Определение ВССУ об отказе Райффайзен Банк Аваль во взыскании задолженности

[ANTIRAID]

УХВАЛА

іменем україни

6 березня 2013 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гончара В.П., Гулька Б.І.,

Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2010 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за кредитним договором, укладеним 11 грудня 2007 року, ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 188 587 доларів США зі сплатою 14,25 % річних до 11 жовтня 2013 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між банком і ОСОБА_5 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель поручався перед кредитором за виконання зобов'язань, які випливають із зазначеного кредитного договору. Свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі ОСОБА_4 не виконав, утворилася заборгованість в розмірі 348 038 доларів 99 центів США, що еквівалентно 2 779 091 грн. 34 коп., яку позивач просив на підставі ст. 1050 ЦК України стягнути солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які на вимоги не реагували, тобто не схвалював умов договору.

У квітні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати кредитний договір недійсним з тих підстав, що заяву про видачу готівки він не підписував і коштів за кредитним договором не отримував, кредит не оплачував.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2012 року у задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано кредитний договір від 11 грудня 2007 року, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4, недійсним.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 012 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 779 091 грн. 34 коп., з яких 1 459410 грн. 47 коп. боргу за кредитом, 313 203 грн. боргу за відсотками, 534 592 грн. пені по кредиту, 471 885 грн. 87 коп. пені за відсотками. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не виконав умов кредитного договору щодо надання коштів, а в замовленні про отримання коштів підпис належить не ОСОБА_4, а іншій особі, отже, кредит він не отримував.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, виходив із того, що, незважаючи на те, що заяву про видачу кредиту ОСОБА_4 не підписував, а підписувала інша особа, це свідчить лише про безвідповідальне відношення працівників банку до своїх службових обов'язків і не може звільняти позичальника від відповідальності, оскільки його подальші дії вказують на прийняття умов кредитного договору та отримання коштів.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 11 грудня 2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір про надання ОСОБА_4 кредитних коштів у розмірі 188 587 доларів США зі сплатою 14,25 % річних до 11 жовтня 2013 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель поручався перед кредитором за виконання зобов'язань, які випливають із зазначеного кредитного договору.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Отже, судове рішення теж не може ґрунтуватися на припущеннях.

У запереченнях проти задоволення первісного позову та обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_4 посилався на те, що грошові кошти за указаним кредитним договором він не отримував, з посиланням на висновок експерта про те, що два підписи від його імені на заяві про отримання готівки виконані не ним. Крім того, посилався на те, що жодного разу він не сплачував кредит і ні на одній квитанції про сплату коштів за кредитом немає його підпису.

Проте у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з договору кредиту; дійшов передчасного висновку про задоволення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Зокрема, не перевірив, належним чином доводів ОСОБА_4 про те, що він фактично не отримував кредитних коштів, що підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи, згідно з яким два підписи від імені ОСОБА_4 в графах «підпис отримувача» заяви на видачу готівки на суму 185 800 доларів США виконані не ОСОБА_4, а іншою особою. Встановлення цих обставин має важливе юридичне значення, оскільки згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти.

Апеляційний суд зазначив про помилковість висновку районного суду про те, що кредитні кошти відповідно до заяви про видачу готівки отримані іншою особою, а не ОСОБА_4 тільки на підставі підписів у заяві іншої особи, і що зазначений висновок експерта не може спростовувати отримання кредитних коштів ОСОБА_4, при цьому, посилаючись на те, що помилкове підписання заяви про отримання готівкових коштів не ОСОБА_4 а іншою особою, колегія суддів розцінила як безвідповідальне ставлення до своїх службових обов'язків працівників банку, які не проконтролювали, хто ставить підпис у заяві, як спробу ОСОБА_4 таким чином уникнути відповідальності за взятим зобов'язанням.

Проте апеляційний суд порушив вимоги ч. 4 ст. 60 ЦПК України про те, що доказування, а, отже, і рішення суду, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також, вказавши що ОСОБА_4 частково оплачував кредит, апеляційний суд не перевірив його доводів про те, що жодного разу він кредит не сплачував, на квитанціях відсутній його підпис. Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_4 за ці кредитні кошти купив земельну ділянку, взагалі основані лише на припущеннях.

Крім того, у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України апеляційний суд, скасовуючи рішення суду, взагалі не вирішив зустрічний позов ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.П. Гончар

Б.І. Гулько

А.О. Лесько

С.Ф. Хопта

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29973606