Олег1964

Порошенко это пустое место, как и Янукович. Как и Янукович, Петя боится Тимошенко, как огня.

Очень неплохая мысль.

У Пети команда Лени космоса и ПРастов. Голосуйте.

Главный Майдан ещё впереди. Надейся и жди.

Команда "профессионалов" будущего Вашего Пети-президента обозначена в статье Лещенко. Перечитайте, пожалуйста, внимательно. Не дай боже Украине Петю вместе с командой его "профессионалов". Если из двух зол придется выбирать меньшее, то лучше Юлю, которая, как минимум, отомстит главному "профессионалу" из команды Пети и боксера - Фирташу. Но есть еще кандидаты - Гриценко, например.

Порошенко и пустота Сергей Лещенко, УП _ Пятница, 16 мая 2014, 16:31 Версия для печатиКомментарии33 Фото прес-служби Порошенка Організація виборів Петра Порошенка висвітила слабкі місця найбільш вірогідного переможця президентських перегонів. Уже сьогодні видно проблеми, з якими він зіштовхнеться в разі обрання на посаду керівника держави. Перше - Порошенко не має своєї команди, через що змушений спиратися на ситуативних союзників, які часто є представниками минулої влади, автоматично стаючи заручником чужих апетитів. В такий спосіб, Порошенко оточує себе людьми сумнівних моральних якостей замість того, щоб зробити ставку на молодь або незаплямованих лідерів, що постали протягом революційних подій останніх місяців. Друге - Порошенко надовго пов’язаний політичним альянсом з Віталієм Кличком, який є вікном впливу групи Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна. Навіть якщо сам Порошенко не матиме жодних зобов’язань перед оголошеним у міжнародний розшук олігархом, стосунки Кличка з угрупуванням "РосУкрЕнерго" неминуче впливатимуть на політичну поведінку Порошенка з огляду на розбудову ними політичного альянсу на паритетних засадах. Третє - Порошенко по факту не має власної партії, а "Солідарність" є лише брендом без наповнення. Відповідно, рейтинги цієї партії не мають під собою реальної основи та є ситуативним перетоком виборців в умовах кардинального перерозподілу виборчого поля. Окрилений нинішнім рейтингом, Порошенко невдовзі буде спостерігати так само стрімке його зменшення, що створює для нього виклики – чи готовий він змиритися з втратою підтримки, наполегливо проводячи зміни, чи наслідуватиме Януковича та Тимошенко, які згаяли кредит довіри, які мали у перші місяці роботи президентом та прем’єром, а згодом повністю ударилися у популізм. Четверте – партія Порошенка побудована за принципом бізнес-корпорації, куди входять його бізнес-партнери та підлеглі, прізвища яких нічого не скажуть громаді, але які будуть вірою та правдою служити своєму начальнику-акціонеру. Такий принцип стосунків у команді наслідує звичаї, що панували у Віктора Януковича, та породжує ризики авторитаризму. У політичній структурі Порошенка, яка будується за вождистським типом, відсутні будь-які механізми внутрішнього стримування та політичної конкуренції. Штаб УДАРу по виборах мера столиці та Київради очолює депутат від партії Кличка Павло Рябікін, в минулому - один з ключових діячів у газовому бізнесі групи "Інтергаз", яку в 1990-их створили Ігор Бакай, Ігор Шаров, Олександр Абдуллін. Тому, коли в 2000 році Рябікін вперше став народним депутатом, він вступив до інтергазівської групи "Відродження України", яку очолював некоронований директор парламенту Олександр Волков. Останні роки Рябікін був відомий як співвласник розважального комплексу "Маячок" на узбережжі Дніпра, де також паркують свої катери багато представників київської політичної еліти. За словами джерел в оточенні Дмитра Фірташа, декілька років тому його структури стали співвласниками "Маячка", підтверджуючи ще раз вплив газової групи на Кличка. Штаб Рябікіна розташований біля Києво-Печерської Лаври, а в його приміщеннях неодноразово бачили колишнього депутата-регіонала і близького соратника Леоніда Черновецького Вадима Столара, який має стійку репутацію столичного "рєшали". Столар на минулих парламентських виборах балотувався на Оболоні за підтримки Сергія Льовочкіна, але програв Олександру Бригинцю. Ще одне підтвердження впливу екс-глави адміністрації президента на вибори УДАРу в Києві - це участь у кампанії Віктора Котигоренка - члена політтехнологічної групи покійного нині соратника Льовочкіна Юрія Левенця. Як розповідають обізнані люди, раніше Котигоренко займався у Києві Партією регіонів та Олександром Поповим і перейшов під УДАР разом з усією польовою структурою - агітаторами, спостерігачами, членами комісій тощо. Вітриною об'єднаного штабу Порошенка в Києві є депутат Ірина Геращенко, яка виконує лише репрезентативні функції та прикриває реальних розпорядників виборчого ресурсу Порошенка у столиці. Неформально президентський штаб Порошенка у Києві очолює Сергій Березенко, депутат Київради за списком блоку Черновецького та учасник "молодої команди" Льоні-Космоса. Саме з цим прізвищем пов’язують гласну та негласну підтримку Порошенком людей колишнього одіозного мера на виборах у столиці. При тому, що нинішній фаворит президентських виборів має традиційно гарні відносини з малоадекватним мером. Сергій Березенко є племінником колишнього депутата Анатолія Матвієнка, який на цих виборах очолює штаб Порошенка в Івано-Франківській області. У розмові з журналістами декілька років тому Матвієнко назвав свого родича "гарним другом і товаришем" одіозного секретаря Київради Олеся Довгого. За часів Черновецького Березенко спочатку був радником космічного мера, а потім очолював управління у справах сім’ї, молоді та спорту КМДА. Це була своєрідна нагорода вірному соратнику, адже Березенко очолював молодіжне крило Блоку Черновецького. При чому зараз в біографії на сайті Київради Березенко старанно прибрав будь-які згадки про свою присутність у команді Черновецького. ОСОБИСТА КВОТА ПОРОШЕНКА На виборах до Київради Порошенко та Кличко на паритетних засадах сформували список, який виступає під єдиним брендом УДАР. Зараз УДАР є фаворитом нинішніх виборів до Київради. Згідно з дослідженням, проведеним Соціологічним центром при педагогічному університеті імені Драгоманова, їх рейтинг на початок травня становив 38,8 