Постановление ВСУ по пересмотру о не нужности доказывать недействительность ничтожного договора

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2012 року

м. Київ

Судові палати у цивільних і господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Балюка М.І.,Онопенка В.В., Берднік І.С.,Охрімчук Л.І., Гуля В.С.,Потильчака О.І., Ємця А.А.,Романюка Я.М., Колесника П.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Шицького І.Б.

- розглянувши на спільному судовому засіданні заяву ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_19 до виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим, спільного підприємства «Готель «Україна», товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль», спільного турецько-болгарського підприємства акціонерного товариства «Рібал», виконавчого комітету Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим, ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_18, Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим, комунального підприємства «Ялтинське БРТІ» про визнання недійсними договорів, свідоцтва про право власності, ордерів на квартиру, визнання незаконними рішень і розпорядження та визнання права власності,

в с т а н о в и л и:

У травні 2007 року ОСОБА_19 пред'явив у суді позов до виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим, спільного підприємства «Готель «Україна» (далі - СП «Готель «Україна»), ТОВ «Фірма «Консоль», спільного турецько-болгарського підприємства акціонерного товариства «Рібал» (далі - АТ «Рібал»), виконавчого комітету Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим, ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_18, Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим, комунального підприємства «Ялтинське БРТІ» про визнання недійсними договорів, ордерів та свідоцтв про право власності на квартири, визнання незаконними рішень і розпорядження та визнання права власності на квартири.

Зазначав, що 20 квітня 2003 року та 20 квітня 2005 року він уклав з АТ «Рібал» договори про спільну діяльність у будівництві багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, за якими йому було передано дві квартири загальною площею 188, 06 кв. м, за які він повністю розрахувався з АТ «Рібал». Указував, що 9 січня 2007 року ним та АТ «Рібал» були підписані акти приймання-передачі, за якими йому було передано квартири № НОМЕР_1 і НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Консоль ЛТД» (далі - ТОВ «Консоль ЛТД») незаконно передало належні йому квартири виконавчому комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим, які в подальшому рішенням Ялтинської міської ради були передані ОСОБА_14 на сім'ю у складі чотирьох осіб та ОСОБА_18, уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим від 29 грудня 2006 року № 1230; визнати незаконним та скасувати пп. 4, 5, 6, 7 рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2007 року № 211; скасувати рішення виконавчого комітету Масандрівської міської ради від 27 квітня 2007 року № 125 і розпорядження від 19 березня 2007 року № 39 про приватизацію квартири № НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 визнати недійсними ордер від 7 березня 2007 року на вселення до квартири № НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 виданий на ім'я ОСОБА_18, та ордер від 25 травня 2007 року на вселення до квартири НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1 виданий на ім'я ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_16 та ОСОБА_15; визнати недійсним договір від 23 червня 2003 року № 2 укладений Ялтинською міської радою, ТОВ «Консоль ЛТД» і СП «Готель «Україна», у частині передачі виконавчому комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим двох квартир загальною площею 188,46 кв. м на першому поверсі блоку Б/В за адресою: АДРЕСА_1

