийшов із автомобіля і через деякий час повернувся. Тоді ж ОСОБА_10 також вийшов із автомобіля і було чути, як вони щось поклали у багажник. Далі вони їхали по селу, а потім повернули до лісу. Коли зупинились, то він побачив, що зліва знаходиться лісопосадка, а попереду поле. ОСОБА_5 і ОСОБА_10 вийшли із автомобіля, взяли щось у багажнику і деякий час були відсутні. В автомобілі ОСОБА_11 сказав, що він журналіст, запрошував до себе в офіс, пропонував там з'ясувати всі питання, які їх цікавлять. Цікавився, за що його затримали. Він заспокоював ОСОБА_11, посилався на старшого, який прийде і все з'ясується. Там в автомобілі він побачив на руці у ОСОБА_11 перстень із металу білого кольору. Через деякий час до автомобіля підійшов ОСОБА_10 і ОСОБА_5, який сказав вивести ОСОБА_11 із автомобіля. З ОСОБА_9 вони вивели ОСОБА_11, але той вчинив опір. Тоді ОСОБА_5 сказав їм зв'язати ОСОБА_11 Вони повалили його на землю і зв'язали. Потерпілому, котрий лежав на землі, ОСОБА_5 спочатку наніс кілька ударів, а потім став душити, однак у нього це не виходило. Тоді ОСОБА_5 віддав ОСОБА_10 команду зняти брючний ремінь з штанів ОСОБА_11 ОСОБА_10 зняв ремінь і передав ОСОБА_5, який з нього зробив петлю, накинув її на шию ОСОБА_11 і став душити. В процесі удушення ОСОБА_11 набирав повітря в легені, у зв'язку з чим ОСОБА_5 сказав ОСОБА_10 нанести декілька ударів йому у груди, що той і зробив.

Після того, як ОСОБА_5 задушив ОСОБА_11, він дав команду скинути його тіло в раніше викопану ним і ОСОБА_10 яму, яка знаходилась приблизно на відстані п'ятнадцяти метрів від автомобіля. Після того, як труп скинули в яму, ОСОБА_10 за вказівкою ОСОБА_5 приніс із автомобіля каністру, облив труп бензином і ОСОБА_5 підпалив тіло потерпілого.

Після того, як вогонь загас, всі вони разом закидали яму з тілом ОСОБА_11 Речі ОСОБА_11, а саме: туфлі, куртка, сумка, парасолька з вигнутою ручою лежали в багажнику автомобіля. Пакет з кавунами викинули на місці вбивства. Після цього всі повернулись до м. Києва.

Пояснюючи мотиви вчинення злочину, ОСОБА_8 вказав, що між ОСОБА_5, ним та іншими учасниками злочину не було домовленості на вбивство ОСОБА_11 До останнього моменту він не знав і не передбачав планів ОСОБА_5 на вбивство ОСОБА_11 В іншому випадку, він би відмовився від участі у вчиненні цього злочину.

Приблизно у жовтні 2003 року він сказав ОСОБА_5, що як би знав, що він втягне його у вбивство, то він би ніколи з ним не поїхав би. ОСОБА_5 відповів, що в такому випадку всіх би звільнили. Вважає, що його участь у вчиненні злочинів полягає в тому, що він беззаперечно виконував всі вказівки ОСОБА_5, а також утримував ОСОБА_11 під час вбивства. Заперечуючи корисливі мотиви, ОСОБА_8 заявив, що ніяких розмов з ОСОБА_5 про матеріальне чи інше заохочення у зв'язку з вчиненням злочину між ними не було. Після вчинення злочинів йому було присвоєно звання полковника міліції і призначено на посаду начальника чергової частини ГУКП МВС України. Він не виключає, що це була своєрідна плата ОСОБА_5 за його мовчання про вчинені злочини. У листопаді 2000 року, після того як знайшли труп ОСОБА_11, ОСОБА_5 обізвав всіх учасників злочину «охломонами» за те, що вони не зняли з ОСОБА_11 ювелірних прикрас, які потім були знайдені.

(т. 43 цт а.с.125-131)

На додатковому допиті 16 березня 2005 року ОСОБА_8 пояснив, що повертаючись до м.Києва після вбивства ОСОБА_11, вони зупинилися біля озера, помили руки і викинули ключі, які знайшли серед речей ОСОБА_11 Після цього, проїхавши ще деяку відстань, зупинились і викинули туфлі і, як йому здається, куртку, які також належали ОСОБА_11 Ці місця, і хто саме, викидав вищезазначені речі, він не пам'ятає. По дорозі вони також зупинились в якомусь придорожньому кафе, де повечеряли та випили трохи горілки.

(т. 43 цт а.с.63-68)

02 березня 2005 року ОСОБА_8 власноручно написав заяву на ім'я Генерального прокурора України, в якій детально повідомив про обставини проведення за ОСОБА_11 зовнішнього спостереження 15-16 вересня 2000 року, його захоплення і умисного вбивства.

(т.43 цт а.с.9-20)

В ході проведення відтворення обстановки та обставин події 05 березня 2005 року ОСОБА_8 вказав місце біля будинку по бул. Л.Українки в м. Києві, де був захоплений ОСОБА_11, і розповів та показав як саме проходило захоплення. Також при відтворенні обстановки та обставин події 18 березня 2005 року ОСОБА_8 вказав місце в лісі Сухоліського лісництва Білоцерківського району Київської області, де було вбито ОСОБА_11 та розповів і показав, яким способом було скоєно вбивство, як і де закопано труп.

(т. 43 цт а.с.29-54)

При відтворенні обстановки і обставин події 20 березня 2005 року ОСОБА_8 за участю ОСОБА_9, ОСОБА_10 і статистів, за допомогою макетів та манекену показав і розказав про свої дії, дії потерпілого та інших учасників злочину. Крім того, ОСОБА_8 точно вказав місце на бул. Л.Українки в м. Києві, де був захоплений ОСОБА_11, місце розташування та дії учасників злочину в службовому автомобілі ОСОБА_5 «Хюндай - Соната». Продемонстрував за допомогою ОСОБА_9, ОСОБА_10 і статистів на місці вчинення вбивства обставини підпалу та захоронення тіла ОСОБА_11, використовуючи при цьому макети, манекени.

(т. 43 цт а.с.174-272)

Показаннями свідка ОСОБА_10, який пояснив, що 15 вересня 2000 року він, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 виїхали з МВС України на вул. Володимирську, перехрестя вул. Саксаганського та Жилянської. ОСОБА_5 сказав, що там працівники ГУКП МВС України працюють за якимось об'єктом.

На перехресті вказаних вулиць до них підійшов ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), який на той час був чи начальником, чи заступником начальника 2-го управління ГУКП МВС України. ОСОБА_5 вийшов до нього, а він залишився у машині.

Він чув як ОСОБА_5 доповіли про те, що об'єкт на місці. Що це був за об'єкт, ім'я, прізвище не говорилося. Протягом дня вони їздили по місту та повертались на вказане перехрестя.

Ближче до вечора вони під'їхали на бул. Л. Українки, номера будинку він не пам'ятає, і до них підійшов ОСОБА_9

В автомобілі знаходились він, ОСОБА_5 та ОСОБА_8

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Підсудний сказав, що потрібно буде затримати чоловіка та доставити його у якесь відділення міліції.

Так як автомобіль на той час не був обладнаний засобами зв'язку, до нього підійшов ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 129 а. с.72), щоб передати команду, коли потрібно буде під'їхати, і вони з ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 129 а.с.72), разом залишися в автомобілі, а підсудний, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 пішли вниз по бул. Л. Українки.

Потім ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 129 а.с.72),сказав свідку їхати вниз і там забрати чоловіка.

Коли він приїхав то побачив, що на тротуарі стояли ОСОБА_5 і ОСОБА_8, які сіли в автомобіль і вони поїхали по домівкам.

Наступного дня він вийшов на роботу і так само зранку, чи ближче до обіду, разом з ОСОБА_5 і ОСОБА_8, виїхали з МВС України на це ж перехрестя вулиць Володимирської та Саксаганського. До них знову підходив хтось з працівників ГУКП, який доповідав, що об'єкт на місці. Це день пройшов так само, як і попередній.

Ввечері вони знов приїхали на бул. Л. Українки, де до них підійшли ОСОБА_9 і ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с72). Підсудний так само сказав, що потрібно затримати чоловіка і щоб він сів в автомобіль.

Також ОСОБА_5 сказав, що ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), дасть йому команду, коли їхати, тому що цей чоловік повинен буде зупиняти автомобіль. Посадку необхідно здійснити на заднє сидіння, а потім вони сядуть.

Разом з ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), він залишився на бул. Л. України та чекав команди. У ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), при цьому був оперативний засіб зв'язку.

Потім ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), сказав йому їхати вниз, де він побачить чоловіка. Він почав рух вниз по бул. Л. Українки і ближче до Бессарабської площі побачив чоловіка, який зупиняє автомобіль.

ОСОБА_5 стояв за цим чоловіком, вказуючи на нього рукою. Хто був цей чоловік йому не відомо. Він зупинив автомобіль і цей чоловік попросив його кудись підвезти. Свідок запропонував сісти на заднє сидіння, сказавши, що переднє зламане. Переднє сидіння при цьому було відсунуто вперед.

Чоловік став сідати на заднє сидіння і в цей час до задніх дверей автомобіля швидким кроком підійшли ОСОБА_9 і ОСОБА_8, один праворуч, а другий ліворуч. ОСОБА_5 сів спереду на пасажирське сидіння та вказав напрямок руху.

Вони поїхали вниз по бул. Л. Українки, потім спустились на вулицю в напрямку Байкового цвинтаря, там зупинились і він замінив номерний знак автомобіля, а потім продовжили рух по вул. Васильківській.

Підсудний нічого не казав, а лише показував напрямок руху. За вказівкою останнього він зупинився на виїзді з міста за постом ДАІ. Під'їхав один автомобіль з працівниками ГУКП, до яких вийшов ОСОБА_5 Вони всі залишились в машині.

Коли ОСОБА_5 повернувся, він показав рукою напрямок руху вперед.

Доїхавши до м. Біла Церква, ОСОБА_5 показав, щоб він повертав в бік м.Узин, а потім на перехресті показав напрямок руху до с. Сухоліси, в якому, як відомо свідку, у підсудного проживають родичі дружини. В селі ОСОБА_5 вказав під'їхати до будинку, де вони проживають.

ОСОБА_5 вийшов з машини, а коли повернувся, наказав свідку відкрити багажник, в який поклав лопату та мотузку.

Після цього вони продовжили рух в напрямку, який вказував ОСОБА_5

Рухаючись по лісу деякий час, вони виїхали на галявину. З одного боку галявини був ліс, а з іншого - поле. Він зупинив автомобіль за вказівкою ОСОБА_5

Разом з ОСОБА_5 він вийшов з автомобіля. ОСОБА_5, або він, за вказівкою останнього, взяв у багажнику лопату і вони відійшли від автомобіля приблизно на 10 м. Він за вказівкою підсудного став копати яму, довжиною від 1 м до 1,20 м, шириною 60 см, глибиною близько 1 м, а ОСОБА_5 повернувся до автомобіля.

Через деякий час до цієї ями притягнули потерпілого, якого ОСОБА_5 почав душити руками. Підсудному це не вдалося і він наказав йому зняти з потерпілого ремінь, що він і зробив, віддавши ремінь ОСОБА_5

Підсудний зробив зашморг, який накинув на шию ОСОБА_11 і почав затягувати. Під час того, як підсудний душив ОСОБА_11 ременем, він наказав йому вдарити потерпілого в живіт. Свідок п'ятою вдарив у живіт ОСОБА_11 Де в цей час знаходився ОСОБА_9 він не пам'ятає, ОСОБА_8 знаходився поряд з ОСОБА_5

ОСОБА_5 декілька хвилин душив ОСОБА_11, після чого той перестав подавати ознаки життя.

Хтось скинув ОСОБА_11 в яму, а він, за вказівкою ОСОБА_5, приніс із машини каністру бензину та вилив на померлого близько половини каністри, а можливо більше. Після чого поніс каністру в автомобіль. Він не бачив, хто підпалював бензин, але коли йшов до машини, побачив полум'я. Після того, як полум'я згасло, він і ще хтось з присутніх закидав яму з тілом та вони поїхали з лісу.

По дорозі вони зупинялись, щоб помити руки. і хтось - чи ОСОБА_9, чи ОСОБА_5, викинули ключі. По дорозі викинули номери, парасольку та куртку.

Коли приїхали в м. Київ, то завезли додому спочатку ОСОБА_9, а потім ОСОБА_5, а він разом з ОСОБА_8 поїхали в гараж, де залишили автомобіль. Після чого черговий автомобіль розвіз їх по домівкам.

В понеділок він вийшов на роботу, прийшов у гараж, забрав автомобіль та викинув лопату. Пізніше разом з ОСОБА_5 поїхав у готель «Славутич» біля мосту Патона, де ОСОБА_5 викинув у канал мобільний телефон померлого.

За вказівкою ОСОБА_5 вони поїхали до Південного мосту і підсудний сказав, що потрібно викинути сумку. Він взяв камінь, поклав його у сумку, але йому не вдалось її викинути, оскільки там були рибалки.

Потім вони поїхали у дачний район «Осокорки», зупинились біля якогось озера і свідок за вказівкою ОСОБА_5 викинув сумку з каменем в озеро.

Через деякий час після цих подій, він відвозив ОСОБА_5 на зустріч в якийсь ресторан в районі Конча-Заспа. Після закінчення зустрічі ОСОБА_5 повернувся та був трохи напідпитку. Повертаючись в м. Київ, ОСОБА_5 сказав, що треба перепоховати ОСОБА_11

Крім того, свідок повідомив, що за декілька днів до подій 16 вересня ОСОБА_5 запитав, чи є у нього в машині каністра з бензином. Оскільки каністри не було, підсудний наказав йому покласти в автомобіль каністру з бензином, яку за словами підсудного, необхідно завезти його родичам в село.

Також під час перебування на бул. Л.Українки за вищевказаних обставин, підсудний запитував, чи є у нього незареєстровані номерні знаки, на що свідок відповів, що таких знаків у нього немає.

Наскільки він пам'ятає, 15 чи 16 вересня працівник ГУКП ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), приніс йому німецькі номерні знаки та передав їх на бул. Л. Українки. Саме ці номерні знаки вони використовували під час затримання ОСОБА_11 та потім викинули по дорозі в м. Київ між с. Сухоліси та м. Біла Церква.

В бардачку машини лежала гумова палиця, яка належала ОСОБА_5, яку він використовував під час затримання ОСОБА_11

Коли ОСОБА_11 тільки сів у автомобіль, він запитав, що відбувається, а ОСОБА_5, розвернувся до потерпілого, сказав останньому, що він шпигун і наніс декілька ударів гумовою палицею.

Під час всіх цих подій ОСОБА_11 ще декілька разів запитував, що відбувається, але ОСОБА_5 з потерпілим ніяких розмов більше не вів.

Крім того, свідок повідомив, що після вбивства ОСОБА_11 в автомобілі залишились його речі, а саме парасолька, куртка, сумка, два кавуни в пакеті та ключі.

Підсудний ОСОБА_5 не повідомляв йому у зв'язку з чим він задушив ОСОБА_11

Крім того, свідок показав, що через деякий час після того, як підсудний повідомив йому, що тіло ОСОБА_11 необхідно перепоховати, він на території гаражу ГУКП побачив автомобіль «Ніссан Патрол» з середини якого відчувався неприємний різкий запах, схожий на трупний. Він вирішив для себе, що можливо саме цей автомобіль ОСОБА_5 використовував для перепоховання трупа.

В ході судового розгляду справи були досліджені та оголошені протоколи допитів ОСОБА_10, під час розслідування вказаної кримінальної справи, а також допитів, відтворення обстановки та обставин подій, які проводились з ОСОБА_10 під час розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 за п. «і» ст. 93, ч.3 ст.166 КК України 1960 року, за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2008 р. останні були визнанні винними у вчиненні 15-17 вересня 2000 року за вищевказаних у вироку обставин умисних дій, що явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, які завдали при цьому істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_11, що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність ОСОБА_11 діями та спричинило тяжкі наслідки, а також скоєні за попереднім зговором групою осіб умисного вбивства ОСОБА_11

Під час вказаних слідчих дій ОСОБА_10 дав більш детальні показання та зазначив, що працюючи на посаді оперуповноваженого ГУКП МВС України, 15 вересня 2000 року близько 12 години разом з ОСОБА_5 на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» він поїхав на вул. Саксаганського у м. Києві.

Біля станції метро «Республіканський стадіон» в автомобіль сів ОСОБА_8 Проїхавши на перехрестя вулиць Саксаганського і Володимирської за вказівкою ОСОБА_5, він зупинився. Близько 12 години 30 хвилин до них підійшов ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127, а.с.3), - заступник начальника одного з управлінь ГУКП МВС України та начальник одного з відділень ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), з оперативним засобом зв'язку. По інформації, яка надходила, він зрозумів, що стеження за об'єктом продовжується. До автомобіля підходив ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), і доповідав ОСОБА_5, що об'єкт на місці, прізвищ не називав. Коли стало темніти, ОСОБА_5 наказав ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), їхати з ним на бул. Л.Українки до будинку, в якому розташована бібліотека. Там ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), вийшли із автомобіля і направились в бік цього будинку. Йому ОСОБА_5 наказав від'їхати до менш освітленої ділянки вулиці, що він зробив. Близько 22 години до автомобіля підійшов ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), і сказав під'їжджати вниз до «Будинку подарунків», де забрати ОСОБА_5 Він забрав ОСОБА_5 і ОСОБА_8 і відвіз їх до Амурської площі, де вони вийшли. Перед цим ОСОБА_5 наказав йому наступного дня в суботу о 9 годині прибути на автомобілі до МВС України.

16 вересня 2000 року о 9 годині на автомобілі він прибув до приміщення МВС України, про що доповів ОСОБА_5 Близько 12 години ОСОБА_5 наказав йому їхати на вул. Червоноармійську. Біля станції метро «Республіканський стадіон» в автомобіль сів ОСОБА_8 і вони поїхали на перехрестя вулиць Саксаганського та Володимирської. Там до автомобіля підійшов ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), який доповів, що об'єкт на місці. Впродовж дня вони періодично під'їжджали на перехрестя вулиць Володимирської та Саксаганського, де ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), повідомляв про місцезнаходження об'єкта. Потім направились до вул. Прорізної, де зупинились. Коли стемніло, ОСОБА_5 наказав їхати АДРЕСА_3. Там до ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), підійшов ОСОБА_9 ОСОБА_5 його запитав, які у нього є номерні знаки. А коли він сказав, що тільки з гаража ГУКП, то ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), за наказом ОСОБА_5 приніс транзитні номерні знаки Німеччини, які він встановив на автомобіль. Після цього ОСОБА_5 дав йому завдання підставити автомобіль під виглядом таксі одному чоловіку, який повинен сісти на заднє сидіння. Після цього ОСОБА_5 підсунув переднє сидіння вперед і наказав говорити, що воно зламане. Далі ОСОБА_5 запитав, чи є можливість заблокувати задні двері автомобіля. Він відповів ствердно, оскільки в автомобілі є спеціальний пристрій, який блокує задні двері і тоді вони відчиняються тільки ззовні. Коли всі працівники пішли в сторону будинку, з ним залишився тільки ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), з оперативним засобом зв'язку. Через деякий час ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), передав, щоб він їхав вниз по бульвару, де його чекає ОСОБА_5 ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), залишився на місці, а він на автомобілі повільно поїхав вниз по бульвару. Проїхавши будинок, в якому розташований магазин «Будинок подарунків», біля пішохідного переходу він побачив ОСОБА_5, який вказав йому рукою на чоловіка, що зупиняв автомобілі. Він зупинився біля цього чоловіка. Той попросив його підвезти, назвав адресу, яку він не запам'ятав. При цьому він сказав пасажиру сісти на заднє сидіння, оскільки переднє зламане. Коли цей чоловік вже сідав в автомобіль, то він почув як відкрились передні та задні двері автомобіля. Він побачив, що в автомобіль майже заштовхали цього чоловіка ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які сіли з обох сторін. ОСОБА_5 дав команду їхати в напрямку Амурської площі.

Під час руху автомобіля в районі Байкового кладовища, захоплений чоловік сказав, що він журналіст і назвав своє прізвище - ОСОБА_11, та запитав, куди його везуть. На ці слова ОСОБА_5 розвернувся до нього і гумовим кийком став бити ОСОБА_11 по спині і наказав йому мовчати. Далі ОСОБА_5 дав вказівку їхати за місто і він зрозумів, що на автодорогу Київ-Одеса. Біля поста ДАІ на автодорозі Київ-Одеса за вказівкою ОСОБА_5 він зупинив автомобіль. ОСОБА_5 вийшов із автомобіля і, поговоривши з працівниками ГУКП, які були в іншому автомобілі, дав команду швидко їхати прямо. Коли ОСОБА_11 знову запитав, куди його везуть, йому були нанесені удари. На автодорозі біля м. Біла Церква ОСОБА_5 вказав йому рукою їхати в сторону м. Узин, а через деякий час - до с. Сухоліси. По дорозі він знову замінив номерні знаки і ОСОБА_5 сказав йому їхати до діда, тобто він зрозумів, що треба їхати до тестя ОСОБА_5, у якого він раніше був.

Біля будинку тестя ОСОБА_5 вийшов із автомобіля і зайшов на подвір'я. Світло у будинку не вмикалося, тому він зрозумів, що нікого не розбудили. Невдовзі ОСОБА_5 повернувся, в руках у нього була лопата і мотузка. Він відчинив багажник автомобіля і ОСОБА_5 поклав туди лопату та мотузку. За вказівкою ОСОБА_5 він поїхав в ліс, а потім виїхав на галявину, де зупинився. ОСОБА_5 вийшов із автомобіля і сказав йому взяти лопату. Коли вони відійшли від автомобіля на відстань восьми метрів, то ОСОБА_5 наказав копати яму. Коли він перепитав, яку яму копати, то ОСОБА_5 йому агресивно заявив: «Ти що, не знаєш, яку яму копати?». Періодично ОСОБА_5 забирав у нього лопату і сам копав яму, а також підганяв його. Зрозумівши, що яма копається для ОСОБА_11, він копав швидко. При цьому він бачив, як ОСОБА_9 і ОСОБА_8 витягнули ОСОБА_11 із автомобіля, взяли мотузку та зв'язали потерпілого. Через деякий час ОСОБА_9 і ОСОБА_8 принесли до ями зв'язаного ОСОБА_11 Біля ями ОСОБА_5 взяв ОСОБА_11 за горло руками і став душити, а ОСОБА_9 та ОСОБА_8 утримували його. Оскільки ОСОБА_5 це не вдавалося, він наказав йому витягнути ремінь із брюк ОСОБА_11 і дати йому, що він і зробив. Далі з цього ременя ОСОБА_5 зробив петлю, накинув на шию ОСОБА_11 і став душити. Але ОСОБА_11 набрав в легені повітря, тому ОСОБА_5 наказав йому вдарити ОСОБА_11 у груди. Він двічі вдарив ОСОБА_11 у груди п'ятою. Одночасно з цим ОСОБА_5 наказав ОСОБА_9 тримати ОСОБА_11 за ноги. У ОСОБА_11 почалися передсмертні конвульсії і ОСОБА_5 відправив його до автомобіля за каністрою з бензином. Коли він повернувся, то тіло ОСОБА_11 вже було у ямі. Він вилив із каністри бензин в яму, а каністру відніс до автомобіля. В цей час підпалили бензин у ямі, в якій знаходилось тіло ОСОБА_11, а коли полум'я згасло, за наказом ОСОБА_5 вони всі разом закидали яму і замаскували місце поховання травою. Після цього вони підійшли до автомобіля, дістали речі ОСОБА_11, зокрема, чорну сумку, що в ній було він не бачив, а також куртку, парасольку з загнутою ручкою та два кавуни середніх розмірів в пакеті. Кавуни з пакетом викинули неподалік, а все інше поклали в багажник, в тому числі і лопату. Після чого на автомобілі вони покинули місце злочину.

ОСОБА_5 попередив, щоб всі забули ці два дні, чим займались і ніколи про це не згадували. Після цього поїхали у напрямку до м. Києва. По дорозі за пропозицією ОСОБА_5 повечеряли в кафе, яке було ліворуч від траси, де розпили пляшку горілки. Після приїзду до м.Києва всі роз'їхались по домівкам.

На цьому ж допиті ОСОБА_10, продовжуючи свої показання про приховування слідів злочину, пояснив, що ключі, знайдені у ОСОБА_11, викинули в озеро біля с. Блошинці, туфлі, парасольку та куртку ОСОБА_11, номерні знаки автомобіля вони викинули поруч з автотрасою по дорозі до м.Києва. 18 вересня 2000 року ОСОБА_5 у його присутності розбив і викинув в канал біля готелю «Славутич» в м. Києві мобільний телефон ОСОБА_11, ймовірно «Нокіа», а він за вказівкою ОСОБА_5 і в присутності останнього викинув в озеро біля дачного масиву «Осокорки» сумку ОСОБА_11, в якій знаходились якісь папери.

Після цього ОСОБА_5 ще раз попередив, щоб він все забув і ніколи нічого не розказував. Щодо заохочення, яке він отримав після вчинення злочину, ОСОБА_10 показав, що всі грошові премії, дострокові спеціальні звання, нагрудні знаки він отримав у зв'язку з тим, що ОСОБА_5, таким чином, бажав «купити» його мовчання про вчинені злочини. Фактично по службі він не зробив нічого, що б давало підстави для таких заохочень.

Крім того, ОСОБА_10 заявив, що попередньої домовленості щодо вбивства ОСОБА_11 у нього ні з ким із учасників вбивства не було. Він знав, що ОСОБА_5 необхідно затримати особу, яка вчинила якийсь злочин та доставити її у відділ міліції. Про умисел ОСОБА_5 на вбивство ОСОБА_11 йому стало відомо, коли той із звірячим обличчям став душити потерпілого. Своїми діями він допомагав ОСОБА_5 та іншим вчинити ці злочини.

Щодо обставин перепоховання тіла ОСОБА_11, то ОСОБА_10 показав, що приблизно через місяць після вбивства ОСОБА_11 ОСОБА_5, який був у стані алкогольного сп'яніння, сказав йому, що він мав розмову з певними людьми і необхідно «бійця» перепоховати. ОСОБА_5 перепоховав ОСОБА_11, але чому труп журналіста було знайдено без голови, йому не відомо.

(т.41 цт а.с.234-241)

На допитах 15 і 28 лютого 2005 року ОСОБА_10 підтвердив, що ще до 16 вересня 2000 року ОСОБА_5 сказав йому набрати в каністру бензину для тестя. Він виконав вказівку і ОСОБА_5 знав, що в багажнику є бензин.

На тіло ОСОБА_11 в яму він вилив із каністри приблизно 10 літрів бензину А-95.

(т.41 цт а.с.1-6, 8-13.)

На допиті 09 березня 2005 року ОСОБА_10 уточнив спосіб вбивства і пояснив, що ОСОБА_5, коли душив ременем ОСОБА_11, то повернув його на ліву сторону і своїми коліньми вперся в голову і спину, а руками затягнув петлю. Після цього ОСОБА_11 уже не подавав ознак життя.

(т. 41 цт а.с.62-86.)

У ході досудового слідства ОСОБА_10 показав, що після вбивства ОСОБА_11, з ініціативи ОСОБА_5, він неодноразово отримував заохочення. Зокрема, про присвоєння йому звань показав, що 11.12.2000 року він достроково отримав звання капітана. Це звання він отримав після того, як ОСОБА_5 отримав звання генерала. Отримання звання капітана було ініційоване ОСОБА_5 Також у 2003 році свідок отримав достроково звання майора за ініціативою ОСОБА_5 Свідок вважає, що звання та заохочення, які він отримав після вбивства ОСОБА_11, ОСОБА_5 давав йому саме у зв'язку з вбивством. Можливо, таким чином він хотів утримати свідка поруч та «купити» мовчання. Фактично в роботі свідка не було таких подій та обставин, за які він повинен був би отримувати дострокові звання.

(т.41 цт а.с.222-223, 234-241)

Свої показання про обставини повернення додому після вчинення вбивства ОСОБА_11 ОСОБА_10 підтвердив на очній ставці з ОСОБА_8

(т.41 цт а.с.248-251)

28 лютого 2005 року при відтворенні обстановки та обставин події з участю ОСОБА_10, останній детально показав та розказав про обставини вчинення злочинів 15-17 вересня 2000 року, а також вказав на місця, де були викинуті речі ОСОБА_11

(т.41 цт а.с.14-56)

20 квітня 2005 року при додатковому проведенні відтворення обстановки і обставин події ОСОБА_10 підтвердив раніше дані показання про обставини вбивства і захоронення ОСОБА_11 17 вересня 2000 року. При цьому ОСОБА_10 вказав на місце, де він копав яму, а потім за допомогою лопати за 17 хвилин викопав яму розмірами 1,4 х 1 х 0,7 м. В ході цієї слідчої дії ОСОБА_10 вказав також на місця на дорозі, де він замінив і викинув номерні знаки іноземного виробництва, а також туфлі ОСОБА_11

(т.41 цт а.с.129-144)

17 березня 2005 року в ході відтворення обстановки та обставин події ОСОБА_10 вказав на свій службовий автомобіль «Хюндай-Соната» і пояснив, що саме цей автомобіль 15-17 вересня 2000 року використовувався для проведення зовнішнього спостереження за ОСОБА_11, його захоплення і доставки в ліс поблизу с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області, де його було вбито. При цьому він показав, яким чином було пересунуто переднє сидіння та заблоковані задні двері автомобіля.

(т.41цт а.с.99-110)

На допиті 01 березня 2005 року ОСОБА_10 доповнив свої показання щодо обставин перепоховання трупа ОСОБА_11, вказавши на те, що на автомобілі джип «Ніссан Патрол» у 2000 році, який стояв з відкритими вікнами і з неприємним їдким запахом, ОСОБА_5 міг перевезти тіло ОСОБА_11 у ліс Таращанського району.

(т.41цт а.с.57-61)

15 березня 2005 року в ході відтворення обстановки та обставин події ОСОБА_10 показав на автомобіль «Ніссан Патрол» і пояснив, що саме цей автомобіль ОСОБА_5 міг використати для перевезення тіла ОСОБА_11 в місце, де його було знайдено. На підтвердження свої показань ОСОБА_10 пояснив, що восени 2000 року, коли він прийшов на службу, звернув увагу, що з цього автомобіля йшов дуже неприємний запах. А напередодні цим автомобілем користувався ОСОБА_5 Через деякий час автомобіль «Ніссан Патрол» за вказівкою ОСОБА_5 було передано до УКП Тернопільської області.

(т.41цт а.с.87-98)

20 березня 2005 року в ході проведення відтворення обстановки та обставин події з участю ОСОБА_9, ОСОБА_8 і статистів за допомогою макетів знарядь злочину та манекену ОСОБА_10 показав дії учасників злочину і розказав про обставини захоплення і вбивства ОСОБА_11

(т.43цт а.с.174-210)

28 квітня 2005 року в ході відтворення обстановки і обставин події ОСОБА_10 розказав про обставини, при яких 18 вересня 2000 року він викинув лопату, за допомогою якої була викопана яма для приховування тіла ОСОБА_11

(т.41цт а.с.166-178)

7 липня 2005 року при відтворенні обстановки та обставин події ОСОБА_10 показав місця, де учасники злочину викинули речі потерпілого ОСОБА_11 і детально розповів про ці обставини.

(т.41цт а.с.202-213)

Аналізуючи зміст викладених вище показань ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_8 і ОСОБА_10 щодо перебігу подій, суд відзначає їх послідовність, взаємопов'язаність і відповідність іншим об'єктивним доказам. Достовірність цих показань підтверджується даними, які містяться у протоколах огляду місця події, протоколах відтворення обстановки і обставин події за їх участі та участі інших свідків на території лісового масиву біля с. Сухоліси і Улашівського лісництва, біля будинку ОСОБА_13, у висновках судово-медичних експертиз щодо характеру та локалізації тілесних ушкоджень, виявлених на тілі ОСОБА_11, та щодо причини його смерті.

Крім вищенаведених доказів вина підсудного доведена оголошеними в судовому засіданні показами потерпілої ОСОБА_26 - дружини ОСОБА_11, яка пояснила, що після укладення в 1997 році шлюбу з ОСОБА_11 у них народились дві доньки. У м. Києві вона проживала з чоловіком і дітьми в квартирі АДРЕСА_4.

У червні-липні 2000 року, перебуваючи на відпочинку в Туреччині з сім'єю, ОСОБА_11 попав у дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої на його руці було пошкоджено сухожилля.

З квітня 2000 року ОСОБА_11 разом з головним редактором ОСОБА_13 розробляв проект Інтернет - газети «Українська правда», яку фінансували як різні політичні партії, так і сам ОСОБА_11, який брав в борг для цього гроші у різних осіб, отримував кредити у кредитній спілці. ОСОБА_11 був незалежний журналіст, його публікації носили правдивий характер і дратували багатьох політиків.

Також потерпіла зазначала, що у липні 2000 року за ОСОБА_11 проводилось відкрите стеження працівниками міліції, які показували посвідчення і цікавились ним та його газетою.

Зі слів ОСОБА_11 їй відомо, що стеження за ним здійснювалося з легкового автомобіля, державні номерні знаки якого він запам'ятав. Цей автомобіль переслідував його як вдень, так і у ввечері, невідомі особи проводили фото- та відеозйомку. З вказаного приводу ОСОБА_11 звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України і до своїх друзів-політиків. Через деякий час після оприлюднення відкритого листа прокурору стеження за ОСОБА_11 стало непомітним.

Як далі показала ОСОБА_26, 16 вересня 2000 року вона разом з дітьми знаходилась на конференції на спортивній базі «Сокіл» і попередила чоловіка, щоб він повернувся додому до 23 години, оскільки у неї не було ключів від квартири. Повернувшись додому о 23 годині 40 хвилин, вона виявила, що вдома нікого немає. Подзвонила в офіс і ОСОБА_27 повідомив, що ОСОБА_11 давно пішов із офісу. Через деякий час в квартиру подзвонила стурбована ОСОБА_13 і також поцікавилась, чи не повернувся ОСОБА_11 додому. Пошуки ОСОБА_11 у міліції і лікарнях нічого не дали. 17 вересня 2000 року вона звернулась із заявою про зникнення чоловіка до Московського райвідділу міліції м. Києва.

Що стосується одягу і предметів, які були у ОСОБА_11 16 вересня 2000 року, потерпіла ОСОБА_26 показала, що на чоловікові в той день була чорна куртка, светр бежевого кольору, штани джинсові, туфлі 45 розміру. Він також мав з собою чорну сумку, мобільний телефон, невеликий радіоприймач. Крім того, на шиї ОСОБА_11 носив срібний ланцюжок з хрестиком та кулоном у формі півмісяця з зубчатим краєм, а на правій руці - приплюснутий перстень з прорізом на верхній частині та срібний браслет. На тілі у ОСОБА_11 були тілесні ушкодження у вигляді осколкових поранень правої руки та переломів кісток фаланг мізинця і безіменного пальця лівої руки.

(т.4 а.с.76-82, 167, 226, т.6 а.с.97-107, 225, 226, т.7 а.с.50-56, 306, 307, т.8 а.с.77-79.)

Протоколом впізнання предметів, які були виявлені на трупі ОСОБА_11 і при просіюванні ґрунту з місця його захоронення в Таращанському лісі, згідно якого потерпіла ОСОБА_26 впевнено впізнала браслет, перстень, ланцюжок і кулон, як предмети - прикраси, які постійно носив її чоловік ОСОБА_11.

(т.7 а.с.155-170.)

Оголошеними в судовому засіданні показами потерпілої ОСОБА_29 - матері ОСОБА_11, яка пояснила, що її син ОСОБА_11 народився в 1969 році у м. Тбілісі. Його батько ОСОБА_28 проживав у Грузії, був депутатом Верховної Ради Грузії з 1989 року, обіймав посаду голови Радикального союзу Грузії, помер в 1993 році. Після смерті батька ОСОБА_11 поїхав у Сухумі як журналіст, де в цей час проходив військовий конфлікт між Абхазією та Грузією. Під час військових дій ОСОБА_11 отримав осколочне поранення правої руки, а ще раніше мав переломи пальців. У 2000 році під час подорожі в Туреччині, в ході дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_11 отримав пошкодження сухожилля руки і з цього приводу була проведена операція. Син був високого зросту, носив взуття 45 розміру.

З приводу прикрас, які носив ОСОБА_11, потерпіла ОСОБА_29 показала, що на правій руці він носив срібний браслет і перстень, а на шиї масивний срібний ланцюжок з великим католицьким хрестиком без гравіювання.

(т.6 а.с.178, т.7 а.с.9-14.)

Показаннями свідка ОСОБА_13 яка пояснила, що в квітні 2000 року вона разом з ОСОБА_11 заснувала газету «Українська правда». Як їм стало відомо пізніше, всі публікації в газеті достатньо широко обговорювалися українськими політиками. В квітні, або можливо липні 2000 року, вони вперше помітили за собою спостереження. Спостерігали за ОСОБА_11, який неодноразово казав їй про це. Вона особисто була свідком того, як за ними їздили автомобілі, перед під'їздом їх колишнього офісу на вул. Володимирській стояли люди, спостерігаючи за ними. ОСОБА_11 прийняв рішення звернутися до Генерального прокурора України з відкритим зверненням, текст якого він оприлюднив у Верховній Раді України, роздаючи депутатам і журналістам. Також текст був опублікований на сайті «Української правди». В цьому зверненні були вказані номери автомобілів, які проводили стеження за ними, а також обставини стеження. Наступного дня стеження припинилося. Вони вже вирішили, що небезпека минула, але 16 вересня ОСОБА_11 зник. Через два місяці його тіло було знайдено в м.Таращі, а ще за місяць лідер Соціалістичної партії України ОСОБА_30 оприлюднив плівки, на яких президент ОСОБА_17 в розмові з Міністром внутрішніх справ ОСОБА_15, своїми помічниками, ОСОБА_31, іншими невстановленими особами давав рекомендації щодо дій з ОСОБА_11 та з приводу стеження за ним.

Також свідок повідомила, що напередодні зникнення ОСОБА_11, вони разом повечеряли в індійському ресторані по пров. Лабораторному. По дорозі ОСОБА_11 купив кавуни. В ресторані вони замовили салат з капусти з курячим м'ясом та плов. Також їли куплений ОСОБА_11 кавун. Після чого пішли до квартири свідка по бул. Лесі Українки. Деякий час вони перебували в квартирі, а потім ОСОБА_11 зібрався йти додому, оскільки його чекала дружина з дітьми, яка не мала ключів від квартири. ОСОБА_11 пішов, а вона вийшла на балкон, проте ОСОБА_11 в дворі будинку не побачила.

Свідок повідомила, що в цей вечір напередодні зникнення ОСОБА_11 був одягнений у футболку білого кольору, светр сірого кольору, штани з джинсової тканини блакитного кольору, куртку з тканини чорного кольору з трикотажними манжетами та коміром, туфлі чорного кольору з чорними шкарпетками. Крім цього у ОСОБА_11 були прикраси: масивний срібний браслет у вигляді гадюки з ромбовидною застібкою на правій руці, срібний ланцюжок на шиї, на якому був хрест та талісман у вигляді половини монети, друга половина якої знаходилась у неї. На пальці лівої руки, наскільки вона пам'ятає, у ОСОБА_11 був срібний перстень, на верхній площині якого прорізь. З собою у ОСОБА_11 була сумка із шкірозамінника чорного кольору, на якій було вишите латинським шрифтом « 50 років НАТО». В сумці були особисті документи, зокрема, паспорт для виїзду за кордон, ганчірка для витирання взуття, ручка, великий сірий блокнот з записами, невеличкий радіоприймач «Соні», ключі від квартири, якісь папери.

Пізніше в цей вечір їй зателефонував друг ОСОБА_11 - ОСОБА_27 і повідомив їй, що ОСОБА_11 не повернувся додому, а дружина і діти чекають його на вулиці. Вона почала хвилюватися та розшукувати ОСОБА_11, поїхала в офіс, звідки зателефонувала до міліції, швидкої допомоги, моргу.

Про обставини виявлення трупа ОСОБА_11 свідок ОСОБА_13 далі показала, що 09-10 листопада 2000 року вона вперше дізналася про виявлення у Таращанському районі Київської області трупа без голови. 15 листопада 2000 року їй надійшла інформація, що це труп ОСОБА_11 Для її перевірки вона разом ОСОБА_27, ОСОБА_32 і ОСОБА_33 поїхали в м. Таращу.

У приміщенні моргу вони зустрілися з експертом ОСОБА_34, який повідомив, що на виявленому трупі є тільки частина шкіри і у нього склалося таке враження, що тіло піддавалось обробці якоюсь речовиною. ОСОБА_34 також намалював перстень, що був виявлений на трупі і талісман, який був знайдений на місці захоронення, описав браслет, який він також виявив на трупі. Перстень і браслет співпадали з тими, які були у ОСОБА_11, а малюнок талісмана повністю відповідав талісману, що знаходився у неї. При цьому експерт запитав у них, які продукти вживав ОСОБА_11 перед зникненням. Вона повідомила, що він вживав рис, салат з капусти та кавун. В свою чергу ОСОБА_34 сказав, що в шлунку трупа він виявив кісточки з кавуна.

Далі ОСОБА_27 пригадав про наявність у ОСОБА_11 осколочного поранення кисті і передпліччя правої руки. Тоді ОСОБА_34 виніс із моргу невеличкий кусочок металу довжиною біля 2 мм та товщиною біля 1 мм на магніті. Тоді ж експерт зробив рентген правої руки трупа і виявив наявність осколків. З огляду на це, вона прийшла до висновку, що у лісі в Таращанському районі виявлено саме труп ОСОБА_11 У прокуратурі ОСОБА_27 написав заяву про впізнання ним трупу ОСОБА_11 і було прийнято рішення забрати труп ОСОБА_11 і завезти його на судово-медичну експертизу в м. Київ. Однак в прокуратурі району такого дозволу на транспортування трупа не було кому дати, а коли вони повернулись знову у морг, то ОСОБА_34 повідомив, що труп ОСОБА_11 пропав. Тоді експерт на їх прохання виписав і видав їм лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_11 НОМЕР_2.

Як відомо свідку, напередодні зникнення ОСОБА_11 відвідував посольство США, де зустрічався з прес-секретарем посольства та отримав в борг кошти для сплати за оренду приміщення офісу «Української правди». Під час своєї журналістської діяльності ОСОБА_11 зустрічався з багатьма людьми, в тому числі з громадянами інших держав, брав участь в діяльності, спрямованій на запобігання цензури в Україні. В Інтернет-газеті «Українська правда» публікувались статті та журналістські розслідування критичного змісту, в яких йшлося про участь вищого керівництва держави в корупційних схемах та негативно оцінювалася діяльність голови держави. ОСОБА_11, який на той час був достатньо відомим журналістом, брав участь у телевізійній передачі «Епіцентр» за участю президента України ОСОБА_17, під час якої задавав йому питання з приводу проявів корупції.

Також свідок повідомила, що в 2001 або 2002 році до неї звернувся колишній працівник ГУКП МВС України, якій повідомив, що до зникнення ОСОБА_11 причетні працівники вказаного підрозділу, які влітку 2000 року та в день зникнення ОСОБА_11 проводили за ним стеження, про що вона повідомила працівників прокуратури.

Протоколом впізнання браслету, персня, виявлених на трупі ОСОБА_11, та при впізнанні ланцюжка і кулона, виявлених при просіюванні ґрунту з захоронення, які були надані для впізнання серед інших схожих предметів, згідно якого свідок ОСОБА_13 впізнала їх як прикраси, що носив ОСОБА_11

(т.8 а.с.49-60)

Протоколом відтворення обстановки та обставин події злочину з участю свідка ОСОБА_13, згідно якого вона підтвердила свої попередні показання щодо наявності одягу і предметів у ОСОБА_11 та, крім того, повідомила, що в сумці у ОСОБА_11 знаходився вимкнутий мобільний телефон «Еріксон».

(т.10 а.с.58-63)

Показаннями свідка ОСОБА_32, який повідомив про те, що товаришував з ОСОБА_11. Про обставини зникнення останнього йому стало відомо з публікацій в пресі. Після зникнення ОСОБА_11 він разом з ОСОБА_13 на її прохання їздив до м. Тараща, де в морзі, ніби то, знаходиться тіло ОСОБА_11. Вони зустрічалися з лікарем - патологоанатомом ОСОБА_34, який показав їм тіло. В той день їм не вдалося забрати тіло, оскільки воно за невідомих йому обставин зникло, однак пізніше було виявлено в морзі на вул. Оранжерейній в м. Київ. Також свідок повідомив, що ОСОБА_11 був опозиційним журналістом, який критикував владу.

Показаннями свідка ОСОБА_35, яка повідомила, що була знайома з ОСОБА_11, який займався журналістською діяльністю. Під час вказаної діяльності він вів відверто опозиційні і критичні ефіри щодо влади на радіо «Континент». Згодом, разом з ОСОБА_13 ОСОБА_11 заснував Інтернет-видання «Українська правда», в публікаціях якого критикувалась діюча влада.

Відкритим листом журналіста ОСОБА_11 від 14 липня 2000 року на ім'я Генерального прокурора України ОСОБА_36, в якому він повідомив про незаконне стеження за ним працівниками правоохоронних органів, у тому числі про те, що протягом двох тижнів представники міліції активно проводили збір інформації відносно людей, які його знають, а 10 липня 2000 року генерального директора радіостанції «Континент» ОСОБА_37 відвідав полковник міліції, який розповів історію про начебто причетність його до кримінальної «розборки» у м. Одеса, внаслідок якої загинула людина. Крім цього, ОСОБА_11 заявив прокурору про факт встановлення за ним стеження упродовж кількох тижнів, коли невідомі особи супроводжували його на автомобілі «Жигулі», державний номер НОМЕР_3, з метою, як він вважав, залякати його та певним чином зашкодити його діяльності. У цьому листі ОСОБА_11 просив зупинити свавілля і захистити його від морального терору, а також виявити і покарати причетних до цього посадових осіб.

(т.12 а.с.2)

Показаннями свідка ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127, а.с.3), який показав, що у 2000 році він працював на керівній посаді ГУКП МВС України. З канцелярії Міністерства було отримане завдання на проведення оперативних заходів відносно ОСОБА_11 з приводу збуту останнім наркотичних засобів. Ініціатором завдання був або ГУБОЗ, або УБНОН. Завдання було оформлене належним чином. Працівники підрозділу почали виконувати завдання. В коло його посадових обов'язків входила перевірка виконання завдання. За результатами виконання завдання інформація щодо можливого збуту ОСОБА_11 наркотичних засобів не підтвердилась, тому він особисто вирішив ще раз перевірити можливу причетність ОСОБА_11 до реалізації наркотичних засобів.

Під час проведення заходів щодо ОСОБА_11 була отримана інформація про неприязні стосунки останнього та директора радіостанції «Континент» ОСОБА_37 Враховуючи наведене, свідок за власної ініціативи вирішив зустрітися з ОСОБА_37

В ході зустрічі в офісі радіостанції «Континент» він представився останньому працівником МВС, пред'явив своє службове посвідчення та повідомив, що він здійснює перевірку на можливу причетність ОСОБА_11 до злочину, вчиненого в м.Одеса особами кавказької національності, який насправді мав місце в той час. Під час розмови свідок з'ясував, що ОСОБА_11 не вживає та не розповсюджує наркотичні засоби. Про його візит до ОСОБА_37 з публікацій в пресі стало відомо ОСОБА_5, який був цим незадоволений.

Через деякий час, працівниками, які здійснювали спостереження за ОСОБА_11 була допущена розшифровка, внаслідок якої останній помітив стеження і подальша робота за ним була припинена.

Після чого ОСОБА_11 звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України з приводу стеження.

В середині вересня 2000 року, коли свідок повернувся з відпустки, він дізнався про поновлення, за вказівкою ОСОБА_5, проведення оперативних заходів стосовно ОСОБА_11.

Як вбачається з показань свідка, 15 вересня 2000 року силами особового складу ГУКП контролювались всі місця вірогідної появи ОСОБА_11, проте ввечері останній залишився поза полем зору оперативних співробітників.

16 вересня 2000 року ОСОБА_5 особисто провів нараду з питань організації стеження за ОСОБА_11 та посилив наряди, залучивши до участі у заходах більшу кількість співробітників, в тому числі керівників структурних підрозділів.

Тоді ж ОСОБА_5 наказав співробітникам підрозділу знаходитись за місцем мешкання та роботи ОСОБА_11, тобто по вул. Червоноармійській та Володимирській, а також по бул. Л. Українки, куди був направлений начальник відділення ОСОБА_9

Пізніше свідок зустрівся з ОСОБА_5 на вул. Володимирській, за вказівкою якого він залишився, а підсудний поїхав.

В подальшому була отримана інформація, що ОСОБА_11 разом з ОСОБА_13 залишили офіс на вул. Червоноармійській.

Коли свідок прибув на бул. Л. Українки, то побачив там службовий автомобіль ОСОБА_5 Він поспілкувався з останнім з приводу організації роботи підрозділу і підсудний дав вказівку щодо місця розташування співробітників.

Перебуваючи за вказаною адресою, свідок спостерігав як ОСОБА_11, вийшовши з будинку АДРЕСА_3, зайшов до магазину, а потім повернувся назад.

Через деякий час свідок побачив як ОСОБА_11 знову вийшов з будинку та почав зупиняти автомобіль. До нього під'їхав службовий автомобіль ОСОБА_5 і в той момент, коли ОСОБА_11 сідав у автомобіль, до нього підбігли ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які також сіли в автомобіль і поїхав.

Як зазначив свідок, йому була не зрозуміла причина затримання ОСОБА_11 і він вирішив, що потерпілого везуть до УБОЗу, що розташований по вул. Горького, тому він вирішив супроводити автомобіль ОСОБА_5 на своєму службовому автомобілі та упевнився, що автомобіль ОСОБА_5 відсутній за місцем розташування УБОЗу.

Через деякий час була отримана вказівка про необхідність закінчення роботи і він повернувся за місце розташування підрозділу.

Свідок ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), також заявив, що у 2003 році під час допитів у Генеральній прокуратурі та під час очної ставки з ОСОБА_37 він давав неправдиві показання щодо стеження за ОСОБА_11, оскільки боявся за своє життя та життя своїх близьких. Це було пов'язано з погрозами ОСОБА_5 щодо такої небезпеки в разі оприлюднення фактів незаконного стеження за журналістом, витоку вказаної інформації, в тому числі під час допитів у Генеральній прокуратурі України. Вказані погрози ОСОБА_5 він сприймав як реальні для свого життя та життя своїх близьких.

Під час досудового слідства зазначений свідок ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), дав в цілому аналогічні показання та зазначив, що від ОСОБА_37 він дізнався, що причиною звільнення ОСОБА_11 з радіостанції був конфліктний характер та «гострі» виступи ОСОБА_11 на радіостанції щодо діючої влади та державних службовців. У зв'язку з цим співробітниками правоохоронних органів з різних причин проводились чисельні перевірки діяльності радіостанції, що заважало роботі. В результаті ОСОБА_37 запропонував ОСОБА_11 звільнитися, щоб не мати цих конфліктів. Крім цього, звільнення ОСОБА_11 також було пов'язане з організацією ним Інтернет - газети «Українська правда».

(т.82 а.с.82-100, т.40 цт а.с.1-36,89-95,117-123, т.55 цт а.с.179-184)

Показання свідка ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), об'єктивно підтверджується протоколом відтворення обстановки та обставин події від 14 квітня 2005 року з його участю, згідно якого він вказав на будівлю Київського національного університету технологій та дизайну, корпус № 4, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2, у підвальному приміщенні якого влітку 2000 року знаходилася радіостанція «Континент», директором якої був ОСОБА_37, а також на будинок по вул. Володимирській, в якому працював у 2000 році журналіст ОСОБА_11.

(т.40 а.с.96-103)

Листом ректора Київського національного університету технологій та дизайну, згідно з яким товариству з обмеженою відповідальністю «Центр засобів масової інформації «Медіа центр» з 01 листопада 1995 року надавалось в оренду приміщення у підвалі учбового корпусу №4 по вул. Немировича-Данченка, 2.

(т.40 а.с.108-113)

Публікаціями журналіста ОСОБА_11, з аналізу яких вбачається, що у 2000 році ОСОБА_11 критикував владу за переслідування журналістів, акцентував увагу на фактах корупції у вищих ешелонах влади і ділових колах України.

(т.5 а.с.1-221)

Показаннями свідка ОСОБА_22 (раніше ОСОБА_22), повні анкетні дані містяться в матеріалах справи (т.129, а.с.233), який пояснив, що він, працюючи співробітником ГУКП МВС України, наприкінці літа або на початку вересня 2000 року отримав завдання встановити, чи проживає на бул. Л. Українки в м. Києві особа кавказької національності віком 30-35 років на ім'я ОСОБА_11.

Проведенням оперативних заходів щодо цієї особи займались декілька працівників підрозділу, в тому числі ОСОБА_38, повні анкетні дані якої містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.20).

В подальшому, враховуючи публікації в засобах масової інформації, він повідомив про обставини проведення оперативних заходів за ОСОБА_11 керівнику Інтернет-видання «Українська правда» ОСОБА_13.

