Постановление ВСУ по пересмотру о возможности обращения взыскания на предмет ипотеки третьего лица при банкротстве заемщика

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

17 лютого 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г., 

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,-

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Оболонь» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою публічного акціонерного товариства «Оболонь» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року,

 

встановила:

 

У січні 2012 року публічне акціонерне товариство «Оболонь» (далі – ПАТ «Оболонь») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Магнат Сервіс» (далі ТОВ – «Магнат Сервіс») про звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Зазначало, що 1 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Оболонь» (далі – ЗАТ «Оболонь»), (правонаступником якого є ПАТ «Оболонь»), та ТОВ «Магнат Сервіс» було укладено договір купівлі-продажу продукції НОМЕР_1, відповідно до умов якого ПАТ «Оболонь» зобов’язалось виготовляти та продавати продукцію, а ТОВ «Магнат Сервіс» – її приймати та оплачувати, а також повернути тару; термін дії договору один рік.

 

У подальшому дія договору була пролонгована до 1 березня 2012 року. 

 

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань за вищевказаним договором між ПАТ «Оболонь» та ОСОБА_1 13 травня 2008 року було укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 поручився за виконання зобов’язань ТОВ «Магнат Сервіс» та передав в іпотеку ЗАТ «Оболонь» належне йому нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки площею S_1 та S_2 за цією ж адресою. Загальна вартість предмета іпотеки складає 1 млн 181 тис. 195 грн.

 

Свої зобов’язання за договором купівлі-продажу продукції ТОВ «Магнат Сервіс» не виконало, не в повному обсязі провело розрахунок із ЗАТ «Оболонь». Станом на 22 грудня 2011 року заборгованість ТОВ «Магнат Сервіс» за поставлену продукцію складала 463 тис. 570 грн 15 коп.; вартість тари, яка не була повернута, – 2 млн. 89 тис. 980 грн. 

 

Посилаючись на викладене, ПАТ «Оболонь» просило задовольнити позов – звернути стягнення на предмет іпотеки.

 

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2014 року ТОВ "Магнат Сервіс" виключено з числа третіх осіб у справі у зв’язку з припиненням юридичної особи.

 

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року у задоволенні позову ПАТ "Оболонь" відмовлено. 

 

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року відмовлено ПАТ "Оболонь" у відкритті касаційного провадження на піставі пункту 5 частини 4 статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 

 

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року ПАТ "Оболонь" порушує питання про скасування судових рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову в повному обсязі з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 17 Закону України "Про іпотеку" (далі – Закон) та статей 575, 593, 609 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). 

 

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «Оболонь» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року.

 

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

 

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що 1 березня 2008 року між ЗАТ «Оболонь» (правонаступником якого є ПАТ «Оболонь») та ТОВ «Магнат Сервіс» було укладено договір купівлі-продажу продукції НОМЕР_1 строком дії на 1 рік, відповідно до якого ЗАТ «Оболонь» зобов’язалося виготовляти та продавати продукцію, а ТОВ «Магнат Сервіс» у свою чергу зобов’язалося приймати та оплачувати продукцію й повернути тару. У подальшому дію договору було пролонговано до 1 березня 2012 року. 

 

З метою забезпечення виконання зобов’язань ТОВ «Магнат Сервіс» за договором 13 травня 2008 року між ЗАТ «Оболонь» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ЗАТ «Оболонь» нерухоме майно, що належить йому на праві власності, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки площею S_1 та S_2, розташовані за цією ж адресою. Загальна вартість предмета іпотеки складає 1 млн. 181 тис. 195 грн.

 

ТОВ «Магнат Сервіс» не в повному обсязі провело розрахунок з ПАТ «Оболонь». Станом на 22 грудня 2011 року заборгованість ТОВ «Магнат Сервіс» за поставлену продукцію складає 463 тис. 570 грн 15 коп; вартість тари, яка не була повернута, – 2 млн. 89 тис. 980 грн. 

 

18 жовтня 2012 року Господарський суд Дніпропетровської області порушив провадження у справі про банкрутство боржника ТОВ «Магнат Сервіс».

 

Постановою від 6 листопада 2012 року ТОВ «Магнат Сервіс» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі та призначено ліквідатора. 

 

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2013 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано юридичну особу – ТОВ «Магнат Сервіс» (том 2, а.с. 117). 

 

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (далі – Реєстр) 22 травня 2013 року державним реєстратором проведено реєстрацію припинення юридичної особи – ТОВ «Магнат Сервіс» у зв’язку з визнанням її банкрутом (том 2, а.с. 132).

 

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Оболонь», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, установивши зазначені обставини, дійшов висновку, що основне зобов’язання припинилося з ліквідацією юридичної особи і, як наслідок, припинилося й зобов’язання, яке його забезпечувало, – іпотека. 

 

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року міститься висновок про те, що оскільки на час звернення банку до суду з позовом юридична особа в установленому законом порядку ліквідована не була, тому зобов’язання за кредитним договором та договором іпотеки припинені не були, і задовольнив позовні вимоги, звернувши стягнення на предмет іпотеки. 

