Постановление ВС-КАС о недопущении излишнего формализма при открытии производства в связи с незначительностью суммы недоплаченного судебного сбора

[ANTIRAID]

Державний герб України

ПОСТАНОВА
Іменем України

27 березня 2018 року

Київ

справа №804/243/16

адміністративне провадження №К/9901/28477/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 (суддя - Панченко О.М.) у справі № 804/243/16 за позовом ОСОБА_2 до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та скасування податкової вимоги,-

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень, просив скасувати податкову вимогу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 09.11.2015 року №3792-23.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2016 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без руху у зв'язку з тим, що скаржником не було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016, апеляційну скаргу на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2016 повернуто заявнику. ОСОБА_2 повернуто сплачений судовий збір в сумі 606,11 грн.

Не погодившись з ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 ОСОБА_2 оскаржив її у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права з огляду на те, що отримавши квитанцію про сплату судового збору у меншому розмірі, ніж необхідно, суду слід було надати додатковий час для доплати необхідної суми судового збору, а не повертати апеляційну скаргу.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) до апеляційної скарги, зокрема, додається документ про сплату судового збору.

За правилами частини другої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

За правилами частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

При цьому, у пункті 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) зазначено, що при поданні позовної заяви ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем, становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою)визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 01.01.2016 встановлено 1378,00 грн.

Враховуючи вимоги адміністративного позову майнового характеру судовий збір за подання апеляційної скарги становить 606,32 грн. (1378,00*0,4*110%)

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання документа про сплату судового збору в розмірі 606,32 грн.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду ОСОБА_2 надано квитанцію від 06.09.2016 №9750610003 про сплату судового збору в розмірі 606,11 грн., тобто в меншому розмірі, ніж встановлено законом. Таким чином, недоплачена сума судового збору складає 0,21 грн.

Приймаючи рішення про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції виходив з того, що апелянтом не виконано вимоги ухвали суду про усунення недоліків у зв'язку зі сплатою судового збору в меншому розмірі, ніж встановлено законодавством для його сплати.

Проте, Верховний Суд з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не може з огляду на наступне.

Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Даний принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.

Повернення апеляційної скарги в даному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11 - рп/2012).

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129), (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11 - рп/2012).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі «Скорик проти України» Європейський суд з прав людини нагадав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачених статтею 6 Конвенції. Суд також зазначив, що мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15.12.2017) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15.12.2017) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Враховуючи зазначені положення законодавства Верховний Суд вважає, що повернення апеляційної скарги скаржнику в даному випадку призведе до порушення права, визначеного Конституцією України, на апеляційне оскарження.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі; справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Керуючись статтями 262, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Хохуляк
Судді Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72983246

[ANTIRAID]

ВС-КАС со ссылками на практику ЕСПЧ указал,  что неуплата судебного сбора в полном объеме свидетельствует о необходимости предоставить истцу возможность защитить свое право в суде и повторно дать срок на устранение недостатков. Иной подход был бы проявлением чрезмерного формализма и мог бы расцениваться как ограничение лица в доступе к суду, которое защищается статьей 6 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод.