Вся активность

Вибір автошколи — це важливий крок до отримання водійського посвідчення. Ось кілька порад для тих, хто шукає навчальний заклад: Кваліфікація інструкторів: Переконайтеся, що інструктори мають досвід і вміють доступно пояснювати матеріал. Сучасні автомобілі: Перевірте стан машин, на яких будете вчитися. Індивідуальний підхід: Дізнайтеся, чи пропонують автошколи індивідуальні уроки. Якщо ви шукаєте автошколу у Львові, зверніть увагу на "Магістраль", яка забезпечує професійну підготовку за доступними цінами. Більше на https://magistral.org.ua/. Для запису та консультацій телефонуйте: 067 253 9161. Що для вас важливо при виборі автошколи? Поділіться враженнями!

Також у нас є філія у Львові, яка працює за адресою: вул. Опільського, 8. У львівському філіалі ви отримаєте таке ж високоякісне навчання та комфортні умови для водіїв усіх рівнів підготовки. Телефон для запису: 0675354644. Деталі на сайті: https://magistral.org.ua/.

Дійшли до ручки чи пробили дно - як там краще...

Скаржник просив визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо ненадання йому як особі-нерезиденту дозволу на передачу права використання митного режиму тимчасового ввезення щодо транспортного засобу особистого користування від іншої особи-нерезидента, зобов’язати Митницю надати йому дозвіл на передачу права використання митного режиму тимчасового ввезення стосовно транспортного засобу особистого користування від іншої особи-нерезидента в порядку частин першої, другої статті 380 Кодексу. Рішеннями судів у задоволенні позову було відмовлено. Відповідно до оспорюваних приписів „тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб“. У Рішенні Суд зазначив, що виходячи з правомірної мети оспорюваного припису Кодексу та дослідження пропорційності обраного законодавцем засобу, Суд дійшов висновку, що абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу є конституційним. https://ccu.gov.ua/dokument/1-rii2025

В огляді відображено правові позиції Верховного Суду, сформульовані судовими палатами та колегіями суддів КАС, які матимуть значення для формування єдності судової практики при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема щодо: ✅ наявності в поліцейських календарної вислуги років як умови для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; ✅ застосування ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 7 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 під час нарахування пенсії; ✅ суми додаткової винагороди, яка включається в довідку військовослужбовця про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії; ✅ виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника в правовідносинах, урегульованих нормами ст. 117 КЗпП України в редакції від 1 липня 2022 року; ✅ умов виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби; ✅ заборони вживання кальянів у закладах ресторанного господарства; ✅ оприбуткування податком на додану вартість операцій щодо постачання обладнання з інтегрованим програмним забезпеченням; ✅ обов’язку митного органу доводити недостовірність поданих декларантом документів. Заслуговують на увагу також правові позиції Верховного Суду щодо застосування процесуального закону, зокрема про: ✅ неоскаржуваність у суді розпорядження голови місцевої ради про зупинення дії рішення ради; ✅ застосування ч. 4 ст. 7 КАС України до правовідносин, які виникли до ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання положень закону неконституційними. Упродовж грудня 2024 року КАС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, з якими пропонуємо ознайомитися в огляді судової практики. https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/ogliady/Oglyad_KAS_12_2024.pdf

Рекомендую ТОВ Автошколу Магістраль у Кривому Розі для тих, хто хоче отримати якісне навчання водінню! У школі працюють досвідчені інструктори, які знайдуть підхід до кожного учня, навіть якщо ви вперше сідаєте за кермо. https://magistral.dp.ua/ пропонує зручний графік занять, сучасний автопарк і повний супровід на всіх етапах навчання. Адреса: вул. Героїв АТО, 30В, телефон: 067 267 5007.

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Воробйової І. А., Шевцової Н. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24)за заявою ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою, заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерство оборони України за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року, постановлене суддею Галаганом В. І., та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Лапчевської О.Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І., 1. За обставинами цієї справи, заявниця ОСОБА_1 01 листопада 2022 року звернулася до суду із заявою, в якій просила оголосити померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у місті Києві, проживав за адресою: АДРЕСА_1 , добровольця добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_3). 2. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про народження, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського району міста Києва від 28 лютого 1999 року, актовий запис № 228. 3. Реєстрація місця проживання ОСОБА_2 здійснена за адресою: АДРЕСА_1 . 4. Відповідно до пункту 1.120 наказу командира військової частини (далі - ВЧ) НОМЕР_1 ОСОБА_3 від 02 березня 2022 року № 11 з метою набуття бойових спроможностей, укомплектування особовим складом НОМЕР_2 окремого батальйону територіальної оборони (далі - ТрО) НОМЕР_3 бригади ТрО, захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України, а також оборони міста Києва від російської збройної агресії прийнято в оперативне підпорядкування до НОМЕР_2 окремого батальйону НОМЕР_3 бригади НОМЕР_4 , зокрема, громадянина України ОСОБА_2 . 5. ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 19 березня 2022 року уклали контракт добровольця ТрО строком на три роки. 6. Листом від 24 жовтня 2022 року № 541 ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомило командира ВЧ НОМЕР_5 ( АДРЕСА_2 ) про те, що згідно з усною інформацією, отриманою керівником відділу правового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 у телефонному режимі 19 жовтня 2022 року від одного із заступників командира ВЧ НОМЕР_5 , завершено службове розслідування щодо подій, що відбулися 20 березня 2022 року в Торгово-розважальному центрі «Ретровіль» (далі - ТРЦ «Ретровіль»), яке ґрунтується на поясненнях, отриманих, зокрема, від добровольців молодіжного воєнізованого формування, залученого, зі слів добровольців, з 26 лютого до 20 березня 2022 року до виконання бойового завдання з охорони та супроводу 1-ї реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону ВЧ НОМЕР_5 . Також наголосило, що в матеріалах службового розслідування зафіксовано факт перебування добровольців у ТРЦ «Ретровіль» у момент влучання ворожої ракети. 7. Листом від 14 листопада 2022 року № 1/37/5831 ВЧ НОМЕР_5 повідомила ІНФОРМАЦІЯ_4 про те, що не може надавати довідки про безпосередню участь у заходах, потрібних для забезпечення оборони України, з підстав незарахування громадян до списків особового складу ВЧ НОМЕР_5 , та на цей час немає законодавчо затвердженого зразка довідки про безпосередню участь у заходах, потрібних для забезпечення оборони України. 8. Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 повідомив, що він є керівником відділу правового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4, займався збиранням документів щодо факту загибелі добровольців, зокрема і 20 березня 2022 року на території ТРЦ «Ретровіль». Вважає, що добровольці, серед яких був ОСОБА_2 , 20 березня 2022 року виконували військові завдання за наказами командира ВЧ НОМЕР_5 на території ТРЦ «Ретровіль». Накази командирів були усними, оскільки на той час не було належної організації в документуванні. ВЧ НОМЕР_5 , яка залучала добровольців ІНФОРМАЦІЯ_4 до виконання військових завдань, не вчинила жодних дій, щоб установити факт участі добровольців у виконанні військових завдань. ВЧ НОМЕР_5 визнає, що добровольці, серед яких був ОСОБА_2 , у момент ракетного удару по ТРЦ «Ретровіль» перебували на його території і загинули, однак не визнає причину загибелі. 9. Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 повідомив, що він разом із ОСОБА_2 був добровольцем ДФТГ № НОМЕР_6 . 20 березня 2022 року в усній формі, без письмових наказів, добровольцям, серед яких були свідок та ОСОБА_2 , запропонували добровільно поїхати на охорону військових об`єктів на території ТРЦ «Ретровіль». На території ТРЦ «Ретровіль» був командир, ім`я якого свідку невідомо, солдати ІНФОРМАЦІЯ_5, добровольці і військові. Контракти з ІНФОРМАЦІЯ_4 19 березня 2022 року укладали добровольці, серед яких були свідок та ОСОБА_2 , на території ТРЦ «Ретровіль». 20 березня 2022 року свідок, ОСОБА_2 та інші добровольці охороняли об`єкти на території ТРЦ «Ретровіль» згідно з графіком, який було надіслано на телефони. ОСОБА_2 мав позивний « ОСОБА_6 » та мав чергувати 20 березня 2022 року з 22:00 до 23:00 години. Серед добровольців був хлопець з позивним « ОСОБА_7 », який розподіляв ділянку охорони кожному добровольцеві. 20 березня 2022 року в момент попадання ракети ОСОБА_2 та ще один хлопець, якого свідок пізніше впізнав, перебували на посту на території ТРЦ «Ретровіль», де на стоянці була розміщена реактивна система залпового вогню «Град», саме туди було влучання ракети. Зранку 21 березня 2022 року добровольці, серед яких був свідок, поїхали на територію ТРЦ «Ретровіль» розбирати завали, однак тіло ОСОБА_2 не знайшли. 10. Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 дав показання, аналогічні поясненням свідка ОСОБА_5 , а також додатково зазначив, що 20 березня 2022 року ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та інші добровольці перебували на території ТРЦ «Ретровіль» для охорони території та забезпечення порядку. У момент попадання ракети по ТРЦ «Ретровіль» він перебував на парковці у двохстах метрах від епіцентру вибуху, а ОСОБА_2 заступив на чергування близько 22:00 та в момент попадання ракети перебував під будівлею «Спортлайф» ТРЦ «Ретровіль», тобто в самому епіцентрі вибуху. Ракета влучила в бойові машини та склад зі снарядами, де в той момент перебував ОСОБА_2 і ще один хлопець. 11. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва 21 грудня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Оголошено померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , добровольця добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_6. 12. Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва 21 грудня 2022 року змінено шляхом викладення його резолютивної частини у такій редакції: «оголосити померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , який народився у місті Києві, проживав за адресою: АДРЕСА_1 , добровольця ІНФОРМАЦІЯ_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 ». 13. Ухвалюючи рішення про задоволення вимог заяви, суд першої інстанції, з висновками якого у незміненій частині рішення погодився й апеляційний суд, виходив із того, що матеріали справи та факти, заявлені свідками, показання яких не містять жодних суперечностей щодо обставин загибелі ОСОБА_2 , є підставами для можливості зробити вірогідне припущення про смерть ОСОБА_2 , який як доброволець добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_8 в період військової агресії рф проти України 20 березня 2022 року на території ТРЦ «Ретровіль» у м. Києві під час вибуху ворожої ракети здійснював охорону об`єктів та забезпечення порядку. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у цій справі зробив висновок про те, що шестимісячний строк, визначений частиною другою статті 46 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для оголошення особи померлою, потрібно обраховувати з моменту настання події (яка могла призвести до смерті особи), а не з моменту закінчення дії воєнного стану на території держави. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що важливе доказове значення, зокрема і щодо подальшої визначеності, має дата смерті особи. 14. Міністерство оборони України оскаржило постанову апеляційного суду в касаційному порядку. 15. На вирішенні Великої Палати Верховного Суду стояло питання щодо початку відліку строку, передбаченого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою. 16. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року касаційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва 21 грудня 2022 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишено без змін. 17. Велика Палата Верховного Судузазначила, що фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (частина друга статті 46 ЦК України). 3 урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій. Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (далі - Наказ № 309). У Наказі № 309 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території. Отже, суди можуть використовувати дані, зокрема з Наказу № 309, для визначення часових характеристик ведення воєнних дій на конкретній території України. Змінюючи мотиви судових рішень у цій справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до Наказу № 309 територією активних бойових дій була вся територія міста Києва з 24 лютого до 30 квітня 2022 року. Отже, саме з 30 квітня 2022 року має обраховуватися початок шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України як дата закінчення активних бойових дій на території міста Києва. 18. З висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року в цій справі, не погоджуємось, у зв`язку із чим відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України викладаємо окрему думку, керуючись такими міркуваннями. 19. Згідно із частиною першою статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 20. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). 21. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. 22. Згідно із частинами першою, третьою та четвертою статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. 23. Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. 24. У нормі частини другої статті 46 ЦК України встановлено строк шляхом вказівки на його початок - день закінчення воєнних дій та тривалість - два роки. Положення другого речення цієї статті містить виняток із загального правила, яким надається право суду залежно від конкретних обставин скоротити цей строк. При цьому суд скорочує тривалість строку, але початок перебігу залишається незмінним - день закінчення воєнних дій. 25. В окремих випадках суд може відступити від загального правила і оголосити особу померлою до закінчення дворічного строку, враховуючи конкретні обставини справи. У такому разі повинно пройти не менше шести місяців, що обчислюються саме з моменту закінчення воєнних дій. 26. На нашу думку, норми, що містяться у першому та другому реченнях частини другої статті 46 ЦК України, перебувають у системно-логічному зв`язку, тому немає підстав вважати, що в нормі другого речення частини другої статті 46 ЦК України міститься вказівка на будь-який інший юридичний факт, що визначає початок перебігу шестимісячного строку, що відрізняло б його від дворічного строку, а отже, відлік обох строків (дворічного і шестимісячного) починається з одного і того ж моменту - дня закінчення воєнних дій. 27. Тож ані припинення воєнного стану, ані припинення бойових дій, ані припинення збройного конфлікту не є підставою для початку перебігу шестимісячного строку. Тим більш, що зазначені дії можуть бути локальними на території України. 28. Початок перебігу шестимісячного строку слід пов`язувати виключно з закінченням будь-яких воєнних дій на території України. 29. Саме з таких висновків мала виходити Велика Палата Верховного Суду при вирішенні цієї справи та визначенні моменту, з якого має відраховуватися шестимісячний строк, передбачений реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, для оголошення фізичної особи померлою. Судді: І. А. Воробйова Н. В. Шевцова Джерело:ЄДРСР 124381721

Слухайте, а які країни зараз найпопулярніші? Я чув про Естонію – там, кажуть, усе онлайн і прозоро. А хтось із вас пробував реєструватися, наприклад, у Польщі чи Литві? Діліться враженнями, цікаво ж, які є підводні камені.

Привіт усім! Думаю над реєстрацією компанії в Європі, але взагалі не знаю, з чого почати. Як це виглядає на практиці? Чи потрібно їхати до країни, чи зараз можна все зробити онлайн? Буду вдячний за ваші поради чи реальні історії, як ви починали цей шлях.