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють з підставами для припинення права іпотеки. Однак при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

 

Відповідно до статті 1 Закону іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. 

 

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру. 

 

Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця (іпотекодавця) з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між такою особою і кредитором.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з унесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладено для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

 

Частинами першою, другою статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін).

 

Статтею 33 Закону передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

ЗАТ «Оболонь» реалізувало своє право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернувшись до суду з позовом в період дії договору іпотеки, коли зобов’язання, забезпечене іпотекою, належним чином не виконувалося та до виключення боржника з Реєстру.

 

Отже, можна зробити висновок, що постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи – боржника за основним зобов’язанням і його виключення з Реєстру не припиняє поруки, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право щодо поручителя, пред’явивши до нього позов.

 

Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції у справі, ухвала в якій надана для порівняння.

 

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справах № 6-216цс14 та 6-84цс15.

 

Проте у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, не врахував визначеного законодавством винятку із загального правила про припинення договору іпотеки та дійшов помилкових висновків щодо припинення іпотеки у зв'язку з ліквідацією юридичної особи – боржника за основним зобов'язанням у будь-якому випадку, у тому числі й у разі, якщо до визнання боржника – юридичної особи ліквідованим і внесення запису про його припинення до Реєстру кредитор своїми діями захистив своє право на отримання коштів за договором кредиту та звернувся до суду з позовною заявою до іпотекодавця.

 

Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконною.

 

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

постановила :

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Оболонь» задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді В.І. Гуменюк 

Я.М. Романюк

Н.П. Лященко 

Ю.Л. Сенін

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-245цс14

 

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов’язання, які випливають з основного зобов’язання, не повинні припиняти дію зобов’язань, які забезпечують основне зобов’язання, яке залишилось невиконаним.

 

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

 

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов’язані з невиконанням зобов’язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру. Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

 

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

 

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

 

Таким чином, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов’язанням та його виключення з Реєстру не тягнуть за собою припинення зобов’язання, адже до цього іпотекодержателем було пред’явлено відповідну вимогу до іпотекодавця в позовному провадженні про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки він неналежним чином виконував взяте на себе зобов’язання по погашенню боргу.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/EAF97B6154536000C2257FA3002E49C4

[ANTIRAID]

Еще одна позиция ВСУ о возможности обращения взыскание на имущество переданное в ипотеку имущественным поручителем в случае банкротства основного заемщика, если такое обращение было начато до исключения из реестра заемщика-банкрота.

[yafet]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

17 лютого 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г., 

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,-

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Оболонь» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою публічного акціонерного товариства «Оболонь» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року,

 

встановила:

 

У січні 2012 року публічне акціонерне товариство «Оболонь» (далі – ПАТ «Оболонь») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Магнат Сервіс» (далі ТОВ – «Магнат Сервіс») про звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Зазначало, що 1 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Оболонь» (далі – ЗАТ «Оболонь»), (правонаступником якого є ПАТ «Оболонь»), та ТОВ «Магнат Сервіс» було укладено договір купівлі-продажу продукції НОМЕР_1, відповідно до умов якого ПАТ «Оболонь» зобов’язалось виготовляти та продавати продукцію, а ТОВ «Магнат Сервіс» – її приймати та оплачувати, а також повернути тару; термін дії договору один рік.

 

У подальшому дія договору була пролонгована до 1 березня 2012 року. 

 

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань за вищевказаним договором між ПАТ «Оболонь» та ОСОБА_1 13 травня 2008 року було укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 поручився за виконання зобов’язань ТОВ «Магнат Сервіс» та передав в іпотеку ЗАТ «Оболонь» належне йому нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки площею S_1 та S_2 за цією ж адресою. Загальна вартість предмета іпотеки складає 1 млн 181 тис. 195 грн.

 

Свої зобов’язання за договором купівлі-продажу продукції ТОВ «Магнат Сервіс» не виконало, не в повному обсязі провело розрахунок із ЗАТ «Оболонь». Станом на 22 грудня 2011 року заборгованість ТОВ «Магнат Сервіс» за поставлену продукцію складала 463 тис. 570 грн 15 коп.; вартість тари, яка не була повернута, – 2 млн. 89 тис. 980 грн. 

 

Посилаючись на викладене, ПАТ «Оболонь» просило задовольнити позов – звернути стягнення на предмет іпотеки.

 

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2014 року ТОВ "Магнат Сервіс" виключено з числа третіх осіб у справі у зв’язку з припиненням юридичної особи.

 

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року у задоволенні позову ПАТ "Оболонь" відмовлено. 

 

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року відмовлено ПАТ "Оболонь" у відкритті касаційного провадження на піставі пункту 5 частини 4 статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 

 

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року ПАТ "Оболонь" порушує питання про скасування судових рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову в повному обсязі з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 17 Закону України "Про іпотеку" (далі – Закон) та статей 575, 593, 609 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). 