Показаннями свідка ОСОБА_39, повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130, а.с.61), який показав, що з кінця 1999 року він працював на посаді начальника одного з відділів ГУКП МВС України, що його підлеглою ОСОБА_38, повні анкетні дані якої містяться в матеріалах справи (т. 129 а.с.20), виконувалось оперативне завдання за місцем проживання ОСОБА_13 в будинку АДРЕСА_3, однак при виконання даного завдання вказаним працівником було допущено помилку.

До того ж свідок пояснив, що наскільки йому відомо, за місцем роботи ОСОБА_11 заступником начальника управління ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), також проводилась оперативна робота, однак і це завдання було виконано невдало і були допущені «проколи».

Під час поховання першого заступника Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_40, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_6, начальник ГУКП МВС України ОСОБА_5, наказав йому забути прізвище ОСОБА_11 та все, що робилось працівниками підрозділу відносно вказаного журналіста, про що його серйозно попередив.

Під час досудового слідства по справі свідок дав аналогічні показання, які були досліджені судом.

(т. 31цт а.с.264-269, т.34 цт а.с.33-34, т.80 цт а.с.87-93, 94-97,100-113)

Показаннями свідка ОСОБА_41, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.126 а.с.158), який пояснив, що він, будучи співробітником ГУКП МВС України, у червні - липні 2000 року отримав вказівку про проведення оперативних заходів щодо ОСОБА_11. Завдання він отримав в усному порядку від одного з керівників Управління, при цьому свідку не повідомили прізвище ОСОБА_11, а лише сказали, що воно закінчується на ІНФОРМАЦІЯ_4. Цією роботою займалось декілька працівників Управління, в тому числі ОСОБА_38, повні анкетні дані якої містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.20), і ОСОБА_22 (раніше ОСОБА_22), повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129, а.с.233).

Також йому повідомили, що ця особа є журналістом, який пише «замовні» статті проти Президента України та раніше працював на радіостанції «Континент».

За результатами проведеної роботи було встановлено, що цією особою є журналіст ОСОБА_11 та була складена довідка, яку він віддав своєму керівнику.

Свідок вказує, що він зрозумів, що отримане ним завдання є не зовсім законним, оскільки ОСОБА_11 не становив ніякого інтересу з оперативної точки зору.

Після проведеної роботи ОСОБА_5 викликав його до себе та наказав свідку займатися повсякденними справами, а всі напрацьовані по журналісту матеріали передати іншому працівникові Управління ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), що він і зробив.

В подальшому ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3) відвідав радіостанцію «Континент» та в засобах масової інформації з'явились повідомлення про те, що працівники міліції цікавляться роботою журналіста ОСОБА_11.

Показаннями свідка ОСОБА_38, повні анкетні дані якої містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.20), яка показала, що влітку 2000 року співробітниками ГУКП МВС України, в тому числі і нею, проводились оперативні заходи по ОСОБА_11, під час яких було необхідно встановити його зв'язки та місця перебування. З цією метою вона відвідувала будинок АДРЕСА_3, в якому мешкала ОСОБА_13. Під час спілкування з вахтером цього будинку вона повідомила останній, що є працівником КМДА на прізвище ОСОБА_42 та залишила їй номер телефону вказаної установи.

Листом Київської міськдержадміністрації, з якого вбачається, що громадянка ОСОБА_42 у них не працювала і не працює, чим підтверджується факт стеження за квартирою ОСОБА_13

(т.12 а.с.59,69)

Показаннями свідка ОСОБА_24, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), який пояснив, що він, працюючи на посаді керівника одного із структурних підрозділів ГУКП МВС України, в липні 2000 року дізнався про те, що працівниками Управління проводились оперативні заходи щодо журналіста ОСОБА_11, але ці заходи були припинені у зв'язку з розголосом дій працівників міліції.

В середині вересня 2000 року, а саме 15-16 вересня, під особистим контролем ОСОБА_5 працівниками Управління знову проводились заходи щодо ОСОБА_11. Ці дні ОСОБА_5 пересувався на службовому автомобілі «Хюндай Соната» темного кольору під керуванням ОСОБА_10 В автомобілі знаходилися ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Підстава, з якої у заходах брав участь ОСОБА_8, до посадових обов'язків якого не входило участь у оперативних заходах, свідку не відома. 16 вересня оперативні заходи по ОСОБА_11 продовжувалися. Ввечері цього дня, перебуваючи на бул. Л.Українки, свідок бачив як ОСОБА_11 сів в службовий автомобіль ОСОБА_5 після чого автомобіль зрушив з місця.

Будучи допитаним під час досудового слідства, свідок дав більш детальні показання про обставини здійснення зовнішнього спостереження, які були досліджені судом.

У оголошених показаннях свідок зазначив, що стеження за журналістом ОСОБА_11 здійснювалось 15-16 вересня 2000 року.

Так, 15 вересня 2000 року заступник начальника управління ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), під час інструктажу повідомив про проведення оперативних заходів щодо журналіста ОСОБА_11. Зовнішнє спостереження за ОСОБА_11 в цей день було розпочате біля офісу по вул. Володимирській у м. Києві, куди журналіст прибув на таксі. Після роботи він склав необхідні документи про проведені оперативні заходи.

16 вересня 2000 року стеження за ОСОБА_11 він продовжив після обіду на автомобілі, за кермом якого був інший працівник ГУКП МВС України. Крім нього у стеженні поряд з іншими працівниками ГУКП МВС України, брали участь ОСОБА_9 та заступник начальника управління ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3).

Стеження за ОСОБА_11 проводилось як за місцем розташування офісу по вул. Володимирській, так за місцем проживання журналіста АДРЕСА_4 і, крім того, місцем проживання його колеги ОСОБА_13 по АДРЕСА_3. Про всі пересування ОСОБА_11 по м. Києву повідомлялось по оперативному засобу зв'язку. Увечері ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), дав вказівку прибути на бул. Л.Українки в район магазину «Будинок подарунків», а потім до автомобіля ОСОБА_5 для підтримання зв'язку.

Згодом по оперативному засобу зв'язку поступила команда водію ОСОБА_10 їхати вниз по бул. Л.Українки, де його очікували начальник Управління ОСОБА_5 і начальник відділу ОСОБА_9 Водій ОСОБА_10 скерував автомобіль вниз по бульвару метрів на 300 і після чого зупинився. Він звернув увагу, що згодом до автомобіля сіло кілька чоловік, двері зачинились і автомобіль почав рухатись вниз по бул. Л.Українки.

Через деякий час стало відомо, що автомобіль ОСОБА_5 знаходиться в районі ВДНГ. Разом з іншими працівниками ГУКП МВС України він перебував в районі проспекту Глушкова, де вони виявили автомобіль ОСОБА_5 і почали рухатись за ним у напрямку автодороги Київ-Одеса. На відстані 200 м від міліцейського посту автомобіль ОСОБА_5 зупинився, один з працівників ГУКП МВС України і ОСОБА_5 вийшли з автомобілів для розмови. Після розмови ОСОБА_5 поїхав далі по автодорозі Київ-Одеса, а він разом з іншими працівниками ГУКП МВС України повернулись в місце розташування підрозділу. Через декілька днів у засобах масової інформації з'явились повідомлення про зникнення журналіста ОСОБА_11 та певні обставини цієї події. А ще через декілька тижнів після 16 вересня 2000 року до нього звернувся ОСОБА_5, який попередив про неможливість розповсюдження інформації щодо подій 16 вересня 2000 року, погрожуючи неприємностями йому та іншим працівникам, причетним до стеження за ОСОБА_11 Оскільки ОСОБА_5 був начальником ГУКП МВС України, генералом, то цю погрозу він сприйняв реально.

(т.40 цт а.с.126-133, 134-142, 143-150)

Показаннями свідка ОСОБА_43, повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130 а.с.79), який вказав, що у 2000 році він, працюючи на посаді оперуповноваженого ГУКП МВС України, брав участь в проведенні оперативних заходів відносно ОСОБА_11, до проведення яких була залучена значна кількість працівників ГУКП з використанням автомобілів та технічних засобів.

Він в цей час виконував обов'язки водія, керуючи закріпленим за ним автомобілем «ВАЗ».

Спостереження за ОСОБА_11 здійснювалось за декількома адресами, в тому числі, на вул. Саксаганського та Червоноармійській. Проведення цих заходів контролювалось ОСОБА_5

Показаннями свідка ОСОБА_18, повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.130 а.с.25), який зазначив, що працюючи в МВС України він був знайомий з ОСОБА_5, якого може охарактеризувати як професіонала та досвідченого працівника. Також свідок підтвердив факт зустрічі з ОСОБА_5 влітку 2003 року, разом з тим, заперечував показання підсудного в частині посилань на те, що він організовував зустріч ОСОБА_5 з ОСОБА_15

Крім того свідок підтвердив показання, що були дані ним на попередньому слідстві, в яких він зазначав, що ОСОБА_5 тривалий час був знайомий з ОСОБА_14 з яким перебував в добрих стосунках та за ініціативою якого був переведений на службу на посаду першого заступника начальника ГУКП МВС України.

(т.114 а.с.1-16)

Показаннями свідка ОСОБА_25, повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130 а.с.53), який показав, що у 2000 році він, працюючи в ГУКП МВС України проводив зовнішнє спостереження за ОСОБА_11

Також свідок підтримав показання про обставини здійснення зовнішнього спостереження, що були дані ним під час досудового слідства, в яких він зазначив, що в середині літа, можливо у серпні 2000 року, від одної з оперативних служб МВС надійшло завдання про проведення оперативних заходів щодо осіб кавказької національності, які мають відношення до збуту наркотичних засобів та зброї, офіс яких розміщений на перехресті вул. Володимирської та Саксаганського. В завданні також було вказане грузинське прізвище, однак, це точно не було прізвище ОСОБА_11, а лише схоже по звучанню. Згідно вказаного завдання необхідно було встановити коло спілкування вказаної особи та адреси, які вона відвідує. Згідно інформації, яка була надана, в той період часу об'єкт носив гіпс на руці.

Свідок також вказав, що особисто він проводив спостереження за об'єктом тричі, зокрема, на набережній Дніпра в районі Річкового вокзалу, біля офісу об'єкта по вул. Володимирській та біля будинку, де проживала дівчина об'єкта - АДРЕСА_3.

ОСОБА_25, повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130 а.с.53), також показав, що 16 вересня 2000 року працівників відділу ГУКП МВС України у службовому кабінеті зібрав ОСОБА_5 та провів інструктаж, в ході якого розставив працівників по місцю проживання та перебування об'єкту спостереження. Підсудний наголошував на тому, що об'єкт займається збутом інформації іноземним державам, ходить у посольство США та є ворогом держави. Після інструктажу свідка та ОСОБА_9 виставили для спостереження за ОСОБА_11 на АДРЕСА_3, де вони працювали до вечора. Пізно ввечері він почув по оперативному засобу зв'язку повідомлення, що об'єкт підходить до будинку, однак зустріти його не зміг, оскільки, вийшов з ладу оперативний засіб зв'язку і за вказівкою ОСОБА_9, пішов до оперативного автомобіля.

Також свідок показав, що близько 22 год. 15 хв. надійшла оперативна інформація, що здійснюється рух за цим об'єктом. Один із співробітників повідомив, що ОСОБА_11 захватили і вказав напрямок руху за автомобілем, в якому знаходився об'єкт. Виконуючи дану вказівку, він на автомобілі під керуванням іншої особи, поїхав у напрямку Амурської площі, тобто в напрямку Виставки народного господарства, де від старшого отримали вказівку повертатися за місцем розташування підрозділу.

Наступного дня чи через декілька днів, вказує свідок, ОСОБА_5 зібрав всю бригаду, яка 16 вересня 2000 року працювала за ОСОБА_11, і попередив, щоб нікому не розповідали про те, за ким вони працювали та про затримання особи, а працювали на Лісовому масиві в м. Києві за наркоманами.

Лише після зникнення журналіста ОСОБА_11 восени 2000 року, вказує свідок, він зрозумів, що саме за даною особою він вів спостереження влітку.

Восени 2000 року, коли в засобах масової інформації розпочалась компанія щодо пошуку журналіста, він, проаналізувавши події, зрозумів, що брав участь у оперативних заходах щодо зниклого журналіста ОСОБА_11.

(т.39 цт а.с.69-73, т.85цт а.с.171-174)

Протоколом відтворення обстановки та обставин події від 20 квітня 2005 року з участю свідка ОСОБА_25, повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130 а.с.53), із якого вбачається, що він, знаходячись по вул. Набережно-Хрещатицькій у м. Києві, вказав на Річковий вокзал, де він вів спостереження за журналістом ОСОБА_11.

Далі, знаходячись поруч з кафе «Гамбринус» з протилежної від будинку № 85 сторони вул. Володимирської, свідок вказав на тротуар біля кафе і пояснив, що під час спостереження за ОСОБА_11 він знаходився саме біля цього кафе і спостерігав за входом до будинку № 83 по вул. Володимирській у м. Києві.

Знаходячись біля АДРЕСА_3 та зупинки громадського транспорту, ОСОБА_25, повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130 а.с.53), вказав, що поруч з даним будинком він також проводив спостереження за журналістом ОСОБА_11

(т.39цт а.с.77-92)

Згідно з відповіддю Служби безпеки України, приміщення бару, на яке вказав свідок ОСОБА_25, повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130 а.с.53), з 01.04.1999 року на правах приватної власності належить ТОВ «Київське». З 01.08.1992 р. по даний час у вказаному приміщенні розташоване підприємство громадського харчування кафе «Київське». У березні 2003 року з метою реклами у центральній залі кафе була розміщена вивіска «Гамбринус», що підтверджується копією свідоцтва про власність з реєстраційним номером №227 та свідоцтвом торгівельної точки.

(т.39 а.с.96-99)

Показаннями свідка ОСОБА_44, повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.129 а.с.171), який показав, що у 2000 році він працював в ГУКП МВС України і займався питаннями, пов'язаними з експлуатацією транспортних засобів та обліком і видачею номерних знаків.

Свідок повідомив, що оперативні автомобілі були закріплені за конкретними водіями, яким і видавались номерні знаки. Номерними знаками іноземних країн вони не користувались.

Також свідок зазначив, що у випадку втрати номерних знаків проводилося службове розслідування.

З приводу укомплектованості автомобілів свідок повідомив, що водіям час від часу могли видаватись каністри з пальним, однак обов'язку возити в автомобілі лопату не було.

З оголошених в судовому засіданні показань свідка ОСОБА_44, повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.129 а.с.171), вбачається, що з вересня 1996 року він працював в ГУКП МВС України. З 2000 року свідок займався видачею та обліком номерних знаків для транспорту Управління.

Оглянувши в ході допиту акт від 26 квітня 2000 року про знищення номерних знаків, в тому числі номерного знаку НОМЕР_3, і наказ про покарання працівників відділу за втрату номерного знаку НОМЕР_3, свідок показав, що він не пам'ятає, хто дав вказівку підготувати цей наказ.

Що стосується знищення державних номерних знаків автотранспорту, то це доручалось Державтоінспекції. В даний час він не виключає, що акт про знищення номерних знаків був підготовлений за вказівкою керівництва Управління заднім числом.

Причиною знищення номерного знаку могла бути подія, внаслідок якої використання номерних знаків стало неможливим, з огляду на розсекречення.

У 2000 році ОСОБА_5, як начальник Управління, користувався службовим автомобілем «Хюндай-Соната», державний номер НОМЕР_1. Крім цього, за ОСОБА_5 був закріплений другий службовий автомобіль джип «Ніссан -Патрол», яким він користувався рідко.

Також свідок у своїх показаннях зазначав, що в ГУКП були старі транзитні номерні знаки іноземних держав. Він не пам'ятає, щоб він видавав вказані номерні знаки працівникам ГУКП, але не виключає факт видачі вказаних номерних знаків.

(т.44 а.с.52-58)

Вищевказане об'єктивно підтверджується висновком службової перевірки Міністерства внутрішніх справ України щодо знищення номерних знаків НОМЕР_3, який зберігається в Апеляційному суді м. Києва та був досліджений судом під час судового слідства.

Листом Міністерства внутрішніх справ України, зі змісту якого вбачається, що на підставі договорів оренди з корпорацією «Укрінмаш» протягом 2000 року в ГУКП МВС України знаходився автомобіль «Хюндай-Соната».

(т.45цт а.с.2-3)

Протоколом огляду транспортного засобу від 24 лютого 2005 року, в ході якого встановлено, що згідно технічної документації автомобіль марки «Хюндай-Соната», 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, колір синій, яким користувався ОСОБА_5, належить корпорації «Укрінмаш».

(т.35цт а.с.218-232, т.45цт а.с.41-47)

Актом прийому - передачі транспортного засобу від 02 березня 2005 року, згідно якого представниками УМВС України в Тернопільській області було передано для огляду в Генеральну прокуратуру України автомобіль «Ніссан - Патрол». Вказаний автомобіль знаходився на балансі УКП УМВС України в Тернопільській області з 12 грудня 2000 року після передачі його начальником ГУКП МВС України ОСОБА_5 Цими документами підтверджуються показання обвинуваченого ОСОБА_10 про перепоховання тіла ОСОБА_11 ОСОБА_5 в Улашівському лісництві з використанням цього автомобіля, а також передача його в УКП МВС у Тернопільській області.

(т.45цт а.с.49)

Протоколом огляду транспортних засобів від 02 березня 2005 року з участю судово-медичних експертів відділення судово-медичної цитології Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України легкового автомобіля марки «Хюндай-Соната», державний номер НОМЕР_1, та автомобіля «Ніссан - Патрол» без державного номерного знаку.

(т.45цт а.с.50-81)

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_63, повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.129 а.с.202), показав, що з 1997 року він працював в ГУКП МВС України на посаді оперуповноваженого кримінального пошуку, а потім старшого оперуповноваженого. Дійсно проводилися оперативно розшукові заходи щодо ОСОБА_11 Щодо обставин проведення цих заходів, підтвердив покази, дані ним на досудовому слідстві, а саме в частині того, що в кінці літа 2000 року проводилося зовнішнє спостереження за ОСОБА_11 з залученням практично всіх працівників відділу. Зовнішнє спостереження проводилося тривалий час і направлене було на встановлення його зв'язків та адрес. Координував роботу заступник начальника управління ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3). Цим заходам стосовно ОСОБА_11 надавалось важливе значення, оскільки в них брав участь начальник ГУКП МВС України ОСОБА_5 Стеження за ОСОБА_11 проводилося навіть в день його зникнення.

(т.34 а.с.134-139, т.85 а.с.214-218).

Протоколом огляду місця події від 03 листопада 2000 року, згідно якого у лісі на території Улашівського лісництва Таращанського району Київської області був виявлений обезголовлений труп чоловічої статі.

(т.4 а.с.178-188.)

Рапортом від 3 листопада 2000 року чергового Таращанського райвідділу міліції ОСОБА_45 начальнику ОСОБА_46 про те, що до чергової частини райвідділу звернувся ОСОБА_47 з повідомленням про виявлення у лісі Улашівського лісництва закопаного трупа людини. Даний рапорт зареєстровано в книзі обліку інформації про злочини та пригоди Таращанського райвідділу міліції 03 листопада 2000 року за номером 471.

(т.4 а.с.177)

У подальшому, як було встановлено в ході досудового слідства, виявлений обезголовлений труп належить ОСОБА_11

Так, згідно з висновком судово-медичної експертизи з використанням ДНК - аналізу № 68-і від 29 листопада 2000 року з фрагментів кісток трупа невстановленої особи без голови була виявлена ДНК, яка є придатною для подальшого аналізу за індивідуалізуючими системами.

(т.22 а.с.3-5)

З метою ідентифікації виявлених залишків було проведено ряд судово-медичних експертиз з використанням ДНК - аналізу які проводили експерти України спільно з закордонними фахівцями. Для порівняння брались зразки крові та слини у матері ОСОБА_11 - ОСОБА_29, та дітей потерпілого. Всі фахівці одностайно прийшли до висновку, що виявлений в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області труп є тілом ОСОБА_11

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 75-і ГУ «Російського центру судово-медичної експертизи МЗ Російської Федерації» від 05 січня 2001 року розрахункова сукупна умовна вірогідність того, що ОСОБА_29 є матір'ю невідомого чоловіка, фрагментарні останки якого досліджені при даній експертизі, складає не менш 99,60%, а також додатковими дослідженнями, в результаті чого сукупна вірогідність того, що представлені на дослідження кістяні фрагменти від невстановленого трупа чоловіка належать ОСОБА_11, складає не менше 99,90%.

(т.22 а.с.15-29)

Висновком додаткової судово-медичної експертизи № 11-і від 4 травня 2001 року, проведеної із участю судового експерта Федерального бюро розслідувань Сполучених Штатів Америки, згідно з яким дані, отримані при молекулярно-генетичному аналізі ДНК, виділеної з фрагментів кісток трупа, знайденого в Таращанському районі Київської області, та із зразка крові ОСОБА_29, в межах проведеного дослідження свідчать про те, що особа, труп якої знайдено у Таращанському районі Київської області, є потенційним біологічним сином ОСОБА_29

Дослідженням зразків слини доньок ОСОБА_11 - ОСОБА_48 та ОСОБА_49 і даних молекулярно-генетичного аналізу ДНК, виділених з цих зразків, і ДНК, виділеної із фрагментів кісток трупа, знайденого в Таращанському районі Київської області, встановлено, що особа, труп якої знайдено у Таращанському районі Київської області, є потенційним біологічним батьком ОСОБА_48 та ОСОБА_49.

(т.22 а.с.58-64)

З урахуванням того, що американські фахівці не проводили відсоткові розрахунки імовірності приналежності залишків «Таращанського тіла» ОСОБА_11, на підставі досліджень, проведених в лабораторії ФБР США українськими фахівцями здійснено вказані розрахунки, згідно яких імовірність того, що ОСОБА_29 є біологічною матір'ю особи, труп якої знайдено у Таращанському районі Київської області, складає не менше 99,99313%. Крім того, розрахункова імовірність того, що невідомий чоловік, труп якого було знайдено у Таращанському районі Київської області, є біологічним батьком ОСОБА_48 та ОСОБА_49, складає не менше 99,99998%. (висновок додаткової судово-медичної експертизи № 1 І/1-і від 25 червня 2001 року).

(т.22 а.с.78-85)

Висновком додаткової судово-медичної експертизи РАТ 114 02 СВ/сат від 14 лютого 2003 року, проведеної з участю фахівців інституту судової медицини міста Лозанна Швейцарської Конфедерації, згідно з яким можливість материнства ОСОБА_29 по відношенню до людських останків, знайдених на території лісництва Таращанського району Київської області, перевищує 99,991%. Материнський зв'язок між ОСОБА_29 та тілом, що ідентифікується, практично доведений.

(т.22 а.с.137-154)

Висновком додаткової судово-медичної експертизи № 21/05-і від 07 вересня 2005 року, проведеної за клопотанням потерпілої ОСОБА_29, згідно з яким результати аналізу ДНК, виділеної з наданих на дослідження ліктьової та променевої кісток з трупа, виявленого в лісі Улашівського лісництва Таращанського району Київської області, збігаються з даними аналізу ДНК, виділеної із зразків крові та слини ОСОБА_29, а також з даними аналізу ДНК, виділеної з волосся, яке зрізане ОСОБА_29 у її сина ОСОБА_11 в 7-місячному віці та даними аналізу ДНК, виділеної з волосся, знятого ОСОБА_29 із светра ОСОБА_11

Таким чином, особа, труп якої знайдено в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, може бути біологічним сином ОСОБА_29

(т.26 а.с.67-85)

Наведений висновок експертизи складено на підставі висновку ідентифікаційної експертизи № 05-22-2239-42 від 02 вересня 2005 року з участю доктора медичних наук, професора інституту судової медицини університету Мюнхена Ув. Айзенменгера, згідно з яким, досліджені фрагменти ліктьової та променевої кісток з трупа, волосини 7, 9 та 10 зі светра ОСОБА_11, а також пасмо волосся, зрізане у семимісячному віці у ОСОБА_11, походять від особи, яка є родичем по материнській лінії ОСОБА_29

(т.26 а.с.24-65)

Таким чином, у ході досудового слідства комплексом наведених судово-медичних експертиз з використанням ДНК - аналізу доведено, що обезголовлений труп виявлений 02 листопада 2000 року в Улашівському лісництві Київської області є тілом ОСОБА_11

Окрім цього, даний факт підтверджується також іншими проведеними дослідженнями, а саме: актом судово-медичного дослідження № 200 від 16 листопада 2000 року, згідно з яким під час судово-медичного дослідженні трупа на правому зап'ясті був виявлений браслет з металу білого кольору з ромбовидною застібкою, на четвертому пальці правої кисті був виявлений перстень з металу білого кольору, що об'єктивно підтверджує показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8, потерпілої ОСОБА_26, свідка ОСОБА_13 та інших про наявність у ОСОБА_11 браслета, персня (т.4 а.с.215) та протоколом додаткового огляду місця події від 04 листопада 2000 року, згідно якого встановлено, що при просіюванні землі в місці виявлення трупу було знайдено два фрагменти ланцюжка з металу білого кольору та кулон з металу білого кольору у вигляді півкола з зубчатими краями. (т.4 а.с.190-193)

У ході впізнання вилучених прикрас потерпіла ОСОБА_26 впевнено впізнала браслет, перстень, ланцюжок і кулон, як предмети - прикраси, які постійно носив її чоловік ОСОБА_11

(т.7 а.с.155-170)

Під час аналогічної слідчої дії свідок ОСОБА_13 також впізнала їх як прикраси, які носив ОСОБА_11

(т.8 а.с.49-60)

Свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_8 під час допитів на попередньому слідстві підтвердили наявність у ОСОБА_11 браслета, персня на руці та ланцюжка на шиї.

(т.42цт а.с.151-158, т.43цт а.с.125-131)

З метою порівняльного хімічного аналізу виявленого під час просіювання ґрунту кулона, з кулоном, який знаходився у ОСОБА_13, що раніше за її словами складали одне ціле - один амулет, були проведені необхідні дослідження, під час який встановлено ідентичність цих кулонів.

Так, висновком криміналістичної експертизи № 157 від 14 лютого 2001 року, встановлено, що кулон, який видала ОСОБА_13, виготовлений зі срібно-мідного сплаву. Уміст срібла у сплаві 81,8±0,4%, міді - 18,0±0,4%.

За ознаками - хімічним вмістом, розмірами, сталістю діаметра Dср=27,4±0,1мм, фігури, утвореної при суміщені кулонів, середньої товщини dср=1,45 мм, способу виготовлення, однакової дендритної структури поверхні та мікроструктури кулон, виданий ОСОБА_13, та кулон, знайдений на місці виявлення трупа в Таращанському районі, мають спільну родову належність.

(т.25 а.с.62-71)

Висновком криміналістичної експертизи № 156 від 16 лютого 2001 року, згідно з яким стилізовані зображення на кулонах, відповідно, знайденому на місці виявлення трупа в Таращанському районі, та виданому ОСОБА_13, не співпадають, проте знаки-символи на складених разом пластинах співпадають за топографією та загальною конфігурацією зі знаками - символами, зафіксованими на пам'ятці письменності Критомикенської культури - диску з обпаленої глини діаметром 16 см, що походить із міста Фесту, і складають композиційно єдине ціле.

Кулони подібного типу виготовлялися як один виріб, сполученими елементами яких були крайні ділянки зигзагоподібних країв.

Кулони, відповідно, знайдений на місці виявлення трупа в Таращанському районі і виданий ОСОБА_13, були відокремлені від виготовленого шляхом відливки диску у однаковій спосіб - шляхом розламу. Обидва кулони мають єдине джерело походження - вони виготовлені в одній і тій самій майстерні.

Встановити, чи складали кулон, знайдений на місці виявлення трупа в Таращанському районі, єдине ціле з кулоном, виданим ОСОБА_13, трасологічними методами не видається можливим.

(т.25 а.с.75-85)

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Висновком криміналістичної експертизи № 5105 від 21 грудня 2000 року, згідно з яким перстень, два фрагменти ланцюжка, кулон і браслет виготовлені кустарним способом зі срібно-мідних сплавів.

Наданий на дослідження браслет виготовлений у Грузії кустарним способом після 07 травня 1958 року зі срібно-мідного сплаву, подібного за змістом сплаву СрМ 916, який містить 91,6% срібла і 8,4% міді, що відповідає позначенню « 916» у пробірному клеймі.

Встановити країну виготовлення персня, кулона та фрагментів ланцюжка трасологічними методами не видалося можливим через відсутність на цих об'єктах позначень іменника або проби.

Два фрагменти ланцюжка були відокремлені від цілого ланцюжка внаслідок прикладення до нього динамічного короткочасного механічного навантаження, що привело до розділення елементів ланок на ділянці відокремлення.

Для розділення ланцюжка, імовірно, був застосований твердий предмет, що мав відносно чіткий виражений край, кромку, ребро, лезо. Вирішити питання про точний механізм розділення, розрив, розплющення, розріз, розруб ланцюжка в категоричній формі не видалося можливим, внаслідок відсутності проміжної ланки (ланок).

Кулон, наданий на дослідження, раніше був частиною виробу, який складався з двох виготовлених одночасно частин, сполучених перемичками.

(т.24 а.с.74-83)

Висновком криміналістичної експертизи № 5104 від 19 грудня 2000 року, згідно з яким ознаки, які вказують на те, що надані на дослідження вироби: браслет, перстень, два фрагменти ланцюжка і кулон піддавалися дії хімічних речовин: концентрованої азотної або гарячої сірчаної кислот, які б могли привести до корозії металу, відсутні.

На зовнішніх та внутрішніх поверхнях деталей виробів, наданих на дослідження, є нашарування речовини чорного кольору, яка була утворена внаслідок термоокісної деструкції органічної речовини, у склад якої входить сечовина. Ця речовина забруднена компонентами ґрунту. Встановити, чи з'явились ці забруднення від перебування виробів у ґрунті, а також встановити час можливого перебування, чи в процесі експлуатації, не виявляється можливим.

Вироби, надані на дослідження, вірогідно піддавалися дії помірно-високих температур, які достатні для деструкції органічної речовини і не перевищують температуру плавлення металу виробів ~961 °С.

(т.24 а.с.67-71)

Висновком криміналістичної експертизи № 3584 від 23 вересня 2002 року, згідно з яким матеріал кулону, який було виявлено в місті поховання останків чоловічої статі в Таращанському районі Київської області, піддавався додатковому температурному впливу.

Висновком криміналістичної експертизи № 3584 від 23 вересня 2002 року, згідно з яким, виходячи з висновків експертизи № 5104 від 19 грудня 2000 року, про дію температури на досліджувані вироби свідчить той факт, що в процесі дослідження нашарувань чорного кольору було зроблено висновок, що такі нашарування є органічною речовиною, яка була піддана термоокисній деструкції.

Температура впливу на досліджувані об'єкти не перевищувала 200°С, а із врахуванням наявності на металі ланки ланцюжку речовини чорного кольору, дія температури становила від години і більше.

Виходячи з результатів морфологічного аналізу, ці нашарування не є окислами металу і штучним покриттям.

(т.24 а.с.97-101)

Об'єктивність висновків цих експертиз підтверджується показаннями підсудного ОСОБА_5, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8 і ОСОБА_10 про те, що після вбивства ОСОБА_11 його тіло облили бензином і підпалили. В результаті згорів одяг та обгоріли тіло і речі ОСОБА_11

(т.42цт а.с.151-158, т.43цт а.с.125-131)

Оригіналом первинної медичної картки форми № 100 ОСОБА_11, із якої вбачається, що 18 листопада 1993 року він був поранений під час бойових дій у Грузії та йому встановлений діагноз - осколкові поранення правого передпліччя та передньої стінки грудної клітини. Цю медичну картку 25 грудня 2000 року потерпіла ОСОБА_29 надала Тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, яка направила її до Генеральної прокуратури України.

(т.21 а.с.9-10)

У ході огляду трупа від 26 квітня 2001 року представник потерпілої ОСОБА_4 надав слідчим органам рентгенівський знімок лівої кисті ОСОБА_11 Із показань потерпілої ОСОБА_29 слідує, що цей знімок було зроблено в 1993 році після того, як її син ОСОБА_11 отримав травматичний перелом пальця.

(т.23 а.с.73-84)

У ході проведення експертиз було встановлено відповідність травм, наявність осколків, виявлених при судово-медичному дослідженні трупа, і відповідність їх рентгенограмі, виданій ОСОБА_29, та первинній медичній картці, а саме:

Висновком судово-медичної експертизи № 33 - мк від 19 грудня 2000 року, згідно з яким на трупі загиблого знайдено осколкові поранення тіла, локалізовані в області правого передпліччя, правої кисті і в області правого плечового суглобу. Поранення були зажиттєвими, виникли не менш, як за кілька місяців, не виключено, що й кілька років, до часу настання смерті і є характерними для вибухової травми з ураженням потерпілого металевими осколками.

На основній фаланзі лівого мізинця з боку долонної поверхні експертизою виявлено старий зарощений неповний перелом або старе ушкодження осколком вибухового пристрою, з наступним видаленням осколка.

(т.23 а.с.17-22)

Висновком судової вибуховотехнічної експертизи № 5138 від 22 грудня 2000 року, згідно з яким три металевих шматочки №№ 1, 2, 3, вилучені з променево- зап'ястного суглоба правої руки трупа чоловіка без голови, знайденого в лісовому масиві Улашівського лісництва, є осколками виготовленого заводським способом корпусу вибухового пристрою - боєприпасів осколкової дії.

(т.25 а.с.153-156)

Висновком додаткової судової вибуховотехнічної експертизи №3585/3817 від 30 вересня 2002 року, згідно з яким, надані для дослідження три осколки, які були вилучені під час судово-медичного розтину трупа, знайденого в Таращанському районі Київської області на території Улашівського лісництва, є осколками корпусу, вірогідніше всього, міни осколкової дії до батальйонного міномету калібру 82 мм або до полкового міномету калібру 120 мм.

Вказані міномети можуть бути на озброєнні Збройних Сил колишніх радянських республік, а також в період існування СРСР поставлялися до інших не менше 20 держав світу.

(т.25 а.с.166-171)

Висновком криміналістичної експертизи № 5137 від 07 грудня 2000 року, згідно з яким, на наданих на дослідження металевих частинах - осколках вибухового пристрою - не виявлені залишки вибухових речовин та продуктів їх розкладу.

(т.25 а.с.147-150)

Висновком комісійної судово-медичної експертизи № 80/18- мк від 28 квітня 2001 року, згідно з яким знайдений труп чоловічої статі був у віці 30-39 років та мав зріст у межах 177 - 184 см, а розмір взуття відповідав номеру 44-46. Встановити причину смерті невідомої особи неможливо. Стан трупних явищ, виявлений під час додаткового розтину 16 листопада 2000 року, дає підстави вважати, що давність розвитку процесів розкладу тіла невідомої людини складає приблизно 2-3 місяці.

На основній фаланзі лівого мізинця з боку долонної поверхні виявлено старий зарошений перелом з різними термінами заживлення.

На наданій ОСОБА_29 прижиттєвій рентгенограми мізинця лівої кисті виявлено навскісний перелом основної фаланги з початковими ознаками консолідації. У порівнянні з рентгенограмою цієї ж кістки, зробленою 26 квітня 2001 року в рентген-кабінеті Київського міського бюро судово-медичної експертизи вбачається, що локалізація, напрямок їх збігаються, тобто виявлено наявність на обох рентгенограмах одного і того ж перелому.

З наданої потерпілою ОСОБА_29 електрорентгенограми правої руки вбачається, що в проекції нижнього епіфізу променевої кістки, в зоні променево-зап'ястного суглобу виявлено численні тіні металевої щільності типу осколків. У порівнянні з рентгенограмами цієї ж кисті, зробленими у Таращанський лікарні і Київському міському бюро судово-медичної експертизи, вбачається, що локалізація, приблизна форма і величина осколків збігаються між собою, за винятком того, що на прижиттєвому зображенні є значно більша кількість в основному дрібних осколків. Цей факт можна пояснити тим, що з перебігом часу після поранення частина осколків окислилась і була розсмоктана.