Суд встановив порушення директором Благодійної організації «Благодійний фонд «Київська школа економіки» (Тимофія Милованова) у вигляді ухилення від сплати митних платежів за ввезення пластини для бронежилетів та плитоносок. Куди пішла ця благодійна допомога невідомо. Згідно з отриманими відповідями від в/ч НОМЕР_1 (вих. №№0501/16/504 від 23.02.2023,0501/16/525 від 10.03.2023) Чернівецьку митницю було проінформовано, що гарантійний лист від 19.05.2022 №15 не відповідає дійсності та не зареєстрований у в/ч НОМЕР_1 , також повідомлено що гарантійний лист від 19.05.2022 №15 та акт приймання-передачі майна від 31.05.2022 у військовій частині НОМЕР_1 не обліковані та не зареєстровані. Майно, яке вказане, не отримувалося військовою частиною. Як вбачається зі службової записки УМП УМВ та МТР ЗЕД від 13.03.2023 №7.2-15-01-09/200, сума платежів станом на 29.05.2022, що підлягали би сплаті при ввезенні на митну територію України в режимі «імпорт» товару «пластини для бронежилетів» - 300 шт., становить: ввізне мито 131526,78 грн., ПДВ - 289358,92 грн., всього 420 885,7 грн. Таким чином, ОСОБА_1 директор БФ «Київська школа економіки» (код ЄДРПОУ 35133288), вчинила дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру на загальну суму 420 885,7 грн. шляхом використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, вчинення інших протиправних дій, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 725/3075/23 Головуючий у І інстанції Вольська-Тонієвич О.В. Провадження №33/822/478/23 Доповідач Марчак В.Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2023 року м. Чернівці Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду Марчак В.Я. за участю секретаря судового засідання Михайлюка М.І., захисника Бірюч О.В., представника Чернівецької митниці Білобрицького С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Бірюч О.В. на постанову Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04 липня 2023 року стосовно: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , директора Благодійної організації «Благодійний фонд «Київська школа економіки», за ст.485 МК України,- УСТАНОВИВ: Короткий зміст оскарженого судового рішення. Постановою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04 липня 2023 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.485 МК України, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 210442 грн 85 коп у дохід держави. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 536 грн 80 коп. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи апелянта. На вказану постанову захисник Бірюч О.В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та винести нову, якою закрити провадження у справі стосовно ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю в її діях складу правопорушення, передбаченого ст.485 МК України. Вважає постанову суду першої інстанції необґрунтованою, не вмотивованою, протиправною, винесеною без врахування аргументів сторони захисту і такою, що не ґрунтується на доказах, наданих на дослідження суду. Посилається на те, що при розгляді справи суддею було відмовлено у задоволенні клопотання про здійснення технічного фіксування судового засідання, що унеможливлює дослідження ходу судового розгляду судом апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свою позицію, зазначає, що Благодійна організація «Благодійний фонд «Київська школа економіки» (далі - БО «БФ «КШЕ»), керівником якої є ОСОБА_1 , з 2007 року здійснює благодійну діяльність на території України, а з лютого 2022 року активно займається організацією та наданням благодійної допомоги українським військовим на засадах прозорості, відкритості та звітування. У травні 2022 року до БО «БФ «КШЕ» звернувся громадянин ОСОБА_2 , який представився волонтером, із запитом щодо постачання військової амуніції, надавши гарантійний лист від військової частини НОМЕР_1 . 29 травня 2022 року згідно декларації про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою, в Україну було ввезено 3664 од. пластин для бронежилетів та 380 од. захисних шоломів, отримувачем вантажу зазначено БО «БФ «КШЕ». У подальшому ОСОБА_2 зі складу БО «БФ «КШЕ» було передано партію пластин для бронежилетів у кількості 300 од. та плитоносок у кількості 150 од. та підписано акт прийому-передачі між ОСОБА_1 та в/ч НОМЕР_1 в особі полковника ОСОБА_3 27 березня 2023 року на адресу фонду надійшов лист з Чернівецької митниці, згідно якого вищезазначений гарантійний лист та акт прийому-передачі не відповідають дійсності, оскільки вказане майно до військової частини не надійшло. У зв`язку із цією ситуацією у Фонді проводиться внутрішнє службове розслідування, а також БО «БФ «КШЕ» звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень. Оспорюючи постанову, апелянтка звертає увагу на те, що стаття 485 МК України, у редакції, що була чинною станом на день прийняття декларації митним органом України, визнана неконституційною. На думку захисника, ОСОБА_1 не може бути притягнута до адміністративної відповідальності за ст.485 МК України у новій редакції, яка не має зворотної сили у часі, оскільки попередня була скасована. Також посилається на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.485 МК України, може бути вчинене тільки з прямим умислом та з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів, а тому висновок суду про необережну форму вини ОСОБА_1 є хибним. Також звертає увагу на низку порушень при складенні протоколу про порушення митних правил щодо ОСОБА_1 , як-от не зазначення заходів, внаслідок яких виявлено правопорушення, відсутність відомостей про місце і час вчинення правопорушення, відсутність ОСОБА_1 при складанні протоколу, не відібрання пояснень у останньої. Зауважує, що Першотравневим районним судом м.Чернівці вказана справа була направлена для проведення додаткової перевірки, однак митницею не вжито жодних заходів для усунення виявлених порушень. Крім того, стверджує, що судом не встановлено момент виявлення правопорушення та не з`ясував можливість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності станом на день судового розгляду. Зрештою, посилається на те, що штраф у розмірі 210442, 85 грн. не співвідноситься з конституційними правами особи, так як БО «БФ «КШЕ» є неприбутковою організацією, і її керівництво не могло б отримати будь-яких благ від несплати митних платежів. На апеляційну скаргу захисника представник митниці Білобрицький С.Г. подав заперечення, в якому стверджує, що: -стороною захисту не надано доказів щодо видачі майна зі складу на суму понад 1,4 млн грн, як і не надано належних відомостей щодо ідентифікації особи ОСОБА_2 , який нібито отримав майно; -у товаросупровідних документах у якості імпортера товару зазначений саме Благодійна організація «Благодійний фонд «Київська школа економіки», керівником якої є ОСОБА_1 , яка засвідчила факт передачі майна на в/ч НОМЕР_1 ; -у даній справі доведено суб`єктивну сторону у вигляді саме умисних протиправних дій ОСОБА_1 , оскільки остання завідомо знала про відсутність інформації від кінцевого отримувача товару та завідомо письмово підтвердила передачу товару, яка не відбулась. У своїх письмових поясненнях на заперечення митниці захисник Бірюч О.В. наголошує, що: -митний орган у запереченнях не спростовує апеляційні доводи сторони захисту, а відтак погоджується з ними; - ОСОБА_1 опинилася у ситуації правової невизначеності, оскільки Постановою КМУ №202 дозволено не здійснювати облік гуманітарної допомоги, а у той самий час митний орган прагне притягнути її до адміністративної відповідальності за недотримання бюрократичних нюансів в частині обліку; -до матеріалів справи стороною захисту долучено докази, які підтверджують факт передачі благодійної допомоги ОСОБА_2 , особу якого достовірно встановлено; -митниця не подавала апеляційну скаргу на постанову суду, а тому незгода із необережною формою вини, яка викладена у постанові, не є предметом даного судового розгляду. Обставини, встановлені Судом першої інстанції. Згідно з постановою районного суду, листом Держмитслужби від 22.12.2022 №20/20-02-01/7.2/953 Чернівецьку митницю проінформовано про результати аудиту процесу отримання військовими частинами гуманітарної допомоги, яка ввозилася на митну територію України за гарантійними листами у рамках взаємодії ДМС України з Міністерством оборони. Відповідно до інформації, отриманої за даним листом, встановлено випадки не отримання військовими частинами (кінцевими користувачами) товарів, що ввезені на митну територію України в якості гуманітарної допомоги за гарантійними листами, які містили реквізити цих військових частин, а саме, серед інших, неотримання кінцевим користувачем гуманітарної допомоги в/ч НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) пластин для бронежилетів кількістю 300 шт. згідно з гарантійним листом №15 від 19.05.2022. За результатами перевірки інформації за наявними базами даних встановлено, що вказаний товар було ввезено на митну територію України 29.05.2022 транспортним засобом р.н. НОМЕР_3 / НОМЕР_4 в складі вантажу «пластини для бронежилетів, каски» вагою 12054 кг за товаросупровідними документами декларація про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою від 29.05.2022, СМR 240511 від 24.05.2022, invoice 1742 від 24.05.2022. Відправник - ELMON S.A. AGIOU LOUKA 31A st 19002 PAIANIA ATHENS GREECE on behalf of BRIGANTES GROUP Dean Clarke House Sothernhay East, EXETEREX1 1AP UK), отримувач БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "КИЇВСЬКА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ" код 35133288 (УКРАЇНА, 03113, М.КИЇВ, ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ Р-Н, ВУЛ. МИКОЛИ ШПАКА, БУД. 3). Водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , закордонний паспорт НОМЕР_5 . З метою з`ясування обставин надходження на адресу БФ «Київська школа економіки» (код ЄДРПОУ 35133288) вантажу «пластини для бронежилетів» в кількості 300 шт. (кінцевий користувач гуманітарної допомоги - в/ч НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) згідно гарантійного листа №15 від 19.05.2022), ввезення на митну територію України якого здійснювалось 29.05.2022. гр. ОСОБА_5 , транспортним засобом р/н НОМЕР_3 / НОМЕР_4 , в складі вантажу гуманітарної допомоги та передачі вказаного вантажу отримувачу (в/ч НОМЕР_1 ) - Чернівецькою митницею на адресу БФ «Київська Школа Економіки» було направлено відповідний запит (№7.2-20-02/14/1638 від 27.12.2022). БФ «Київська школа економіки» листом від 04.01.2023 №02/23 Чернівецьку митницю поінформував про отримання та в подальшому надання вказаного вантажу в якості безоплатної гуманітарної допомоги у в/ч НОМЕР_1 (кінцевому користувачу) та надано копію акту приймання передачі майна від 31.05.2022. Передав директор ОСОБА_1 , БФ «Київська школа економіки» (код ЄДРПОУ 35133288), отримав військовий координатор полковник ОСОБА_3 , в/ч НОМЕР_1 . З метою підтвердження або спростування факту видачі гарантійного листа №15 від 19.05.2022 та отримання вантажу «пластини для бронежилетів» в кількості 300 шт. згідно з актом приймання-передавання майна від 31.05.2022, на адресу кінцевого користувача гуманітарної допомоги - в/ч НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) Чернівецькою митницею направлено відповідні запити №№7.2-20-02/14/424 від 16.01.2023 та 7.2-08-1/7.2-20/8.2/1610 від 28.02.2023. Згідно з отриманими відповідями від в/ч НОМЕР_1 (вих. №№0501/16/504 від 23.02.2023,0501/16/525 від 10.03.2023) Чернівецьку митницю було проінформовано, що гарантійний лист від 19.05.2022 №15 не відповідає дійсності та не зареєстрований у в/ч НОМЕР_1 , також повідомлено що гарантійний лист від 19.05.2022 №15 та акт приймання-передачі майна від 31.05.2022 у військовій частині НОМЕР_1 не обліковані та не зареєстровані. Майно, яке вказане, не отримувалося військовою частиною. Як вбачається зі службової записки УМП УМВ та МТР ЗЕД від 13.03.2023 №7.2-15-01-09/200, сума платежів станом на 29.05.2022, що підлягали би сплаті при ввезенні на митну територію України в режимі «імпорт» товару «пластини для бронежилетів» - 300 шт., становить: ввізне мито 131526,78 грн., ПДВ - 289358,92 грн., всього 420 885,7 грн. Таким чином, ОСОБА_1 директор БФ «Київська школа економіки» (код ЄДРПОУ 35133288), вчинила дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру на загальну суму 420 885,7 грн. шляхом використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, вчинення інших протиправних дій, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів. Позиції учасників апеляційного провадження. Захисник Бірюч О.В. підтримала свою апеляційну скаргу, просила її задовольнити, скасувати постанову і закрити провадження у справі. Представник Чернівецької митниці Білобрицький С.Г. підтримав подані заперечення на апеляційну скаргу та просив залишити без змін постанову районного суду. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася. Захисник не заперечила проти розгляду справи у відсутності ОСОБА_1 , вказавши, що її права не будуть порушені, а тому апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу без її участі. Мотиви Суду. Дослідивши матеріали справи про порушення митних правил в межах поданої апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Згідно ст. 487 МК України провадження у справі про порушення митних правил здійснюється відповідно МК України, а в частині, що не регулюється ним відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Згідно ч.5 ст.529 МК України, порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України. Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Завданнями провадження у справах про порушення митних правил, як це передбачено ст. 486 МК України, є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону. Згідно з ч. 1 ст. 458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений МК України та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які МК України передбачена адміністративна відповідальність. Відповідно до ст. 495 МК України, доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; поясненнями свідків; поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; висновком експерта; іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами. Згідно з вимогами ст. 252 КУпАП та ч. 2 ст. 495 МК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів. Як убачається з матеріалів справи, вказані вимоги закону при розгляді протоколу про порушення митних правил щодо ОСОБА_1 були в цілому дотримані. У своїй апеляційній скарзі захисник посилається на те, що судом першої інстанції не здійснювалось фіксування судового засідання, однак апеляційний суд у повній мірі відновив це право, здійснюючи повне аудіо- та відеофіксування судового процесу та ретельно перевіривши всі доводи апеляційної скарги. Стаття 485 МК України передбачає адміністративну відповідальність у тому числі, за протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги. Винуватість ОСОБА_1 суд обґрунтував ретельно дослідженими доказами, яким надав обґрунтовану правову оцінку в постанові. Згідно протоколу про порушення митних правил №0255/40800/23 від 06 квітня 2023 року (т.1 а.с.1-4), листом Держмитслужби від 22.12.2022 №20/20-02-01/7.2/953 надано інформацію про те, що встановлено випадки не отримання військовими частинами (кінцевими користувачами) товарів, ввезених на митну територію України як гуманітарної допомоги, серед інших неотримання в/ч НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) пластин для бронежилетів у кількості 300 шт., згідно гарантійного листа №15 від 19.05.2022. За результатами перевірки за наявними базами даних встановлено, що вказаний товар було ввезено на митну територію України 29.05.2022 транспортним засобом р.н. НОМЕР_3 / НОМЕР_4 в складі вантажу «пластини для бронежилетів, каски» вагою 12054 кг за товаросупровідними документами декларація про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою від 29.05.2022, СМR 240511 від 24.05.2022, invoice 1742 від 24.05.2022. Відправник - ELMON S.A. AGIOU LOUKA 31A st 19002 PAIANIA ATHENS GREECE on behalf of BRIGANTES GROUP Dean Clarke House Sothernhay East, EXETEREX1 1AP UK), отримувач БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "КИЇВСЬКА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ" код 35133288 (УКРАЇНА, 03113, М.КИЇВ, ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ Р-Н, ВУЛ. МИКОЛИ ШПАКА, БУД. 3). Водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , закордонний паспорт НОМЕР_5 . З метою з`ясування обставин надходження на адресу БФ «Київська школа економіки» (код ЄДРПОУ 35133288) вантажу «пластини для бронежилетів» в кількості 300 шт. (кінцевий користувач гуманітарної допомоги - в/ч НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) згідно з гарантійного листа №15 від 19.05.2022), ввезення на митну територію України якого здійснювалось 29.05.2022. гр. ОСОБА_5 , транспортним засобом р/н НОМЕР_3 / НОМЕР_4 , в складі вантажу гуманітарної допомоги та передачі вказаного вантажу отримувачу (в/ч НОМЕР_1 ) - Чернівецькою митницею на адресу БФ «Київська Школа Економіки» було направлено відповідний запит (№7.2-20-02/14/1638 від 27.12.2022). БФ «Київська школа економіки» листом від 04.01.2023 №02/23 Чернівецьку митницю було проінформовано про отримання та в подальшому надання вказаного вантажу в якості безоплатної гуманітарної допомоги у в/ч НОМЕР_1 (кінцевому користувачу) та надано копію акту приймання передачі майна від 31.05.2022. Передав директор ОСОБА_1 , БФ «Київська школа економіки» (код ЄДРПОУ 35133288), отримав військовий координатор полковник ОСОБА_3 , в/ч НОМЕР_1 . З метою підтвердження або спростування факту видачі гарантійного листа №15 від 19.05.2022 та отримання вантажу «пластини для бронежилетів» в кількості 300 шт. згідно з актом приймання-передавання майна від 31.05.2022, на адресу кінцевого користувача гуманітарної допомоги - в/ч НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) Чернівецькою митницею направлено відповідні запити №№7.2-20-02/14/424 від 16.01.2023 та 7.2-08-1/7.2-20/8.2/1610 від 28.02.2023. Згідно з отриманими відповідями від в/ч НОМЕР_1 (вих. №№0501/16/504 від 23.02.2023,0501/16/525 від 10.03.2023) Чернівецьку митницю було проінформовано, що гарантійний лист від 19.05.2022 №15 не відповідає дійсності та не зареєстрований у в/ч НОМЕР_1 , також повідомлено що гарантійний лист від 19.05.2022 №15 та акт приймання-передачі майна від 31.05.2022 у військовій частині НОМЕР_1 не обліковані та не зареєстровані. Майно, яке вказане, не отримувалося військовою частиною. Для з`ясування обставин по суті, на адресу БФ «КШЕ» (код ЄДРПОУ 35133288) Чернівецькою митницею направлено лист від 14.03.2023 №7.2-08-1/7.2-20/14/2000. Станом на 06.04.2023 будь-яка інформація від БФ «КШЕ» на адресу митниці не надходила, посадові особи в митницю для надання пояснень не прибули. Всупереч твердженням захисника про наявність численних порушень при складанні протоколу про порушення митних правил, він відповідає вимогам ст.494 МК України та містить усі необхідні відомості для повного, всебічного та об`єктивного встановлення всіх обставин справи і обґрунтовано взятий до уваги районним судом. При цьому, протокол про порушення митних правил було складено на підставі листа Держмитслужби щодо результатів аудиту Міністерством оборони України процесу отримання в/ч гуманітарної допомоги, а також перевірки інформації митницею за наявними базами даних і направлення запитів до в/ч, а не внаслідок документальної перевірки, як про те зауважує захисник в апеляційній скарзі. Згідно зі ст. 6 ЗУ «Про гуманітарну допомогу» звільнення від оподаткування товарів (робіт, послуг) гуманітарної допомоги здійснюється у порядку, встановленому Податковим кодексом України та Митним кодексом України. Статтею 1 ЗУ «Про гуманітарну допомогу» передбачено, що отримувачі гуманітарної допомоги - такі юридичні особи, яких зареєстровано в установленому Кабінетом Міністрів України порядку в Єдиному реєстрі отримувачів гуманітарної допомоги. Відповідно до ч.3 ст.3 вказаного Закону зміну отримувача гуманітарної допомоги та її переадресування можливо здійснювати лише за погодженням з іноземними донорами за рішенням відповідного спеціально уповноваженого державного органу з питань гуманітарної допомоги. Частиною 1 ст.287 МК України визначено, що При ввезенні (пересиланні) на митну територію України товари, визначені відповідно до Закону України "Про гуманітарну допомогу" Комісією з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України як гуманітарна допомога, звільняються від оподаткування ввізним митом. Гуманітарна допомога, що надається Україною, при її вивезенні за межі митної території України звільняється від сплати вивізного мита. Постановою КМУ №362 від 26.03.2022 встановлено, що на період дії воєнного стану пропуск через митний кордон України гуманітарної допомоги (у тому числі таких товарів гуманітарної допомоги, як спеціальні засоби індивідуального захисту (каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори), що класифікуються у товарній підкатегорії згідно з УКТЗЕД 6506 10 80 00; бронежилети, що класифікуються у товарній підкатегорії згідно з УКТЗЕД 6211 43 90 00), виготовлені відповідно до військових стандартів, зокрема стандартів НАТО, або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, інших суб`єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону; нитки для виготовлення бронежилетів, що класифікуються у товарних підкатегоріях згідно з УКТЗЕД 5402 11 00 00 та 5407 10 00 00; тканини (матеріали) для виготовлення бронежилетів, що класифікуються у товарних підкатегоріях згідно з УКТЗЕД 3920 10 89 90, 3921 90 60 00, 5603 14 10 00, 6914 90 00 00) від донорів (у значенні Закону України "Про гуманітарну допомогу") здійснюється за місцем перетину митного кордону України шляхом подання в паперовій або електронній формі декларації, заповненої особою, що перевозить відповідний товар, за формою згідно з додатком 1 без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а товари визнаються гуманітарною допомогою за умови подання митному органу гарантійного листа кінцевого отримувача, якими можуть бути органи військового управління, визначеними Міністерством оборони; правоохоронні органи; інші військові формування, утворені відповідно до закону. З досліджених районним судом матеріалів справи вбачається, що при ввезенні вантажу як гуманітарної допомоги на митну територію України перевізником ОСОБА_6 надано митному органу документи, а саме: гарантійний лист кінцевого отримувача товарів гуманітарної допомоги від 19.05.2022 (т.1 а.с.16); декларацію про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою від 29.05.2022 (т.1 а.с.11,186); СМR 240511 від 24.05.2022; invoice 1742 від 24.05.2022. З гарантійного листа №15 від 19.05.2022 встановлено, що донором гуманітарної допомоги є BRIGANTES INTERNATIONAL FZ LLC (UNITED KINGDOM), імпортер Благодійний Фонд «Київська Школа Економіки» в особі директора ОСОБА_7 , кінцевий отримувач ВЧ НОМЕР_1 , командир ОСОБА_3 . Одним із основних доводів, яким захист обґрунтовує непричетність ОСОБА_1 до правопорушення за ст.485 МК України, є те, що вказану партію товару пластини для бронежилетів у кількості 300 шт приблизно наприкінці травня-на початку червня 2022 року зі складу забрала особа на ім`я ОСОБА_2 , надавши попередньо скан-копію гарантійного листа від імені військової частини НОМЕР_1 , а у подальшому надіславши скан-копію акта прийому-передачі, що був підписаний ОСОБА_1 як стороною. Вказану позицію захист аргументує наступними доказами: фотографія паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_2 , фотографія особи чоловічої статі у вантажному автомобілі з коробками, витяг з ЄРДР за заявою БО «БФ «КШЕ» про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 , копія скарги слідчому судді у межах кримінального провадження №12023105100000821. Разом з тим, ці доводи апеляційний суд оцінює як такі, що спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому апеляційний суд зауважує наступне. 27 грудня 2022 року Чернівецька митниця з метою перевірки законності ввезення товарів на митну територію України як гуманітарної допомоги, звернулася з листом до БО «БФ «КШЕ», в якому просила підтвердити або спростувати факт передачі вищевказаного вантажу військовій частині НОМЕР_1 (т.1 а.с.22). У відповідь до митниці 10 січня 2023 надійшов лист від БО «БФ «КШЕ» за підписом ОСОБА_1 , в якому жодних відомостей про передачу зазначеного товару волонтеру на ім`я ОСОБА_2 немає, а лише додано копію акту прийому-передачі майна за підписами безпосередньо ОСОБА_1 та полковника в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 (т.1 а.с.26). 14 березня 2023 року митниця повторно звернулась з листом до БО «БФ «КШЕ», в якому запропонувала ОСОБА_1 з`явитися для надання пояснень з метою з`ясування всіх попередньо встановлених митницею обставин, вказаний лист було отримано Фондом 27 березня 2023 року (т.1 а.п.37-39). У зв`язку з не прибуттям ОСОБА_1 до митного органу та не наданням будь-яких письмових пояснень чи доказів, 06 квітня 2023 року було складено протокол про порушення митних правил, а 24 квітня 2023 року справу направлено до суду (т.1 а.с.40-41). В матеріалах справи також наявний лист від імені ОСОБА_1 на адресу Чернівецької митниці від 04 квітня 2023 року, надісланий у відповідь на лист від 14 березня 2023 року з письмовими поясненнями (відомостей про доставку даного листа на адресу митниці не встановлено), згідно яких Фондом розпочато внутрішнє розслідування щодо встановлення представника військової частини, який від імені в/ч надав гарантійний лист та акт приймання-передачі майна (т.1 а.с.63-64). Апеляційний суд констатує, що вказаний лист також не містить жодних відомостей про передання майна третій особі, на яку посилається апелянтка волонтеру на ім`я ОСОБА_2 . Стосовно фототаблиць, доданих захисником, то вони не є належними доказами, оскільки на фото зображена особа чоловічої статі, автомобіль з іноземною реєстрацією, в який завантажені коробки з маркуванням Фонду, однак неможливо ідентифікувати дату і час зйомки, особу на фотографії, вміст коробок, а зрештою і факт видачі 300 шт пластин до бронежилетів. З доданих захистом скриншотів переписок також неможливо встановити осіб, між якими здійснювалась ця переписка, а тому вони не є належними доказами у розумінні ст.495 МК України. Захисник також додає витяг з ЄРДР про кримінальне провадження, розпочате за заявою БО «БФ «КШЕ», однак це не має стосунку до оцінки судом законності ввезення гуманітарної допомоги на митну територію України та не спростовує факт того, що саме ОСОБА_1 як керівник БО «БФ «КШЕ» особистим підписом засвідчила факт передачі майна військовій частині НОМЕР_1 . Також, як слушно зауважив суд першої інстанції в оскаржуваній постанові, винуватість особи за ст.485 МК України не виключається у разі вчинення протиправних дій третіми особами, згідно змісту ч.1 ст.460 МК України. У той же час, за таких фактичних обставин, БО «БФ «КШЕ» в особі директора ОСОБА_1 з правом першого підпису на всіх фінансових та банківських документах (т.1 а.с.95), яка, здійснюючи митне оформлення товару як гуманітарного вантажу для звільнення від сплати митних платежів, завідомо використала гарантійний лист №15 від 19.05.2022, що був отриманий не від військової частини кінцевого користувача товару, а від третьої особи, яка не має жодного відношення до вищевказаної в/ч. Окрім цього, ОСОБА_1 , 31.05.2022 року особистим підписом засвідчила факт передачі до військової частини НОМЕР_1 вантажу, завідомо знаючи про той факт, що вантаж був переданий третій особі, а не військовій частині кінцевому користувачу товару. Дослідивши матеріали у справі у межах доводів апеляційної скарги захисника, апеляційний суд вважає, що в цьому провадженні про порушення митних правил за ст.485 МК України встановлено та обґрунтовано доказами наявність складу вказаного правопорушення. Митним органом доведено належними і достатніми доказами, а судом належно обґрунтовано у постанові, що ОСОБА_1 як керівник БО «БФ «КШЕ» є суб`єктом вчинення адміністративного правопорушення, та вчинила дії, що складають об`єктивну сторону ст.485 МК України, які спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів шляхом використання товарів (300 пластин до бронежилетів), стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги. Посилання сторони захисту на тривалу благодійну діяльність БО «БФ «КШЕ», його учасників та отримані відзнаки не стосуються цього конкретного провадження, оскільки справа розглядається виключно у межах протоколу про порушення митних правил. Твердження захисника про неврахування судом першої інстанції строків притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.485 МК України апеляційний суд також відхиляє. Крім цього, згідно ст.488 МК України, провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил. Відповідно до ст.491 МК України, підставами для порушення справи про порушення митних правил є: безпосереднє виявлення посадовими особами митного органу порушення митних правил; офіційні письмові повідомлення про вчинення особою порушення митних правил, отримані від правоохоронних органів, а також органів, що проводять заходи офіційного контролю; офіційні письмові повідомлення про вчинення порушення митних правил, отримані від митних та правоохоронних органів іноземних держав, а також від міжнародних організацій. У такому випадку день складання протоколу про порушення митних правил це засвідчення уповноваженою особою факту виявлення митним органом вчинення особою митного правопорушення із фіксуванням усіх елементів складу такого правопорушення, а тому строки притягнення до адміністративної відповідальності судом дотримані. Стосовно доводів захисника про те, що ОСОБА_1 притягнули до відповідальності за ст.485 МК України незаконно з підстав визнання цієї статті такою, що не відповідає Конституції, то апеляційний суд також вважає їх безпідставними. У рішенні Конституційного Суду від 15.06.2022 № 4-р(ІІ)/2022 наявний висновок про те, що абзац другий статті 485 Кодексу в контексті створення ним передумов для недопущення надмірного втручання у право власності особи з метою забезпечення справедливого балансу між вимогами публічного інтересу в захисті митних інтересів та митної безпеки України, з одного боку, та захистом права власності особи - з іншого, не забезпечує бажаної гнучкості в діях та рішеннях органу державної влади під час визначення розміру штрафу щодо правопорушника з урахуванням усіх обставин справи. Тому внаслідок застосування оспорюваного припису статті 485 Кодексу не забезпечується справедливий баланс між вимогами публічного інтересу та захистом права власності особи, а сам цей припис є нормативним підґрунтям для надмірного втручання в гарантоване Основним Законом України право власності. За наведених обставин лише абзац другий статті 485 МК України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), й серед іншого, зобов`язано Верховну Раду України привести нормативне регулювання, установлене абзацом другим статті 485 МК України, що визнаний неконституційним, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням. При цьому диспозиція ст. 485 МК України залишилась в незмінному стані, а тому ОСОБА_1 законно притягнуто районним судом до адміністративної відповідальності за цією статтею за доведеності усіх ознак складу цього адміністративного правопорушення та накладено стягнення у межах санкції чинної статті. Ретельно перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає їх такими, що спрямовані на уникнення від адміністративної відповідальності, оскільки їх повністю спростовано доказами, наявними у матеріалах справи. Однак апеляційний суд вважає, що суд першої інстанцій дійшов хибного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 вини у формі необережності, оскільки поза розумним сумнівом встановлено, що остання була обізнана про відсутність інформації безпосередньо від кінцевого споживача, однак свідомо та завідомо протиправно своїми активними діями засвідчила факт передачі товару не за цільовим призначенням. За таких обставин, вказівка суду першої інстанції у мотивувальній частині про необережну форму вини ОСОБА_1 підлягає виключенню з постанови. Постанова суду першої інстанції підлягає зміні згідно п.4 ч.8 ст.294 КУпАП. Адміністративне стягнення накладено на ОСОБА_1 з дотриманням вимог ст.ст. 33 35 КУпАП, в межах санкції ст. 485 МК України. Підстав вважати такий розмір адміністративного стягнення завідомо непомірним для ОСОБА_1 і таким, що порушує її права, суд не вбачає. Апеляційна скарга не містить обґрунтованих правових підстав для скасування судового рішення та закриття провадження у справі, а тому задоволенню не підлягає. На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 486, 489, 495, 522, 529 МК України, ст. 294 КУпАП апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника Бірюч О.В. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04 липня 2023 року стосовно ОСОБА_1 за ст.485 МК України змінити. Виключити з мотивувальної частини вказівку суду на необережну форму вини. В решті постанову залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Чернівецького [підпис] В.Я. Марчак апеляційного суду Згідно з оригіналом Суддя Чернівецького апеляційного суду _________________ В.Я. Марчак (посада) (М.П., підпис) (ПІБ) 02.08.2023 року (дата засвідчення копії) Джерело: ЄДРСР 112573997

Коли читаєш такі рішення, розумієш, що є ще в Україні судді, які користуються Законом, а не принципом як би чого не вийшло. Велика повага таким суддям. Суд зазначив: За обставин справи, позивачу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на час виникнення спірних правовідносин виповнилось 22 роки. Таким чином, позивач згідно чинних станом на 25.01.2018 року законодавчих норм отримав статус непридатного до військової служби в мирний час та обмежено придатного під час воєнного стану, внаслідок чого був поставлений на облік військовозобов`язаних та зарахований в запас Збройних Сил України. У свою чергу, положення Закону №2232-XII свідчать про те, що на військову службу можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років, однак призов здійснюється за різних підстав для різних категорій осіб по військовому обов`язку. Так, зокрема, згідно з абз. 2 частини 1 статті 39 Закону №2232-XII на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Відтак, суд вважає, що відповідачем протиправно віднесено позивача до категорії військовозобов`язаних. Натомість, суд встановив, що оскільки позивач за віком входить до категорії осіб призовного віку та не є військовозобов`язаним, добровільної згоди на проходження військової служби в період дії воєнного стану він не давав, отже у відповідності до вищевказаних норм, ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатом проходження ВЛК зобов`язаний був взяти його на військовий облік і включити до категорії призовників, з подальшою видачою йому військово-облікового документу як призовнику. Суд апеляційної інстанції наголошує, що наразі особи, які не досягли 25 річного віку можуть бути взяті на військовий облік виключно у якості призовників. Відповідно такі особи можуть бути призвані лише на строкову військову службу (однак в умовах дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться), або ж за їх добровільної згоди можуть бути прийняті на військову службу за контрактом. Водночас, враховуючи те, що 31.04.2024 року позивача було визнано придатним до військової служби, і йому на момент призову на військову службу було лише 22 роки, то він мав право на проходження базової загальновійськової підготовки або базової військової служби, однак ОСОБА_1 фактично позбавлений можливості реалізувати своє право на базову загальновійськову підготовку через відсутність у нього статусу призовника та відсутності у держави розробленого механізму на практиці для проходження цієї базової підготовки. Таким чином, позивач, маючи усі ознаки призовника (вік до 25 років та придатність до проходження військової служби з 31.04.2024) та підпадаючи під підставу постановлення на облік призовників згідно з п. 1 ч. 1ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (на військовий облік призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України) віком до 25 років, які за рішенням комісії з питань взяття на військовий облік пройшли медичний огляд), протиправно перебуває на обліку військовозобов`язаних та зазнає при цьому дискримінаційних утисків у вигляді позбавлення можливості надавати або не надавати особисту згоду на призов на військову службу під час мобілізації на особливий період. Такі обставини також свідчать про обмеження прав позивача за ознакою категорії (виду) перебування на військовому обліку, що прямо суперечить приписам статті 24 Конституції України. Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позивач не міг підлягати призову на військову службу по мобілізації, відтак дії відповідача щодо призову під час мобілізації позивача є протиправними.

На сьогодні у відкриття касаційного провадження відмовлено, а виконання рішення суду штучно затягується. Зараз в реєстрі є наступні документи: 02 грудня 2024 року https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/123442762 - заява військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2024 р. до моменту надходження необхідних державних асигнувань з метою здійснення оскарження. Підставою для звернення із цією заявою стало те, що у військової частини НОМЕР_1 відсутні кошти на рахунку НОМЕР_2 , що фактично унеможливлює та перешкоджає здійсненню касаційного оскарження рішення. 16 грудня 2024 року https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/123794207 - Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній відсутнє посилання на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень та не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судом першої та апеляційної інстанції, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. 18 грудня 2024 р. https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/123867904 - Враховуючи те, що судом встановлено протиправність проведеного призову ОСОБА_1 21.07.2001 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, щодо наявності правових підстав для зобов`язання відповідача (ІНФОРМАЦІЯ_2 у складі ВЧ НОМЕР_1 ), виключити позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Проаналізувавши викладене, суд вважає, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року, за роз`ясненням якого звернувся заявник - військова частина НОМЕР_1 , є чітким, зрозумілим, викладеним з додержанням норм, передбачених процесуальним законом, і додаткового роз`яснення не потребує. Подана військовою частиною НОМЕР_1 заява не містить відомостей, які б свідчили про незрозумілість судового рішення, його нечіткість. Обставини, на які посилається заявник, фактично свідчать про його незгоду із баченням представника відповідача щодо способу та порядку виконання рішення.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2024 р. м. Одеса Справа № 420/12294/24 Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І., повний текст судового рішення складено 05.07.2024, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді- Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. Розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеськогоокружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , третя особа: 199 Навчальний центр Житомирської області у складі ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 19 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: 199 Навчальний центр Житомирської області у складі ВЧ НОМЕР_1 , в якій просить суд : - визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо зарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , до категорії військового обліку - військовозобов`язаних; - визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо прийняття наказу по особовому складу про зарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в команду на відправку № (наразі не відомо) до 199 Навчального центру Житомирської області у складі ВЧ НОМЕР_1 ; - визнати протиправними дії щодо видачі посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 у якості військовозобов`язаного ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 повістку на відправку із зарахуванням до команди № (наразі не відомо); - зобов`язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 зняти ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку військовозобов`язаних, та взяти його на військовий облік призовників і видати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 військово-обліковий документ - посвідчення про приписку до призовної дільниці; - визнати протиправними дії щодо видачі та вручення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 у якості військовозобов`язаного ОСОБА_1 21.07.2001 року мобілізаційного розпорядження; - зобов`язати 199 Навчальний центр Житомирської області у складі ВЧ НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від проходження подальшого навчання. 28.05.2024 року подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначено відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_1 , військову частину НОМЕР_1 та доповнено позовні вимоги наступним: - визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про призначення ОСОБА_1 на посаду курсанта Навчальної роти Навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ ЗСУ з 01.04.2024 р. та зарахування до списків частини; - зобов`язати командира військової частити НОМЕР_1 виключити із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 71 від 31.03.2024 р. в частині призову на військову службу по мобілізації ОСОБА_1 . В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що позивач входить до категорії осіб призовного віку та не являється військовозобов`язаним, згоду на проходження військової служби у Збройних Силах України не давав. Попри це, 31.03.2024 р. позивача протиправно доставлено спочатку до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а потім до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Медичною комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 позивача визнано придатним до військової служби, у зв`язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_1 вручено позивачу мобілізаційне розпорядження та мобілізовано без добровільної згоди. 01.04.2024 р. позивача доставлено на проходження навчання в складі 199 Навчального центру в/ч № ВЧ НОМЕР_1 . Позивач вважає дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправними, прийняті накази, розпорядження та вручені позивачу повістки - протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а тому звернувся до суду з даним позовом. Представник відповідача відзначив, що вказані позивачем обставини не відповідають дійсності та не мають належного підтвердження. Зокрема, зазначає, що представник позивача безпосередньо подав до суду тимчасове посвідчення № НОМЕР_2 від 25.07.2018 р., видане Машівським РВК позивачу як військовозобов`язаному. Наведене підтверджує, що позивач під час призову на військову службу перебував у статусі військовозобов`язаного, який набув під час приписки до призовної дільниці у 2018 році. Отже, призов ОСОБА_1 є правомірним, оскільки військово-лікарською комісією 31.03.2024 р. позивача визнано придатним до військової служби, а заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначено у ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не подавав. Також ІНФОРМАЦІЯ_1 підкреслив, що надання ня облікових даних, проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби та призов громадян на військову службу під час мобілізацій, згода військовозобов`язаного не передбачена, оскільки це є їх обов`язком, що визначено законодавством України. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 заперечував факт утримування позивача проти його волі, насильницькій тиск або інші противоправні дій. Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, в якому заперечив проти доводів ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказує, що в розумінні ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач не є військовозобов`язаним, оскільки не проходив військову/альтернативну військову службу та не досяг 25 річного віку. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року відмовлено в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , третя особа: 199 Навчальний центр Житомирської області у складі ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апелянт не погоджується з вказаним рішенням суду та вважає його незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 25.07.2018 р. прийнятий Машівським РВК на тимчасовий облік запасу Збройних Сил України за ВОС № 956 посадою «робітник підсобник» код 647. Згідно відомостей тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 , позивач має військове звання «солдат», 25.01.2018 р. медичною комісією при Машівському РВК визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, гр.І ст.64-В розладу хвороб (наказ МО України №402 від 2008 року). Підлягає повторному огляду 25.01.2023 р. Також на вказаному тимчасовому посвідченні позивачем поставлено особистий підпис. В кінці березня 2024 року в пункті пропуску «Степанівка» прикордонниками ДПСУ затримано позивача при спробі незаконно пересікти Державний кордон України в напрямку Республіки Молдова без військово-облікового документу та інших документів, які б підтверджували його право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. 31.03.2024 року позивача доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_5 (м.Татарбунари, Білгород-Дністровського району). 31.03.2024 року позивач пройшов медичний огляд Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 , та згідно довідки від 31.04.2024 р. № 1253 за її результатами визнаний придатним до військової служби у ДШВ. Згідно відомостей військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 31.03.2024 р. позивачу відповідачем-1 видано та вручено мобілізаційне розпорядження. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (з основної діяльності) від 31.03.2024 р. №71 «Про призов від мобілізації», відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 р. № 69/2022, Другим відділом ІНФОРМАЦІЯ_6 призвано на військову службу по мобілізації солдата ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані та направлені ІНФОРМАЦІЯ_7 № 1120 позивача 01.04.2024 р. направлено до військової частини НОМЕР_1 . Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.04.2024 р. № 92 позивача призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 з 01.04.2024 р. зараховано до списків частини і на всі види забезпечення та на триразове котлове забезпечення. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.ч.1, 2ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Статтею 65 Конституції Українивстановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань,Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII(далі - Закон №3543-XII, у редакції до 18.05.2024). Відповідно до частини 1-3статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 року захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії як призовники - особи, приписані до призовних дільниць та військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Частиною шостою даної статті передбачено, зокрема такі види військової служби як: строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Відповідно до частини сьомої, восьмої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу строкову військову службу» громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних павичок і умінь для збройного захисту Вітчизни. Виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період. Згідно з підпунктом першим пункту сьомого частини дев`ятої статті 14 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на районні (міські) комісії з питань приписки покладається, зокрема, зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час. Частиною 10 цієї ж статті передбачено, що за результатами медичного огляду громадянина України і з урахуванням рівня його освітньої підготовки, особистих якостей, роду діяльності та спеціальності комісія з питань приписки може прийняти рішення про непридатність до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, підлягає взяттю на облік військовозобов`язаних. Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу. Статтями 17 та 18 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» регламентовано положення про відстрочку від призову на строкову військову службу та звільнення від призову на строкову військову службу. Зокрема, частиною першою статті 18 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» регламентовано, що від призову на строкову військову службу звільняються громадяни України які визнані особами з інвалідністю або за станом здоров`я непридатними до військової служби в мирний час. Разом з тим, частиною сімнадцятою статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що призовники, які втратили підстави для надання відстрочки від призову на строкову військову службу, а також особи, які не мають права на відстрочку або підстав для звільнення від призову на строкову військову службу, передбачених статтями 17 та 18 цього Закону, і не призвані з різних причин на строкову військову службу у встановлені строки, повинні бути призвані під час здійснення чергового призову. Вказана норма закону кореспондується з пунктом 83 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників па військову службу за контрактом, затвердженого постановою КМУ під 21.03.2002 №352 (в редакції Постанови від 20.01.2021 №100), згідно якого призовників, які втратили підстави для одержання відстрочки, а також осіб, які не мають права на відстрочку або підстав для звільнення від призову, передбаченихЗаконом України «Про військовий обов`язок і військову службу», і яких з різних причин не призвано на строкову військову службу в установлені строки, повинно бути призвано на службу під час здійснення чергового призову до досягнення ними до дня відправлення у військові частини 27-річного віку. Статтею 18-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу передбачено особливості призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану. Відповідно до частини першої статті 18-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться, а згідно пункту другого частини третьої даної статті під час дії воєнного стану призовні комісії утворюються для розгляду питань щодо організації та проведення медичного огляду осіб, які перебувають на військовому обліку призовників та досягли 25-річного віку, взяття їх на військовий облік військовозобов`язаних або виключення з військового обліку. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, (тут і далі -Порядок №1487, у редакції на час виникнення спірних відносин), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації). Відповідно до пункту 3 Порядку № 1487 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів. З метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - система військового обліку) (пункт 5 Порядку №1487). Аналіз наведених вище положень законодавства дає підстави для висновків, що: - призовник і військовозобов`язаний це різні категорії громадян у сфері військового обліку; - строкова військова служба і військова служба за призовом під час мобілізації це різні види військової служби. До строкової служби можуть бути призвані призовники, до військової служби за призовом під час мобілізації військовозобов`язані; - призовники можуть отримати відстрочку від строкової служби, військовозобов`язані - від служби за призовом під час мобілізації. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права у цій категорії справ, викладеними у постанові від 11.04.2024 у справі №520/7954/22. При вирішенні даного спору суд враховує, що станом на час виникнення спірних правовідносин у цій справі в Україні діяв і діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію. Призов на строкову військову службу скасований Указами Президента України від 11 квітня 2022 року № 230/2022 та від 30 вересня 2022 року № 678/2022. Разом з тим, суд звертає увагу, що з 18.05.2024 спірні правовідносини щодо взяття на військовий облік та зняття з військового обліку призовників регулюються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Так, відповідно до пункту шостого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якою визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. Пунктом шостим частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк. Частина п`ята статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024(далі Порядок №560), на військову службу під час мобілізації, па особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування). Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядком №560. Пунктом 27 Порядку №560 передбачено, що під час мобілізації громадяни викликаються з метою: 1) до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби. Пунктом 66 Порядку №560 передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: до досягнення 25-річного віку, які пройшли базову загальновійськову підготовку відповідно до статті 10-1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу чи базову військову службу. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації до досягнення 25-річного віку військовозобов`язані, які пройшли базову загальновійськову підготовку відповідно до статті 10-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу чи базову військову службу». Такі особи у зазначений період можуть бути призвані па військову службу за їх згодою. Відповідно до останнього абзацу пункту 83 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2002 №352 (в редакції постанови від 20.01.2021 №100) (далі Положення №352) передбачено, що призовників, які втратили підстави для одержання відстрочки, а також осіб, які не мають права на відстрочку або підстав для звільнення від призову, передбачених Законом України Про військовий обов`язок і військову службу, і яких з різних причин не призвано на строкову військову службу в установлені строки, повинно бути призвано на службу під час здійснення чергового призову до досягнення ними до дня відправлення у військові частини 27-річного віку. Крім того, відповідно до підпункту 10-1 пункту 1 Додатку №2 Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану призовники зобов`язані зокрема: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до пункту 11 Додатку №2 - зобов`язані подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право громадян на відстрочку від призову на базову військову службу. Пунктом другим Додатку №2 передбачено, якщо за будь-яких обставин повістка районною (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки не надійшла, громадяни призовного віку прибувають до призовної дільниці в десятиденний строк з дня початку відповідного чергового призову на базову військову службу, визначеного указом Президента України. Частиною дев`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю па військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань па особливий період, а також для виконання робі т із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період, До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України. Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України. Частинною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: - уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; - прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документі, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; - проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; - проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; - виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу визначено такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Базову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни. Стаття 10-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» регламентує порядок проходження базової загальновійськової підготовки (установити, що базова загальновійськова підготовка для громадян, визначених підпунктом 7 пункту 2 розділу II Закону №3633-ІХ від 11.04.2024, розпочинається з 1 вересня 2025 року) Так, базова загальновійськова підготовка проводиться з метою здобуття громадянами України військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Базова загальновійськова підготовка проводиться у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, навчальних частинах (центрах) Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, закладах освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, а також у закладах вищої освіти всіх форм власності. Для проведення базової загальновійськової підготовки залучаються громадські організації та об`єднання, у тому числі громадські об`єднання ветеранів війни. Порядок проведення базової загальновійськової підготовки визначається цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Базова загальновійськова підготовка включається до навчальних планів закладів вищої освіти всіх форм власності як окрема навчальна дисципліна. Базова загальновійськова підготовка у закладах вищої освіти всіх форм власності проводиться з громадянами України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно). Від проходження базової загальновійськової підготовки у закладах вищої освіти всіх форм власності звільняються громадяни: які визнані за етаном здоров`я непридатними до військової служби; які до набуття громадянства України пройшли військову службу в інших державах; які проходили військову службу. Під час практичних занять, передбачених навчальними планами базової загальновійськової підготовки, на громадян України, які проходять гаку підготовку, поширюються права та обов`язки, встановлені законами для військовозобов`язаних, призваних на навчальні (перевірочні) збори. Статтею 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначений порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього. Зокрема, частиною першою статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: 1) на військовий облік призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України) віком до 25 років: які за рішенням комісії з питань взяття на військовий облік пройшли медичний огляд; які є призовниками, що прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань, якщо раніше не перебували на військовому обліку; які припинили альтернативну (невійськову) службу достроково і відповідно до Закону України Про альтернативну (невійськову) службу підлягають взяттю на військовий облік призовників; які відраховані із закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та не пройшли базову загальновійськову підготовку; 2) на військовий облік військовозобов`язаних: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України Про альтернативну (невійськову) службу та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цимЗакономпідлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань; Частина п`ята статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає порядок зняття з військового обліку. Так, зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України: 1) з військового обліку призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України): які досягли 25-річного віку; які вибули в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України і стали на військовий облік в іншому районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за новим місцем проживання; які призвані, направлені чи прийняті на військову службу або навчання у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; які пройшли базову загальновійськову підготовку; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби як непридатні до військової служби за станом здоров`я - після підтвердження рішення комісією вищого рівня; які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу після закінчення закладів освіти; які направлені на альтернативну (невійськову) службу; які направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 2) з військового обліку військовозобов`язаних: які вибули в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України і стали на військовий облік за новим місцем проживання; які призвані чи прийняті на військову службу або навчання у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; які направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; які зараховані до військового оперативного резерву; в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України. За обставин справи, позивачу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на час виникнення спірних правовідносин виповнилось 22 роки. 25.01.2018 р. медичною комісією при Машівському РВК визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, гр.І ст.64-В розладу хвороб (наказ МО України № 402 від 2008 року), що підтверджується копією тимчасового посвідчення військовозобов`язаного. 31.03.2024 року позивач пройшов медичний огляд Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 , та згідно довідки від 31.04.2024 р. № 1253 за її результатами визнаний придатним до військової служби у ДШВ. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (з основної діяльності) від 31.03.2024 р. №71 «Про призов від мобілізації», відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 р. № 69/2022, ІНФОРМАЦІЯ_5 призвано на військову службу по мобілізації солдата ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 . Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.04.2024 р. № 92 позивача призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 з 01.04.2024 р. зараховано до списків частини і на всі види забезпечення та на триразове котлове забезпечення. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент зарахування позивача в запас) від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України, які визнані за станом здоров`я непридатними до військової служби в мирний час. Згідно з п. 2 ч. 1ст. 37 вказаного Закону (в тій же редакції), взяттю на військовий облік призовників та військовозобов`язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов`язаних; звільнені з військової служби в запас. Таким чином, позивач згідно чинних станом на 25.01.2018 року законодавчих норм отримав статус непридатного до військової служби в мирний час та обмежено придатного під час воєнного стану, внаслідок чого був поставлений на облік військовозобов`язаних та зарахований в запас Збройних Сил України. Разом з тим, громадяни до 25 років, стосовно яких при приписці до призовних дільниць згідно з абзацом п`ятим частини десятої статті 14 попередньої редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» було прийняте рішення «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних», були взяті на військовий облік військовозобов`язаних згідно з п. 1 попередньої редакції статті 37 цього Закону, як звільнені від призову на строкову військову службу. З вищевказаного абзацу п`ятого частини десятої статті 14 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» було вилучено слова «в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних» згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024. Відповідно до частини 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час. У свою чергу, положення Закону №2232-XII свідчать про те, що на військову службу можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років, однак призов здійснюється за різних підстав для різних категорій осіб по військовому обов`язку. Так, зокрема, згідно з абз. 2 частини 1 статті 39 Закону №2232-XII на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Відтак, суд вважає, що відповідачем протиправно віднесено позивача до категорії військовозобов`язаних. Введення в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації не може нівелювати наведене судом правове регулювання щодо проходження особами військової служби. Натомість, суд встановив, що оскільки позивач за віком входить до категорії осіб призовного віку та не є військовозобов`язаним, добровільної згоди на проходження військової служби в період дії воєнного стану він не давав, отже у відповідності до вищевказаних норм, ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатом проходження ВЛК зобов`язаний був взяти його на військовий облік і включити до категорії призовників, з подальшою видачою йому військово-облікового документу як призовнику. Суд апеляційної інстанції наголошує, що наразі особи, які не досягли 25 річного віку можуть бути взяті на військовий облік виключно у якості призовників. Відповідно такі особи можуть бути призвані лише на строкову військову службу (однак в умовах дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться), або ж за їх добровільної згоди можуть бути прийняті на військову службу за контрактом. Водночас, враховуючи те, що 31.04.2024 року позивача було визнано придатним до військової служби, і йому на момент призову на військову службу було лише 22 роки, то він мав право на проходження базової загальновійськової підготовки або базової військової служби, однак ОСОБА_1 фактично позбавлений можливості реалізувати своє право на базову загальновійськову підготовку через відсутність у нього статусу призовника та відсутності у держави розробленого механізму на практиці для проходження цієї базової підготовки. Таким чином, позивач, маючи усі ознаки призовника (вік до 25 років та придатність до проходження військової служби з 31.04.2024) та підпадаючи під підставу постановлення на облік призовників згідно з п. 1 ч. 1ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (на військовий облік призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України) віком до 25 років, які за рішенням комісії з питань взяття на військовий облік пройшли медичний огляд), протиправно перебуває на обліку військовозобов`язаних та зазнає при цьому дискримінаційних утисків у вигляді позбавлення можливості надавати або не надавати особисту згоду на призов на військову службу під час мобілізації на особливий період. Такі обставини також свідчать про обмеження прав позивача за ознакою категорії (виду) перебування на військовому обліку, що прямо суперечить приписам статті 24 Конституції України. Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позивач не міг підлягати призову на військову службу по мобілізації, відтак дії відповідача щодо призову під час мобілізації позивача є протиправними. На переконання суду, в даному випадку, з огляду на очевидну незаконність оскаржуваного позивачем акта індивідуальної дії, який хоч і вичерпує дію фактом виконання, його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування при проведенні мобілізації. Набуття особою статусу військовослужбовця не може бути єдиною причиною неможливості скасування відповідного наказу про призов за умови встановленої судом невідповідності законутакого наказу. Як наслідок, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів того, що з позивачем був укладений контракт на проходження військової служби, тобто у добровільному порядку, наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині зарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в команду на відправку до 199 Навчального центру Житомирської області у складі ВЧ НОМЕР_1 . Разом з тим, щодо позовних вимог про зобов`язання виключити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зі списків особового складу 199 Навчальний центр Житомирської області у складі ВЧ НОМЕР_1 , то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з вимогами п.4-7 Положення № 1153/2008 громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначеноЗаконом №2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. За змістом ч.3ст.24 Закону №2232-ХІІзакінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Згідно з п.12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. За змістом абз.2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч.3, п.2 ч.4, п.3 ч.5 та п.3 ч.6ст.26 Закону №2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Разом з тим, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе на підставі відповідного рапорту за наявності відповідних підстав. Суд зазначає, що предметом судового розгляду даної справи є правомірність дій та рішення територіального центру комплектування та соціальної підтримки, під час проведення призову на військову службу по мобілізації ОСОБА_1 21.07.2001 року. Звільнення з військової служби позивача як військовослужбовця, яке відповідно до вимог чинного законодавства повинне проводитися відповідним командиром чи посадовою особою, яка відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняна до нього. Враховуючи те, що судом встановлено протиправність проведеного призову ОСОБА_1 21.07.2001 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, щодо наявності правових підстав для зобов`язання відповідача (199 Навчальний центр Житомирської області у складі ВЧ НОМЕР_1 ), виключити позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, Рішення від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу resjudicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05). Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що в даному випадку судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, в зв`язку з чим, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст.308; 310; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року скасувати, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо зарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , до категорії військового обліку - військовозобов`язаних. Визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо прийняття наказу по особовому складу про зарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в команду на відправку до 199 Навчального центру Житомирської області у складі ВЧ НОМЕР_1 . Визнати протиправними дії щодо видачі посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 у якості військовозобов`язаного ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 повістку на відправку із зарахуванням до команди на відправку до 199 Навчального центру Житомирської області у складі ВЧ НОМЕР_1 . Зобов`язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 зняти ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку військовозобов`язаних, та взяти його на військовий облік призовників і видати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 військово-обліковий документ - посвідчення про приписку до призовної дільниці. Визнати протиправними дії щодо видачі та вручення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 у якості військовозобов`язаного ОСОБА_1 21.07.2001 року мобілізаційного розпорядження. Зобов`язати 199 Навчальний центр Житомирської області у складі ВЧ НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від проходження подальшого навчання. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про призначення ОСОБА_1 на посаду курсанта Навчальної роти Навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ ЗСУ з 01.04.2024 р. та зарахування до списків частини; Зобов`язати командира військової частити НОМЕР_1 виключити із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 71 від 31.03.2024 р. в частині призову на військову службу по мобілізації ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька Джерело: ЄДРСР 123105136

Чергове рішення суду, яке вказує на перевищення повноважень представниками ТЦК. Суд зазначив: Разом з тим, ні положеннями Закону №2232-ХІІ, ні Законом №3543-XII, ні Порядком №560 не передбачено обов`язку особистого відвідування особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку. Обов`язок особисто повідомити не означає особисто прибути. При цьому у спірних правовідносинах відповідач не ставив під сумнів факт, що заява про відстрочку була направлена військовозобов`язаним особисто. З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивач, надіславши особисто поштовим зв`язком заяву та документи для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, дотримався процедури особистого їх подання (направлення). Щодо посилання позивача у відзиві на позовну заву на те, що позивач не перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних, то суд їх оцінює критично, адже адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення. Відсутність позивача на військовому обліку не була підставою для відмови у наданні відстрочки від мобілізації. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 (за місцем реєстрації), що підтверджується військово-обліковим документом (військовим квитком), згідно з яким позивач перебуває на військовому обліку з 03.11.2004 (а.с.48 зворот). Відомостей про зняття з військового обліку відсутні.