відсотка. За списками буде сформовано половину Київради, загальна чисельність якої становить 120 депутатів. Відповідно, нинішній рейтинг УДАРу дозволяє їм розраховувати щонайменше на 25-30 прохідних місць за списком. Однак спосіб формування списку УДАРу, який представляє в Києві двох найрейтинговіших політиків, справляє гнітюче враження. Це відбувалося без жодних попередніх публічних обговорень. Прохідні місця ділилися у тиші кабінетів, а велика кількість прізвищ вам нічого не скаже, окрім приналежності до того чи іншого клану чи партійного ядра. Це – явний крок назад, адже під час минулих парламентських виборів УДАР попередньо розкрив своїх кандидатів для оцінки громадськістю та рухом "Чесно". Перша п’ятірка списку УДАРу - політична, це впізнавані прізвища та депутати Київради, які були визначені штабом Кличка: сам боксер-чемпіон, депутат міської ради Андрій Странніков, телеведуча Рена Назарова, юрист-депутат Київради Олексій Резніков і ще один депутат Олександр Клюс. Перша людина Порошенка в списку УДАРу - шостий номер Павло Тарасюк, який представлений як виконавчий директор Громадської організації "Союз сприяння розвитку реклами на транспорті". Засновником цієї структури є Павло Матвієнко, син згаданого Анатолія Матвієнка. Тарасюк принаймні донедавна працював прес-секретарем Матвієнка, зараз він - член політради партії "Солідарність". Восьмий номер списку Геннадія Ільїна сайт "Тема" називає колишнім керівником охорони Петра Порошенка. За словами джерел, це людина з оточення першого віце-прем'єра Віталія Яреми. Також до списку УДАРу в рамках квоти "Рошен" потрапили люди київських забудовників, екс-власників "Запоріжсталі" регіонала Василя Хмельницького та Андрія Іванова. Так, на 9 місці в спискуСергій Палій, місцем роботи якого є ТОВ "Центр-Інвестресурс". Контрольний пакет цієї фірми належить будівельному холдингу Хмельницького-Іванова UDP. 11 позицію в списку УДАРу обіймає Ігор Кононенко - це головний куратор від Порошенка виборів до київських органів влади. Конененко є депутатом чинної Київради, він обрався також за списком блоку Леоніда Черновецького, відповідно, він голосував за всі одіозні рішення, які продукувала корупційна машина "Льоні-Космоса". Сам Черновецький, до слова, будучи народним депутатом, був близьким до Порошенка і разом з ним створював Партію регіонів - Порошенко увійшов до числа пайщиків як власник бренду "Солідарність", а Черновецький - як лідер партії "За красиву Україну". На сайті Київради Кононенко вказаний як голова наглядової ради ВАТ "Київське автотранспортне підприємство - 2240". Насправді він - одна з ключових осіб в бізнес-імперії Порошенка, з яким він дружить із часів служби в армії. Так, Кононенко був чи є членом наглядових рад "Богдан Моторс" та Міжнародного Інвестиційного Банку, співвласником якого він виступає разом з інвестфондом Порошенка "Прайм Ессетс Кепітал". Кононенко також є членом наглядової ради "Спортивно-оздоровчого комплексу "Монітор" - під цією юридичною особою діє легендарний фітнес-клуб Порошенка "5 елемент" на Рибальському острові. До речі, басейн Порошенка виявився доволі плодючим - серед членів виборчого списку УДАРу на 25 місці - ревізор "5 елементу" Володимир Державін, а 47 місці перебуває заступник директора "5 елементу" Валерій Ричек. Особиста лояльність є однією з ключових вимог Порошенка, який віддає перевагу своїм підлеглим, а не лідерам громадської думки при формуванні списку. Так, на 27 місці УДАРу до Київради балотується Олена Матузко - піар-директор його 5 каналу, на 37 – Юрій Буглак, головний юридичний радник корпорації "Рошен". Також показовий кандидат на 19 місці в списку - це молодший брат чинного депутата Олександра Бригинця Павло Бригинець (освіта - середня). Старший також обрався до Верховної Ради за мажоритаркою на Оболоні, використовуючи фінансову лояльність Порошенка. Декілька місць в списку отримав Юрій Луценко, який підтримав Порошенка, і дружина якого стала довіреною особою Порошенка на виборах президента. За його квотою екс-міністра внутрішніх справ балотується Ігор Піковський – висуванець так званої "лужниковської групи" російських бізнесменів, до якої входять представник Путіна по зв’язкам з організаціями співвітчизників за кордоном Олександр Бабаков та авторитет Михайло Воєводін. В Україні цей клан володіє готелями "Прем’єр-палац", "Ореанда" та "Русь", а також низкою обленерго, а їх представником є давній соратник Луценка, а нині помічник Кличка у Верховній Раді Кирило Куликов. На 26 місці в списку до Київради – Володимир Каретко, близький соратник "любого друзя" Олександра Третьякова, який був спонсором Юрія Луценка протягом останніх років. За протекцією Третьякова після помаранчевої революції Каретко очолював національну акціонерну компанію "Надра України". ЗЕЛЕНЕ СВІТЛО ЛЮДЯМ ЧЕРНОВЕЦЬКОГО Найжахливіше в цій ситуації є те, що Порошенко-Кличківський УДАР став квитком для проходження до Київради людей Черновецького. Вони не наважились висунути одну з найбільш одіозних соратниць космічного мера Аллу Шлапакнапряму, але створили їй сприятливі умови. Так, "Українська правда" вже писала про те, як УДАР виставив за округом №35 проти Шлапак технічного кандидата Оксану Подколзіну, яка є однокурсницею самої Шлапак і пов’язана з іншим соратником Черновецького Олександром Супруненком. Але це ще не межа. Напряму УДАР висунув в окрузі №36 Михайла Терентьєва – офіційного спостерігача від Алли Шлапак на минулих парламентських виборах, а нині – її заступника у партії "Соціальна справедливість". За округом 52 від УДАРу балотується Андрій Андрєєв, який на парламентських виборах 2012 року працював на Шлапак як керівник її приймальні та публічно називав соратницю Черновецького "людиною, яку взяв собі за взірець". Це - не поодинокий приклад, коли Порошенко виставляє проти соратників Черновецького слабких кандидатів. Так, на троєщинському окрузі №16 балотується Віктор Грушко з блоку Черновецького. Проти нього УДАР спрямував нікому не відомого Юрія Братищенка. Єдина згадка про нього в інтернеті - на президентських виборах 2010 року він був членом однієї з київських виборчих комісій