Постанова ВП ВС після ЄСПЛ щодо незаконного недопуску до суду у зв'язку з відмовою у розгляді справи без сплати судового збору

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 914/2823/15
Провадження № 12-56звг24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Власова Ю. Л.,

суддів Булейко О. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представників учасників справи:

від позивача-1 - Попельчук С.О.

від позивача-2 - Попельчук С.О.

від відповідача-2 - Жовнерук А.М.

від відповідача-3 - Шамрай В.В.

розглянула в судовому засіданні заяву 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року (у складі колегії: головуючий Татьков В. І., судді Самусенко С. С., Плюшко І. А.) та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 25 березня 2016 року (у складі колегії: головуючий Марко Р. І., судді Костів Т. С., Мельник Г. І.)

у справі № 914/2823/15

за позовом 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2

до: 1) Товариства з додатковою відповідальністю «Меблевий комбінат «Стрий», 2) ОСОБА_3 , 3) ОСОБА_4 , 4) ОСОБА_5 , 5) ОСОБА_6 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Реєстраційної служби Стрийського міськрайонного управління юстиції,

про відшкодування заподіяних збитків (матеріальної шкоди).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та рух справи в суді першої та апеляційної інстанцій

1. У серпні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Меблевий комбінат «Стрий» (далі - ТДВ «МК «Стрий», відповідач-1) та його учасників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (відповідачі 2, 3, 4, 5) про відшкодування заподіяних збитків (матеріальної шкоди), спричинених позбавленням позивачів їхнього майна - корпоративних прав на частки в статутному капіталі ТДВ «МК «Стрий» внаслідок непоновлення їх у складі учасників цього товариства на виконання судового рішення, що набрало законної сили.

2. У позовній заяві позивачі зазначили про те, що звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 17 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).

3. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21 серпня 2015 року порушено провадження у справі № 914/2823/15.

4. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2015 року в задоволенні позову в частині вимог до відповідача-1 - ТДВ «МК «Стрий» про відшкодування заподіяних збитків (матеріальної шкоди) відмовлено повністю. Провадження у справі в частині вимог до відповідачів 2, 3, 4, 5 припинено.

5. 23 лютого 2016 року позивачі звернулися до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2015 року у справі № 914/2823/15. В апеляційній скарзі зазначили, що вони звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 17 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

6. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2016 року у справі № 914/2823/15 апеляційну скаргу повернуто позивачам.

7. Ухвала мотивована тим, що відповідно до частини третьої статті 94 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якою встановлено форму і зміст апеляційної скарги, до скарги додаються докази сплати судового збору. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на рішення суду. Проте позивачі, звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2015 року у справі № 914/2823/15, доказів сплати судового збору не подали, натомість зазначили, що вони звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 17 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

8. Стаття 5 Закону № 3674-VI передбачає перелік осіб, які звільнені від сплати судового збору в усіх судових інстанціях. Стаття 5 Закону № 3674-VI (в редакції від 03 вересня 2015 року, чинній на момент подання апеляційної скарги - 12 лютого 2016 року) не передбачає можливості звільнення від сплати судового збору позивачів - за подання позовів про відшкодування збитків, завданих унаслідок неповернення у строки, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, залучених до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян. Натомість ця норма, на яку посилаються скаржники в апеляційній скарзі, містилася в пункті 17 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у редакції від 16 липня 2015 року.

9. Таким чином, положеннями Закону № 3674-VI (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) не передбачено можливості звільнення від сплати судового збору позивачів за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2015 року.

10. 22 березня 2016 року позивачі повторно звернулись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2015 року у справі № 914/2823/15, до якої долучили клопотання про звільнення від сплати судового збору. Зазначали про те, що на момент порушення провадження у справі (21 серпня 2015 року) вони були звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 17 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Станом на момент подання апеляційної скарги до цього Закону внесені зміни від 03 вересня 2015 року, якими пункт 17 частини першої статті 5 виключений.

11. Відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI підставою для звільнення від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони. Позивачі вказували, що станом на час подання апеляційної скарги вони знаходяться на пенсії, не працюють, підприємницькою діяльністю не займаються. Розмір пенсії ОСОБА_1 становить 3 975 грн на місяць, пенсія ОСОБА_2 - 1 986 грн на місяць, при цьому витрати зі сплати комунальних платежів становлять 800 грн на місяць. Інших доходів позивачі не мають. ОСОБА_1 є заслуженим працівником промисловості, інвалідом III групи. Наведені обставини не дають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 можливості сплачувати судовий збір у великому розмірі, що підтверджується документами, долученими до клопотання.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій

12. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25 березня 2016 року у справі № 914/2823/15 апеляційну скаргу та додані до неї матеріали повторно повернуто позивачам.

13. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору є правом суду, а не його обов'язком. При цьому, це право суду закон пов'язує із встановленням обставин, які свідчать про дійсну складність фінансового становища сторони, яка звертається з відповідним клопотанням. Водночас законом не визначено обставин, які беззаперечно свідчать про наявність у суду обов'язку вчинення відповідних дій, а обґрунтування відповідних обставин покладається на заінтересовану сторону. Виходячи із зазначеного, звільнення скаржників від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин, які наразі відсутні, а скаржниками не наведено обґрунтованих та виключних підстав, які б унеможливили сплату ними судового збору у визначеному законом порядку та розмірі, відтак колегія суддів вважає, що клопотання скаржників про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не може бути прийнята до розгляду Львівським апеляційним господарським судом, оскільки вона не відповідає вимогам розділу ХІІ ГПК України (до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі).

14. Постановою Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року у справі № 914/2823/15 касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25 березня 2016 року - без змін.

15. Колегія суддів касаційної інстанції погодилася з висновками апеляційного господарського суду щодо відмови у задоволенні клопотання позивачів про звільнення їх від сплати судового збору, оскільки відповідне звільнення може мати місце за наявності виключних обставин, які у цьому випадку відсутні, при цьому заявниками не було наведено апеляційному суду обґрунтованих та виключних підстав, які б унеможливили сплату ними судового збору у визначеному законом порядку та розмірі.

Зміст вимог поданої заяви про перегляд судових рішень

16. 28 жовтня 2024 року позивачі звернулися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 25 березня 2016 року у справі № 914/2823/15.

17. Зазначали, що Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні «ОСОБА_1 та інші проти України» встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи № 914/2823/15 судами в частині незабезпечення доступу заявників до оскарження судових рішень у цій справі. Відтак адекватним заходом індивідуального впливу буде поновлення провадження у справі та надання заявникам можливості добитись апеляційного перегляду рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2015 року.

18. Тому, посилаючись на положення статті 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV)та статті 322 ГПК України, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25 березня 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року і передати справу № 914/2823/15 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зміст рішення ЄСПЛ

19. Рішенням ЄСПЛ від 10 жовтня 2024 у справі «ОСОБА_1 та інші проти України» (скарги № 55919/16 та 60298/16) установлено порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) під час розгляду справи № 914/2823/15, що виразилося у відмові в доступі до вищих судів.

20. Суд зазначив, що у 2015 році заявники звернулися до Господарського суду Львівської області з позовом проти приватного підприємства та його акціонерів, вимагаючи компенсації за, як стверджувалося, незаконну відмову відновити статус заявників як акціонерів цього підприємства. 23 грудня 2015 року суд, звільнивши заявників від сплати відповідного судового збору та розглянувши їхні позовні вимоги по суті, відмовив у їхньому задоволенні як необґрунтованих. Заявники подали окремі апеляційні скарги до Львівського апеляційного господарського суду на це рішення та просили звільнити їх від сплати судового збору в розмірі приблизно 890 євро за кожну апеляційну скаргу, зазначивши, що вони не могли сплатити цю суму, оскільки їхній єдиний місячний дохід (пенсія) становив приблизно 130 і 70 євро відповідно. Вони надали копії різних документів у зв'язку з цим. 25 березня 2016 року апеляційний суд повернув апеляційні скарги без розгляду по суті, не вбачаючи «виключних обставин», які б обґрунтовували задоволення клопотання про звільнення від сплати відповідного судового збору. 14 червня 2016 року Вищий господарський суд України залишив цю ухвалу без змін.

