Решение Васильевского районного суда о признании договора ипотеки с Приватбанком недействительным

[ANTIRAID]

Справа №2-1198\09

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2009 року м.Василівка

Василівський районний суд у складі: головуючого – судді Кочевої І.В., при секретарі –Вороніній О.В., за участю представника позивача та третьої особи – ОСОБА_1 ., що діє за усною заявою, представника відповідача – ОСОБА_2 ., що діє на підставі довіреності, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , що діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_4 , 2000 року народження та ОСОБА_5 , 2006 року народження до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», приватного нотаріуса Василівського нотаріального округу Скоріченко А.В., за участю третіх осіб: ОСОБА_7 , ради з опіки та піклування Верхньокриничанської сільської ради Василівського району Запорізької області, служби у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання недійсним іпотечного договору,-

В С Т А Н О В И В :

В позові вказано , що 22 січня 2007 року позивач уклав з ВАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір НОМЕР_1 , за яким отримав кредит в розмірі 44000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном оплати та повернення – 20 січня 2017 року. Банк надав позивачу кредит за умови передачі ним в іпотеку нерухомого майна, яке належить йому на праві власності, а саме житлового будинку, який він мав намір купити за отриманий кредит. В день підписання кредитного договору на одержані в банку кошти за кредитним договором позивач для проживання своєї сім`ї, до складу якої входять його дружина та двоє малолітніх дітей, 2000 та 2006 року народження, купив житловий будинок АДРЕСА_1 , про що був укладений договір купівлі-продажу від 22.01.2007 року, посвідчений нотаріусом. Після придбання вказаного будинку позивач з змією оселився в ньому. Крім того, 22.01.2007 року приватним нотаріусом Скоріченко А.В. також був посвідчений договір, згідно якого на вимогу банку, без дозволу органів опіки та піклування, позивач, внаслідок юридичної необізнаності, порушуючи права своїх дітей на користування житлом, підписав договір про надання в іпотеку вказаного житлового будинку в забезпечення виконання кредитного договору. Позивач, посилаючись на ст..203, 215, 216 ЦК України, ст..17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 «Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Закон України «Про іпотеку» просить суд визнати недійсним іпотечний договір укладений між ним та ЗАТ КБ «Приватбанк», посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Скориченко А.В. 22 січня 2007 року.

У судовому засіданні позивач позов підтримав та просить його задовольнити, з підстав, викладених у позові.

Представник позивача та третьої особи – ОСОБА_7 . – ОСОБА_1 . також позов підтримала та просить задовольнити його.

Представник відповідача - Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», який є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк», проти позову заперечував та просить відмовити у його задоволенні посилаючись на те, що вказаний іпотечний договір було укладено з позивачем в забезпечення виконання кредитного договору, за яким позивач отримав кошти та на які купив житловий будинок, що є предметом іпотечного договору. Вказаний договір був посвідчений нотаріусом та був укладений позивачем добровільно, не під впливом тяжких обставин, загрози або примусу, насильства. При укладенні договору іпотекодавцем були враховані інтереси дітей та інших членів сім`ї і осіб, які мають право користування даним предметом іпотеки. Особи, які мешкають або зареєстровані у предметі іпотеки, дали згоду на їх виселення у разі звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказане підтверджено п.14.9 іпотечного договору. Відповідно до вимог ст.ст.509, 526, 527, 629 ЦК України позивач зобов’язаний виконувати взяті на себе зобов’язання за договором, який є обов’язковим до виконання його сторонами. Можливість забезпечення виконання договором заставою передбачено ст.ст.546, 548, 589 ЦК України. Відповідно до ст.ст.1, 3, 19, 20 закону України «Про заставу», ст.572, 574, 589 ЦК України відповідач має право за рахунок заставленого майна, на підставі іпотечного договору, задовольнити свої вимоги за кредитним договором з вартості заставленого майна. На підставі ст.216 ЦК України, суд зобов’язаний застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів у випадку задоволення позовних вимог, але представник відповідача вважає це у даному випадку неможливим. Представник відповідача вважає, що оскільки відповідач є приватною установою, тому він не виконує функцій держави, встановлених ст.47 Конституції України, а саме забезпеченням права позивача та членів його сім`ї на житло. Таким чином, ст.47 Конституції України не може бути застосовано до правовідносин, що виникли між сторонами. Правовідносини між сторонами регулюються ЦК України та Законом України «Про іпотеку», відповідно до яких, у разі невиконання позивачем своїх зобов’язань за кредитним договором, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує кредитне зобов’язання. Одночасно з винесенням рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд вправі винести рішення про виселення всіх мешканців, не зважаючи на їх вік, стан здоров`я чи інші обставини. Крім того, ст..109 ЖК України встановлює можливість виселення осіб, що придбали житло за рахунок кредитних коштів і забезпечили свої кредитні зобов’язання іпотекою, незважаючи на наявність у позивальника неповнолітніх дітей. Доводи позивача на те, що при укладенні договору іпотеки не було отримано дозволу органу опіки та піклування, не ґрунтуються на вимогах закону, бо діти позивача на час укладення іпотечного договору не мали ні права власності на житловий будинок, ні права на користування ним. Таким чином, іпотечний договір не погіршував матеріальний стан дітей позивача порівняно з попереднім.

Відповідач – приватний нотаріус Василівського районного округу Скоріченко А.В. у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомила, що не перешкоджає розгляду справи.

Представник третьої особи - служби у справах дітей Василівської районної державної адміністрації у судове засідання не з`явився, суду надано заяву з проханням розглянути справу без участі представника вказаної служби. У судовому засіданні 21.08.2009 року представник третьої особи Білоконь О.В. суду пояснила, що службою у справах дітей Василівської РДА згода на укладення іпотечного договору, що є предметом позову, не надавалася з тієї причини, що за нею ніхто не звертався. Вважає, що укладеним іпотечним договором були порушені права та інтереси малолітніх дітей на користування житлом.

Третя особа – ОСОБА_7 . суду пояснила, що вона є дружиною позивача, його позовні вимоги підтримала та просить задовольнити.

Представник ради з опіки та піклування Верхньокриничанської сільської ради Василівського району Запорізької області у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином та своєчасно, суду надано заяву про розгляд справи без участі представника третьої особи та повідомлення про те, що ОСОБА_3 . за дозволом на відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 до опікунської ради з січня 2007 року не звертався і такий дозвіл йому не надавався.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, третьої особи ОСОБА_7 ., дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд вважає необхідним позов задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.203 ЦК України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для його чинності, ч.1 вказаної статті встановлює, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.6 цієї ж статті правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх дітей.

Ст.215 ч.1 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст.203 ЦК України. Ч.3 цієї ж статті встановлює, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на достатній життєвий рівень. Ч. 3 ст.17 цього ж закону передбачає, що б атьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Ч.2 ст.18 вказаного закону передбачає, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Ст.12 Закону України«Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути об'єкт нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Ст.6 вказаного Закону встановлює умови передачі нерухомого майна в іпотеку, а саме - у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку; і потекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Ст. 9 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору не дійсним.

У судовому засіданні встановлено, що 22 січня 2007 року позивач уклав з ВАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», кредитний договір НОМЕР_1 , за яким отримав кредит в розмірі 44000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном оплати та повернення – 20 січня 2017 року. Вказане підтверджено копіює цього договору, належним чином завірена копія якого є у матеріалах справи, поясненнями сторін.

Також судом встановлено, що в той же день – 22 січня 2007 року за отримані в кредит кошти позивач купив житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,15 га, що належить Венрхньокриничанській сільській раді Василівського району Запорізької області. Вказане підтверджено поясненнями сторін, завіреною належним чином копією договору купівлі-продажу. Вказаний договір був нотаріально посвідчений за формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства та був зареєстрований в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером НОМЕР_1 в той же день - 22 січня 2007 року.

Відповідно до ст.334 ч.4 ЦК України та п.4.3. договору купівлі-продажу будинку право власності на нього у позивача виникло з моменту державної реєстрації договору, а саме з 22.01.2007 року.

На час набуття права власності на вказаний будинок, та на теперішній час, позивач перебуває у зареєстрованому шлюбу з ОСОБА_7 ., що підтверджено свідоцтвом про шлюб; та має двох малолітніх дітей: сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, та сина – ОСОБА_5 , 2006 року народження, що підтверджено довідкою Верхньокриничанської сільської ради, свідоцтвами про народження дітей, рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 12.09.2007 року про усиновлення дитини.

