Kayrat

Пользователи
  • Число публикаций

    3
  • Регистрация

  • Последнее посещение

1 подписчик

Kayrat's Achievements

Newbie

Newbie (1/14)

0

Репутация

  1. Судя по указанному Постановлению, скорее всего Приват уже в 2010 году подавал иск на взыскание, и уложился в 3-годичный срок исковой давности (Однак апелянт не звернув уваги на те, що пролонгація договору полягає у продовженні його строку зі збереженням тих умов, на яких його було укладено (якщо інше не передбачено договором), зокрема щодо самої умови про порядок пролонгації договору, які також залишаються чинними, крім того, звернувшись до суду з позовом та стягнувши на підставі судового рішення від 16.09.2011 року з відповідача заборгованість ПАТ "КБ Приват Банк" перервав перебіг строку позовної давності, тому цей строк на момент подачі даного позову не сплив.)
  2. Да, помогал. Изначально суд вынес заочное решение, которым удовлетворил иск Привата и взыскал с человека всю сумму задолженности. Мы об этом узнали только на стадии исполнения решения, когда исполнители выехали описывать его имущество. Это заочное решение мы в том же суде обжаловали. Суд, по нашему заявлению, отменил своё заочное решение и назначил слушание в общем порядке. На этом этапе мы подали заявление о применении срока исковой давности, где, в числе аргументов, сослались и на Постановление ВСУ от 18 июня 2014 г. по делу № 6-61цс14. Суд принял во внимание наши аргументы (причем без всякой личной заинтересованности ) и отказал Привату в удовлетворении их требований. Апелляция, соответственно, по этим же основаниям оставила в силе решение первой инстанции. Не знаю, обращался ли Приват по этому делу в вышку, пока информации у нас нет. По исполнительной службе мы производство закрыли, аресты сняли.
  3. Есть примерно такое же решение апелляции, вступившее в законную силу. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Провадження № 22-ц/774/10206/14 Справа № 2-410/4258/12 Головуючий у 1 й інстанції - Бойко О.М. Доповідач - Прозорова М.Л. Категорія 27 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2014 року 01 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючої судді: Прозорової М.Л., суддів: Каратаєвої Л.О., Козлова С.П., при секретарі: Панченко Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2014 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2014 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог (а.с.77-82). Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (а.с.73-76). Як на підстави апеляційної скарги, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилається на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи (а.с.77-82). Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до укладеного договору №б/н від 19.01.2006 року ОСОБА_2 19.01.2006 року отримав кредит у розмірі 5000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за листування кредитом у розмірі 12.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до заяви позичальник ознайомлений та згодний з умовами та правилами надання банківських послуг позивача. Відповідач заявив суду про застосування строку позовної давності. Враховуючи, що строк позовної давності за заявленими вимогами сплинув в січні 2007 року, а позивач звернувся до суду з позовом в серпні 2012 року, тому саме із зазначених підстав у задоволенні позову відмовлено. При таких обставинах, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав для задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" не має внаслідок пропуску строку позовної давності відповідно до ст.ст. 257,261, ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України. Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України "Про банки та банківську діяльність" №2121-ІІІ від 07 грудня 2000 року (надалі Закон № 2121-ІІІ) відповідно до статті 2 якого банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання сплати процентів та інших зборів з такої суми. Та правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір, та відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Та за загальним правилом договірне зобов'язання повинне виконуватись відповідно до тих умов, які сторони визначили при укладенні договору. Отже відповідно до дійсного змісту наведених норм, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК) та набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч.1 ст. 638 ЦК України) та істотними умовами кредитного договору є предмет, строк повернення та його ціна (розмір процентів). Відповідно до наявної у справі спільної письмової Заяви позичальника та Банку за підписами обох сторін (а.с.6) сторони погодили умови щодо розміру коштів, що можуть бути отримані в кредит, строку їх повернення, який зумовлений строком дії картки та моментом здійснення останнього платежу по січень 2007 року, також дійшли згоди щодо процентної ставки на рівні 1% місяць із розрахунку 360 днів на рік, разом з тим, зазначена заява містить положення відповідно до якого заявник ОСОБА_2 давав згоду на те, що дана заява позичальника від 19 січня 2006 року (надалі Заява позичальника) разом із Умовами і правилами надання банківських послуг (надалі Умови) становлять між сторонами договір про надання банківських послуг щодо кредитування (Кредитний договір). З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про наявність між сторонами Кредитного договору узгоджуються із положеннями наведених норм та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами. Відповідач не оспорював тієї обставини що він відповідно до Кредитного договору отримав платіжну кредитну картку строком дії 01/07. В свою чергу представник позивача не заперечував проти того, що в подальшому ОСОБА_2 інші кредитні картки не отримував. У той же час, із наявного у справі розрахунку заборгованості за Кредитним договором від 19.01.2006 року укладеним між Банком та відповідачем (а.с.6-10) вбачається, що позичальник отримав кошти в кредит в розмірі що зазначені в позовній заяві. Отримав кошти в кредит, позичальник в межах визначеного строку борг не повернув та кредит не погасив, з огляду на що, утворилася заборгованість станом на 14.06.2012 року у загальному розмірі 13380,04 доларів США, із яких: 4467,60 доларів США - заборгованість за кредитом; 8215,72 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 62,56 доларів США - штраф (фіксована частина); 634,17 доларів США - штраф (процентна складова), та встановлені підстави які вказують на обґрунтованість вимог Банку в межах позову про стягнення заборгованості. Разом з тим, узгоджуються із фактичним обставинами справи висновки суду першої інстанції про порушення Банком строків позовної давності. Із матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір укладено 19.01.2006 року, позичальник у відповідності до Кредитного договору порушення строків повернення кредиту та сплати процентів почав допускати з лютого 2008 року, оскільки із наданих письмових доказів вбачається що позичальник фактично умов Кредитного договору не виконував з лютого 2008 року не здійснив жодного погашення в межах визначеного договором строку, та зобов'язаний був повернути кредит протягом дії Кредитного договору, який згідно пункту 9.12 Умов діє протягом 12 місяців з моменту підписання, та може автоматично пролонгуватися на такий самий строк, та обумовлений датою закінчення Кредитної картки, та Банк відповідно до встановлених обставин, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, використав своє право та звернувся до суду про стягнення заборгованості тільки 27 серпня 2012 року, за межами строків позовної давності. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ч.ч.1,5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року №6-14цс14 у справі за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 до ухвалення судом рішення заявив про застосування строків позовної давності (а.с.65-66). За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до п.9.3. Умов надання банківських послуг передбачено, що картрахунки відкриваються на невизначений термін та те, що сторони таким чином домовилися про збільшення строку позовної давності спростовуються змістом заяви щодо укладення кредитного договору та змістом Умов і правил надання банківських послуг, де відсутня умова про збільшення строку позовної давності та ч.1 ст. 252 ЦК України, де передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Доводи про те, що строк позовної давності переривався шляхом звернення банку за видачею судового наказу, необґрунтовані. Доводи позивача про те, що строк дії картки та кредитного договору продовжено спростовується пунктом 3 розділу ІІ умов і правил надання банківських послуг, яким передбачено правила користування карткою та зазначено, що карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця та карта продовжується банком на новий строк шляхом надання клієнту карти з новим строком дії. Судом встановлено, що доказів надання відповідачу картки з новим строком дії позивачем суду не надано. Крім того, колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним судом України в постанові від 19 березня 2014 року (в справі № 6-14 цс 14), а саме: відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 303,307,308,315,319 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - відхилити. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2014 року - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена укасаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: Судді: