ПЕНЯ !!!!

[stairtov]

ТЕМА ЗАМЕЧЕНА ВАСИЛЕМ

ст 1050 цку

ПЕНЯ

Пунктом 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної події, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У пункті 1 статті 1050 ЦК України зазначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, які нараховуються від дня коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У пунктах 1, 2 статті 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 1 статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою.

У пункті 2 статті 546 ЦК України зазначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

У пункті 3 статті 546 ЦК України зазначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передавати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

У пункті 1 статті 551 ЦК України зазначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

У Пункті 1 статті 551 ЦК України зазначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Тобто, виходячи із вищезазначеного, оскільки банком Іванову Івану Івановичу кредит наданий не речами, а коштами в сумі 100000,00 грн. на споживчі потреби, про що зазначено у пункті 7.1 Кредитного договору, то в даному випадку повинні застосовуватися положення:

- пункту 1 статті 1050 ЦК України, в якому зазначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу;

- пункту 2 статті 525 ЦК України, в якому зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у даному випадку банк не повинен був нараховувати пеню взагалі.

[stairtov]

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 2 вересня 2009 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Сеніна Ю. Л., суддів: Барсукової В. М., Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Охрімчук Л. І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, встановила:

У червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Зазначав, що 30 липня 2004 року він уклав з відповідачем договір позики, за умовами якого передав ОСОБА_2 у власність 44500 грн., а останній зобов'язувався повернути таку ж суму коштів за першою його вимогою, але не раніше семи днів.

31 грудня 2005 року він направив відповідачу телеграму про повернення боргу. Посилаючись на те, що позичальник боргу не повернув, просив стягнути на його користь 44500 грн. основного боргу та 760126 грн. 35 коп. пені, з урахуванням індексу інфляції.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 1 листопада 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. З ОСОБА_2 на його користь стягнуто 44500 грн. заборгованості за договором позики та 760126 грн. 35 коп. пені за несвоєчасне повернення боргу.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 квітня 2008 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 листопада 2007 року в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення боргу скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 44500 грн. процентів і інфляційних коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині стягнення з нього процентів і пені та ухвалити нове рішення про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 6007 грн. 50 коп. за прострочення повернення суми позики, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Судові рішення в частині стягнення боргу за договором позики сторонами не оскаржуються.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і стягуючи на його користь 760126 грн. 35 коп. пені, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 з 10 січня 2006 року прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому повинен сплатити пеню в зазначеному розмірі.

Скасовуючи в цій частині судове рішення, суд апеляційної інстанції вважав, що сума проценті за користування взятими у борг грошима з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання повинна становити 44500 грн., тобто дорівнювати сумі основного боргу.

Однак з таким висновком судів погодитись не можна.

Судом установлено, що 30 липня 2004 року сторони уклали в письмовій формі договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 44500 грн., а останній зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів за першою вимогою, та сплатити три проценти від суми позики за кожен день прострочення повернення позики.

31 грудня 2005 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 телеграму з вимогою про повернення взятих у борг коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму згідно з вимогами даного Кодексу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування двох різновидів процентів (індексу інфляції та трьох процентів річних) здійснюється кумулятивно шляхом складання процентів за користування сумою позики та процентів від простроченої суми.

Три проценти річних від суми простроченої позики нараховується від дня, коли сума позики мала бути повернута, до дня її фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, передбачених договором позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до вимог ст. ст. 549 - 552 ЦК України.

Зазначена неустойка нараховується у грошовій або майновій формі від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів за договором позики відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, підлягає застосуванню, та не взяв до уваги, що відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, суд не перевірив належним чином проведених позивачем розрахунків щодо обрахування пені в сумі 760126 грн. 35 коп. та не взяв до уваги, що згідно зі ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється позовна давність один рік.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив наведених в апеляційній скарзі доводів; у рішенні не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовуються такі доводи; змінюючи рішення в частині розміру неустойки, безпідставно вважав, що спірні відносини не врегульовані законом; у рішенні не зазначив наявність правових підстав для зменшення розміру неустойки.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині заявлених позовних вимог про стягнення неустойки підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 листопада 2007 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 22 квітня 2008 року в частині заявлених позовних вимог про стягнення неустойки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

Ю. Л. Сенін

Судді:

В. М. Барсукова

Л. І. Григор'єва

В. І. Гуменюк

Л. І. Охрімчук

Ухвала від 02.09.2009, справа №6-14468 св08

[stairtov]

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 18 серпня 2010 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Гнатенка А. В., суддів: Гуменюка В. І., Костенка А. В., Косенка В. Й., Луспеника Д. Д., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Васильківського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року, встановила:

У лютому 2009 року закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість станом на 30 грудня 2008 року в розмірі 56353 грн. 14 коп. за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року N ZPVAAU19082372, відповідно до якого 30 жовтня 2006 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 12476 доларів 10 центів США зі сплатою за користування кредитом 12 % за рік на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 27 жовтня 2011 року, посилаючись на те, що в разі порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту кредитор має право вимагати від боржника дострокового повернення всієї суми кредиту.

У серпні 2009 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" уточнило свої позовні вимоги та просило стягнути з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором станом на 29 липня 2009 року в розмірі 46228 грн. 88 коп.

Зазначало, що 27 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір N ZPVAAU19082372, відповідно до якого 30 жовтня 2006 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 12476 доларів 10 центів США зі сплатою за користування кредитом 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 27 жовтня 2011 року.

Рішенням Васильківського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року, у задоволенні позову ЗАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

ЗАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Васильківського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом установлено, що 27 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено договір N ZPVAAU19082372, відповідно до якого останній отримав кредит для придбання автомобіля в розмірі 9600 доларів США та 2876 доларів 10 центів США на сплату страхових платежів, а всього 12476 доларів 10 центів США зі сплатою за користування кредитом 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту щомісяця, процентів за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення моніторингу. Кредит надано строком до 27 жовтня 2011 року. Щомісячний платіж установлений у сумі 227 доларів 80 центів США.

Пунктом 2.3.3 кредитного договору N ZPVAAU19082372 передбачено право позивача при порушенні відповідачем умов договору на власний розсуд в односторонньому порядку змінити умови договору, зокрема зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії, відсотків, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі, шляхом направлення відповідного повідомлення.

Крім того, зазначеним пунктом договору передбачено право позичальника розірвати договір у судовому порядку або в односторонньому порядку. При цьому в останній день дії договору відповідач зобов'язався повернути позивачу суму кредиту в повному обсязі, винагороду та проценти за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ЗАТ КБ "ПриватБанк" не заявляло вимог про дострокове розірвання кредитного договору, укладеного з ОСОБА_3, а відтак не має права на дострокове стягнення суми кредиту в повному обсязі.

Крім того, позивачем не надані доказі того, що відповідачеві надсилалось повідомлення про односторонню зміну умов договору у зв'язку з порушенням останнім умов цього договору, зокрема про зобов'язання достроково повернути кредит, сплатити винагороду, комісію, проценти, виконати інші зобов'язання за цим договором у повному обсязі.

Однак із висновками судів погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання із порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Нормами ст. 1050 ЦК України передбачено, що в разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України незалежно від сплати процентів, належних йому згідно з вимогами ст. 1048 ЦК України.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України

Отже, за змістом викладених вище норм закону звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. Це є спосіб цивільно-правової відповідальності боржника.

Висновок суду про те, що в разі незаявлення банком вимоги про розірвання кредитного договору він має право лише на отримання суми заборгованості, що утворилася на час ухвалення рішення, також не можна вважати правильним, оскільки він суперечить нормам ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції в порушення норм ст. 214 ЦПК України належним чином не визначив, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, а послався в мотивувальній частині свого рішення на ч. 1 ст. 1050 ЦК України, залишивши поза увагою вимоги ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, у порушення норм ст. 303, 307 ЦПК України допущених судом першої інстанції помилок не виправив і залишив рішення без змін.

За такого порушення норм матеріального та процесуального права, допущеного як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Васильківського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року скасувати.

Справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

А. В. Гнатенко

Судді:

В. І. Гуменюк

В. Й. Косенко

А. В. Костенко

Д. Д. Луспеник

УХВАЛА від 18.08.2010 Справа № 6-2596св10

[stairtov]

Приймаючи рішення про стягнення сум за кредитним договором, суду слід керуватись положенням ч. 1 ст. 1050 ЦК та виходити з того, що стягнення сум (процентів) за ст. 1048 ЦК є платою (винагородою) за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК - заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

У справах, що розглядалися судами, предметом неустойки були лише грошові кошти, розмір яких встановлювався договором. Як правило, суди правильно визначали цей розмір. При цьому враховували положення ч. 3 ст. 551 ЦК щодо зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищував розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проте суди не завжди застосовували зазначене положення закону та стягували неустойку в сумі, що в кілька разів перевищувала розмір заборгованості.

Зокрема, рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 3 лютого 2009 р. у справі N 2-502-09 достроково розірвано договір кредиту, який укладений між кредитною спілкою "Альянс Україна" і В., та стягнуто з останнього на користь кредитної спілки: неповернутий кредит у сумі 5 тис. 610 грн., проценти за користування кредитом у розмірі 11 тис. 417 грн. і неустойку в сумі 32 тис. 429 грн.

Хоча зазначене положення закону є правом, а не обов'язком суду, однак, якщо наявні такі обставини, то вони мають ураховуватися судом у разі, якщо на це посилається боржник і просить зменшити розмір неустойки. При цьому на виконання вимог ст. 215 ЦПК суд повинен в обов'язковому порядку мотивувати свій висновок.

Істотними обставинами в розумінні ст. 551 ЦК можна вважати ступінь виконання зобов'язання боржником, наприклад, дострокове погашення кредиту та процентів, доведений матеріалами справи тяжкий майновий стан боржника, інші інтереси сторін (а не лише боржника), які заслуговують на увагу.

Складні питання у судовій практиці щодо кредитних договорів

(Лист, Верховний Суд|Судова палата у цивільних справах Верховного Суду, від 07.10.2010, "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки)")

[stairtov]

В КРАЦЕ ЧТО ЭТО НАМ ДАЕТ !!!

дело в том что как правило в исковых требованиях банка присутствует пеня и штраф ...

но тут возникает противоречие а точнее законное возражение

А МОЖЕТ ЛИ ПРИМЕНЯТСЯ ПЕНЯ К ГРОШОВОМУ ДОГОВОРУ

ЭТО НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ЗАКОНОМ !!!

Стаття 625. Відповідальність за порушення грошового

зобов'язання

1. Боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання,

на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням

встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також

три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір

процентів не встановлений договором або законом.

КРЕДИТ И ПОЗЫКА ЭТО грошове забовьязання

[sofi]

В КРАЦЕ ЧТО ЭТО НАМ ДАЕТ !!!

дело в том что как правило в исковых требованиях банка присутствует пеня и штраф ...

но тут возникает противоречие а точнее законное возражение

А МОЖЕТ ЛИ ПРИМЕНЯТСЯ ПЕНЯ К ГРОШОВОМУ ДОГОВОРУ

ЭТО НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ЗАКОНОМ !!!

Стаття 625. Відповідальність за порушення грошового

зобов'язання

1. Боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання,

на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням

встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також

три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір

процентів не встановлений договором або законом.

КРЕДИТ И ПОЗЫКА ЭТО грошове забовьязання

егеж

пеню и штрафы закон передбачае для юрлиц ( зу про в1дпов1дальнфсть....), а ст.92 КУ -говорит о том , что гражданско-правовая ответственность устанавливается законом.

Ответ впишк в заперечення .

[vilniy]

13.04.2011р.

Головам апеляційних

судів Автономної Республіки

Крим, областей, міст Києва

та Севастополя

Відповідно до статті 34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 360-7 ЦПК України, доводжу до Вашого відома, що Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, прийнято ряд постанов та сформульовано обов’язкові для усіх судів України правові позиції.

Аналіз ст. 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.