Рішення Голосіївського районного суду Києва про відмову у визнанні договору дарування недійсним

[ANTIRAID]

Справа № 752/14789/23

Провадження № 2/752/1497/24

РІШЕННЯ
іменем України

03.04.2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Солодовник Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трейтяк Ірина Валеріївна, про визнання недійсними договорів дарування, -

в с т а н о в и в:

у липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив: визнати недійсним договір дарування житлового будинку, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 29.12.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трейтяк І.В. за реєстровим номером 1330; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 29.12.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трейтяк І.В. за реєстровим номером 1329.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що 29.12.2021 на підставі укладених договорів дарування, ОСОБА_1 відчужено на користь ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що при укладенні вказаних вище договорів дарування мав на меті укладення договору довічного утримання, оскільки є літньою людиною, має ряд захворювань, та потребує допомоги. Між сторонами у справі фактично існувала домовленість, що позивач передасть у власність відповідача належне йому майно, а відповідач буде здійснювати догляд та утримувати позивача.

За вказаних обставин, оспорювані договори підлягають визнанню судом недійсними на підставі ст.ст. 203, 215, 229 ЦК України.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24.07.2023 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 22).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02.08.2023 року вжито заходів забезпечення позову, накладено арешт на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 42-44).

25.08.2023 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов до суду відзив на позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень по суті позову зазначив про те, що знайомий з позивачем з 1990-х років, а з 2020 року почав йому допомагати, витрачав на позивача свої особисті кошти, піклувався про його здоров`я та побут, у зв`язку із чим, позивач з власної волі без будь-якого тиску чи примусу запропонував подарувати мені будинок і земельну ділянку. Процес перемовин тривав з 2020 по 2021 роки, сторони разом їздили на консультації до нотаріальної контори, отримували роз`яснення з приводу правочинів та їх видів, в тому числі і можливості укладення договору довічного утримання чи договору купівлі-продажу, при цьому сам позивач наполягав на укладенні саме договорів дарування. При укладенні оспорюваних правочинів, нотаріусом роз`яснено позивачу наслідки укладення договорів, роз`яснено його права (а.с. 60-64).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08.11.2023 закрито підготовче провадження у справі (а.с. 126).

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили суд позов задовольнити з викладених підстав.

Відповідач та його представник проти задоволення позовних вимог заперечували, просили у позові відмовити.

Заслухавши пояснення та заперечення сторін та їх представників, допитавши свідків у справі, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 29.12.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трейтяк І.В. за реєстровим номером 1330, за умовами якого ОСОБА_1 подарував та передав у власність ОСОБА_2 , а останній прийняв в дар у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).

29.12.2021 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трейтяк І.В. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Крім того, 29.12.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трейтяк І.В. за реєстровим номером 1329, за умовами якого ОСОБА_1 подарував та передав у власність ОСОБА_2 , а останній прийняв в дар у власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14-15).

29.12.2021 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трейтяк І.В. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16).

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст. 717 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина перша статті 230 ЦК України).

Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.

Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди встановили, що спірний договір дарування укладений в письмовій формі та посвідчений нотаріально.

Своїми підписами на договорі сторони підтвердили, що договір підписується ними добровільно, при здоровому розумі, зміст цього договору їм зрозумілий, вони однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки. Обставини, які примусили їх укласти цей договір на невигідних умовах у них відсутні.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що договори дарування вчинено під впливом обману, позивач не надав, як і не надав доказів примушування до укладення договорів дарування.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15 (провадження № 61-4464св21) зазначено, що «обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Подібні висновки викладені у поставах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц (провадження № 61-34575св18, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24005/17 (провадження № 5213св20)».

Таким чином, позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трейтяк Ірина Валеріївна, про визнання недійсними договорів дарування, - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 08.04.2024 року.

Суддя

Джерело: ЄДРСР 118192123

[ANTIRAID]

Це наша справ. Дуже часто у практиці трапляються ситуації коли сторони договору дарування через певний проміжок часу намагаються його визнати недійсним на підставі того, що вони помилились чи їх обманули. Але все це потребує доказуванню та належних доказів. В цій справі суд ретельно розібрався у правовідносинах опитав свідків та зробив висновки щодо відсутності підстав для визнання договору дарування недійсним. Суд зазначив:

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Своїми підписами на договорі сторони підтвердили, що договір підписується ними добровільно, при здоровому розумі, зміст цього договору їм зрозумілий, вони однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки. Обставини, які примусили їх укласти цей договір на невигідних умовах у них відсутні.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що договори дарування вчинено під впливом обману, позивач не надав, як і не надав доказів примушування до укладення договорів дарування.