Правовая позиция ВСУ 6-36цс15

1.5k · October 4, 2015

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

суддів:

Яреми А.Г.,

Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,

Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення процентів на банківський вклад, інфляційних втрат і трьох процентів річних за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі – ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра»), про стягнення процентів на банківський вклад, інфляційних втрат і трьох процентів річних.

ОСОБА_1 зазначала, що 11 квітня 2008 року між нею (вкладник) та ВАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) «Класичний без поповнення» (далі – договір банківського вкладу від 11 квітня 2008 року), за яким вона внесла на депозитний рахунок 12 млн 643 тис. 217 грн 35 коп. зі сплатою 18,6 % річних на строк 12 місяців. Датою повернення вкладу визначено 11 квітня 2009 року. Згідно з пунктом 3.4.4 цього договору сплата процентів і повернення вкладу здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок вкладника в цьому банку в день настання дати повернення вкладу, а також у випадках дострокового розірвання договору.

3 квітня 2009 року вона звернулась до банку із заявою про повернення депозитного вкладу й нарахованих процентів на вклад, які просила перерахувати на рахунок у філії закритого акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» у м. Києві (далі – ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» у м. Києві). Крім того, 15 лютого 2010 року вона зверталась до банку з вимогою про повернення вкладу та нарахованих процентів на вклад.

Посилаючись на те, що зобов’язання за договором банківського вкладу від 11 квітня 2008 року відповідачем не виконано (вклад та проценти повернуто вкладнику 23 листопада 2011 року), уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, на підставі статей 526, 610, 625, 629, статті 1058, частини другої статті 1060, частини п’ятої статті 1061, частини першої статті 1074 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), пункту 4.2 договору банківського вкладу від 11 квітня 2008 року ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ «КБ «Надра» за період з 11 квітня 2008 року (часу початку дії договору банківського вкладу) до 23 листопада 2011 року (день фактичного повернення вкладу) 11 млн 884 тис. 592 грн 70 коп., з яких: 7 млн 614 тис. 879 грн 72 коп. процентів за договором банківського вкладу від 11 квітня 2008 року, 3 млн 91 тис. 217 грн 31 коп. інфляційних втрат, 1 млн 178 тис. 495 грн 67 коп. – 3 % річних.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 1 млн 078 тис. 831 грн 13 коп. – 3 % річних; 3 млн 071 тис. 671 грн 95 коп. інфляційних втрат; 1 тис. 700 грн держмита та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2013 року ухвалено стягнути з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 9 тис. 893 грн 39 коп. процентів за період з 12 квітня до 8 грудня 2009 року.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду від 20 травня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 6 млн 094 тис. 350 грн 9 коп. процентів на банківський вклад; 1 млн 178 тис. 495 грн 67 коп. – 3 % річних; 3 млн 091 тис. 217 грн 31 коп. інфляційних втрат та 3 тис. 440 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року ПАТ «КБ «Надра» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 536, 625, 1061 та 1070 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ПАТ «КБ «Надра» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2012 року та 22 травня 2013 року, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року та постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2015 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» про стягнення процентів на банківський вклад, інфляційних втрат і трьох процентів річних допущено до провадження Верховного Суду України.

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ураховуючи викладене, заява ПАТ «КБ «Надра», яка надійшла до суду касаційної інстанції для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якою не було прийнято на день набрання чинності Законом № 192-VIII, підлягає розгляду Верховним Судом України в порядку, передбаченому главою 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року; в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «КБ «Надра» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 11 квітня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу, за яким ОСОБА_1 внесла на депозитний рахунок 12 млн 643 тис. 217 грн 35 коп. зі сплатою 18,6 % річних на строк 12 місяців; датою повернення вкладу визначено 11 квітня 2009 року.

Згідно з пунктом 1.3 договору банківського вкладу від 11 квітня 2008 року банк закриває вкладний рахунок після закінчення строку дії договору та (або) повернення коштів вкладнику. За пунктом 3.4.4 цього договору сплата процентів і повернення вкладу здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок вкладника в цьому банку в день настання дати повернення вкладу. Пунктами 4.2, 4.4 зазначеного договору встановлено, що проценти на вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, що передує його поверненню вкладникові або списанню із вкладного рахунка вкладника; сплата нарахованих процентів на вклад здійснюється у кінці строку договору шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника.

