Постановление ОАСК об обязательстве ФГВФЛ предоставить информацию о количестве исков поданных к собственникам банков-банкротов

[ANTIRAID]

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18 травня 2016 року

№ 826/23901/15

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Добрянської Я.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом Громадської організації «Правова держава» в особі Кравця Ростислава Юрійовича

до відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання бездіяльності протиправною, зобов»язати вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відомостей стосовно кількості поданих ним до суду позовних заяв з вимогами про притягнення до цивільно-правової, адміністративної та/або кримінальної відповідальності пов»язаних з банком осіб, де Фонд здійснював виплати гарантійної суми вкладникам банку в період з моменту набрання чинності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та інформації стосовно результатів, які були отримані за наслідками подання таких позовних заяв;

- зобов»язати відповідача надати відомості стосовно кількості поданих ним до суду позовних заяв з вимогами про притягнення до цивільно-правової, адміністративної та/або кримінальної відповідальності пов»язаних з банком осіб, де Фонд здійснював виплати гарантійної суми вкладникам банку в період з моменту набрання чинності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та інформації стосовно результатів, які були отримані за наслідками подання таких позовних заяв.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2015 р. суддею Добрянською Я.І. відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Так, в обґрунтування позовних вимог серед іншого зазначено, що відмова відповідача у наданні інформації на запит позивача є порушенням конституційних прав і свобод людини та громадянина, а також суперечить нормам міжнародного законодавства, окрім цього, уповноважена особа ФГВФО цілком підпорядковується ФГВФО, адже пов»язана з ним трудовими відносинами, за що отримує оплату, а інколи і додаткову винагороду у межах затвердженого штатного розпису та кошторису витрат Фонду.

Представники відповідачів під час судового засідання проти задоволення позовних вимог заперечили, з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Згідно заперечень, позиція відповідача зводиться до того, що з моменту набрання чинності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і до часу наданні відповіді Фонд гарантування через призначення ним уповноважених осіб здійснює процедуру тимчасової адміністрації у 9-ти банках, ліквідаційну - у 55 банківських установах. При цьому, як йдеться у запереченнях, доступ до інформації з приводу притягнення власників істотної участі та пов»язаних осіб неплатоспроможних банків до відповідальності забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях на офіційному веб-сайті Фонду гарантування та окремо взятого неплатоспроможного банку в мережі Інтернет, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Окрім цього, відповідачем наголошено, що повноважним розпорядником запитуваної позивачем інформації у розумінні ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є уповноважена особа на тимчасову адміністрацію або ліквідацію кожного окремого банку.

Під час судового засідання представником позивача заявлено клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження, з приводу якого представники відповідачів поклались на розсуд суду, з огляду на що суд вирішив продовжити розгляд цієї справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також з'ясувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація «Правова держава» в особі її голови Кравця Р.Ю. звернулась до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із запитом від 30.09.2015 р. №30-09/15-ГО на отримання інформації, в якому просила повідомити:

- чи звертався Фонд до суду з вимогами про притягнення до цивільно-правової, адміністративної та/або кримінальної відповідальності пов»язаних з банком осіб, де Фонд здійснював виплати гарантійної суми вкладникам банку в період з моменту набрання чинності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- відносно яких пов»язаних з банком осіб Фондом було подано позовні заяви про притягнення до цивільно-правової, адміністративної та/або кримінальної відповідальності пов»язаних з банком осіб, де Фонд здійснював виплати гарантійної суми вкладникам банку в період з моменту набрання чинності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- які результати були отримані за наслідками подання позовних заяв про притягнення до цивільно-правової, адміністративної та/або кримінальної відповідальності пов»язаних з банком осіб, де Фонд здійснював виплати гарантійної суми вкладникам банку в період з моменту набрання чинності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Листом від 07.10.2015 р. №09-37080/15 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відповідь повідомив позивачу серед іншого про те, що доступ до інформації з приводу притягнення власників істотної участі та пов»язаних осіб неплатоспроможних банків до відповідальності забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях на офіційному веб-сайті Фонду гарантування та окремо взятого неплатоспроможного банку в мережі Інтернет, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