від технічного кандидата Януковича Василя Противсіха. А згодом Братищенко став представляти у цій комісії... самого Януковича. Аналогічна ситуація - на 31 окрузі. Тут балотується колишній нардеп і один з так званих "касирів" Черновецького Вадим Столар. Аби не заважати його перемозі, УДАР виставив на округ нікому невідому Ольгу Люльчак. За округом 24 УДАР напряму висунув Віталія Даниленка - активного учасника парламентської кампанії Олеся Довгого в 2012 році. Ще одна дивна особа перебуває на прохідному 18 місці в списку УДАРу - Михайло Макаренко, головний лікар пологового будинку №5. Він - чинний депутат Київської обласної ради... від Партії регіонів. За часів Черновецького Макаренко був зав’язаний на Ірену Кільчицьку, ще одну одіозну діячку "космічної команди", яка зараз балотується до Київради за округом № 37. Тепер патронесса і куратор гінекологів від Черновецького знову можуть зібратися під одним дахом нової Київради. В партії Кличка відхрещуються від людей, пов’язаних з Черновецьким - всі вони потрапили до списку за квотою Порошенка, наполягають в УДАРі. Більше того, депутат від УДАРу Віктор Чумак особисто блокував балотування під брендом Кличка депутата Київради від блоку Черновецького Михайла Яковчука і керівника приймальні Олеся Довгого Олексія Новікова, які зрештою пішли на вибори, але самовисуванцями. У київському штабі Порошенка наявність осіб з команди Черновецького прокоментували "Київський список формувався на підставі списків обох сил - УДАРу та "Солідарності". Бралися люди, які підходили під критерій нове обличчя та досвід роботи. Ми впевнені, що ці люди достойно представлятимуть громаду Києва і чесно служитимуть киянам". Окрім Луценка та Черновецького, Порошенко допомагає людям Володимира Литвина, з яким його пов’язує багаторічна дружба. Так, за округом 57 у Києві УДАР висунув керівника районної організації Народної партії Юрія Миколаєнка, пов’язаного з нардепами Пилипишиним та Мошенським. А в окрузі № 8 від УДАРу балотується інший литвинівець Сергій Костюк. ФАНТОМ "СОЛІДАРНОСТІ" Будучи політиком з 14 річним досвідом, Порошенко не створив розгалуженої структури, тому змушений спиратися на дискредитовані кадри своїх нинішніх попутників. Приміром, непоодинокі випадки, коли на президентських перегонах членами виборчих комісій за його квотами ідуть колишні регіонали, яких йому рекомендують соратники на центральному рівні - як, наприклад, регіонал Андрій Деркач дав Порошенку людей у Сумській області, які на парламентських виборах працювали на Партію регіонів (у 161 окрузі – Ніна Каштальян). Або в Кіровоградській області на Порошенка в тервиборчкомах працюють люди, які на минулих виборах були висуванцями вид Януковича (у 101 окрузі – Людмила Отян, у 103 окрузі – Сергій Коцар). Аналогічна ситуація з керівниками штабів. Не виростивши своїх людей, Порошенко спирається на місцеві еліти. Його донецький штаб очолює Артур Герасимов - вихованець одіозного бізнесмена з гнізда Пшонки Сергія Шахова, а на Закарпатті штабом керує середній з братів Балог. Сама партія Порошенка "Солідарність" є не більше, ніж міфом. Як такої, її не існує. Немає сайту, невідомі телефони або адреси, за якими звертатися, аби стати членами "Солідарності". Формальним керівником партії є депутат-підлеглий Порошенка Юрій Стець, який, будучи генпродюсером "5 каналу", суміщає цю посаду з мандатом нардепа. Коли автор цих рядків звернувся до Стеця, він не зміг озвучити юридичну адресу партії "Солідарність", а фактичною назвав квартиру в одному з житлових будинків Печерського району, яка належить Порошенку та часом використовується ним як приватний офіс. Зателефонувавши за кількома номерами, Стець нарешті сказав, що партія зареєстрована "десь на вулиці Електриків". Ми спрощуємо цю задачу для партійного керівника – "Солідарність" прописана на Електриків, будинок 29-А. Це – юридична адреса чисельних підприємств Порошенка на Рибальському півострові. Мікрорайон фактично керується Порошенком відтоді, як він придбав розташований тут завод "Ленінська кузня". Ще одним доказом того, що за "Солідарністю" немає нічого, окрім обгортки, є події, коли в передостанній день минулого року партію ліквідували з огляду на відсутність звітності. Джерела в оточенні Порошенка називають причиною цього помсту з боку Януковича. Але, як би там не було, Порошенко оперативно придбав нову структуру, яка тепер називається трохи інакше - партія "Всеукраїнське об’єднання "Солідарність". Щоправда, станом на сьогодні у Державному реєстрі політичних партій немає жодної з ний - ні старої, ні нової. Саме лідером "Всеукраїнського об’єднання "Солідарність" є Юрій Стець, який, втім, не зміг назвати членів політради партії. Також він не міг згадати ім'я керівника київського осередку партії, а в столичній області, за словами Стеця, взагалі немає партійної організації. Це при тому, що в чисельних дослідженнях, коли до анкети включають назву "Солідарність" разом з прізвищем Порошенка, вона стає лідером громадської думки. На прохання Юрія Стеця "Українська правда" направила йому на фейсбук запит щодо чисельності партії "Солідарність", а також її політичної програми, але жодної відповіді не отримала. Усе це свідчить про створення політичної надбудови для Порошенка буквально з коліс, коли стрімке зростання його рейтингу стало сюрпризом не лише для громадян, але і для самого політика. Ще рік тому він не дуже успішно намагався стати єдиним кандидатом від опозиції на виборах мера Києва, а сьогодні вже є фаворитом виборів президента. Втеча Януковича та дискредитація лідерів трьох опозиційних сил призвела до перетоку електроральних симпатій до Порошенка. Але це явище, яке має стихійний характер, несе в собі букет ризиків. Починаючи з нарощування партії за рахунок пристосуванців та перебіжчиків - і закінчуючи тим, що сам Порошенко може стати заручником свого рейтингу, коли він в гонитві за утриманням стабільно високого показника буде змушений відмовитися від партійної конкуренції та непопулярних реформ. http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/05/16/7025568/ Какой Петя президент? Вы, извините, думаете головой?

http://censor.net.ua/photo_news/285587/martyshki_i_hulo_tsarevna_skuchnoe_litso_tamada_tsarev_svejie_fotojaby_ot_tsenzornet

Я не сторонник Тимошенко. Однако, всем, кого знаете и не знаете, нужно рассказывать о нутре Пети Порошенко. Уж очень много избирателей готовы за него проголосовать, потому что СМИ болванят о самом "рейтинговом" кандидате. Не дай боже Петю в президенты.

Классно! Прямо, как спор на этом форуме с "уважаемыми" "юзерами", которые пишут жалобы админу. Жириновский извивается, что профессиональный торолль .

Это люди, на которых опирается Пу. (См. пост выше).

Не дай боже президента Порошенка!

ВАЛЕРИЯ НОВОДВОРСКАЯ: "ПОДАЙТЕ ЗАЯВКУ О ВСТУПЛЕНИИ В НАТО. НУ, И СОПРОТИВЛЯЙТЕСЬ, НАКОНЕЦ!" Легенда диссидентского движения в интервью "Цензор.НЕТ" объяснила, почему надо бомбить сепаратистов на Донбассе; рассказала, что нужно сделать для того, чтобы пал режим Путина, и дала совет Ринату Ахметову. Странное ощущение испытываешь, беседуя с Валерией Новодворской. Перед тобой сидит гражданка России, требующая в отношении пророссийских сепаратистов в Украине куда более жестких мер, чем самый необузданный из украинских националистов (не говоря уж об официальном Киеве). Над ней можно смеяться, называть маргиналом - и, учитывая нынешние настроения в российском обществе, такая оценка во многом будет верной. Нельзя, однако, игнорировать то, сколь точными и верными являются некоторые оценки Новодворской - в особенности тогда, когда она говорит о сущности агрессивного имперского режима Владимира Путина. Наш разговор подходит к завершению около часа ночи по московскому времени. Вместо прощания Валерия Ильинична говорит: «Слава Украине!». «Героям слава…» - отвечает оторопевший журналист. А начинался этот разговор с актуальностей текущего дня. - Пресс-служба Кремля заявила, что «с уважением» относится к референдуму сепаратистов - но при этом официально о признании его результатов не заявила. Можно попросить вас перевести это заявление с кремлевского - на человеческий? - В переводе с кремлевского это означает, что мы не прочь всем этим воспользоваться. Мы стояли за кулисами, мы - кукловоды. Эти ваши колорады донецко-луганские - наши марионетки. Мы, поскольку сами продиктовали это решение, относимся к нему с большим аппетитом. Ждите: когда понадобится, мы это используем в своих целях. - Когда именно? У нас за десять дней до выборов даже бабушки на скамейках обсуждают, как именно Путин будет их срывать: по всей Украине или только в ряде восточных областей. А может, вообще воздержится от провокаций? - Сорвать выборы по всей Украине Путин не сможет. Его возможности ограничены, это вам все-таки не Воланд. Что сможет, он сделает. Но может он не так уж много. А вот то, что выборы не проходили на Донбассе, - это будет заявлено совершенно обязательно. И этого ему хватит, чтобы объявить избранного президента нелегитимным. - Как вам тогда поведение ключевой фигуры на Донбассе - Рината Ахметова? У нас много шума наделало его заявление о том, что АТО на Донбассе необходимо прекратить и украинские войска оттуда вывести. Другие данные тоже указывают на то, что Ринат Леонидович тяготеет к кремлевским конструкциям будущего Донбасса. Что бы вы посоветовали ему в данной ситуации? - Ринат Ахметов, как и многие наши олигархи, пытается усидеть между двух стульев. У него, видимо, есть какие-то экономические интересы в России. Или он чем-то с Путиным повязан. Либо же Путин о нем что-то знает. И он старается в приличной форме поставить Украине подножку. Вы же понимаете, что его судьба Украины его не волнует так же, как Романа Абрамовича - судьба России. Вывести войска - это совершенно идиотский совет. Пусть Путин уходит! А вывести войска…тогда останется Путину ковровую дорожку до Киева выстелить! Ахметов должен был бы объяснить своим колорадам, что Донбасс - это дотационный регион и что они не в состоянии сами заработать себе на жизнь, пока не будут проведены реформы. И что они должны молиться на киевское правительство, дабы оно давало им какие-то дотации. Потому что если оно поступит как российское правительство, то их шахты будут закрыты - как в Ростове. Они, кстати, уже сказали жизнерадостно, что могут сами себя кормить. Ну, вот тогда дать бы им такую возможность - хоть месяца на два. Чтобы они хорошенько проголодались… - Это из разряда фантастики. Между тем, даже у нас в Киеве хватает людей, которые советуют нынешней власти отступить и, цитирую, «дать Ахметову самому навести там порядок». - Ну, это линия наименьшего сопротивления. Ахметов не будет наводить никакой порядок. Управляющие сейчас Донбассом бандиты и ГРУ-шники (что, в общем-то, одно и то же) не очень контролируются Ахметовым. И потом, нашли революционера…это вам не Порошенко и не Коломыйский (Новодворская так и произнесла эту фамилию. - ред.). В общем, такой совет никуда не годится. Украинское законное правительство должно было, во-первых, не допускать этого референдума, очистить Донбасс раньше. Во-вторых, вы должны хорошо себе представить, кто такие колорады. Это не мирные жители. Мирные жители мирно сидят дома. Если мирные жители добровольно прикрывают преступников…их же не вытащили из постелей? Носят преступникам еду, да еще и детей своих используют как совершенные сумасшедшие, как палестинцы, которые радуются, если у них в семье появляется шахид…Это - соучастники. Вот как бы должны сейчас, задним числом, расценивать действия тех жителей Германии, которые делили еврейские магазины, бросали в костер книги, вступали в Национал-социалистическую партию Германии; которые использовали рабов из Восточной Европы на своих фольварках; которые кричали «Хайль Гитлер!». Какие они были мирные жители? И когда начались массированные бомбежки Германии «летающими крепостями», англо-американскими самолетами, никто не занимался тем, что внизу. Когда на три четверти была уничтожена территория Вердена, никого не волновало, что будет с этими так называемыми мирными жителями. Возьмите и такой пример. Феликс Кривин когда-то написал скетч про то, как сжигали Яна Гуса, чешского национального героя, и старушка принесла к этому столбу охапку хвороста. Он ей сказал: «О, святая простота!». А потом пригляделся к старушке - и оказалось, что это не просто старушка, а старушка, гордая своей простотой. Это - не о мирных жителях, это соучастники преступлений. И они заслуживают такого же воздаяния, как и те, кто сбивают вертолеты, вспарывает животы депутатам, топит их. В любой войне надобно заботиться либо о чужих, либо о своих. В Донбассе есть нормальные достойные люди. Они тоже хотят жить. И украинское правительство должно заботиться не о предателях, а об украинских патриотах. Потому что иначе их всех ждет судьба депутата Рыбака. - И как конкретно должны повести себя украинские власти в данной ситуации? - Я - не специалист по