Постановою Правління Національного Банку України (далі – НБУ) від 10 лютого 2009 року № 59 «Про призначення тимчасової адміністрації у ВАТ «КБ «Надра» призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік – з 10 лютого 2009 року до 10 лютого 2010 року та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців – з 10 лютого 2009 року до 10 серпня 2009 року; згідно з постановою Правління НБУ від 5 серпня 2009 року № 452 продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів з 11 серпня 2009 року до 10 лютого 2010 року.

За заявою від 3 квітня 2009 року ОСОБА_1 просила повернути депозитний вклад і нараховані проценти на вклад та перерахувати їх на рахунок у філії ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» у м. Києві.

8 грудня 2009 року банківський вклад (депозит) у розмірі 12 млн 643 тис. 217 грн 35 коп. та 2 млн 340 тис. 548 грн 28 коп. процентів за час дії договору банківського вкладу були перераховані банком на поточний рахунок вкладника; проценти за поточним рахунком в розмірі 0,1 % річних нараховувались та виплачувались до моменту повернення коштів з зазначеного рахунку. У період з 12 квітня 2009 року до 7 грудня 2009 року зазначені кошти перебували на депозитному рахунку ОСОБА_1.

Грошові кошти, що знаходились на банківському рахунку ОСОБА_1, видавались їй з 5 вересня до 24 листопада 2011 року за її розпорядженням.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався тим, що стаття 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не містить заборони на нарахування процентів за користування грошима вкладників на строк дії мораторію, а лише передбачає неможливість їх отримання вкладниками, та дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення процентів на банківський вклад за період з 12 квітня 2009 року (день закінчення дії договору банківського вкладу від 11 квітня 2008 року) до 8 грудня 2009 року (день перерахування банком депозитного вкладу та процентів на вклад на поточний рахунок вкладника) за процентною ставкою 0,1 % річних, яка була встановлена за користування вкладами «До запитання» з 4 березня 2009 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що суд першої інстанції неправильно застосував порядок нарахування процентів за договором банківського вкладу, і, врахувавши положення статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 629, частини першої статті 631, частини першої статті 1058 ЦК України, дійшов висновку про те, що стягненню з банку підлягають 18,6 % річних на суму неповернутого 10 квітня 2009 року банківського вкладу за період з 11 квітня 2008 року (початок дії договору банківського вкладу від 11 квітня 2008 року) до 22 листопада 2011 року (день фактичного повернення банком вкладу) з урахуванням сплачених процентів.

Разом з тим, у судових рішеннях суду касаційної інстанції, які надані заявником для порівняння, містяться такі висновки:

– у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року суд касаційної інстанції, застосувавши норми статей 530, 598, 1060 ЦК України, дійшов висновку про те, що після закінчення строку дії договору банківського вкладу обов’язок банку з нарахування й виплати вкладнику процентів на вклад припиняється незалежно від виконання банком зобов’язання щодо повернення вкладу;

– в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року касаційний суд, скасовуючи рішення апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд, указав на те, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення про стягнення з банку на користь вкладника процентів на вклад після закінчення строку дії договору банківського вкладу, не взяв до уваги, що нарахування процентів на вклад після закінчення строку дії договору банківського вкладу в розмірі, визначеному сторонами, цим договором не передбачено; таке стягнення є продовженням судом строку дії договору без погодження сторін; при цьому апеляційний суд не з’ясував, чи отримував вкладник суму вкладу з поточного рахунку, на який вона була перерахована, та чи нараховувались проценти після перерахування суми вкладу, з яких підстав і в якому розмірі.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 536, 1061 та 1070 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Зобов’язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, передбачених законом як юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

За положеннями статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Вклад (депозит) – це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

У справі, яка переглядається, умовами пункту 1.3 договору банківського вкладу від 11 квітня 2008 року передбачено, що банк закриває вкладний рахунок після закінчення строку дії договору та (або) повернення коштів вкладнику. За пунктом 3.4.4 цього договору сплата процентів і повернення вкладу здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок вкладника у цьому ж банку в день настання дати повернення вкладу. Пунктом 4.2 зазначеного договору встановлено, що проценти на вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, що передує його поверненню вкладникові або списанню з вкладного рахунка вкладника.

Як випливає із змісту укладеного між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 договору, його автоматична пролонгація (без додаткового погодження між сторонами) та зміна умов в односторонньому порядку не передбачена. Відповідно, оскільки безпосередньо в договорі встановлено строк його дії – 12 місяців з моменту укладання договору (11 квітня 2008 року), то по настанню визначеної в договорі дати повернення вкладу (11 квітня 2009 року), закінчується і дія укладеного між сторонами договору.

