Постанова 7ААС про стягнення невиплаченої за час COVID суддівської винагороди судді ВАСУ

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 320/10156/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнова А.О.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

26 квітня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вищого адміністративного суду України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року (ухвалене в м. Київ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, Вищого адміністративного суду України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - голови Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду про визнання протиправними дій та стягнення недоотриманої суддівської винагороди,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, Вищого адміністративного суду України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - голови Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду про визнання протиправними дій та стягнення недоотриманої суддівської винагороди.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Вищий адміністративний суд України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

12.03.2024 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 березня 2024 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що постановою Верховної Ради України від 02 червня 2005 року №2638-IV ОСОБА_1 обрано на посаду судді Вищого адміністративного суду України безстроково (а.с.37).

Наказом Вищого адміністративного суду від 16 вересня 2005 року №147-к ОСОБА_1 зараховано з 19 вересня 2005 року на посаду судді Вищого адміністративного суду України (а.с.36, зворотній бік).

Розрахунковими листами за період з січня 2020 року по серпень 2020 року підтверджується, що позивачеві нараховувалася суддівська винагорода у розмірі 73780,20 грн (а.с. 10-13).

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX (далі Закон №553-IX), пунктом 10 якого Закон України «Про Державний бюджет на 2020 рік» доповнено статтею 29, що установлювала, що у квітні 2020 року та на період до завершення карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Наказом Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2020 року №3 з 18 квітня 2020 року на підставі Закону №553-IX установлено обмеження при нарахуванні суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, установленої станом на 01 січня 2020 року (а.с. 120).

Як вбачається із розрахункових листів, довідки Вищого адміністративного суду від 10 січня 2023 року №2, у квітні 2020 року розмір обмеження суддівської винагороди позивача склав 10114,36 грн, у травні-липні 2020 року 79650,60 грн (26550,20х3), у серпні 2020 року 23895,18 грн (з урахуванням компенсації за вересень 2020 року у розмірі 2655,02 грн). Загальний розмір обмеження за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року склав 113660,14 грн.

Вважаючи, що розмір суддівської винагороди було обмежено протиправно, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки в даному випадку позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, тому колегія суддів надає оцінку апеляційній скарзі Вищого адміністративного суду України в частині задоволених позовних вимог.

У статті 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Законом, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).

За приписами статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно частинами першою-п`ятою та сьомою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі Закон № 2453-VI) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: 1) судді апеляційного суду - 1,1; 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; 3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Вирішено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон №553-IX, пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі Закон № 294-IX) доповнено статтею 29 такого змісту (у редакції, яка діяла до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020): «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кв вересня 2005 року №147-к ОСОБА_1 зараховано з 19 вересня 2005 року на посаду судді Вищого адміністративного суду України (а.с.36, зворотній бік).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-IX зі змінами та абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №553-IX (пункт 1 резолютивної частини Рішення).

Положення Закону №294-IX зі змінами та Закону №553-IX визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).

Зі змісту викладених положень чинного законодавства випливає, що в питанні забезпечення суддів, які продовжують обіймати посади у Вищому адміністративному суді України, Закон 1402-VIII відсилає до положень Закону № 2453-VI, відповідно до якого суддівська винагорода судді Вищого адміністративного суду України складається з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, помноженого на коефіцієнт 1,2, та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Водночас Законом №553-IX до Закону № 294-IX, унесено зміни, відповідно до яких розмір суддівської винагороди не може перевищувати 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Питання правомірності виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження, установленого статтею 29 Закону №294-IX у редакції Закону №553-IX, вже було предметом оцінки Верховного Суду у низці справ.

Вперше висновки щодо окресленого питання були викладені в постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20.

Так, спір у справі № 340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору, суб`єктний склад спірних правовідносин, і частково правове регулювання, адже у справі, що розглядається, в частині забезпечення суддів Вищого адміністративного суду України Закон №1402-VIII відсилає до Закону №2453-VI.

Проте, пам`ятаючи про підстави виникнення спірних правовідносин та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов у справі № 340/1916/20, у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

У розрізі встановлених обставин справи № 340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі № 340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.

Так, у справі № 340/1916/20 Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року), не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

Отже, для правовідносин у сфері організації судової влади щодо забезпечення суддівської винагороди Закони № 1402-VIII і № 2453-VI є спеціальними, а отже, їхні норми мають пріоритет над іншими нормативно-правовими актами.

Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, з набранням 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553-IX, яким Закон №294-IX доповнено статтею 29, не змінилося правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у спірних правовідносинах були відсутні передбачені Конституцією України чи Законами №1402-VIII, № 2453-VI підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.

Як вбачається з змісту позовних вимог, позивач просив суд:

визнати протиправними дії відповідачів щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди з квітня по серпень 2020 року із застосуванням статті 29 Закону №294-IX, зобов`язати ліквідаційну комісію Вищого адміністративного суду України нарахувати і виплатити недоплачену суддівську винагороду і одночасно стягнути її з Вищого адміністративного суду України.

Як було зазначено вище, у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 зазначено, що правильне вирішення справи, предметом якої є невиплачена за період з квітня по серпень 2020 року суддівська винагорода у зв`язку із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону №294-IX, залежить від правильного визначення розпорядників бюджетних коштів, від яких залежить фінансування того чи іншого суду (зокрема встановлення статусу ДСА), а також від встановлення ким із розпорядників фактично прийнято рішення про виплату суддівської винагороди з відповідними обмеженнями.

Щодо питання належного розпорядника бюджетних коштів, суд зазначає, що частиною першою статті 148 Закону №1402-VIII встановлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини третьої статті 148 Закону №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Отже, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів.

При цьому, у значенні чинного на момент виникнення спірних правовідносин Закону №1402-VIII вищими спеціалізованими судами є: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України не є вищим спеціалізованим судом у розумінні Закону №1402-VIII, а відтак і головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності.

Одночасно з цим, ДСА також не здійснює фінансового забезпечення діяльності Вищого адміністративного суду України.

Додатком №7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначений розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік на «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (КПКВК ДБ) 0501020).

Відповідно до паспорту бюджетної програми на 2020 рік, погодженої Міністерством фінансів України 06 лютого 2020 року, затвердженої ДСА 07 лютого 2020 року за №58, головним розпорядником коштів видатків Державного бюджету України на 2020 рік за КПКВК ДБ 0501020 є ДСА.

Вказаною програмою витрат на Вищий адміністративний суд України не передбачено.

Водночас, пунктами 4, 5 розділу XII Закону №1402-VIII передбачено, що протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності цим Законом утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом.

Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

Згідно з пунктом 7 розділу XII Закону №1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини десятої статті 51 Бюджетного кодексу України у разі утворення державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у цьому періоді здійснюється в межах видатків, передбачених державним органам, які ліквідуються або реорганізуються у зв`язку з утворенням таких нових державних органів.

У разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у наступних бюджетних періодах до завершення процедур ліквідації або реорганізації здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються.

Статтею 21 Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» передбачено, що Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України провадитимуть процедури ліквідації у 2019 році відповідно до вимог абзацу другого частини десятої статті 51 Бюджетного кодексу України в межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України Верховному Суду.

Аналіз викладених положень розділу XII Закону №1402-VIII у взаємозв`язку із зазначеними приписами бюджетного законодавства дає підстави для висновку, що до завершення процедури ліквідації Вищого адміністративного суду України у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, забезпечення діяльності Вищого адміністративного суду України здійснюється в межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України Верховному Суду.

Щодо питання ким із розпорядників фактично прийнято рішення про виплату суддівської винагороди з відповідними обмеженнями, то судом встановлено, що наказом Верховного Суду від 06 лютого 2020 року №15 було затверджено паспорт бюджетної програми на 2020 рік за КПКВК ДБ 0551010 «Здійснення правосуддя Верховним Судом», пунктом 9 якої на забезпечення ліквідації Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України передбачено 92 297,1 тис. грн.

Наказами Верховного Суду від 26 лютого 2020 року, від 12 травня 2020 року, від 03 липня 2020 року, від 15 жовтня 2020 року, від 30 грудня 2020 року, копії яких наявні у справі, до вказаної програми вносилися зміни, проте розмір видатків, передбачених пунктом 9 програми, було залишено без змін (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pokazniki-diyalnosti/pasport/).

Одночасно з цим, наказом голови Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2020 року №3 наказано «Установити обмеження, що застосовуються з 18 квітня 2020 року при нарахуванні суддівської винагороди суддям Вищого адміністративного суду України в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 1 січня 2020 року».

Отже, в спірних правовідносинах виплата суддівської винагороди позивачеві з обмеженнями, встановленими статтею 29 Закону №294-IX, здійснювалося на підставі наказу Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2020 року №3 (а.с.120).

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях також сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Зокрема, у пункті 64 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04) ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

З урахуванням викладених критеріїв ефективного засобу юридичного захисту, беручи до уваги висновки Верховного Суду у справі № 340/1916/20, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправними дій Вищого адміністративного суду України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону №294-IX (у редакції Закону №553-IX) та стягнення з Вищого адміністративного суду України за рахунок видатків Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди в розмірі 113660,14 грн.

Розмір недоотриманої суддівської винагороди судом обчислено без урахування податків і зборів, що підлягають утриманню відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що розраховуючи суму недоотриманої суддівської винагороди позивач у позовній заяві допустив арифметичну та/або методологічну помилку, адже обчислював відповідну суму з розрахунку того, що в серпні 2020 року сума обмеження була тотожною травню-липню 2020 року і складала 26550,20 грн, тоді як матеріалами справи підтверджується, що в серпні 2020 року сума обмеження становила 26550,20 грн, водночас у вересні 2020 року позивачеві було донараховано 2655,02 грн суддівської винагороди за серпень 2020 року. Таким чином, в серпні 2020 року розмір обмеження становив 23895,18 грн (26550,20 2655,02).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, щодо часткового задоволення позовних вимог.

При цьому, апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені ст. 317 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню, оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Натомість оскаржуване рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Вищого адміністративного суду України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.

Джерело: ЄДРСР 118697889
 

[ANTIRAID]

Це наша справа. Суд з посиланням на рішення Конституційного суду України залишив в силі рішення КОАС. Суд зазначив:

Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Вирішено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Аналіз викладених положень розділу XII Закону №1402-VIII у взаємозв`язку із зазначеними приписами бюджетного законодавства дає підстави для висновку, що до завершення процедури ліквідації Вищого адміністративного суду України у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, забезпечення діяльності Вищого адміністративного суду України здійснюється в межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України Верховному Суду.