военному делу. Или самолеты надо использовать, или спецназ, Национальную гвардию, чтобы взять эти здания любой ценой. Предупредить сначала листовками, чтобы те, кто считает себя мирными жителями, быстренько пошли домой. Ну, а кто не пойдет - пускай отвечает за свои действия. Как мы в 1993 году поступили: Ельцин сколько раз предупреждал, чтобы люди ушли из Белого Дома? А когда начался танковый обстрел, то эти 160 погибших - никто не смотрел, мирные они или нет. Они оставались там добровольно, и они прикрывали преступников…. - А вам не кажется, что многие из этих людей, будучи годами вскормлены советской и российской пропагандой, не в полной мере отвечают за свои поступки и в некоторой мере заслуживают снисхождения? - Нет, они не заслуживают снисхождения. Снисхождения заслуживают те, кто в такой неблагоприятной обстановке ведет себя достойно: говорит на украинском языке, выходит, как в Одессе, на мирные демонстрации - после чего в них начинают стрелять…И что значит «советской пропаганде»? Советской пропаганде были подвержены многие, но почему-то она на Львов не подействовала. Каждый сам отвечает за свои поступки. Каждый сам решает, куда ему идти - в гитлерюгенд или движение Сопротивления. Они с 1991 года жили на территории свободной Украины. Пора бы уже прийти в себя! - Валерия Ильинична, но эти люди называют гитлерюгендом промайдановскую патриотически настроенную молодежь. Видите, как все у нас перевернуто… - Да, они бездумно повторяют российскую пропаганду. При этом у них порой в руках российские флаги и российские гербы. И они уже успели попроситься в состав Российской Федерации. Это просто национальные изменники, предатели. Их проблема в том, что Соединенные Штаты не берут такое барахло. А там ведь пенсия побольше, и зарплата - тоже. Они бы и туда побежали, если бы их туда позвали. Только они не знают, что России нечем их кормить. - К вопросу о Соединенных Штатах. Сторонники Владимира Владимировича смеются, говоря о санкциях Запада. Дескать, эти санкции - как дробинка для слона, псевдодавление для отвода глаз, Запад заинтересован в сотрудничестве с газово-нефтяной Россией, поэтому до серьезного давления дело не дойдет. Вы разделяете такое мнение? - Правильно они смеются, у них есть все основания смеяться. Потому что это не санкции, а все равно, что дамским веером ударить по пальцам. Ну, не пустят Рогозина в Европу - он поедет отдыхать на Мальдивские острова… Западу так проще - ничего не менять. К тому же, там много таких политиков, как Шредер - давным-давно подкупленных Россией. На них нельзя полагаться. Мы имеем свидетельства того, что даже в ПАСЕ многим депутатам предлагали взятку за пророссийское голосование. Одна депутатка все это открыла. Она-то не взяла - но другие взяли! И потом, Россия - очень большая страна. Очень большая. И для того, чтобы против нее применить серьезные санкции, придется вызвать полный экономический крах: введение карточной системы, гиперинфляцию. Это быстро не делается. Это придет, да - но нескоро. А нынешние меры, разумеется, не подействуют. Они ведь пока даже визы не отменили. А визы следует отменить для всех россиян без исключения! И мы с Константином Боровым предложили это и к нам применить. Хотя к нам вроде бы и не за что. Но ко всем - так ко всем. Мы отвечаем за то, что Путин у власти, и что мы не смогли его сместить. И он набросился на ни в чем не повинную Украину. Раз россияне не могут контролировать свою власть, значит, им никуда не нужно ездить. Пускай сидят дома и устраивают дела в своей стране. А прогулки по Венеции и Риму - это не для них. Нужно никого не выпускать, железный занавес. Тогда, может, они поймут, что надо что-то делать с Путиным. - Валерия Ильинична, вас часто упрекают в том, что вы для других стран делаете больше, чем для самой России, гражданкой которой вы являетесь? Вот и в украинско-российской истории вы принимаете нашу сторону… - Я всегда на стороне слабого. И всегда на стороне невинного. Я - профессиональный диссидент и правозащитник. Лозунг «За вашу и нашу свободу» - он универсален. Искупая вину России, я оставляю ей какой-то шанс на будущее. Иначе Россия будет проклята до седьмого колена, и никакого шанса у нее вообще не будет. Не может быть свободен народ, угнетающий другие народы. - Вы неустанно говорите о вине режима Путина. А какие ошибки украинских властей вам бросаются в глаза? Что бы вы сделали иначе, чем официальный Киев? - Во-первых, я бы приняла решение о выводе Черноморского флота, не дожидаясь, пока это решение примет Россия. Это надо было сделать сразу после революции - отказать в постое. Даже заплатить неустойку, разорвать договоренности. Кроме этого, я не взяла бы на себя ответственность запрещать украинским офицерам и солдатам сопротивляться. И тогда, возможно, судьба Крыма была бы иная. Возможно, Западу пришлось бы вмешаться. И, конечно, выборы - это дело замечательное, и кандидаты хорошие. Но Россия все равно не признает результаты этих выборов. А убрать Россию - на это не хватит сил не только у Украины, но, пожалуй, и у НАТО. Это все-таки ядерная держава. Главная ошибка была совершена не этой властью. Не следовало отдавать ядерное оружие. Тогда с Украиной пришлось бы считаться. Степан Хмара тогда недаром пытался броситься в ракетные шахты. В общем, надо держаться тверже. Да, Европа дает вам деньги - но она же не хочет расширения зоны влияния России еще и на украинскую территорию! Подавайте заявку о вступлении в НАТО. Ну, и сопротивляйтесь, наконец! Когда у нас случился 93-й год, мы Ельцина не останавливали, наоборот, советовали ему поднять самолеты и разбомбить Белый Дом - так, чтобы никто не ушел живым. Ни Руцкой, ни Хасбулатов, ни Макашов. Может, тогда удалось бы реформы довести до конца. Гражданскую войну не выигрывают и не проигрывают. Но при этом действуют не с тем настроением, что надо любить и беречь врага. Тот, кто ходит с флагом иностранного государства, - уже изначально враг. Он ходит не с флагом Евросоюза, а с флагом враждебной, подлой, злобной, жестокой страны, настоящего бича Европы. Время, когда на Россию можно было воздействовать санкциями, уже прошло. - Знаете, мне рассказывали о том, как украинские солдаты, воюющие на Донбассе, читают Ремарка. Мой приятель, глядя на происходящее в России, принялся перечитывать «Москву-2042» Войновича: отец Звездоний, Пропаганда Парамоновна Коровяк и прочие экспонаты кунсткамеры. А какое художественное произведение в контексте происходящего между Украиной и Россией приходит на ум вам? - Оруэлл. Как вы помните, Океания все время воевала то с Ост-Азией, то с Евразией. И многие уже не помнили, с кем она воюет… Евгений Кузьменко для Цензор.НЕТ Источник:http://censor.net.ua/r285091Источник:http://censor.net.ua/r285091 Гром-баба. Прямо и правильно. Вот какой должен быть главнокомандующий (президент).