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 500/6609/24 19 грудня 2024 року м.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 через представника - адвоката Войнарського Андрія Йосифовича звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно з пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII) як військовозобов`язаному, що здобуває вищу освіту; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову під час мобілізації згідно з пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII як військовозобов`язаному, що здобуває вищу освіту. Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з навчанням на денній формі та здобуттям освіти бакалавра. До заяви встановленого зразка додав необхідні документи, що підтверджують зарахування на навчання, та направив звернення поштовим зв`язком. У відповідь на цю заяву відповідач повідомив про ухвалення рішення про відмову у наданні відстрочки у зв`язку з недотримання вимог пункту 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), який передбачає особисте подання заяви за встановленою формою разом з документами, що підтверджують право на відстрочку. Позивач вважає таку бездіяльність щодо не надання відстрочки від призову під час мобілізації необґрунтованою та протиправною, а тому змушений звернутися до суду для відновлення свого права. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) учасників справи за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та з урахуванням положень статей 257-262 КАС України. 28.11.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує. Вказує, що порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення регламентує Порядок №560, пункт 58 якого визначає єдиний спосіб подання заяви про надання відстрочки та підтверджуючих документів - особисто. Натомість заява від позивача разом з документами надійшла поштовим зв`язком. Крім того відповідно до витягу з системи Оберіг позивач не перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому в першу чергу позивачу необхідно стати на військовий облік. Щодо вимоги зобов`язального характеру про надання відстрочки, то відповідач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не має повноважень розглядати та приймати рішення про надання відстрочки, такими повноваженнями наділена комісія при ІНФОРМАЦІЯ_3 . Така вимога є втручанням в дискреційні повноваження, оскільки саме комісія при ІНФОРМАЦІЯ_3 розглядає документи військовозобов`язаних та приймає рішення на їх підставі. З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню (а.с.27-30). Інших заяв по суті справи до суду не надходило. Суд, перевіривши доводи учасників, викладені у заявах по суті справи, письмовими доказами, встановив такі обставини. ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , є військовозобов`язаним. 05.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яку направив поштовим зв`язком, що підтверджується описом вкладення до відправлення (а.с.14). В поданій заяві від ОСОБА_1 просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII. На підтвердження підстав для отримання відстрочки позивачем одночасно з заявою надіслано ІНФОРМАЦІЯ_3 завірені копії наступних документів: паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ; довідку здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти; військового квитка серія НОМЕР_1 (а.с.14). Дана заява розглядалася на засіданні комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 06.09.2024. Комісією прийнято рішення стосовно ОСОБА_1 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у зв`язку з недотриманням вимог пункту 58 Порядку №560 (за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на військовий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені у встановленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5) (протокол №38 від 06.09.2024). Про прийняте рішення ОСОБА_1 проінформовано листом ІНФОРМАЦІЯ_3 у виді повідомлення від 08.09.2024 №4172 (а.с.10). Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною, адже обов`язок особисто повідомити не означає особисто бути присутнім, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі правові положення. Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 Про загальну мобілізацію постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України Про військову службу і військовий обов`язок від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII, тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з частинами першою, третьої статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. За змістом частини дев`ятою статті 1 № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Відповідно до частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, серед іншого, уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Частиною одинадцятою статті 38 Закону №2232-ХІІ передбачено, що призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи. За приписами частини першої статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин, тобто з урахуванням змін внесених Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку, чинних 18.05.2024). Відповідно до статті 1 цього Закону мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Абзацом другим частини першої статті 22 Закону №3543-XII визначено, що громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк, (частина третя статті 22 Закону №3543-ХІІ). Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України. Цей порядок визначає, серед іншого, порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення. Статтею 23 Закону №3543-ХІІ для деяких категорій громадян встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури. З 05.01.2023 механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування м форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487. Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Згідно з підпункту 8 пункту 1 Правил військового обліку (додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. За змістом положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку). Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних. Із системного аналізу наведених вище норм слідує, що відповідач є органом військового управління, який забезпечує виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, а тому саме на нього покладено обов`язок щодо прийняття рішення надання відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час. З 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, який визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки. Відповідно до пунктів 56-57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII. Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації). Згідно з пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (пункт 59 Порядку №560). Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Отже, наведеними нормами визначено, що військовозобов`язаний має право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов`язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою. Предметом спору у цій справі є рішення щодо відмови в наданні відстрочки з причин недотриманням позивачем вимог пункту 58 Порядку №560, а саме подання заяви про відстрочку від мобілізації поштовим зв`язком, а не особисто. Отже, суду слід дати відповідь на питання чи можна військовозобов`язаному подавати заяву з відповідними документами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації поштовим зв`язком, чи передбачає чинне законодавство особисте прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання такої заяви? Вище суд зазначав положення частини одинадцятої статті 38 Закону №2232-ХІІ, які визначають обов`язок, зокрема, військовозобов`язаних особисто повідомити у разі змін сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання або перебування, освіти, місця роботи, посади органи, де вони перебувають на військовому обліку. Разом з тим, ні положеннями Закону №2232-ХІІ, ні Законом №3543-XII, ні Порядком №560 не передбачено обов`язку особистого відвідування особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку. Обов`язок особисто повідомити не означає особисто прибути. При цьому у спірних правовідносинах відповідач не ставив під сумнів факт, що заява про відстрочку була направлена військовозобов`язаним особисто. З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивач, надіславши особисто поштовим зв`язком заяву та документи для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, дотримався процедури особистого їх подання (направлення). Заява позивача, незалежно від способу її подання, підлягала до розгляду по суті порушеного у ній питання (клопотання). Отримавши таку заяву з додатками, відповідач, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки, повинен прийняти відповідне рішення за наслідком її розгляду по суті щодо надання відстрочки або відмови у наданні відстрочки. За обставин цієї справи відповідач заяву ОСОБА_1 по суті звернення не розглядав. Щодо посилання позивача у відзиві на позовну заву на те, що позивач не перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних, то суд їх оцінює критично, адже адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення. Відсутність позивача на військовому обліку не була підставою для відмови у наданні відстрочки від мобілізації. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 (за місцем реєстрації), що підтверджується військово-обліковим документом (військовим квитком), згідно з яким позивач перебуває на військовому обліку з 03.11.2004 (а.с.48 зворот). Відомостей про зняття з військового обліку відсутні. Такі обставини узгоджуються з вимогами пункту 79 Постанови №1487, відповідно до якого районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього. Також суд враховує, що 18.05.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого установлено, що під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 3 березня 2022 року № 2105-IX, громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності. Якщо позивач таких дій не вчинив, то це є підставою для вирішення питання адміністративної відповідальності військовозобов`язаного, проте такі обставини не впливають на висновки суду у цій справі. Отож суд відхиляє доводи відповідача, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач вже не перебуває на обліку у відповідача, та відповідач звільнений від обов`язку розглянути заяву ОСОБА_1 по суті звернення. Таким чином, враховуючи що відповідач прийняв рішення (оформлене протоколом №38 від 06.09.2024) про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації без розгляду по суті заяви позивача від 05.09.2024, а лише з причин недотримання, на думку відповідача, порядку звернення, визначеного пунктом 58 Порядку №560, щодо особистої подачі заяви, суд приходить до висновку, що таке рішення відповідача не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, а відтак є протиправним та підлягає до скасування. У позовній заяві позивач просить визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не надання відстрочки. Разом з тим, у цьому випадку права позивача порушенні не бездіяльністю, а рішенням, оформленим протоколом комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 №38 від 06.09.2024 (яке доведене до відома заявника повідомленням від 08.09.2024 №4172), в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, а тому належний спосіб захисту порушених прав має стосуватися саме визнання протиправним та скасування цього рішення в частині, що стосується позивача. З огляду на викладене вище, відповідно до частини другої статті 9 КАС України (якою передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень) наявні підстави для виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача та прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформленого протоколом №38 від 06.09.2024 (повідомлення від 08.09.2024 №4172). Стосовно позовної вимоги про зобов`язання надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, суд зазначає наступне. Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частини другої статті 2 КАС критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних. Пунктом 60 Порядку №560 визначено, що на підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Отже, саме відповідач в особі відповідної комісії у даному випадку має виключну компетенцію в питаннях оформлення відстрочки від мобілізації. У спірному випадку відповідач взагалі не розглядав заяву позивача по суті звернення, не надавав жодної правової оцінки документам заявника та підставам для надання відстрочки, тому суд вважає передчасним вирішення питання щодо зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 05.09.2024 (разом з поданими до неї документами) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання або відмову у наданні відстрочки на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII з урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні. Позовні вимоги підлягають до задоволення частково. Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 605,60 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції від 31.10.2024 (а.с.16). Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_5 про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом №38 від 06.09.2024 (повідомлення від 08.09.2024 №4172). Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.09.2024 та прийняти рішення про надання або відмову у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII (з урахуванням змін та доповнень) з урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п`ять грн 60 коп.). Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ). Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України НОМЕР_3 ). Повний текст рішення складено та підписано 19 грудня 2024 року. Суддя Чепенюк О.В. Джерело: ЄДРСР 123905642

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі: ✅у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, наголошено, що належним способом захисту прав позичальників при проведенні реструктуризації їх зобов’язань за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», є пред’явлення вимоги про зобов’язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості. При цьому заявлення окремої вимоги про визнання відмови кредитора незаконною, неправомірною тощо не вимагається. Оскарження самої лише відмови кредитора у проведенні реструктуризації боргу без одночасного пред’явлення вимоги до суду про зобов’язання кредитора провести таку реструктуризацію не приведе до відновлення порушеного права боржника; ✅у спорах, що виникають із трудових правовідносин, констатовано, що рішення позивачки як працівниці підприємства перебувати поза межами України в більш безпечному місці є безумовним її правом, але не є поважною причиною прогулу, оскільки немає обставин індивідуального впливу воєнного стану на факт відсутності позивачки на роботі та законність її звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; ✅у спорах, що виникають із житлових питань, вказано, що систематичне порушення відповідачем правил спільного проживання, що робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі чи в одному будинку, є достатньою підставою для його виселення без надання іншого житлового приміщення; ✅у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, зауважено, що опікун не вправі порушувати питання перед державними органами про зміну імені малолітньої дитини. Малолітня особа має залишатися зі своїм ім’ям незалежно від призначення їй опікуна; ✅у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, зазначено, що якщо особа добровільно відмовилася від видачі свідоцтва про право на частку в праві спільної сумісної власності, а пізніше змінила своє рішення і звертається із заявою про видачу такого свідоцтва та про оспорення свідоцтва про право на спадщину, в яке включено таке майно, то така особа пов’язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом; ✅у справах окремого провадження звернуто увагу, що встановлення судом факту наявності лікарського свідоцтва про смерть на час ухвалення рішення, на підставі якого можливо здійснити державну реєстрацію смерті, унеможливлює встановлення факту смерті особи в судовому порядку в межах окремого провадження; ✅щодо застосування норм процесуального права вказано, що відсутність у рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень за умови, що учасник справи (зокрема, котрий ініціював позов, – позивач), який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених ч. 2 ст. 358 ЦПК України; ✅з питань юрисдикції зазначено, що не є підставою для скасування рішень при апеляційному / касаційному перегляді з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/Oglyad_KCS_11_2024.pdf Огляд судової практики ВС-КЦС за листопад 2024 року.pdf

Не до речі...

В огляді відображено найважливіші правові позиції з кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах ККС ВС, ухвалених у листопаді 2024 року, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків слід виокремити такі. У сфері кримінального права: ✅констатовано, що розмір основного покарання у виді штрафу не може бути меншим за розмір отриманої засудженим неправомірної вигоди; ✅вказано, що незабезпечення працівниками патрульної поліції належного реагування на виявлений ними конфлікт і невжиття вичерпних заходів, спрямованих на його припинення, що спричинило смерть учасника цієї події, свідчить про їхню службову недбалість; ✅звернено увагу на те, що самовільне залишення солдатом військової частини та його відсутність за місцем військової служби в умовах воєнного стану більше як 10 діб утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а не адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 172-11 КУпАП. У сфері кримінального процесуального права: ✅акцентовано, що особа, яка отримує безоплатну вторинну правову допомогу, не може на власний розсуд вимагати від суду заміни захисника за призначенням з особистих мотивів за відсутності обґрунтованих підстав для цього; ✅встановлено, що висновок спеціаліста у розумінні ст. 298-1 КПК України не є доказом у кримінальному провадженні щодо злочинів, а тому не може підтверджувати чи спростовувати передбачені ч. 1 ст. 91 КПК України обставини, які підлягають доказуванню; ✅вказано, що втручання в таємницю спілкування виключається, якщо абонент (учасник) спілкування добровільно розкриває її державним органам. За таких обставин відбувається фіксація добровільно розкритої інформації. Упродовж листопада 2024 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики. https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/Oglyad_KKS_November_2024.pdf Огляд судової практики ВС-ККС за листопад 2024 року.pdf

Дякую що поділились!

27 листопада 2024 року м. Київ ОКРЕМА ДУМКА (збіжна) суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Власова Ю. Л., Пількова К. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю. справа № 185/8179/22 провадження № 14-84цс24 ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ 1. Під час розгляду касаційної скарги у цій справі постало питаннящодо можливості касаційного оскарження ухвали суду в частині затвердження мирової угоди. 2. Погоджуємося з висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду по суті спору щодо відсутності підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та залишення без змін ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року. 3. Проте вважаємо хибними висновки Великої Палати Верховного Суду, які містять низку взаємних невідповідностей та логічних суперечностей, а саме щодо: - розуміння сутті процедури затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі (в одному випадку як двох процесуальних рішень, а в іншому - як окремого процесуального акта); - кваліфікації касаційної скарги на ухвалу про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі (в одному випадку суд касаційної інстанції не розділяє касаційну скаргу в частині затвердження мирової угоди та скаргу в частині закриття провадження у справі, а в іншому - зазначає, що така касаційна скарга є скаргою на ухвалу про закриття провадження у справі в частині її висновків щодо наявності підстав для закриття провадження у справі). 4. На наше переконання, сформульовані та викладені Великою Палатою Верховного Суду зазначені висновки не свідчать про наявність підстав для конкретизації висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17. 5. З урахуванням наведеного щодо цих висновків висловлюємо окрему думку виходячи з таких міркувань. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог 6. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просила стягнути із ОСОБА_2 на її користь: різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у сумі 694 245,71 грн; 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; 4 000,00 грн витрат, пов`язаних з оцінкою майнової шкоди; 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 9 423,46 грн витрат зі сплати судового збору. 7. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що відповідач допустив порушення Правил дорожнього руху і зіткнення з належним їй автомобілем, завдавши майнової та моральної шкоди. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції 8. 27 січня 2023 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу у справі № 185/8179/22, якою: - затвердив мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за умовами якої: ОСОБА_2 зобов`язується здійснити безготівкове перерахування суми відшкодування майнової шкоди у розмірі 250 000,00 грн на поточний рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 , код одержувача - НОМЕР_2 , банк одержувача - Акціонерне товариство "ПУМБ"; ОСОБА_1 відмовляється від позовних вимог про стягнення із ОСОБА_2 різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у сумі 694 245,71 грн, моральної шкоди на суму 100 000,00 грн, витрат, пов`язаних з оцінкою майнової шкоди, у розмірі 4 000,00 грн, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, судового збору в розмірі 9 423,46 грн; - провадження у справі закрив. 9. Ухвала мотивована тим, що сторони подали до суду підписану ними спільну заяву про укладення мирової угоди з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок, положення умов мирової угоди не суперечать законодавству України, не порушують прав, свобод та інтересів інших осіб, відповідають інтересам обох сторін. Короткий зміст постановисуду апеляційної інстанції 10. Дніпровський апеляційний суд постановою від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року у справі № 185/8179/22 - без змін. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000,00 грн. 11. Апеляційний суд визнав правильними, такими, що підтверджуються наявними у справі доказами, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі. 12. Крім того, суд апеляційної інстанції визнав такими, що відповідають принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, витрати відповідача на професійну правничу допомогу, понесені ним у суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000,00 грн. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги, підстави касаційного оскарження та узагальнені доводи скаржника ( ОСОБА_1 ) 13. ОСОБА_1 у поданій до Верховного Суду касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у справ № 185/8179/22 і передати справу на розгляд до суду першої інстанції. 14. На обґрунтування доводів скарги ОСОБА_1 зазначила, що ні вона, ні її представник не були присутні в судовому засіданні під час затвердження судом першої інстанції мирової угоди, а суд першої інстанції не роз`яснював їй наслідків затвердження мирової угоди. Положення мирової угоди про те, що ОСОБА_1 не має до відповідача будь-яких інших претензій, не стосується предмета позову в цій справі. Вважає, що таке положення мирової угоди порушує її права, оскільки вона буде позбавлена можливості пред`явити позов до відповідача про відшкодування втрати товарного вигляду автомобіля внаслідок ДТП. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи 15. Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 16. Ухвалою від 18 жовтня 2023 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу № 185/8179/22 на розгляд його об`єднаної палати. 17. 06 листопада 2023 рокуоб`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу, якою справу № 185/8179/22 (матеріали касаційного провадження № 61-14225ск23) повернула на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 18. Ухвалою від 17 листопада 2023 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року щодо затвердження мирової угоди. 19. Іншою ухвалою від 17 листопада 2023 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року щодо закриття провадження у справі. 20. Колегія суддів в ухвалі від 17 листопада 2023 року зазначила, що касаційна скарга подана на підставі абзацу шостого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та містить обґрунтування порушення судами норм процесуального права. 21. Ухвалою від 24 квітня 2024 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу № 185/8179/22 на розгляд його об`єднаної палати. 22. Ухвалою від 05 червня 2024 року об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду прийняла справу № 185/8179/22 та призначила її розгляд. 23. 24 червня 2024 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного судупередав справу № 185/8179/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України для відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року в справі № 908/1604/17, про те, що затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти окремо - щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 917/1564/17. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду 24. 27 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у справі № 185/8179/22 - без змін. 25. Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована, зокрема, таким. - мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди; - загальний наслідок укладення мирової угоди полягає в тому, що сторони приймають умови, які для них є прийнятними, замість того, щоб покладати вирішення спору на суд. Тому припинення судового процесу та закриття провадження у справі, за змістом частини четвертої статті 207 ЦПК України, є безальтернативним результатом затвердження судом мирової угоди; - затвердження мирової угоди змістовно є сукупністю процесуальних дій і рішень суду та сторін справи, які становлять системну послідовність; - закриття провадження у справі є процесуальною дією, якою завершується судовий процес, і законодавець не встановлює жодного обмеження щодо можливості оскарження в касаційному порядку ухвали про закриття провадження залежно від підстав його закриття; - ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі, якщо вона постановлена у зв`язку із затвердженням мирової угоди, після її перегляду в апеляційному порядку підлягає касаційному оскарженню; - більш деталізована правова конструкція закріплення окремих видів ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, тобто норми про можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі окремо, жодним чином не може впливати на можливість касаційного оскарження ухвали про закриття провадження у справі загалом, а тому суд касаційної інстанції не розділяє скаргу в частині затвердження мирової угоди і скаргу в частині закриття провадження у справі, а перевіряє її в цілому; - Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо в касаційній скарзі оскаржується ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі у зв`язку із затвердженням мирової угоди після її перегляду в апеляційному порядку, така касаційна скарга є касаційною скаргою саме на ухвалу про закриття провадження у справі в частині її висновків щодо наявності підстав для закриття провадження у справі згідно з пунктом 5 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку із затвердженням мирової угоди, яка відповідно до пункту 15 частини першої статті 353 та пункту 2 частини першої статті 389 цього Кодексу підлягає касаційному оскарженню. - доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не роз`яснював позивачці наслідків затвердження мирової угоди, не заслуговують на увагу, оскільки, як убачається з матеріалів справи, 20 січня 2023 року до суду першої інстанції від сторін надійшла заява про затвердження мирової угоди та мирова угода, яка підписана сторонами, в якій зазначено, що сторони підтверджують, що їм відомі, роз`яснені і зрозумілі наслідки укладення та затвердження судом цієї мирової угоди, передбачені статтями 207, 208 ЦПК України, вони розуміють положення частини другої статті 256 цього Кодексу, що в разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими ж самими сторонами, про той самий предмет спору із тих самих підстав не допускається. Саме позивачка оскаржувала ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди до апеляційного суду, при цьому її апеляційна скарга не містила таких доводів. Крім того, вона та її представник були присутні у судовому засіданні в режимі відеоконференції під час винесення апеляційним судом постанови, а отже, були заслухані судом. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ Щодо можливості касаційного перегляду ухвали суду першої інстанції про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі 26. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. 27. Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанції. 28. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. 29. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. 30. Наведена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. 31. Процесуальний порядок провадження у цивільних / господарських справах визначається ЦПК України / Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність господарських процесуальних прав і обов`язків суб`єктів процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. 32. Згідно з пунктами 11, 15 частини першої статті 353 ЦПК України (аналогічні за змістом норми закріплені у пунктах 10, 13 частини першої статті 255 ГПК України) окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: - затвердження мирової угоди; - закриття провадження у справі. 33. За частиною першою статті 406 ЦПК України (подібні норми містить частина перша статті 304 ГПК України) ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. 34. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України (схожі норми закріплені у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: - ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; - ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. 35. Отже, законодавець окремо визначає вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути окремо оскаржені в касаційному порядку від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції. 36. У названому переліку наявна ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі (пункт 15 частини першої статті 353 ЦПК України / пункт 13 частини першої статті 255 ГПК України), тоді як ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди відсутня. 37. Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦПК України (частини перша, друга статті 192 ГПК України) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. 38. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/661/20 зауважила, що мирова угода в позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення. 39. Отже, мирова угода за своєю суттю є юридичним документом, у якому сторони погоджують умови вирішення спору, прийнятні для обох сторін, а правовим наслідком її затвердження є закриття провадження у справі, адже після затвердження мирової угоди наявний конфлікт між сторонами фактично припиняє своє існування (спір між сторонами вважається врегульованим, а отже, будь-яке подальше продовження процесу втрачає юридичний сенс). 40. Тобто затвердження мирової угоди між сторонами неможливе без закриття провадження у справі, оскільки за частиною четвертою статті 208 ЦПК України (частиною третьою статті 192 ГПК України) обов`язковим процесуальним наслідком затвердження мирової угоди є одночасне закриття провадження у справі. 41. Тож закриття провадження у справі у разі затвердження мирової угоди, на нашу думку, не може вважатися окремим процесуальним рішенням суду, а є лише основним процесуальним наслідком затвердження укладеної між сторонами мирової угоди, що своєю чергою не допускає повторного звернення до суду стосовно спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частина друга статті 256 ЦПК України / частина третя статті 231 ГПК України). 42. Такий наслідок відповідно до частини третьої статті 207 ЦПК України (частини третьої статті 192 ГПК України) роз`яснюється сторонам до ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди. 43. Очевидно, що затвердження мирової угоди зазвичай оформлюється судом у формі єдиного процесуального документа, мотивувальна частина якого містить обґрунтування для затвердження укладеної між сторонами мирової угоди та закриття у зв`язку із цим провадження у справі, а резолютивна частина відповідно висновок про затвердження мирової угоди з викладенням тексту мирової угоди та висновок про закриття провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 255 ЦПК України / пункт 7 частини першої статті 231 ГПК України). 44. Проте на практиці не виключена можливість оформлення рішення про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі у формі двох окремих процесуальних документів (ухвал) - про затвердження мирової угоди та про закриття провадження у справі. 45. Утім наведене, на нашу думку, жодним чином не спростовує той факт, що як у першому випадку (оформлення у формі єдиного процесуального документа), так і в другому випадку (оформлення у формі двох процесуальних документів) затвердження мирової угоди разом із закриттям провадження у справі за своєю суттю в процесі прийняття є одноактною (нерозривною) дією. 46. Тобто зовнішнє юридичне оформлення затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі може бути у формі одного чи двох процесуальних документів (ухвал), тоді як процес прийняття затвердження мирової угоди разом із закриттям провадження у справі в будь-якому разі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією. 47. Розуміння процесу затвердження мирової угоди як одноактної процесуальної дії безпосередньо підтверджує текстуальне викладення та буквальне тлумачення другого речення частини четвертої статті 207 ЦПК України (другого речення частини четвертої статті 192 ГПК України). 48. Тому в аспекті оскарження затвердження мирової угоди не може розглядатися самостійно, безвідносно до закриття провадження у справі, яке, як зазначалося вище, є процесуальним наслідком затвердження судом укладеної між сторонами мирової угоди, адже в цілому вони є однією (нерозривною) процесуальною дією із затвердження мирової угоди (первинна дія) та закриття провадження у справі (процесуальний наслідок). 49. Саме по собі затвердження мирової угоди не може існувати без ухвалення рішення про закриття провадження у справі, як і відповідно постановлення ухвали про закриття провадження у справі без зазначення в ній підстав закриття (в цьому випадку - такої підстави, як затвердження укладеної між сторонами мирової угоди), оскільки відповідно до приписів статті 255 ЦПК України / статті 231 ГПК України постановлення судом ухвали про закриття провадження у справі перебуває в безпосередньому зв`язку з наявністю підстав такого закриття, адже така ухвала фактично є процесуальним наслідком констатації факту припинення існування наявного між сторонами спору. 50. З огляду на викладене вважаємо, що відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України (пункті 2 частини першої статті 287 ГПК України) серед переліку ухвал, які можуть бути об`єктами касаційного оскарження, ухвали про затвердження мирової угоди не унеможливлює її оскарження в касаційному порядку, оскільки з урахуванням одноактності (нерозривності) процесуальної дії із затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі така ухвала підлягає оскарженню в цілому(в тому числі у разі оформлення затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі окремими процесуальними документами) шляхом викладення скаржником відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України (частини другої статті 304 ГПК України) у касаційній скарзі на ухвалу про закриття провадження у справі також скарги на ухвалу про затвердження мирової угоди. 51. Те ж саме має місце у випадку затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі на стадії її перегляду в суді апеляційної інстанції. У такому разі відсутність серед переліку ухвал суду апеляційної інстанції (пункт 3 частини першої статті 287 ГПК України), на які може бути подана касаційна скарга, ухвали про затвердження мирової угоди, не позбавляє можливості її перегляду в касаційному порядку, адже за будь-яких умов має бути забезпеченим щонайменше один перегляд судового рішення щодо затвердження мирової угоди (в цьому разі - апеляційний перегляд такої ухвали) (див. mutatis mutandis близький за змістом підхід застосований до перегляду ухвали щодо забезпечення позову окремо від рішення суду по суті спору, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20), а касаційний перегляд цієї ухвали може бути забезпечений відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України (частини другої статті 304 ГПК України) шляхом включення скарги на таку ухвалу до касаційної скарги на ухвалу про закриття провадження у справі. 52. Утім Велика Палата Верховного Суду наведене залишила поза увагою та сформулювала у пунктах 63, 64, 75 постанови висновки, що містять низку взаємних невідповідностей та логічних суперечностей. 53. Так, у пункті 63 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що норми про можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі окремо, жодним чином не можуть впливати на можливість касаційного оскарження ухвали про закриття провадження у справі загалом,а тому суд касаційної інстанції не розділяє скаргу в частині щодо затвердження мирової угоди і скаргу в частині щодо закриття провадження у справі, а перевіряє її в цілому, тоді як у пункті 64 - вважає, що така скарга є касаційною скаргою саме на ухвалу про закриття провадженняу справі в частині її висновків щодо наявності підстав для закриття провадження у справі. 54. Як вже зазначалось у пункті 63 постанови Велика Палата Верховного Суду зауважила, що суд касаційної інстанції не розділяє касаційну скаргу в частині щодо затвердження мирової угоди та скаргу в частині закриття провадження у справі, тоді як у пункті 75, вважаючи за необхідне конкретизувати висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17, зазначила таке: "за своїм змістом процедура закінчення розгляду справи укладенням мирової угоди складається з декількох процесуальних дій, що вчиняються сторонами та судом у визначеній послідовності, включаючи процесуальні рішення про затвердження мирової угоди та про закриття провадження у справі. Однак ці процесуальні рішення оформлюються одним процесуальним актом - ухвалою, а тому не можуть розглядатися як два самостійних процесуальних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо закриття провадження". 55. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними [див. mutatis mutandis рішення від 22 листопада 1995 рокуу справі "С.В. проти Сполученого Королівства" (S.W. v. the United Kingdom), заява № 20166/92, § 36]. 56. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. 57. Верховний Суд повинен забезпечувати єдність судової практики, щоб виправляти непослідовності та в такий спосіб підтримувати громадську довіру до судової системи [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Альбу та інші проти Румунії" (Albu and others v. Romania), заява № 34796/09]. 58. Однакове й уніфіковане застосування правових норм зумовлює загальнообов`язковість і передбачуваність закону, рівність перед законом і правову визначеність, яка є складовою верховенства права (див. Висновок Консультативної ради європейських суддів № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону). 59. Юридична визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість правовідносин, що виникають. 60. Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі "Неждет Шахін і Періхан Шахін проти Туреччини" (Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey), № 13279/05]. 61. За частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. 62. Тобто формування практики однакового застосування судами норм права є одним із завдань Великої Палати як колегіального органу Верховного Суду. 63. Однак, на наше переконання, застосований Великою Палатою Верховного Суду підхід до формування висновків у пунктах 63, 64, 75 навряд чи дозволяє зробити на практиці оскарження ухвали суду про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі передбачуваним і прогнозованим, адже такі висновки є нечіткими, сформульованими в алогічний спосіб, який не дозволяє однозначно стверджувати: - чи є затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі однією процесуальною дією або окремими діями; - чи є ухвала про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі єдиним або окремими процесуальними документами, які може бути оскаржено в касаційному порядку. 64. Вважаємо очевидним, що сформульовані у цій постанові висновки згодом потенційно можуть зумовити своїм наслідком формування різних підходів судів до вирішення питання можливості касаційного перегляду ухвали про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі, тоді як єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності та фундаментальною засадою здійснення судочинства, а касаційний суд не повинен бути джерелом невизначеності судової практики, його судові рішення мають бути розумно передбачуваними. Щодо відступу (конкретизації) від висновків Верховного Суду 65. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України ?Про судоустрій і статус суддів? Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 66. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Зокрема, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. 67. Тобто має існувати необхідність відступу, і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20). 68. Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції [див. рішення ЄСПЛ у справах "Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та "Скоппола проти Італії" (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104]. 69. Однак в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70). 70. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47). 71. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи. 72. Звертаємо увагу, що після прийняття Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17, висновки в якій, на думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, необхідно конкретизувати, не відбулися зміни в процесуальному законодавстві, не змінилося правове регулювання затвердження мирової угоди та закриття на цій підставі провадження у справі, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо розуміння процесуальної дії із затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням (закриттям) провадження у справі як одноактної (нерозривної) дії, ані будь-яких вад попереднього судового рішення. 73. Тож, на наше переконання, подібне формулювання та викладення у спосіб, який зазначено вище, висновків Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 63, 64, 75 не дозволяє стверджувати про наявність підстав для конкретизації висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17 про те, що затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням (закриттям) провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти окремо. ВИСНОВКИ 74. Ураховуючи наведене вище, на нашу думку, Велика Палата Верховного Суду, приймаючи постанову у цій справі, не мала підстав для конкретизації висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17 про те, що затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти окремо - щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення (закриття) провадження, і, як наслідок, формулювання такого висновку: ?за своїм змістом процедура закінчення розгляду справи укладенням мирової угоди складається з декількох процесуальних дій, що вчиняються сторонами та судом у визначеній послідовності, включаючи процесуальні рішення про затвердження мирової угоди та про закриття провадження у справі. Однак ці процесуальні рішення оформлюються одним процесуальним актом - ухвалою, а тому не можуть розглядатися як два самостійних процесуальних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо закриття провадження?. Судді: О. О. Банасько Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. В. Ткач В. Ю. Уркевич Джерело: ЄДРСР 123992361

Не дивлячись на велику кількість рішень ЄСПЛ в яких встановлено порушення права на мирні зібрання, всі існуючи парламенти в Україні до цього часу, разом з Президентами України так і не прийняли закону який би врегулював питання права на мирні зібрання. Суд зазначив: 18. Втім треба наголосити, що Рішення Суду не містить констатації порушення національними судами конвенційних прав заявника під час розв`язання спору у справі № 2а-14844/12/2670 за позовом КМДА до Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство», Кредитної спілки «Київське кредитне товариство», Кредитної спілки «Акорд», Кредитної спілки «Профіт-Центр 2004» про встановлення обмеження права на мирні зібрання. ОСОБА_1 не був стороною в адміністративному процесі, коли розглядався позов КМДА до перелічених вище відповідачів. Національні суди вищого рівня не обмежили право заявника на доступ до суду, коли він як зацікавлена особа (натепер як особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) звернувся спочатку до апеляційного, а потім до касаційного судів зі скаргами відповідного змісту та форми, які ці суди розглянули по суті з ухваленням відповідних судових рішень. Не містить Рішення Суду й будь-яких згадок про порушення приписів національного законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог. Ще раз треба нагадати, що рішення національних судів, які були постановлені чи ухвалені у справі № 2а-14844/12/2670, не були предметом дослідження, коли ЄСПЛ виносив рішення у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13). Встановленні у Рішенні Суду порушення Україною правил Конвенції (статей 11 та 13) стосувалися інших справ, де стороною теж є ОСОБА_1 або як фізична особа, або як представник юридичної особи.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2024 року м. Київ Справа № 2а-14844/12/2670 Провадження № 11-162зва24 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді-доповідача Гриціва М. І., суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В., за участю: секретаря судового засідання Біляр Л. В., заявника ОСОБА_1 , представника заявника адвоката Сидоренка І. О., представників позивача Мовчан Ю. М., Яровенко А. В розглянула на відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Пащенко К. С.) від 29 жовтня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду (судді Кузьменко В. В., Шурко О. І., Федотов І. В.) від 13 грудня 2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України (судді Бутенко В. І., Лиска Т. О., Рецебуринський Ю. Й.) від 18 липня 2013 року у справі за позовом Київської міської державної адміністрації до Кредитної спілки «Тринадцята зарплатня», Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство», Кредитної спілки «Київське кредитне товариство», Кредитної спілки «Акорд», Кредитної спілки «Профіт-Центр 2004» про встановлення обмеження права на мирні зібрання і ВСТАНОВИЛА: 1. 29 жовтня 2012 року Київська міська державна адміністрація (далі - КМДА) звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила встановити обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, зборів та інше) шляхом заборони вкладникам Кредитних спілок (далі - КС) «Тринадцята зарплатня», «Київське кредитне товариство», «Акорд», «Всеукраїнське народне кредитне товариство», «Профіт-Центр 2004» та іншим суб`єктам, які реалізують право на мирні зібрання, проведення заходів з 30 жовтня по 31 грудня 2012 року в місті Києві на вулиці Інститутській, 9 (біля Національного банку України). КМДА прохання мотивувала тим, що згідно з наданими до КМДА заявами та повідомленнями з 2006 року щочетверга біля входу до приміщення Національного банку України на вулиці Інститутській, 9 проводять акції вкладники кредитних спілок та банків, серед яких: «Український фінансовий союз» в особі Десятнікова С. А., «Витязь-инвест» в особі Виноградова О. В., «Тринадцята зарплатня» в особах Цеплика В. О. , П`янова В. Д. , «Либідь» в особі Медведенка М. Ф. , «Профіт-Центр 2004» в особах Тимченка В. І. , Чернякова Л. Ю. , «Український кредитний альянс» в особі Мельника O. K., «Всеукраїнське народне кредитне товариство» в особі Біляєва М. П., «Київське кредитне товариство» в особі Борисейка П. А., «Акорд» в особі Головченка К. І. , «Європейський банк розвитку та заощаджень» в особі Худобец Т. А. , страйкового комітету АКБ «Інтернаціональ», «Гарант» в особі Белова О. С. та страйкового комітету АКБ «ОЛБанк» в особі ОСОБА_1 , які не лише створюють незручності пересічним громадянам, а й перешкоджають нормальній діяльності вищої банківської установи держави. Окружний адміністративний суд міста Києва 29 жовтня 2012 року виніс постанову, якою позов задовольнив частково. Встановив обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, зборів та інше) шляхом заборони [саме] вкладникам КС «Тринадцята зарплатня», «Київське кредитне товариство», «Акорд», «Всеукраїнське народне кредитне товариство» та «Профіт-Центр 2004» проведення заходів з 30 жовтня по 31 грудня 2012 року в місті Києві на вулиці Інститутській, 9. У решті позовних вимог відмовив. Приватне підприємство (далі - ПП) «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» як зацікавлена особа не погодилося з цим судовим рішенням і подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції через те, що це рішення суд постановив з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову цілком. Київський апеляційний адміністративний суд за наслідками апеляційного перегляду ухвалою від 13 грудня 2012 року апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін ПП «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» не примирилося з таким рішенням і оскаржило судові рішення судів попередніх інстанцій до касаційної інстанції. 18 липня 2013 року Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду касаційної скарги ухвалив касаційну скаргу ПП «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року - без змін. 2. ОСОБА_1 звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський Суд, Суд), у якій зазначив про порушення приписів Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), яке полягало в тому, що йому створювали перешкоди в проведенні публічних заходів. Європейський Суд розглянув заяву і 27 червня 2024 року ухвалив рішення у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13) (далі - Рішення Суду), якою оголосив неприйнятними скарги стосовно постанови [національного суду в конкретній справі] від 28 лютого 2013 року, а решту скарг у заяві - прийнятними, констатував і в цьому Рішенні постановив, що були порушені: - стаття 11 Конвенції - право заявника на мирні зібрання через відсутність чіткої та передбачуваної процедури організації та проведення таких зібрань; - статті 13 - право заявника на ефективний захист свого права на проведення мирних зібрань під час і у зв`язку з розглядом національними судами його скарг на судові рішення, серед яких і рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року, якими були запровадженні обмеження з проведення мирних зібрань. 3.23 липня 2024 року до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) надійшла заява, підписантами якої значиться ОСОБА_1 як фізична особа і окремо як генеральний директор ПП «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала», про перегляд за виключними обставинами судових рішень. Заявник просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2013 року. Як підставу для перегляду судових рішень у справі заявник використовує факт встановлення ЄСПЛ у рішенні від 27 червня 2024 року в справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13), яке набуло статусу остаточного, порушення Україною статей 11 та 13 Конвенції під час вирішення судом адміністративного спору в справі № 2а-14844/12/2670. Заявник ОСОБА_1 просить скасувати згадані вище судові рішення національних судів у справі № 2а-14844/12/2670 та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. Автор заяви вважає, що оскаржувані судові рішення порушують вимоги Конституції України (стаття 39 Основного Закону України) та чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (статті 11, 13, 46 Конвенції), а отже, вони є незаконними, позаяк не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та іншим вимогам процесуального законодавства. Висновки судових рішень є неповними, непереконливими, тобто такими, що не опираються на об`єктивні відомості. Вони є викривленими, оскільки фактична та юридичної кваліфікація фактів події проведення публічних заходів, які об`єктивно встановили національні суди, а також їхня значеннєва властивість є неадекватною, неспівставною з дійсністю та неправдивою. Гадає, що позаяк Європейський Суд установив порушення Україною статей 11 та 13 Конвенції, яке проявилося, зокрема, в тому, що, як зазначається у заявах до міжнародної судової установи та до національного суду, не було (не існувало, не був запроваджений) ефективного засобу на правничий захист свого права на вільне висловлення своєї думки та вільне волевиявлення своєї громадянської позиції на мирних мітингах під стінами Національного банку України на вулиці Інститутській, 9 в місті Києві, тому оскаржені судові рішення підлягають скасуванню на виконання вимог статті 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) з ухваленням нового судового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі (№ 2а-14844/12/2670). 4. Відповідач не скористався своїм правом надати заперечення на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами. 5. Суддя Великої Палати ухвалою від 28 серпня 2024 року відкрив провадження за виключними обставинами в цій справі лише за заявою фізичної особи ОСОБА_1 , хоча в цій заяві він заодно поіменував себе і як генеральний директор ПП «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «СКАЛА», а ухвалою від 11 листопада 2024 року призначив справу до розгляду на судовому засіданні на 14 годину 05 грудня 2024 року. 6. На судовому засіданні ОСОБА_1 просив задовольнити вимоги, які він виклав у своїй заяві про перегляд за виключними обставинами рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій. 7. Велика Палата заслухала суддю-доповідача, сторони, які з`явилися на судове засідання, перевірила викладені в заяві доводи й вирішила, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частини першої, пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію й зобов`язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції). Пунктом 1 статті 6 розділу І Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Одним з елементів закріпленого в цій статті права на справедливий суд є належне відправлення правосуддя. Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема, про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності всіх перед законом та судом і у зв`язку із цим обмежувати право на судовий захист (абзац п`ятнадцятий пункту 3, абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002). Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. 8. Обставини, які встановлені судами, можна коротко викласти таким чином. У жовтні 2012 року Київська міська державна адміністрація звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила встановити обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори та інше) шляхом заборони вкладникам КС «Тринадцята зарплатня», «Київське кредитне товариство», «Акорд», «Всеукраїнське народне кредитне товариство», «Профіт-Центр 2004» та іншим суб`єктам, які реалізують право на мирні зібрання, проведення заходів з 30 жовтня по 31 грудня 2012 року в місті Києві на вулиці Інститутській, 9 (біля Національного банку України). Окружний адміністративний суд міста Києва за наслідками розгляду позову у справі № 2а-14844/12/2670 29 жовтня 2012 року виніс постанову, залишену без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду та Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2012 року і 18 липня 2013 року відповідно, якою позов задовольнив частково: встановив обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори та інше) шляхом заборони вкладникам КС «Тринадцята зарплатня», «Київське кредитне товариство», «Акорд», «Всеукраїнське народне кредитне товариство» та «Профіт-Центр 2004» проведення заходів з 30 жовтня по 31 грудня 2012 року в місті Києві на вулиці Інститутській, 9. У решті позовних вимог відмовив. Авторами апеляційної та касаційної скарг було ПП «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» не як сторона чи учасник спору, а як зацікавлена особа. 9. 27 червня 2024 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13), яким, серед іншого, встановив порушення Україною статті 11 та 13 Конвенції. У цьому рішенні Суд, зокрема, зазначив, що заявник ( ОСОБА_1 ), посилаючись на статтю 11 Конвенції, скаржився на те, що йому завадили провести публічні заходи перед Центральною виборчою комісією 29 жовтня 2012 року, перед Національним банком України 01 і 08 листопада 2012 року, а також з 06 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року. Він скаржився також, що постанова [національного] суду від 28 лютого 2013 року обмежила його право на проведення усіх мирних зібрань перед Генеральною прокуратурою України. Скаржився й на те, що він не мав ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із зазначеними скаргами (стаття 13 Конвенції). Європейський Суд визнав, що була порушена стаття 11 Конвенції, і зазначив, що загальні принципи, застосовні у цій справі, та відповідне національне законодавство наведені в рішеннях у справах «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, пункти 52-57, від 11 квітня 2013 року та «Черемський проти України» (Cheremskyy v. Ukraine), заява № 20981/13, пункти 11-13 і 25-33, від 07 грудня 2023 року. Зокрема, в цьому контексті Європейський Суд ще раз нагадав, що стаття 11 Конвенції гарантує кожному право на свободу мирних зібрань та свободу об`єднань з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. 10. Щодо фактів подій 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року Суд зазначив, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «a» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона визнана прийнятною. Суд зауважив, що 29 жовтня 2012 року працівники міліції заборонили заявнику провести мирне зібрання, посилаючись на загальне обмеження проведення масових заходів, встановлене постановою суду від 27 жовтня 2012 року. 01 та 08 листопада 2012 року, посилаючись на постанову [Окружного адміністративного суду міста Києва] від 29 жовтня 2012 року, працівники міліції розігнали мирні зібрання заявника перед Національним банком України. Пізніше працівники міліції висунули заявнику обвинувачення у вчиненні адміністративних правопорушень у зв`язку з подіями 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року, але суди звільнили його від адміністративної відповідальності і встановили, що він [ ОСОБА_1 ] не порушив законодавства. І цього було достатньо для висновку Суду, що дії працівників міліції 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року не ґрунтувалися на законодавстві у розумінні пункту 2 статті 11 Конвенції і були порушені приписи цієї статті. 11. Стосовно постанови суду від 05 грудня 2012 року, то ЄСПЛ констатував, що з 06 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року заявник не міг проводити свої звичайні мирні зібрання перед Національним банком України, оскільки суд постановою від 05 грудня 2012 року обмежив право на мирні зібрання у цей час. Суд зазначив, що детально вивчив законодавчі положення, на які посилався Окружний адміністративний суд міста Києва у своїй постанові від 05 грудня 2012 року, і встановив, що вони не відповідали вимогам Конвенції щодо якості закону. Зокрема, було видимим те, що нормотворче право органів місцевого самоврядування стосовно подібного важливого питання свободи зібрань не має законних підстав в українському законодавстві. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року, стаття 39 Конституції України та інші правила законодавства, взяті окремо чи у сукупності, також не становлять достатню законну підставу для встановлення обмежень права на свободу зібрань. В аспекті казаного Суд не знайшов підстав відходити від своїх висновків у цій справі та встановив, що була порушена стаття 11 Конвенції. 12. Щодо постанови суду від 28 лютого 2013 року, то Суд зауважив, що скарга заявника у зв`язку із цим була досить загальною, і незрозуміло, чи справді заявник мав намір провести мирне зібрання перед Генеральною прокуратурою України. Суд вважав, що у контексті всіх наявних у нього матеріалів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції його скарга у зв`язку із цим не виявляє жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Із цих підстав Суд виснував, що ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції. 13. Далі Європейський Суд зазначив, що з огляду на свій висновок за статтею 11 Конвенції стосовно постанови від 28 лютого 2013 року вважає, що заявник не висунув небезпідставну скаргу за статтею 13 Конвенції у зв`язку із цією постановою. Стосовно решти оскаржуваних судових постанов, то з огляду на свої висновки за статтею 11 Конвенції Суд виснував, що заявник висунув небезпідставну скаргу щодо його прав за статтею 13 Конвенції. Поняття ефективного засобу юридичного захисту означало, що заявник повинен був мати можливість домогтися розгляду судами його скарг на постанови від 27 і 29 жовтня 2012 року та 05 грудня 2012 року до дати запланованих подій (див. рішення у справі «Бьончковський та інші проти Польщі» (Baczkowski and Others v. Poland), заява № 1543/06, пункти 83 і 84, від 03 травня 2007 року). Коли заявник прибув до Центральної виборчої комісії 29 жовтня 2012 року та до Національного банку України 01 листопада 2012 року, він не знав про постанови суду, якими були встановлені обмеження на проведення публічних заходів біля цих установ. Із цих підстав він не міг оскаржити їх до дат запланованих ним заходів. Також Суд зазначив, що жодні передбачені законодавством терміни не зобов`язували суди ухвалювати свої остаточні постанови до запланованої дати проведення заходів заявником. Тому Суд не переконаний, що доступні заявнику засоби юридичного захисту, які мали ретроспективний характер, могли забезпечити належне відшкодування у зв`язку зі стверджуваними порушеннями Конвенції [див. згадане рішення у справі «Бьончковський та інші проти Польщі» (Baczkowski and Others v. Poland)]. Суд зауважив, що розслідування скарги заявника щодо дій працівників міліції 01 і 08 листопада 2012 року тривало з 2013 року щонайменше до 2020 року. У контексті наведеного Суд визнав, що у заявника не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з його скаргами за статтею 11 Конвенції і було порушено статтю 13 Конвенції. 14. Отож, як випливає зі змісту та суті Рішення Суду, порушення конвенційних приписів полягало в обмеженні та втручанні у право людини на мирні зібрання, яке здійснено не на основі Конституції та законів України, попри те, що така вимога гарантована Конституцією України (статті 39 та 92), а також у тому, що позивач не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту. Застосування правил статті 39 Конституції України в системному зв`язку із приписами статті 92 Основного Закону України переконують у тому, що порядок організації проведення зборів має бути встановлений Верховною Радою України і виключно на підставі закону, оскільки саме законами України визначаються права та свободи людини і громадянина, зокрема й право на мирні збори, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина. З відсиланням на загальні принципи, застосовні у цій справі, на відповідне національне законодавство, наведене в рішенні у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, від 11 квітня 2013 року, Європейський Суд, з-поміж іншого, констатував, що Конституція України передбачає загальні правила щодо можливих обмежень свободи зібрань, але ці правила вимагають юридичного розвитку в національному законодавстві. На погляд Суду, парламент України не ввів у дію жодного закону, який би регулював порядок проведення мирних демонстрацій, зважаючи на те, що статті 39 та 92 Конституції України чітко вимагають того, щоб такий порядок був встановлений законом. Суд проаналізував нормативні документи, які існували на момент прийняття рішення судами і регулювали процедури застосування обмежень на проведення зібрань. Зокрема, Суд зазначив, що Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» (далі - Указ 1988 року) не може бути визнаний загальноприйнятним нормативним документом, що регулює порядок проведення демонстрацій, оскільки передбачає інший порядок проведення означених заходів, ніж той, що визначений Конституцією України. Зокрема, Указ 1988 року передбачає отримання дозволу від влади на проведення зібрань чи демонстрацій, встановлює право органів влади на заборону їх проведенні, в історичному аспекті переслідує інші цілі. Конституція України таких обмежень не встановлює. Не забезпечують достатніх правових підстав регулювання організації та проведення демонстрацій і правила, запроваджені органами місцевого самоврядування; причина та сама - відсутність загального акта парламенту (спеціального закону), на підставі якого можна розробляти документи органів місцевої влади. 15. За змістом пункту 1 статті 46 розділу ІІ Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною. Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон № 3477-IV. На підставі глави 3 цього Закону констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів. За статтею 10 цього Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні суду. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом. Згідно із Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо: - коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; - коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції або в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. 16. Стаття 11 Конвенції гарантує кожному право на свободу мирних зібрань та свободу об`єднань з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. Ці конвенційні приписи узгоджуються з приписами Конституції України, яка гарантує громадянам України право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких вони мають завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Зазначені конвенційні та конституційні правила не є абсолютними; щодо права на мирні зібрання та об`єднання на тому ж нормативному рівні встановлені обмеження, які повинні відповідати трьохскладовим умовам: 1) такі обмеження мають бути встановлені законом; 2) вони мають відповідати легітимним цілям - інтересам національної або громадської безпеки, охороні здоров`я або моралі, захисту прав і свобод інших громадян; 3) бути необхідними в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 11 Конвенції, частина друга статті 39 Конституції України). За рішенням Суду використаний в інтерпретованій ним конвенційній нормі вислів «встановлено законом» означає не тільки те, що обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання мають ґрунтуватися на законі, але вимагає також, щоб нормативний акт, який регулюватиме такі обмеження, відповідав певним якісним характеристикам: був доступним, сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати зацікавленим особам можливість регулювати свою поведінку, бути здатним - за потреби, за відповідної консультації - передбачити міру, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути його дія. 17. ОСОБА_1 , коли подав до Великої Палати заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, наголошував, що ЄСПЛ у своєму Рішенні встановив порушення статей 11 та 13 Конвенції в адміністративній справі № 2а-14844/12/2670 (рішення у якій просить переглянути). Тобто, як гадає заявник, Суд надав відповідну правничу оцінку постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року, якою, на думку заявника, було обмежено проведення ОСОБА_1 мирного мітингу під стінами Національно банку України. З приводу цієї заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами Велика Палата вважає, що ЄСПЛ в своєму Рішенні констатував, що властиво в інших, згадуваних в Рішенні ЄСПЛ, справах постановами національного суду від 05 грудня 2012 року та від 28 лютого 2013 року були порушені права заявника, гарантовані статтею 11 Конвенції. Понад це, через неможливість домогтися розгляду судами скарг ОСОБА_1 на постанови від 27 і 29 жовтня 2012 року та 05 грудня 2012 року до дати запланованих подій та через законодавче неунормування обов`язку для суду ухвалювати свої остаточні постанови до запланованої дати проведення заходів заявником у нього ( ОСОБА_1 ), як узагальнив Суд, не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з його скаргами за статтею 11 Конвенції, чим і була порушена стаття 13 Конвенції. 18. Втім треба наголосити, що Рішення Суду не містить констатації порушення національними судами конвенційних прав заявника під час розв`язання спору у справі № 2а-14844/12/2670 за позовом КМДА до Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство», Кредитної спілки «Київське кредитне товариство», Кредитної спілки «Акорд», Кредитної спілки «Профіт-Центр 2004» про встановлення обмеження права на мирні зібрання. ОСОБА_1 не був стороною в адміністративному процесі, коли розглядався позов КМДА до перелічених вище відповідачів. Національні суди вищого рівня не обмежили право заявника на доступ до суду, коли він як зацікавлена особа (натепер як особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) звернувся спочатку до апеляційного, а потім до касаційного судів зі скаргами відповідного змісту та форми, які ці суди розглянули по суті з ухваленням відповідних судових рішень. Не містить Рішення Суду й будь-яких згадок про порушення приписів національного законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог. Ще раз треба нагадати, що рішення національних судів, які були постановлені чи ухвалені у справі № 2а-14844/12/2670, не були предметом дослідження, коли ЄСПЛ виносив рішення у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13). Встановленні у Рішенні Суду порушення Україною правил Конвенції (статей 11 та 13) стосувалися інших справ, де стороною теж є ОСОБА_1 або як фізична особа, або як представник юридичної особи. 19. Тим часом Велика Палата не може оминути увагою, що в Рішенні Суду згадується постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року, на яку працівники міліції посилалися як на загальне обмеження проведення масових заходів, коли 01 та 08 листопада 2012 року розігнали мирні зібрання заявника перед Національним банком України і використали для його затримання. Хоча в Рішенні Суду є посилання на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року(справа № 2а-14844/12/2670), проте саме по собі таке згадування ще не є ознакою того, що під час розгляду цієї справи національний суд допустив стверджувані заявником конвенційні порушення його права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. Як видно зі змісту судового рішення суду першої інстанції, цей суд встановив «обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори та інше) шляхом заборони вкладникам кредитних спілок «Тринадцята зарплатня», «Київське кредитне товариство», «Акорд», «Всеукраїнське народне кредитне товариство» та «Профіт-Центр 2004» проведення заходів з 30 жовтня по 31 грудня 2012 року у м. Києві по вулиці Інститутській, 9». КМДА, коли зверталася до суду з позовними вимогами встановити описані обмеження, просила їх встановити не тільки для вкладників згаданих кредитних спілок, але й для інших суб`єктів, які реалізують право на мирні зібрання. Проте суд першої інстанції в частині вимог позивача про встановлення обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори та інше) шляхом заборони іншим суб`єктам, які реалізують право на мирні зібрання, проведення заходів в означені час та місці відмовив, «оскільки рішення суду не може розповсюджуватись на невизначене коло осіб.». Зі змісту цього рішення можна виснувати, що встановлені ним обмеження на проведення мирних зібрань стосувалися певного кола учасників, але формально не стосувалися (не обмежували) права, зокрема, заявника на проведення мирних зібрань 01 та 08 листопада 2012 року. Органи державної влади в особі працівників міліції послалися на це рішення суду як на загальну підставу, що наче дозволяє їм затримати заявника 01 та 08 листопада 2012 року за порушення порядку проведення мирних зібрань біля Національного банку України. Проте постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвали судів вищих інстанцій, які залишили його без змін, за змістовним визначенням самих національних судів та Європейського Суду в Рішенні Суду на ділі не є (не були) тими судовими рішеннями, які порушили право заявника ОСОБА_1 як зацікавленої особи на мирне зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрацію, мітинг, збори чи ще на щось), оскільки саме ці судові рішення не містять таких заборон для заявника. Як установив (констатував) ЄСПЛ, змістовно-динамічна дія порушення прав заявника на мирне зібрання за описаних вище обставин полягала в тому, що органи державної влади в особі дій працівників міліції не на підставі, в порядку та умовах встановлених законом, а через використання спотвореної інтерпретації присуду постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року про встановлення для заявника обмеження на проведення мітингу під стінами Національного банку України,- фактично безпідставно і незаконно не дозволили йому 01 листопада 2012 року провести мирне зібрання біля Національного банку України, застосували примус і затримали його. Тобто власне дії працівників міліції, які реально не дозволили заявникові провести мирне зібрання описаним способом, становлять зміст та суть стверджуваного порушення прав заявника, які встановлені і гарантовані статтею 11 Конвенції. Ці та інші констатовані Європейським Судом конкретні встановлені прояви порушення конвенційних прав заявника на проведення мирних зібрань, якщо їх зіставити з мотивацією та рішеннями національних судів, які у цій справі заявник просить скасувати, переконують в тому, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвали судів вищих інстанцій цільово, формально не обмежували право заявника на проведення мирного зібрання у відомі дні настільки, щоб заявник мав правомірні сподівання на їхнє скасування. Ці судові рішення не є актами судової влади, які чинять і продовжують чинити негативну дію на право заявника ОСОБА_1 на мирні зібрання настільки, щоби вимагати поновлення судового провадження та ухвалення запропонованого заявником варіанта вирішення спору за позовом КМДА до перелічених вище кредитних спілок. Така пропозиція неможлива, бо об`єктивно годі в просторі відновити право (ретроспективну дію права) на проведення мирного зібрання в часі, що минув. 20. Зрештою,Велика Палата не має наміру і не може заперечувати існування конкретних фактів, які Європейський Суд стосовно особи ОСОБА_1 оцінив як порушення конкретних статей Конвенції. Виглядає так, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року містить в собі рішення, які за оцінкою Європейського Суду в його Рішенні в справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13) встановлюють обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання не на «законі», який регулював би такі обмеження, відповідав певним якісним характеристикам: був доступним, сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати зацікавленим особам можливість регулювати свою поведінку, тощо. Як мовилося вище, Європейський Суд через визначення поняття ефективного засобу юридичного захисту в аспекті фактів, відображених у Рішенні в справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13), вирішив, що заявник повинен був мати можливість домогтися розгляду судами його скарг на, зокрема, постанову [Окружного адміністративного суду міста Києва] від 29 жовтня 2012 року до дати запланованих подій біля Національного банку України (01 листопада 2012 року). Але він не знав про постанову суду (від 29 жовтня 2012 року), якою були встановлені обмеження на проведення публічних заходів біля цієї установи. Як визнав Суд, із цієї підстави він не міг оскаржити її до дати запланованих ним заходів. Суд також зазначив, що жодні передбачені законодавством терміни не зобов`язували суди ухвалювати свої остаточні постанови до запланованої дати проведення заходів заявником. Із цього Суд виснував, що доступні заявнику засоби юридичного захисту, які мали ретроспективний характер, могли забезпечити належне відшкодування у зв`язку зі стверджуваними порушеннями. Суд зауважив, що розслідування скарги заявника щодо дій працівників міліції 01 і 08 листопада 2012 року тривало з 2013 року щонайменше до 2020 року. У контексті наведеного Суд визнав, що у заявника не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з його скаргами за статтею 11 Конвенції і було порушено статтю 13 Конвенції. 21. Велика Палата вважає, що в аспекті окреслених фактів перебігу події стверджуваного заявником порушення його прав, гарантованих статтею 13 Конвенції, оцінки їх Європейським Судом як власне порушення приписів цієї статті Конвенції, змісту та характеру констатованих Судом порушень - вимоги заявника про скасування судових рішень національних судів з підстави позбавлення права на використання ефективного засобу юридичного захисту відносяться до тих видів конвенційних порушень, які не можуть вимагати повторного розгляду чи поновлення судового провадження. У площині причинно-наслідкового зв`язку позбавлення особи права на ефективні засоби юридичного захисту може призвести до настання негативного, шкідливого впливу (дії, чинення) на певні блага особи, до спричинення шкоди. Однак поновити право на ефективні засоби юридичного захисту не видається реальним і дієвим, позаяк через поновлення судового провадження не може оновитися (скоротитися, зменшитися, анулюватися, бути усунена тощо) невиправдана тривалість провадження у справі, яка була допущена у справі № 2а-14844/12/2670, як не може відновитися право на ефективний судовий захист у провадженні, в якому фактом своєї дії порушення цього права вже спричинило шкоду заявнику, принаймні тим, що позбавила можливості вчасно і продуктивно (плідно) захиститися від обмеження його права на мирні зібрання. Треба додати, що встановлені Європейським Судом порушення статті 13 Конвенції не є такими, що спонукають до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції або що в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. У Рішенні ЄСПЛ зазначив, що огляду на характер, зокрема, скарги ОСОБА_1 встановлення порушення, яке зумовлює виникнення в держави-відповідача зобов`язання вжити спрямованих на забезпечення дотримання права на свободу зібрань заходів, наведених у рішенні у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, від 11 квітня 2013 року, становить достатню справедливу сатисфакцію. У рішенні у справі, на яку робиться посилання, Європейський Суд констатував порушення статей 11 та 7 Конвенції, спричинені наявністю законодавчої прогалини щодо регулювання свободи зібрань, яка існує в законодавстві України протягом більш ніж двох десятиліть. Суд зазначив, що відповідно до його практики, у разі виявлення недолік(у)ів у національній правовій системі, він вказує на джерело відповідної проблеми, щоб допомогти Договірним державам у пошуку належного її вирішення, а Комітетові міністрів - у здійсненні нагляду за виконанням рішень (). Оскільки проблема, яку виявив Суд у цій справі (Вєренцова), має системний характер, Суд наголосив, що слід невідкладно реформувати законодавство та адміністративну практику України для приведення їх у відповідність із висновками Суду, викладеними у цьому рішенні, та вимогами статей 7 та 11 Конвенції. Припасовуючи заходи (загального характеру), на які Європейський Суд звернув увагу у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, від 11 квітня 2013 року), до висновків, яких цей Суд дійшов у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13), можна констатувати, що ЄСПЛ спонукає до думки, що заявник зазнав шкоди (моральної), яка може бути відшкодована лише констатацією порушення його конвенційних прав і не потребує ні повторного розгляду справи, ні поновлення провадження. Велика Палата підкреслює, що Суд не встановив більше інших порушень Конвенції, які б певним чином зобов`язували втручатися у рішення національних судів, ухвалених за наслідками розгляду справи (№ 2а-14844/12/2670), де позивачем була КМДА, а ПП «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «СКАЛА» ОСОБА_1 - як зацікавлена особа, котра оскаржувала в порядку апеляційного та касаційного проваджень рішення суду першої інстанції. Також таких підстав не наведено і в заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами. 22. Отож конкретний зміст та суть доводів заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами; законодавче визначення, за яких причин може відбутися втручання в судові рішення за наслідками їхнього перегляду за винятковими обставинами, приміром, тоді, коли міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила порушення Україною конвенційних зобов`язань саме (прямо) під час розгляду конкретної (певної) судової справи; те, що окреслені заявником обставини містять посилання про перегляд судових рішень, але не називають фактичних підстав (явищ, подій), які би свідчили (демонстрували), що точно ці судові рішення спричинилися до порушення конвенційних прав заявника і надалі продовжують свою негативну дію на його права; а також те, що інших порушень конвенційних прав, ніж зазначені у Рішенні, Європейський Суд не встановив, - у своїй сукупності дають підстави ухвалити рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами по суті. 23. За змістом частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі. Керуючись статтями 344, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2013 року у справі за позовом Київської міської державної адміністрації до Кредитної спілки «Тринадцята зарплатня», Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство», Кредитної спілки «Київське кредитне товариство», Кредитної спілки «Акорд», Кредитної спілки «Профіт-Центр 2004» про встановлення обмеження права на мирні зібрання. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя-доповідач М. І. Гриців Судді: О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв Ю. Л. Власов К. М. Пільков Ж. М. Єленіна О. В. Ступак І. В. Желєзний І. В. Ткач Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук В. В. Король Є. А. Усенко О. В. Кривенда Н. В. Шевцова М. В. Мазур Джерело: ЄДРСР 123992353

