Постановление ВСУ по пересмотру о необходимости оценки и указания способа обращения на предмет ипотеки


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Охрімчук Л.І., 
Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки «Інтер-Інвест» до ОСОБА_1, третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року кредитна спілка «Інтер-Інвест» (далі – КС «Інтер-Інвест») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки – належного відповідачу житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за АДРЕСА_1.

Позивач зазначав, що 19 квітня 2010 року ОСОБА_1 було прийнято до членів КС «Інтер-Інвест». ОСОБА_1 цього ж дня звернувся із заявою про надання йому кредиту в розмірі 80 тис. грн для придбання будівельних матеріалів. 18 травня 2010 року між КС «Інтер-Інвест» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав 80 тис. грн строком на 12 місяців зі сплатою 60 % річних.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між тими ж сторонами того ж дня було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належний ОСОБА_1вищевказаний житловий будинок.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору заборгованість за кредитом станом на 26 лютого 2013 року становила 195 892 грн 26 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 61 570 грн 86 коп., за відсотками за користування кредитом – 71 960 грн 70 коп., за додатковими відсотками за 547 днів – 62 360 грн 70 коп. та 13 890 грн 7 коп. неустойки за невиконання кредитного договору.

Заочним рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 15 травня 2013 року позов КС «Інтер-Інвест» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Інтер-Інвест» заборгованість за кредитним договором від 18 травня 2010 року в розмірі 195 892 грн 26 коп. та пеню в розмірі 13 890 грн 7 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки – житловий будинок з господарськими будівлями за АДРЕСА_1; вирішено питання про розподіл судових витрат; позовні вимоги в частині виселення мешканців із житлового будинку залишено без розгляду.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено: вказане заочне рішення скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 пені в розмірі 13 890 грн 7 коп. та в цій частині позовних вимог ухвалено нове рішення про відмову в позові; зменшено розмір судового збору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 30 червня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на вищезазначене заочне рішення суду першої інстанції відхилив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 липня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 39 Закону України «Про іпотеку», статей 60, 69 Сімейного кодексу України (далі – СК України); невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на дві ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року, ухвалу цього ж суду від 22 липня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року, 11 вересня та 25 грудня 2013 року, 27 травня, 10 червня та дві ухвали від 1 липня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 18 травня 2010 року між КС «Інтер-Інвест» та ОСОБА_1 як членом цієї спілки було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого КС «Інтер-Інвест» надала останньому кредит у розмірі 80 тис. грн на строк 12 місяців, а ОСОБА_1 зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти за його користування в розмірі 60 % річних згідно з установленим графіком.

Відповідно до пункту 8.2 кредитного договору в разі прострочення позичальником виконання кредитного зобов’язання за цим договором на нього покладається обов'язок сплати процентів за користування кредитом у розмірі 120 % річних за весь період прострочення.

Позивач на виконання умов договору надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 80 тис. грн, а останній умов договору належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 209 782 грн 33 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 61 570 грн 86 коп., заборгованості за відсотками за користування кредитом – 71 960 грн 70 коп., заборгованості за додатковими відсотками за 547 днів – 62 360 грн 70 коп., неустойки за невиконання кредитного договору в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в сумі 13 890 грн 7 коп.

На забезпечення виконання умов договору між сторонами 18 травня 2010 року було укладено договір іпотеки (на укладення якого співвласниця будинку ОСОБА_3 надала нотаріально посвідчену згоду), предметом якого є належний відповідачу на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за АДРЕСА_1, вартістю 270 156 грн., визначеною на підставі висновку експерта ТОВ «Дельта-консалтинг» від 18 березня 2011 року.

29 серпня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на зазначений будинок та за рахунок коштів, отриманих від реалізації будинку, нотаріусом запропоновано задовольнити вимоги КС «Інтер-Інвест» у розмірі 94 768,52 грн., з яких: 61 570 грн 86 коп. – борг за кредитом, 16 598 грн 83 коп. – прострочені нараховані проценти за період з 18 березня до 29 серпня 2011 pоку, 16 598 грн 83 коп. – додаткові проценти за цей же період.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог КС «Інтер-Інвест», суд першої інстанції виходив з того, що умов кредитного договору боржник належним чином не виконує, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі Закону України «Про іпотеку».

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача пені, виходив з безпідставності позовних вимог у цій частині.

Разом з тим у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року, яка прийнята за результатами перегляду справи за аналогічним позовом, міститься висновок про те, що положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, а також з аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

Згідно з положеннями частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину такого рішення, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

У справі, яка переглядається, ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд на порушення вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» не зазначив у рішенні необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, та початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої цієї статті.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, а також з аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 цього Закону зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Ухвали суду касаційної інстанції, надані заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, та постанови Верховного Суду України, надані на підтвердження невідповідності ухвали суду касаційної інстанції викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статей 60, 69 СК України, не свідчать про наявність неоднакового застосування вказаних норм, оскільки у справі, яка переглядається, суди встановили, що співвласниця будинку ОСОБА_3 надала нотаріально посвідчену згоду на укладення ОСОБА_1 договору іпотеки, а отже, в цій частині доводи заяви є необґрунтованими.

Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми статті 39 Закону України «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, яка переглядається, не містять висновків щодо способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, та щодо початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої цієї статті.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року та 28 липня 2015 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2015 року, заочне рішення Золочівського районного суду Харківської області від 15 травня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді:
В.І. Гуменюк 
В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 2 листопада 2016 року у справі
№ 6-1923цс15

За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

Згідно з положеннями частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину такого рішення, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

У справі, яка переглядається, ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд на порушення вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» не зазначив у рішенні необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, та початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої цієї статті.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, а також з аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 цього Закону зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Постанова від 2 листопада 2016 року № 6-1923цс15

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BCA8E7FBBFC41FBBC2258064004F11E4

Link to comment
Share on other sites

ВСУ в очередной раз обратил внимание судов на необходимость определение стоимости ипотеки для установления начальной цены продажи, а также указании способа обращения взыскания.

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...