При цьому також зазначено, що системний аналіз ст.ст. 36-38, 46, 48-52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» дозволяє дійти висновку, що саме уповноважена особа як безпосередній та виключний керівник неплатоспроможної банківської установи має вживати всіх заходів щодо збереження активів банку, зменшення витрат банку, найбільш повного формування та ефективного розпорядження ліквідаційною масою банку, яка має відбуватись у тому числі і за рахунок майнової відповідальності власників істотної участі (в тому числі споріднених осіб та керівників банку) неплатоспроможного банку, що передбачено ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Відтак, вважаючи зазначену відповідь протиправною та такою, що порушує права та законні інтереси позивача, останній за їх захистом звернувся із цим позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Нормою п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону України від 23.02.2012 р. № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №4452) уповноваженою особою Фонду є працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

В той же час, як встановлено положеннями ст. 3 Закону №4452 Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом (ч. 1).

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду (ч. 2).

Згідно до ст. 4 Закону №4452, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (ч. 1).

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, як визначено ч. 2 цієї статті, здійснює, зокрема, такі функції:

1) веде реєстр учасників Фонду;

2) акумулює кошти, отримані з джерел, визначених статтею 19 цього Закону, здійснює контроль за повнотою і своєчасністю перерахування зборів кожним учасником Фонду;

3) інвестує кошти Фонду в державні цінні папери України;

3-1) здійснює розміщення облігацій у порядку та за напрямами залучення коштів, визначеними цим Законом, і видачу векселів у випадках, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

4) здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

5) здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб;

6) бере участь в інспекційних перевірках проблемних банків за пропозицією Національного банку України;

7) застосовує до банків та їх керівників відповідно фінансові санкції і накладає адміністративні штрафи;

8) здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку;

9) здійснює перевірки банків відповідно до цього Закону;

10) надає фінансову підтримку банку відповідно до цього Закону;

11) здійснює аналіз фінансового стану банків з метою виявлення ризиків у їхній діяльності та прогнозування потенційних витрат Фонду на виведення неплатоспроможних банків з ринку та відшкодування коштів вкладникам;

12) надає цільову позику банку для виплат вкладникам банку відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону, а також фінансування витрат для оплати роботи осіб відповідно до пункту 2 частини шостої статті 36, пунктів 7 і 8 частини другої статті 37 та частини четвертої статті 47 цього Закону, що здійснюються протягом дії тимчасової адміністрації;

12-1) звертається з відповідними запитами до клієнтів, вкладників та інших кредиторів банку в порядку, встановленому Фондом;

13) здійснює заходи щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону;

14) вивчає та аналізує тенденції розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасниками Фонду.

У відповідності до ч. 3 згаданої статті Фонд здійснює інші функції в межах своїх повноважень, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.

Згідно до ч. 1 ст. 35 Закону №4452 тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня "спеціаліст") та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.

Попри це ч. 8 ст. 5 Закону №4452 встановлено, що Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Частиною 1 ст. 36 Закону №4452 закріплено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Нормою ч. 2 ст. 37 Закону №4452 встановлено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право:

- повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (п. 4);

- заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи (п. 5);

- звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку (п. 6).

Частиною 3 цієї статті закріплено, що Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Уповноважена особа Фонду має право: 1) призначати на посаду, звільняти з посади чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов'язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства про працю; 2) здійснювати інші повноваження, встановлені цим Законом, та делеговані їй Фондом.

Згідно до п. 3 ч. 4 ст. 37 Закону №4452 на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду звітує за результатами здійснення тимчасової адміністрації банку перед виконавчою дирекцією Фонду.

Згідно до ч. 1 ст. 38 Закону №4452 Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

Статтею 47 Закону № 4452 в свою чергу передбачено, що Уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону (ч. 1). Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується (ч. 2).

Між тим, частиною 3 цієї статті встановлено, що Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.

В той же час, згідно визначень, даних Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 р. №2 (в чинній на час спірних правовідносин редакції), уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку є працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення ліквідації банку; разом з тим уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію є працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку.