Відчленування голови спричинено гострим рубаючим предметом типу сокири, з шириною леза в межах 13 - 14 см. По задній поверхні шиї потерпілого було нанесено не менше трьох ударів рубаючим знаряддям, один з яких і призвів до відділення голови на рівні 6 шийного хребця. Визначити його прижиттєвість чи посмертне утворення, а також причинний зв'язок цього ушкодження з настанням смерті неможливо.

(т.23 а.с.106-118)

Висновком судово-медичної експертизи № 99 від 27 листопада 2000 року, згідно з яким у надісланих на дослідження препаратах шкіри виявлені глибокі гнилісні зміни та жировіск, крововиливи в ранах не виявлені, що свідчить про посмертне відчленування голови.

(т.23 а.с.27-28)

Висновком судово-медичної експертизи № 21 від 03 грудня 2000 року, згідно з яким, на наданій частині шкіри невідомої особи, виявленої 03 листопада 2000 року в лісовому масиві Улашівського лісництва, кислот, лугів та їх солей, а також яких-небудь інших речовин не виявлено.

(т.23 а.с.65-67)

Висновком судово-медичної експертизи № 21-а від 18 грудня 2000 року, згідно з яким у внутрішніх органах трупа не виявлено: спиртів, зокрема, етилового алкоголю, сполук важких металів, талію, свинцю, ртуті, вісмуту, олова, сурми, арсену, цинку, міді, хрому, селену, наркотичних, лікарських та отруйних речовин.

(т.23 а.с.36-42)

Висновком судово-медичної експертизи № 40 - мк від 19 грудня 2000 року, згідно з яким розмір взуття загиблого, виходячи з довжини ступні, був приблизно 30-й за метричною системою вимірів, або за штрихмасовою системою він відповідав приблизно 44-46 розміру.

Визначити наявність чи відсутність у минулому ушкоджень на шкірі чи сухожиллях рук потерпілого через глибокі трупні зміни неможливо.

(т.23 а.с.24-25)

Висновком судово-медичної експертизи № 208 від 25 грудня 2000 року, згідно з яким труп чоловічої статі був у віці 30-39 року та мав зріст у межах 177-184 см.

Виходячи з кількісного та якісного характеру шлункового вмісту трупа невідомого чоловіка, він приймав їжу приблизно за 2-3 години до настання смерті. До складу цієї їжі входила картопля та капуста.

Згідно висновку розвиток трупних явищ в різних частинах тіла був неоднаковий. Найбільш значні зміни відмічались в ділянці нижніх кінцівок, де підшкірно-жирова клітковина виглядала брудно-білясто-жовтою, частково крихкою, а частково в стані початкового омилення, такий самий стан мала і підшкірно-жирова клітковина малого тазу та сечового міхура; м'язи в поверхневих шарах були брудно-сірими, брудно-рожевими, а в глибоких червонувато-рожевими; найменші - у верхніх частинах тіла, де крижово-клубові м'язи та м'язи спини виглядали більш червоними, із структурою, яку ледве можна було розрізнити.

Викладене вище дає можливість припустити, що давність розвитку процесів розкладу тіла невідомої людини складає приблизно 2-3 місяці.

(т.23 а.с.6-14)

Висновком комісійної судово-медичної експертизи № 193-а від 01 жовтня 2002 року, згідно з яким при первинному розтині трупа невстановленої особи, знайденого в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, а також при наступних його дослідженнях, будь-яких крововиливів в ділянках ран спини, а також лінії відділення голови не відмічено. В шкірі калитки знайдені зміни, що можуть спостерігатися при дії високої температури, крім відкритого полум'я. Проте наявність трупних змін не дозволяє категорично вирішити це питання. За тих же причин неможливо вирішити питання про температурний режим термічного фактору.

При судово-імунологічному дослідженні кісткової тканини трупу, знайденого в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, виявлені антигени А та Н ізосерологічної системи АВО.

(т.23 а.с.268-279)

Висновком комісійної судово-медичної експертизи № 275-а від 21 липня 2005 року, згідно з яким при додатковому вивченні гістологічних препаратів із тіла ОСОБА_11 зі шматочками стравоходу та трахеї по лінії відділення голови від тулубу із застосуванням спеціальних методик фарбування для виявлення еритроцитів і гемоглобіну азур П - еозин, тіонін, ГОФП виявлено вогнищеве фарбування, яке за кольором відрізняється від фарбування прилеглих тканин, що може свідчити про наявність крововиливів.

Наявність таких змін в краях стравоходу і трахеї при відсутності їх в шкірі шиї по лінії відділення голови неможливе при прижиттєвому відділенні голови. Це може мати місце за умови зажиттєвої травми шиї та відділенні го лови після настання смерті.

Виникнення крововиливів в стравоході і трахеї свідчить про можливе стиснення шиї зашморгом чи тупим предметом з притисканням трахеї і стра воходу до шийного відділу хребта, що зазвичай спостерігається при странгу ляційній механічній асфіксії. Відділення голови після настання смерті ОСОБА_11 могло супроводжуватись розділенням тканин шиї поза зоною стиснен ня, але через рівень крововиливів в глибоких відділах трахеї і стравоході.

Враховуючи вищевикладене, комісія вважає, що смерть ОСОБА_11 могла настати від механічної странгуляційної асфіксії, а саме «при положенні потерпілого лежачи на землі догори обличчям, з зав'язаними за спиною руками, зв'язаними ногами, та удушенні за допомогою брючного ременя, який початково був зроблений у вигляді петлі, з подальшим накиданням на шию потерпілого ззаду та зашморгуванням вільного кінця ременя у лівий бік спереду відносно потерпілого з утриманням останнього коліном в області грудей та плеча при знаходженні особи, яка затягувала петлю спереду перед обличчям потерпілого».

Враховуючи легке зміщення передньої черевної стінки під дією травмуючої сили, не можна виключити відсутність ознак тілесних ушкоджень при нанесенні ударів взутою ногою в ділянку живота, згідно показів ОСОБА_10

Виявлені при додатковому гістологічному дослідженні шкіри калитки зміни у вигляді зон обвуглення та формування пухирів без вмісту в епідермісі, переорієнтації клітин базального шару епідермісу перпендикулярно до поверхні шкіри, нерівномірного забарвлення дерми від еозинофіли до базофілії, свідчать про дію на тіло незабаром після смерті термічного фактору, за виключенням безпосередньої дії полум'я на шкіру, тобто коли джерело горіння знаходиться за межами тіла і на тіло діє тільки полум'я багаття, газова горілка, запальничка, паяльна лампа тощо. Повне знищення одягу полум'ям, без яскраво виражених ушкоджень шкірних покровів, неможливо.

Формування дефектів шкіри та м'язів передньої черевної стінки без змін внутрішніх органів, оголення ребер справа зі збереженням міжреберних м'язів може бути пов'язаним з дією термічного фактору, а їх подальше збільшення - за рахунок механічного травмування при переміщенні тіла, при якому одяг, що обгорів і прилип до шкіри, видалявся, а також за рахунок гнильних змін.

(т.23 а.с.287-303)

Висновком комісійної судово-медичної експертизи № 193 від 01 вересня 2002 року, який підтверджує дані раніше проведених судово-медичних експертиз і підсумовує, що зважаючи на збіг змін на рентгенограмах, наданих ОСОБА_29, зі змінами на рентгензнімках, зроблених в Таращанському та Київському міському судово-медичних моргах, на результати медико-криміналістичних досліджень кісток трупа і ДНК - досліджень, з урахуванням давності настання смерті, часу прийому їжі та їх характеру, тіло, яке було виявлено в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, належить ОСОБА_11

(т.23 а.с.213-257)

Висновком судово-біологічної експертизи №6052 від 23 вересня 2002 року, згідно з яким до складу вмісту тонкої і товстої кишок, вилученого при додатковому розтині трупа, виявленого в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, входять об'єкти рослинного походження: насіння рослини роду Кавун, м'якоть плоду рослини роду Кавун, насіння рослини роду Виноград, оболонки плодів рослини роду Виноград, фрагменти листа рослини роду Капуста. Крім цього, у поданому вмісті кішок є частки кісткової тканини.

(т.25 а.с.5-9)

Висновком судово-медичної експертизи № 40-мк від 05 серпня 2009 року, згідно якого виявлений та вилучений на ділянці відкритої місцевості між селами Довгалівське та Колісникове Рокитнянського району Київської об ласті, предмети є кістковими залишками чоловіка у віці 31-35 років, які знаходилися в землі приблизно 7-10 років.

За результатами комплексу проведених ідентифікаційних досліджень наданий на експертизу череп належав ОСОБА_11

Розташування пошкоджень у вигляді дефектів (відрубів) відростків 4-го шийного хребця по його нижній поверхні при відсутності нижче розташованих хребців та від сутності ушкоджень на інших наявних хребцях свідчить про те, що голову було відокрем лено від тулуба на рівні між 4-5 шийними хребцями.

Пошкодження на 4-му шийному хребці є рубаними та були заподіяні масивним гострим предметом з рублячими властивостями, можливо, сокирою чи подібним до неї знаряддям.

Наявність на 4-му шийному хребці 3-х рубаних пошкоджень та наявність на 6-му шийному хребці пошкодження від дії рублячого знаряддя та двох рубаних повер хневих ран на спині на рівні 1-го та 3-го грудних хребців тіла, що належало ОСОБА_11 (згідно висновків №№ 193, 193-а від 01 вересня 2002 року та 01 жовтня 2002 року), свідчать про те, що для відокремлення голови від тулуба було завдано щонайменше шість ударів рублячим знаря ддям.

Удари рублячим знаряддям завдавалися в напрямках ззаду наперед та зліва на право відносно сторін тіла потерпілого.

Наявність в тілі, яке було виявлено 02 листопада 2000 року, 6-го шийного хребця з рубаним ушкодженням (згідно висновків №№ 193, 193-а від 01 вересня 2002 року та 01 жовтня 2002 року), наявність перших чотирьох шийних хребців разом з черепом, знайденим у липні 2009 року з рубаними пошкодженнями на 4-му шийному хребці по його нижній поверхні при відсутності 5-го шийного хребця, не виключають можливість відокремлення вказаного черепа з чотирма шийними хребцями від зазначеного вище тіла.

(т. 27 а.с.11-61)

Висновком судово-медичної експертизи № 44-мк від 01 жовтня 2009 року, згідно якого в ході додаткового рентгенологічного дослідження чолової кістки черепу зліва виявлено включення металевої щільності, яким може бути металевий осколок в товщі кістки.

(т.27 а.с.78-83)

Висновком судово-медичної експертизи № 662/09 від 20 листопада 2009 року, згідно якого смерть ОСОБА_11 могла настати від механічної асфіксії при стисканні органів шиї «... при обставинах та в результаті дій, показаних ОСОБА_5 в ході відтво рення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року», що підтверджується наявністю ознак крововиливів в стравоході і трахеї («Висновок експерта» № 275-а) та пошкодження щито подібного хряща у вигляді його перелому («Висновок експерта» № 59-мк). Згідно даних «Висновку експерта» № 59-мк, який складений в ДУ Головне бюро СМЕ МОЗ України «Відокремлення голови від тіла ОСОБА_11 могло бути здійснене за об ставин та у спосіб, показаний обвинуваченим ОСОБА_5 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року. Можливість відокремлення голови від тіла ОСОБА_11 за об ставин та в результаті дій, показаних ОСОБА_5 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року, підтверджується розташуванням пошкоджень на тілі та шийних хребцях ОСОБА_11 по їх задніх та лівій боковій поверхнях, напрямками дії рублячого знаряддя, ви значеним за пошкодженнями на 4-му шийному хребці ОСОБА_11, а також показаними ОСОБА_5 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року діями - нанесенням ударів сокирою по задній поверхні шиї манекена-імітатора тіла ОСОБА_11 у напрямку ззаду наперед по відношенню до сторін манекена з розміщенням, останнього на землі долілиць та спиранні шиї на корінь пенька».

(т.27 а.с.91-108)

Висновком судово-медичної експертизи № 59-мк від 14 грудня 2009 року, згідно якого можливість утворення перелому щитоподібного хряща ОСОБА_11 за обставин та в результаті дій, показаних ОСОБА_5 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року, підтверджується механізмом його утворення - внаслідок сплощення кута хряща від натискання на нього тупого предмету в напрямку спереду назад по відношенню до тіла потерпілого ОСОБА_11, а також показаними ОСОБА_5 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року діями - удушенням ОСОБА_11 за допомо гою зашморга з поясного паска з розміщенням в проекції щитоподібного хряща пряжки та натисканням на неї основою долоні правої руки ОСОБА_5 в напрямку спереду назад по відношенню до сторін тіла манекена-імітатора тіла ОСОБА_11

Відокремлення голови від тіла ОСОБА_11 могло бути здійснене за обставин та у спосіб, показаний обвинуваченим ОСОБА_5 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року.

Можливість відокремлення голови від тіла ОСОБА_11 за обставин та в результаті дій, показаних ОСОБА_5 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року, підтверджується розташуван ням пошкоджень на тілі та шийних хребцях ОСОБА_11 по їх задніх та лівій боковій поверхнях, напрямка ми дії рублячого знаряддя, визначеним за пошкодженнями на 4-му шийному хребці ОСОБА_11, а також показаними ОСОБА_5 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року діями - нанесен ням ударів сокирою по задній поверхні шиї манекена-імітатора тіла ОСОБА_11 у напрямку ззаду наперед по відношенню до сторін манекена з розміщенням останнього на землі долілиць та спиранні шиї на корінь пенька.

(т.27 а.с.109-121)

Протоколом додаткового огляду від 26 січня 2010 року, із якого слідує, що в ході огляду за участю спеціалістів та в присутності потерпілої ОСОБА_29 і її представника спеціалістом вирізано фрагмент лобної кістки черепу із металевим включенням для проведення додаткових досліджень. Постановою від 20 лютого 2010 року металеве включення з фрагменту лобної кістки черепу ОСОБА_11 визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінальної справи.

(т. 27 а.с.135-141)

Висновком комплексної металознавчої та вибухово-технічної експертизи № 1155/10-13/1156/10-14 від 07 квітня 2010 року, згідно якого матеріал металевого включення, вилученого з фрагменту лобної кістки черепу ОСОБА_11 має спільну родову належність з трьома металевими осколками (висновок Київського НДІСЕ від 21 грудня 2000 року №5136), вилученими з променево-зап'ястного суглоба правої руки трупа ОСОБА_11 та є осколком боєприпасу - можливо, міни осколкової дії до батальйонного міномету калібру 82 мм або до полкового міномету калібру 120 мм. Причому, зазначене включення та три осколки, вилучені з променево-зап'ястного суглоба правої руки трупа ОСОБА_11, могли, ймовірно, складати одне ціле - один з таких боєприпасів.

(т.27 а.с.152-163)

Висновком криміналістичної експертизи № 12-мк від 20 квітня 2010 року, яким встановлено, що непроникаюче осколкове поранення голови ОСОБА_11 міг отримати за кілька років, до часу настання смерті, не виключено, що у вересні 1993 року.

(т.27 а.с.166-173)

Висновком судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи № 117 від 11 червня 2010 року, яким встановлено, що надані на дослідження череп, перший, другий, третій і четвертий хребці, вилучені 31 липня 2009 року під час огляду ділянки місцевості між селами Довголівське - Колісникове автотраси Київ - Золотоноша, можуть належати чоловіку, біологічною матір'ю якого є громадянка ОСОБА_29 та чоловіку, який є біологічним батьком дітей ОСОБА_49 і ОСОБА_48, народжених ОСОБА_26 з ймовірністю 99,99225693% та 99,9999883 % відповідно.

(т.27 а.с.186-206)

Незважаючи на невизнання підсудним вини у зловживанні службовими становищем при знищенні офіційних документів ГУКП МВС України, його вина у вчиненні вказаного злочину доведена дослідженими під час судового слідства доказами.

Так, допитаний як обвинувачений ОСОБА_5 показав, що при проведенні оперативно-розшукових заходів щодо журналіста ОСОБА_11 він залучав до цієї роботи більшу частину оперативних працівників ГУКП МВС України, згодом перейменованого на ДОС МВС України. Документально робота кожного працівника підтверджувалась документами, перелік яких визначався відповідними наказами, що регламентують діяльність підрозділу.

Враховуючи ці обставини, в 2003 році Генеральна прокуратура України з метою встановлення кола працівників ГУКП МВС України, задіяних в здійсненні спостереження за ОСОБА_11, звернулась з вимогою до МВС України про підготовку для вилучення в ДОС табелів і щомісячних накопичувальних відомостей обліку робочого часу працівників підрозділів ГУКП МВС України за липень-вересень 2000 року. Отримавши вказану вимогу, він за наказом колишнього Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_15 та завідомо знаючи про обов'язковість їх надання до Генеральної прокуратури України, вирішив умисно приховати від слідства ці відомості шляхом знищення зазначених документів.

10 липня 2003 року за вказівкою ОСОБА_15 він, будучи керівником структурного підрозділу МВС України - начальником ДОС МВС України, у своєму службовому кабінеті дав усну вказівку своєму заступнику ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), знищити три томи номенклатурної справи № 23 табелів обліку робочого часу за липень, серпень і вересень 2000 року за інвентарними номерами « 3598», « 3599» та « 3600» для обчислення пільг співробітникам підрозділів кримінального пошуку ще до закінчення трирічного терміну їх зберігання, незважаючи на те, що ці документи підлягали вилученню в ході досудового слідства у справі № 60-1241 про вбивство ОСОБА_11 за постановою від 03 липня 2003 року, санкціонованою заступником Генерального прокурора України.

У подальшому працівники ДОС МВС України склали комісійний акт «Про відбирання на знищення та знищення журналів та робочих зошитів», до якого включили три томи номенклатурної справи № 23 «Табелі обліку робочого часу для обчислення пільг співробітникам підрозділів кримінального пошуку» за інвентарними номерами « 3598», « 3599», « 3600» за 2000 рік.