Итить твою мать, проголосуй с нами! Референдум на Донбассе в ФОТОжабах. Подборка ФОТОжаб от Цензор.НЕТ Больше фотошопов смотрите здесь Источник: http://censor.net.ua/p285087 Источник: http://censor.net.ua/p285087

Республика ''Привоз'' 12 травня 2014, 18:41 Версія для друкуКоментарі84 На территории рынка "Привоз" в воскресенье под девизом "Нам надоело кормить Одессу!" прошел референдум "Поддерживаете ли Вы акт о государственном суверенитете "Привоза"? За высказались 94% продавцов рыбного ряда, 92% – мясного корпуса, 99% – молочного корпуса. Овощников к референдуму не допустили из-за организации "Овощной сектор". Учитывая такие результаты, организаторы объявили о создании нового государства – Республики Привоз. У РП уже есть свой флаг: Как разъяснил лидер нового государства Денис Тошнилин, белая полоса на нем символизирует молочный корпус, синяя – рыбный, а красная – мясной. "Привоз должен быть наконец-то услышан" – провозгласил самопровозглашенный президент Тошнилин. Сейчас организаторы ждут реакцию от Кремля и признания от международного сообщества.

Постановочного шоу «противодействия военным» на 9 мая в Мариуполе. ФОТО, ВИДЕО http://uainfo.org/yandex/321570-postanovochnogo-shou-protivodeystviya-voennym-na-9-maya-v-mariupole-foto-video.html

Посмотри на колорадскую ленточку на руке "куликовца".

Возможной причиной взрыва в жилом доме в Николаеве стало наличие в одной из квартир взрывчатого вещества Возможной причиной взрыва в жилом доме по ул. Лазурной, 40 в Николаеве стал тот факт, что в квартире у кого-то из жильцов хранились взрывоопасные вещества. Такое предположение в ответ на вопрос кандидата в президенты Петра Порошеноко высказал главный инженер Николаевгаза. По его словам, на месте происшествия отсутствует характерный запах газа, что, по его мнению, свидетельствуются о том, что вряд ли речь идет о взрыве газа. Порошенко интересовало, мог ли в данном случае иметь место теракт. На это начальник ГУ ГСЧС Украины в Николаевской области Максим Грицаенко отметил, что по характеру взрыва пока невозможно определить причину. От себя: при взрыве газа повреждения строений другие.