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_19 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 червня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_19 задоволено частково: визнано недійсним договір від 23 червня 2003 року № 2, укладений між ВАТ «Консоль ЛТД», СП «Готель Україна» та виконавчим комітетом Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим, у частині передачі виконавчому комітету двох квартир на першому поверсі блоків «Б\В» площею 188,46 кв. м по АДРЕСА_1 визнано незаконним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим від 2 лютого 2007 року № 211 в частині оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Ялтинською міською радою Автономної Республіки Крим, проведення БРТІ м. Ялти реєстрації права власності та надання трикімнатної квартири № НОМЕР_1 житловою площею 67,2 кв. м по АДРЕСА_1 ОСОБА_14 на сім'ю у складі чотирьох осіб; визнано право власності на квартиру НОМЕР_2 житловою площею 57,2 кв. м по АДРЕСА_1 за Ялтинською міською радою та зобов'язано БРТІ м. Ялти провести реєстрацію права власності, а також у частині передачі квартири НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1 Масандрівській селищній раді для розподілу; визнано незаконним рішення Масандрівської селищної ради від 27 квітня 2007 року № 125 в частині надання квартири НОМЕР_2 ОСОБА_18; визнано недійсним ордер № 12, виданий 7 березня 2007 року на квартиру № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_14 на сім'ю у складі чотирьох осіб; визнано недійсним ордер від 29 травня 2007 року, виданий на ім'я ОСОБА_18 на квартиру № НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 визнано незаконним розпорядження органу приватизації № 39-п від 19 березня 2007 року про приватизацію ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_16 та ОСОБА_15 квартири АДРЕСА_1, а також визнано недійсним свідоцтво про право власноті від 19 березня 2007 року № 22746-1, видане на ім'я ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_16 та ОСОБА_15 на квартиру АДРЕСА_1; у решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2012 року касаційну скаргу ТОВ «Консоль ЛТД» на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 червня 2011 року та касаційні скарги виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим, ОСОБА_14, ОСОБА_15 і ОСОБА_18 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 червня 2011 року, до якої приєднались ОСОБА_17 та ОСОБА_16, відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2012 року ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 порушують питання про скасування рішення суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема: ст. 204 ЦК України.

Як на приклад наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 посилаються на постанову Вищого господарського суду України від 29 червня 2006 року.

ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 указують на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в зазначеному для прикладу судовому рішенні.

Заслухавши доповідь судді, доводи ОСОБА_14, перевіривши наведені в заяві доводи, судді судових палат у цивільних і господарських справах вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи судами встановлено, що в 1992 році ТОВ «Ялтастройекспо» (до 2004 року - СП «Ялтастройекспо») спільно із ТОВ «Гостинний будинок» та АТ «Рібал» створили СП «Готель «Україна».

30 червня 2000 року між фірмою «Консоль ЛТД» та СП «Готель «Україна» було укладено договір № 1346/239-15 про спільну діяльність по будівництву комплексу «Готель «Україна» - «Діловий центр» по АДРЕСА_1 який у подальшому було перепрофільовано у групу житлових будинків.

Відповідно до п. 4.1 вказаного договору сторони домовилися про те, що керівництво спільною діяльністю доручається фірмі «Консоль ЛТД», на яку також було покладено обов'язок ведення спільних справ учасників, пов'язаних із належним виконанням договору.

Згідно з п. 3.1 джерелами фінансування «Ділового центру» були власні засоби фірми «Консоль ЛТД», кредити банків, пайові внески юридичних і фізичних осіб, що залучалися фірмою «Консоль ЛТД». Отже, право на залучення пайових засобів з метою фінансування будівництва «Ділового центру» було надано виключно фірмі «Консоль ЛТД».

У п. 2 зазначеного договору сторони поділили між собою об'єкти «Ділового Центру» по закінченню будівництва: блок «Г» - СП «Готель «Україна», блоки «А», «Б», «В» та вбудовані приміщення розташовані у блоці «Г» - фірмі «Консоль ЛТД».

17 вересня 2002 року між тими самими сторонами було підписано додаткову угоду, за умовами якої фірма «Консоль ЛТД» зобов'язалася передати СП «Готель «Україна» приміщення проектною площею 180,6 кв. м у блоці «Б»/«В» на першому поверсі, а СП «Готель «Україна» зобов'язалося передати у власність фірми «Консоль ЛТД» чотирикімнатні апартаменти площею 143,7 кв. м на третьому поверсі блоку «Г» у тому самому будинку.