Згодом він затвердив зазначений акт. Вказані документи були доставлені на ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» у м. Обухів Київської області, де були знищені.

(т.110цт а.с.78-90, 95-104, 105-109, 110-115, 116-119)

Зазначені показання, які були досліджені судом під час судового розгляду справи, суд вважає такими, що відповідають встановленим у вироку обставинам справи, оскільки вони узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами.

Зокрема, показаннями свідка ОСОБА_50, повні анкетні дані якої зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.126 а.с.196), яка показала, що у 2003 році працювала на посаді керівника одного із секторів у ДОС МВС України.

З приводу знищення влітку 2003 року документів обліку робочого часу працівників ГУКП за 2000-й рік свідок повідомила, що вказівку на знищення документів вона отримала або від ОСОБА_5, або від ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), який був її безпосереднім керівником та головою комісії по знищенню документів.

Також свідок зазначила, що вона попереджала керівництво про те, що термін знищення даних документів настане лише через півроку, а саме у січні 2004 року, як це передбачено відповідним відомчим наказом № 07, однак керівництво наполягало на знищенні даних документів і вона, як член комісії по знищенню документів, включила їх в акт знищення від 29 липня 2003 року, який в подальшому був затверджений керівником ДОС МВС України - ОСОБА_5

Таким чином, документи обліку робочого часу були знищені на півроку раніше, ніж це було передбачено відповідним відомчим наказом № 07.

Крім того, свідок повідомила, що ще до знищення даних документів слідчі Генеральної прокуратури України знайомились з ними, надсилали листи з проханням направити деякі томи до Генеральної прокуратури України, а пізніше намагались провести виїмку даних документів, однак, у зв'язку з відсутністю понятих, які б мали доступ до державної таємниці, виїмка вказаних документів проведена не була, хоча проект протоколу виїмки вже був складений.

Показаннями свідка ОСОБА_51, повні анкетні дані якої містяться в матеріалах кримінальної справи (т.127 а.с.84), яка зазначила, що у 2003 році вона працювала на посаді заступника начальника одного з відділів ДОС МВС України, керівником Департаменту у той період часу був ОСОБА_5

Також свідок вказала, що вона була членом комісії по знищенню документів, головою якої був ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214). Останній у липні того ж року викликав її та інших членів комісії до себе в кабінет та повідомив, що їх керівник ОСОБА_5 дав вказівку підготувати до знищення табелі обліку робочого часу працівників ГУКП МВС України за 1999-2000 роки.

Також свідок зазначила, що термін зберігання даних документів ще не сплинув, оскільки вони повинні були зберігатись до січня 2004 року.

Показаннями свідка ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 128 а.с.214), який пояснив, що у 2003 році він працював заступником начальника ДОС МВС України ОСОБА_5 та був головою комісії по знищенню документів.

В липні 2000 року слідчі Генеральної прокуратури України намагались провести виїмку таємних документів ГУКП МВС України, які згодом були знищені, в зв'язку з чим свідок шукав понятих, які мають допуск до державної таємниці, для їх участі у зазначеній слідчій дії. З якої причини виїмка не була проведена свідку невідомо.

Також свідок зазначив, що він не звертав уваги на те, які саме документи були підготовлені до знищення.

Крім того, в судовому засіданні свідок не заперечував того, що від підсудного він отримав вказівку на знищення документів, зазначених в акті про знищення від 29 липня 2003 року, який містить його підпис.

Також свідок під час очної ставки, проведеної в ході розгляду справи, зі свідком ОСОБА_50, повні анкетні дані якої зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.126 а.с.196), не заперечував той факт, що остання могла звертати його увагу на те, що терміни зберігання табелів обліку робочого часу працівників ГУКП, які були згодом знищені, не сплинули.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_52, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.158 ), пояснив, що в період з 1996 року по 2006 рік він працював оперуповноваженим ГУКП МВС України. Співробітники ГУКП МВС України використовували спеціальні блокноти, які отримували в канцелярії. Після їх закінчення здавали завідувачу канцелярії для знищення. Крім того, періодично проводилися перевірки сейфів працівників з метою виявлення та вилучення для знищення застарілих документів.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_53, повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.129 а.с.224), суду показав, що працював в органах внутрішніх справ з 1992 року. В 2000 році оперативних заходів щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_2 не проводилося і вказівок на їх проведення керівництвом не давалося ні в усній, ні в письмовій формі.

Також свідок підтвердив показання, що були дані ним на досудовому слідстві, в яких він вказував, що в кінці 2000 року або на початку 2001 року надійшла команда знищити оперативну картотеку, оскільки вона не зареєстрована в канцелярії у відповідності до вимог відомчого наказу. Також були вилучені та знищені всі спецблокноти співробітників.

(т.34 а.с.78-82).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_54 показала, що працювала в органах внутрішніх справ з 1981 року. З підсудним знайома з 2000 року, коли останній прийшов на посаду заступника начальника ГУКП МВС України. Як керівника може охарактеризувати ОСОБА_5 з позитивної сторони. Також зазначила, що ОСОБА_5 довгий час, понад 30 років, був знайомий з керівником апарату Міністра ОСОБА_14 з яким у нього склалися добрі робочі стосунки.

З приводу отримання запитів з Генеральної прокуратури України пояснила, що вказані запити отримувалися через канцелярію.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_55 (раніше ОСОБА_55), повні анкетні дані якої наявні в матеріалах справи (т.129 а.с.192), суду показала, що з 1996 року вона працювала в органах внутрішніх справ. В тому числі в ГУКП МВС України. Від інших співробітників вона дізналася про знищення оперативної картотеки. Її знищення обумовлювалося створенням комп'ютерної картотеки, яка була зручніша у використанні. Рішення про знищення приймалося керівництвом, проте ким особисто їй невідомо. Крім того, уточнивши свої показання, дані на досудовому слідстві, свідок суду повідомила про те, що завдання на проведення оперативних заходів завжди оформлялися документально, як і їх результати.

(т. 34 а.с.68-71)

Крім приведених вище доказів, знищення документів за вказівкою ОСОБА_5 підтверджується наступним :

Протоколом виїмки від 10 жовтня 2003 року та протоколом огляду від 22 жовтня 2003 року документів офіційного листування МВС України про необхідність вилучення документів в ДОС МВС України з листками резолюцій, згідно яких відслідковується рішення МВС щодо документів, а саме :

Листом Генеральної прокуратури України адресованим Міністру внутрішніх справ України від 17 жовтня 2002 року з листком резолюції Міністра внутрішніх справ України від 18 жовтня 2002 року на ім'я ОСОБА_56 та ОСОБА_5: «Прошу доповісти»;

Листом Генеральної прокуратури України від 03 червня 2003 року адресованим Міністру внутрішніх справ України з резолюціями службових осіб МВС України: «ОСОБА_57, ОСОБА_5, прошу підготувати, доповісти.», «ОСОБА_5, прошу доповісти особисто.», «ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), прошу підготувати відповідь»;

Листом Генеральної прокуратури України від 18 червня 2003 року адресованим Міністру внутрішніх справ України з листком резолюції Міністра: «ОСОБА_57, ОСОБА_5, прошу доповісти, підготувати інформацію Генпрокуратурі», «ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), підготувати відповідь»;

Листом Генеральної прокуратури України від 03 липня 2003 року на ім'я Міністра внутрішніх справ України з листком резолюції Міністра внутрішніх справ України від 04 липня 2003 року: «ОСОБА_56, ОСОБА_5, прошу підготувати матеріали. Про готовність передачі проінформувати Генпрокуратуру», листком резолюцій ОСОБА_56: «ОСОБА_5, Прошу забезпечити виконання. Доповісти.», «ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), підготувати матеріали. Надати інформацію для доповіді керівництву»;

Листом Генеральної прокуратури України від 08 серпня 2003 року адресованим Міністру внутрішніх справ України з листком резолюції в. о. Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_57 «ОСОБА_58, ОСОБА_5, прошу терміново доповісти по суті порушеного питання», листком резолюцій заступника держсекретаря МВС України: «ОСОБА_5, ОСОБА_59, матеріали, які визначені Генпрокуратурою для вилучення, відокремити, розмістити в окремому сховищі та забезпечити їх зберігання до вирішення питання на рівні керівництва МВС та Генпрокуратури. Підготувати пропозицію. Підготувати відповідь до Генпрокуратури», листком резолюції ДОС МВС України: «ОСОБА_60, прошу терміново доповісти по цьому питанню»;

Листом за підписом в.о. Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_61 адресованим в.о. Генерального прокурора України від 15 серпня 2003 року з повідомленням, що запитувані Генеральною прокуратурою України документи від 08 серпня 2003 року будуть надані для ознайомлення тільки в приміщенні МВС України;

Листом Генерального прокурора України від 02 вересня 2003 року адресованим Міністру внутрішніх справ України з вимогою надання документів;

Листом Генеральної прокуратури України від 01 жовтня 2003 року про надання документів для вилучення.

(т.34цт а.с.256-275, 276-280, 281-287)

Протоколами виїмки документів від 19 січня 2004 року та 30 січня 2004 року та протоколами огляду вилучених документів, а саме: акту про знищення таємних документів, затверджених ОСОБА_5 30 липня 2003 року, який свідчить про те, що запитувані Генеральною прокуратурою України документи були завідомо умисно знищені, незважаючи на необхідність їх передачі до Генеральної прокуратури України.

(т.80цт а.с.23-26)

Протоколами виїмки документів від 23 вересня 2003 року, протоколом огляду вилучених документів та постановою про приєднання їх до справи як речових доказів.

(т.31цт а.с.231-236, т.110цт а.с.120-133)

Що стосується наявного в матеріалах кримінальної справи (т.21 а.с.16-22) висновку молекулярно-біологічного дослідження від 17 березня 2001 року, проведеного ТОВ «Genedia GmbH» у м. Мюнхен то, оскільки зразки матеріалу для цього дослідження вилучались з порушенням процесуального законодавства України, вказаний висновок, в силу ст. 65 КПК України 1960 року, не може бути прийнятим судом як допустимий доказ.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_62 повідомив суду, що з середини 1995 року до кінця жовтня 2000 року він працював на посаді старшого офіцера безпеки відділення оперативно-технічних оглядів оперативно-технічного відділу Управління державної охорони України. В його обов'язки входило здійснення з використанням спеціального обладнання оперативно-технічних оглядів кабінету Президента України з метою запобігання витоку з цього кабінету інформації. У 1996 - 1999 роках він став свідком розмов Президента України, які свідчили, на його думку, про протиправні дії, а тому вирішив здійснювати записи цих розмов. З даною метою з кінця 1999 року до 26 вересня 2000 року, шляхом встановлення диктофонів різної конструкції в службовому кабінеті Президента України, він здійснював аудіозапис та прослуховував розмови.

При оцінці показань свідка ОСОБА_62 в контексті рішення Конституційного Суду України №12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, яким роз'яснено, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватись на фактичних даних, одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації з застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою не уповноваженою на здійснення такої діяльності, судом враховується, що ОСОБА_62 не був особою, уповноваженою на здійснення оперативно-розшукової діяльності в розумінні Закону України «Про оперативно розшукову діяльність», а вчинені ним цілеспрямовані дії, які полягали у проведенні аудіозапису та прослуховуванні розмов осіб за своїм характером фактично є заходами, передбаченими нормами вищезазначеного Закону.

Враховуючи наведене, показання свідка ОСОБА_62 про зміст розмов, що були ним прослухані, та аудіозапис яких він здійснював за допомогою спеціальної апаратури з кінця 1999 року до 26 вересня 2000 року, шляхом встановлення диктофонів різної конструкції в службовому кабінеті Президента України, а також аудіозаписи цих розмов, отримані внаслідок вказаних дій свідка ОСОБА_62, в силу ст. 65 КПК України 1960 року не можуть бути прийняті судом як допустимий доказ.

Вина ОСОБА_5 у вчинені вказаних у вироку злочинів також доведена наступними доказами, що були досліджені судом під час розгляду справи.

Долученою до справи у вигляді окремого додатку та дослідженою під час розгляду справи особовою справою ОСОБА_5 №1380.

Як вбачається з особової справи підсудного, у період вчинення інкримінованих злочинів останній був працівником міліції. При цьому згідно наказу МВС України № 30 о/с від 20 січня 2000 року обіймав посаду першого заступника начальника Головного управління кримінального пошуку МВС України та мав спеціальне звання полковник міліції з 20 січня 2000 року. Згідно наказу МВС України № 337 о/с від 31 серпня 2002 року обіймав посаду начальника Головного управління кримінального пошуку МВС України та мав спеціальне звання генерал-майор міліції з 31 серпня 2000 року. Згідно наказу МВС України № 226 о/с від 10 липня 2002 року обіймав посаду начальника Департаменту оперативної служби МВС України з 25 червня 2002 року та мав спеціальне звання генерал-лейтенант міліції.

Таким чином, згідно наявних в особовій справі ОСОБА_5, відомостей, підсудний через короткий проміжок часу після вчинення злочинів відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_11 отримав позачергові та чергові спеціальні звання і підвищення по службі. Це підтверджує, що інкриміновані злочини були вчинені ним з мотивів особистої зацікавленості, заради здобуття прихильності керівника - особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), та кар'єрних спонукань.

Долученими до справи у вигляді окремого додатку та дослідженими під час розгляду справи Положенням про Головне управління кримінального пошуку МВС України та наказами МВС України № 005-92цт, №07-94т, №710-94, якими регламентувалася діяльність підрозділів кримінального пошуку органів внутрішніх справ України, та визначалися права та обов'язки начальника ГУКП МВС України, які зберігаються у першому відділі Генеральної прокуратури України.

Зміст досліджених в ході судового слідства Положення про Головне управління кримінального пошуку МВС України, наказу № 005цт від 04 червня 1992 року, якими було регламентовано діяльність підрозділів кримінального пошуку органів внутрішніх справ України, визначено права та обов'язки начальника ГУКП МВС України, а також вимоги Законів України «Про міліцію» та «Про оперативно-розшукову діяльність» свідчать про те, що ОСОБА_5, будучи працівником міліції та перебуваючи на службі, в травні-червні, а також липні-вересні 2000 року за обставин, викладених у вироку, явно вийшов за межі наданих йому законом прав і повноважень та у липні 2003 року вчинив зловживання службовим становищем.

Згідно з висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 4 від 23 травня 2003 року ознак будь-якого психічного захворювання, якого-небудь тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності ОСОБА_5 не виявляв і не виявляє, за своїм психічним станом він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, яких-небудь психічних вад, через які не здатний правильно сприймати факти, які мають значення для справи, і давати по них правильні показання не виявляє, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Під час вчинення інкримінованих йому злочинів (09 -10 червня та 16-17 вересня 2000 року) ОСОБА_5 за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, в даний час якою-небудь психічною хворобою не страждає, застосування примусових заходів медичного характеру та проведення тривалого психіатричного спостереження та додаткових досліджень не потребує.

(т.112 а.с.14-30)

В силу ст.1 Закону України «Про міліцію» - міліція в Україні є державним збройним органом виконавчої влади. Виходячи із положень Закону, співробітники всіх структурних, у тому числі спеціальних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, є представниками влади, у своїй діяльності здійснюють відповідні владні функції, а тому мають статус посадової (службової) особи. З огляду на викладене підсудний, будучи у період вчинення інкримінованих злочинів співробітником ГУКП МВС України та ДОС МВС України, також мав статус посадової (службової) особи.

Наведені у вироку дані про особу ОСОБА_11 та його професійну діяльність, крім показань потерпілих, свідків, висновків судово-медичних експертиз, підтверджуються наявними у справі та дослідженими судом вказаними вище іншими офіційними документами та матеріалами. При цьому те, що ОСОБА_11 публічно порушував питання про корупцію у владі, критично оцінював діяльність органів внутрішніх справ і відповідного міністра, свідчить переглянутий у судовому засіданні відеозапис телевізійної програми «Епіцентр».

Викладені у вироку показання потерпілих, свідків, висновки судових експертиз та інші наведені письмові докази суд уважає достовірними, оскільки ці докази отримані у встановленому законом порядку, є конкретними, логічними, узгоджуються між собою та не суперечать встановленим по справі фактичним обставинам подій.

При цьому, проведені по справі в ході слідства, з дотриманням вимог ст.ст.75-77, 196-204 КПК України 1960 року, експертні дослідження об'єктивно підтверджують показання учасників кримінального процесу про особу ОСОБА_11, механізм і причину його смерті та спосіб приховування слідів вчинених щодо нього злочинів.

Проаналізувавши в сукупності зібрані і досліджені по справі докази, суд критично ставиться до показань підсудного ОСОБА_5 про законність його дій по організації проведення оперативних заходів щодо ОСОБА_11, відсутність попереднього зговору на вбивство ОСОБА_11, необережний характер його дій та небажання настання наслідків у вигляді смерті ОСОБА_11, показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9 про відсутність попереднього зговору на вчинення умисного вбивства ОСОБА_11

Показання підсудного та свідків в цій частині суд вважає неспроможними і такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, що встановлені судом під час судового слідства та викладені у вироку, виходячи з наступного.

Відповідно до висновків проведеної по справі психіатричної експертизи, ОСОБА_5 є осудним, у період вчинення інкримінованих злочинів міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, психопатологічних порушень не виявляв, був повністю упорядкований в своїй поведінці, яка носила тоді у нього виключно цілеспрямований, активний та адаптований до динаміки ситуації характер.

З особової справи ОСОБА_5, вчинених ним конкретних дій, пов'язаних із участю в заходах, і способу затримання ОСОБА_11, з показань допитаних по справі свідків - співробітників ГУКП МВС України, вбачається, що ОСОБА_5, маючи спеціальне звання та обіймаючи керівну посаду в Головному управлінні кримінального пошуку МВС України, станом на 15-17 вересня 2000 року мав відповідної форми допуск до державної таємниці, був допущений до оперативної роботи, отримав для її виконання необхідні засоби, які використовував, та володів формами і методами роботи спеціального підрозділу.