21. У зв'язку із зазначеним ЄСПЛ нагадав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення з позовом щодо своїх прав або обов'язків цивільного характеру до судів або трибуналів. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана (див. рішення у справах «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), від 21 лютого 1975 року, пункт 36, серія А № 18, «Пономаренко проти України» (Ponomarenko v. Ukraine), заява № 13156/02, пункт 36, від 14 червня 2007 року, «Мацюк проти України» (Matsyuk v. Ukraine), заява № 1751/03, пункт 28, від 10 грудня 2009 року та «Кузьменко проти України» (Kuzmenko v. Ukraine), заява № 49526/07, пункт 25, від 09 березня 2017 року). Стаття 6 Конвенції не зобов'язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов'язків цивільного характеру. Крім того, до компетенції Суду не належить розгляд стверджуваних помилок щодо питань факту або права, яких припустилися національні суди, якщо тільки такі помилки не порушили права та свободи, що охороняються Конвенцією. З іншого боку, ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Гаврилов проти України» (Gavrilov v. Ukraine), заява № 11691/06, пункти 23-25, від 16 лютого 2017 року з подальшими посиланнями).

22. У керівних справах «Креуз проти Польщі» (Kreuz у. Poland), заява № 28249/95, пункти 52-67, ЄСПЛ 2001-VI) та «Мушта проти України» (Mushta v. Ukraine), заява № 8863/06, пункти 40-47, від 18 листопада 2010 року) Суд уже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо питань, аналогічних розглянутим у цій справі.

23. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду па свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі відповідні обмеження підірвали саму суть права заявників на доступ до суду.

24. ЄСПЛ постановив, що заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з відмовою у доступі до судів вищих інстанцій, а також що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, та відхилив решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Рух заяви про перегляд судових рішень у Великій Палаті Верховного Суду

25. Ухвалою від 06 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за виключними обставинами у справі № 914/2823/15; призначила заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до розгляду на 04 грудня 2024 року; витребувала з Господарського суду Львівської області матеріали справи № 914/2823/15; витребувала із Секретаріату Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ копію рішення ЄСПЛ від 10 жовтня 2024 року у справі «ОСОБА_1 та інші проти України» (Case of Klymukh and others v. Urkaine) за скаргою № 55919/16 та 2 інші з його автентичним перекладом українською мовою.

26. 19 листопада 2024 року до Великої Палати Верховного Суду з Господарського суду Львівської області надійшли матеріали справи № 914/2823/15.

27. 25 листопада 2024 року до Великої Палати Верховного Суду від Міністерства юстиції України надійшла копія автентичного перекладу рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 та інші проти України» (заява № 55919/16 та 2 інші заяви) від 10 жовтня 2024 року.

28. 03 грудня 2024 року до Великої Палати Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшли письмові заперечення ОСОБА_3 на заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про перегляд судових рішень за виключними обставинами, в яких відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні вказаної заяви.

29. Посилається на те, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 20 грудня 2016 року у справі № 914/2998/16 порушено провадження у справі про банкрутство ТДВ «МК «Стрий», а ухвалою від 17 жовтня 2017 року у вказаній справі затверджено реєстр кредиторів ТДВ «МК «Стрий», у якому позивачів немає.

30. Відповідач-2 вважає, що негативні наслідки постанови Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 25 березня 2016 року у справі № 914/2823/15 припинили своє існування, оскільки позивачі, яких виключили зі складу ТДВ «МК «Стрий», могли заявити грошові вимоги у справі про банкрутство відповідача-1, однак цього не зробили.

31. Водночас необхідно дотримуватися принципу остаточності судового рішення, що набрало законної сили, та зважати на те, що від моменту ухвалення оскаржуваних позивачами судових рішень минуло більше восьми років. За цей час позивачі мали можливість відновити свої порушені права у межах справи № 914/2998/16 про банкрутство ТДВ «МК «Стрий». Натомість скасування постанови Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 25 березня 2016 року у справі № 914/2823/15 суперечитиме принципу правової визначеності.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів заявників та застосовані норми законодавства

32. Відповідно до частини першої статті 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинами.