Таким чином, з часу проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_3 . на житловий будинок по АДРЕСА_1 відповідно до ст. 150, 155, 156 ЖК України, ст.383 ЦК України у нього та членів його сім`ї – дружини ОСОБА_7 . та малолітніх дітей ОСОБА_4 , 2000 року народження та ОСОБА_5 , 2006 року народження виникло право користування вказаним житловим будинком. Таким чином, у дітей позивача виникло право користування житлом, що належало позивачу на праві власності з моменту проведення державної реєстрації вказаного права.

Також судом встановлено, що 22 січня 2007 року, після проведення державної реєстрації права власності позивача на зазначений житловий будинок, між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір в забезпечення виконання кредитного договору, вказаного вище. Іпотечний договір був посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Скоріченко А.В. Предметом іпотечного договору є належний позивачу житловий будинок, ттакож сторони домовилися про те, що іпотека поширюється і на земельну ділянку, що не належала на праві власності позивачу, про що зазначено у п. п.7, 8 іпотечного договору.

При укладенні договору іпотеки житлового будинку позивач мав надати нотаріусу, а нотаріус повинен був вимагати від позивача надання дозволу органу опіки та піклування на укладення іпотечного договору, що підлягав нотаріальному посвідченню. Оскільки вказаний дозвіл позивачем не отримувався та нотаріусу не надавався при укладені договору іпотеки, суд вважає, що у даному випадку були порушені права та інтереси малолітніх дітей на користування житлом, а тому договір іпотеки суперечить правам та інтересам малолітніх дітей позивача.

Доказів того, що позивач чи його діти мали чи мають на теперішній час інше житло, суду сторонами не надано.

Крім порушення прав та законних інтересів дітей при укладенні іпотечного договору сторонами не були дотримані вимоги закону щодо предмета іпотеки, оскільки вказане нерухоме майно не могло бути відчужене у порядку, встановленому умовами договору та Законом України «Про іпотеку», бо у разі відчуження будинку чи звернення на нього стягнення порушувалися б права та законні інтереси дітей, а позивач був обмежений, відповідно до ст.6 Закону України «Про іпотеку» у правомочності розпоряджатися вказаним нерухомим майном.

Посилання представника відповідача на те, що відповідно до п.20.13 укладеного іпотечного договору позивач не мав права на вселення дітей та їх реєстрацію у будинку, суд до уваги не приймає, оскільки вказаний пункт договору суперечить вимогам ст.ст. 2, 6, 8 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», що є порушенням вимог ст.203 ЦК України.

Крім того, відповідно до п.8 іпотечного договору, його сторони домовилися, що іпотека поширюється на земельну ділянку, на якій розташовано будинок, тоді як ця земельна ділянка позивачу, тобто іпотекодавцю не належала, про що зазначено в цьому ж пункті договору. Відповідно до довідки ДП «Центр державного земельного кадастру» вказана земельна ділянка станом на 14.05.2009 року не приватизована.

Особливості іпотеки земельних ділянок встановлені ст.15 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до цього Закону. Таким чином і п.8 іпотечного договору суперечить вимогам законодавства, чим також порушено вимоги ст.203 ЦК України.

Доводи представника відповідача щодо дотримання сторонами умов законодавства при нотаріальному посвідченні іпотечного договору та при його укладенні свого підтвердження у суді не знайшли.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача про те, що у даному випадку правочин є нікчемним, оскільки це прямо не встановлено законом.

Суд вважає необхідним визнати іпотечний договір недійсним, та роз’яснює відповідачу його право - ПАТ КБ «Приватбанк» на звернення до суду з позовом, відповідно до ст.6 Закону України «Про іпотеку», ст.216 ЦК України, про дострокове виконання позивачем основного зобов'язання та відшкодування ним завданих збитків. Застосувати з власної ініціативи правові наслідки недійсності правочину, на підставі ст.216 ЦК України, як того вимагає відповідач, не пред’явивши зустрічних позовних вимог у цій справі, суд не може, оскільки така можливість, відповідно до ч.5 абз.2 ст.216 ЦК України передбачена лише у разі наявності нікчемного правочину.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про іпотеку», ст.ст.203, 215, 216, 334 ЦК України, ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 14, 57, 58, 60, 79, 81, 84, 88, 208, 209, 214 -215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити, визнати іпотечний договір від 22.01.2007 року укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Привабтанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариства комерційний банк «Приватбанк», посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Скориченко А.В. - недійсним.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк, встановлений ст.294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. Уразі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Василівського районного суду

Запорізької області Кочева І.В.