23 червня 2003 року між виконавчим комітетом Ялтинської міської Ради, ТОВ фірма «Консоль ЛТД» та СП «Готель «Україна», що діяли на підставі договору від 30 червня 2000 року № 1346/239-5 було укладено договір № 2, за умовами якого виконком Ялтинської міської Ради зобов'язався видати дозвіл на проектування та будівництво трьох житлових будинків з даховою котельнею та паркінгом, дозвіл на перепрофілювання 2 черги готельного комплексу, блоків «А», «Б/В», «Г» в житлову групу по АДРЕСА_1 та інші супутні рішення, а спільні учасники - передати виконавчому комітету Ялтинської міської Ради житлові приміщення площею 801,36 кв. м, в тому числі і дві квартири у блоці «Б/В» загальною площею 188,46 кв. м.

20 грудня 2006 року був підписаний акт державної приймальної комісії про введення в експлуатацію житлового будинку з паркінгом і даховою котельнею по АДРЕСА_1, затверджений рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 28 грудня 2006 року № 2130.

Пунктом 2 вищезазначеного рішення, у виконання підпункту 2.2.2 договору від 23 червня 2003 року № 2 за виконавчим комітетом Ялтинської міської ради було оформлено право власності на квартиру № НОМЕР_1 площею 129,4 кв. м та квартиру НОМЕР_2 площею 57,2 кв. м по АДРЕСА_1.

В подальшому трикімнатну квартиру № НОМЕР_1 жилою площею 67,2 кв. м надано згідно з ордером від 7 березня 2007 року ОСОБА_14 на сім'ю у складі чотирьох осіб, а однокімнатну квартиру НОМЕР_2 - ОСОБА_18 на нею одну. Спірні квартири ними приватизовані.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_19 та ухвалюючи нове рішення про задоволення його позову суд апеляційної інстанції виходив із того, що у останнього виникло право на спірні квартири на підставі договорів № 1/02-03 від 20 квітня 2003 року та № 1/02-03 від 20 квітня 2005 року про сумісну діяльність, укладених між ним та АТ «Рібал». За умовами договорів ОСОБА_19 повинен був сплатити АТ «Рібал» відповідно 100 тис. та 50 тис. грн., а АТ «Рібал» - власними силами та засобами завершити будівництво багатоповерхового будинку та передати пайовику в строк до 31 грудня 2005 року.

При цьому суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що договори про сумісну діяльність є правомірними на підставі ст. 204 ЦК України, оскільки їх недійсність не визнана судом у встановленому законом порядку.

Суди дійшли висновку про те, що дії АТ «Рібал» щодо укладання договорів із ОСОБА_19 та самі договори про сумісну діяльність ніким не оспорені, а тому ці договори як такі, що не визнані недійсними у судовому порядку, є дійсними та породжують для ОСОБА_19 відповідні права й охоронювані законом інтереси.

Разом із тим у судовому рішенні, доданому до заяви ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок про те, що суд, встановивши під час розгляду справи, що угода, на яку сторони посилаються в обґрунтування своїх цивільних прав та обов'язків, є нікчемною, не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення її недійсності, а повинен дати оцінку таким доводам сторін.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме ст. 204 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначеної норми матеріального права, судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним не лише тоді, коли не визнаний судом недійсним, але й у тому випадку, коли його недійсність прямо не встановлена законом.

Отже, зі змісту зазначеної норми вбачається, що правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, є нікчемним. Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не спричиняє правових наслідків, крім наслідків його недійсності.

Рішення суду у справі, яка переглядається, не ґрунтується на вимогах матеріального права, оскільки всупереч зазначеному не містить будь-яких висновків щодо доводів відповідачів про недійсність договорів про сумісну діяльність, укладених з ОСОБА_19, яка прямо встановлена законом, тобто їх нікчемність.

За таких обставин заява ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 підлягає задоволенню, а ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2012 року - скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись ст.ст. 355, 360-2, 360-3, 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.І. БалюкВ.В. Онопенко І.С. БерднікЛ.І. Охрімчук В.С. ГульО.І. Потильчак А.А. ЄмецьЯ.М. Романюк П.І. КолесникЮ.Л. Сенін Н.П. ЛященкоІ.Б. Шицький

http://reyestr.court.gov.ua/Review/28332587