Украина и ее Вандея: что дальше? Максим Стриха, для УП _ Воскресенье, 11 мая 2014, 14:17 Версия для печатиКомментарии98 Фото Петр Шеломовский Автор прекрасно розуміє усю ризикованість того, про що він збирається писати. І все ж він вважає, що розвиток ситуації спонукає необхідність зокрема й такого обговорення. Адже сьогодні, коли стоїть питання про життя або смерть України, ціна помилки може виявитися надзвичайно високою. Події останніх тижнів показали: услід за втратою Криму, Україна фактично втратила контроль над більшою частиною території Донбасу. Українські державні структури все ще забезпечують тут виплату зарплат і пенсій, але українські силовики вже нездатні захистити права й свободи громадян. Українське телебачення для більшості місцевого населення вже недоступне. Заблоковані прикордонні частини неспроможні ефективно протидіяти припливу "добровольців" з РФ. Регіон стрімко перетворюється на кримінальний Мордор, де правлять бал убивці й мародери під російськими триколорами й прапорами "Донецької народної республіки" та "Луганської народної республіки". Звісно, все це відбулося внаслідок ретельно й давно продуманої і здійсненої з усім можливим цинізмом спецоперації сусідньої держави, якій підіграли корумповані місцеві еліти, налякані перспективою відповідати за наслідки свого правління у всеукраїнському масштабі, і якій фактично не протидіяла не менш корумпована місцева міліція, контрольована цими елітами. Але водночас будьмо відверті: спецоперація не мала б такого успіху без активної підтримки значної частини населення регіону. Ці люди готові - інколи за плату, інколи з суто ідейних міркувань - блокувати БТРи українських силовиків і ставати живим щитом перед "зеленими чоловічками" - благо, всі вже зрозуміли: в цивільних українці не стріляють. Особлива "ментальність Донбасу", що сягає корінням часів хаотичного заселення цього індустріального регіону, зробила його своєрідною "українською Вандеєю", електоральною опорою спершу комуністів, потім "регіоналів". Нагадаємо про Вандею – вбогі й гноблені селяни цієї французької провінції за часів Великої революції щиро і не з примусу вмирали за своїх гнобителів і вбивали тих, хто хотів зробити їх вільними. Усі без винятку соціологічні опитування останнього часу фіксували на Донбасі лояльну проукраїнську більшість (понад половина населення) і антиукраїнську меншість (близько третини). Однак в умовах російської спецоперації меншість виявилася пасіонарною і вкрай агресивною, а більшість – у масі своїй заляканою й інертною. У цьому сенсі "пунктом неповернення" стало, очевидно, не захоплення Донецької ОДА чи прибуття "Стрілка" з його людьми в Слов’янськ, а те, коли ще в середині березня місцева міліція дозволила трьом сотням бандитів, озброєних тоді ще не автоматами, а битами й заточками, жорстоко розігнати багатотисячний мітинг прибічників єдиної України в обласному центрі. В цих умовах військова операція проти терористів на Донбасі не лише виправдана з погляду міжнародного права, але й зумовлена елементарними питаннями безпеки держави в цілому. Українські хлопці вмирають у Слов’янську, Краматорську й Маріуполі насамперед за те, щоб російські бойовики не почали завтра тероризувати людей і поза межами Донбасу. Але скажімо собі правду: за настанови "за будь-яку ціну берегти цивільних" українська АТО могла хіба що призупинити розповзання гангрени, але в жодному разі не знищити її джерело. Сьогодні українські силовики навчилися вже вбивати засланих диверсантів і відбивати будівлі – але вони не можуть їх втримати, опинившись серед юрми "мирних" посібників терористів. І в Краматорську, і в Маріуполі вони відтак змушені були повертатися на вихідні позиції, залишивши місто на поталу бандитів... Сьогодні повернення в регіон спокою й законності порівняно малими жертвами й зусиллями вже неможливе. Україна муситиме по-справжньому воювати за Донбас - можливо, що не лише з місцевим "ополченням", але й з регулярною російською армією. Тому і влада, й суспільство повинні чітко зрозуміти: чи можлива в такій війні перемога? Чи є для неї ресурси? Яку ціну доведеться заплатити всім нам? На основі чесних відповідей на ці запитання слід розглянути й інший варіант: евакуювати з Донбасу всіх, для кого життя в ДНР і ЛНР є засадничо неможливим, і, констатувавши фактичне захоплення цієї частини де-юре суверенної української території проросійським криміналітетом, відгородитися від сірої кримінальної зони чимось в ідеалі схожим на мур на межі Ізраїлю й Палестини. Паралельно слід спробувати передати кілька громад і районів з проукраїнськими настроями, як-от північ Луганщини, під юрисдикцію сусідніх українських областей. І спробувати на основі широкої міжнародної підтримки не допустити прямої анексії Донбасу Москвою за кримським сценарієм, а відтак перевести конфлікт на рівень "замороженого", - на кілька років, а то й десятиліть. Паралельно треба створити для цієї території умови ведення господарської діяльності за зразком кримських, - аби місцеві олігархи тяжко пошкодували про свою зраду. Отже, чи можлива військова перемога України над терористами? Так, але за однієї умови: Росія перестає засилати на Донбас своїх бойовиків, припиняє ідеологічну обробку місцевого населення, реально починає дотримуватися букви й духу женевських домовленостей. Чи реально це? Здається, вже ні. Відтак Україна змушена буде без кінця класти людей на чергових сепаратистських блокпостах. Якщо ж Росія таки вторгнеться, то ефективно протидіяти агресорові на території, де значна частина населення цього агресора підтримує, буде тим більше неможливо... Що втрачає Україна разом із Донбасом, з якими проблемами натомість зіштовхується? По-перше, вона втратить майже 15% свого ВВП і великі природні ресурси, насамперед – знамениті поклади вугілля. Це збільшує ймовірність її дефолту – адже обсяг боргу залишається тим самим, а умови для його обслуговування й повернення суттєво погіршуються. По-друге, держава неминуче зіштовхнеться з проблемою облаштування щонайменше десятків тисяч біженців. Ітиметься не лише про українських активістів, яким сьогодні сепаратисти розрізають животи і зішкрябують з тіла битим склом татуювання "Слава Україні!" Ітиметься й про багатьох людей, чиє існування в ДНР і ЛНР втрачає сенс: ну навіщо цим "республікам" Донбас-опера, європейського рівня університет, академічний ботсад чи Фізико-технічній інститут імені Галкіна? Масово тікатиме й просто активна молодь, для якої європейська Україна обіцятиме значно більші перспективи, аніж сіра кримінальна зона Донбасу чи напівтоталітарна путінська Росія. Варіант прямої анексії Донбасу Москвою, яка могла б ці інституції підтримувати, сьогодні виглядає все ж менш ймовірним. По-третє, ДНР і ЛНР завжди залишатимуться територією, з якої на територію України проникатимуть як "зелені чоловічки", так і банди звичайних жорстоких кримінальників без жодного ідеологічного забарвлення. Сьогодні на руках мешканців Донбасу опинилася неймовірна кількість бойової зброї... Однак слід чесно сказати: продовження "війни за Донбас" цих ризиків зовсім не знімає. В зоні бойових дій промисловість швидко прийде в занепад, і Україна, не отримуючи податків із зупинених підприємств, водночас змушена буде виплачувати пенсії "мирним" бабусям, з-за чиїх спин убиватимуть наших силовиків. Проблема біженців так само лишень загостриться. І облаштування "стіни" по східній межі Запоріжжя, Дніпропетровщини й Харківщини, залишаючись критично неминучим, зробиться більш проблематичним – війна відтягуватиме на себе значні ресурси. Водночас слід чесно визнати: відхід з Донбасу зовсім не означатиме припинення війни. Але захоплювати адмінбудівлі в інших регіонах "зеленим чоловічкам" буде значно складніше – готових закривати їх своїм грудьми "мирних бабусь" тут уже обмаль. Відтак українські силовики матимуть змогу гранично жорстко реагувати на появу терористів – і ліквідовувати їх до того, коли вони встигнуть накоїти великої біди... Визнаймо й інше: втративши Донбас, Україна водночас і здобуде шанс уперше стати більш-менш консолідованою щодо ключових питань свого дальшого розвитку. Звісно, регіональні відмінності збережуться, харків’яни й одесити не сприйматимуть світ так, як кияни чи галичани – і однак це будуть уже неантагоністичні відмінності, й держава значно легше зможе реалізувати свій європейський, і, що не менш важливо, євроатлантичний вибір. Зрозуміло: нам усім ближчими роками буде надзвичайно складно. Україна муситиме привчитися існувати з думкою про те, що над нею весь час нависатиме цинічний і безжальний ворог, який прагне її знищити. Ми муситимемо дуже довго жити під загрозою вторгнення. Так, як Тайвань. Чи Ізраїль. З обов’язковим призовом до війська всіх без винятку здорових хлопців, і, дуже можливо, дівчат. З однозначною реакцією суспільства на тих політиків, які стають на шлях державної зради. А цього так само неможливо реалізувати, маючи великий регіон, де за державну зраду сьогодні, строго кажучи, слід судити кожного четвертого, і де оголошену на початку березня мобілізацію навіть не намагалися проводити... Автор, на відміну від більшості киян, мав змогу бачити майже весь Донбас, побувавши в більшості міст Донеччини й Луганщини. Автор має величезний пієтет до цієї по-своєму красивої землі – і колосальне почуття провини перед тими працьовитими, чесними й патріотичними донеччанами й луганцями, яких Україна сьогодні вже нездатна захистити. Але автор воліє послуговуватися не гаслами, а аргументами й розрахунками. А вони, на жаль, ведуть сьогодні саме до таких висновків. І насамкінець. Україна просто зобов’язана буде таки конфіскувати активи політиків і олігархів, винних у кривавій драмі Донбасу, й використати їх для облаштування тих луганчан і донеччан, які цього бажатимуть, на нових і безпечних землях. Максим Стріха, для Української Правди http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/05/11/7024992/ Чтобы сохранить и развивать страну необходимы жесткие меры. Автор прав.