Отже, аналіз зазначених вище правових норм та умов договору банківського вкладу від 11 квітня 2008 року дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 598 ЦК України зобов’язання банку перед ОСОБА_1 за договором банківського вкладу (депозиту) припинились у строк, установлений цим договором.

Закінчення строку дії договору і невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Однак, ухвалюючи рішення про стягнення з банку на користь вкладника проценти, установлені договором банківського вкладу, за період від початку дії договору до дня фактичного повернення банком вкладу, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначені положення норм матеріального права до уваги не взяв, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини сторін, які виникли з договору банківського вкладу, припинилися після фактичного повернення цього вкладу.

Разом з тим у справі, яка переглядається, суди встановили, що 8 грудня 2009 року депозитний вклад у розмірі 12 млн 643 тис. 217 грн 35 коп. та 2 млн 340 тис. 548 грн 28 коп. процентів за час дії договору банківського вкладу були перераховані банком на поточний рахунок вкладника; проценти за поточним рахунком у розмірі 0,1 % річних нараховувались та виплачувались до моменту повернення коштів із зазначеного рахунку.

Так, відповідно до статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов’язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (частини перша, друга статті 1067 ЦК України).

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, – зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Отже, 8 грудня 2009 року (день перерахування банком депозитного вкладу та процентів на вклад на поточний рахунок вкладника) між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору банківського рахунка.

Тому, ураховуючи, що у справі, яка переглядається, умов щодо встановлення іншого розміру процентної ставки після закінчення строку дії договору банківського вкладу від 11 квітня 2008 року сторони не визначили, суд безпідставно не застосував норми статей 1066, 1070 ЦК України та не врахував, що стягненню з банку підлягають проценти за період від дня перерахування банком депозитного вкладу та процентів на вклад на поточний рахунок вкладника до дня фактичного повернення банком вкладу за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції у справах, судові рішення в яких надані заявником для порівняння.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначених норм матеріального права не врахував та безпідставно стягнув з банку на користь вкладника проценти на вклад, які були передбачені договором банківського вкладу від 11 квітня 2008 року, за період від початку дії цього договору до дня фактичного повернення банком вкладу, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Отже, судове рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до статті 360⁴ ЦПК України є підставою для його скасування.

Водночас, обґрунтовуючи наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 625 ЦК України, ПАТ «КБ «Надра» посилається на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року, яка не свідчить про неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, оскільки зазначена постанова ухвалена за наслідками розгляду цивільної справи Верховним Судом України в порядку перегляду судового рішення суду касаційної інстанції з підстав, передбачених статтею 355 ЦПК України, та не є судовим рішенням суду касаційної інстанції.

Також ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2012 року, надана заявником для порівняння, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 536, 625, 1061 та 1070 ЦК України, оскільки в цьому судовому рішенні та у справі, яка переглядається, наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції вищевказаних норм матеріального права в подібних правовідносинах.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360⁴ ЦПК України та частиною третьою статті 360³ ЦПК України (у редакції Закону № 192-VIII), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

Ю.Л. Сенін

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-36цс15

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків серед юридичних фактів, зокрема, є договори та інші правочини.

За положеннями статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Як випливає із змісту укладеного між банком та вкладником договору, його автоматична пролонгація (без додаткового погодження між сторонами) та зміна умов в односторонньому порядку не передбачена. Відповідно, оскільки безпосередньо в договорі встановлено строк його дії – 12 місяців з моменту укладання договору (11 квітня 2008 року), то по настанню визначеної в договорі дати повернення вкладу (11 квітня 2009 року), закінчується і дія укладеного між сторонами договору.

Отже, аналіз зазначених вище правових норм та умов договору банківського вкладу дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 598 ЦК України зобов’язання банку перед вкладником за договором банківського вкладу (депозиту) припинились у строк, встановлений договором банківського вкладу.

Закінчення строку дії договору і невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, які встановлені договором чи законом.

Однак, ухвалюючи рішення про стягнення з банку на користь вкладника проценти, установлені договором банківського вкладу, за період від початку дії договору до дня фактичного повернення банком вкладу, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вищезазначені положення норм матеріального права до уваги не взяв, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини сторін, які виникли з договору банківського вкладу, припинилися після фактичного повернення цього вкладу.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, – зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Отже, 8 грудня 2009 року між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору банківського рахунка; за користування грошовими коштами, що знаходились на рахунку клієнта, банк повинен був сплатити проценти в розмірі, встановленому цим договором.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук