Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности пунктов договора с Еврокапиталом


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

25 вересня 2013 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

Лященко Н.П., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Єврокапітал” про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення збитків за заявами ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2012 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 8 листопада 2008 року він та товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Єврокапітал” (далі – ТОВ “ФК “Єврокапітал”) уклали кредитний договір, відповідно до умов якого йому було надано 80 946 грн 50 коп. кредиту, строк повернення якого встановлено не пізніше ніж 8 листопада 2010 року. Крім установлення плати за користування кредитом у розмірі 5 процентів річних, пунктами 2.2.3, 4.1 та 4.3 указаного кредитного договору передбачені плата за обслуговування кредиту й плата за його дострокове погашення.

 

Вважаючи, що пункти 2.2.3, 4.1 та 4.3 кредитного договору є несправедливими й не відповідають вимогам статей 11, 18 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII “Про захист прав споживачів” (далі - Закон України “Про захист прав споживачів”), оскільки курс долара коливається, тому плата за обслуговування кредиту та плата за його дострокове погашення є змінною величиною, а також кредитний договір укладений ним під впливом обману з боку відповідача, ОСОБА_1 просив визнати пункти 2.2.3, 4.1 та 4.3 кредитного договору недійсними й стягнути з відповідача на його користь 59 380 грн 54 коп. збитків (зайво сплачені платежі за кредитним договором за період з грудня 2008 року до жовтня 2009 року). 

 

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 квітня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою останнього на вказані рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій.

 

У заявах ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2012 року порушується питання про скасування цієї ухвали й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 

 

В обґрунтування заяв ОСОБА_1 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 11, 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, статті 6 Закону України від 12 липня 2001 року №2664-III “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (далі - Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”), статтей 6, 203, 215, 627, 638 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

 

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяв про перегляд Верховним Судом України судового рішення ОСОБА_1 надав:

 

ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року у справі про визнання недійсними окремих положень кредитного договору та стягнення збитків;

 

ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року у справі про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення безпідставно отриманих коштів;

 

ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року у справі про визнання недійсними пунктів кредитного договору та зобов’язання вчинити певні дії; 

 

постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення безпідставно отриманих коштів.

 

Заслухавши доповідь судді–доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Судами встановлено, що 8 листопада 2008 року між ТОВ “ФК “Єврокапітал” та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 80 946 грн 50 коп. на придбання автотранспортного засобу зі сплатою ним процентів за користування коштами в розмірі 5 процентів річних і строком повернення до 8 листопада 2010 року. 

 

За пунктом 2.2.3 цього договору плата за обслуговування кредиту розраховується за певною формулою та залежить від коефіцієнта зміни курсу Національного банку України (далі – НБУ) долара США до гривні. Цим самим пунктом установлено, що розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту у відсотках дорівнює 0,00 процентів. Пунктом 4.1 указаного договору передбачено, що у разі дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника плата за дострокове погашення також розраховується за певною формулою. Згідно із затвердженим сторонами графіком платежів, який є невід’ємною частиною договору, позивач повинен сплачувати щомісяця до 8 жовтня 2010 року фіксовану суму в розмірі 3 551 грн 24 коп. та 8 листопада 2010 року сплатити останній платіж у розмірі 3 531 грн 78 коп. Ці платежі складаються із частини основного боргу, процентів та плати за обслуговування кредиту, яка дорівнює нулю. 

 

З квитанцій про сплату коштів за кредитним договором убачається розбіжність між розмірами щомісячних платежів, установлених графіком, і сумами фактично сплачених щомісячних платежів, до яких включені плата за обслуговування кредиту, розмір якої змінювався відповідно до зміни курсу НБУ долара США до гривні. Так, ОСОБА_1 сплачено: у грудні 2008 року 4 510 грн, у січні 2009 року 4 716 грн, у лютому, березні та квітні 2009 року по 4 720 грн, у травні 2009 року 4 726 грн, у червні 2009 року 4 662 грн, у липні 2009 року 4 670 грн, у серпні 2009 року 4 720 грн, у вересні 2009 року 4 900 грн, у жовтні 2009 року 4 906 грн, унаслідок чого розмір щомісячних платежів збільшився. У жовтні 2009 року ОСОБА_1 достроково виконав усі платежі за кредитним договором, сплативши 61 692 грн, і в цю суму входить плата за дострокове погашення кредиту. 

 

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив із того, що плата за обслуговування кредиту та його дострокове погашення передбачені кредитним договором, підписаним сторонами, і ця плата не суперечить законодавству. ОСОБА_1 був ознайомлений з усіма умовами кредитного договору, погодився з ними, виконав їх. 

 

В ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року та від 30 січня 2013 року, доданих до заяв ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, містяться висновки про те, що умови кредитного договору про оплату позичальником коштів за обслуговування кредиту та його дострокове повернення є несправедливими й не відповідають вимогам частини п’ятої статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів”. В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року, наданій для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що відповідно до положень частини п’ятої статті 11, статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів” умова кредитного договору, якою встановлена процентна ставка в розмірі 72 процентів річних за прострочення сплати щомісячного платежу, перевищує розумну межу компенсації за невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку із чим ця умова договору є несправедливою.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 11, 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, статті 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 

 

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 

 

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

 

За положеннями частини п’ятої статті 11, статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів” до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

 

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

 

Оскільки в спірному договорі плата за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням частини п’ятої статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів”, так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю. 

 

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року, від 30 січня 2013 року та від 24 квітня 2013 року, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, і вони відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права.

 

Крім того, такий самий висновок міститься в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року (справа № 6-80цс12). 

 

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, помилково погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання спірних умов кредитного договору недійсними.

 

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити. 

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий 

 

Судді Верховного Суду України: А.Г. Ярема

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк 

Я.М. Романюк 

Ю.Л. Сенін

 

Правова позиція у справі №6-80цс13

 

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 

 

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 

 

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

 

За положеннями частини п’ятої статті 11, статті 18 Закону України від “Про захист прав споживачів” до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

 

Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

 

Справа № 6-80цс13

 

Головуючий у першій інстанції: Черенкова Н.П.

Доповідач Ярема А.Г.

 


Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show