Крім того, за даними особової справи ОСОБА_5, підсудний був обізнаний з нормативним актами, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ і підрозділів кримінального пошуку, давав присягу про відданість народові України, дотримання Конституції України та чинного законодавства, має вищу юридичну освіту.

Суд критично оцінює як такі, що не відповідають встановленим обставинам справи, показання підсудного та свідка ОСОБА_16, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 127 а.с.3), про те, що завдання про проведення оперативних заходів по відношенню до ОСОБА_11 було отримано ГУКП МВС України в порядку, встановленому відповідним наказом МВС України, оскільки з досліджений судом письмових доказів вбачається, що завдання про проведення оперативних заходів відносно ОСОБА_11 до ГУКП МВС України не надходило.

Згідно показань допитаних свідків - співробітників ГУКП, порушень ОСОБА_11 вимог закону при проведенні оперативних заходів не встановлено, підстави для його затримання були відсутні, і права здійснювати затримання потерпілого співробітники кримінального пошуку не мали. За таких обставин, незаконність вказівки про затримання ОСОБА_11 та протиправність затримання останнього для підсудного була очевидною.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги специфіку повноважень співробітників підрозділу кримінального пошуку, доводи підсудного про законність його дій по затриманню ОСОБА_11 суд уважає необґрунтованими.

Суд вважає, що у справі існує сукупність наведених вище та досліджених судом допустимих прямих та непрямих доказів, які достатньо повно викривають підсудного у вчиненні злочину, передбаченого п. п. «в», «і» ст. 93 КК України в редакції 1960 року, які за змістом є чіткими, зрозумілими та послідовними.

Послідовність та цілеспрямованість дій підсудного по підготовці оперативної комбінації з посадки потерпілого до службового автомобіля, підшукування знарядь злочину, а саме мотузки, лопати та каністри з пальним, місця скоєння злочину, узгодженість дій підсудного з іншими співучасниками злочину ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9, свідчить про наявність попереднього зговору на вчинення злочину

Як слідує з показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9, вони визнали, що будучи фактично задіяними у заходах щодо ОСОБА_11 15 вересня 2000 року погодились здійснити його затримання, у подальшому продовжили приймати участь у заходах з цією метою, увечері 16 вересня 2000 року в обумовлений заздалегідь спосіб затримали ОСОБА_11, якого примусово, із застосуванням насильства, доставили на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» у ліс неподалік с. Сухоліси, де ІНФОРМАЦІЯ_5 він був вбитий за їх безпосередньою участю при обставинах, викладених у вироку. При цьому, вказані свідки у своїх показаннях конкретно, детально розповідали про обставини подій, доповнюючи один одного щодо виконаної кожним ролі, вказуючи такі відомості про хід спостереження та затримання ОСОБА_11, дані про особу останнього і належні йому речі, що збігаються з показаннями потерпілих, свідків та узгоджуються з наявними у справі документами. Також зазначені підсудним та свідками знаряддя злочину, спосіб позбавлення життя і причина смерті ОСОБА_11, приховування слідів вбивства шляхом підпалу його трупа з послідуючим закопуванням тіла у землю, об'єктивно підтверджуються висновками, проведених по справі судових експертиз.

При цьому, як видно з показань ОСОБА_5, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9, після незаконного затримання ОСОБА_11 вони не приховували від останнього своєї зовнішності та не побоювались, що у подальшому можуть бути особисто ним впізнані та звинувачені у порушенні його прав і свобод. Примусово доставивши ОСОБА_11 у ліс, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9, незважаючи на намагання потерпілого чинити опір та з'ясувати причини з яких його хочуть вбити, безпосередньо приймали участь у позбавлені його життя, діяли узгоджено, активно і цілеспрямовано, виконуючи кожен свою конкретну роль для досягнення результату у вигляді смерті ОСОБА_11

Про наявність у ОСОБА_5 умислу на вбивство ОСОБА_11 свідчить та обставина, що він умисно, зі значною силою здавлював руками шию ОСОБА_11, при цьому засунувши до рота потерпілого носову хустинку, а після того, як внаслідок вказаних дій не зміг досягти бажаної мети, змінив спосіб удушення та застосував з метою вбивства потерпілого його ремінь, зробивши зашморг за допомогою якого, продовжуючи удушення, надав при цьому вказівку ОСОБА_10 вдарити потерпілого з метою подолання його опору та позбавлення можливості дихати. Лише після того як потерпілий перестав виявляти ознаки життя, припинив свої дії.

Вік, рівень освіти, знання і великий практичний досвід, отримані підсудним під час навчання в Київській вищій школі МВС СРСР та тривалої роботи у правоохоронних органах, свідчать про його обізнаність щодо наслідків фізичного впливу на таку життєво важливу ділянку тіла людини як шия та неминучість заподіяння внаслідок удушення у спосіб, обраний підсудним, смерті потерпілого.

Крім того, як вбачається з показань ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9, після того, як ОСОБА_11 перестав подавати ознаки життя, ОСОБА_5 не намагався надати потерпілому допомогу та не вчиняв дій, спрямованих на його рятування.

Очевидна протиправність, узгоджений характер вчинених у співучасті дій та їх спрямованість на позбавлення життя, доводять, що вбивство ОСОБА_11 ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9 було скоєно умисно та за попереднім зговором групою осіб.

З урахуванням викладеного, результатів проведених експертних досліджень, даних, що містяться в особовій справ ОСОБА_5 доводи підсудного про відсутність попереднього зговору та умислу на вбивство, не передбачення ним смерті ОСОБА_11, небажання таких наслідків, виконання наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), не з інкримінованих мотивів, а лише через службову залежність та острах, суд уважає неспроможними і такими, що були висунуті на захист з метою пом'якшити відповідальність за скоєні злочинні дії.

Також безпідставними є твердження ОСОБА_5 про законність знищення документів обліку робочого часу працівників ГУКП МВС України та відсутність у нього зацікавленості в цьому.

Окрім досліджених судом показань ОСОБА_5, в яких він зазначав про те, що у своєму службовому кабінеті дав усну вказівку своєму заступнику ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), знищити вказані документи ще до закінчення трирічного терміну їх зберігання, незважаючи на те, що ці документи підлягали вилученню в ході досудового слідства у справі № 60-1241 про вбивство ОСОБА_11, незаконність знищення вказаних документів також доведена вищенаведеними показаннями свідків ОСОБА_19, повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), ОСОБА_50, повні анкетні дані якої зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.126 а.с.196), ОСОБА_51, повні анкетні дані якої зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.127 а.с.84), ОСОБА_55 (раніше ОСОБА_55), повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.129 а.с.192), та письмовими доказами, які узгоджуються між собою.

Наведене, а також обізнаність підсудного про дійсні обставини зникнення та смерті ОСОБА_11, свідчить про те, що, надаючи незаконну вказівку на знищення документів обліку робочого часу працівників ГУКП МВС України, підсудний намагався перешкодити встановленню дійсних обставин зникнення ОСОБА_11 та його смерті.

По справі встановлено порушення ОСОБА_5 Конституції України, Присяги працівника органів внутрішніх справ України, вимог Законів України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», відомчого наказу МВС України № 005цт, вчинення винних дій, які потягнули тяжкі незворотні наслідки - смерть людини, та безумовно підірвали авторитет і престиж органів внутрішніх справ України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у справі існує сукупність наведених вище та досліджених судом допустимих прямих і непрямих доказів, які за змістом є чіткими, зрозумілими і послідовними та достатньо повно викривають підсудного у вчиненні інкримінованих йому злочинів та уважає, що винність підсудного у вчинені злочинів при обставинах, викладених у вироку, доведена.

Вирішуючи питання про кваліфікацію дій ОСОБА_5 за п.п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року, суд вважає зайвим посилання на кваліфікуючу ознаку умисного вбивства ОСОБА_11, у зв'язку з виконанням ним обов'язків журналіста, оскільки диспозиція ст. 93 КК України 1960 року не містить відповідної ознаки, а громадський обов'язок виник у ОСОБА_11 в процесі журналістської діяльності.

Діяння ОСОБА_5 суд кваліфікує:

за ч. 2 ст. 365 КК України, оскільки ОСОБА_5 перевищив владу і службові повноваження, тобто будучи службовою особою вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого ОСОБА_2 діями і заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом його правам та інтересам, а також істотну шкоду державним інтересам;

за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року, оскільки ОСОБА_5 перевищив владу і посадові повноваження, тобто будучи посадовою особою, умисно вчинив дії, що явно виходять за межі наданих йому законом прав і повноважень, які завдали істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_11, що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями та спричинило тяжкі наслідки;

за п.п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року, оскільки ОСОБА_5 за попереднім зговором групою осіб вчинив умисне вбивство ОСОБА_11 у зв'язку з виконанням ОСОБА_11 громадського обов'язку;

за ч.3 ст. 364 КК України, оскільки ОСОБА_5 зловживав службовим становищем, тобто, будучи службовою особою та працівником правоохоронного органу умисно, в особистих інтересах, використав службове становище всупереч інтересам служби, розпорядився знищити офіційні документи щодо діяльності працівників ГУКП МВС України, в тому числі, щодо незаконного зовнішнього спостереження за ОСОБА_11, що заподіяло істотну шкоду державним та громадським інтересам.

Призначаючи покарання підсудному ОСОБА_5, суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу підсудного, який є інвалідом 2 групи, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, його освіту, вік, стан здоров'я, склад сім`ї, позитивну характеристику за місцем проживання, тривалий стаж роботи в органах внутрішніх справ, посади, які він обіймав у структурі спеціального підрозділу МВС України, відсутність відомостей, що характеризують негативно його особу до скоєння злочинів та те, що він раніше не судимий.

Обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_5, відсутні.

Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_5, відсутні.

Суд не враховує вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою та тяжкі наслідки, завдані злочином, як обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_5, оскільки вони є кваліфікуючими ознаками відповідних статей КК України та інкриміновані підсудному без врахування вимог ч.4 ст. 67 КК України.

З урахування наведеного, суд приходить до висновку, що за вчиненні злочини, передбачені ч.2 ст. 365, ч.3 ст. 364 КК України, ч.3 ст. 166 КК України 1960 року підсудному ОСОБА_5 слід призначити основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій, передбачених вказаними статтями та обов'язкові додаткові покарання, передбачені санкціями ч.3 ст. 364, ч.2 ст. 365 КК України у виді позбавлення права обіймати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади, а за ч.3 ст. 166 КК України 1960 року у виді позбавлення права займати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади та у виді конфіскації майна згідно ч.3 ст. 364 КК України.

Крім того, вирішуючи питання про призначення підсудному покарання за вчинення злочину, передбаченого п.п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року суд, крім вищенаведених даних про його особу, враховує конкретні обставини справи, обсяг винних дій ОСОБА_5, які призвели до незворотних наслідків, підірвали авторитет органів державної влади України, набули значного суспільного розголосу.

Суд бере до уваги роль ОСОБА_5 у вчиненому злочині, а також те, що займаючи відповідальну посаду в системі Міністерства внутрішніх справ України, підсудний залучив до вчиненого злочину підлеглих йому по службі працівників, протягом тривалого періоду часу задіяв значну кількість працівників ввіреного йому підрозділу МВС України з метою вчинення злочину.

Також судом враховується, що ОСОБА_5 вчинив злочин, використовуючи здобуті ним під час служби в органах внутрішніх справ досвід, знання і навички, після скоєння злочину вчиняв дії, спрямовані на приховування злочину та тривалий час переховувався з метою уникнення відповідальності.

Крім того, суд враховує наявність в діях ОСОБА_5 декількох кваліфікуючих ознак умисного вбивства, як обставину, що впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 за вчинення злочину, передбаченого п.п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року, покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення підсудного та попередження вчинення ним нових злочинів.

На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання підсудному слід визначити за сукупністю злочинів, застосувавши при цьому принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

З огляду на те, що ОСОБА_5 вчинив тяжкі (в редакції КК України 1960 року) злочини, з дискредитацією звання співробітника міліції, суд уважає необхідним на підставі ст. 54 КК України позбавити його спеціального звання - генерал-лейтенант міліції.

Заявлений ОСОБА_26 цивільний позов підлягає задоволенню, оскільки внаслідок вчинених ОСОБА_5 злочинів ОСОБА_26, а також її неповнолітнім дітям ОСОБА_48 та ОСОБА_49 заподіяна моральна шкода.

З врахуванням характеру та тривалості моральних страждань, спричинених ОСОБА_26 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_48 та ОСОБА_49, з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_26 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_48 та ОСОБА_49 підлягає стягненню 500 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Заявлений ОСОБА_2 цивільний позов підлягає частковому задоволенню, оскільки, внаслідок вчиненого ОСОБА_5 злочину ОСОБА_2 заподіяна моральна шкода.

З врахуванням характеру та тривалості моральних страждань, спричинених ОСОБА_2 з вини ОСОБА_5, з останнього на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 100 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_5 3000 гривень у відшкодування завданої внаслідок відібрання паспорту, окулярів, грошових коштів та підпалу дверей матеріальної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки, під час розгляду справу судом не встановлено, що ОСОБА_2, внаслідок дій ОСОБА_5, заподіяна матеріальна шкода у вказаному розмірі.

Відповідно до вимог ст.91, ч.5 ст. 93 КПК України 1960 року судові витрати за проведені по справі експертні дослідження в розмірі 62898 гривень 99 копійок слід прийняти на рахунок держави.

Грошові кошти, належні ОСОБА_5 в сумі 61917 грн. 00 коп. та 150 євро на які постановами слідчого від 04 грудня 2003 року накладено арешт, та які зберігаються на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України (т.38 а.с.140-143) слід звернути на користь цивільних позивачів в рахунок відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до ст. 81 КПК України 1960 року речові докази:

- браслет, перстень, ланцюжок, фрагменти ланцюжка, кулон, металеві уламки, відеокасету з записом телепрограми «Епіцентр», журнали обліку вхідних та вихідних документів відділу оперативної установки ГУКП МВС України у кількості 6 штук, справи оперативних установок за 2000 рік у кількості 12 томів, справу №19 за 2000 рік, наказ №710 від 27 грудня 1994 року, наказ №005(цілком таємний) від 04 червня 1992 року, наказ №07(таємний) від 02 лютого 1994 року, особову справу ОСОБА_5, повернути до Генеральної прокуратури України;

- автомобіль «Хюндай-Соната», реєстраційний номер НОМЕР_1, залишити на зберіганні корпорації «Укрінмаш».

Витребувані з Апеляційного суду м. Києва супровідний лист щодо направлення матеріалів службової перевірки за вих. №8/1т, рапорт за вих. №8/1-516 н/т, висновок службового розслідування від 18 лютого 2000 року за вих. №8/1-516т, наказ №02т від 29 лютого 2000 року, відношення від 29 лютого 2000 року щодо зняття з обліку, акт знищення від 26 квітня 2000 року за вих. №8/11 563т, витяг з особової картки, протоколи ознайомлення з постановами та висновками експертиз, повернути до Апеляційного суду м. Києва.

Керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України 1960 року, суд, -

ЗАСУДИВ:

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 365, ч.3 ст. 364 КК України і ч.3 ст. 166 та п.п. «в»,«і» ст. 93 КК України 1960 року та призначити йому покарання:

- за ч.2 ст. 365 КК України - позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади строком на три роки;

- за ч.3 ст. 364 КК України - позбавлення волі строком на 9 років з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади строком на три роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року - позбавлення волі строком на 12 років з позбавленням права займати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади строком на три роки;

- за п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року - довічне позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України остаточно призначити ОСОБА_5 за сукупністю злочинів покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді довічного позбавлення волі з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади строком на три роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 54 КК України позбавити ОСОБА_5 спеціального звання - генерал-лейтенант міліції.

Початок строку відбуття покарання ОСОБА_5 обчислювати з 21 липня 2009 року, зарахувавши строк перебування під вартою з 22 жовтня 2003 року по 05 листопада 2003 року.

Цивільний позов ОСОБА_26, яка діє також в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_48 та ОСОБА_49, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_26, яка діє також в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_48 та ОСОБА_49, 500000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 100 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

Судові витрати за проведені по справі експертні дослідження в розмірі 62898 гривень 99 копійок прийняти на рахунок держави.

Грошові кошти, належні ОСОБА_5, в сумі 61917 грн. 00 коп. та 150 євро, на які постановами слідчого від 04 грудня 2003 року накладено арешт та які зберігаються на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України, звернути в рахунок відшкодування завданої злочинами шкоди.

Речові докази:

- браслет, перстень, ланцюжок, фрагменти ланцюжка, кулон, металеві уламки, відеокасету з записом телепрограми «Епіцентр», журнали обліку вхідних та вихідних документів відділу оперативної установки ГУКП МВС України у кількості 6 штук, справи оперативних установок за 2000 рік у кількості 12 томів, справу №19 за 2000 рік, наказ №710 від 27 грудня 1994 року, наказ №005 цт від 04 червня 1992 року, наказ №07т від 02 лютого 1994 року, особову справу ОСОБА_5, повернути до Генеральної прокуратури України;

- автомобіль «Хюндай-Соната», реєстраційний номер НОМЕР_1, залишити на зберіганні корпорації «Укрінмаш».

Витребувані з Апеляційного суду м. Києва супровідний лист щодо направлення матеріалів службової перевірки за вих. №8/1т, рапорт за вих. №8/1-516 н/т, висновок службового розслідування від 18 лютого 2000 року за вих. №8/1-516т, наказ №02т від 29 лютого 2000 року, відношення від 29 лютого 2000 року щодо зняття з обліку, акт знищення від 26 квітня 2000 року за вих. №8/11 563т, витяг з особової картки, протоколи ознайомлення з постановами та висновками експертиз повернути до Апеляційного суду м. Києва.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо ОСОБА_5 - взяття під варту, залишити без змін.

Апеляція на вирок може бути подана протягом п'ятнадцяти діб з моменту його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва, а засудженим у той же строк з моменту одержання копії вироку.

Суддя Крижанівська Г.В.

Суддя Бортницька В.В.

Суддя Мельник А.В.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/28953256

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...
  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения