Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности ипотеки переданной банку Киев


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 квітня 2013 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

Григор’євої Л.І., Онопенка В.В., Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,-

за участі заявниці ОСОБА_1, представника публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ” ОСОБА_2 та представника товариства з обмеженою відповідальністю “Систем-Інвест” ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ”, товариства з обмеженою відповідальністю “Систем-Інвест” про визнання договору застави недійсним,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2011 року ОСОБА_1 звернулась із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на виконання умов договору про інвестиційну діяльність, укладеного 12 січня 2006 року між нею та відповідачами з метою отримання у власність квартири НОМЕР_1 АДРЕСА_1, вона сплатила 100% вартості об’єкта інвестування, виконавши зобов’язання в повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Систем-Інвест” (далі – ТОВ “Систем-Інвест”) без її відома та згоди й у порушення вимог ст. 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і Закону України “Про іпотеку” передало належні їй майнові права на спірну квартиру в заставу публічному акціонерному товариству “Акціонерний комерційний банк “Київ” (далі – ПАТ “АКБ “Київ”).

Посилаючись на те, що відповідачі, не маючи відповідних майнових прав передавати спірну квартиру в заставу, позбавили її можливості володіти й розпоряджатися об’єктом інвестування, ОСОБА_1 просила суд визнати договір застави недійсним у частині передачі в заставу майнових прав на зазначену квартиру.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2012 року, вимоги ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним договір застави, укладений 29 грудня 2007 року між ПАТ “АКБ “Київ” і ТОВ “Систем-Інвест”, у частині передачі в заставу ПАТ “АКБ “Київ” майнових прав на квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1; стягнуто з ПАТ “АКБ “Київ” та ТОВ “Систем-Інвест” на користь ОСОБА_1 по 47 грн 05 коп. у рахунок оплати судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року касаційну скаргу ПАТ “АКБ “Київ” задоволено: рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 січня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2012 року скасовано; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У листопаді 2012 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_1 із заявою про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року, залишивши без змін рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 січня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Установлено, що 23 грудня 2003 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Київвисотбуд” (далі – ТОВ “Київвисотбуд”) та інвестором ТОВ “Систем-Інвест” укладено інвестиційний договір НОМЕР_2, за яким останній фінансує будівництво житлового будинку АДРЕСА_1, а ТОВ “Київвисотбуд” здійснює будівництво та надає всі необхідні документи інвестору для оформлення прав власності на відповідні квартири, за умови виконання інвестиційних зобов’язань.

Додатковою угодою НОМЕР_3 до цього інвестиційного договору, укладеною 28 листопада 2005 року, передбачено, що ТОВ “Київвисотбуд” зобов’язується передати ТОВ “Систем-Інвест” за актом приймання-передачі майнові права на об’єкт інвестування, а інвестор має право укладати інвестиційні контракти на залучення коштів від фізичних і юридичних осіб та здійснювати передачу своїх прав і зобов’язань окремим договором третім особам відповідно до законодавства України (пп. 4.1.4 та 4.4.3).

12 січня 2006 року між ТОВ “Систем-Інвест”, ПАТ “АКБ “Київ” та ОСОБА_1 укладено інвестиційну угоду НОМЕР_4, відповідно до умов якої остання взяла участь у фінансуванні будівництва квартири НОМЕР_1 АДРЕСА_1 в новобудові з метою отримання її у власність шляхом внесення коштів на рахунок банку. Запланована дата введення будинку в експлуатацію – IV квартал 2007 року (а.с. 12-14).

Пунктом 4 інвестиційної угоди визначено, що вартість об’єкта станом на день укладення угоди складає 1 223 664 грн. Інвестор фінансує будівництво об’єкта шляхом внесення власних коштів через вкладну касу ПАТ “АКБ “Київ” безготівковим перерахуванням: 30% площі об’єкта до 7 серпня 2006 року, а 70% - до 1 червня 2007 року.

ОСОБА_1 повністю виконала свої зобов’язання згідно з інвестиційною угодою, що підтверджується довідкою про інвестування загальної площі квартири від 24 листопада 2006 року (а.с. 21).

29 грудня 2007 року між ПАТ “АКБ “Київ” і ТОВ “Систем-Інвест” укладено договір застави, за умовами якого ТОВ “Систем-Інвест” для забезпечення своїх зобов’язань за кредитним договором НОМЕР_5 передало в заставу майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, а саме майнові прав на квартири в житловому будинку, що будується АДРЕСА_1, зокрема квартиру НОМЕР_1, загальною площею S_1 (а.с. 22-24).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, дійшов висновку, що остання є володільцем предмета іпотеки – майнових прав, оскільки виконала свої грошові зобов’язання за інвестиційною угодою (сплатила стовідсоткову передоплату). ТОВ “Систем-Інвест” не мало передбачених законом підстав для передачі в заставу майнових прав на об’єкт інвестування, а саме не володіло майновими правами на передачу в іпотеку квартири та не було уповноважене на це позивачкою, тому договір застави є недійсним.

Скасовуючи рішення місцевого й апеляційного судів та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд касаційної інстанції виходив із того, що договір застави майнових прав є способом забезпечення виконання зобов’язання, а не правочинами щодо розпорядження майновими правами, цей договір не передбачає зміну кредитора в зобов’язанні, на відміну від правочину відступлення права вимоги, за яким відповідно до статті 512 ЦК України здійснюється така заміна кредитора в зобов’язанні.

ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу заявниця надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2012 року та від 25 вересня 2012 року у справах за позовами фізичних осіб про визнання частково недійсними договорів застави майнових прав на квартири в незавершеному будівництвом житловому будинку.

У зазначених рішеннях, наданих заявницею для порівняння, суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення в подібних правовідносинах, погодився з висновками районних та апеляційних судів, що позивачі, виконавши свої інвестиційні зобов’язання в повному обсязі, мають право володіти, користуватися й розпоряджатися об’єктами інвестицій. За таких обставин відповідачі не були власниками майнових прав на інвестовані позивачами об’єкти будівництва, а тому не могли передавати майнові права в заставу, ураховуючи те, що позивачі згоди на це не давали й сторонами договорів застави не були.

Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом частин першої, третьої статті 575 ЦК України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи є іпотекою. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Стаття 5 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” установлює, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України “Про іпотеку” щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

За статтями 1, 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення договору застави) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

У справі, яка переглядається, інвестор ОСОБА_1 виконала свої грошові зобов’язання за інвестиційною угодою, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт.

ТОВ “Систем-Інвест” передало в заставу майнові права - право вимоги на передачу у власність об’єктів нерухомості, що будуть створені в майбутньому, зокрема квартиру НОМЕР_1, загальною площею S_1, вартість якої повністю сплатила ОСОБА_1.

Передаючи в заставу зазначені майнові права на квартиру в незавершеному будівництвом житловому будинку, ТОВ “Систем-Інвест” не отримало згоди у інвестора ОСОБА_1.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2012 року та від 25 вересня 2012 року, наданих ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.

Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення договору), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ураховуючи викладене, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий М.В. Патрюк

Судді:

В.І. Гуменюк

Л.І. Григор’єва

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-21 цс 13

За змістом чч. 1, 3 ст. 575 ЦК України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи є іпотекою.

Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Виконання грошових зобов’язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об’єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт.

Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора, що вчинив дії щодо набуття права власності на об’єкт будівництва або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року).

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...63?OpenDocument

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...