Відповідно до статті 5 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно до статті 7 цього Закону право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Забороняється вилучення і знищення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, бібліотечних, музейних фондів, крім встановлених законом випадків або на підставі рішення суду.

Право на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб'єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939) встановлено, що публічною інформацією є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Доступ до інформації серед іншого забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (ч. 2 ст. 5 Закону №2939).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону №2939 запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (ч. 5 ст. 19 Закону №2939).

Так, як визначено положеннями ст. 20 Закону №2939 розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 1). У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту (ч. 2).

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 4).

Між тим, як зазначено Вищим адміністративним судом України у довідці про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 01.06.2013 р. (далі - Довідка), характерними ознаками, які виокремлюють публічну інформацію з-поміж інших видів інформації, є наступні:

1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;

2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;

3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;

4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;

5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.

У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Щодо несуб'єктів владних повноважень, то вони можуть бути тільки розпорядниками такої інформації.

Згідно до положень ч. 1 ст. 22 Закону №2939 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Частиною 2 цієї статті закріплено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (ч. 3 ст. 22 Закону №2939).

Між тим, зазначивши у листі від 07.10.2015 р. №09-37080/15 про те, що, на переконання відповідача, повноваженим представником запитуваної інформації є уповноважена особа на тимчасову адміністрацію або ліквідацію кожного окремого банку, вимог ч. 3 ст. 22 Закону №2939 щодо пересилання запиту належному адресату відповідачем не здійснено. 

Окрім цього, як встановлено судом під час судового розгляду справи, відповідачем також порушено вимоги ч. 2 цієї статті, адже, як вбачається із тексту листа 07.10.2015 р. №09-37080/15, здійснено посилання на те, що доступ до інформації з приводу притягнення власників істотної участі та пов»язаних осіб неплатоспроможних банків до відповідальності забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях на офіційному веб-сайті Фонду гарантування та окремо взятого неплатоспроможного банку в мережі Інтернет, тобто фактично повідомлено розпорядника інформації про те, що запитувана інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел.

Таким чином, здійснивши аналіз наведених законодавчих норм, суд погоджується із доводами позивача стосовно того, що уповноважена особа Фонду перебуває у підпорядкуванні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, враховуючи існування між ними трудових відносин як працівника та роботодавця. А відтак, виходячи із наведеного, відмова Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на запит про наданні інформації є такою, що суперечить вимогам Закону №2939, з огляду на що позовні вимоги Громадської організації «Правова держава» в особі Кравця Ростислава Юрійовича в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача підлягають задоволенню.

Що ж до позовних вимог в частині зобов»язання відповідача надати інформацію за запитом, суд зауважує наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі - також «Рекомендація R (80)2») суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Отже, враховуючи наведене у сукупності, а також виходячи з наявних у справі доказів, беручи до уваги пояснення сторін, суд приходить до висновку відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Згідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

А відтак, задля повного захисту інтересів позивача у даній справі, керуючись ч. 2 ст. 11 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов»язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розглянути повторно запит від 30.09.2015 р. №30-09/15-ГО Громадської організації «Правова держава» в особі Кравця Ростислава Юрійовича з урахуванням висновків суду, наведених у даному судовому рішенні.

Відповідно до вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Також згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз (ч. 2).

Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовну заяву задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ненадання за запитом від 30.09.2015 р. №30-09/15-ГО Громадської організації «Правова держава» в особі Кравця Ростислава Юрійовича відомостей стосовно кількості поданих ним до суду позовних заяв з вимогами про притягнення до цивільно-правової, адміністративної та/або кримінальної відповідальності пов»язаних з банком осіб, де Фонд здійснював виплати гарантійної суми вкладникам банку в період з моменту набрання чинності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та інформації стосовно результатів, які були отримані за наслідками подання таких позовних заяв.

3. Зобов»язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розглянути повторно запит від 30.09.2015 р. №30-09/15-ГО Громадської організації «Правова держава» в особі Кравця Ростислава Юрійовича з урахуванням висновків суду, наведених у даному судовому рішенні.

4. Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

5. Присудити на корить Кравця Ростислава Юрійовича за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України судовий збір у розмірі 1218 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень). 

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/57780941