 

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «Оболонь» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року.

 

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

 

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що 1 березня 2008 року між ЗАТ «Оболонь» (правонаступником якого є ПАТ «Оболонь») та ТОВ «Магнат Сервіс» було укладено договір купівлі-продажу продукції НОМЕР_1 строком дії на 1 рік, відповідно до якого ЗАТ «Оболонь» зобов’язалося виготовляти та продавати продукцію, а ТОВ «Магнат Сервіс» у свою чергу зобов’язалося приймати та оплачувати продукцію й повернути тару. У подальшому дію договору було пролонговано до 1 березня 2012 року. 

 

З метою забезпечення виконання зобов’язань ТОВ «Магнат Сервіс» за договором 13 травня 2008 року між ЗАТ «Оболонь» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ЗАТ «Оболонь» нерухоме майно, що належить йому на праві власності, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки площею S_1 та S_2, розташовані за цією ж адресою. Загальна вартість предмета іпотеки складає 1 млн. 181 тис. 195 грн.

 

ТОВ «Магнат Сервіс» не в повному обсязі провело розрахунок з ПАТ «Оболонь». Станом на 22 грудня 2011 року заборгованість ТОВ «Магнат Сервіс» за поставлену продукцію складає 463 тис. 570 грн 15 коп; вартість тари, яка не була повернута, – 2 млн. 89 тис. 980 грн. 

 

18 жовтня 2012 року Господарський суд Дніпропетровської області порушив провадження у справі про банкрутство боржника ТОВ «Магнат Сервіс».

 

Постановою від 6 листопада 2012 року ТОВ «Магнат Сервіс» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі та призначено ліквідатора. 

 

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2013 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано юридичну особу – ТОВ «Магнат Сервіс» (том 2, а.с. 117). 

 

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (далі – Реєстр) 22 травня 2013 року державним реєстратором проведено реєстрацію припинення юридичної особи – ТОВ «Магнат Сервіс» у зв’язку з визнанням її банкрутом (том 2, а.с. 132).

 

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Оболонь», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, установивши зазначені обставини, дійшов висновку, що основне зобов’язання припинилося з ліквідацією юридичної особи і, як наслідок, припинилося й зобов’язання, яке його забезпечувало, – іпотека. 

 

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року міститься висновок про те, що оскільки на час звернення банку до суду з позовом юридична особа в установленому законом порядку ліквідована не була, тому зобов’язання за кредитним договором та договором іпотеки припинені не були, і задовольнив позовні вимоги, звернувши стягнення на предмет іпотеки. 

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють з підставами для припинення права іпотеки. Однак при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

 

Відповідно до статті 1 Закону іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. 

 

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру. 

 

Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця (іпотекодавця) з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між такою особою і кредитором.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з унесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладено для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

 

Частинами першою, другою статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін).

 

Статтею 33 Закону передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

ЗАТ «Оболонь» реалізувало своє право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернувшись до суду з позовом в період дії договору іпотеки, коли зобов’язання, забезпечене іпотекою, належним чином не виконувалося та до виключення боржника з Реєстру.

 

Отже, можна зробити висновок, що постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи – боржника за основним зобов’язанням і його виключення з Реєстру не припиняє поруки, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право щодо поручителя, пред’явивши до нього позов.

 

Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції у справі, ухвала в якій надана для порівняння.

 

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справах № 6-216цс14 та 6-84цс15.

 

Проте у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, не врахував визначеного законодавством винятку із загального правила про припинення договору іпотеки та дійшов помилкових висновків щодо припинення іпотеки у зв'язку з ліквідацією юридичної особи – боржника за основним зобов'язанням у будь-якому випадку, у тому числі й у разі, якщо до визнання боржника – юридичної особи ліквідованим і внесення запису про його припинення до Реєстру кредитор своїми діями захистив своє право на отримання коштів за договором кредиту та звернувся до суду з позовною заявою до іпотекодавця.

 

Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконною.

 

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

постановила :

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Оболонь» задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді В.І. Гуменюк 

Я.М. Романюк

Н.П. Лященко 

Ю.Л. Сенін

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-245цс14

 

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов’язання, які випливають з основного зобов’язання, не повинні припиняти дію зобов’язань, які забезпечують основне зобов’язання, яке залишилось невиконаним.

 

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

 

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов’язані з невиконанням зобов’язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру. Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

 

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

 

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

 

Таким чином, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов’язанням та його виключення з Реєстру не тягнуть за собою припинення зобов’язання, адже до цього іпотекодержателем було пред’явлено відповідну вимогу до іпотекодавця в позовному провадженні про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки він неналежним чином виконував взяте на себе зобов’язання по погашенню боргу.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/EAF97B6154536000C2257FA3002E49C4

    В своїй суті дуже неоднозначна позиція з т.з. ст.609 ЦК.  Ще до застави ( де принцип: вірю майну-не вірю особі) сяк так, але в тих самих умовах до поруки(де принцип: вірю особі-не вірю майну) ніяк не вміщається.