Ілюзія війни з Росією 11 травня 2014, 13:41 Версія для друкуКоментарі132 Основним ворогом нашої держави і її народу зараз є криміналітет, а не Росія. Росія зараз – лише тил для кримінальників. Сепаратизм на Донбасі та Луганщині організовують люди, для яких протиправне насильство є професією. Сьогодні на Сході бандит є синонімом сепаратиста. Це правило "бандит є сепаратистом" тим сильніше працює, чим вищим у бандитській ієрархії є той чи інший злочинець. Отже, полюс сепаратизму на Донбасі зараз – це Ахметов та Іванющенко, давні та визнані кримінальні королі регіону. Вони виростили свої капітали на убивствах, привели кривавого диктатора до влади, збагачувалися за його влади, вони ж зараз безладом шантажують центральний уряд, через підконтрольних собі місцевих посадовців (зокрема, міліцію) створюють умови для антиукраїнського терору на Донеччині. Ми зараз воюємо не стільки з Росією, скільки з цими двома персонажами. Тактика Росії на цей момент – виключно пасивна участь. Росія чекає, що ситуацію доведуть до такого кримінального безладу, коли ввід російських військ стане для населенням омріяним порятунком. Вже сьогодні місцеві жителі відзначають значний контраст: міське шумовиння зі зброєю є непередбачуваними, а російські так звані "ГРУшники" – ввічливими та дисциплінованими. Антикримінальна революція і фіаско ненасильницького спротиву Нагадаємо, що з 30 листопаду у нас триває повстання проти криміналітету, українська антикримінальна революція. 30 листопада проти нас було вчинено кримінальний злочин людьми у формі міліції, і наступного дня ми вийшли проти мусорів і бандитів. Повстання поки що не програло і не виграло, є свої втрати і здобутки. 20 лютого злива куль навчила багатьох з нас, що війна з криміналітетом може вестися лише силовими способами. Ненасильницький спротив, як тактика, може бути задіяний лише тоді, коли влада (будь яка, навіть окупаційна) претендує на легітимність, тобто прагне визнання народу, прагне його згоди на те, що вона є владою. Криміналітет за своєю природою не є публічною владою. Йому не притаманна публічність, а радше навпаки – усі його зусилля направлені на те, щоб лишатися в тіні, бути непомітним. Крім того, варто згадати, що криміналітет прагне не бути владою у повному розумінні – адже влада є в першу чергу обов'язками, а не можливостями. Природно, що криміналітет на бачить жодних своїх обов'язків стосовно суспільства. Нарешті – і це, мабуть, найважливіше зрозуміти – будь-які кроки ненасильницького спротиву направлені на тиск на моральну сторону людини. Якої у криміналітету немає. Більшість не уявляє, наскільки велика етична прірва між кримінальниками і звичайними людьми. Особливо цього не розуміють інтелігенти, тобто так зване "громадянське суспільство", котрі в силу свого походження та стилю життя часто є психологічно далекими від кримінальників і мало розуміють світ насилля, його закони і правила. Що треба змінити у країні, щоб перемогти криміналітет? Перестати з ним домовлятися. Угода з криміналітетом можлива лише тоді, коли він опиниться за гратами. Усі інші угоди, на які зараз намагається іти влада, є безперспективними. Для громадян це означає – не давати своїй владі домовлятися з кримінальниками. Не давати своїй владі ставити на посади "компромісні фігури" – тобто людей, чиєю професійною діяльністю все життя було представлення інтересів криміналітету у публічній сфері. Тиснути на владу, щоб вона перестала субсидувати бізнес кримінальників, припинила створювати йому преференції. Для цього спершу треба чітку цю власність ідентифікувати, зробити явним процес взаємодії держави з бізнесом, котрий належить тим, хто підтримує сепаратизм. Громадянам потрібно публічно висловити незгоду з "договірними" діями держави щодо бандитів. Перестати домовлятися – означає усунути з посад "троянських коней", ставлеників Ахметова та Іванющенка, призначити туди патріотичних і професійних людей, забезпечити їм охорону, надати необхідні силові резерви для подолання спротиву кримінальників. Залучити, за прикладом Дніпропетровська, добровольців з місцевого населення для забезпечення громадського порядку. Сьогодні українська влада думає, що час працює проти сепаратистів – ми ж бачимо, що все навпаки. Зараз це чи не основна розбіжність між Майданом і владою. Чи готовий зараз Майдан до такого тиску? Радше ні, чим так. Інтелігентська, невійськова частина не розуміє, до чого треба підштовхувати владу і чого від чиновників добиватися. В кращому разі, "майданівські інтелігенти" діють в координатах попередньої, довоєнної епохи, не розуміючи нових викликів. "Військова", активна частина майдану також не готова, оскільки з нинішніми можновладцями вона збирається боротися так само, як з попередниками – але до нової хвилі повстання зараз не готовий весь народ. Дивлячись на Схід, бойове крило майдану помічає там виключно російську загрозу, розглядає події там виключно за кримським лекалом – що, насправді є помилкою. Насправді ж ситуація набагато краще, ніж нам здається. Повторюсь, ми воюємо не з Росією, а поки що лише з бандитами. Декілька влучних ударів по очільниках – і банди повтікають. http://blogs.pravda.com.ua/authors/lutsenko/536f53e0b4b5e/ Тоже автор прав на 100%