33. Предметом перегляду є судові рішення, передбачені пунктами 1-4 частини першої статті 232 ГПК України, а саме ухвали, рішення, постанови та судові накази.

34. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 320 ГПК України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

35. При зверненні із заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилались на рішення ЄСПЛ як на підставу перегляду судових рішень, ухвалених судами України під час розгляду зазначеної справи, і розгляд такої заяви належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 321 ГПК України.

36. Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

37. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

38. У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

39. Конвенцію ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства.

40. Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.

41. У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

42. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, у яких вони є сторонами, що закріплено у частині першій статті 46 Конвенції. Остаточне рішення ЄСПЛ передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.

43. Таким чином, ЄСПЛ є міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. ЄСПЛ наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов'язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 2 частини третьої статті 320 ГПК України.

44. Судові рішення, постановлені національними судами, підлягають перегляду за виключними обставинами у зв'язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом лише за наявності таких умов:

1) судові рішення національних судів України є такими, якими закінчено розгляд справи або які унеможливлювали судовий розгляд;

2) ці рішення національних судів України набрали законної сили;

3) наявність рішення міжнародної установи, юрисдикція якої визнана Україною (такими є рішення ЄСПЛ);

4) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) констатовано порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

5) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) зазначено про порушення національними судами при розгляді справи гарантованих Конвенцією прав заявника, тобто порушення норм права до ухвалення чи при ухваленні рішення, яким було вирішено спір по суті чи закрито провадження у справі, залишено заяву без розгляду або відмовлено у відкритті провадження, а саме у суді першої, апеляційної та за наявності касаційної інстанцій, чи при здійсненні контролю за виконанням судових рішень;

6) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) має бути зазначено, чи з його змісту можна зробити висновок про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану заявника;

7) таке відновлення попереднього юридичного стану заявника можливе шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

45. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 та 28 березня 2018 року у справах № 2-3435/11 (провадження № 14-12звц18) та № 2-428/11 (провадження № 14-46звц18), від 17 квітня 2018 року у справі № 235/2573/13-ц (провадження № 14-3звц18).

46. Відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV і статті 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

47. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.

48. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).

49. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

50. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі (частина третя статті 10 Закону № 3477-IV).

51. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.

52. Для цього слід враховувати Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді:

Коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.

Коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

53. У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.

54. Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов'язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.

55. Отже, не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв'язку з виключними обставинами за пунктом 2 частини третьої статті 320 ГПК України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань: мають бути усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру; не стосуються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень; не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява; стосуються лише тривалості розгляду даної справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 81 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11, пункті 76 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11, пункті 85 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, пункті 46 постанови від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12).

56. Оскільки перелічені випадки у цій справі відсутні, то Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне застосувати такий захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 та інші проти України», як перегляд судових рішень.

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та позиція щодо вирішення справи

57. У серпні 2015 року заявники звернулися до Господарського суду Львівської області з позовом про відшкодування заподіяних збитків (матеріальної шкоди), спричинених позбавленням їх майна - корпоративних прав на частки в статутному капіталі ТДВ «МК «Стрий». У позовній заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили про те, що звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 17 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

58. Зокрема, у пункті 17 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI в редакції від 12 липня 2015 року було зазначено, що від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про відшкодування збитків, завданих внаслідок неповернення у строки, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, залучених до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян.

59. Господарський суд Львівської області відкрив провадження у цій справі і розглянув її по суті.

60. Не погодившись із рішенням Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2015 року у справі № 914/2823/15, позивачі оскаржили його в апеляційному порядку також без сплати судового збору з апеляційної скарги.

61. Натомість Львівський апеляційний господарський суд повернув апеляційну скаргу, зазначивши, що в новій редакції Закону № 3674-VI від 03 вересня 2015 року виключено пункт 17 частини першої статті 5, тобто на момент подачі апеляційної скарги законом не передбачено можливості звільнення від сплати судового збору позивачів - за подання позовів про відшкодування збитків, завданих внаслідок неповернення у строки, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків. Отже, позивачі мають сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на загальних підставах.

62. Позивачі повторно звернулись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, заявивши клопотання про звільнення від сплати судового збору. Зазначали про те, що вони знаходяться на пенсії, не працюють, підприємницькою діяльністю не займаються. Розмір пенсії ОСОБА_1 становить 3 975 грн на місяць, пенсія ОСОБА_2 - 1 986 грн на місяць; інших доходів позивачі не мають, тому в них немає можливості сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 25 274,70 грн.

63. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25 березня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року, апеляційну скаргу повторно повернуто позивачам. Суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку, що скаржники не навели обґрунтованих та виключних підстав, які б унеможливили сплату ними судового збору у визначеному законом порядку та розмірі.

64. Розглянувши скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ЄСПЛ у рішенні «ОСОБА_1 та інші проти України» дійшов висновку, що в цій справі зазначені обмеження (щодо розміру належного до сплати судового збору) порушили саму суть права заявників на доступ до суду. Суд постановив, що наявне порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відмови у доступі до вищих судів.

65. Схожі висновки ЄСПЛ уже робив у справі «Креуз проти Польщі», за обставинами якої заявник звернувся до суду з позовом до муніципалітету м. Плок, вимагаючи відшкодування збитків, завданих йому відмовою відповідача ухвалити рішення про дозвіл на будівництво мийки автомобілів. Заявник подав клопотання про звільнення його від обов'язку сплати судових витрат, мотивуючи це тим, що він є безробітним, однак йому було відмовлено; Креуз був зобов'язаний сплатити 100 000 000 старих польських злотих, що приблизно дорівнює середньому річному заробітку в Польщі на момент подання позову. У зв'язку з несплатою заявником вказаного судового збору провадження у справі було припинено.

66. У справі «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ зауважив, що самі по собі вимоги про сплату судових витрат у цивільному процесі не можуть розглядатися як такі, що у принципі суперечать частині першій статті 6 Конвенції; вказане конвенційне положення не може тлумачитися як таке, котре надає право на отримання безкоштовної юридичної допомоги від держави у процесі вирішення цивільної справи чи право на «безкоштовний» цивільний процес. Однак розмір судових витрат за обставин конкретної справи слід оцінювати з урахуванням можливості заявника сплатити таку суму та зважаючи на стадію провадження у справі, коли у заявника виник обов'язок по сплаті цих витрат. Саме ці обставини є істотними при вирішенні питання про те, чи було порушено право особи на доступ до суду. З цього приводу Суд відзначив, що хоча остаточна сума судових витрат і була істотно зменшена порівняно з їх попереднім розміром, вона все ж таки дорівнювала середній річній заробітній платі у Польщі, що, ясна річ, було досить обтяжливою для пересічного позивача. Крім того, висновки національних судів щодо фінансових можливостей заявника ґрунтувалися радше на гіпотетичних можливостях його перспективних доходів, аніж на реальних фактах, що на них посилався заявник. Національні суди також відмовилися взяти до уваги аргумент п. Креуза про те, що він не в змозі сплатити судові витрати, без отримання і вивчення будь-яких доказів, котрі б спростовували факти, наведені ним у його фінансовій декларації. Таким чином, національні суди дійшли висновку про фінансовий стан заявника без належного врахування представлених ним матеріалів. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що національні суди не спромоглися забезпечити належний баланс між інтересами держави щодо отримання судових витрат, з одного боку, і правом заявника на розгляд його справи у судовому порядку - з іншого. Розмір судових витрат, що їх мав сплатити заявник, був надмірним і призвів до неможливості розгляду справи п. Креуза судом, а це, на думку Суду, порушує саму сутність права на доступ до суду. Отже, мало місце порушення частини першої статті 6 Конвенції.

67. На переконання Великої Палати Верховного Суду, суди апеляційної та касаційної інстанцій подібним, формальним, чином розглянули клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 914/2823/15,обмежившись загальними висновками про те, що «скаржниками не наведено обґрунтованих та виключних підстав, які б унеможливили сплату ними судового збору у визначеному законом порядку та розмірі».

68. Відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій вказаної статті.

69. Львівський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України не надали належної правової оцінки представленим позивачами документам щодо їх середнього місячного доходу та не обґрунтували, яким чином вони врахували майновий стан позивачів та дійшли висновку, що він дозволяє їм сплатити судовий збір у розмірі їх спільного сукупного доходу за п'ять місяців.

70. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

71. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій не є належним чином обґрунтованими у розмінні частини п'ятої статті 236 ГПК України, що є підставою для їх скасування, враховуючи висновок ЄСПЛ про наявне порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відмови у доступі до вищих судів.

Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

72. Згідно із частиною третьою статті 325 ГПК України за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

73. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 25 березня 2016 року, постанови Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 320, 325 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про перегляд судових рішень у справі № 914/2823/15 задовольнити.

2. Постанову Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25 березня 2016 року у справі № 914/2823/15 скасувати.

3. Справу № 914/2823/15 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка надійшла до Львівського апеляційного господарського суду 22 березня 2016 року.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідачЮ. Л. ВласовСудді: О. Л. Булейко М. В. Мазур М. І. Гриців С. Ю. Мартєв Ж. М. Єленіна К. М. Пільков І. В. Желєзний О. В. Ступак Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач В. В. Король О. С. Ткачук О. В. Кривенда Є. А. Усенко Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 123567885

[ANTIRAID]

Дивна аргументація, яка фактично зводиться до неналежного обгрунтування відмови у розгляді справи без сплати судового збору. Суд зазначив:

66. У справі «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ зауважив, що самі по собі вимоги про сплату судових витрат у цивільному процесі не можуть розглядатися як такі, що у принципі суперечать частині першій статті 6 Конвенції; вказане конвенційне положення не може тлумачитися як таке, котре надає право на отримання безкоштовної юридичної допомоги від держави у процесі вирішення цивільної справи чи право на «безкоштовний» цивільний процес. Однак розмір судових витрат за обставин конкретної справи слід оцінювати з урахуванням можливості заявника сплатити таку суму та зважаючи на стадію провадження у справі, коли у заявника виник обов'язок по сплаті цих витрат. Саме ці обставини є істотними при вирішенні питання про те, чи було порушено право особи на доступ до суду. З цього приводу Суд відзначив, що хоча остаточна сума судових витрат і була істотно зменшена порівняно з їх попереднім розміром, вона все ж таки дорівнювала середній річній заробітній платі у Польщі, що, ясна річ, було досить обтяжливою для пересічного позивача. Крім того, висновки національних судів щодо фінансових можливостей заявника ґрунтувалися радше на гіпотетичних можливостях його перспективних доходів, аніж на реальних фактах, що на них посилався заявник. Національні суди також відмовилися взяти до уваги аргумент п. Креуза про те, що він не в змозі сплатити судові витрати, без отримання і вивчення будь-яких доказів, котрі б спростовували факти, наведені ним у його фінансовій декларації. Таким чином, національні суди дійшли висновку про фінансовий стан заявника без належного врахування представлених ним матеріалів. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що національні суди не спромоглися забезпечити належний баланс між інтересами держави щодо отримання судових витрат, з одного боку, і правом заявника на розгляд його справи у судовому порядку - з іншого. Розмір судових витрат, що їх мав сплатити заявник, був надмірним і призвів до неможливості розгляду справи п. Креуза судом, а це, на думку Суду, порушує саму сутність права на доступ до суду. Отже, мало місце порушення частини першої статті 6 Конвенції.

67. На переконання Великої Палати Верховного Суду, суди апеляційної та касаційної інстанцій подібним, формальним, чином розглянули клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 914/2823/15,обмежившись загальними висновками про те, що «скаржниками не наведено обґрунтованих та виключних підстав, які б унеможливили сплату ними судового збору у визначеному законом порядку та розмірі».

68. Відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій вказаної статті.

69. Львівський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України не надали належної правової оцінки представленим позивачами документам щодо їх середнього місячного доходу та не обґрунтували, яким чином вони врахували майновий стан позивачів та дійшли висновку, що він дозволяє їм сплатити судовий збір у розмірі їх спільного сукупного доходу за п'ять місяців.