Дуже сумнівне трактування та визначення строку з якого треба відраховувати шість місяців. Підхід запропонований Великою палатою призведе до прямо протилежних рішень в одних і тих самих випадках. Суд зазначив: 122. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (частина друга статті 46 ЦК України). 123. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.

ОКРЕМА ДУМКА (збіжна) судді М. В. Мазура до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року справа № 755/11021/22 провадження № 14-94цс24 1. У цій справі мова йшла про встановлення факту смерті нашого захисника-добровольця, який імовірно загинув внаслідок ворожого обстрілу 20 березня 2022 року ТРЦ «Ретровіль». Дослідженими судом доказами було переконливо доведено той факт, що він ніс службу на цьому об?єкті, коли відбувся ракетний удар, але, на жаль, ні його тіло, ні рештки, так і не було знайдено після розбору завалів. 2. Не потрібно бути ні суддею, ні юристом, щоб прийти до висновку, що цих обставин у сукупності з тим фактом, що ця людина не була знайдена і не з?явилася через стільки часу цілком достатньо для переконання, що вона загинула того фатального дня. 3. Але коли читаєш закон, все стає набагато складніше. 4. З одного боку, ст. 46 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає можливість оголошення судом фізичної особи померлою. Зокрема, у ч. 1 цієї статті зазначено таке: «Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців…». 5. З іншого боку, ч. 2 названої статті містить спеціальну норму з дещо іншим правилом: «Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців». 6. Колегія суддів Касаційного цивільного суду, яка передала цю справу на розгляд Великої Палати, зазначила, що аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про наявність великої кількості судових справ (більше 100) щодо оголошення фізичної особи померлою та про існування різних підходів судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, викладених у їх судових рішеннях, щодо спеціального правила, передбаченого у ч. 2 ст. 46 ЦК України, зокрема, стосовно початку відліку визначених у цій нормі строків: - одні суди вважають, що строки, визначені в ч. 2 ст. 46 ЦК слід обраховувати з моменту настання події (яка могла призвести до смерті особи), а не з моменту закінчення дії воєнного стану на території держави, - інші ж твердять, що відлік строку для оголошення фізичної особи померлою внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту має починатися саме з дня закінчення воєнних дій на території держави. 7. Слід визнати, що на користь другого варіанту можна навести досить розумні аргументи. По-перше, указівка законодавцем на «воєнні дії» поряд із терміном «збройний конфлікт» дійсно може навести на думку про те, що законодавець у ч. 2 ст. 46 ЦК мав на увазі саме закінчення воєнних дій на території держави. По-друге, воєнні дії та збройний конфлікт руйнують звичайний уклад життя як окремих людей, так і цілого суспільства, створюють серйозну небезпеку для життя та ситуацію невизначеності щодо долі багатьох людей і тому зникнення тих чи інших осіб під час воєнних дій може бути пов?язане як з їх смертю, так і з іншими обставинами, наприклад, переміщенням у більш безпечне місце на окупованій території, на території держави-агресора чи третьої країни, потраплянням в полон чи незаконним затримання окупаційною владою, дезертирством військових або навіть вступом на службу до армії ворога тощо. 8. Однак ця справа яскраво демонструє головний контраргумент - другий з перелічених варіантів тлумачення названої норми в цьому контурному випадку призвів би до явної несправедливості та суперечив би здоровому глузду. І хоча зараз ми розглядаємо одну конкретну справу, але варто пам?ятати про те, що подібних ситуацій може бути дуже багато. 9. Саме тому я вітаю як рішення судів першої і апеляційної інстанцій, так і рішення Великої Палати, оскільки всі вони, хоча і з дещо різними мотивами, ухвалили в цій справі справедливі рішення, які дозволять матері загиблого добровольця отримати свідоцтво про його смерть та одержати відповідну грошову допомогу. Більше того, висновок Великої Палати матиме важливе значення для відновлення справедливості у багатьох випадках, коли йтиметься про осіб, які зникли безвісти внаслідок ворожих атак на території України, де не ведуться «активні бойові дії». 10. Проблема полягає в тому, що цей висновок Великої Палати дозволить вирішити лише частину проблеми, тоді як родичі осіб (цивільних або військових), які зникли безвісти в зоні «активних бойових дій» ризикують залишитися в стані невизначеності на роки або десятиліття. Ми вже маємо такий досвід, адже збройний конфлікт в Україні розпочався понад 10 років тому, коли було окуповано частину території України, при цьому з 2015 до 2022 року лінія зіткнення сил оборони України з ворогом була майже незмінною, але водночас на цій лінії постійно відбувалися й обстріли, й інші бойові дії. 11. Тож повернімося до змісту ч. 2 ст. 46 ЦК. У постанові Великої Палати правильно зауважено, що ця норма не пов`язує можливість оголошення фізичної особи, яка пропала безвісти «у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом», з припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні, оскільки цей термін законодавець тут не вживає. Більше того, попри те, що поняття «збройний конфлікт» міститься в цій нормі, вона дає чітку вказівку, що початок перебігу передбачених у ній строків відраховується виключно «від дня закінчення воєнних дій» (а не збройного конфлікту). Однак законодавець не пішов далі і не навів у ч. 2 ст. 46 ЦК жодних специфічних характеристик «воєнних дій», які б мали братися до уваги, ні за масштабом (локальні, регіональні чи в масштабах всієї країни тощо), ні за характером (наступальні, оборонні, маневрові, позиційні тощо), ні за формою (кампанії, операції, битви, удари, бої, систематичні бойові дії тощо). 12. Це дає підстави для висновку, що положення ч. 2 ст. 46 ЦК залишають значний простір для судової дискреції під час тлумачення цього терміну. Більше того, не зовсім правильно давати визначення поняття «воєнні дії», яке використовується в цій нормі з посиланням на положення Закону України «Про оборону України», який має зовсім іншу мету і предмет правового регулювання. Зокрема, в названому Законі «воєнні дії» визначаються як "організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України", тоді як зміст ч. 2 ст. 46 ЦК явно не може зводитися до випадків виключно організованого застосування українських «сил оборони та сил безпеки», адже саме застосування воєнної сили ворогом стає причиною тисяч смертей наших воїнів і цивільних осіб. 13. Саме тому Великій Палаті доречніше було заявити про те, що поняття «воєнні дії» у контексті ч. 2 ст. 46 ЦК має тлумачитися автономно. При цьому визначення характеру, масштабу і конкретних форм воєнних дій, закінчення яких має обумовлювати початок перебігу визначених у нормі строків, має бути предметом оцінки в кожній конкретній справі з урахуванням її специфічних обставин, оскільки насправді неможливо наперед передбачити чи уявити всі можливі ситуації, за яких люди можуть зникати безвісти внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту. 14. Загальна логіка тлумачення поняття «воєнні дії» в цілях застосування ч. 2 ст. 46 ЦК мала б полягати в наступному: чим більш конкретними і переконливими є докази, що указують на можливу загибель людини внаслідок конкретної події, тим «меншими» за масштабами можуть бути такі «воєнні дії» аж до окремого бою на окремій ділянці місцевості чи окремої атаки із застосуванням воєнних засобі ураження, і навпаки, чим менше деталей відомо про обставини зникнення безвісти людини, тим «більшим» має бути масштаб воєнних дій в розумінні ч. 2 ст. 46 ЦК. 15. Для прикладу, уявімо ситуацію дуже подібну до обставин цієї справи, але з однією відмінністю - населений пункт, в якому вона відбулася перебуває десь дуже близько до лінії зіткнення наших сил оборони з армією ворога, де бойові дії тривають роками з більшою або меншою інтенсивністю (як було в багатьох населених пунктах на Донбасі з 2015 до 2022 року). Гадаю, що за таких обставин варто було б відраховувати дворічний або шестимісячний строк (що мало б бути предметом окремого обґрунтування суду) саме від дня знищення будинку, де перебував військовий (а не залишати його родичів в стані невизначеності на роки чи десятиліття). 16. Змоделюємо іншу (протилежну) ситуацію: цивільна особа, мешканець Маріуполя, зникла безвісти під час боїв за це місто в березні 2022 року за невстановлених обставин. Оскільки таке зникнення може пояснюватись різними причинами від можливої смерті, до незаконного затримання чи переміщення на територію країни-агресора, то в цьому разі розумно було б говорити про необхідність закінчення воєнних дій у масштабі, який вимагав запровадження правового режиму воєнного стану на території всієї країни. 17. І нарешті третій приклад (щось середнє): український військовий пропав безвісти за невстановлених обставин під час оборони певного населеного пункту, який зрештою було окуповано ворогом. У такому разі доцільно було б відраховувати дворічний строк (якого, на противагу шестимісячному строку, було б достатньо для з`ясування того, чи не потрапив він у полон) з дня повного захоплення цього населеного пункту. 18. Сподіваюсь, що цих вигаданих прикладів, які цілком можуть трапитися в реальності, достатньо для того, щоб пояснити, чому при застосуванні судами положень ч. 2 ст. 46 ЦК потрібна гнучкість. Усвідомлюючи, що така дискреція може спричинити певний ризик ухвалення помилкових рішень, вона необхідна для забезпечення розумного балансу між ризиком помилок і захистом прав родичів осіб, які зникли безвісти. Суди вже мають значний досвід роботи зі складними у доказуванні фактами в різних категоріях справ і цілком можуть забезпечити належне обґрунтування своїх рішень. 19. Таким чином, автономне і гнучке тлумачення поняття «воєнні дії» в цілях застосування частини 2 статті 46 ЦК України дозволило б ефективніше враховувати обставини конкретних справ і забезпечувати справедливість для всіх учасників процесу. Такий підхід більше сприяв би не лише досягненню балансу між інтересами людини і держави, але й підвищенню довіри до судової системи в умовах триваючої війни. Суддя Великої Палати Верховного Суду М. В. Мазур Джерело: ЄДРСР 124005318